...
Дипломна робота Розвиток пізнавальних інтересів при пояснення нового матеріалу з фізики для 7-го класу PDF Печать E-mail

Дипломна робота
Розвиток пізнавальних інтересів при пояснення нового матеріалу з фізики  для 7-го класу

Зміст

Розділ  1. Предмет і теоретичні основи дослідження
1.    Стан проблеми  “Розвитку пізнавальних інтересів
При пояненні нового матеріалу з фізики для 7-го
класу “  в науково – методичній літературі.
2.    Організація  вивчення нового матеріалу на уроках       
фізики в сучасній   школі .
Розділ 2. Розвиток пізнавальних інтересів при поясненні нового
матеріалу з фізики для сьомого класу.
1.    Формування пізнавального  інтересу в ході вивчення теми
“ Рух і взаємодія тіл “.
2.    Особливості вивчення нового матеріалу теми “ Тиск газів і рідин ” у 7 класі.
3.    Організація і проведення педагогічного експерименту.
Висновки
Список рекомендованої літератури.

Вступ.
Дитина – цілісна особистість, тому насамперед потрібно, щоб педагогічний процес захоплював їх повністю з усіма її життєвими прагненнями і потребами. У цьому процесі дитина повинна зазнати почуття постійного збагачення життя, задоволення своїх пізнавальних і духовних потреб, які постійно зростають, стають різноманітнішими. Учіня стане сенсом життя дитини, якщо ним оперуватимуть з її ж позиції, реалізуючий творчу наснагу до розвитку її самостійності, самоствердження, одержання морального задоволення.
Міцні знання – це завдання результат наполегливості, постійної праці. Як заохотити дитину до такої праці, сформувати звичку до неї, виробити прагнення до подолання можливих труднощів ? Однією з могутніх підстав виховання працелюбності, бажання і уміння вчитися є створеня умов, які забезпечують дитині досягнення успіхів у своїй навчальній роботі та переживання, пов`язаних з цим позитивних емоцій, відчуття радощів на шляху просування незнання до знання, від невміння до вміння, тобто усвідомлення учнем результату своїх зусиль.
Організовуючи урок, працюючи з дітьми, треба, прагнути так керувати їхньою пізнавальною діяльністю, щоб кожен учень відчув силу успіху. Дитина якщо її зусилля  не увінчались успіхом, починає втрачати віру в свої можливості. Постійні невдачі відбивають бажання вчитись. Якщо не всі діти виконують поставлене перед ними завдання, якщо працюють з успіхом, одержуючи задоволення від своєї роботи, відчуваючи радість від проведеного учбового дня, з нетерпінням чекаючи наступного, бажання вчитися міцні.
Методи, принципи, форми роботи з учнями самі по собі не можуть бути хорошими і ефективними, якщо вчитель і діти не приймають важливих рішучих дій, якщо вчитель, у діяльності якого вони оживають, не проведе через них своє доброзичливе зацікавлення ставлення до учнів, не створить в учнівському колективі настрій оптимізму, співробітництва, товариськості, не зуміє збудити прагнення до знань і віру в свої сили у кожного учня.
Професія вчителя не терпить шаблону, відставання від вимог часу. Вчитель обов`язково повинен бути високоосвіченою, творчо мислячою людиною. Складність вчительської праці полягає в тому, щоб знайти шлях до кожного учня, створити умови для розвитку здібностей. Пробудити закладені в кожній дитині творчі начала, навчити працювати. Саме на уроці, коли у всіх все виходить, і народжується почуття успіху у навчанні, бажання і готовність розв`язувати все складніші завдання, йти вперед дорогою пізнання.
Потрібно дати дітям час для міцного і глибокого засвоєння знань і формування умінь достатній для всебічного опрацювання кожної вивченої теми. Але як це зробити не відстаючи від термінів вжитих у програмі резерв часу приховано у їхньому спілкуванні, взаємодії, співробітництві, у розумінні вчителем особливостей пізнавальної діяльності учнів, у вмінні керувати цією діяльністю, організовувати і стимулювати її.
Враховуючи всі ці фактори досягнення успіху в проведенні уроків,необхідно відійти від традиційних прийомів навчання і розробляти нові, нетрадиційні. Саме використання нових оригінальних форм і методів роботи спроможне принести успіх, забезпечити міцні і глибокі знання учнів. Сформувати в них інтелектуальні вміння і навички, розвинути їх творчі здібності.
Виникнення захопленості, творчого відношення до праці здійснюють розвиток пізнавальних інтересів школяра (особлива увага повинна приділятися учням 7-го класу, оскільки в них існують тільки поверхневі знання про фізичні процеси). Вони викликаються вчителем при пояснені нового матеріалу і при закріпленні.
Вказаній проблемі і присвячено дану роботу, в якій розглядаються різні форми пояснення нового матеріалу у 7- му класі.
Об`єктом дослідження в дипломній роботі є цілеспрямована особливо організована взаємна діяльність вчителя і учнів в процесі пояснення нового матеріалу.
Предметом дослідження є форми, методи, види і особливості пояснення нового матеріалу, які використовуються при навчанні фізики.
Задача дослідження: розробка і вдосконалення різних підходів до учнів (для активізації їх пізнавальних інтересів) при поясненні нового матеріалу у 7 – му класі.
В першому розділі розглянуто предмет і теоретичні основи дослідження. А саме стан проблеми розвитку пізнавального інтересу при поясненні нового матеріалу в науково-методичній літературі та організація вивчення нового матеріалу на уроках фізики в сучасній школі.
В другому розділі – формування пізнавального інтересу в ході вивчення “ Руху і взаємодії тіл” та особливості вивчення нового матеріалу теми “Тиск рідин і газів ” у 7-му класі. А також організація та проведення педагогічного експерименту.

Розділ 1  Предмет і  теоретичні основи дослідження.
Важливою задачею сьогоднішньої сучасної школи є виховання дійсно творчих людей. Необхідно пробудити живі нахили в кожному учневі, допомогти знайти своє “я” і слідувати йому. Саме в школі молоде покоління має визначити, яка наука його цікавить найбільше. Це не означає, що кожен сьогоднішній школяр стане вченим, частина з них не буде навчатися у вузі, але в будь якій сфері використання сил і розуму необхідні люди, що захоплюються своїм ділом, шукачі та творці.
Виникнення захопленості, творчого відношення до праці здійснюють пізнавальні інтереси школяра, а особливо необхідно звернути увагу на учнів 7-их класів. Вони викликаються вчителем при поясненні нового матеріалу і при повторенні та закріпленні.
Зробити навчальну працю настільки можливо цікавою для учня і в той же час не перетворити цю роботу в постійну гру – ось одне із головних завдань вчителя.
В даній роботі розглядалися різні проблемні ситуації, ігри, використання художньої літератури, творчі експериментальні дослідження, як засіб активізації пізнавальної діяльності та інтересів учнів 7 класів при поясненні вчителем нового матеріалу. Але це далеко не весь перелік засобів використання матеріалу для цієї проблеми.
[1.1] Стан проблеми в науково-методичній літературі.
Педагогічна наука ще не володіє такими об`єктивними методами, які дали б змогу з високою точністю визначати наявність і рівень пізнавальної активності учнів у навчальному процесі. Тому не претендуючи на повну об`єктивність, спробуємо виділити такі вияви діяльності учнів у навчальному процесі, які характеризують їхню пізнавальну активність. При цьому будемо спиратися на ті технічні процеси, що складають психологічну структуру пізнавальної активності учнів. (1. Ст. 6).
Насамперед, необхідно визначити, що таке пізнавальне завдання. Пізнавальне завдання трактується як мета, визначена об`єктивно предметними умовами її досягнення, тобто у ній завжди проглядаються вихідна модель і модель кінцевої ситуації та засоби досягнення мети. Розрізняють поняття об`єкта пізнання і предмета пізнавального  завдання. Об`єкт пізнання – конкретно все те (предмети, факти, фізичні явища, процеси об`єктивного світу тощо), на що можуть бути спрямовані дії учня з його фактичного або мисленного перетворення. Предмет пізнавального завдання визначається тими відношеннями в об`єкті пізнання, які полягають в засвоєнні і фактично складають зміст навчання в рамках конкретної пізнавальної задачі (скажімо, закон збереження імпульсу). Засвоєння пізнавальної задачі – це результат складних психічних перетворень у предметі пізнавальної задачі в поєднанні з наявним індивідуальним досвідом учня. Подібно до того, як не споживає людина готової мускульної сили, що виступає результатом різних обмінів і перетворень, які відбуваються в її організмі, так і знань у чистому вигляді вона не засвоює; ті чи інші знання формуються в неї внаслідок засвоєння певних класів пізнавальних задач, переходячи з площини суспільної свідомості в площину індивідуального досвіду особистості, стаючи її надбанням (2. Ст 3).
На основі аналізу динаміки навчального процесу та розгортання пізнавальної задачі в часі визначаються її параметри: стереотипність, і пристрасність.
Стереотипність пізнавальної задачі визначається кількістю повторень однотипного її функціонування, тобто ця якість безпосередньо пов`язана із застосуванням змісту пізнавальної задачі в минулому. Усвідомленість знань (у рамках конкретної пізнавальної задачі) характеризується актуальним станом її функціонування, відображає те, як у теперішньому часі безпосередньо в засвоєнні пізнавальної задачі учень усвідомлює і розуміє відповідно до нормативних вимог. Пристрасність характеризує те, наскільки знання,що визначаються змістом пізнавальної задачі, мають для учня особистісний вплив і смисл, як вони впливають на його пізнавальні потреби, мотиви і мету.(2. Ст 5).
Виходячи з вище сказаного, можна сказати, що серед учених немає єдиного підходу до означення пізнавальної активності учня, тому немає характерних ознак активності, критеріїв її визначення. Вчені Л. Аристова, Ю. К. Бабанський, М. Д. Бойправ, П. І. Зінченко, Т. І. Шамова, Г. І. Щукіна та інші у своїх працях відзначають ті особливості пізнавальної діяльності школярів, які вказують на її активність. Зокрема, Л. Аристова вважає, що активність пізнавальної діяльності учня, яка є однією з умов (основною) успішного засвоєння навчального матеріалу та розвитку інтелектуальних здібностей особистостей виявляється в перетворюючій діяльності учня, передбачає перетворюючі дії суб`єкта щодо навколишніх явищ та предметів. Вона пише: “ Самі по собі дії суб`єкта без наявності саме цього перетворюючого фактора не можуть прийматися за показник активності. Вони в кращому разі можуть вказувати лише на моторність людини, що зовсім не адекватне активності її пізнання. Учень, може наприклад, підкоряючись вимозі вчителя, читати книгу, дивитись на дошку і переносити все ним побачене в зошит, але при цьому нічого не пізнавати, оскільки він не виявляє перетворюючої дії до того з чим він стикається, не намагається осмислити зв`язок побаченого, почутого з тим, що йому вже відомо, знайти в останньому нові ознаки (1).
Таким чином, Л. Аристова вважає, що перетворююча діяльність учня, щодо предметів і явищ є необхідною умовою пізнавальної діяльності. Де немає перетворюючої діяльності учня, немає й активності пізнавальної діяльності. Учень, який лише відтворює ту чи іншу дію, наслідуючи кого-небудь або відтворюючи раніше відому йому дію залишається пасивним.
В. С. Гюктін бачить ознаки активності пізнавальної діяльності в можливості виходу за межі відображення прихованих суттєвих (закономірних) зв`язків речей, яке досягається чуттєво. Це зокрема, поєднання, пов`язування різних чуттєвих образів, виклику з пам`яті потрібної інформації; наукове передбачення перебігу подій, процесів; свідома постановка не лише найближчої, а й віддаленої мети; вироблення планів діяльності, проектів споруд; втілення ідеальних моделей дій у практичні дії та ідеальних споруд – у дійсне, створення таких штучних предметів, які в готовому вигляді в природі не трапляються (6).
На думку Щукіної. Пізнавальну активність учня слід розглядати, як особистісне утворення, яке виражає інтелектуальний відгук на процес пізнання, живу участь, мислительно-емоційну чуйність учня в пізнавальному процесі. Вона характеризується:
-    пошуковою спрямованістю в навчанні;
-    пізнавальним інтересом, прагненням задовільнити його з вимогою різних джерел як у навчанні, так і в навчальній діяльності;
-    емоційним підйомом, благополуччям протікання діяльності (10).
Т . І. Шамова визначає, що пізнавальна активність як якість діяльності учня визначається в його вставлені до змісту й процесу учіння, в прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за оптимальний час, у мобілізації морально-вольових зусиль на досягнення навчально-пізнавальної мети. Пізнавальну діяльність потрібно розглядати і як діяльність, і як якість особистості. Тому пізнавальна активність може виявлятися в спрямованості і стійкості пізнавальних інтересів, прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності, в мобілізації вольових зусиль на досягнення навчальної та пізнавальної мети, а також розумовим напруженням і виявом морально- вольових якостей учня.
Л. Аристова, Ю. К. Бабанський, П. І. Зінченко, Г.І. Щукіна та інші розглядають активність пізнавальної діяльності учнів у тісному взаємозв`язку з їхньою самостійністю. Активність передбачає максимальний вияв індивідуальності, тому пізнавальну активність учня неможливо розглядати без зв`язку з його самостійністю; пізнавальна активність завжди йде поряд із самостійністю у навчанні (1).
Найповнішим виявом активності учнів у пізнавальній діяльності є їхня ініціатива і самостійність. Причому,активність у навчанні має виявлятися не лише на уроках, а й під час виконання інших навчальних завдань (домашні роботи) [4].
М. Д. Бойправ та С. О. Король вважають, що пізнавальна активність школяра характеризується постійним ускладненням об`єкта пізнання, самостійним творчим пошуком, під час якого активізується інтелект учня та його самостійність[5].
Пізнавальна активність на уроках фізики полягає не лише в їх діяльності, а й виконанні ними вправ, лабораторних робіт, а й у самостійності мислення, в розвитку творчої думки, спостереженні дослідів.
На безпосередній зв`язок активності пізнавальної діяльності учня з його самостійністю вказує Ю. К. Бабанський. Найважливішим вмінням самостійної роботи учня з фізики є вміння працювати з навчальною літературою,самостійно застосовувати теоретичні знання для розв`язання практичних питань, а також уміння самостійно проводити фізичний експеримент [3].
Пізнавальна самостійність, що формується на основі пізнавальної активності і неможлива без останньої, багатьма вченими характеризується як якість особистості й має свої характерні ознаки. Г. І. Щукіна, поділяючи думку М. О. Данилова, розкриває вияв пізнавальної самостійності, а отже, і пізнавальної активності учнів за допомогою таких ознак:
-    прагнення і вміння самостійно мислити;
-    здатність орієнтуватись в новій ситуації, знайти свій підхід до нової задачі;
-    бажання не лише  зрозуміти знання, що засвоюються, а й способи їх здобування;
-    критичний підхід до судження учнів;
-    незалежність власних суджень.
Характерною ознакою пізнавальної самостійності учнів є здатність активно і творчо сприймати матеріал на першому етапі пізнавального акту, а також уміння і здатність використовувати засвоєнні теоретичні знання на практиці.[7]
Інтелектуальна активність учнів 7-го класу і не тільки є складовою їх пізнавальної активності і має свої вияви в діяльності. На думку Щукіної Г. І., про інтелектуальну активність учнів можна судити за багатьма діями. Однією з них є запитання учня, звернене до вчителя. Запитання виражає прагнення осягнути незрозуміле, глибше проникнути в предмет свого інтересу. Самостійно задане запитання учнями при початковому вивченні фізики виражає пошук, активне прагнення знайти першопричину. Запитання учнів мають різний рівень пізнавальної цінності, тому слід мати на увазі ті з них, в яких закладено істинно пізнавальний смисл, виявляється бажання учня або уточнити, те що лишилося незрозумілим, або відкрити перед собою перспективу пізнання даної області.
Іншим показником інтелектуальної активності Г. І . Щукіна називає прагнення учнів за власним бажанням брати участь у діяльності, в обговоренні порушених на уроці питань, у доповненнях, корегування відповідей товаришів, у бажанні висловити свій погляд.[7]
Н. Ф. Добринін підкреслював роль інтересу як одного з основного мотиву заохочення і збереження уваги.
Однією з причин, що викликає увагу учнів при поясненні нового матеріалу являється безпосередня дія на їх почуття, емоції. Подразнення, які діють на відчуття учнів, заохочують увагу легше і надійніше, чим нейтральні подразники. Н. Ф. Добринін вважає, що подразнення, які безпосередньо викликають відчуття, можна назвати живою цікавістю. В цьому випадку цікавість пов`язана з інтересом, який визначається безпосередньою дією на органи відчуттів. Відомо, що все зв`язане з відчуттями, завжди привертають увагу. Необхідно так будувати урок, щоб увага учнів була постійно сконцентрована на об`єкті обговорення. Потрібно також відмітити, що будь- яка цікавість не повинна носити зовнішній характер, не повинна відводити від сутності предмета. Вона повинна допомагати кращому розумію і засвоєнню внутрішнього змісту.[8]
Видатний педагог В. А. Сухомлинський писав:” Діти приходять до школи з відкритою душею, з щирим бажанням добре навчатися. Дитину лякає навіть думка про те,що на неї можуть дивитися як на ледаря або невдахи. Бажання добре навчатися – гарне людське бажання – здається мені яскравим вогником, освітлюючи весь зміст дитячого життя, світ дитячого життя, світ дитячих радощів… . насиченим повітрям для слабкого вогника спраги знань є тільки успіх дитини в навчанні, тільки горде усвідомлення і переживання тієї думки, що “я” роблю крок вперед, піднімаючись по крутій стежині пізнання.
Л. І. Божович також рахує, що на першому етапі навчання в школі дітей приваблює до себе світ нових відносин, в які вони вступають[8]

Дану роботу можна придбати по замовленню!

 

Яндекс.Метрика >