...
Дипломна робота “ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ДИДАКТИЧНОЇ ГРИ НА УРОКАХ ФІЗИКИ В 9 КЛАСІ” PDF Печать E-mail

Дипломна робота
“ОСОБЛИВОСТІ  ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ
ДИДАКТИЧНОЇ ГРИ НА УРОКАХ ФІЗИКИ В 9 КЛАСІ”


З м і с т

Вступ……………………………….………………………………….……3
Розділ І.  ПРЕДМЕТ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1. 1.    Виховання у школярів інтересу до навчання………………….5
1.2. Інтерес до пізнання та рівні його розвитку…………………….…9
1.3. Цінність пізнавального інтересу та показники інтелектуальної активності в навчальному процесі…………………………………………..4
1.4. Емоційні та вольові прояви……………………………………….4
Розділ ІІ. МЕТОДИЧНІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УРОКІВ ФІЗИКИ…………………………..……………26
2.1. Викорисання дидактичних ігор у навчанні …………………….26
2.2. Дидактична гра – творчий шлях формування в учнів інтересу до фізики…………………………………………………………………………30
2.3. Проведення творчих уроків фізики різної форми……...……….37
2.4. Створення цікавих ситуацій на уроках фізики…………………43
2.5. Введення елементів винахідництва на уроках фізики…………47
2.6.  Гра як вид контролю навчально-пізнавальної діяльності…...51
Розділ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБКИ І ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ ФІЗИКИ З ВИКОРИСТАННЯМ ІГРОВИХ СИТУАЦІЙ...……………….54
3.1. Уроки-свята, уроки-КВК………………………………………......54
3.2. Брейн-ринг, фізичний ринг………………………………………..57
3.3. Урок-мандрівка, ділова гра…..……………………………………61
3.4. Уроки типу “Поле чудес”…………………………………………..63
3.5. Фізичні кросворди…………………………………………………..64
3.6. Розробка конспекту-сценарію дидактичної гри „Щасливий випадок”…………………..……………………………………………………..68
3.7. Організація та проведення педагогічного експерименту……73
Висновки …………………………………………………………………73
Література………………………………………………………………...76
Додатки……………………………………………………………………78


В с т у п
Сучасний розвиток нашого суспільства ставить перед загальноосвітньою школою нові завдання. Випускник школи має бути людиною творчою, всебічно розвиненою, готовою влитися у вируюче життя. Для цього треба бути людиною мислячою, з добре розвиненим умінням приймати нестандартні рішення, знаходити вихід із різноманітних, інколи досить скрутних ситуацій.
А потрібне соціальне замовлення кардинально змінює зміст роботи школи, методичне її забезпечення. Особливої гостроти набуває питання про ефективність навчально-виховного процесу в школі, про використання поряд із традиційними, нестандартних форм і методів.
Природно, що головна увага всієї педагогічної громадськості зосереджена тепер навколо проблеми уроку. Як зробити урок високоефективним? Як побудувати урок, щоб він дав максимальний виховний і навчальний результат? Які методи, форми, прийоми, засоби навчання найлегше і найшвидше ведуть до цієї мети?
На сьогодні ми вже маємо цікаві починання творчих працівників школи. Кращий педагогічний досвід і педагогічні дослідження переконливо свідчать про те, що поліпшення якості уроку є центральною ланкою піднесення ефективності шкільного навчання в цілому.
У питанні, як забезпечити високий розвиток творчих сил і здібностей учнів, їх розумової активності, ініціативи і самостійності, більшість педагогів вважає, що треба вдосконалювати існуючі методи та прийоми навчання і працювати над виробленням нових, бо, як образно висловились автори однієї із статей, головні “внутрішні ресурси” педагогіки лежать у формах навчання [  ].
Але коли в традиційний навчальний процес вноситься щось нове, завжди є тривога “переборщити” – витіснення з існуючих структур старих, перевірених елементів. Але не завжди таке “новаторство” виправдане. Колектив класу надзвичайно складний. Щоб забезпечити його нормальне функціонування, засоби, форми і методи навчання повинні бути не менш складними і відповідати змісту освіти і навчання. Тому жодна з нових форм і методів організації навчання не повинна витісняти традиційних. Шлях до успіху лежить через розумне поєднання нового з старим. Все повинно бути на своєму місці і в свій час в організації пізнавальної діяльності школярів.
Тому, виходячи з важливості названої проблеми, враховуючи її недостатню теоретичну розробку, а також проблеми практики в застосуванні нетрадиційних форм навчання фізики, ми і вибрали тему дослідження.
Об’єкт дослідження: процес навчання фізики.
Предмет дослідження: застосування нетрадиційних форм організації навчання (дидактичні ігри) на уроках фізики.
У зв’язку з цим метою роботи є вивчення педагогічних умов застосування ігрової форми організації навчання, їх вплив на пізнавальний інтерес.
В основу дослідження була покладена гіпотеза: процес навчання фізики буде більш ефективним, якщо на певних етапах навчально-пізнавальної діяльності  застосувати ігрові форми організації навчання.
Відповідно до предмету, мети і гіпотези дослідження було необхідно розв’язати такі завдання:
-    чітко визначити місце ігрового навчання у викладанні фізики в школі;
-    забезпечити високий рівень організації гри у викладанні фізики;
-    вивчити психолого-педагогічну літературу з проблем застосування нетрадиційних форм організації навчання, впливу пізнавального інтересу на процес ігрового навчання;
-    вивчити передовий досвід вчителів-новаторів у використанні нетрадиційних форм навчання;
-    розглянути формування та вплив пізнавального інтересу під час гри.
-    розробити методичні рекомендації, щодо шляхів застосування ігрових методик.
Теоретичною основою дослідження є основні положення теорії навчання, праці вчених-педагогів про вплив пізнавального інтересу в ході гри.
Методи дослідження:
-    теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблемами дослідження;
-    аналіз та узагальнення передового педагогічного досвіду з проблемами дослідження;
-    спостереження за навчальною діяльністю старшокласників;
-    вивчення педагогічної документації;
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у:
а) теоретичному обґрунтуванні необхідності пошуку нових нетрадиційних форм організації навчання, посилення пізнавального інтересу при застосуванні нових форм організації навчання(дидактична гра);
б) у визначенні місця дидактичної гри у викладанні фізики;
в) в розробці методичних рекомендацій щодо організації навчальних ігор при вивченні фізики.
Робота складається:

Апробація дослідження  проводилась на базі гімназії №14 м. Кам’янця-Подільського під час педагогічної практики та в ході студентських наукових конференцій в 2001-2003 р.р.

Розділ І.  ПРЕДМЕТ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1. 1.    Виховання у школярів інтересу до навчання
Виховання в учнів інтересу до навчальної діяльності – одна з складних проблем психології і педагогіки. Відтак у психолого-педагогічній літературі мають бути здійснені серйозні розробки питань сутності такого інтересу, основних чинників, які зумовлюють його становлення в процесі розвитку особистості. Аналіз досліджуваної проблеми дасть можливість розкрити психологічні умови формування інтересу до навчання як важливого особистісного утворення. Вітчизняні та зарубіжні філософи й соціологи, які вивчали проблему інтересу, надавали великого значення дослідженню його природи та структури.
Наведемо визначення поняття „інтерес” згідно з довідковими джерелами. Інтерес – це „спосіб відношення соціального суб'єкта до необхідних умов існування і його розвитку, що виявляється в прагненні створювати і .використовувати ці умови” [ ]. Або інтерес людини характеризується таким її станом, „коли в неї виникає підвищена, вибіркова, спрямована пізнавальна потреба більш глибоко і всебічно що-не-будь зрозуміти, усвідомити в окремій галузі практики чи теорії і тим самим не тільки розширити і збагатити свої знання, а й здійснити певні перетворення в навколишньому середовищі” [   ].
Фахівці в галузі психології інтерес розглядають як: вибіркову спрямованість уваги людини; виявлення її розумової й емоційної активності; активатор різноманітних почуттів; особливе поєднання емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, що підвищують активність свідомості та діяльності людини; активне пізнавальне та емоційно-пізнавальне ставлення людини до світу; структуру, що складається з потреб; спеціальне ставлення особистості до об'єкта, зумовлене її усвідомленням життєвого значення й емоційною привабливістю. Велика кількість визначень поняття підтверджує його зв'язок із різноманітними психічну ми процесами, з яких вирізняються емоційні, інтелектуальні, регулятивні (увага, воля), його включення до найважливіших особистісних утворень (відношення, потреби, спрямованість особистості тощо). Отже, інтерес має неабияке значення для особистості й виступає важливим суб'єктивним чинником, що сприяє успішному розвиткові психічних процесів (пам'яті, мислення, уявлення, емоцій, уваги тощо), а також і кращому виконанню певної діяльності в цілому.
Психологи М.Ф. Бєляєв, С.Л. Рубінштейн та їхні однодумці підкреслюючи самостійний характер даної психічної категорії, виділиють інтелектуальний і емоційний компоненти інтересу. Зокрема, С.Л.- Рубіиштейн визначає інтерес як „специфічну спрямованість на нього особистості”, включаючи усвідомлену значущість та емоційний нахил. М.Ф.Бєляєв, розглядаючи інтерес як психічний процес, вважає, що чим вищий рівень його розвитку, „тим більшою мірою диференціюється емоційний бік” [    ].
Науковець Б.І. Додонов, який досліджував сутність інтересу, відзначав його специфіку. Інтерес, за визначенням вченого, це „потреба в предметі не заради досягнення бажаних переживань, він є ширшим, ніж біологічна потреба” [    ]. Людина прагне запобігати не тільки хвилюванню, а й потребі як засобу досягнення окремих результатів. Таким чином, інтерес охоплює, по-перше, емоційні взаємини, по-друге – прагнення до мети стверджував дослідник.
Вчений В.Л. Мясищев характеризує інтерес як „активні, тобто домінуючі, відносини, що виражають тенденції до оволодіння важливим або суттєвим предметом”. За його визначенням поняття інтересу характеризується такими ознаками, як свідомість, активність, вибірковість, цілісність [    ].
Розглядаючи активність як показник сформованості інтересу, Т.П.Єгоров доповнив попереднє твердження. Він розрізняє слабку й високу активність. До того ж психолог встановив, що слабкий інтерес має споглядальний характер, а ступінь високої активності характеризується мотивом до дії [    ]. Автор підкреслює, що в інтересі є три структурних компоненти: емоційна забарвленість, пізнання, воля. Він вважає, що інтерес визначає ставлення до предметів, явищ життя й характеризується емоційною забарвленістю.
Великого значення надавали інтересу класики педагогіки Й.Ф. Гербарт, Ф.А. Дістервег, К.Д. Ушинський та ін. У їхніх працях це поняття розглядається по-різному. Зокрема, Й.Ф. Гербарт зазначає, що інтерес вимагає від навчання, щоб воно збуджувало прагнення до спостереження (емпіричний інтерес) стимулювало роздуми (розумово-споглядальний інтерес), виховувало смак до прекрасного (естетичний інтерес), викликало симпатію у дітей („симпатичний” інтерес), розвивало почуття громадянськості (соціальний інтерес), формувало: релігійний настрій (релігійний інтерес) [    ].
У Працях Ф.А. Дістервега [    ] досліджується виховання професійного інтересу. На запитання „Що може захопити учня у навчанні викликати в нього певний професійний інтерес?”, він відповідає: „По-перше, закоханість у предмет; по-друге, те, що викликає в учнів бажання до навчання; по-третє, дидактичне викладання предмета; по-четверте, пробудження в учневі почуття і усвідомлення того, що він знає і вміє, щоб він просувався вперед”. Автор переконаний: щоб привернути увагу аудиторії, треба зацікавити її своєю особистістю, викладацькою майстерністю. Адже це впливає на прагнення викликати інтерес до вчителя і до предмета. Видатний дидакт К.Д. Ушинський розглядав інтерес як засіб успішного навчання й морального розвитку особистості. Він говорив: „Розбудіть в людині палкий інтерес до корисного, високого і морального, – і ви можете не хвилюватися – вона збереже людську гідність”. На його думку, інтерес тісно пов'язаний з увагою дитини і зростає тоді, коли має новизну, але новизну цікаву.
В.Г. Іванов класифікує інтерес за об'єктом дійсності, видом діяльності та ступенем його розвитку. Інтерес, за твердженням автора, можна виявити на основі яскравості його прояву [    ]. На першому, низькому рівні, він має характер захопленості, йому властиве усвідомлення, домінування емоцій. Такий інтерес нестійкий і нетривалий. На другому рівні інтерес ізольований, частковий, йому бракує розуміння логіки при вивченні фактів, явищ дійсності, стимулів до діяльності. У разі ускладнень такий інтерес зникає. Третій рівень – широкий, узагальнений, концентрований інтерес, який характеризується усвідомленням і активністю, розвитком логіки, розумінням фактів і явищ. Але він потребує допомоги сторонніх в організації цілеспрямованої діяльності. Вищий рівень – глибокий, спеціальний, індивідуальний інтерес. Йому властиві найвищий ступінь усвідомлення, різнобічна і чітко систематизована діяльність.
Термін „пізнавальний інтерес” також зустрічається в літературі, найчастіше вживається тоді, коли йдеться про діяльність, пов'язану із здобуттям знань. Зокрема, Н.Г. Морозова [    ] стверджує, що інтерес (у тому числі й пізнавальний) можна визначити як „емоційно-пізнавальне ставлення, що виникає водночас з емоційно-пізнавальним переживанням щодо предмета або до безпосередньо мотивованої діяльності, ставлення, яке за сприятливих умов переходить емоційно-пізнавальну спрямованість особистості”. При цьому авторка вважає, що термін „пізнавальний інтерес” є умовним, тому що будь-який інтерес поєднує пізнавальне та емоційне ставлення до об'єкта і дійсності. На її думку, пізнавальний інтерес – це один із видів інтересу до навчальної діяльності.
Проведений аналіз дозволив глибше зрозуміти сутність інтересу до навчальної діяльності, виділити основні форми його прояву в учнів через потребу, потяг, бажання, нахил, прагнення, мотив, мету; визначити структуру інтересу, яка складається з інтелектуального, мотиваційного, емоційного і вольового компонентів. Більшість дослідників погоджуються з тим, що інтерес учнів до навчання характеризується певним психічним станом, який залежить від факторів зовнішнього середовища. Він є джерелом активності, стимулом до навчання з метою оволодіння знаннями, уміннями і навичками. До зовнішніх факторів, які забезпечують формування в учнів інтересу до навчальної діяльності, автори відносять особистість вчителя, зміст навчання і методику викладання.

2.2. Інтерес до пізнання та рівні його розвитку.
Проблема інтересу в навчанні не нова. Значення його досліджували багато хто з дидактиків минулого. У найрізноманітніших трактуваннях проблеми в класичній педагогіці головну функцію його усі бачили в тім, щоб наблизити учня до навчання, заохотити, „зацепити” так, щоб навчання для учня стало бажаним, потребою, без задоволення якої немислимо його благополучне формування.
Ян Амос Коменський, що зробив революцію в дидактику, розглядаючи нову школу як джерело радості, світла і знання, вважав інтерес одним з головних шляхів створення цієї світлої і радісної обстановки навчання. Ж.-Ж. Руссо, спираючи на безпосередній інтерес вихованця до навколишнього його предметам і явищам, намагався будувати доступне і приємне для дитині навчання [       ].
К. Д. Ушинський в інтересі бачив основний внутрішній механізм успішного навчання. Він показав, що зовнішній механізм приневолення не досягає потрібного результату [       ].
Навіть І. Ф. Гербарт, визнаючи інтерес іманентною властивістю, призивав учителя не бути нудним, а засновувати навчання на інтересах, властивій дитині [       ].
Весь багатовіковий досвід минулого дає підставу затверджувати, що інтерес у навчанні є важливим  і  сприятливим фактором його побудови.
Сучасна дидактика, спираючи на новітні досягнення педагогіки і психології, бачить в інтересі ще великі можливості і для навчання, і для розвитку, і для формування особистості учня в цілому.
У навчанні фігурує особливий вид інтересу – інтерес до пізнання, чи, як його прийнято тепер називати, пізнавальний інтерес. Його область – пізнавальна діяльність, у процесі якої відбувається оволодіння змістом навчальних предметів і необхідних чи способів уміннями і навичками, за допомогою яких учень одержує утворення.
Загальновідомо, що учити приємніше і радісно того, хто хоче учитися, хто випробує задоволення від своєї навчальної праці, хто виявляє цікавість до знань. І навпаки, важко й обтяжливо учити тих, хто не випробує бажання дізнаватися нове, хто дивиться на навчання, на школу як на важкий тягар і хто часом пручається кожному починанню вчителя, кожному, навіть розумному впливу з боку.
У школярів того самого класу пізнавальний інтерес може мати різний рівень свого розвитку і різний характер проявів; обумовлених різним досвідом, особливими шляхами індивідуального розвитку. Елементарним рівнем пізнавального інтересу можна вважати відкритий, безпосередній інтерес до нових фактів, до цікавих явищ, що фігурують в інформації, одержуваної учнями на уроці [       ].

Дану роботу можна придбати по замовленню!

 

Яндекс.Метрика >