...
Маржинальний дохід і порядок його визначення PDF Печать E-mail

Маржинальний дохід – це дохід, який отримує фірма при продажі однієї додаткової одиниці продукції. Якщо продукцію вдається реалізувати за незмінною ціною, то доход від продажу кожної додаткової одиниці буває дорівнює цій ціні. Звичайно ж фірмі приходиться згодом знижувати ціну, щоб підвищити обсяг попиту (відповідно закону попиту), тому в міру продажу нових одиниць продукції маржинальний дохід знижується. Екон. наука затверджує, що для максимізації прибутку фірмі варто продовжувати виробництво даного виду продукції доти, поки маржинальний дохід відповідає додатковим витратам.

Задачі визначення фінансових результатів від поточної діяльності складаються в аналізі і контролі величини прибутків (збитків) від реалізації продукції. На підставі одержуваних даних приймаються рішення щодо постачання, виробництва і збуту продукції. Поточні фінансові результати визначають, як правило, чи щомісяця за більш короткі проміжки часу з метою прийняття оперативних рішень. Розрізняють наступні методи визначення поточних фінансових результатів: за даними про сукупні витрати виробництва, за даними про повну собівартість реалізованої продукції, за даними про величину перемінних витрат (розрахунок маржинального доходу).

Перші дві способи є традиційними інструментами ретроспективного аналізу. Сьогодні ж найбільш актуальний перспективний аналіз. Третій метод саме і є інструментом перспективного аналізу. У рамках цього методу величину виторгу від реалізації продукції зіставляють тільки з перемінними витратами по даній продукції. Різниця цих величин по кожному виду продукції виражає частку цього виду продукції в покритті постійних витрат виробництва. Із суми часткою покриття постійних витрат по кожному виду продукції віднімають загальну величину постійних витрат. Таким чином, величина частки покриття постійних витрат по кожному продукту показує ступінь його участі у відшкодуванні цих витрат, а також у досягненні прибутку.

Для того, щоб одержати більш повну інформацію про структуру доходів підприємства, сукупні постійні витрати розділяють на групи по ступені їхні відносини до вироблених виробів. Розрізняють наступні основні групи постійних витрат: стосовні до визначеного виду продукції, що відносяться до товарної групи, що відносяться до визначеної виробничої ділянки, загальногосподарські постійні витрати.

На основі цього розподілу можна запропонувати поетапне визначення фінансового результату.

I Частка покриття постійних витрат = виторг від реалізації даного виду продукції- перемінні витрати

II Частка покриття постійних витрат = частка покриття постійних витрат I – постійні витрати стосовні до даного виду продукції

III Частка покриття постійних витрат = сума часткою покриття постійних витрат II – постійні витрати, що відносяться до чи даного ділянці підрозділу

IV Частка покриття постійних витрат = сума часткою покриття постійних витрат III - постійні витрати даного виду діяльності.

Результат діяльності підприємства = сума часткою покриття постійних витрат IV на підприємстві - загальногосподарські постійні витрати.

Алгоритм розрахунку фінансових результатів наступний.

1. Виторг від реалізації за аналізований період:

Si = PiQi                                                                            (1)

де    Pi ціна реалізації i-того виду продукції,

Qi-обсяг виробництва i-того виду продукції.

2. Частка покриття I – маржинальний доход по i-тім виді продукції:

GMi = Si - VCi                                                   (2)

3. Частка покриття II – проміжний маржинальний доход по видах продукції

GMiII = GMi - FCi                                              (3)

де FCi – постійні витрати, що відносяться до даного виду продукції.

4. Сума частки покриття по окремих товарних групах:

 

де     n - кількість видів продукції в товарній групі.

5. Частка покриття III – проміжний маржинальний доход по місцях виникнення витрат ( чиділянок підрозділів):

GMmIII = GMII - FCj                                                   (5)

де     FCj – постійні чи витрати ділянок підрозділів.

6. Сума часткою покриття по чи ділянках підрозділам

 

де     m – чи кількість ділянок підрозділів.

7. Частка покриття IY – проміжний маржинальний доход по видах діяльності:

GMrIY = GMIII - FCr                                         (7)

де FCr – постійні витрати, що відносяться до даного виду діяльності.

8. Сума часткою покриття по видах діяльності:

 

де     f – кількість видів діяльності.

Прибуток від продажів:

I = GMIY – FC                                                        (9)

де     FC – загальногосподарські постійні витрати.

За допомогою поетапного визначення частки покриття постійних витрат можна наочно оцінити рентабельність окремих видів продукції, товарних груп, ділянок, тобто, простежити географію формування фінансових результатів Він базується на взаємозв'язку виторгу, витрат і обсягу виробництва, а виходить, керуючи цими параметрами, можна прогнозувати фінансові результати.

На величину порога рентабельності впливають три основних фактори: ціна реалізації, перемінні витрати на одиницю продукції і сукупна величина постійних витрат. Рівень постійних витрат свідчить про ступінь підприємницького ризику. Чим вище постійні витрати, той вище поріг рентабельності, і тим значніше підприємницький ризик.

Розглянемо які результати можна одержати, якщо використовувати східчастий облік постійних витрат і фінансових результатів. Сукупні постійні витрати поділяють на прямі постійні витрати і непрямі. Прямі постійні витрати відносяться безпосередньо до даного товару (виробу, послузі), виробничому чи ділянці виду діяльності. Розрахувати їхню величину нескладно, наприклад, до конкретного виду продукції будуть відноситися амортизаційні відрахування по устаткуванню, на якому дана продукція виробляється, зарплата майстрів і т.п. Непрямі постійні витрати — це постійні витрати всього підприємства (оклади керівництва, витрати на бухгалтерію й інші служби, на оренду і зміст офісу, амортизаційні відрахування по власних адміністративних будинках, витрати на наукові дослідження й інженерні вишукування і т.п.). Непрямі витрати дуже важко розподілити по окремих товарах. Універсальний спосіб — віднесення непрямих постійних витрат на той чи інший товар пропорційно діл даного товару в сумарному виторзі от реалізації підприємства.

Основною особливістю такого аналізу є об'єднання прямих перемінних витрат на даний товар із прямими постійними витратами й обчислення проміжного маржинального доходу — результату от реалізації після відшкодування прямих перемінних і прямих постійних витрат. Спрямовано такий аналіз на рішення найголовніших питань ціновий і асортиментний політики: які товари вигідно, а які невигідно включать в асортимент. І які призначать ціни.

Проміжний маржинальний доход займає серединне положення між сукупним маржинальним доходом і прибутком. Бажано, щоб проміжний маржинальний доход покривав як можна велику частину постійних витрат підприємства, вносячи свій внесок у формування прибутку.

У розробці ціновий і асортиментний політики розрахунок проміжного маржинального доходу має незаперечні переваги: підвищується обґрунтованість вибору найбільш вигідних видів продукції, з'являється можливість аналізу використання виробничих потужностей.

При розробці асортиментної політики виходять з наступних міркувань, якщо проміжний кардинальний доход покриває хоча б частину постійних витрат підприємства, те даний вид продукції гідний залишатися в асортименті. При цьому перевага віддається тим видам продукції, що беруть на себе більше постійних витрат. Однак тут є деякі проблеми.

Для поглиблення аналізу, на наш погляд, необхідний, убрання з порогом рентабельності, визначати поріг беззбитковості по видах продукції. Поріг беззбитковості даного товару — це такий виторг от реалізації, що покриває перемінні витрати і прямі постійні витрати. При цьому проміжний маржинальний доход дорівнює нулю. Якщо не досягається хоча б нульового значення проміжного маржинального доходу — цю продукцію треба знімати з виробництва (або не планувати її виробництво заздалегідь).

Поріг беззбитковості в натуральному вираженні можна визначити в такий спосіб:

Qki = FCi / AGMi ,                                              (10)

де     Qki – поріг беззбитковості по даному виду продукції,

FCi – прямі постійні витрати, що відносяться до даного виду продукції,

AGMi – питомий маржинальний доход по даному виду продукції.

Поріг беззбитковості у вартісному вираженні:

Ski = FCi / KGmi                                                (11)

де     Ski – поріг беззбитковості у вартісному вираженні,

KGMi – коефіцієнт маржинального доходу по даному виду продукції.

Далі розглянемо порядок розрахунку порога рентабельності товару. Поріг рентабельності товару — це такий виторг от реалізації, що покриває не тільки перемінні і прямі постійні витрати, але і віднесену на даний товар величину непрямих постійних витрат. При цьому прибуток от даного товару дорівнює нулю.

Розрахунок порога рентабельності в натуральному вираженні:

Q' ki = (FCi + FCкосв) / AGMi                           (12)

Розрахунок порога рентабельності у вартісному вираженні:

S' ki = (FCi + FCкосв) / KGmi                              (13)

Знаючи зразкову продуктивність ми можемо прив'язати розрахунки порога беззбитковості і порога рентабельності вчасно, що дуже важливо при розробці планів.

Розглянемо як маржинальний доход використовується для прийняття цінових рішень.

Часом помилковий підхід до рішення проблем оцінки витрат при обґрунтуванні цінових рішень породжується самоі традиційною логікою аналізу фінансової звітності з метою визначення критериального показника — чистого прибутку. Спрощено цю логіку можна представить у такий спосіб.

Виторг від продаж

— Витрати на виробництво і збут товарів

= Прибуток от продаж

+Прибуток от фінансових операцій

+Прибуток от позареалізаційних операцій

= Прибуток до сплати податків

— Податки

= Чистий прибуток

Сама ця схема розрахунку чистого прибутку формує модель аналізу цін при прагненні підприємства до максимізації чистого прибутку. Ця модель вимагає:

— по-перше, максимізації виторгу от продаж;

— по-друге, мінімізації витрат на виробництво і збут товарів;

— по-третє, граничного скорочення процентних виплат за кредити і позареалізаційні витрати;

— по-четверте, мінімізації податкових платежів, що по логіці повинне гарантувати одержання найбільшого можливого чистого прибутку.

Однак на практиці нерідко, на шляху до прибуткового ціноутворення приходиться принести в жертву величину прибутку от продаж, але зате виграти на ще більшому зниженні величини витрат. Раціональний підхід до аналізу цінових рішень повинний бути оптимизационним. Тут очевидно доцільно скористатися арсеналом засобів операційного аналізу. Зокрема, модель формування фінансових результатів повинна бути багатоступінчастої.

Перевага такої логіки аналізу полягає в тому, що вона спонукує спочатку концентрувати свою увагу на тих витратах, що по своїй природі є перемінними, а вуж потім — на витратах, що є постійними і безповоротними з погляду цінових рішень. Оборотний увага і на те, що тільки в такій логіці задача максимізації маржинального доходу, як результату цінової політики, дійсно виявляється, тотожній задачі максимізації чистого прибутку взагалі.

Однак реалізувати такий підхід на практиці досить складно. Це зв'язано із самоі організацією фінансової звітності. Така звітність, як відомо, складається щокварталу і щорічно і спирається на інформацію про весь обсяг зробленої і проданої продукції. Для прийняття цінових рішень необхідна інформація тільки в того частині випуску, що буде порушена прийнятими рішеннями. Наприклад, якщо підприємство планує зниження цін на якийсь вид виробів, те необхідна фінансова інформація тільки в тих додаткових кількостях цих виробів, що удасться продати завдяки зниженим цінам. І, відповідно, якщо підприємство планує підвищення цін, те необхідні будуть дані в тім, яких витрат удасться уникнути через те, що скоротяться продажі, що приведе до зменшення випуску.

Таким чином, для обґрунтування цінових рішень (утім, як і більшості управлінських рішень) необхідний вичленувати з загального потоку бухгалтерської інформації тільки те дані, що відносяться до продукції, що торкається такими рішеннями. Для того щоб приймати обґрунтовані рішення в сфері ціноутворення, підприємству необхідний мати інформацію в реальних питомих витратах на одиницю продукції (послуг), що вона випускає і цінами на який повинна керувати. Таку інформацію можна одержати в системі управлінського обліку, що необхідний створювати на кожнім підприємстві, для забезпечення процесу керування об'єктивною й оперативною інформацією.

Для нестатків ціноутворення знати реальні питомі витрати на одиницю чи продукції послуг важливо по наступним причинах.

По-перше, це найважливіший крок до створення системи керування витратами і контролю за їхньою динамікою, адекватної нестаткам ціноутворення. Звичайно контролюється динаміка перемінних витрат. Однак, як показує практика, навіть найкраща система контролю перемінних витрат не завжди дозволяє уловить реальну динаміку постійних витрат, але ж вони включають умовно-постійні витрати, що здатні істотно позначитися на результатах цінових рішень.

По-друге, визначення таких витрат дає можливість визначити мінімальну ціну, по якій підприємство може дозволить себе реалізувати додаткова кількість даної продукції. При цьому стає можливим прийняти подібне рішення таким чином, щоб це не спотворило результати цінових рішень щодо других чи товарів послуг підприємства.

По-третє, з'являється можливість визначити величину виграшу от продажу кожної додаткової одиниці товару. А це особливо важливо, оскільки дозволяє приймати дійсно добре обґрунтовані і ведучі до росту прибутковості підприємства цінові рішення.

Розмір коефіцієнта маржинального доходу, розрахованого у відсотках до ціни товару, є важливим показником операційного аналізу. По суті справи, геть показує ту долю абсолютної величини ціни, що сприяє збільшенню прибутків чи фірми скороченню її збитків.

Варто відрізняти цей показник от показника, рентабельності продаж, що широко використовується в системі фінансового аналізу (наприклад, для аналізу динаміки фінансових результатів підприємства по чи роках порівняння успішності діяльності різних підприємств одноі і той же галузі). Однак рентабельність продаж характеризує середню долю прибутку у виторзі от продаж (ціні) після відрахування усіх видів витрат.

Тим часом для обґрунтування цінових рішень, як ми установили вище, важливі не стільки середні, скільки приростние показники, що дозволяють чітко визначити меру позитивного чи негативного впливу того чи іншого цінового рішення на прибутковість підприємства в результаті чи збільшення скорочення продаж. А різниця виникає через те, що навіть при незмінних перемінних витратах рівень прибутковості по додатково проданій продукції може бути вище середньої величини, оскільки частина витрат підприємства є по природі постійними чи взагалі безповоротними. Таким чином, коефіцієнт маржинального доходу може бути ще визначений як і доля ціни додатково проданого товару, що залишається після покриття додаткових витрат на його виробництво і збут.

Якщо питомі перемінні витрати для всього обсягу продаж, що торкається ціновим рішенням, однакові, можна без особливих погрішностей розрахувати коефіцієнт маржинального доходу на основі зведених даних у продажах. Для цього спочатку треба визначити виторг от реалізації і маржинальний доход у результаті росту обсягу продаж, а потім провести розрахунок на основі наступної формули:

KGM = (GM/S) х 100                              (14)

де     KGM — коефіцієнт маржинального доходу, %;

GM— маржинальний доход, руб;

S — виторг от реалізації, руб.

Якщо ситуація інша — коли питомі перемінні витрати при випуску додаткової кількості товарів неоднакові (наприклад, частина цієї кількості випускається за рахунок понаднормової роботи персоналу, що супроводжується підвищеною оплатою праці), тоді розрахунок треба вести по-іншому.

Спочатку треба визначити питомий маржинальний доход тільки для того обсягу товарів, що зачіпається ціновим рішенням. Геть розраховується в такий спосіб:

AGM = P – AVC                                       (15)

де     AGM — питомий маржинальний доход, руб.;

P — ціна, руб.;

AVС — питомі перемінні витрати, руб.

При цьому, звичайно, мова йде тільки в тих перемінних витратах, що необхідні для виробництва саме цього обсягу товарів. Визначивши питомий маржинальний доход, можна коректно визначити величину коефіцієнта маржинального доходу і для ситуації, коли величини питомих перемінних витрат розрізняються. Для такого розрахунку можна скористатися наступною формулою:

KGM = ( AGM / P) х 100                              (16)

Коефіцієнт маржинального доходу по своїй економічній суті характеризує ступінь впливу росту обсягів продаж на прибуток і тим самим дозволяє прямо грузнути маркетингову политику з фінансовими результатами, а значить — приймати цінові рішення більш обґрунтовано.

Так, чим вище коефіцієнт маржинального доходу для того чи іншого товару, тим легше підприємство може піти на зниження його ціни ради збільшення обсягу продаж.

Далі перейдемо до аналізу умов беззбитковості при зміні цін. При цьому особлива увага необхідна зосередити на зміні прибутковості в результаті цінових рішень. Відповідно, крапкою відліку при проведенні такого аналізу стають дані в поточних чи проектованих обсягах продаж і рівнях прибутковості при нині діючій (чи раніше визначеної) ціні. І потім ставиться питання: чи Може зміну ціни поліпшити ситуацію?

Інакше це питання можна сформулювати, у такий спосіб: Наскільки обсяги продаж повинні зрости, щоб це компенсувало утрату виторгу через зниження цін? Наскільки обсяги продаж можуть знизитися, щоб не зник приріст прибутку, забезпечений підвищенням ціни?

Для відповіді на ці питання необхідний розрахувати беззбиткова зміна продаж.

Беззбиткова зміна продаж — мінімальна зміна обсягу продаж, що необхідний, щоб зміна цін привело до росту коефіцієнта маржинального доходу в порівнянні з вихідним рівнем.

Величина мінімальної зміни обсягу продаж, необхідного для збереження колишньої загальної суми маржинального доходу після зміни ціни, може бути визначена по наступній формулі:

Sk = [-  P / (KGM +  P)] х 100                              (17)

де      Sk — беззбитковий приріст продаж у результаті зміни ціни, %;

Р — зміна ціни, %;

KGM — коефіцієнт маржинального доходу, %.

У цьому рівнянні величини змін цін і маржинального доходу можуть бути виражені будь-якими, але однаковим образом (в абсолютних величинах, у чи відсотках десяткових дробах). Знак мінус у чисельнику цього рівняння нагадує про альтернативу, з яким зв'язана зміна ціни: збільшення ціни веде не тільки до скорочення обсягу продаж, але і до скорочення обсягу продукції, якому треба продати, щоб досягти потрібного рівня прибутковості. Навпроти, зниження ціни веде не тільки до росту обсягу продаж, але і до збільшення обсягу продукції, которое треба зуміти продати, щоб досягти потрібного рівні прибутковості.

Чим більше масштаб зниження ціни, тим більше істотно треба приростити обсяг продаж, щоб зберегти хоча б колишню загальну величину маржинального доходу от продажу такого товару.

Беззбитковий приріст продаж в абсолютному вираженні можна визначити по наступній формулі:

Skaбс. = (  Sk / S0) / 100                                           (18)

де      Skабс.,  Sk — беззбитковий приріст продаж при зміні цін, відповідно в абсолютному й у відносному вираженні;

S0 — обсяг продаж до зміни цін у натуральному вираженні.

Відповідно, якщо реальна зміна обсягу продаж перевищує величину беззбиткової зміни, то підприємство не тільки нічого не втрачає в результаті зміни ціни, але навіть дістає додатковий прибуток. І ця логіка істотно може впливати на формування комерційної політики підприємства.

До цих пір ми проводили аналіз умов забезпечення беззбитковості змін цін у припущенні, що і перемінні, і постійні витрати залишаються теми ж, що і пречекає. Але це окремий випадок і на практиці зустрічається досить рідко. Частіше приходиться зіштовхуватися із ситуаціями, коли підприємство реалізує комплексний маркетинговий план, що припускає як зміни цін, так і зміни витрат (у зв'язку з удосконалюванням самого чи товару умов його виробництва і збуту). Тому далі розглянемо, які зміни це вносить у процедуру розрахунку беззбиткового обсягу продаж.

Самоі простою задачею є облік змін перемінних витрат. Для цього треба лише трохи модифікувати приведену вище формулу (17). Щоб зробити це, треба до розрахунку беззбиткової зміни продаж у відсотках, просто відняти з величини зміни ціни величину зміни перемінних витрат, при цьому величини, використовувані для розрахунку, обов'язково повинні бути виражені в абсолютних грошових одиницях. Тоді рівняння (17) прикмет наступний вид:

Sk = {- (  P -  AVC) / [AGM0 + (  P -  AVC)]} х 100                          (19)

де     Sk — величина беззбиткового приросту продаж, %; D P — зміна ціни; AGМо — колишня абсолютна величина питомого маржинального доходу; D AVC — зміна величини перемінних витрат.

Як неважко помітити, для випадку, коли зміна витрат є нульовим, рівняння (19) приймає той же вид, що і рівняння (17). Більш того, чисельник рівняння (19) являє собою зміна величини питомого маржинального доходу, а його знаменник фактично дорівнює новоі величині маржинального доходу. Отже, загальна формула розрахунку беззбиткової зміни продаж має вид:

Sk = ( -  AGM / AGM1) х 100                                                                      (20)

де  АGM — зміна абсолютної величини питомого маржинального доходу; AGМ1 — нова величина питомого маржинального доходу.

Тепер звернемося до аналізу впливу на беззбитковий приріст продаж можливих змін постійних витрат.

У наших міркуваннях будемо виходити з наступного: якщо перегляд цін породжує приріст постійних чи умовно-постійних витрат, цей перегляд повинний забезпечувати і відшкодування такого приросту, оскільки без зміни цін такий приріст просто не реалізувався б.

Для розрахунків використовується наступна формула:

Sk =  FC / AGM                                                                                       (21)

де     D Sk— беззбитковий обсяг продаж у натуральному вираженні; D FC — приріст суми постійних витрат, руб.;

AGM — питомий маржинальний доход, руб.

У випадку, якщо одночасно відбувається зміна і постійні витрати, і рівня ціни — треба скласти дані розрахунків:

а) беззбиткової зміни обсягу продаж для ситуації зміни ціни;

б) беззбиткового приросту обсягу продаж, що забезпечує відшкодування приросту постійних витрат.

Єдина проблема, що виникне — різна розмірність розрахунків. Тому розрахунки треба вести або в абсолютних, або у відносних показниках. Використовуємо наступні формули:

а) для визначення беззбиткового приросту продаж в абсолютному вираженні:

Skабс =(-  AGM / AGM1) х S0 +  FC / AGM1                                         (22)

б) для визначення беззбиткового приросту продаж у відносному вираженні:

Sk = [-  AGM / AGM1+  FC / (AGM1х S0)] х 100                                   (23)

де     D Skабс, D Sk — беззбиткова зміна обсягу продаж, відповідно в абсолютному і відносному вираженні;

So -початковий обсяг продаж у натуральному вираженні;

D AGM і AGM1 — відповідно зміна величини і нова величина питомого маржинального доходу.

Тепер розглянемо, як деякі з розглянутих вище проблем зважуються на практиці. Переважна більшість підприємств пропонує покупцям не один, а безліч товарів. І це породжує нову проблему: взаємовплив цін і властивостей різних товарів. На ринку існує три типи товарів:

1. нейтральні товари;

2. взаємозамінні товари;

3. взаємодоповнюючі товари.

Ця класифікація виходить з типу і міри впливу, що робиться продажами одного товару на продажі другого. Якщо ріст продаж одного товару веде до падіння продаж другого, то ми маємо справу з взаємозамінними товарами. Навпроти, якщо ріст продаж одного товару веде до росту продаж другого, то ми маємо справу з взаємодоповнюючими товарами. Якщо ж залежність між продажами різних товарів знайти чи не удається вона вкрай слабка, то ми маємо справу з нейтральними по відношенню друг до друга товарами. Облік ефектів заміщення чи доповнення здобуває для цінової політики підприємства істотне значення в тому випадку, коли воно робить різноманітний асортимент товарів, деякі з який можуть виявитися по відношенню друг до друга що доповнюють чи заміняють. У цьому випадку підхід до чи визначення зміні цін міняється: рішення треба приймати з урахуванням їх наслідків не тільки для одного, але і для всіх товарів, на продажах яких ці рішення можуть позначитися.

 

 

 

 

Яндекс.Метрика >