...
Діагностика та самодіагностика стану організму PDF Печать E-mail

Діагностика та самодіагностика стану організму

План
1.    Діагностика та самодіагностика стану організму.

2.    Система організації лікарського контролю.

3.    Зміст обстеження.

4.    Методи лікарського обстеження.

5.    Педагогічний контроль.

6.    Самоконтроль, його основні методи.

7.    Використання методів, стандартів, антропометричних індексів, вправ-тестів для оцінки фізичного стану організму і фізичної підготовленості.
Зміст
Діагностика і самодіагностика стану організму при систематичних заняттях фізичними вправами та спорту.    3
Лікарський контроль.    7
Система організації лікарського контролю.    9
Зміст обстеження.    12
Методи лікарського обстеження.    15
Педагогічний контроль.    17
Самоконтроль, його основні методи, показники, критерії і оцінки, щоденник самоконтролю.    26
Використання методів, стандартів, антропометричних індексів, вправ-тестів для оцінки фізичного стану організму і фізичної підготовленості.    33
Список використаної літератури    39
Перш ніж почати самостійно займатися, потрібно одержати рекомендації з режиму фізичної рухливості у свого дільничного лікаря чи в районному лікарсько-фізкультурному диспансері. Потім, використовуючи ради лікарів чи фахівців з фізичної культури (популярну чи методичну літературу), підібрати собі найбільш корисні види вправ. Займатися потрібно регулярно, намагаючись не пропускати жодного дня. При цьому необхідно систематично стежити за своїм самопочуттям, відзначаючи всі зміни, що відбуваються в організмі до і після занять фізичними вправами. Для цього проводиться діагностика, якщо це можливо, чи самодіагностика. При її проведенні ретельно фіксуються об'єктивні показники самоконтролю: частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, подих, вага, антропометричні дані. Діагностика також застосовується для визначення тренованості.
Оцінка реакції серцево-судинної системи проводиться по вимірі частоти серцевих скорочень (пульсу), що у спокої в дорослого чоловіка дорівнює 70-75 ударів у хвилину, у жінки - 75-80.
У фізично тренованих людей частота пульсу значно рідше - 60 і менш ударів у хвилину, а в тренованих спортсменів - 40-50 ударів, що говорить про економічну роботу серця. У стані спокою частота серцевих скорочень залежить від віку, підлоги, пози (вертикальне чи горизонтальне положення тіла), чиненої діяльності. З віком вона зменшується. Нормальний пульс здорової людини, що знаходиться в спокої, ритмічний, без перебоїв, гарного наповнення і напруги. Ритмічним пульс вважається, якщо кількість ударів за 10 секунд не буде відрізнятися більш ніж на один удар від попереднього підрахунку за той же період часу. Виражені коливання числа серцевих скорочень указують на аритмічність. Пульс можна підраховувати на променевий, скроневої, сонний артеріях, в області серця. Навантаження, навіть невелике, викликає частішання пульсу. Науковими дослідженнями встановлена пряма залежність між частотою пульсу і величиною фізичного навантаження. При однаковій частоті серцевих скорочень споживання кисню в чоловіків вище, ніж у жінок, у фізично підготовлених людей також вище, ніж в людей з малою фізичною рухливістю. Після фізичних навантажень пульс здорової людини приходить у вихідний стан, через 5-10 хвилин уповільнений. Відновлення пульсу говорить про надмірність навантаження.
При фізичному навантаженні посилена робота серця спрямована на забезпечення працюючих частин тіла киснем і живильними речовинами. Під впливом навантажень обсяг серця збільшується. Так, обсяг серця нетренованої людини складає 600-900 мл, а в спортсменів високого класу він досягає 900-1400 мл; після припинення тренувань обсяг серця поступово зменшується.
Існує багато функціональних проб, критеріїв, тестів-вправ, за допомогою яких виробляється діагностика стану організму при фізичних навантаженнях. Ми розглянемо їх нижче.
Лікарський контроль.
У Положенні про лікарський контроль за фізичним вихованням населення визначені наступні основні форми роботи з лікарського контролю:
1.    Лікарські обстеження всіх людей, що займаються фізкультурою і спортом.
2.    Лікарсько-педагогічне спостереження в процесі учбово-тренувальних занять і змагань.
3.    Диспансерне обслуговування окремих груп спортсменів.
4.    Медико-санітарне забезпечення виробничої гімнастики.
5.    Медико-санітарне забезпечення змагань.
6.    Профілактика спортивного травматизму.
7.    Попереджувальний і поточний санітарний нагляд за місцями й умовами проведення фізкультурних занять і змагань.
8.    Лікарська консультація з питань фізкультури і спорту.
9.    Санітарно-просвітительська робота з людьми, які займаються фізкультурою і спортом.
10.    Агітація і пропаганда фізичної культури і спорту серед населення. Система організації лікарського контролю.

Лікарський контроль за фізичним вихованням забезпечується всією мережею лікувально-профілактичних установ системи охорони здоров'я під методичним і організаційним керівництвом лікарсько-фізкультурних диспансерів. Разом з організаціями, що здійснюють процес фізичного виховання, з лікарсько-фізкультурними диспансерами, які планують усі заходи щодо лікарського контролю по територіальній і виробничій ознаці.
Передбачено порядок лікарських обстежень, які  займаються фізкультурою і спортом:
- діти дошкільного віку, що знаходяться в дитячих яслах і дитячих садах, що займаються по спеціальних програмах фізичного виховання, знаходяться під лікарським контролем дитячих поліклінік і консультацій;
- учні загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів, шкіл професійно-технічного навчання й інших навчальних закладів, студенти вузів, що займаються по державних програмах фізичного виховання, проходять лікарські обстеження в лікарів, що обслуговують зазначені навчальні заклади;
- учні, що займаються в спортивних секціях колективів, добровільних спортивних суспільств і спортивних клубів, установ, шкіл, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів направляються для лікарських обстежень у лікувально-профілактичні установи по територіальному і виробничому принципі: дільничні і районні лікарні, міські, обласні, крайові об'єднані лікарні і поліклініки, оздоровчі пункти і санчастини підприємств і установ.
Викладач фізичного виховання, тренер, методист, інструктор беруть активну участь в організації усіх форм лікарського контролю.
Педагог разом з керівником лікувально-профілактичної установи чи виділеним для обстеження лікарем складає план  і графік проходження займаючихся лікарських обстежень з урахуванням контингенту (учні, члени колективів ФК, спортивних секцій, що займаються в спортивних школах, учасники змагань, члени збірних команд по різних видах спорту). Педагог повідомляє дітям терміни проходження лікарських обстежень і перевіряє явку на них.

Зміст обстеження.
Основна мета лікарських обстежень - визначення й оцінка стану здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості обстежуваних. Отримані дані дозволяють лікарю рекомендувати види фізичних вправ, величину навантаження і методику застосування відповідно до стану організму.
При нормальному стані людини всі його органи і системи функціонують найбільше правильно, відповідно до умов життя. Діяльність всіх органів взаємозалежна, погоджена і представляє єдиний складний процес. Весь організм у цілому доцільно й ефективно пристосовується до зміни умов, посиленню режиму діяльності, і відрізняється високим рівнем дієздатності, у тому числі і фізичній працездатності.
Усі перераховані особливості характеризують стан здоров'я, як оптимальний рівень життєдіяльності організму і пристосовності  до змін середовища і навантаження, а також стійкості до різних впливів.
При лікарському обстеженні, визначаючи й оцінюючи стан здоров'я і рівень фізичного розвитку, лікар виявляє тим самим рівень фізичної підготовленості.
Визначаючи при первинному обстеженні стан здоров'я, фізичного розвитку і підготовленості до початку занять, лікар вирішує, чи можна допустити обстежуваного до занять, до яких саме, з яким навантаженням і т.д.
Проводячи повторні обстеження, він стежить за змінами здоров'я, фізичного розвитку і підготовленості за правильністю та ефективністю ходу фізичного виховання. Контроль за станом обстежуваного – це враховування впливу занять фізичними вправами.
Додаткові обстеження після захворювань і травм допомагає перевірити хід відновлення здоров'я, після перевтомлення чи перетренованості - хід відновлення пристосувальних механізмів, рівня працездатності і т.д.У результаті обстеження складається висновок про стан здоров'я, що включає вказівки про припустиме навантаження та інші зведення.















Методи лікарського обстеження.
1.    Розпитування дітей застосовується для визначення стану здоров'я. Він дає можливість зібрати зведення про медичну і спортивну біографію спортсмена, довідатися про його скарги в даний момент.
2.    Огляд дозволяє по сумі зорових вражень одержати загальне представлення про фізичний розвиток, виявити деякі ознаки можливих травм і захворювань, оцінити поведінку обстежуваного і т.д.
3.    Обмацування основане на одержанні дотикальних відчуттів про форму, обсяг досліджуваних частин тіла чи досліджуваної тканини. Цим методом визначають фізичні властивості, величину, особливості поверхні, щільність, рухливість, чутливість і так далі.
4.    Вислуховування легень, серця допомагає проводити дослідження шляхом уловлювання звукових явищ, що виникають при роботі органів.
Педагогічний контроль.
Педагогічна діяльність у вузі висуває високі вимоги до викладачів усіх посадових категорій кафедри фізичного виховання. Безпосередня педагогічна діяльність жадає від викладача не тільки глибокого знання свого предмета, але і визначеної системи, послідовності дій.
Головною особливістю викладачів фізичного виховання є специфіка праці. Об'єктом діяльності педагога служить особистість студента.
Педагогічна діяльність викладача складається з визначених елементів, що спільно утворять своєрідну психологічну структуру.
І, безперечно, при цьому кожен студент повинний:
•    систематично відвідувати навчальні заняття по фізичному вихованню (теоретичні і практичні) у дні години, передбачені навчальним розкладом;
•    проходити медичне обстеження у встановлений термін, здійснювати самоконтроль за станом здоров'я і фізичного розвитку, спортивної підготовленості;
•    активно опановувати знання по основах теорії і методики фізичного виховання, використовуючи відповідну літературу;
•    дотримувати раціональний режим навчання, відпочинку і харчування;
•    самостійно виконувати фізичні вправи, регулярно займатися ранковою і виробничою гімнастикою, спортом і туризмом, дотримувати необхідний тижневий руховий режим, використовуючи консультації викладача;
•    активно брати участь у масових оздоровчих фізкультурних і спортивних  заходах у навчальній групі і на міжвузівському рівні.
Успіх викладання залежить і від того, якої буде контакт між викладачами і студентами.
У роботі зі студентами викладач повинний уміти чітко і грамотно виражати свої думки, уважно спостерігати за навчальною групою, відчувати її і знаходити з нею загальну мову, правильно використовувати наочні прилади й ілюструвати матеріал. Для успішної роботи кожен педагог повинний:
•    досконально знати матеріал викладаючої  дисципліни в обсязі програмних вимог, а також основні положення педагогіки і психології вищої школи;
•    володіти методикою підготовки і проведення відповідних видів практичних занять;
•    чітко, ясно і грамотно викладати свої думки;
•    мати представлення про зміст і обсяг матеріалу, викладаючого по суміжних дисциплінах, і про місце фізичної культури в загальній системі підготовки фахівця;
•    вести наукову працю і володіти сумою практичних навичок, необхідних фахівцю для ведення навчальної дисципліни;
•    знати сучасний рівень науки і поточну літературу в обсязі практичних занять;
•    представляти загальний розвиток і тенденції у фізкультурі і спорті;
•    проводити консультації в межах курсу практичних занять.
Метою фізичного виховання у вузі є формування  фізичної культури студента як системної і інтегрованої якості особистості студента, невід'ємної компонента загальної культури майбутнього фахівця, здатного реалізувати її в навчальній, соціально-професійній діяльності й у родині.
Курс фізичної культури  передбачає рішення наступних задач:
•    включення студента в реальну фізично-спортивну практику по творчому освоєнню фізичної культури, її активного використання у всебічному розвитку особистості;
•    сприяння різнобічному розвитку організму, збереженню і зміцненню здоров'я, підвищенню рівня товариськості, фізичної підготовленості, розвитку професійно важливих фізичних якостей і психомоторних здібностей майбутніх фахівців;
•    оволодіння системою упорядкованих комплексних знань, що охоплюють філософську, соціальну, природничо-наукову і психолого-педагогічну тематику.
•    формування потреби студентів у фізичному самовдосконаленні і підтримці високого рівня здоров'я через свідоме використання всіх організаційно-методичних форм занять фізкультурно-спортивною діяльністю;
•    формування навичок самостійної організації дозвілля з використанням засобів фізкультури і спорту;
•    оволодіння основами сімейного фізичного виховання, побутової фізкультури.
Фізичне виховання у вищих навчальних закладах проводиться протягом усього періоду теоретичного навчання і здійснюється в наступних формах:
Навчальні заняття:
•    обов'язкові заняття (практичної, теоретичні, консультації), що передбачаються в навчальних планах по всіх спеціальностях в обсязі чотирьох годин у тиждень, які включають в навчальний розклад у плані всього періоду навчання понад установлений педагогічний обсяг навчального навантаження;
•    консультативно-методичні заняття, спрямовані на створення для студентів методичної і практичної допомоги в організації і проведенні  самостійних занять фізкультурою;
•    індивідуальні заняття для студентів, що мають слабку фізичну підготовку чи відстають в оволодінні навчальним матеріалом, що організуються за особливим розкладом кафедри в плані навчального року, канікул, у період виробничої практики;
Позаурочні заняття:
•    фізичні вправи в режимі навчального дня (малі форми самостійних занять у виді комплексів «хвилина бадьорості» і подібних);
•    заняття в секціях, неформальних групах і клубах по фізичних інтересах;
•    масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи.
Комплексне використання усіх форм фізичного виховання повинне забезпечити включення фізкультури в спосіб життя студентів, досягнення оптимального рівня фізичної активності.



Самоконтроль, його основні методи, показники, критерії й оцінки, щоденник самоконтролю.
При регулярних заняттях фізичними вправами і спортом дуже важливо систематично стежити за своїм самопочуттям і загальним станом здоров'я. Найбільш зручна форма самоконтролю - це ведення спеціального щоденника. Показники самоконтролю умовно можна розділити на дві групи - суб'єктивні й об'єктивні. До суб'єктивних показників можна віднести самопочуття, сон, апетит, розумову і фізичну працездатність, позитивні і негативні емоції. Самопочуття після занять фізичними вправами повинне бути бадьорим, настрій гарним, той хто займається не повинен відчувати головного болю, розбитості і відчуття перевтоми. При наявності сильного дискомфорту варто припинити заняття і звернутися за консультацією до фахівців.
Як правило, при систематичних заняттях фізкультурою сон гарний, зі швидким засипанням і бадьорим самопочуттям після сну.
Застосовані навантаження повинні відповідати фізичній підготовленості і віку.
Апетит після помірних фізичних навантажень також повинний бути гарним. Споживати їжу відразу після занять не рекомендується, краще почекати 30-60 хвилин. Для угамування спраги варто випити склянку мінеральної води чи води.
При погіршенні самопочуття, сну, апетиту необхідно знизити навантаження, а при повторних порушеннях - звернутися до лікаря.
Щоденник самоконтролю служить для обліку самостійних занять фізкультурою і спортом, а також реєстрації антропометричних змін, показників, функціональних проб і контрольних іспитів фізичної підготовленості, контролю виконання тижневого рухового режиму.
Регулярне ведення щоденника дає можливість визначити ефективність занять, засоби і методи, оптимальне планування величини й інтенсивності фізичного навантаження і відпочинку в окремому занятті.
У щоденнику також варто відзначати випадки порушення режиму і те, як вони відбиваються на заняттях і загальній працездатності. До об'єктивних показників самоконтролю відносяться : спостереження за частотою серцевих скорочень (пульсом), артеріальним тиском, диханням, життєвою ємністю легень, вагою, м'язовою силою, спортивними результатами.
Загальновизнано, що достовірним показником тренованості є пульс. Оцінку реакції пульсу на фізичне навантаження можна провести методом зіставлення даних частот серцевих скорочень у спокої (до навантаження) і після навантаження, тобто визначити відсоток частішання пульсу. Частоту пульсу в спокої приймають за 100%, різницю в частоті до і після навантаження - за деякий час. Наприклад, пульс до початку навантаження буде дорівнювати 12 ударів за 10 секунд, а після - 20 ударів. Після нехитрих обчислень з'ясовуємо, що пульс участився на 67%.
Але не тільки пульсу варто приділяти увагу. Бажано, якщо є можливість, вимірювати також артеріальний тиск до і після навантаження. На початку навантажень максимальний тиск підвищується, потім стабілізується на визначеному рівні. Після припинення роботи (перші 10-15 хвилин) знижується нижче вихідного рівня, а потім приходить у початковий стан. Мінімальний же тиск при легкому чи помірному навантаженні не змінюється, а при напруженій важкій роботі не небагато підвищується.
Відомо, що величини пульсу і мінімального артеріального тиску в нормі чисельно збігаються. Кердо запропонував вираховувати індекс по формулі

ИК=Д/П,          де Д - мінімальний тиск, а П - пульс.

У здорових людей цей індекс близький до одиниці. При порушенні нервової регуляції серцево-судинної системи він стає більшим чи меншим одиниці.

Також дуже важливо зробити оцінку функцій органів подиху. Потрібно пам'ятати, що при виконанні фізичних навантажень різко зростає споживання кисню працюючими м'язами і мозком, у зв'язку з чим зростає функція органів подиху. По частоті подиху можна судити про величину фізичного навантаження. У нормі частота подиху дорослої людини складає 16-18 разів у хвилину. Важливим показником функції подиху є життєва ємність легень - обсяг повітря, отриманий при максимальному видиху, зробленому після максимального вдиху. Його величина, вимірювана в літрах, залежить від полу, віку, розміру тіла і фізичної підготовленості. У середньому в чоловіків він складає 3,5-5 літрів, у жінок - 2,5-4 літри.



Використання методів, стандартів, антропометричних індексів, вправ-тестів для оцінки фізичного стану організму і фізичної підготовленості.
Для оцінки фізичного стану організму людини і його фізичної підготовленості використовують антропометричні індекси, вправи-тести і т.д.
Приміром, про стан нормальної функції серцево-судинної системи можна судити за коефіцієнтом економізації кровообігу, що відбиває викид крові за 1 хвилину. Він обчислюється по формулі

(Атмакс. - Атмін.) * П , де Ат - артеріальний тиск,
П- частота пульсу.

У здорової людини його значення наближається до 2600. Збільшення цього коефіцієнта вказує на утруднення в роботі серцево-судинної системи.
Існують дві проби для визначення стану органів дихання - ортостатична і клипостатична. Ортостатична проба проводиться так. Фізкультурник лежить на кушетці протягом 5 хвилин, потім підраховує частоту серцевих скорочень. У нормі при переході з положення лежачи в положення сидячи відзначається частота пульсу на 10-12 ударів у хвилину. Вважається, що частота його до 18 ударів у хвилину - задовільна реакція, більш 20 - незадовільна. Таке збільшення пульсу вказує на недостатню нервову регуляцію серцево-судинної системи.
Ще є один досить простий метод самоконтролю «за допомогою дихання» - так названа проба Штанге (по імені російського медика, що представили цей спосіб у 1913 році). Зробити вдих, потім глибокий видих, знову вдих, затримати подих, по секундоміру фіксуючи час затримки подиху. В міру збільшення тренованості час затримки подиху збільшується. Добре натреновані люди можуть затримати подих на 60-120 секунд. Але якщо ви тільки, що тренувалися, то затримати надовго подих ви не зможете.
Велике значення в підвищенні працездатності і взагалі  при фізичному навантаженні, зокрема має рівень фізичного розвитку, маса тіла, фізична сила, координація рухів і т.д.
При заняттях фізкультурою важливо стежити за вагою тіла. Це так само необхідно, як стежити за пульсом чи артеріальним тиском. Показник ваги тіла є однією із ознак тренованості. Для визначення нормальної ваги тіла використовуються різні способи, так називані зростово-вагові індекси. На практиці широко застосовується індекс Брока. Нормальна вага тіла для людей зростом 155-156 сантиметрів дорівнює довжині тіла в сантиметрах, з якої віднімають цифру 100; при 165-175 - 105; а при росту більш 175 сантиметрів - більше 110.
Можна також користатися індексом Кетля. Вага тіла в грамах поділяють на ріст у сантиметрах. Нормальним вважається така вага, коли на 1 сантиметр зросту приходиться 350-400 одиниць у чоловіків, 325-375 у жінок.
Зміна ваги до 10% регулюється фізичними вправами, обмеженням у споживанні вуглеводів. При надлишку ваги понад 10% варто створити строгий раціон харчування на додаток до фізичних навантажень.
Можна також проводити дослідження статичної стійкості в позі Ромберга. Проба на стійкість тіла виробляється так: фізкультурник стає в основну стійку - стопи нарізно, очі закриті, руки витягнуті вперед, пальці розведені (ускладнений варіант - стопи знаходяться на одній лінії, носок до п'яти). Визначають час стійкості і наявність тремтіння кистей. У тренованих людей час стійкості зростає в міру поліпшення функціонального стану нервово-м'язової системи.
Необхідно також систематично визначати гнучкість хребта. Фізичні вправи, особливо з навантаженням на хребет, поліпшують кровообіг, харчування міжпозвоночних дисків, що приводить до рухливості хребта і профілактиці остеохандрозу. Гнучкість залежить від стану суглобів, розтяжності зв'язок і м'язів, віку, температури навколишнього середовища і часу дня. Для виміру гнучкості хребта використовують простий пристрій із планкою, що переміщається.
Регулярні заняття фізичною культурою не тільки поліпшують здоров'я і функціональний стан, але і підвищують працездатність і емоційний тонус. Однак варто пам'ятати, що самостійні заняття фізичною культурою не можна проводити без лікарського контролю, і, що ще більш важливо, самоконтролю.
Список використаної літератури
1.     Готовцев П.И., Дубровский В.Л. Самоконтроль при заняттях фізичною культурою.
2.     Синців А.Ф. Самоконтроль фізкультурника.
3.     Выдрин В.М., Зыков Б.К., Лотоненко А.В. Фізична культура студентів вузів.
4.     Дьомін Д.Ф. Лікарський контроль при заняттях ФК.

 

Яндекс.Метрика >