...
Тема Філософія Нового часу. PDF Печать E-mail

Тема Філософія Нового часу.

1. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.
Соціально-економічні зміни:
Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв?язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин.
Соціально-політичні зміни:
-    буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.)
-    буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст  )
-    становище і розвиток капітальних відносин;
-    зміни в соціальній структурі суспільства;
-    зміни в політичній системі суспільства.
Природно-наукові відкриття:
-    механіка небесних і земних тіл;
-    астрономія;
-    теорія опору матеріалів;
-    фізика: вивчення електричних і магнітних явищ;
-    хімія.
Зміни в державній сфері суспільства:
-    розвиток ідей гуманізму епохи Відродження;
-    відмова від натурфілософії;
-    формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.
У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру.
Найбільш розповсюджений – експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.
Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля).
Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.
2. Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:
-    емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього;
-    раціоналізм визначає розум основного пізнання і поведінки людей;
-    сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.
Методи дослідження:
-    індукція – метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду;
-    від загального о одиничного, від накопиченого до теоретичного обґрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.
Процес пізнання – діалектичний, суперечливий процес, який  містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати індукцію або дедукцію.
Ф. Бекон (1561-1626) – підкреслює необхідність пізнавати об?єктивно суттєві речі  і явища , відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод.
Р. Декарт(1596-1650). Кінцева мета знання людини – панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо сумніватися  у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання – раціональне пізнання – раціональне пізнання, інструментом якого є розум.
Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї.
Лейнібц (1646-1716).  Вважав, що джерелом необхідності і взагальності знання може бути тільки розум.
Б. Спіноза (1632-1667). Пізнання світу йде не через пізнання Бога , а через пізнання природи.
У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:
1.    Найвищий ступінь пізнання – істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду.
2.    Середній ступінь пізнання – розмірковування розуму (потребує доведення).
3.    Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні.
Дж. Берклі (1684-1753) – обґрунтував суб?єктивний ідеалізм. “Трактат про начала людських знань – пізнання має справу не з об?єктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із сукупністю відчуттів. об?єкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише у думці, всі якості речей - суб?єктивний, тому саме їх існування залежить від суб?єкта свідомості. Без суб?єкта свідомості. Ьез суб?єкта немає і об?єкта (ідеалістичний сенсоналізм)”.
Джеон Локк (1632-1704). Всі людські знання мають чуттєве походження. Заперечував думку Декарта про “вроджений ідеал”, людський розум від народження є “tabula rasa”. Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.
Ж. Ламетрі (1709-1751) – пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів.
Гельвецій (1715-1771) – людина становить фізичну чутливість, і тому її знання ніколи не досягають більшого, ніж дають почуття індивіда. Все, що є недоступне почуттям людини, є недосяжним ідля її розуму. Другий засіб пізнання - пам?ять, яка становить тривалим, але послабленим відчуття.
3. Для Бекона (“Новий органон”) існування об?єктивного матеріального світу не викликає сумніву. Активність багатоякісної матерії пов?язана з рухом, причому це не тільки математичний, механічний рух, але і внутрішня сила, внутрішня напруга, життєвий рух матерії. Існує лише конкретно визначена матерія, природа є з?єднанням активів, молекул, який притаманна вага, протяжність, рух.
Т. Гоббс розглядав об?єктивний світ як сукупність окремих матеріальних тіл, котрім притаманні протяжність, твердість, обсяг і інші властивості. Матеріальні тіла не мають таких якостей, як колір, запах, звук, оскільки подібні якості виступають лише суб?єктивними уявленнями людини. Рух – це механічне пересування тіл у просторі, воно внутрішньо не притаманне матерії, але саме матерія є вічна. Окремі тіла є тимчасові, вони коли-небудь виникають і потім зникають.
Світ – єдина матеріальна субстанція, а все існуюче і зникаюче лише різні форми її прояву.
Декарт – “Роздуми про метод”, “Методичні роздуми”, “начала філософії”. В основі світу є незалежні одна від одної субстанції: уховна, яка іде від Бога і втілюється в душі, матеріальна, тілесна, протилежна.
Спіноза. Світ = нескінчена природа, матеріальна субстанція, яку він також називає Богом. Субстанція є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незліченна, їй властива ідея збереження. Бог – виям самого природнього буття.
Лейбніц – творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади – це прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється наперед утавленою гармонією, котра була встановлена між мандами, вищою монадою в особі Бога.
Локк (1632-1704). Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці якості він азивав первинними. Інші (колір, смак, запах, звуки) – вторинні, вони є суб?єктивними і не притаманними матеріальним тілам.
Гольбах (1723-1789). Матеріальні тіла володіють здатністю пересування тільки по механічним траєкторіям. Природа – це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити будь-який процес і людську поведінку.
Ламетрі. У Всесвіті існує лише одна субстанція і людина вступає найдосконалішим проявом. Підкреслюючи одноманітність природи, він не вбачав якісних відмінностей між органічним, рослинним і тваринним світом, до якого відносить людину.
Дідро. Відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло змінюється, розвивається.
Іслон Адріан Гельвецій “Про дух”, “Про розум”. Світ – матерія, що перебуває у русі. Простір і час – форми існування матерії. Людину відносять до загальної системи роздумів, невіддільної від неї і підпорядкованї тим самим законам, що і природи.

Висновки.
Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність розвитку філософської думки.
У вирішенні проблем онтології – матеріалісти цілком залишалися на позиціях метафізичного, механічного матеріалізму. Вони не розуміли принципу загального зв?язку явищ, предметів реального світу, а їх рух – кваліфікували лише як пересування тіл у просторі


 

Яндекс.Метрика >