...
Конспект уроку: АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ PDF Печать E-mail

Мета: розкрити особливості античної філософії, погляди видатних філософів цієї доби; виховувати шанобливе ставлення до надбань античної філософської думки.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: евристична бесіда з елементами медіа-презентацій, гра «Запитання філософу».

Обладнання: мультимедійне обладнання.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. На уроках світової художньої культури, літератури ви знайомилися з уявленнями стародавніх греків і римлян про світ, людину, космос.

1. Що цікавого в цих уявленнях ви для себе відкрили?

2. Чим відрізнялися ці картини античного світу від сучасних поглядів на всесвіт?

III. Опрацювання нового навчального матеріалу

Лекція «Антична філософія»

Учитель. Антична філософія (спершу грецька, а згодом римська) охоплює більш ніж тисячолітній період з VI ст. до н. е. до VI ст. н. е. Зародилася вона в давньогрецьких полісах (містах-державах) демократичної орієнтації і змістом, методами й метою відрізнялася від східних способів філософування, міфологічного пояснення світу, притаманного ранній античній культурі. Підвалини для формування філософського погляду на світ було закладено давньогрецькою літературою, культурою (творами Гомера, Гесіода, гномічних поетів), де ставилися питання про місце і роль людини в універсумі, формувалися навички встановлення мотивів (причин) дій, а художні образи структурувалися відповідно до почуття гармонії, пропорцій та міри. Рання грецька філософія використовує фантастичні образи й метафоричну мову міфології. Але якщо для міфу образ світу й справжній світ нічим не відрізнялись один від одного, то філософія формулює свою основну мету так: прагнення істини, чисте й безкорисливе бажання наблизитися до неї. Володіння повною та визначеною істиною, за античною традицією, було можливим лише для богів. Людина ж не могла злитися із «софією», оскільки смертна, скінченна, обмежена в пізнанні. Тому людині доступне лише невпинне прагнення до істини, ніколи не завершене повністю, активне, діяльне, пристрасне бажання істини, любов до мудрості, що випливає із самого поняття філософія.

Світ — це, за уявленням давніх греків, величезне зібрання різноманітних природних і суспільних сил та процесів. Як жити у такому світі? Хто править світом? Як узгодити власні можливості з таємними й могутніми силами природи? Що є буття і які його підмурки, початок? Буття асоціювалося з численністю постійно змінюваних стихій, а свідомість — з обмеженою кількістю понять, що стримували хаотичний прояв стихій. Пошук стійкого першопочатку в змінному кругообігу явищ неосяжного Космосу — основна пізнавальна мета давньогрецької філософії. Тому античну філософію можна зрозуміти як учення про «перші початки і причини». За своїм методом такий історичний тип філософії прагне раціонально пояснити буття, реальність як цілісність. Для античної філософії значущими є розумні докази, логічна аргументація, риторико-дедуктивна раціональність, логос. Перехід «від міфу до логосу» визначив надалі вектор розвитку і духовної культури, і цивілізації Європи.

У розвитку античної філософії виділяються чотири основних етапи.

Перший етап охоплює VII-V ст. до н. е. й називається досократівським. Філософи ж, які жили до Сократа, так і називаються — досократики. До них належать мудреці із Мілета (так звана Мілетська школа — Фалес, Анаксимандр, Анаксимен), Геракліт із Ефеса, Елейська школа (Парменід, Зенон), Піфагор і піфагорійці, атомісти (Левкіпп і Демокрит). У центрі ранньої — досократівської — грецької натурфілософії перебували проблеми фізики та Космосу.

Другий етап — приблизно із середини V ст. до н. е. до кінця IV ст. до н. е. — класичний. Софісти й Сократ, які вперше спробували визначити суть людини, здійснили антропологічний поворот у філософії. Філософська спадщина Платона й Аристотеля, що характеризується відкриттям надчуттєвого й органічним формулюванням основних — класичних — проблем, найповніше узагальнює і відображає досягнення класичної епохи грецької античності.

Третій етап у розвитку античної філософії — кінець IV-II ст. до н. е. — звичайно називають елліністичним. На відміну від попереднього, пов’язаного з виникненням значних, глибоких за змістом та універсальних за тематикою філософських систем, формуються різноманітні еклектичні конкуруючі філософські школи: перипатетики, академічна філософія (Платонівська Академія), стоїчна й епікурейська школи, скептицизм. Усі школи об’єднувала одна особливість: перехід від коментування вчень Платона й Аристотеля до формулювання проблем етики, яку вирізняла моралізаторська відвертість в епоху присмерку й занепаду елліністичної культури. Тоді була популярною творчість Теофраста, Карнеада, Епікура, Піррона та ін.

Четвертий етап у розвитку античної філософії (І ст. до н. е. — V-VI ст. н. е.) — період, коли вирішальну роль в античності почав відігравати Рим, під вплив якого потрапила Греція. Римська філософія формувалася під впливом грецької, особливо елліністичної. У римській філософії виділилися три напрямки:

• стоїцизм (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій);

• скептицизм (Секст Емпірик);

• епікуреїзм (Тит Лукрецій Карр).

У III-V ст. н. е. в римській філософії виникає й розвивається неоплатонізм, визначним представником якого був філософ Платін. Неоплатонізм значно вплинув не тільки на ранню християнську філософію, але й на всю середньовічну релігійну філософію.

Виступи учнів (з електронними презентаціями) за темами:

• «Філософія досократиків»;

• «Філософія періоду античної класики»;

• «Філософсько-етична думка епохи еллінізму».

Гра «запитання філософу»

Три учні в ролі Аристотеля, Платона і Сократа відповідають учням на їх запитання. Наприклад:

1. Що таке матерія?

2. Що таке ідея?

3. Чи можна пізнати світ?

4. Який метод пізнання більш ефективний?

IV. Підсумки уроку

V. Домашнє завдання

Завдання для груп

Уявіть, що ви представляєте певну філософську школу. Підготуйтеся до публічного виступу з її презентацією та дискусії.

 

Яндекс.Метрика >