...
Дипломна робота „Реалізація еталонного підходу навчання фізики на основі експериментальних задач PDF Печать E-mail


Дипломна робота
„Реалізація еталонного підходу навчання фізики на основі експериментальних задач


Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи застосування еталонного підходу у традиційній системі фізичної   освіти....................................
1.1 Психолого¬ - педагогічний аналіз традиційної системи фізичної освіти........................................................................................................
1.1    Інноваційна парадигма освіти...............................................................
1.2    Еталонні вимірники якості знань ............................................................
Розділ 2. Методичні основи використання експериментальних задач з фізики ....................................................................................
2.1 Роль та зміст  експериментальних задач в системі шкільної фізичної освіти ..............................................................................................................
2.1.1 Характеристика експериментальних задач....................................
2.1.2 Методика розв’язування експериментальних задач.....................
2.1.3 Використання експериментальних задач на різних етапах уро-
ку .....................................................................................................................
2.2 Технологічний аспект використання еталонних вимірників якості знань............................................................................................................
2.3 Реалізація еталонних вимог у навчанні фізики за допомогою експериментальних задач...............................................................
Розділ 3. Проведення та обробка результатів педагогічного       експерименту ...................................................................................
3.1 Організація педагогічного експерименту............................................
3.2 Хід та результати експерименту.......................................................
Висновки.............................................................................................................
Список використаної літератури.................................................................
Додатки.............................................................................................................


ВСТУП

Однією з проблем, що їх ставить сьогодення перед загальноосвітньою школою, є формування інтелектуального потенціалу країни. Це зумовлює потребу у спрямуванні цілей і змісту навчання на виховання творчої особистості, підвищення рівня інформаційної культури школярів, на ознайомлення молоді з методами наукових досліджень, на озброєння її знаннями з провідних галузей, вміння використовувати їх на практиці, розвивати самостійність мислення, потребу впродовж всього життя накопичувати та здобувати необхідні знання, бути конкурентноздатною особистістю у суспільстві із нестійкою ринковою економікою. Відгуком на зазначену суспільну потребу є орієнтація освіти на широке застосування сучасних активних технологій навчання, зокрема й у навчанні фізики. Про це свідчать і численні публікації у провідних науково-методичних виданнях останніх років.
Розглядаючи сучасні активні технології навчання фізики ми вважаємо за потрібне прийняти технологію еталонного навчання, тому, що вона є фактором, здатним сьогодні сприяти розв’язанню складних навчально-виховних пробем. Так, з одного боку, вона забезпечує змістовну основу для розвитку пізнавальних інтересів і творчої активності учнів, а з другого – є засобом для здійснення особистісно орієнтованого навчання й формування на цій основі наукового світогляду учнів.
Впроваджуючи таку технологію, учні вчаться самостійно мислити, здобувають власну методологію накопичення знань, розвивають потребу навчатися впродовж всього життя. Процес оволодіння знаннями та формування власної методології можливий при використанні експериментальних задач. З позиції теорії особистісно орієнтованого навчання найбільш вагомим тут є можливість використання експериментальних задач при еталонному навчанні фізики як засобу розвитку дивергентності, нестандартності мислення, що пов’язані із творчою продуктивністю.
Значний внесок у розв’язання проблеми вивчення й розвитку творчих здібностей належить вітчизняним і зарубіжним психологам — Л.С. Виготському, Я.О. Пономарьову, Г.С. Костюку, В.В. Давидову, П.Я. Гальперіну та ін.
Психолого-педагогічний та дидактичний аспекти використання експериментальних задач при навчанні фізики досліджено у роботах Коршака Є.В., Єфімушкіна Г.Є., Бурова В.А., Давидьонова А.А. та ін.
Питання вдосконалення змісту й методів вивчення ШКФ розробляли такі вчені-дослідники, як Атаманчук П.С., Бугайов О.І., Гончаренко С.У., Іваніцький О.І., Коршак Є.В., Савченко В.Ф., Сєргєєв О.В.,  та інші.
Проте аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду навчання різними активними технологіями доводить, що систематизованого навчально-методичного комплексу, на основі якого можна було б організувати цілеспрямований навчально-пізнавальну діяльність учнів з фізики, сьогодні немає. Отже, існує протиріччя між потенціалом впровадження еталонного підходу на основі експериментальних задач у процесі вивчення фізики і реальною педагогічною практикою, що й обумовлює актуальність нашого дослідження за темою “Реалізація еталонного підходу навчання фізики на основі експериментальних задач“.
Об’єктом дослідження є навчально-пізнавальна діяльність учнів 9-х класів при вивченні розділу “Основи механіки“ в загальноосвітній школі.
Предметом дослідження є методична система організації навчально-пізнавальної діяльності дев’ятикласників, спрямована на розвиток їх творчих здібностей та мотивування щодо навчання впродовж всього життя засобами експериментальних завдань еталонного характеру в умовах особистісно-орієнтованого навчання.
Гіпотеза дослідження побудована на основі особистісно-орієнтованому навчанні, використанні в навчанні завдань еталонного характеру. Систематичне й цілеспрямоване використання експериментальних задач еталонного характеру є ефективним засобом розвитку продуктивного мислення, що сприяє підвищенню мотивації щодо навчання й формування стійкого інтересу до пушукової дослідницької діяльності.
Мета дослідження: показати доцільність використання експериментальних завдань еталонного характеру на уроці фізики.
Завдання дослідження полягає в тому, щоб:
•    здійснити психолого-педагогічний аналіз сучасного стану досліджень із проблеми вивчення творчих здібностей і встановити фактори, що сприяють їх розвитку;
•    розглянути особливості застосування еталонного підходу щодо на-вчання фізики;
•    опрацювати спеціальну літературу з питань, пов’язаних із традиційною та інноваційною системами навчання, активними технологіями навчання, зокрема еталонному підходу та особистісно орієнтованому навчанні;
•    створити навчально-методичне забезпечення розділу “Основи механіки“;
•    перевірити ефективність застосування експериментальних задач еталонного характеру з фізики шляхом експериментальної перевірки розробленої технології.
Практичною цінністю роботи є розробка відповідно до цільових програм набору експериментальних, творчих домашніх завдань еталонного характеру з курсу фізики 9 класу.
Наукова новизна полягає в тому, що у теорії і практиці навчання фізики у середній загальноосвітній школі:
–    розроблена технологія використання еталонного підходу під час розв’язування, складання, моделювання експериментальних задач на різних етапах уроку з метою “привиття” в учнів інтересу до навчальної діяльності;
–    обґрунтовані місце і роль експериментальних задач у навчально-виховному процесі з фізики на сучасному етапі розвитку середньої загальноосвітньої школи в Україні.
В ході дослідження застосовувались такі теоретичні й експериментальні методи:
•    теоретичний аналіз положень психології та педагогіки про особливості вивчення даного дослідження;
•    цілеспрямовані педагогічні спостереження, аналіз досвіду роботи вчителів за основним положенням дослідження, бесіди з методиста-ми, вчителями, анкетування;
•    педагогічний експеримент (констатуючий, пошуковий) і аналіз його результатів.
Методологічну основу дослідження становлять положення теорії пі-знання про методологію здобування знань, системно-структурний підхід до аналізу навчально-пізнавальної діяльності, теорія особистісно-орієнтованого навчання, концепція управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, основні положення вікової та педагогічної психології, загально-дидактичні положення.
Впровадження результатів дослідження здійснювались під час педагогічного експерименту у школі № 13 міста Кам’янець-Подільського, апробовано під час виступів на науково-методичних студентських конференціях при КПДПУ.

Розділ 1. Теоретичні основи застосування еталонного підходу у традиційній системі фізичної   освіти
В цьому розділі розглядається ідея про використання у традиційній системі фізичної освіти еталонного підходу. На основі аналізу літературних джерел педагогічного, психологічного, методичного характеру впроваджуємо гіпотезу ефективності навчання фізики орієнтованого на еталонний підход.
1.1.    Психолого-педагогічний аналіз традиційної системи фізичної освіти
Немає такої людини в світі, яка б сказала, що вона не навчалась у школі і не здобувала освіти. Але що таке школа, освіта, коли вони виникли, чому зазнають змін і реформування?… Відповіді на усі ці запитання дає аналіз великої кількості історичних та педагогічних джерел [22,33,36,62,63 та ін.], відповідно до яких у давньогрецькій мові було слово “схоле”, від якого і походить наше школа, тільки буквальне значення його у греків було іншим: спочатку “затримка“, потім “заняття у вільний час“, далі “читання“; а вже пізніше — “лекція“, сучасне — “школа“. Перша школа як приватний заклад з’явилася  у Греції десь у VI столітті до нашої ери. В ній навчалися лише хлопчики з вільних родин. Спочатку вони відвідували школу, де навчали читати, писати й рахувати, потім школу, де їх навчали співів, музики, поезії; а потім школу в якій здійснювалося фізичне виховання й загартування: тут готували майбутніх воїнів.
Наша середньовічна школа теж була багатоступеневою: спочатку елементарна школа, потім граматична, далі школа риторів. Училися тут також лише діти привілейованих верств. У Київській Русі перші школи з’явилися в кінці Х століття. Основною ідеєю школи на той час було накопичення “торбини знань“.
А вже на початку XX століття головною визна¬чальною рисою нової школи було не лише навчання, а й виховання дітей, тобто всебічний гармонійний розвиток усіх їхніх сил і здібностей. Мета діяльності школи полягала в тому, щоб дати суспільству фізично і духовно здорових і сильних людей, гарних працівників, здатних мужньо переносити всі незгоди життя і насолоджуватися всіма його найвищими чистими радощами.
Місію нової школи України сьогодні виконують гімназії, ліцеї, колегіуми, колежі, школи-комплекси, авторські школи, кращі загальноосвітні середні школи, які перетворились у справжні науково-дослідні центри апробації нового змісту навчання, педагогічних технологій, глибокого осмислення інноваційних процесів, стимулювання ініціативи учня, розвитку його можливостей, створення умов для саморозвитку осо¬бистості. Школи нового типу визначили свої стратегічні, концеп¬туальні пріоритети, виробили оптимальні моделі перспективного розвитку. У багатьох  таких школах України діють свої універ¬салії — об’єктивно існуючі загальні положення — імперативи:
— духовний імператив — мрії про людину як суб'єкта культури і власної життєтворчості, про пізнання самого себе як найкращий шлях до інших форм пізнання, про прекрасний гармонійний світ, про вічні етичні норми.  Це система ідеалів, які породжують прагнення і волю до життя за зако-нами краси;
— гуманістичний і демократичний імператив, який передбачає розкриття людської суті у кожному хто має здібності, схильності і бажання. Це розвиток здібностей, волі в учня в ім'я життєздійснення;
— комунікативний імператив, що спрямований на розуміння себе у світі;
— особистісно-діяльнісний імператив, що вимагає реалізації себе як мікрокосму.
Отже, сучасна школа повинна навчити особистість бути конкурентноз-датною у суспільстві, виробити вміння планувати стратегію власного життя, орієнтуватись у системі найрізноманітніших суперечливих і неоднозначних цінностей, визначити своє життєве кредо і свій стиль. Видатний педагог і хірург М. І. Пирогов ще в середині XIX століття різко критикував тих діячів школи, які звикли протиставляти життя школі і школу життю. На його погляд, необ¬хідно відновити пряме покликання школи — "бути керівником життя на шляху до майбутнього." Інший визначний педагог П. Блонський, вважав, що школа — це організація не тільки навчан¬ня, а й всього життя дитини. Школа повинна бути не лише місцем життя дитини, а й раціонально організовувати його життя.
Говорячи про школу неможливо залишити осторонь освіту. Адже освіта – це процес та результат засвоєння систематизованих знань, поглядів та переконань, отриманих в результаті навчання в учбовому закладі (школі, колегіумі, університеті тощо). Це процес, який на кінцевому етапі забезпечує визначений рівень розвитку пізнавальних потреб та здібностей людини, його підготовку до того чи іншого виду практичної діяльності.
Термін “освіта“ в останні роки набув більш розширеного змісту. Так, за В.С. Лєдньовим “освіта — суспільно організований та нормований процес постійної передачі попереднього покоління соціально значимого досвіду…“. А сам зміст освіти, на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства, визначається змістом триєдиного цілісного процесу, який характеризується, по-перше, засвоєнням досвіду попереднього покоління, по-друге, вихованням типологічних якостей особистості, по-третє, розумовим та фізичним розвитком людини.
Аналіз зарубіжних і вітчизняних досліджень [43,44,64,67] показав, що існує чотири основні моделі цілеспрямування освіти:
1) економічна ефективність, або практичність;
2) педагогічна ефективність, або дидактичність;
3) культурологічна ефективність, або релевантність;
4) адаптивна ефективність, або гнучкість.
Кожна з перерахованих моделей відображає певну систему цінностей, які переважають у суспільстві або у владних структурах. Розглянемо ці моделі.
Економічна ефективність, або практичність. Ця модель відпо¬відає орієнтації на суспільство, а точніше — на її економічну систему. Концептуально модель ґрунтується на ідеях класичної школи управ-ління, а в аналітичному плані витікає з практики освітянських адмі-ністраторів середнього рангу. Прихильники цієї школи розглядають організацію освіти як закриту, механічну та раціональну систему, управління, якою націлене на забезпечення її економічної ефектив¬ності.
Педагогічна ефективність, або дидактичність. Ця модель відпо¬відає орієнтації на систему освіти як на соціальний інститут, що реалізує педагогічні функції. Концептуально модель бере початок у психосоціальній школі, а в аналітичному плані витікає з оцінки практичного досвіду шкільних адміністраторів, що керуються у своїй діяльності принципами біхевіоризму.
Культурологічна ефективність, або релевантність. Ця модель відповідає орієнтації на культуру як на з'єднуючу ланку між індивідом і суспільством. Концептуально модель витікає із сучасних тез, в осно¬ві яких лежать феноменологія, екзистенціалізм, діалектичний метод, критичний реалізм і теорія людських стосунків.
Адаптивна ефективність, або гнучкість. Ця модель відповідає орієнтації на суспільство як на політичну систему. Провідні теоре¬тичні положення цієї моделі витікають з концепцій управління розвитком систем, розвитку організаційних структур, екології управ¬ління, інституціонального розвитку та теорії ймовірностей.
З переходом у ХХІ століття здійснюються реформи щодо освіти.
Розглянемо деякі ідеї, запропоновані сучасними дослідниками в сфері реформування та модернізації системи освіти.
І. Осадчий — завідувач відділом освіти Ставищенської райдержадміністрації, кандидат педагогічних наук стверджує, що "Кардинальні зміни, які відбулися за останні роки соціально-економічному житті нашої країни, призвели до формування соціальних груп і прошарків із чітко вираженими освітніми потребами, які суттєво різняться між собою. Зрозуміло, що єдино правильним і продуктивним підходом до розбудови системи освіти країни в даних умовах може бути лише особистісно-орієнтована педагогіка, до якої так наполегливо і переконливо нас закликає міністр освіти й науки України В.Г. Кремінь. Саме ці ідеї у найближчі десятиліття визначатимуть стратегію розвитку національної системи освіти". Він вважає також, що існує кілька серйозних причин для втілення в практику нових підходів, щодо реформування освіти:
по-перше, – не достатній рівень професійної компетентності;
по-друге, – не достатній рівень матеріально-технічного забезпечення нав-чально-виховного процесу;
по-третє, – проблема врегулювання процедури вступу випускників середніх закладів освіти до вищих навчальних закладів.
Осадчий І. являється автором цільової комплексної експериментальної програми “Обличчям до дитини“, яка тривала протягом 2001-2002 навчальних років, в основі програми лежать теоретичні положення концепції проектно-модульної організації закладів та систем освіти.
Заслужений вчитель України, кандидат педагогічних наук – Г. Покиданов розглядає проблему реформування освіти через матеріальну незабезпеченість навчальних закладів. "Освітяни мають не тільки вимагати кошти у держави, а навчитись заробляти ці кошти... Реформу середньої школи треба розпочинати зі зміцнення її фундаменту: по-перше, підняти авторитет вчителя — підвищити зарабітну плату; по-друге, встановити норми обсягів підручників відповідно до кількості навчальних годин, передбаченні для вивчення даного предмету за навчальним планом... Для покращення роботи системи освіти необхідно провести реорганізацію її роботи: підручники, вчитель, оцінювання знань учнів, другорічництво" .
Ю. Шмуклер — кандидат педагогічних наук, заслужений вчитель України (м. Славута, Хмельницької обл.) наголошує, що "треба міняти концепцію освіти — йти від дитини, від структурно-інтелектуальної неоднорідності, а не від прагматичних установок, абстрагованості від природи людини, хибних уявлень про реальний шкільний процес". Основну ідею окреслює як таку, що "кожний учень вчиться так, як може і хоче... будь-яке нівелювання — учнів, вимог, знань, оцінок ... — це перший крок до формування суспільнісно-морально-збиткової людини".
Л. Буркова — кандидат педагогічних наук, науковий співробітник інституту педагогіки АПН України проаналізувала моделі шкільної освіти, які існують у різних країнах світу (Німмечина, Англія, США, Японія), прийшла до висновку про реформування існуючої шкільної освіти – "... привести у відповідність зміст навчання з останніми науковими досягненнями для таких предметів, як фізика, хімія, біологія; структурувати зміст знань з урахуванням логіки розвитку понять, принципу інтеграції знань у різних наукових галузей". На її думку, модель освіти — це  шлях до досягнення поставленої освітньої мети, яку можна досягнути не одним, а декількома шляхами: вибір повинен бути і у дітей і у батьків (вибір не тільки закладів освіти, а й моделі, програм навчання), повинен бути програмний стандарт і позастандарт.
Модель освіти виконує ряд функцій, а саме:
1) передача підростаючим поколінням соціального досвіду людства, озброєння учнів загальноприйнятими нормами поведінки і способами об’єктивно значущої діяльності, закріплених у системі знань, що вже склалася;
2) індивідуалізація: через розвиток особистості забезпечити саморозвиток суспільства;
3) відповідальність перед самою особистістю, людиною, яка прагне стати справжнім хазяїном свого життя.
Белкін Е.Л. представляє сучасну модель системи освіти як частину соціальної системи. Його модель складається з 6 взаємопов’язаних елементів та представлена у вигляді перевернутого дерева:
Де: 1) Мета навчання і виховання;
2) Зміст навчання і виховання;
3)Технологія навчання і виховання;
4) Організаційні форми;
5) Педагог;
6) Учень.


Іваніцький О.І. запропонував таку загальну дидактичну модель нав-чального процесу. Структурною одиницею якого є дидактичний цикл, де навчальний процес розуміється як поступальний рух циклів. Носієм дидактичного циклу є відносно цілісний фрагмент навчального матеріалу (навчальна тема з фізики, підтема, навчальний розділ та ін.), а його структурними блоками є:
1.    вступно-мотиваційний блок (постановка загальної дидактичної мети у вигляді запланованих результатів навчання фізики);
2.    інформаційний блок (подання навчального матеріалу різними способами і усвідомлене сприйняття);
3.    виконавчий блок (організація і самоорганізація учнів при застосуванні нового матеріалу);

Дану роботу можна придбати по замовленню!

 

Яндекс.Метрика >