...
Біохімічний контроль як засіб оптимізації навчально-тренувального процесу (на прикладі боротьби дзюдо) PDF Печать E-mail

Біохімічний контроль як засіб оптимізації навчально-тренувального процесу (на прикладі боротьби дзюдо)

Зміст
Вступ......................................................................С.3 – 5.
Актуальність теми..............................................................................
Мета дослідження..............................................................................
Завдання дослідження.......................................................................
Наукова новизна................................................................................
Теоретичне і практичне значення....................................................
Розділ І  Огляд літератури............................................................
1. Вплив фізичних навантажень на біохімічні показники обміну         
вуглеводів в організмі спортсменів...............................С.6 – 13.
2. Сучасні погляди на побудову багаторічної підготовки                
дзюдоїстів......................................................................С.14 – 18.
3. Біохімічний контроль в системі комплексного контролю
багаторічної підготовки дзюдоїстів............................С.19 – 22.
Список використаної літератури.....................С.23 – 25.
Вступ
Актуальність теми.  Біонічні дослідження все більш глибше проникають у спортивну практику. В теперішній час вдосконалення методів тренування, вишукування більш ефективних способів підвищення працездатності, регламентації спортивної роботи і відпочинку, розробка шляхів реабілітації спортсменів, раціонального їх харчування не уявляється без глибоких біохімічних досліджень так само як оцінка рівня тренованості і питання відбору спортсменів – без застосування біохімічного тестування реакції організму спортсменів на фізичні навантаження.
Крім того,  комплекс традиційних методів контролю, яким озброєний практичний тренер (пульсометрія, швидкість бігу, візуальні спостереження, самопочуття спортсмена і т. д.) не достатній для об’єктивної оцінки впливу навантажень на організм спортсмена і зон, в яких відбувається робота. На теперішній час з’явилися ряд нових підходів і уявлень, що дають можливість тренеру більш об’єктивно оцінити стан спортсмена і на цій основі оптимізувати керівництво процесом розвитку і вдосконалення спортивної форми. Це відноситься в першу чергу до використання біохімічних методів оцінки енергетичної потужності роботи, зон, в яких вона виконується, і фізіологічних змін в організмі спортсмена на різні навантаження.
Потрібно відмітити, що в літературі є надто різні і в більшості суперечливі дані про дію фізичних навантажень на вміст вуглеводів і обмін їх в організмі, продуктів їх обміну.
В той же час дослідження цих питань набуває особливий інтерес, оскільки без вивчення обміну вуглеводів в організмі неможливо будувати тренувальний процес.
Таким чином, актуальність даного дослідження визначається мало вивченістю і нерозумінням деяких сторін обміну вуглеводів в дзюдоїстів високої кваліфікації.
Метою роботи є вивчення обміну глюкози, піровиноградної і молочної кислот сечовини і активності каталази і пероксидази в організмі дзюдоїстів при фізичних навантаженнях, а  також біоенергетичних основ вдосконалення системи підготовки кваліфікованих дзюдоїстів.
Завдання дослідження.  Для досягнення поставленої мети необхідно було виконати такі завдання:
•    вивчити вміст піровиноградної і молочної кислот в крові дзюдоїстів та
не спортсменів;                                                     
•    визначити вміст сечовини в крові;
•    дослідити в крові спортсменів активність ферментів перекисного
обміну каталази і пероксидази на впив на них фізичних навантажень;
•    дослідити біоенергетичні основи вдосконалення системи підготовки
кваліфікованих дзюдоїстів та інших спортсменів шляхом кількісного визначення енергетичних критеріїв потужності, ємності і ефективності анаеробної та аеробної можливості організму.
Наукова новизна. Вперше показано біохімічні зміни в організмі дзюдоїстів під впливом фізичних навантажень. Показано також роль біохімічного контролю в ациклічному і циклічному видах спорту.
Теоретичне і практичне значення.  Результати дослідження, а також практичні рекомендації з використанням показників лактати, глюкози, піровиноградної кислоти, каталази, пероксидази і сечовини в організмі борців для оптимізації тренувального процесу можуть надати суттєву допомогу тренерам і вчителям фізичної культури.

Розділ І.  Огляд літератури
1.    Вплив фізичних навантажень на біохімічні показники обміну вуглеводів в організмі спортсменів.
Вуглеводи складають до 80% сухої ваги в рослинних організмах, до 2%  в тваринних. В організм людини вуглеводи поступають в основному з рослинною їжею, на їх долю приходиться до 60 – 70% добового раціону людини (до 500 г).
Загальна роль вуглеводів в організмі людини зводиться до забезпечення організму енергією (до 50 – 52%): при окисленні 1 г вуглеводів звільнюється до 17 кДж енергії. Вуглеводи виконують пластичну і структурну роль, вони необхідні для нормального нормального окислення жирів і вуглеводів.
Вуглеводи витрачаються при фізичній роботі в першу чергу. У спостереженнях А.Крога, Е.Хрістенса та інших над спортсменами встановлено, що під час їжі, збагаченої вуглеводами, організм працює більш економічніше і менше втомлюється, ніж при жирній дієті. М’язова діяльність супроводжується значним споживанням цукру скелетними м’язами, і для підтримання високої працездатності необхідне підвищене введення вуглеводів. Вони необхідні також для нормальної діяльності центральної нервової системи. При гіпоглікемії сила збудливих процесів в корі головного мозку зменшується.
Також потрібно враховувати, що вуглеводи здатні зберегти білки і перетворюватися в жири. Останнє необхідно враховувати людям, які мають схильність до повноти, і не споживати багато легкозасвоюваних вуглеводів. Це важливо знати і спортсменам.
Для чоловіків у віці 18 – 40 років необхідно 355 – 637г вуглеводів на добу, в залежності від важкої фізичної роботи, і для жінок 303 – 445г. На 1кг ваги тіла приходиться 5 – 8г вуглеводів, а також в 4 – 5 раз більше ніж білку і жиру.
В харчуванні спортсменів, норми вуглеводів більш високі, що пояснюється їх значенням основного джерела енергії, здатного збільшити тривалість роботи м’язів і підтримувати рівень збудливих процесів в центральній нервовій системі. Добра забезпеченість м’язових клітин вуглеводами допомагають використати джерела енергії в умовах гіпоксії, сприяючи підсиленню ресинтеза АТФ.
У процесі переварювання полісахариди гідролізуються до декстринів, олігосахаридів, а потім глюкози. Потрапляючи в клітини органів і тканин, глюкоза може підлягатися різним перетворенням: перетворюватися в глікоген, розщеплюватися з виділенням енергії, використовуватися на синтез вуглеводів, необхідних для визначених функцій організму (наприклад, на утворення рибози, глюкоронової кислоти і т. д.) і інших речовин.
Можливі чотири шляхи розщеплення глюкози:
1.    Гліколіз (гліколітичний ланцюг) – анаеробний шлях.
2.    Гліколітичний ланцюг і цикл три карбонових кислот – аеробний шлях.
3.    Пентозофосфатний шлях – аеробний.
4.    Глюкоронатксилулозний шлях – аеробний.
Гліколіз протікає по гліколітичному ланцюгу і завершується утворенням молочної і піровиноградної кислот. Це досить короткий і завдяки цьому швидкий шлях утворення глюкози. Енергетично він малоефективний, оскільки в кінцевому результаті утворюється тільки дві молекули АТФ. Але для процесів утворення глюкози по цьому шляху не потрібний кисень. Цей шлях метаболізму глюкози має велике значення під час роботи м’язів, в зрілих еритроцитах. Гліколітичний ланцюг і цикл три карбонових кислот (ЦТК), або цикл Кребса, представляють собою метаболізм глюкози до піровиноградної кислоти і дальше до двухвуглецевого залишку CH3-CO-. Цей –ацетил- з участю коензима А (КоА) передається щавлево-оцтовій кислоті – першому продукту цикла Кребса.
Цикл три карбонових кислот розглядають як центральний цикл реакцій обміну крім вуглеводів також білків і жирів. Таким чином, метаболізм глюкози по шляху “гліколітичний ланцюг + ЦТК” завершується її розщепленням до СО2 і Н2О і звільненням енергії в кількості 38 молекул АТФ. Енергетично це найефективніший шлях метаболізму глюкози.
Пентозофосфатний шлях (ПФШ) метаболізму глюкози призводить до утворення фосфолентоз, після цього він вступає в гліколітичний ланцюг. Енергетичний баланс ПФШ налічує 36 молекул АТФ.
Глюкуронат-ксилулозний шлях. При розщепленні глюкози цим шляхом утворюються такі, наприклад, необхідні організму речовини, як глюкурована кислота, незначні кількості аскорбінової кислоти, а також пентоди для пуринових основ.
Незважаючи на безліч даних, існуючих по дослідженню обміну вуглеводів, є ще багато недосліджених сторін обміну в умовах фізичних навантажень, особливо спортсменів-борців. Тому дослідження в цій області, представляють неабиякий інтерес.
Оптимальний ріст спортивних результатів в боротьбі на витривалість відбувається в тих випадках, коли в структурі тижневого, місячного і річного тренувального циклів мають визначені співвідношення між роботою в аеробній, змішаній і анаеробній зонах, а навантаження відповідають функціональним можливостям спортсмена. Робота в кожній зоні і правильне чергування навантажень ведуть до найуспішнішого розвитку цілком визначених якостей і як наслідок цього – до досягнення найвищих результатів.
На жаль, комплекс традиційних методів контролю, яким озброєний тренер, недостатній для об’єктивної оцінки впливу навантажень на організм спортсмена і зон, в яких проходить робота. В теперішній час з’явилося ряд нових підходів і зображень, що дозволяють тренеру більш об’єктивно оцінити стан спортсмена і на цій основі оптимізувати управління процесом розвитку і удосконалення спортивної форми. Це відноситься в першу чергу до використання біохімічних методів оцінки енергетичної потужності роботи, зон, в яких вона виконується і фізіологічних змін в організмі спортсмена на різні навантаження.
Існують два шляхи забезпечення організму енергією: аеробний і анаеробний. При аеробному шляху забезпечення енергією для виконання м’язевої діяльності поступає за рахунок окислення харчових речовин (білків, жирів, вуглеводів), вдихаючим киснем повітря. Згоряючи (окислюючись), ці речовини утворюють головним чином вуглекислий газ і воду і дають енергію для виконання роботи, яка акумулюється в АТФ. Оскільки джерело енергії (запаси поживних речовин) великі і дають багато енергії на одиницю згораючої речовини, а утворений вуглекислий газ і вода виділяються з організму ( з потом і диханням), то на цьому джерелі енергії (аеробному окисленні) організм може працювати надзвичайно довго. Робота за рахунок аеробного забезпечення енергією лежить в основі якості загальної витривалості.
При аеробному шляху виробництво енергії, окислення відбувається без кисню повітря і виникає так званий кисневий борг, який ліквідується під час відпочинку. Основним субстратом анаеробного окислення являється глікоген м’язів і печінки, запаси якого в організмі дуже обмежені, кінцевий продукт – молочна кислота (лактат). При цьому також виділяється енергія для м’язевої роботи.
По ряду властивостей анаеробного виробництва енергії значно відрізняється від аеробного. По-перше, лактат, накопичуючись в м’язах і крові, шкодить довготривалій роботі, закисляє організм. По-друге, анаеробний шлях мало економний, і як на одиницю окислюю чого глікогену утворюється майже в 20 раз менше енергії, чим при аеробному окислені. Таким чином, виникає друга перешкода в тривалій роботі в цьому режимі, пов’язана зі швидким виснаженням запасів глікогену. І все-ж-таки анаеробний шлях також має важливе значення в енергозабезпеченні роботи спортсмена у видах витривалості. Він являється резервним в тих випадках, коли утворення енергії за рахунок аеробного окислення недостатньо для виконання роботи великої потужності.
По мірі збільшення питомої ваги анаеробного процесу в організмі спортсмена підвищується кількість молочної кислоти. По сучасним уявленням, рівень лактата в спокої у спортсменів не перебільшує 20 мг %, а виконуюча робота рахується в аеробній зоні в тому випадку, якщо рівень лактата не перебільшує 36 мг %. Робота при концентрації молочної кислоти в крові від 37 до 80 мг % рахується в змішаній зоні, а саме в зоні, де енергія надходить відносно рівномірного від аеробного і анаеробного джерел.
Більшість спеціалістів вважають, що підвищення аеробних можливостей у спортсменів відбувається не внаслідок збільшення максимального споживання кисню (МСК), а за рахунок більш високої потужності і економічності енергозабезпечення, на підвищення яких і повинно бути направлено тренування.
Проте, поряд з аеробними необхідно постійно розвивати анаеробні можливості і навчити спортсмена максимально мобілізувати свої анаеробні можливості. В тренуванні  необхідно приділяти більше уваги кожній із зон. З однієї сторони, це пов’язано з тим, що при підготовці до змагань організм спортсмена повинен бути добре адаптований до високої працездатності в умовах підвищеного закислення, а з другої – правильна система тренування в кожній із зон підвищує потужність і економічність, тобто ефективність роботи в екстремальних умовах, якими є змагання.
Тривалість роботи в кожній із зон, яка забезпечила б найбільш успішний розвиток бажаних якостей для спортсменів, надто різна і визначається як загальними фізіологічними особливостями, так і індивідуальними, в тому числі генетично обумовленими. Час роботи в кожній із зон, співвідношення і послідовність навантажень, а також і інтервали відпочинку окремого тренування, мікро-  і макро- циклів мають вирішальне значення для удосконалення окремих якостей. Вони відіграють великий вплив на динаміку функціонального стану, прискорюють і гальмують розвиток спортивної форми, впливають на ріст результатів.
В середньому ефективна робота в аеробній зоні може продовжуватися від 25 – 30 хвилин до кількох годин, однократна робота у змішаній зоні – від 2 – 3 хв  (відрізки) до десятків хвилин в анаеробній зоні в залежності від рівня лактата – від десятків секунд до декількох хвилин. Тривалість роботи в змішаній і особливо в анаеробній зоні, перевищуюча індивідуальні функціональні можливості спортсмена, призводить до погіршення спортивної форми, зниження результатів, захворюванням і травмам. Інтервали відпочинку між повторними роботами в змішаній і анаеробній зонах залежить як від виконаної роботи і функціонального стану, так і від індивідуальних особливостей спортсмена, визначаючий темп і характер встановлення. Проте, час відпочинку повинен бути достатнім для зниження концентрації молочної кислоти до рівня, не перевищуючого 30 – 36 мг %.
За думкою більшості спеціалістів оптимальним співвідношенням в річному тренувальному циклі можна вважати слідуюче: робота в анаеробній зоні на рівні лактата 27 – 36 мг % - більша 50 – 70 % від загального об’єму, робота в змішаній зоні – менша 20 – 25 %, робота в анаеробній зоні – 3- 5 %. Вказані співвідношення об’ємів роботи в змішаних зонах зміщуються на протязі річного тренувального циклу в ту чи іншу сторону в залежності від стану підготовки і конкретних задач, які стоять перед спортсменом. Конкретне застосування в тренуваннях вказаного співвідношення залежить від спеціалізації спортсмена, його індивідуальних особливостей і функціонального стану. Трафаретне використання запланованих навантажень, групові методи тренувань нерідко приносять шкоду, сповільнюючи удосконалення спортивної форми і зріст результатів.
Таким чином, використання традиційних педагогічних методів контролю за тренуваннями дзюдоїста на витривалість не дає надійних критеріїв для оцінки зон, в яких виконується робота і фізіологічної дії окремого тренування або циклу. На жаль, такі критерії, як візуальне спостереження і самопочуття спортсмена, також нерідко не відповідає об’єктивним даним, що ще більше затруднює роботу тренерів.

2.Сучасні погляди на побудову багаторічної підготовки дзюдоїстів.
В системі підготовки борців високої кваліфікації центральне місце займають взаємозв’язані ланки: тренування – змагання – відновлення. І майстерність тренерів у всьому визначається вмінням взаємопов’язувати ці ланки.
Слід відмітити дві трудності, які зв’язані з багаторічною підготовкою дзюдоїстів. По-перше, це специфіка дзюдо, яка виражає в дуже високих вимогах до механічної підготовки. По-друге, наявність вагової категорії.
Відомо, що добитися високих спортивних результатів в спорті, і саме в боротьбі дзюдо, можна лише при чіткому плануванні всіх сторін підготовки спортсменів в багаторічних заняттях спортом, при організації досліджень і спостережень.
При плануванні і здійсненні підготовки борців тренеру приходиться вирішувати багато завдань: вдосконалення техніко-тактичної майстерності, з загальної і спеціальної фізичної підготовленості, підвищення працездатності, безпосередня підготовка до конкретних змагань, морально-вольова і теоретична підготовка тощо. Тому в здійсненні планування має значне підвищення ефективності підготовки борців шляхом організації досліджень.
Ефективність планування підготовки може бути забезпечена при врахуванні таких основних вимог:
•    всесторонності;
•    конкретності;
•    оптимізації підготовки.
На думку багатьох вчених до числа основних факторів, які визначають високий рівень працездатності і спортивних результатів відноситься правильне планування в мікро- і макро- циклах сумарної величини тренувального навантаження в цілому і співвідношення його окремих компонентів.
Багатолітню підготовку прийнято планувати по олімпійським, чотирьохлітнім циклам. Деякі автори запропонували в багатолітній підготовці виділяти етапи:
I.     – попередньої підготовки;
II.     – початкової спортивної спеціалізації;
III.     – поглибленого тренування;
IV.     – спортивного вдосконалення.
Г.С. Туманян на основі багато експериментального матеріалу визначав теж в чотири етапи багаторічної підготовки:
I.     – рання багатоборна підготовка (від новачка до спортсмена І розряду);
II.     – спеціальна підготовка (від І розряду до майстра спорту);
III.     – демонстрація найвищих досягнень;
IV.     – поступове припинення занять спортом.
Л.М. Матвеев в процесі багаторічних занять спортом виділив три стадії:
1)    базової підготовки;
2)    максимальної реалізації спортивних можливостей;
3)    спортивного довголіття.
Не дивлячись на наявність протиріч в наведених класифікаціях в них все-ж-таки чітко проглядається типово вікова динаміка спортивних досягнень: початок занять – піфіям – розквіт – найвищий рівень і стабілізація з можливими періодичними зниженнями.
Планування річної підготовки залежить від багатьох факторів, головними з яких є: конкретні цілі і завдання підготовки на рік, закономірності становлення спортивної форми і календар змагань. Борці достатньо високого класу беруть участь за рік в 7 – 9 змаганнях, проводячи при цьому від 25 до 30 поєдинків.
В теорії спортивного тренування прийняті поняття: мікроцикл, мезоцикл, макроцикл.
Мікроцикл – це відносно закінчена частина навчально-тренувального процесу, який охоплює декілька днів, як правило, не більше тижня. Л.П. Матвеев, наприклад, запропонував виділити в макроциклі стимуляційну (кумуляційну) і відновну фази. Прийнято характеризувати мікро цикли по структурі і направленості. В спортивній боротьбі структура мікро циклів буває різна – 5:2, 4:1, 3:1, 2:1 (відновне тренування – відпочинок). По направленості мікроцикли бувають такі: розвиваючий, ударний, втягуючий, підтримуючий, розвантажувальний, адаптаційний, реакліматизаційний, спеціалізований, контрастний та ін.
Мезоцикл – система декількох послідовно з’єднаних мікро циклів, в ході яких вирішується достатньо велика змістова задача підготовки. Типові мезоцикли включають в себе від 3 до 6 мезоциклів.
Макроцикл – це закінчений цикл спортивної підготовки, який обов’язково включає велике змагання або групу змагань. Макроцикли, звичайно, бувають річними або піврічними.
Періодизація річного циклу за Л.П. Матвєєвим, яка включає підготовчий, змагальний і перехідний періоди, в останні роки дещо видозмінилася. Річний цикл включає  тепер період фундаментальної підготовки (втягуючий, базовий, контрольно-підготовчий і шліфувальний мезоцикли), період основних змагань і перехідний період.
Найбільший об’єм роботи борці виконують в підготовчий період і також на етапі попередньої  підготовки до турнірних змагань. Під час безпосередньої основним завданням стає набуття доброї швидкісної витривалості, що досягається з допомогою інтервально-змінних методів тренування.
В останні роки все частіше використовується так зване багато циклічне планування, кількість циклів при цьому визначається числом змагань, в яких борець буде виступати. Чим відповідальніше змагання, тим триваліша до них підготовка. З однієї сторони, це зв’язано з недосконалістю календаря змагань, з другої – з його розширенням, що привело до того, що борці змагаються практично круглий рік.
Подібна практика може мати і серйозні негативні наслідки, які зв’язані з відсутністю періодів фундаментальної підготовки, з підміною цілеспрямованої підготовки натаскуванням до чергових змагань.
Не випадково тему вдосконалення підготовки борців іде ніби по двох напрямках: по-перше, цілеспрямована багаторічна дія на основні компоненти підготовленості і, по-друге, оптимізація стану безпосередньої підготовки до змагань.
В роботах першої спрямованості слід відмітити ідею А.А, Шепілова і В.П. Кліміна (1979) планувати при вдосконаленні витривалості окремі роки чотирирічного олімпійського циклу з певною переважною спрямованістю, забезпечуючи в той же час в кожному річному циклі гармонійний розвиток аеробного і анаеробного компонентів витривалості:
-    в перший рік підготовки рекомендується приділити увагу розвитку аеробних можливостей борців, достатній рівень розвитку яких дозволить закласти передумови до засвоєння великих тренувальних навантажень як по об’єму, так і по спрямованості;
-    в другий рік доцільно побудувати підготовку таким чином, щоб підвищити максимум анаеробної продуктивності. Це дасть можливість засвоїти підвищені, порівняно з минулим тренувальним циклом, спеціалізовані навантаження;
-    в третій слід вирішувати завдання підвищення максимальної аеробної продуктивності на новому, більш високому функціональному рівні. Разом з тим доцільно приділяти більшу увагу вдосконаленню анаеробного алактатного компонента витривалості. В якості засобів підвищення аеробних можливостей в цей рік доцільно використовувати рівнинно-гірську підготовку;
-    в завершальному році олімпійського циклу вирішується завдання досягнення “функціональної надлишковості”, тобто рівня витривалості, який забезпечить надійне виконання основних цілей чотирьохріччя.

2.Біохімічний контроль в системі комплексного контролю багаторічної підготовки дзюдоїстів.
Система комплексного контролю – одна з функцій управління підготовки дзюдоїстів високої кваліфікації. Вона повинна охоплювати всі компоненти тренувального процесу і підготовленості борців, включаючи узагальнені характеристики змагальної і тренувальної діяльності, стану здоров’я, рівня функціональної, спеціальної фізичної, техніко-тактичної і психічної підготовленості, а також і відновлювальних міроприємств. З допомогою системи комплексного контролю перевіряються і аналізуються виконання плану підготовки і при необхідності вносяться відповідні корективи.
Види обстежень. На сьогодні в підготовці висококваліфікованих борців склалась повна система обстежень: поглиблене медичне, етапне комплекс, біжуче і оперативне.
Поглиблене медичне обстеження (ПМО).
Завдання його: оцінка стану здоров’я, фізичного розвитку, функціонального стану окремих систем і всього організму в цілому, визначення доцільних лікарсько-профілактичних міроприємств і рекомендацій по плануванню і проведенню навчально-тренувального процесу. ПМО доцільно проводити 1 – 2 рази на рік на базі лікарсько-фізкультурного диспансера із залученням лікарів, які постійно працюють з командою дзюдоїстів.
Приблизна програма ПМО: оцінка стану здоров’я за результатами обстеження спеціалістів (лікаря-диспансеризатора, хірурга, окуліста, невропатолога, стоматолога, дерматолога, терапевта), а також за даними клінічних і інструментальних методик (аналіз крові, сечі, ВКГ, ПКГ і ін.); визначення складу тіла, в основному жирової і м’язової маси; оцінка функціонального стану дзюдоїстів за показниками працездатності (тредбан, велоергометр, степ-тест і ін.), біохімічного дослідження крові (молочна кислота, сечовина, цукор, кислотно-лужна рівновага і ін.), ЕКГ в спокої і після навантаження, стан нервового-м’язевого апарату; оцінка психічного стану; діагностика  психофізіологічних властивостей нервової системи (сили, рухливості, динамічної і збалансованості нервових процесів.
Етапне комплексне обстеження (ЕКО).
Його завдання – визначити рівень підготовленості дзюдоїстів, відповідність його стану підготовки і етапним модельним характеристикам, а також виконаним тренувальним навантаженням. За результатами ЕКО даються рекомендації на дальший етап підготовки. Кількість етапних комплексних обстежень відповідає кількості важливих етапів підготовки (3 – 4). Для якісного проведення ЕКО необхідно виділити окремий день, а проводити його необхідно після дня відпочинку.
Програма ЕКО повинна бути по можливості постійною, для того, щоб забезпечувалась співставленість результатів і якісний аналіз ходу підготовки.
Результати ЕКО рекомендуються заносити в спеціальні залікові картки, в яких слід мати також і модельні показники, як етапні, так і підсумкові.
У випадку, якщо в ході ЕКО у якогось дзюдоїста виявлені відхилення в стані здоров’я, то його необхідно направити на додаткове або повторне обстеження і проконтролювати хід його лікування.
Програма ЕКО повинна складатися так, щоб забезпечити тренерів інформацією про рівень підготовленості, психічний стан дзюдоїста, його адаптації до тренувальних і змагальних навантажень.
Обстеження в процесі змагальної діяльності (ОЗД) повинні допомогти тренеру оцінити в офіційних змаганнях рівень підготовленості борців, спів ставити фактичні показники із запланованими, обґрунтувати рекомендації по плануванню дальшої підготовки. В ході ОЗД реєструються різноманітність, ефективність і надійність використаного техніко-тактичного арсеналу.
Біжучі обстеження (БО). Їх завдання – оцінити переносимість тренувальних і змагальних навантажень, адаптацію до них організму, виявити індивідуальну реакцію на дію різних засобів підготовки і на цій основі конкретизувати план тренувань і відновлювальних міроприємств. Мета БО – сприяти підвищенню ефективності тренувального процесу,  індивідуалізовувати засоби і методи підготовки.
Протягом багатьох років об’єктивний контроль за тренувальними і змагальними навантаження в спортивній боротьбі залишається актуальною проблемою. В останні роки для оцінки інтенсивності і переносимості навантажень стали використовувати біохімічні методи дослідження. Проте і біохімічна характеристика боротьби є досить нечіткою і невизначеною. Це пояснюється тим, що інтенсивність м’язової діяльності борця, величина зусиль, їх тривалість зумовлені весь час змінною ситуацією. Величина навантаження залежить і від таких факторів як мотивація, якість виконання прийомів, кваліфікація противника і т. д. Крім того, в нашій країні не проводилось планомірних і послідовних біохімічних досліджень в спортивних єдиноборствах. Можливо тому, що до теперішнього часу не розроблені найбільш оптимальні біохімічні критерії інтенсивності і переносимості навантажень в дзюдо.
Найбільш перспективними є використання в якості критеріїв термінового, залишкового і кумулятивного ефектів тренування рівнів молочної кислоти (лактату), неорганічного фосфату і сечовини крові. Перші два методи (визначення в крові неорганічного фосфату і молочної кислоти) дають уяву про ре синтез АТФ, а саме по їх величині робиться висновок про потужність виконуваної м’язової роботи.
Креатинкіназна реакція, інтенсивність якої визначається по рівню неорганічних фосфатів крові, - перший за часом ресурс анаеробного ре синтезу АТФ, витраченої при м’язовій роботі. Таке алактацидне отримання енергії має велике значення в борцовських поєдинках, для яких характерні ациклічні навантаження. В середньому реєструються 12 – 16 фаз (по 5 – 6 сек.) з приблизно максимальною затратою енергії, коли креатинкіназний механізм ре синтезу АТФ є визначальним.
Найбільшими можливостями із анаеробних шляхів ре синтезу АТФ при інтенсивній фізичній роботі володіє гліколітичне фосфорилювання. Не дивлячись на його відносно невелику енергетичну ефективність (в залежності від тренованості він забезпечує 6 – 8% енергетичних потреб м’язів), гліколіз дає організму можливість адаптуватися до гіпоксій них умов. Кінцевим продуктом гліколізу є молочна кислота, яка присутня в крові і в стані спокою (1 – 2,5 ммоль / л).

Список використаної літератури
1.Андрюхин М.А. Значение гипоксии как фактора, влияющего на работоспособность спортсменов // Выносливость у спортсменов. – М., 1971. – С.46- 51.
2.Бакушев Г. Врачебно-педагогическая характеристика спортсменов // Спортивная борьба: Ежегодник. -  М.: ФиС, 1975. - С.28 – 29.
3.Гольник Ф.Л. Биомеханическая адаптация к упражнениям: анаеробный         метаболизм // Наука и спорт / Сб. обзорн. стат. /  М., 1982. – С.14 – 59.
4.Гукасов В.М. Использование параметров кинетики перекисного окисления липидов для оценки функционального состояния организма спортсменов // Теория и практика физической культуры. – 1987. – №5. – С.44.
5.Емешин  К.Н., Николайчук А.И. Тест для оценки специальной работоспособности самбистов // Спортивная борьба: Ежегодник. - М.: ФиС, 1981. - С.55 – 56.
6.Залесский М. Биохимический контроль в беге на выносливость // Лёгкая атлетика – 1979. – №6. – С.27.
7.Иорданская Ф.А. Гипоксическая модель для определения уровня развития выносливости по некоторым показателям енергетического обмена // Выносливость у спортсменов. – М.: ФиС, 1971. – в.1. - С.31 – 46.
8.Кальницкая В.Е. Изменение перекисного обмена у тяжёлоатлетов в условиях систематической мышечной деятельности // Теория и практика физической культуры. – 1983. – №3. – С.28.
9.Карпман В.Л. Исследования фызической работоспособности // ФиС, 1987. – С.215.
10.Краснова А.Ф. Исспользование липидов биохимического контроля в процессе подготовки спортсменов, специализирующихся в мотоспорте // Теория и практика физической культуры. – 1984. – №12. – С.21.
11.Матвеев С.Ф., Фетисов В.И., Бойко В.Ф, Адырхаев С.Г. Управление подготовкой олимпийцев в спортивной борьбе с учётом структуры соревновательной деятельности // Современный олимпийский спорт: Тезисы докладов международного научного конгресса. – К.: КДИФК, 1993. – С.164 –166. 
12.Муравьев А.В., Симонов М. И. Комплексная оценка состояния кровообращения при мышечной деятельности. – М., 1983. – С.15.
13.Писменский И.А., Коблев Я.К., Сытник В.И. Многолетняя подготовка дзюдоистов. – М.: ФиС, 1982.
14.Плахтій П.Д. Тестування, оцінка та корекція функціонального стану школярів. Навчальний посібник. – К.-П.: КПДПУ, 1997. – С.112.
15.Сахновский К.П. Пути оптимизации процесса построения многолетней спортивной подготовки // Современный олимпийский спорт: Тезисы докладов международного конгресса. – К.: КДИФК, 1993. – С.194 – 195. 
16.Скерневичус И.П. Исследование динамики мочевины в крови у лыжников – гонщиков под влиянием различных тренировочных нагрузок // Теория и практика физической культуры. – 1978. – №6. – С.42.
17.Табаа Фауаз Аль. Многоцикловая система годичной подготовки, ориентированая на достижении наивыссших результатов в главных соревнованиях // Современный олимпийский спорт: Тезисы докладов международного конгресса. – К.: КИФК, 1993. – С.213 – 215. 
18.Хокачка П., Соперс Дж. Биомеханическая адаптация. – М.: Мир, 1988. – С.98.
19.Холоши Д.О. Биохимическая адаптация физической нагрузки: анаеробный метаболизм // Наука и спорт. - М.: Наука, 1982. – С.80 - 86.
20.Цепова Н.И. Биохимический контроль в условиях соревновательной деятельности футболистов // Теория и практика физической культуры. – 1984. – №7. – С.21.




 

Яндекс.Метрика >