...
Курсова робота з дісципліни “Світова економіка” на тему: “Історичні умови формування національної економіки США”. PDF Печать E-mail

ЗМІСТ.

Вступ……………………………………………………………..…..1
Розділ І. Розвиток економіки країни від досягнення незалежності до Громадянської війни (1861-1865)……………...2      1.Колоніальний період розвитку господарства та здобуття незалежності ………………………………………………2
2.Розвиток промисловості США в період з досягнення незалежності до Громадянської війни (1861-65)…..…………5
3.Розвиток сільського господарства від досягнення незалежності до Громадянської війни (1861-1865 рр.)………9
Розділ ІІ. Розвиток економіки США до Першої світової війни .12
1.Економічні наслідки Громадянської війни………………..12
2.Монополістичний розвиток промисловості та банківської  сфери. 14
3.Розвиток сільського господарства…………………………16
4.Зовнішньоекономічна політика США……………………..18
Розділ ІІІ. Економіка США в міжвоєний період (1918-1945)...21
1.Зростання економічної ролі США у світі після Першої світової війни……………………………………………………21
2.Період «великої депресії» (1929-33) та економічний спад.23
3.«Новий курс» Рузвельта та його економічний зміст……..25
Розділ IV. Економічна могутність  США у сучасному світі….27
1.Становлення економічного лідерства США у капіталістичному світі в перші післявоєні дисятеліття…….27
2.Вплив НТР та розвиток економіки США…………………30
3.”Рейганоміка” та ії економічні результати………………..31
4.Економічна могутність США після закінчення “холодної війни”…………………………………………………………….33

6.Висновок…...…………………………………………………36


Вступ.

Вибираючи тему курсової роботи я зупинився саме на цій з декількох причин. По-перше Сполучені Штати Америки після розпаду СРСР в 1991 році залишилися єдиною супердержавою і від цієї країн залежить доля багатьох, в тому числі і нашої, держав. Тому внутрішні проблеми США стали проблемами світовими і мають глобальне значення. По-друге мене дуже зацікавив історичний шлях Америки – від англійської колонії до світового лідера. По-третє в США було здійснено багато економічних експериментів, які мають важливе значення для економічної теорії, і тому цікаво було б їх розглянути, досліджуючи економічний розвиток країни.
Починаючи роботу, потрібно перш за все визначитися з об’ектом і  предметом дослідження та  з метою роботи. В назві роботи “Історичні умови формування національної економіки США” фактично вже визначені об’ект та предмет дослідження. Об’ектом цієї роботи є економіка Сполученних Штатів Америки, а предметом – ії розвиток в історичному контексті. Більш складне завдання буде визначити мету курсової. Вона чітко не простежується в назві, тому це задача автора. Отже перед собою, виходячи з об’екта та предмета дослідження я поставив наступну мету роботи: прослідити історичний шлях США в економічному контексті та визначити насамперед економічні фактори, завдяки яким зараз Америка є наймогутнішою країною в світі.
Взагалі цікава річ. США порівняно з іншими провідними країнами (Німеччина, Франція, Велика Британія, Японія, Кітай, Росія) світу є самою молодою державою. Історія цієї країни, отже ії самостійний та повноціний розвиток, почалася лише 225 років назад, в той час як Кітай, Росія, європейські країни мають багату культурну, історичну спадщину, не кажучи вже про їх ресурсний потенціал (особливо Росія і Кітай) та великі історичні можливості. В XVII-XVIII століттях північноамериканські колонії Англії (теперішня теріторія США) за рівням розвитку на перший погляд фактично не відрізнялися від інших колоній світу. Маючи ряд сприятливих особливостей, вони хоча і були багатообіцяючим регіоном, але все рівно в кінці XVII століття ніхто не міг уявити, що через 100 років США не тільки зможуть наздогнати свого господаря – Англію -, але і за деякими параметрами випередити ії. Щоб зрозуміти цей феномен треба уважно простежити та проаналізувати економічний розвиток краіни в історичному контексті, починаючи ще з колоніальних часів.

Розділ I.
Розвиток економіки країни від досягнення незалежності до             Громадянської війни (1861-1865).

1. Колоніальний період розвитку господарства та здобуття незалежності.


Щоб картина економічного розвитку країни була повною треба  оглядово розглянути колоніальний період розвитку країни та умови при яких вона здобула незалежність.
Слід сказати, що до 70-х років  XVIII століття Англія мала 13 колоній з населенням 2,8 мільйона чоловік. Звичайно, що економічний розвиток Англії відбивався і на економічному розвитку колоній. Люди, які емігрували на нові землі, переносили туди і соціально-економічний розвиток. На півдні, де кліматичні умови були більш сприятливими поселенці займалися в основному сільськогосподарською діяльністю. Тому до XVIII століття була створена феодальна система, основою якої були великі латифундії, на яких працювали раби-негри. Сільське господарство приносило великий прибуток, тому причин для зародження промислового виробництва практично не існувало. По-іншому складалася ситуація на півночі. Там складні кліматичні умови не робили сільськогосподарську діяльність такою прибутковою. Тому поступово там починає зароджуватися промислове виробництво.
Але треба пам’ятати, що Англія була зовсім не зацікавлена в промисловому розвитку американських колоній. Метрополію вони цікавили виключно, як сільськогосподарський придаток. Тому Англія встановлює в колоніях феодально-аристократичний режим, який базувався на крупному приватному землевласництві. В середині XVIII століття англійський уряд видав ряд указів, які забороняли самостійне захоплення нових земель. Цім закріплювалась існуюча система феодального госпадарювання. Щодо промисловості, то англійський уряд видав ряд положень, які забезпечували постійне відставання Америки від метрополії. “Залізний акт” (“Iron act”) від 1750 року заборонив створювати в колоніях сталеплавні пічі, залізоробчі майстерні, прокатні стани і тому подібне. Тому незважаючи на сприятливі умови для зародження промислової бази, ії успіхи були дуже незначними. Наприклад, на початок визвольної війни 11/12 мешканців Н’ю-Йорка носили одяг британського виробництва. Під контролем Великої Британії також знаходилися внутрішня та зовнішня торгівля колоній. За 1650-1764 роки було видано більше 125 актів, котрі були спрямовані проти інтересів купців та торгово-промислової буржуазії. Була введена монополія на торгівлю такими колоніальними товарами, як тютюн, цукор, бавовна, індіго, ліс, смола, шкіри, залізо. Так звані “хлібні закони” фактично забороняли ввозити з колоній в Англію зерно, м’ясо та м’ясні продукти. Також колоніям була заборонена торгівля з іншими країнами, а всі торгівельні перевезення між Британією та колоніями могли бути здійснені тільки на англійських судах. Дуже жорстко колонії були обмежені і в фінансовій сфері. Наприклад, дуже часто підвищувалися мита на ввезені в колонії товари. “Грошовий закон” від 1764 року забороняв випуск паперових грошей. Звичайно, що нестача засобів обігу завдавала великої шкоди розвитку колоніальної промисловості та торгівлі. В 1765 році британській парламент прийняв закон про гербовий збір, згідно якому оподатковувалися всі юридичні документи: шлюбні контракти, торгівельні угоди, документи про спадкоємство.
Таким чином можна зробити висновок, що англійський уряд бажав залишити американські колонії відсталим придатком Британської імперії, маючи тільки меркантильні інтереси щодо своїх заморських володінь. Також Англія бажала встановити феодальні старі відносини. Але вся ця політика була приречена. По-перше Північна Америка мала велику кількість родючих та необроблених земель, тому фермер мав дуже сприятливі умови для розвитку власного фермерського господарства. Тому йшла жорстока боротьба за право власності на землю між феодальними елементами на чолі з англійським королем та американськими фермерами. Незважаючи на суворі заборони, в той час дуже поширилося скваттерство – самовільне захоплення американськими поселенцями вільних земель. По-друге і це найголовніше, мешканці колоній, які були вихідцями з Європейського континенту переносили капіталістичні тенденції розвитку господарства метрополії на Американський континент. Тому, незважаючи на суворі обмеження уряду Англії, господарські відносини були приречені на капіталістичний розвиток. Саме ці суперечності в поглядах на майбутній розвиток американських колоній і призвели до Війни за незалежність в Північній Америці (1775-1783).
Поступово в ході війни владу в колоніях захопили революційні уряди і 4 липня 1776 року II Континентальний конгрес від імені 13 штатів прийняв “Декларацію про незалежність”, де проголошувалося створення нової держави – Сполучених Штатів Америки. В 1783 році в Версалі був підписаний мир з Англією, який відкрив шлях до міжнародного визнання нової держави. Багато істориків називають цю війну буржуазною революцією. І насправді ця війна має усі непохідні ознаки:
1)    були ліквідовані  феодальні відносини та порядки, насаджені з боку метрополії;
2)    новий аграрний закон 1784-87 оголосив вільні західні землі державною власністю з перспективою поступового розпродажу американським фермерам;
3)    були ліквідовані численні обмеження щодо розвитку промисловості та торгівлі;
4)    була сформована єдина держава, що безперечно сприяло розвитку єдиної транспортної, грошової систем, єдиного внутрішнього ринку США;
5)    також було прийнято ряд нових законів, які юридично закріпили новий лад в економічній, політичній та культурній сферах життя;
6)    також США отримали можливість вести незалежну  міжнародну політику та встановлювати вигідні торгівельні зв’язки з провідними країнами світу.
Юридично нові порядки були закріплені в Конституції США, прийнятої в 1787 році. Саме цей документ створив єдину федеративну державу, але зі значними повноваженнями штатів в вирішенні соціально-економічних питань. Треба зазначити, що це була фактично найперша в світі конституція в сучасному розумінні цього слова.
Однак, потрібно зазначити, що перелічені зміни торкнулися головним чином північні та центральні штати, де не існувало плантаційно рабовласницької системи. На півдні рабовласництво було значною перешкодою для розвитку капіталізму в США ще біля 100 років. Також, незважаючи на повну політичну незалежність, економіка США ще мала багато ознак колоніальної і значною мірою залежила від Англії.
Але все ж таки Революція 1775-83 була визначною подією в історії США, і саме з цього моменту і починається закладення фундаменту теперішньї економічної могутності  Сполучених штатів.

2. Розвиток промисловості США в  період  з досягнення незалежності до Громадянської війни (1861-65).

Як вже зазначалося спочатку до складу США входило 13 штатів площиною 888,8 тисяч кв. міль з населенням 5,3 мільйона чоловік (1800). Але к 70-м рокам XIX століття уряд США шляхом загарбання нових територій, витіснення індійських племен, “домовленостей” з іншими державами збільшив кількість штатів до 38, які охоплювали велику теріторію від Атлантичного до Тихого океану, з населенням 50,2 мільйона чоловік. За весь цей час також був зроблений величезний скачок в розвитку промисловості, якій зробив США на кінець  XIX століття однією з наймогутніших країн світу.
Але після отримання незалежності країна у суспільно-економічному відношенні була фактично розділена на чотири частини: Америки індійців з первиснообщіним укладом; Америка північно-східних штатів з ранньокапіталістичними відносинами; Америка емігрантів, які освоювали західні землі; та Америка рабовласницького півдня. Поступово в господарстві Америки виділілося дві чіткі тенденції розвитку: з одного боку це бурхливий розвиток капіталістичних відносин в пінічних та західних штатах країни, а з другого – це створення крупних латіфундій з рабовласницькою системою на півдні.
Для успішного розвитку промисловості потрібні: робоча сила та буржуазія, яка має кошти для організації будівництва. Тому було б доцільним розглянути процес формування американської буржуазії, якій було безпосередньо зв’язано з  первісним накопиченням капіталу. Враховуючи  історичні умови розвитку Америки, процес первісного накопичення капіталу мав свої особливості:
-    цей процес мав міжнародний характер тому, що в нього було втягнута багато країн Європи (масова еміграція, кругообіг грошових коштів між колоніями та метрополіяю);
-    також важливою особливістю була експропріація індейців, тобто розкрадання їхніх багатств, нееквівалентная торгівля, спекуляція їх землями, масове знищення та заключення в резервації;
-    доходною статтєю накопичення капіталу була работоргівля, коли ряд англійських, потім американських компаній проводили захоплення африканських племен з метою продажу чорних людей на плантації півдня (наприклад, в 1790 в США було завезено 697 тисяч рабів-негрів, а в 1861 – біля 4 мільйонів);
-    також багато американців зробили первісник акпітал на відкритому бандитизмі, контрабандній торгівлі, піратстві;
-    важливою рисою був притік капіталу з Західної Європи, особливо з Англії (за 1790-1860 –  притік іностраного капіталу склав біля 500 мільйонів доларів).
Тобто слід наголосити, що процес накопичення капіталу, як і в інших країнах був далеким від ідєалу, і навіть мав ще більше негативних рис. Це було насамперед пов’язано з специфікою суспільних відносин в колоніях (серед іммігрантів було багато злочинців та авнтюристів, які суттєво впливали на стан в суспільстві) та з більш швидкими темпами цього процесу. Але це заклало основи для подальшого успішного розвитку капіталізму в країні.
Матеріальною базою для зародження промисловості  були мануфактури бавовняної гаузі. Перша фабріка була заснована в 1791 році М.Брауном в штаті Род-Айленд, де за допомогою його компаньйона С.Слейтера був встановлен ткацький верстат Аркрайта. Згодом і сам Слейтер відкрив фабрику із застосуванням водної та парової механичної сили. Важливе значення мало відкриття Е.Уітні  бавовноочіщувальної машини в 1793 році. Але початком технічної революції в бавовняної промисловості вважають заснування  Френсісом Лоулем в 1815 році  в штаті Массачусетс фабрики, де вперше в світі був налагоджений виробничий процес в рамках однієї фабрики. Таке нововведння поставило на порядок денній  проблему автоматичної передачі сировини та напівфабрикатів від однієї машини до іншої, із цеха в цех, тобто проблему автоматизації всього виробничого процесу.
В 20-40-і роки XIX століття були зроблені принципово нові винаходи та технічні удосконалення , котрі дозволили закінчити технічну революцію в бавовняної гаузі. В 40-ві роки  дійсно революційний переворот зробила моль-машина. Ця машина мала 1088  веретен, виробляла 3264 мотка пряжи в день, тобто виконувала обсяг роботи 3 тисяч чоловік. Але розвиток  бавовняної промисловості йшов переважно в північних регіонах країни. Так в 1860 році в США працювало 1091 бавовняних фабрик, а кількість веретен перевищувала 5200 тисяч, але з них на південні штати  припадало тільки 159 фабрик та 300 тисяч веретен.
Зрозуміло, що радикальні зміни в бововняній промисловості потягли за собою інші гаузі текстильного виробництва. Так на початок Громадянської війни на теріторії Сполученних Штатів діяло 1700 текстильних фабрик з паровим двигуном. Про значний успіх американської текстильної промисловості свідчить той факт, що на всесвітній виставці в Лондоні в 1851 році першу премію отримали американскі тканини.
По-іншому йшов розвиток тяжкої промисловості. Найбільш відсталою гауззю залишалася метелургія, котра аж до середини 30-х років працювала на деревинному вуглі. В 1837 році була створена перша домна на мінеральному паливі, а за 1847-57 в країні було збудовано біля сотні аналогігних печей. За 50-ті роки в тяжкій промисловості були створені потужності, котрі в 2-3 рази перевищували усі раніш зроблені. Це дало можливість довести виплавку чавуна до 1 мільйона тон в 1860 проти 180 тисяч он в 1830 та 55 тисяч в 1810 році.  
Розвиток металевої промисловості став добрим стимулом для розвитку вугільної  промисловості. Наприклад в 1860 році в країні було видубото 14 млн т проти 50 тис т в 1820 році. Центр вугледобування перемістився зі штату Віргінія в Пенсільванію, де сформувався район важкої промисловості.
Звичайно, що розвиток промисловості вимагав будівництва нової транспортної системи в США. Тому в першій половині XIX століття швидко розвивася транспорт та пов’язані з ним гаузі промисловості. По всій країні йшло будування шосейних доріг, каналів. В 1830 був сдан в експлуатацію 21-кілометровий участок залізниці від Балтімора в сторону Огайо, а вже к 1860 в США було побудовано більше 49 тисяч кілометрів залізниці. В крупних містах, таких як Балтімор, Філідельфія, Пітсбург були побудовані паровозобудівні заводи.
Тобто, аналізуючи розвиток промисловості США, можна сказати, що на початок 60-х років XIX століття в північно-східних штатах промисловий переворот, якій повинен відбутися при почтаковій стадії розвитку ринкових відносин, наблизився до своєї завершальної стадії (тобто виробництво машин машинами, та заміна ручної праці машинною). Десятки місцевих крупних заводів виготавляли верстати, обладнання для підприємств легкої промисловості, парові машини, локомотиви,  залізничні рельси і тому подібне. Вже в 1860 році вартість промислової та сільськогосподарської продукції в цілому по США фактично зрівнялася.
Промислова революція визвала великі соціальні зміни у суспільстві. Перш за все це супроводжувалося швидкою урбанізацією в країні. Так доля сільського населення з 95 % в 1790 році впала до 59 % в 1860. В 1810 в США було лише два міста з населенням більше 50 тисяч чоловік, а вже в 1860 – 16. Також населення Н’ю-Йорка та Філадельфії перевищувало 500 тисяч. Також збільшилась доля осіб зайнятих в промисловості (з 320 тисяч в 1820 до 2,1 мільйона в 1860). Крім того в тарнспорті та в сфері торгівлі було зайнято приблизно 750 тисяч осіб.
Але треба враховувати теріторіальну нерівномірність розвитку економіки та ії многоукладність, що звичайно створювало великі перешкоди на шляху завершення промислового перевороту та повного  переходу до капіталістичних відносин.

3. Розвиток сільського господарства від досягнення незалежності до Громадянської війни (1861-1865 рр.)

Становлення і розвиток капіталістичних відносин в сільському господарстві США відноситься ще до колоніального періоду, а їх особливості в значній мірі були визначені природно-кліматичними та економічними факторами.
У США перша половина ХІХ століття – це період утвердження фермерського господарства як пануючої форми землеволодіння.
Кожний регіон мав свою власну специфіку розвитку сільського господарства.  Специфічно розвивалося сільське господарство в південних колоніях. Це пояснюється, в першу чергу, наявністю значної площі плодючих земель, теплим кліматом – все це дозволяло вирощувати продукти, які користувалися значним попитом на світовому ринку. В кінці кінців все вище перераховане призвело до становлення плантаційного господарства з використанням праці рабів-негрів. В кінці XVIII столітті приблизно 90-95% населення США займалися сільським господарством. Виходячи з цього, для молодої незалежної держави аграрне питання було надзвичайно важливим, тим більш, що в кінці XVIII століття  -першій половині ХІХ століття границі США швидко розширювались. Один за одним виникали штати, котрі приймалися в союз федерації. З 50 нині існуючих штатів США землі 32 були включені у фонд “суспільних земель”.
Початок вирішення питання “вільних земель” пов”язаний із законом 1787 р.  В межах фонду “суспільних земель” було прийнято право приватної власності та експропріації земель індійських племен. Право на отримання землі мав кожний, хто був в змозі купити її у держави. Тобто вона стала предметом купівлі-продажу.
Міссурійський компроміс 1820 р. визначив два основних потоки колонізації західних земель та їх характер: північний (фермерський) та південний (рабовласницький, плантаційний).
Територіальна експансія супроводжувалася буйним ростом населення країни, у тому числі і за рахунок масової еміграції з Європи. Так,  з 1790 по 1860 р. в  США прибуло 5353 тис. чол., а загальна чисельність населення країни за цей період збільшилася з 3927 тис. до 31443 тис. чол.
Колонізація вільних земель стає найкрупнішим фактором розвитку американського капіталізму в сільському господарстві. Видатним Гомстед-актом, виданим президентом А. Лінкольном в 1862 р., була визначена безкоштовна видача земельних наділів фермерам. Цей закон закріпив перемогу “американського шляху” розвитку капіталізму в сільському господарстві США.  Таким чином, головна суть американського фермерського шляху розвитку сільського господарства полягала в тому, що, по-перше, переселенець міг отримати ділянку землі від федерального правління, а не від землевласника; по-друге, ця земля була вільною від абсолютної ренти, що суттєво знижувало собівартість сільськогосподарської продукції, стимулювало приватну ініціативу, сприяло зростанню продуктивності праці.
Виключно важне значення для розвитку сільського господарства мали залізні дороги. Завдяки ним в 40-50 рр. ХІХ ст. закріплюється галузева спеціалізація сільського господарства США, при цьому північні, центральні, а також північно-західні штати стають основними районами зернового господарства – “хлібною фабрикою” для всієї країни. По суті, промисловий переворот на транспорті знищив залежність північно-західних виробників товарного хліба від південних бавовняних плантацій. Зміна напрямку потоків сільськогосподарських вантажів з півдня на північ різко збільшила експорт сільськогосподарської продукції в Європу.
Один із найважливіших факторів капіталізації фермерського сільського господарства – перехід від екстенсивних методів ведення господарства до інтенсивних на основі широкого впровадження машинної техніки та використання мінеральних добрив.
Фермерський (північний) напрям колонізації та розвитку сільського господарства носив чітко виявлений капіталістичний характер та здобув певних успіхів в своєму розвитку. Починаючи з 20-х років ХІХ ст. північні штати зайняли перше місце в сільськогосподарській промисловості США.
Плантаційне сільське господарство Півдня напередодні Громадянської війни представляло собою складну систему. З одного боку, праця рабів, повна власність плантаторів на засоби виробництва і на рабів, рутинна техніка, а з іншого – широке проявлення капіталістичних тенденцій: гонка за додатковою вартістю, висока товарність господарства, тісно пов”язаного з світовим ринком, багатогалузева система банківських, торгових та комерційних зв”язків. В кінці кінців це все і стало визначним моментом у розрусі рабовласницького суспільства на Півдні та перемозі прогресивного фермерського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві.

* * * * *
Отже ми бачимо, що саме в цей період відбулося утвердження Сполученних Штатів Америки, як незалежної держави, спочатку в політичному розумінні, а вже в середині XIX століття і в економічному. За цей період  більш меньш оформилися сучасні кордони країни, сформувалися капіталістичні відносини та склалися передумови для подальшого бурхливого та успішного розвитку країни. Разом з тим існувало ще багато суперечливих моментів щодо економічного та  суспільно-політичного устрія країни.   

Розділ ІІ.
Розвиток економіки США до Першої світової війни.

1.Економічні наслідки Громадянської війни.


Зламним моментом  в американській соціально-економічній історії стала громадянська війна 1861-1865 рр. Протиріччя між капіталістичною системою на Півночі та рабовласницьким плантаційним господарством на Півдні на початку 60-х років ХІХ ст. прийняли непримиримий характер. Розвиток промислової Півночі вимагав різкого розширення внутрішнього ринку  - ринку товарів та робочої сили, а це, в свою чергу, впиралося в існування рабовласництва. Існування в економічній системі рабовласницького сільськогосподарського сектора ставало все більшим гальмом на шляху розвитку виробничих сил США, прирікало країну до ролі сировинного придатку індустріальної Англії. Перемога Лінкольна на президентських виборах 6 листопада 1860 р. означала перехід влади до рук політичних кіл Півночі, що виступали проти плантаційного рабства та за капіталістичний шлях розвитку всієї країни. Громадянська війна 1861-1865 рр. США закінчилася повною перемогою Півночі. Ця перемога була обумовлена тим, що, з точки зору, військово-економічного потенціалу, людських резервів та території капіталістична Північ мала значну перевагу перед рабовласницьким Півднем. Крім того, політичні цілі уряду та президента Лінкольна мали підтримку серед широких народних мас, чого не можна сказати про уряд повстанців.
Безумовно, одним з головних завоювань Громадянської війни було знищення рабства і перші реальні кроки до рішення негритянської проблеми взагалі в масштабі країни.
Відміна рабства скасовувала головну перепону на шляху повної перемоги капіталізму; визволення рабів створювало умови для  залучення в активну економічну та суспільно-політичну діяльність великої етнічної групи країни.
Другим завоюванням було кінцеве юридичне рішення аграрного питання на користь фермерів.
Третій підсумок Громадянської війни – упорядкованість і посилення грошового обігу і банківської системи.
В політичному плані закінчення Громадянської війни призвело до переходу влади на всій території США в руки торго-промислових кіл Півночі.
Засновники американської державності цілеспрямовано проводили національну політику, що протидіяла створенню в країні емігрантів скільки-небудь великих етнічних анклавів, що могли претендувати на перетворення їх в національні адміністративно-територіальні одиниці зі своїми органами самоврядування. Така державна політика відповідала інтересам капіталізму, що швидко розвивався: централізація економічного життя, розвиток транспортних комунікацій та інших інтеграційних процесів сприяли розмиванню етнічних кордонів, форсованій ассиміляції різних етнічних груп.
Таким чином, за сто років незалежного існування США та їх народ пройшли у своєму соціально-економічному та політичному розвитку дійсно новаторський шлях, що має всесвітньо-історичне значення.


2. Монополістичний розвиток промисловості та банківської сфери.

З кінця ХІХ століття США вийшли на перше місце в світі за обсягом промислової продукції, її вартість перевищувала вартість продукції англійської промисловості. Великобританія втратила роль “фабрики світу”, відстала від США і Німеччини – спочатку за темпами економічного розвитку, а потім і за абсолютними показниками.
У США вартість продукції промислового виробництва переважала вартість сільськогосподарського в 1880 році у 2 рази, в 1900 році – в 3 рази.
Після Громадянської війни 1861-1865 років були сприятливі політичні умови для економічного зростання. Конгрес США проводив політику підтримки індустріального розвитку. Оточення слабко-розвиненими країнами, мирні умови існування давали змогу вільно розвивати господарство, не витрачаючи значно кошти на воєнні потреби.
Економічні успіхи мали географічну основу. Протяжність морського узбережжя надавала переваги для розвитку мореплавства, рибальства, зовнішньої торгівлі. Озера і річки з каналами з”єднували різні штати в одне економічне ціле.
Швидкими темпами освоювалися землі американського Заходу. Переміг фермерський напрям сільського господарства. Значних розмірів досягло сільськогосподарське виробництво.
Активно запроваджувались власні та європейські винаходи. Лише за 1890-1900 рр. було видано 234 956 патентів. Використовувалися переваги нового будівництва. Морально застаріле обладнання практично було відсутнє і не гальмувало розвиток промисловості. Активна роль належала спеціалізації робітників і підприємств, географічному поділу праці. Промисловість було орієнтовано на масове виробництво, стандартизацію деталей. Значно зросли продуктивність, інтенсивність праці, зменшувалися витрати виробництва.
Існував широкий місткий внутрішній ринок. Високою була конкурентоспроможність американських товарів на зовнішньому ринку. США будували своє господарство під захистом митних бар”єрів. Середній рівень мита на імпортні товари протягом 1890-1900 рр. збільшився з 38 до 75%.
Пришвидшували розвиток економіки концентрація виробництва і капіталу, акціонування і утворення корпорацій. Економічне піднесення спиралося на інвестиції, що постійно зростали.
США розвивали своє господарство, використовуючи робочу силу всього світу. За останні 30 років ХІХ століття імігрувало майже 14 млн., а за перші 14 років ХХ століття – 146 млн. осіб. Промислове піднесення США у кінці ХІХ – на початку ХХ століття  найяскравіше виявилося у будівництві залізниць, їх протяжність за 1870-1913 рр. збільшилася у 8 разів. Вони зв”язали всі штати, а чотири трансконтинентальні лінії поєднали Атлантичне та Тихоокеанське узбережжя. Розмах будівництва залізниць стимулював розвиток важкої промисловості, зміцнив економічну єдність країни, розширив географію промисловості на Південь і Захід.
Важливим підсумком промислового перевороту було створення національних фінансово-кредитних систем, що забезпечували потреби індустріального розвитку.
У США банки виникли в кінці XVIII ст. У 1860 році функціонував 1601 банк. У 1816 році було засновано Державний банк США з капіталом 35 млн. дол. Диктуючи умови кредиту для  купівлі землі, він захопив значні її масиви, а потім продавав за спекулятивними цінами. Це викликало загальне невдоволення, і в 1836 році цей банк було скасовано. Державні вклади розподіляли між банками штатів.
Потрібно зазначити роль монополій в історії розвитку промисловості США. Першим монополістичним об”єднанням в промисловості США став нафтовий трест Дж. Рокфеллера “Стандарт ойл”, створений в 1879 р. на основі компанії “Стандарт ойл Компані оф Клівенд”, котрий виник в 1870 р. Витіснивши своїх конкурентів зниженням цін на внутрішньому ринку, а також за допомогою шантажу і підкупу, трест Рокфеллера у 1879 р. контролював 90% нафтопереробної промисловості країни, а у 1900 р. – 84% внутрішньої торгівлі нафтою і 90% її експорта.
Найкрупнішим об”єднанням у сталеварній промисловості стала створена в 1870 р. Е. Карнегі “Карнегі стіл Компані”. В 1901 р. Карнегі, вирішивши присвятити своє життя благодійності, продав компанію Дж. Моргану. На основі злиття “Корнегі стіл” з її головним конкурентом “Федерал стіл компані” та найкрупнішими виробниками готової продукції “Америкен стіл енд Вайє компані”, “Америкен Тін плейт Компані” та “Нешнл тьюб компані” був створений гігантський трест “Юнайтед Стейтс Стіл” з капіталом в 1,4 млрд. дол. Так званий “Стальний трест” став першою в світі корпорацією, капітал якої досяг 1 млрд.
Ядром майбутнього гіганта американського машинобудування стала фірма “Бьюїк”, котра послідовно приєднала до себе компанії “Понтіак”, “Каділлак”, та “Шевролє”.
Відомою компанією електротехнічної промисловості стала “Дженерал електрік компані”, котра виникла в 1892 р. шляхом злиття “Едісон дженерал електрік” з “Томпсон-Хаусон компані”.
З розвитком монополістичного капіталізму виникає фінансовий капітал, відбувається злиття банківського капіталу з промисловим. В США були створені дві найкрупніші фінансові групи – Моргана та Рокфеллера.
Концентрація виробництва та капіталу, котра супроводжувалась розоренням малих та середніх фірм, особливо посилилась в період економічних криз 1900-1903, 1907-1908 рр. та 1913 р. При цьому питома вага промислової продукції, виготовленої крупними підприємствами, зростала так швидко, як і знижалася  питома вага продукції малих та середніх фірм.

3. Розвиток сільського господарства.

Ліквідація рабства в ході Громадянської війни, акт про гомстеди (поселення), прийнятий у 1862 році, активізували зростання аграрного сектора економіки. Гомстед-акт давав право кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власністю після п”яти років проживання на ній, обробітку та забудови. Ті, хто бажав, могли отримати землю до 5-річного строку, заплативши до 1,25 дол. за 1 акр після 5-місячного проживання на гомстеді. За 1860-1900 рр. було роздано 1,4 млн. гомстедів. Площа оброблюваних земель збільшилася в 2,2 рази. 160 млн. акрів землі з державного фонду на Заході безплатно отримали компанії з будівництва залізниць. У розпорядженні індійців залишилося менше 2% землі.
На початку ХХ століття в США налічувалося 5,8 млн. ферм, що утворилися в основному  в результаті купівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35% були орендовані, 23% - заставлені в банках і страхових компаніях, 42% перебували у руках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так, 1 млн. ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52% продукції. У 1910 році 1% фермерів володіли п”ятою частиною фермерських земель. Розміри великої ферми в середньому  становили 1,5-2 тис. га, середньої – 55-80 га, невеликої – 1,5 га.
Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському  виробництві. Високими були темпи зростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відповідно в 3,5 рази, бавовни – в 2 рази. В 1900-1914 рр. врожай пшениці збільшився на 70%, кукурудзи – на 27%, бавовни – на 58%.
Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м”ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства. В 1850 році у США виготовлялося 250 різних модифікацій залізних плугів. У 1860 р. на полях працювало 250 тис. молотарок, у 1911 р. – 17 тис. тракторів з паровими двигунами. Щорічні витрати на машини і обладнання для сільського господарства зросли за останню третину ХІХ ст. на 424,4 млн. дол. Будували польові залізниці, створювали систему елеваторів. Застосовували мінеральні добрива, обсяг яких збільшився за 1900-1914 рр. у 2,7 рази. Найману робочу силу використовувала половина американських ферм.
На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідацію з дольщини  (кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу).
У кінці ХІХ – початку ХХ ст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. У 1890 році вона становила 2,5 млрд. дол., у 1900 році – 5, у 1914 р. – 10 млрд. дол.
Господарство заможного фермера мало товарний характер. США  стало одним з головних експортерів збіжжя і м”яса на світовий ринок. З 1862-1901 рр. експорт пшениці збільшився майже у 5 разів, кукурудзи – 16, це призвело до європейської аграрної кризи 1875-1896 рр., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлено тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни та фермери змушені бали платити значні рентні платежі. На початок ХХ століття колонізація земель завершилася. Ціни на землю зросли, США в конкурентній боротьбі втратили переваги і, як наслідок, американський експорт значно скоротився. Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов”язане з ринком. Це сприяло піднесенню  продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізацій, агрокультури, використанню найманої сили.
Отже, у ХІХ – на початку ХХ століття розвиток сільського господарства в США відбувався двома шляхами: революційним (з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.

4.Зовнішньоекономічна політика США.

Перехід американського капіталізму в монополістичну стадію привів к значним змінам в ії зовнішній політиці. Фінансово-промислова олігархія країни не збиралася спокійно дивитися на панівну роль європейських держав у світі. Американський капітал теж вимагав нові ринки та нові теріторії.
Ще з 60-х років XIX століття США почала збільшувати свій експорт, і вже в 1876 вартість експорту перевищіла імпорт. З 1877-1900 вартість експорту в Англію зросла з 346 мілійонів до 534 мілійонів доларів; в Німеччину – з 58 мілійонів до 187 мілійонів; во Францію – з 45 мілійонів до 83 мілійонів; в Канаду – з 37 мілійонів до 95 мілійонів. В 1900 експорт лорівнював 1394 мільйона доларів, що в два рази перевищіло показник 1877. Також зросла доля експорту виробів провідних гаузій промисловості (з 7 мільйонів доларів в 1865 до 22 мільйонів напочатку 90-х).
Поряд з експортом товарів дуже швидко зростав експорт капіталу. Тут головним об’єктом були слаборозвинуті країни Латинської Америки, які можна було використовувати, як сировинний придаток. Також інвестування капіталу в ці країни швидко ставило їх в повну економічну, а потім і політичну залежність від США. Так в 1900 році інвестиції США в Мексиці дорівнювали 185 мільйонів доларів, в Канаді – 150 мільйонів, на Кубі – 50 мільйонів, в Південій Америці – 45 мільйонів, в Європі – 10 мільйонів, к країнах Тихого океану – 5 мільйонів.
Враховуючи те, що США запізнилися в розвитку капіталізму, вони також і запізнилися в колоніальній експансії. Але традиційно, ще виходячи з доктрини Монро 1823, США мала величезний вплив на країни Західной півкулі. Але на кінець XIX століття економічні позиції Англію у Південій Америці були значно сильнішими ніж позиції Сполучених Штатів. Тому американський уряд створив ряд міжнародних організацій, формально з метою створення рівноправних економічних асоціацій, а фактично для витіснення англійського капіталу. Також війська США здійснили ряд військових інтервенцій в латиноамериканські республіки, де були поставлені проамериканські уряди. Одночасно проводилася експансія в Тихоокеанському регіоні. Тут американський капітал намагався встановити свою економічну владу. Фактично на кінець XIX століття США поставили в економічну залежність дві найважливіші тихоокеанські країни – Філіпіни та Гаваї. Якщо Гаваї були вільною державою, тому США анексували ії, але Філіпіни, а також Гуам, Куба та Пуерто-Ріко були іспанськими колоніями. Бажаючи захопити ці теріторії, особливо Кубу, США в 1898 оголосила війну Іспанії. Війна була виграна Сполученими Штатами і в грудні 1898 Америка отримала Філіпіни, Гуам та Пуерто-Ріко. Також Куба була оголошена незалежною республікою, де фактично був встановлений протекторат США. Ця війна була першою в історії  імперіалістичною війною і вона відкрила епоху колоніальної експансії США.
В 1901-04 в результаті здійснення ряда провокаційних кроків США добилися  одноосібного права на будівництво Панамського каналу, що означало повне захоплення контролю над Карібським регіоном.
Імперіалістична політика США у віддношенні країн Латинської Америки отримала назву політики “великої дубини” і асоціюється з тодішніми президентами країни В.Мак-Кінлі (1897-1901) та Т.Рузвельтом (1901-09). Поряд з цим проводилась і політика “дипломатії долара”, коли бажані результати досягалися фінансовим тиском.
Фактично на початку XX століття країни Центральної Америки стали  фруктовими та сахарними плантаціями американських виробників. Це все юридично було закріплено в ряді нерівноправних договорів, нав’язаних урядом США. Економіка Мексики була фактично куплена американськими монополіями: їм належило 78 % шахт, 72 % металургійних підприємств, 58 % нафтодобувних, 68 % - каучукодобувних та 80 % мексиканських залізниць.
В 1913 році американський капітал захопив контроль над оловяною промисловістю Болівії, над мідной – в Чілі і Перу, м’ясною – в Чілі та Парагваї. Фінансові магнати Дж.Морган і У.Грейс володіли Чілійсько-Андською залізницею. Залізниці Центральної Америки контролювалися “Інтернешнл рейлвейз оф Сентрал Америка”, попередницею “Юнайтед фрут компані”, монополізувавшей у майбутньому фруктовий бізнес регіону. США також контролювали морський та річний транспорт Аргентини, Бразилії, Перу, серйозно потіснив англійський капітал.
Американська експансія поширювалась також в Азію, де головним об’єкту інтересу був Китай. Але тут США зустрілися з серйозою конкуренцією з боку Англії, Німеччини, Франції та Японії. Заради послаблення позицій Росії та Далекому Сході Америка підтримала Японію у російсько-японській війні 1904-05 років.
Таким чином на початку XX століття США перетворилися в одну з наймогутніших держав світу, випередивши старі капіталістичні країни. Разом с тим колишня колонія перетворилася на метрополію, яка намагалася встановити свій економічний та політичний контроль в все більшій кількості країн світу.

* * * * *
Як бачимо, за другу половину XIX та на початку XX століть  США перейшли до монополістичної стадії розвитку капіталістичних відносин. Країна зуміла не тільки зрівнятися зі старими європейськими капіталістичними країнами, але по багатьом параметрам випередити їх. З колишньої колонії США перетворилися в одну з найбільших імперіалістичних держав. Але під впливом Сполучених Штатів опинилися переважно теріторії Західної півкулі і Тихоокеанського регіону. Позиції США в Європі, Азії, Африці поки що залишалися слабкими.


Розділ III.
Економіка США в міжвоєнний період (1918-1945).

1.Зростання економічної ролі США у світі після Першої світової війни.


Як відомо, Перша світова війна була боротьбою провідних капіталістичних держав за перерозподіл вже розподіленного світу. Вигідне географічне положення Сполучених Штатів надало їм велику перевагу порівняно з іншими країнами. Військові дії  не торкнулися теріторії США, тому Америка на відміну від країн Європи вийшла з війни не спустошеною, як більшість країн Європи, а навпаки збагаченою.
Вони виступили головним постачальником зброї, сировини та продовольства воюючим державам. Таким чином експорт за роки війни зріс втричі – з 2,4 мільярдів в 1914 до 7,9 мільярдів в 1919. Загальний чистий прибуток американських монополій склав за 1914-19 роки біля 34 мільярдів доларів. Також збільшилася доля США в світовому промисловому виробництві (1/2 добутку вугілля, 3/5 виробництва чавуна і сталі, 2/3 добутку нафти). Ще одним важливим підсумком війни стало перетворення Сполученних Штатів в основного кредітора європейських держав, що зробило Н’ю-Йорк міжнародним фінансовим центром. Закордоні інвестиції зросли з 2,6 мільярдів до 7 мільярдів доларів, тим часом як европейські інвестиції в американську економіку скоротилися з 7,2 до 3,3 мільярдів доларів. США остаточно закріпило свої позиції в Західній півкулі.
Економічне піднесення супроводжувалося ще більшою концентрацією капітала та виробництва. На початок 20-х років біля половини індустріальних робочих та більше 2/3 промислового виробництва було під контролем провідних монополій країни. Про остаточне перетворення США в високорозвинуту індустріальну державу свідчить те, що міське населення перевисило сільське та 60 % економічно активного населення було зайнято в промисловості, транспорті та сфері обслуговування.
Але за бурхливим економічним піднесення почався перша серйозна економічна криза 1921. Це була фактично перша криза, яка була виклекана величезним перевиробництвом американської промисловості. Криза рпизвела до руйнування усіх сфер господарської діяльності. Обсяг промислового виробництва  в 1921 скоротився порівняно з 1920 в середньому на 32 %. В деяких найважливіших гаузях спад становив приблизно 50 %. Криза 1921 призвела до 5 мільйоного безробіття, до падіння рівня життя, до падіння доходів фермерів на 40 %.
Уряд республіканців в 1922 році провів демілітарізацію економіки та ліквідував державне регулювання в деяких гаузях. Також була введена та к званна “програма індівідуалізму”, метою якої було створення рівних можливостей для усіх громадян США. Вже к 1923 країна вийшла з кризи, а промислове виробництво досягло докризового рівня. Новий період підйому, який отримав назву “американське процвітання”, тривав до початку “великої депресії” 1929 року.
Причинами та рисами “процвітання” стали:
1)    перетворення країни на світовий фінансовий центр;
2)    збільшення інтенсивності праці;
3)    проведення фундаментальних дослідів і впрвадження новітніх технологій в виробництво;
4)     інвестування коштів в перспективні гаузі промисловості – металева, нафтова, електрона.
Символом цієї епохи став автомобіль. Виробництво автомобілей заводами “Форд”, “Дженерал Моторс”, “Крайслер” збільшилосяз 1,5 мільйонів в 1921 до 4,8 мільйонів в 1929. В 1929 на тисячу мешканців США припадало 189 автомобілів.
Але затуманений надзвичайними успіхами уряд країни не помічав ніяких негараздів та перших неспокійних тенденцій. Багато американців  бачали процвітання нескінченим, а усі негаразди сприймали, як тимчасові та незначні. Тому криза 1929-33 стала справжнім не тільки економічним, але і моральним ударом по США.

2. Період “великої депресії” (1929-33) та економічний спад.

Економічна криза 1929-33 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв”язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 року, далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.
Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 року. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд. дол., то в березні 1933 року – лише 19 млрд. дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавка чавуну і сталі скоротилося на 80%. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт на 75%. За роки великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5 760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишилися без майна, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 році налічувалося понад 17 млн. Промисловість США  була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 року.
Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві товарів. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів у всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи – відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.
Сільське господарство США в 1929-33 рр. зазнало тяжких втрат. Близько 1 млн. фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнювали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в аграрному секторі США полягає в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше, ніж в три рази. Економічна криза в США поглиблювалася і невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу.  Натомість в країні було введено “сухий закон”, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом”якшити дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок – в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття “сухого закону”. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітнім. Свої міркування він обгрунтував тим, що такий крок принизить “стійкість американського характеру”. Лише в 1931 р. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух – масові страйки, “голодні” походи безробітних на Вашингтон.
США, подолавши економічну кризу у промисловому виробництві досягли рівня 1929 р. Цей процес не відбувався успішно. Спостерігалися етапи спаду, застою та піднесення. Проте справно працював механізм державного контролю над господарством країни, впроваджений президентом. 30-ті роки  - це період подальшого поглиблення монополізації економіки. Вона панувала у всіх галузях господарства. Таким чином, підприємці страхували від можливих криз свої фабрики та заводи. Хоча частка США в ці роки у світовому промисловому виробництві дещо знизилася, однак, в цілому, економіка стабілізувалася. У деяких районах світу монополії США успішно конкурували із своїми суперниками (Японією, Великобританією, Італією, Німеччиною). Відчутними стала присутність корпорацій США в Латинській Америці, Африці, Західній Європі, на Близькому Сході. У ці райони американці вкладали свої капітали, вивозили промислову продукцію. В 1939 році США, як і у минулому, знову по праву зайняли перше місце у світі з випуску індустріальних товарів.
Оздоровилася фінансово-кредитна система, сільське господарство, торгівля. Все це свідчило про зростаючу економічну могутність цієї держави. Індекс промислового виробництва порівняно з 1932 р. підвищився  в 1939 р. на 90%. Діяли закони державного регулювання економіки країни.

3. “Новий курс” Рузвельта та його економічний зміст.

Соціальне та економічне становище країни стало критичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 р. президент Ф.Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії  він пообіцяв вивести США з економічної кризи. Його “новий курс” на оздоровлення країни був підтриманий всіма верствами населення. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Для того, щоб вирішити проблему реалізації товарів, президент постановив скоротити надмірне їх виробництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. “Новий курс” передбачав ліквідувати безробіття за рахунок “повної зайнятості працездатного населення”. За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.
Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни, зокрема Закон про відновлення  національної промисловості та Закон про регулювання сільського господарства. Відповідно до цих документів на найвищому урядовому рівні відбувалося обов”язкове контролювання галузевих промислових підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп, вони прийняли “кодекс чесної конкуренції”, згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати робітникам та службовцям. У сфері сільського господарства “новий курс” був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докризовий період.
Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму. Поступово 17 млн. безробітних отримали роботу: на будівництво автострад, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову допомогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це й допомогло США вже в 1934 р. подолати наслідки Великої депресії.

* * * * *
США продовжили свій триумфальний розвиток в міжвоєні роки. В результаті Першої світової війни країна стала одним із світових лідерів, а американський капітал отримав величезні прибутки. Але вперше в своєй історії країна серйозно зіткуналася з такою проблемою, як  економічна криза. “Велика депресія” 1929-33 років мала великі наслідки для подальшого розвитку країни. Вперше  уряд США впровадив такі заходи, як державне втручання в економіку та державний контроль монополій. Також вперше були розроблені маштабні соціальні програми для ліквідації великої прірви між багатими та бідними. Ці нові заходи суттєво змінили обличчя американської економіки та американського капіталу, що особливо стане помітним в наступні дисятеліття.

Розділ IV.
Економічна могутність США у сучасному світі

1.Становлення економічного лідерства США у капіталістичному світі в перші післявоєні десятиліття.


Після закінчення Другої світової війни в 1945 році Сполученні Штати Америки були фактично единою розвинутою капіталістичною країною, яка вийшла з неї не зруйнованою, а навпаки збагаченою. Ще до війни США були одним із лідерів капіталістичного світу і однією з найрозвинутіших держав світу. Друга світова війна призвела США спочатку до одноосібного лідерства в капіталістичному світі та заклала основи для теперішнього панування цієї країни в світі.
За роки війни національний дохід США зріс вдвоє, а промислове вирлобництво зросло на 50 %. Основною статтєю доходу, як і під час Першої світової війни, стало військове виробництво, поставки сировини, продовольства та інших товарів країнам-союзникам. Сума воєних підрядів составила 175 мільярдів доларів, чистий прибуток американських монополій – 70 мільярдів. Військові дії не торкнулися теріторії країни, тобто  ресурси країни не понесли жодної втрати. Враховуючи величезні зруйнування європейських країн, збільшилась доля США в капіталістичному світі (60 % промислової продукції, зних: 50 % добутку вугілля, 64 % - нафти, 53 % - виплавки сталі, 17 % - виробництва зерна, 63 % - кукурудзи). Яскравими фактами є те, що Сполучені Штати зосереджили 2/3 золотого запасу та 1/3 експорту капіталістичного світу.
Фінансова могутність країни зросла ще більше. На Бреттонвудській конференції 1944, яка встановила систему золотого валютного стандарту, долар офіційно готримав статус світоіої грошової одиниці. 35 доларів дорівнювало унції золота. Нарівні з золотом долар став гарнатом івартості інших грошових одиниць світу. Одначасно, формально при ООН, фактично під керівництвом США, були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). З часом Америка зайняла в ціх організаціях провідне становище і саме через них намагалася поширити свій фінансовий вплив серед країн, що розвиваються. Саме в цей час були закладені основи для того, щоб Ямайська конференція на початку 70-х років остаточно ліквідувала золотий стандарт і фактично зробила долар основною грошовою одиницею світу.
Важливою рисою післявоєного розвитку була м’яка рецесія порівняно з 1921-1922 роками. Причин було декілька. По-перше американський уряд зумів вміло проконтролювати перехід на мирне виробництве, по-друге почалася “холодна війна”, яка потребувала нових воєнних заказів, також в 1950 нроці почалася війна в Кореї. Але найбільш вдалим еономічним корком уряду Трумена (1945-53) був “план Маршала” чи план відродження Європи, запропонований державним секретарем США Дж. Маршалом в червні 1947 року.  Він передбачав фінансову допомогу зруйнованим країнам Європи при виконані ними ряда умов:
1)    використання ії виключно для зростання виробництва та фінансової стабілізації;
2)    надання США сприятливих умов у зовнішній торгівлі;
3)    надання пільг американського капіталу та сприяння приватним інвестиціям США;
4)    надання щорічних звітів Конгресу США;
5)    також важливий політичний момент – збереження демократичного устрію, тобто недопущення до влади представників комуністичних партій.
В цьому плані брало участь 16 європейських карїн. На протязі 4 років США виділили 13 мільярдів доларів, 2/3 з яких було витрачено на закупівлю американських товарів. Таким чином завдяки “плану Маршала” США звільнилися від надлишків продукції, а також значно збільшили свій економічний вплив серед країн Європи.
Також треба сказати, що в наступні 50-і та 60-і роки в США відбулися серйозні зміни в соціальній сфері. Головною метою ціх перетворень було ліквідації великого розриву між багатими та бідними. Ці зміни були також викликані великими протестами лівих сил внустрі країни та за ії кордонами. Уряд зрозумів, що ліквідувати загрозу комунізму можна, ліквідував бідність. Закладена ще Рузвельтом кейнсіанська модель продовжувалася післявоєними урядами. Тому циклічні кризи, які виникали в економіці не мали тяжких наслідків для подальшого розвитку країни. Позициї ж США, як лідера капіталістичного світу, тільки зміцнювалися.


2. Вплив НТР на розвиток економіки США

Важливим чинником, що сприяв зростанню економічному потенціалу СШУ у повоєнний період було використання досягнень науково-технічного прогресу. За розмірами витрат на НДДКР США в 1970 р. випереджали ФРН у 7 разів, Англію – у 11, Японію – у 7,2 рази. Джерелами фінансування НДДКР були асигнування з державного бюджету, кошти фірм, вузів, некомерційних дослідних організацій. У 1970 р. на американські корпорації працювало 15 тис. наукових лабораторій. Вони витрачали 75% всіх коштів на НДДКР, державні лабораторії – 14-15%, університети на коледжі – 9-10%.
Нараховувалося 120 науково-промислових комплексів. Найбільшими з них були Кембріджський, Каліфорнійський, Мічіганський. У 50-х роках адміністрація США створила механізм програмно-цільового фінансування і управління НДДКР.
Прискореними темпами переоснащувалася американська промисловість. Після війни середній вік обладнання становив 21 рік, у 1957 році – 17 років. Внаслідок модернізації виробництва у 1966 р. 36% обладнання мало вік до 5 років, а в окремих галузях (аерокосмічній, автомобільній) воно становило 48,52%. Завершилася механізація виробництва. Запроваджувалася автоматична, електронна техніка. В 1980 р. використовувалося 28 тис. верстатів з програмним керуванням, майже 70 тис. ЕВМ різного типу.
Технологічна революція, що розпочалася в 70-х роках мала для США надзвичайно велике значення. Йшов безперервний процес технічного переобладнання промисловості, відбувалися істотні зрушення в її структурі. Застаріле устаткування замінялося принципово новим, яке відповідало тодішньому рівню науки і техніки. Розвивалася стандартизація виробництва, автоматизація, вдосконалювалась ЕВМ. Оновлюючи основний капітал у важкій промисловості США досягли позитивних результатів у сфері екології. Науково-технічний прогрес посилив концентрацію і централізацію виробництва і капіталу, що зумовило появу економічних конгломератів (об”єднань підприємств найрізноманітніших галузей).
Швидкими темпами розвивалися галузі промисловості, безпосередньо пов”язані з науково-технічним прогресом, - електронна, хімічна, точного приладобудування, атомної енергетики. Виробництво електроенергії зросло на 50%, що забезпечило збільшення енергозабезпеченості виробничих процесів, підвищення продуктивності праці. Автомобілебудування досягло пікового рівня в 1977 році, коли з конвеєрів зійшло понад 16 млн. машин. Однак, уже в 1983 р. їхній випуск скоротився до 9,5 млн. Науково-технічний прогрес створив сприятливі умови для випуску найрізноманітніших товарів хімічної промисловості, пластмас, синтетичних волокон. Збільшувалося виробництво радіоприймачів, побутової техніки. Повільніше проходила реконструкція в машинобудуванні, текстильній, взуттєвій, суднобудівній, транспортній галузях. Істотні зміни відбулися в структурі транспорту США. Залізничні  та водні перевезення різко скоротилися. Разом з тим зросла частка автомобільного і авіаційного транспорту, нафто- і газопроводів.

3. “Рейганоміка” та її економічні результати.


Економічні труднощі 70-х років поставили під сумнів правильність системи державного регулювання ринкової економіки, зумовили перегляд теоретичних моделей і практики державної економічної політики США. Кейнсіанську концепцію було замінено консервативним варіантом державного регулювання, котре на практиці здійснювалося в роки правління республіканської адміністрації президента Р. Рейгана (1981-1988 рр.) і отримало назву “рейганоміки”.
“Рейганоміка” стала лише одним з варіантів неоконсервативної політики, яка на протязі 80-х – початку 90-х рр. здійснювалася у всіх розвинутих капіталістичних країнах. Неоконсерватизм став відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення та, як наслідок, висування на перший план завдань раціоналізації виробництва, його структурної та технологічної перебудови, посилення інтернаціоналізації капіталу.
Програма “оздоровлення” американської економіки, яка була висунута рейганівською адміністрацією у 1980 р., включала наступні основні засади:
1)    скорочення податків на корпорації і особистих податків на прибуток;
2)    обмеження росту урядових видатків за рахунок скорочення соціальних програм;
3)    дерегулювання підприємницької діяльності;
4)    проведення жорсткої кредитно-грошової політики, яка направлялася на подолання інфляції.
Здійснення програми Рейгана зіштовхнулося з досить серйозними труднощами. У 1980-1982 рр. економіку країни  було охоплено новою економічною кризою, котра відбилася на стані фірм у багатьох випадках сильніше, ніж криза 1973-1975 рр. Упродовж 1982 р. у США в стані бездіяльності знаходилося 30% виробничих потужностей в обробній промисловості. Різко погіршився стан в галузях автомобілебудування, житлового будівництва, в галузях, які випускали предмети споживання. Знизилися об”єми виробництва у чорній металургії та хімічній промисловості. Численні великі компанії опинилися у лещатах фінансових труднощів. Безробіття складало більше 10% робочої сили.
Скорочення податків стало першим кроком економічної політики Рейгана.
Конгрес прийняв закон про зниження подоходних податків на 25% впродовж 3 років, а також про скорочення федеральних видатків на соціальні послуги. Передбачалося, що в результаті скорочення податків зростуть інвестиції у виробництво, що створить нові робочі місця, збільшить національний продукт і, як наслідок, уряд отримає великий податковий дохід, не дивлячись на зниження ставок оподаткування.
В царині соціальної політики була висунута програма “нового федералізму”.
Згідно цієї програми розподілялися функції федеральних, штатних та місцевих органів влади. Уряди штатів повинні були взяти на себе відповідальність за виконання двох благодійних програм – допомога багатодітним сім”ям і талони на харчування, федеральний уряд відповідав за медичну допомогу бідним. Решта 44 програми були віддані до управління штатів, створено федеральний фонд для їх додаткового фінансування впродовж 4 років.
До кінця першого строку правління адміністрації Рейгана інфляція знизилася до 4%. ФРС послабила політику стримування грошових засобів. Частково знизилися процентні ставки, полегшивши фінансування покупок будинків і автомобілів. Безробіття скоротилося до 8% робочої сили. Разом з тим зниження податків не призвело до очікуваного зростання інвестицій в економіку, на яке розраховували у випадку зниження інфляції. Картина оздоровлення затьмарювалася такою і ростом дефіциту держбюджету, який складав на той момент близько 200 млрд. дол., головним чином за рахунок збільшення видатків на воєнні цілі. Основна мета внутрішньої політики Рейгана – скоротити сферу діяльності федерального уряду, особливо в соціальній галузі, зменшити подоходні податки, збільшити потенціал збройних сил -  залишалися незмінними і під час другого терміну його перебування у Білому Домі.

4.Економічна могутність США після закінчення “холодної війни”.

В кінці 80-х  в економіки країни стали проявлятися негативні тенденції. Перш за все економіка відчувала перегрузку від накопиченої за роки останнього еконічного підйому заборгованості. По-друге, як це не парадоксально, але кінець “холодної війни” призвів до скорочення попиту на продукцію ВПК, що призвело до падіння промислового виробництва. Загальний спад тривав 10 місяців – з жовтня 1990 – березень 1991, коли промислове виробництво скоротилося на 2 %. Особливо спад торкнувся автомобільної промисловості (скорочення на 14 % порівняно з 1988), що потяглоза собою спад в металургійній промисловості на  9,7 %. В кращому становищі опинилися експортноорієнтовані гаузі: заганльне, електротехнічне машинобудування, пріборобудівництво. Взагалі кризу початку 90-х можна пояснити перш за все загальною циклічною світовою кризою.
Незважаючи на швидкий вихід з кризової ситуації, гострою економічною проблемою країни залишався дефіцит державного бюджету, який складав на початку 90-х – 290 мільярдів доларів, та зростаючий державний борг – біля 4 мільярдів доларів. США, найбільший світовий кредитор, став і найбільшим в світі боржником.
В 1993 році до влади прийшов новий уряд демократів на чолі з Клінтоном, який оголосив наступні стратегічні напрямки:
1)    акцентування уваги на довгострокових проблемах, активне вживання фіскальних заходів замість монетарної політики;
2)    державна підтримка НДДКР, розвиток інфраструктури, створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу;
3)    активна участь держави у вирішенні соціальних проблем.
Разом з цим була розроблена низка кроків щодо поліпшення соціально-економічної ситуації в країні: створення нових робочих місці, бо криза 1990-91 призвела до росту безробіття (було виділено 30 мільярдів доларів); створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності (виділено 140 мільярдів); ліквідація дефіциту державного бюджету – скоречення долі дефіцити від 5,4 % в обсязі  ВНП до 2,7 % в 1997 році.
Така програма принесла позитивні результати, бо зростання ВВП склало в 1992-96 роках 2-2,7 %, обсяги закупівлі населенням товарів тривалого використання  зріс порівняно з 1991 на 33,5 %, а обсяг інвестицій в житло – на  42 %. Завдяки підвищунню податків були досягнуті надзвичайні успіхи в ліквідації дефіциту державного бюджету. Вже профіцит бюджету 1999 року дорівнював 60 мільярдам доларів, чого ніколи не знала американська історія. Все це дало привід казати про досягення Америкою найбільшого рівня розвитку.
Що стосується зовнішньоекономічної політики, то після розпаду СРСР в 1991 Сполученній Штати залишилися єдиною супердержавою, яка в змозі визначати правила світової політики. Постсоціалістичні країни стали для американської адміністрації полем новою діяльності. По-перше це нові ринки для американських товарів, по-друге вони звернулися до США безпосередньо та до МВФ, МБРР за фінансовою допомогою. Але одночасно після зникнення СРСР стали помітні протиріччя між Америкою та іншими центрами сили – Європою, яка в 90-ті роки все більши стала нагадувати єдину економічну зону, та Японією, яка значно випереджає США в багатьох накоємких гаузях економіки. Особливи гострими стали протиріччя з Європейським союзом, які насмперед викликані введенням Євро в 1999 році. Нова грошова одиниця створила серйозну загрозу долару, який став з 70-х років фактично світовою валютою. Кількість доларів  в світовому обігу значно перевищує потреби економіки США, але весь цей надлишок використовується іншими країнами світу. Якщо Євро витіснить хоча б частково долар, як світову вілюту, то надмірна кількість доларової маси призведе до краху американської економіки. Саме тому політика США спрямована на дискредитацію Євро та створення на Західній півкулі доларового простіру (офіційне введення долару в Еквадорі, Сальвадорі чи жорстка прив’язка до нього національних валют Аргентини, Бразилії, Мексикі).
Таким чином, незвазаючи на те що США зараз є наймогутнішою державою в світі вона має велику кількість економічних проблем, які потребують термінового вирішення.

* * * * *
Отже, результатом післявоєного розвитку країни стало ії повне утвердження на початку 90-х років як світового лідера. На сьогоднішній день США займає перше місце в світі за всіма основними економічними показчиками, що яскраво свідчить про рівень розвитку країни. Звичайно, що економічне лідерство визначає і політичне. Тому не дивно, що вже Організація Об’єднаних Націй немає ніякого впливу на міжнародні події, а всі світові політичні питання вирішує США. Безперечно, що в утвердженні країни в ролі світового лідеру не останю роль зіграв розпад СРСР, але не треба абсолютізувати цю причину, тим більше, що розпад Радянського Союзу був закономірним наслідком неспроможності цієї країни конкурувати зі Сполученими Штатами насамперед в економічній сфері. Тому утвердження США як наймогутнішої країни світу є насамперед наслідком ії сталого, багатолітнього успішного економічного розвитку.

Висновок.

В цій роботі була висвітлена історія економічного розвитку США за весь період існування цієї країни. Аналізуючи розвиток країни я намагався визначити кроки, якіми Сполучені Штати прямували до свого економічного лідерства у сучасному світі. Як ми побачили, етапи економічного розвитку були більш меньш типовими для більшості розвинутих країни:
-    перехід від феодальних до капіталістичних відносин, що супроводжувалося промисловим переворотом (від досягнення незалежності до другої половини XIX століття);
-    перехід до монополістичної стадії капіталізму та індустріального суспільства (від кінця XIX століття до Другої світової війни);
-    перехід до постіндустріального суспільстіва (після Другої світової війни до середини 70-х років);
-    перехід до інформаційного суспільства (починаючи з середини 70-х років).
Цей шлях закономірний для розвитку сучасної цивілізації, і для досягнення добробуту у суспільстві його повина пройти кожна країна. Але справа полягає в тому, що США, починаючи з початку XX століття,  йшли попереду інших розвинутих країн. І це при тому, що тільки в кінці XIX століття Америка стала індустрільною країною і могла на рівні конкурувати зі старими капіталістичними європейськими державами. Якщо виділяти причини такого перебігу подій, то потрібно перш за все  вказати на дуже вигідне географічне положення країни. Дякуючи своєму розташуванню, США не тільки не постраждали від двох світових війн, а вийшли з них збагаченими. Також віддаленість від Європи допомогла США спочатку  здобути економічну незалежність, а потім уникнути економічного та політичного протистояння. Тобто вигідне економічне положення завжди допомогало Америці уникати негативного зовнішнього впливу і захищати свої економічні інтереси.
Друга причина – це надзвичайний ресурсний потенціал американської теріторії. Американська промисловість не відчувала обмеженості ресурсів, що сприяло ії учспішному розвитку. Третя причина – це економічне відставання інших країн Американського континенту. Завдяки цьому американський капітал отримав великий простір для діяльності і вже на початку XX століття більшість країн Латинської Америки фактично попала під колоніальну залежність від США.
Також треба пам’ятати про власні зусилля американських людей. Лозунг ”зроби себе сам” визначав дуже багато в зусиллях людей при створені суспільного багатства. Американський уряд дуже вміло контролював потік імігрантів в країну. Поряд з дешевою робочою силою, талановити підприємцями, уряд досить вміло залучав багато вчених та науковців, які з різних причин емігрували з Їх рідних країн.  Саме наукові розробки дозволили країні випереджати інші капіталістичні країни у своєму розвитку.
Але не дивлячись на таке безхмарне становище, є багато бентежних моментів. Головна з них це великий надлишок доларової маси. Також виходячи з теорії циклів, економічна криза неминуча і як правило вона настає після економічного піку, який зараз переживає США. Економічне ж лідерство не може бути вічним. Вже зараз існують центри сили, які у недалекому майбутньому стануть серйозною противагою Сполученим Штатам. Це насамперед Європа, також Японія та “нові індустріальні країни”. Тому мабуть скоро ми станемо свідками поступового занепаду Сполучених Штатів Америки з послідуючою втратою світового лідерства. 

Список використаних джерел.

1)    Голубович В.И., Пашкевич Л.Ф., Полетаева Н.И. «Экономическая история зарубежных стран» - Минск, 1998.
2)    Джинчарадзе В.З. «Экономическая история США» - Москва, 1973.
3)    История США: в 4 томах – Москва, 1983.
4)    «США//Наши деловые партнеры» - Москва, 1990.
5)    Большой Энциклопедический Словарь – Москва, 1985.
6)    «США//Современный монополистический капитализм» - Москва, 1982.
7)    Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. “Економічна історія України та світу” – Київ, 1999.
8)    Encyclopaedia BRITANNICA’99 – CD.
9)    Microsoft ENCARTA’99 – CD.

 

Яндекс.Метрика >