...
Хайдеггер (Неidеggег) Мартін PDF Печать E-mail

Хайдеггер (Неidеggег) Мартін (1889-1976) – німецький філософ, один з найбільших мислителів 20 ст. Учився в гімназії єзуїтів у Констанці, в універси-теті Фрейбурга слухав теологію, природничі науки, філософію. Серед мислите-лів, що зробили вплив на становлення Хайдеггера як філософа, – Августин, Лютер, Керкегор, Гегель, Шеллінг, Ніцше, Гуссерль. У 1914 Хайдеггер опублі-кував докторську роботу “Навчання про судження в психологізмі“, у 1916 – ди-сертацію “Вчення Дунса Скота про категорії і значення“. Після захисту дисер-тації – доцентура під керівництвом Ріккерта й ассистуванням в Гуссерля. У 1927 з’явилася головна праця Хайдеггера “Буття і Час“ (“Sein und Zeit), де Хай-деггер порушує питання про зміст буття – питання, що було забуте у последе-картівській філософії. Прояснення змісту буття ведеться шляхом прояснення змісту самого питаючого, тобто суті людини, що Хайдеггер визначає як Dasein (“тут буття“, “ось-буття“, “чиста присутність до речових визначень“) і характе-ризує споконвічною захопленістю, приналежність (віднесеність до) буття: Dasein онтологічно, воно завжди вже обертається у визначеному неясному ро-зумінні буття. У той же час буття стає доступним тільки через людську присут-ність (Dasein). Методом виявлення змісту буття є, за Хайдеггером, феноменоло-гічний аналіз (“Онтологія можлива тільки як феноменологія“) у стилі Гуссерля, але крім термінології класичної філософії (поняття свідомість, ідея, суб’єкт, об’єкт, пізнання і т.д.). Хайдеггер намагається знайти засобу опису буття екзис-туючого існуючого (Dasein) у самій структурі (модусах) цього буття. Самою іс-тотною характеристикою Dasein є його кінцівка, тимчасовість, або темпораль-ність. Цілісність світу, зв’язаність змісту буття і тимчасових структур екзистен-ції виражається в турботі (Sorge), що поєднує три основних моменти Dasein: 1) бути-попереду-себе (екзистенціональність); 2) вже-бути-в-світі (фактичність); 3) бути-при-внутішньосвітовому існуючому. Хайдеггер відзначає можливу по-двійність тимчасової орієнтації: орієнтація на сьогодення, підкоряючи собі ми-нуле і майбутнє, розриває справжню темпоральність, перетворює її в послідов-ний ряд моментів “тепер“. Аналіз заглибленості в повсякденність і опис екзис-тенціоналів “балаканина“, “цікавість“, das Mаn показують анонімність свідомо-сті, розмитість розходження між власним Я і світом, між “мною“ і “іншими“. Націленність на сьогодення анонімна, у ній розкривається не самость, а лише невласне Я, здійснюється прагнення втриматися в наявному й уникнути майбу-тнього (смерті). Навпроти, націленність на майбутнє, де в з’єднанні з минулим досягається справжнє сьогодення, не ухиляється від смерті (протистояння кін-цю) і вивільняє власне “буття-до-смерті“, усвідомлення справжньої тимчасово-сті. Така структура турботи – можливість повороту до буття. Основою цього повороту виступає совість, що викликає Dasein з анонімності, закликаючи його бути відкритим буттю, досягти своєї самости. На початку 1930 відбувається розрив Хайдеггера с Гуссерлем і так називаний “поворот“ (Kehre). З цього часу Хайдеггер зосереджує свою увагу на критиці розуму (деструкція метафізики) і на осмисленні буття як істини і події. У 1933 Хайдеггер, натхнений націонал-соціалістським рухом, приймає посада ректора Фрейбургского університету; у травні 1933 вступає в члени Націонал-соціалістичної робочої партії (де офіцій-но залишається до 1945). Своїм завданням Хайдеггер бачить відстоювання уні-верситетської незалежності, духовного світу і мислення як застави величі німе-цького народу. Однак вже в 1934, тяготячись залежністю від нацистської полі-тики й ідеології, Хайдеггер залишає ректорство і цілком віддається викладанню (курс лекцій про Ніцше). Роботи 1936-1950-х Хайдеггер присвячує досліджен-ню генезису і критиці метафізики (“Час картини світу“ (1938), “Слова Ніцше “Бог мертвий“ (1943), “Поворот“ (1949), “Питання по техніці“ (1953) і ін.). Ви-будована ієрархія на користь трансцендентального світу вічних сутностей задає тон усьому наступному західноєвропейському раціоналізму з його акцентом на існуюче як таке і “забутті“ буття на користь існуючого. Найбільше яскраво ме-тафізична підстава виявляється в межах Нового часу, в установці на опредме-чування існуючого (операція уявлення). Уявити – виходить, за Хайдеггером, помістити перед собою існуюче як щось що протистоїть, зробити його предме-том і тим самим впевнитися в ньому. Порочність метафізики не тільки в “забут-ті“ буття, але й у неможливості побачити сутність (істину) існуючого, на яке метафізика і націлена, тому що місце істини займає вірогідність уявлення, а ідеалом розсуду стає точність і строгість природознавства. Метафізика змінює суть людини, що у Новий час звільняється від усякої зв’язаності з буттям і пе-ретворюється в суб’єкта, у таке існуюче, котре всьому сущому задає міру і на-казує норму. Подібне перетворення, за Хайдеггером, веде до егоцентризму, ан-тропологізму і самообожнювання. Іншим неминучим наслідком розгортання метафізики стає відчуження людини від самої себе і бездомність, що є долею всього західноєвропейського світу. Сутність метафізики виявляє себе у всіх об-ластях культури: у науці, релігії, мистецтві, мові й техніці, головній силі сучас-ної епохи. Суть техніки “постав“ (Gestell) складається в установці “виводити дійсне з його потаєнності способом ставлення його як стоячого-в-наявності“. Все існуюче опредмечується для виробництва, що постає, втягується в технічне розпорядження. Людина споконвічно сама стоїть всередині сфери “постави“, тому “постава“ править і людиною: коли людина редукує себе до постачальни-ка “наявного стану“, він сам сприймається тільки в якості останнього. Захопле-ний “поставом“ людин упускає себе, не може зустрітися із самою собою і почу-ти голос буття. Знаходження істини буття і суті людини, вважає Хайдеггер, мо-жливо через мову (говір): “мова – це будинок буття“, “суть людини спочиває в мові“. Критикуючи сучасну несправжню мову як формалізованою, зв’язаною логікою і граматикою, Хайдеггер відзначає його прикладну задачу поставляти інформацію. Тим самим мова виступає знаряддям панування й активизма. Щоб знайти справжню мова і знову виявитися поблизу буття, людина повинна на-вчитися мовчати. Мовчання дає слово самій мові і через неї самому буттю. За-мість багатослівності (“балаканини“) Хайдеггер пропонує опанувати умінням вслухуватися у вимовне (чути буття). Це досягається у феноменологічною про-цедурою вслухування, “виразно“ у те, про що і як говорить мова наодинці із со-бою. Втрачену зв’язність з буттям Хайдеггер намагається відновити, створюю-чи свою власну мову, що формується на межі мови діалекту і мови міфу і ме-тою якого є вопроховування про буття. З іншого боку, мова, у якому спочиває буття, це, насамперед, мова поезії, мистецтва. Звертаючи до досократикам (Ге-ракліта, Анаксимандру, Парменіду), до поезії німецького романтизма (Гельдер-лін, С.Георге, Меріке), Хайдеггер показує, як крізь поетичне мислення, крізь твір мистецтва просвічує сутність речі, здійснюється істина буття як непотаен-ность. Саме поет (відзначає Хайдеггер у пізніх статтях і доповідях “Шлях до мови“, “Слово“) здатний відкрити таємницю мови і дати можливість розкрити-ся істині буття. Серед мислителів, на філософське становлення яких Хайдеггера вплинули, його безпосередні послідовники (Гадамер), його критики (Ясперс, Карнап, Хабер-мас, Адорно) і відштовхуються від його мислення філософи (Сартр, Дерріда, Бланшо, А.Глюксман, Рорти, Ш. Ширмахер, Оренд і ін.).

 

Яндекс.Метрика >