...
Заповідна справа, природно-заповідний фонд, екологічна мережа PDF Печать E-mail

Заповідна справа, природно-заповідний фонд, екологічна мережа

· Заповідна справа, природно-заповідний фонд, екологічна мережа
· Біорізноманіття
o Поняття біологічного різноманіття.
o Цінності біорізноманіття.
o Небезпека зменшення та знищення біорізноманіття.
o Шляхи збереження біорізноманіття.

Осн
В результаті людської діяльності та техногенного впливу відбуваються незворотні зміни природних екологічних систем. У зв'язку з цим особливого значення набувають підтримання природного ходу основних екологічних процесів, збереження унікальних та типових екологічних систем, всього різноманіття генетичних ресурсів біосфери, які нині перебувають під загро­зою знищення через надмірну експлуатацію природних ресурсів.
Природні екосистеми здатні до самовідтворення. Штучні екоси­стеми такої здатності не мають. На підтримання їх в стабільному стані людина змушена постійно витрачати енергію, ресурси, працю. Природні ж екосистеми, дякуючи своїм можливостям до самовідновлення, компенсують нестабільність штучних екосистем і уможливлю­ють тривалу господарську діяльність людини, пов'язану з експлуа­тацією природи. Однак, здатність природних екосистем до самовідновлення не безмежна. Надмірне антропогенне навантаження вик­ликає їх руйнування. Тому збереження природних екосистем не­обхідне для можливості тривалого природокористування, стабільно­го розвитку людського суспільства.
Здебільшого безсистемний техногенний вплив призвів до значного руйнування навколишнього природного середовища, значною мірою позначився на генофонді природи України. На сьогодні збереглося близько 30 відсотків природної рослинності, яка знаходиться на різних стадіях трансформації. Особливу тривогу викликає стан справ із збереженням генофонду рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин. Вони занесені до Червоної книги України і взяті під особливу охорону держави.
Ці мотивації цілком достатні для збереження природних екосис­тем з антропоцентричної точки зору. Якщо ж поглянути на пробле­му охорони природи з ексцентричної точки зору, то знайдемо інші аргументи. Дика природа зародилась, існує та розвивається неза­лежно від нас. Вона цінна сама по собі. Це вже є достатнім моти­вом для того, щоб надати можливість природі існувати за своїми власними законами в заповідних територіях Таким чином, ділянки, де збереглись природні комплекси з ексцентричної точки зору ма­ють самодостатню цінність і заслуговують на збереження.
Найефективнішим засобом охорони видів тваринного і рослинного світу, унікальних та типових природних комплексів є розширення та підвищення репрезентативності мережі природно-заповідного фонду.
Створення нових заповідних територій - завдання надзвичайно важливе для України. Адже орні землі складають 80% території сільськогосподарських угідь та 57% від загальної території держа­ви. Природних екосистем, що збережені на теперішніх 5% площ, явно не досить для забезпечення стабільного природокористування. Світовий же досвід підказує, що зберегти екосистему значно де­шевше, ніж відновлювати її після руйнування. Тому, територіальна охорона природи має великі перспективи в країнах Східної Європи, які мають досить обмежені фінансові засоби для охорони довкілля.
Згідно з "Основними напрямами державної політики у галузі охо­рони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" одним із довгострокових пріоритетів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні є збереження біологічного та ландшафтного різно­маніття, розвиток природно-заповідної справи [35].
Заповідна справа - це наука про організацію, функціонування та охорону природно-заповідних територій різних рангів.
Природно-заповідні території та об'єкти - це найбільш збережені типові, унікальні та рідкісні природні ділянки та об'єкти, а також спеціально створені об'єкти колекційно-паркового типу. Основним завданням природно-заповідних територій та об'єктів є збереження неповторних мальовничих ландшафтів, охорона і відновлення рідкісних популяцій тварин, рослин та інших компонентів природи.
За Законом "Про природно-заповідний фонд України" (1992 р.) виділені 7 категорій природних заповідних територій та об'єктів - природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, Заповідні урочища та 4 категорії штучно створених об'єктів ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Указані природно-заповідні території та об'єкти формують природно-заповідний фонд (ПЗФ) і утворюють природно-заповідну територіальну мережу.
Природно-заповідний фонд - це безцінне національне багатство України. Найперше - це наукові полігони, які по праву називають природними лабораторіями. Саме природно-заповідні об'єкти повинні слугувати встановленню напрямків змін довкілля під впливом антропогенної діяльності, прогнозуванню таких змін надалі, розробці шляхів оптимізації збереження, відновлення та використання природних багатств нашої держави.
Очевидна необхідність мати еталони всіх основних екосистем України і не тільки рідкісних. Такі території необхідно вдумливо й уміло вибирати. Отже, необхідно постійно вдосконалювати розширювати природно-заповідну мережу. Це і визначило швидке збільшення кількості природно-заповідних об'єктів в Україні за останні роки.
Існуючі природно-заповідні об'єкти повинні стати основою для створення національної екологічної мережі. Деякі з них повинні виконувати функції природних осередків (екоядер), а інші - екологічних коридорів. Це дозволить стабілізувати й поліпшити еко­логічну ситуацію в Україні й забезпечити позитивні зміни стану довкілля на локальному, регіональному та національному рівнях.
Екологічна мережа - єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів (далі - елементи) екологічної мережі - природних регіонів, природних коридорів, буферних зон;
Біорізноманіття

Поняття біологічного різноманіття
Останніми роками "біорізноманіття" фактично стало культовим поняттям із підписанням Конвенції про біологічне різноманіття значною кількістю країн на Всесвітньому Самміті, що відбувся в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 1992 року, це поняття набуло міжнародного політичного визнання. Від того часу його широко використовують уряди, засоби масової Інформації і, зрештою, усі люди
Це комплексне поняття, до того ж із суперечностями, часто-густо спричиненими його інтерпретацією. Біорізноманіття - це глобальне поняття, яке не є суто науковим за своєю природою, адже воно охоплює всі соціальні й економічні аспекти.
Біологічне (біотичне) різноманіття - сукупність усіх видів рослин, тварин і мікроорганізмів, їх угруповань та екосистем у межах території України, її територіальних та внутрішніх морських вод, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу. Біологічне різноманіття складається з видового, популяційного, ценотичного, генетичного різноманіття. Людина є невід'ємним елементом біологічного різноманіття і поза ним існувати не може (Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 рр.”).
Усе життя на Землі виступає величезною взаємозалежною системою. Біорізноманіття є проявом цього багатства життя. Воно присутнє повсюди, охоплює всі гени, види рослин і тварин, екосистеми та ландшафти. Воно вміщує ліси, прісноводні водойми, морське й помірне середовище, грунт, культурні рослини, свійських тварин, дикі види та мікроорганізми. Отже, воно охоплює цілковите різноманіття біологічних об'єктів, від генів до біосфери.
Людство безпосередньо і міцно залежить від біосфери - цієї спільноти життя, де ми є лише одним з елементів.

Цінності біорізноманіття
Різноманіття видів: багатство життя
Біорізноманітність світу - це, насамперед, різноманітність  живих організмів, починаючи з багатства тваринних і рослинних видів і мікроорганізмів.
Хоча ми й маємо широкі знання про біологічні ресурси Землі, ще більше нам треба пізнати. Не існує практично жодного місця в тропічній або помірній зоні планети, де було б здійснено цілісну Інвентаризацію всіх живих організмів Ніхто не знає точної кількості живих видів. Донині вчені нарахували й описали близько 1,7 млн. живих організмів, проте їх загальну кількість на планеті оцінено від 5 до 30 млн., хоча деякі вчені називають навіть понад 80 млн.
Види птахів і ссавців, звісно, добре відомі, чого не скажеш про дрібні організми - комахи, гриби, кліщі, нематоди, бактерії та віруси. Наші знання про мікроорганізми відносно обмежені.
Такі невизначеності існують і в Європі, хоча й меншою мірою, ніж у тропічних регіонах Проте, добре відомо, що зона Середземномор'я дуже багата на окремі групи організмів, включаючи значну кількість ендемічних видів.
ГЕНЕТИЧНЕ РІЗНОМАНІТТЯ: так багато різних облич
Генетичне різноманіття стосується різноманітності (або варіабельності генів) у межах видів. Кожний індивід виду має набір генів, що є джерелом його власних особливих рис у людей, наприклад, величезне різноманіття облич відображає генетичну особливість кожної людини. Це поняття водночас охоплює окремі популяції одного виду, такі, наприклад, як тисячі порід собак або численні сорти троянд
Упродовж 12000 років люди визначали потрібні їм види шляхом спостереження наявних властивостей живих організмів. Людина споконвіку застосовувала штучний добір для одомашнювання певних видів диких тварин, а нині завдяки засобам генетичної інженерії можна навіть модифікувати види згідно своїх потреб, створюючи нові варіації трансгенетичних рослин і тварин, приміром, фрукти без кісточок або тварин для використання в медичних експериментах чи в сільськогосподарських цілях Проте, в цій сфері потрібно зважати на всі можливі попередження, аби уникнути відхилень, що спричинюються до непередбачуваних наслідків
Майже 2000 різноманітних сортів яблук зареєстровані в світі, можливо, їх Існує набагато більше, але вони ще не відомі
РІЗНОМАНІТТЯ ЕКОСИСТЕМ: довкілля в постійній еволюції
Екосистема - це утворення, що вміщує спільноти організмів, їх довкілля та взаємодію між ними. Екосистеми бувають найрізноманітніших масштабів, варіюючи за рангом від мікроскопічних діляночок до біосфери. Ліс являє собою екосистему, так само як і стовбур мертвого дерева, річка, ставок, гора, море і, навіть, уся планета загалом
Екосистема - це динамічна одиниця, в якій композиція, структура та ролі різноманітних елементів у її межах постійно еволюціонують у часі.
Ми недостатньо обізнані про роль біорізноманіття у функціонуванні екосистем. Ми не знаємо міри особливостей багатьох рис екосистеми, наприклад, такі як первинна продуктивність і розпад, зобов'язанні збереженню біорізноманіття. Між тим встановлено, що певні види (відомі як "домінантні" або "ключові") справляють вагоміший вплив на структури та функції екосистеми.
РІЗНОМАНІТТЯ ЛАНДШАФТІВ: відбиток людини на природі
Ландшафти - це угруповання природних і культурних елементів, сформовані під людським впливом упродовж тривалого часу, внаслідок чого принаймні в Західній і Центральній Європі майже не лишилося незайманих ландшафтів. Розвиваючи сільське господарство, люди створили гаї Деяки ландшафти є цілком штучними, наприклад, природний заповідник Мінсмере в Англії, а також, певною мірою, болото Пойтю та ліс Ландес у Франції.
Концепція ландшафтного різноманіття також зважає на взаємозв'язки між ландшафтами їхню територіальну організацію, динаміку і взаємодію, як це сприймають індивіди та суспільства (спільноти) через різні місцеві, регіональні та національні культури.
Ландшафти, в усіх своїх якостях і розмаїтті, набули певної форми внаслідок людської діяльності, що тривала впродовж тисячоліть. Вони постійно еволюціонували завдяки постійним змінам у способах землекористування в різних суспільствах. Власне, саме ландшафти втілюють сукупну колективну пам'ять природи та її мешканців, формуючи складний елемент довкілля
Економічні та медичні переваги
Біологічні ресурси забезпечують нас різноманітними продуктами: їжею, сировиною для одягу, будівельними матеріалами, барвниками, компонентами для виготовлення синтетичних матеріалів, ліками тощо. Вони є основою багатьох людських справ, значна частина світової економіки залежить від них.
Мікроорганізми, які відіграють життєво важливу роль у багатьох екосистемах, уможливили значний прогрес у галузі виготовлення продуктів харчування.
Компоненти біорізноманіття важливі також для здоров'я людини. Упродовж століть будь-яке лікування ґрунтувалося на екстрактах з рослин і тварин; такий спосіб лікування залишається провідним і сьогодні. Традиційну медицину й досі широко використовують як базове медичне забезпечення в країнах, що розвиваються. У нашій частині світу її поглиблено досліджують. Сучасна медицина виявляє неабиякий інтерес до цих ресурсів, намагаючись віднайти тут нові способи лікування.
Одне слово, більше різноманіття життя надає більші можливості дослідженню нових ліків і сприяє економічному розвиткові. Потенційно кожний вид може мати певну комерційну або медичну цінність. Це є імперативом для збереження всіх живих видів.
У галузі сільського господарства, генетичне різноманіття, що виявляється в межах кожної культури, має неабияке значення. Це найпотужніший засіб проти небезпеки, що загрожує врожаям з боку шкідників і хвороб.
За старовинними сільськогосподарськими технологіями, генетично різноманітні культури завжди висаджували разом, формуючи охоронні ряди, аби зменшити можливі втрати врожаю. Одній єдиній культурі важче протистояти нападам комах і хвороб, аніж множині культур. Зараз фермери виявляють підвищений інтерес до генетичного різноманіття культур і порід, щоби збільшити продуктивність і успішно справлятись із змінами, що виникають у довкіллі.
Біорізноманіття є також суттєвим ресурсом для різних форм дозвілля. Це - основа туризму і різних сфер рекреаційної діяльності, які швидко поширюються в природному середовищі, до того ж часто є головним джерелом доходу місцевого населення.
великі синиці Багато видів тварин і рослин дуже корисні для лікування;
· аспірин виготовляють з органічних молекул, виділених з верби;
· тис, що зустрічається в багатьох парках і садах, є джерелом таксолу - антиканцерогенної речовини, застосовуваної для лікування раку молочної залози та яєчників;
· дігіталін, який добувають із наперстянки, використовують для лікування серцевої недостатності;
· отрута деяких змій є основою для речовин, що сприяють згортанню крові;
· карибські губки можуть використо­вуватися для запобігання відторг­нення трансплантованих органів.
Деякі види надзвичайно корисні для фермерів і садівників:
· багато комах запилюють сільськогосподарські культури;
· терміти та земляні черви аерують грунт;
· жаби, ропухи та саламандри полюбляють їсти комах, надаючи перевагу слимакам;
· протягом лише одного дня сонечко поїдає понад 100 комах тлі, що є шкідниками сільськогосподарських культур;
· годують своїх пташенят гусінню, захищаючи   у такий епоси фруктові дерева.
Екологічна цінність
Біорізноманіття є найвагомішою передумовою виживання і нормального (безперешкодного) функціонування багатьох екосистем. Екосистеми, що включають мільйони видів, існуючих у наш час, роблять свій внесок у забезпечення екологічних умов, необхідних для нашого виживання. Власне, вони створюють для нас безліч екологічних вигод
Функціонування планети як цілого та її кліматична рівновага великою мірою залежить від обігу більшості водної маси, вуглецю, азоту, фосфору та інших циклів, які в свою чергу забезпечуються різноманіттям екосистем.
Екосистеми:
· роблять внесок у процес формування ґрунту Вони забезпечують родючість ґрунту завдяки утворенню, відкладанню та транспортуванню основних поживних речовин Вони асимілюють відходи й абсорбують І розкладають забруднювачі,
· очищують воду і стабілізують гідрологію поверхневих вод утриманням ґрунтових вод Водно-болотні угіддя, наприклад, очищують воду перед тим, як вона потрапить до водотоку, і виконують функцію водних резервуарів у посушливі періоди,
· регулюють клімат і захищають якість атмосфери, підтримуючи необхідний рівень кисню завдяки фотосинтезу рослин
Довкілля зазнає значних порушень через можливі кліматичні зміни і людську діяльність. Тому нам слід вивчати екосистеми і види, адже в майбутньому наші потреби в цих багатствах для управління такими змінами заради загального добробуту та пристосування до них, безсумнівно, зростатимуть.
Небезпека зменшення та знищення біорізноманіття
Мільйонами років наша планета переживала незліченні трансформації, спричинені винятково природними силами. Результатом цього тривалого періоду еволюції є комплексний і динамічний контекст, що вможливив існування та певний добробут людської раси серед надзвичайної біологічної спільноти неперевершеної ваги.
Від моменту появи на Землі людський вид постійно кількісно зростав і поширювався по всіх чотирьох напрямах світу. Це сталося завдяки здатності людських істот пристосовуватися самим і пристосовувати своє довкілля такою мірою, яка забезпечила домінування над іншими видами і природою загалом у такий спосіб, якого не досягав жоден вид від часу виникнення життя на Землі.
Міра використання людиною природних ресурсів дедалі частіше ставиться під сумнів. Людська діяльність створює безліч загроз для довкілля, спричиняючись до зникнення видів та середовищ їх існування, а також до загального збіднення й виснаження природних ресурсів.
Людська діяльність із загрозливими наслідками
Зникнення видів є, безсумнівно, феноменом, який може відбуватися і без жодного людського втручання. Всі види рослин і тварин, імовірно, мають обмежений період існування. Отже, біорізноманіття постійно зменшувалося і знову відтворювалося відповідно до модифікацій довкілля. Проте, явища міграції та адаптації воднораз із появою нових видів цілком збалансовували ефект зникнення впродовж дуже тривалих періодів часу.
Темпи зникнення, яких види сягнули нині, ніколи не були такими високими від часів зникнення останніх динозаврів майже 60 мільйонів років тому. Близько 10% видів рослин у помірних регіонах і 11% видів птахів (усього їх налічують 9000 видів) світу загрожує зникнення. Деякі вчені стверджують, що кілька десятків тисяч видів тропічних дощових лісів зникає щороку або приречені на смерть у найближчому майбутньому через їхню деструкцію.
Така деградація та збіднення біологічного різноманіття значною мірою зумовлені незнаним тиском, що його люди справляють на природу. Серед небезпек з боку людської діяльності на ландшафти, екосистеми та види можна назвати наступні:
· Надмірна експлуатація природних ресурсів аж до цілковитого виснаження, особливо в інтенсивному лісівництві, рибальстві та мисливстві. Таку надмірну експлуатацію частково можна пояснити перенаселеністю окремих регіонів планети, надто прискореним зростанням світової потреби в цих ресурсах і посиленим розвитком міжнародної торгівлі. Використання монокультурних технік індустріалізованим та інтенсивним сільським господарством. Цей тип фермерства зменшує генетичне різноманіття видів тварин і рослин, тоді як більшість монокультур сприйнятливіші до вірусів, комах і грибків.
· Регіональне та просторове планування, що характеризується безконтрольною та безладною урбанізацією, як це можна спостерігати вздовж берегів, а також спорудження шляхопроводів і дамб, які руйнують середовища існування видів.
· Розвиток туристичної діяльності, що спричиняється до особливо відчутних опосередкованих наслідків для довкілля, оскільки на цій території замало дбають про планування або не виявляють ініціативи з розвитку.
·  Забруднення та отруєння ґрунту, води, атмосфери як наслідок надмірного застосування хімічних добрив і пестицидів у сільському господарстві та інших видах людської діяльності, зокрема в промисловості.

o Кислотні скиди (сульфати та нітрати) майже позбавили життя чисельні скандинавські озера і пошкодили багато європейських лісів.

o Дуже шкідливо скиди впливають на птахів, які відкладають яйця з більш вразливою та пористою шкаралупою.

o Забрудненням повітря пояснюють збіднення різноманітності на луках у Польщі.

o Забруднення морів спричинюється до значної шкоди кораловим рифам і естуаріям, негативно впливаючи на репродукцію певних морських видів
· Навмисна або випадкова інтродукція екзотичних видів, які конкурують з корінними видами, здатна порушити рівновагу екосистем. Тому є чимало прикладів нутрія, ондатра, канадійський гусь, розривтрава залозиста, водорість Саиlеrра taxofolia та ін..
Природні середовища, яким загрожує зникнення
Означені негативні явища завдають шкоди або навіть руйнують ландшафти, спричинюються до загибелі видів і зменшення генетичного різноманіття.
Оскільки швидкість розвитку нових технологій, а також шкода, якої завдають довкіллю люди, безперервно зростають, інші види позбавлені достатнього часу, аби адаптуватися до змін, що відбуваються. Модифікації в їхній поведінці, приміром, обмеження природних середовищ існування або перехід від денного до нічного способу життя, здатні допомогти їм пристосуватися. Проте, зазвичай часу для цього настільки замало, що зробити це неможливо.
Багато видів, звісно, потребують великих природних середовищ існування або, якщо це невеликі поділені екосистеми, відокремлених середовищ існування, з'єднаних коридорами. Відчутна фрагментація на ізольовані середовища існування здатна негативно впливати на репродуктивну поведінку тварин і набуття ними їжі та домівки, маючи наслідком зменшення їхнього генетичного різноманіття. Фрагментація природних середовищ існування створює також проблеми для рослин, утруднюючи поширення насіння та пилку і, зрештою, блокуючи репродукцію.
Ми вельми мало знаємо про взаємодію між видами, і майже не знаємо, які саме види здатні відігравати вирішальну роль у функціонуванні екосистем, а також чиє зникнення призведе до радикальних зрушень. У багатьох випадках кілька видів виконують одну й ту саму функцію, запобігаючи в такий спосіб передчасну руйнацію екосистеми. Проте зникнення спеціалізованих видів сприяє заміщенню їх шкідниками і поширенню хвороб. Вибіркове зникнення, отже, може призвести до того, що залишаться лише кілька видів, адаптованих до свого середовища, корисних і приємних для людей, і зростатиме число зразків випадкових видів.

Шляхи збереження біорізноманіття
Існування людства може опинитися під загрозою, якщо ми не зможемо забезпечити раціональне управління природними ресурсами, необхідними для нашого виживання і добробуту.
Ми також маємо задовольнити цю умову, щоб уникнути втрати природної спадщини для майбутніх поколінь.
Ми повинні діяти, і діяти зараз. Швидкість змін означає, що ми не маємо можливості гаяти час нам слід терміново діяти задля запобігання на й шкідливішим формам діяльності, спрямувавши усіх зусиль на досягнення довготермінових цілей
Збереження нашої природної спадщини довгий час залишалося завданням для організацій з охорони довкілля. Нині вже ясно, що успіх будь-якої всеосяжної стратегії збереження неможливий без участі якомога більшого числа соціальних груп і галузей економіки і без залучення до цієї діяльності якомога ширшого загалу.
Рішення потрібно шукати на всіх рівнях міжнародному, регіональному, місцевому й індивідуальному. Посилення стурбованості серед різних груп суспільства І широкого загалу є, вочевидь, першочерговим пріоритетом їхня підтримка та відповідальна дія ось що саме принесе успіх будь якій стратегії збереження.
На міжнародному рівні
Вода, атмосфера і природа загалом не визнають кордонів. Багато видів, особливо птахів, риб і ссавців, пересуваються повз величезні території, незважаючи на державні кордони. Це ж саме стосується і забруднення!
Ми вже знаємо, що певні форми діяльності здатні справляти негативний вплив на біорізноманіття поза країною, в якій ці форми діяльності мають місце. Кислотні дощі та нафтові розливи є сумними свідченнями цьому. Більше того, розвиток мережі міжнародної торгівлі посилює тиск людей на природні ресурси.
Якщо ми прагнемо ефективно охороняти біологічне різноманіття, важливим постає схвалення загальних правил на міжнародному рівні та розвиток співпраці, щоби збільшити людські та фінансові ресурси та інституціональні заходи, спрямовані на збереження.
Через стурбованість учених і тиск широкого загалу, який дедалі стає свідоміший проблемою збереження, міжнародне політичне співробітництво з 1970-х років демонструє бажання вжити дій проти небезпеки для біорізноманіття. Таке бажання вперше знайшло свого втілення на конференції, проведеній Організацією Об'єднаних Націй в 1972 році у Стокгольмі. Цю конференцію було присвячено головним чином довкіллю; її підсумкові декларації визначили принципи міжнародної співпраці саме з охорони природних ресурсів Землі.
Важливість конвенцій
Від того часу співпраця набула форм планів дій і численних міжнародних конвенцій з охорони диких форм життя.
Деякі з цих конвенцій стосуються планети загалом, інші - охорони певного регіону. Наприклад:
· Конвенцію про біологічне різноманіття, підписану в Ріо-де-Жанейро на Всесвітньому Самміті в 1992 р, на сьогодні ратифіковано більше, ніж ста країнами, а також Європейським Союзом. Конвенція вимагає від кожної сторони розробки національної політики збереження біологічного різноманіття та збалансованого використання елементів різноманіття.
· Розроблена в проекті 1979 р., Бернська конвенція про збереження дикої природи та природних середовищ існувань рослин і тварин у Європі є ключовим інструментом для збереження біорізноманіття в межах одного регіону, а саме Європи, але водночас її дію поширено й на деякі африканські країни.
Ця конвенція розглядає дику природу в її цілісності. Вона спрямована на всеосяжне збереження дикої флори та фауни та їхніх природних середовищ існування, але особливо наголошує на охороні видів, яким загрожує зникнення, та найуразливіших видів, а також природних середовищ існуваня, що перебувають під загрозою зникнення або легко піддаються руйнуванню, мігруючих видів та природних середовищ, збереження яких потребує співпраці кількох країн.
Держави, що є сторонами Конвенції, зобов'язані вживати національних заходів щодо підтримки популяцій дикої флори та фауни на відповідному екологічному, науковому і культурному сучасному рівні. Вони також повинні співпрацювати одна з одною, аби забезпечити ефективність таких заходів.
Низка конвенцій закріплюють охорону певних типів екосистем, які вимагають поєднання збереження з управлінням (менеджментом), приміром, Рамсарська Конвенція про водно-болотні угіддя міжнародного значення, ухвалена 1971 р., Конвенція 1982 р. про Затоку Монтего та Барселонська Конвенція про збереження Середземного моря.
Інші конвенції охоплюють лише певні види. Так, Боннська Конвенція 1979 р. спрямована на збереження мігруючих видів.
Деякі конвенції {наприклад. Вашингтонська Конвенція 1973 р., відома як СІТЕС), охоплюють усі види, регулюючи діяльність, пов'язану з торгівлею видами, яким загрожує зникнення.
Завдяки функціонуванню інституціонального механізму, що передбачає у своєму складі Постійний Комітет, Секретаріат і групи експертів та спеціальне забезпечення моніторингу, куди входять система національної звітності, перелік випадків, що базуються на тривожних повідомленнях і скаргах, і відвідування гарячих точок континенту, конвенція довела, що вона насправді є дійовим та ефективним інструментом.
Згідно цієї конвенції, природні території не просто взаємозалежні одна від одної, а й залучені до широкої Європейської мережі.
Окрім підписання конвенцій, міжнародні дії можуть набувати й інших форм, а саме: спільні дослідження і виконання програм із залученням різних країн; передача нових технологій індустріальними країнами країнам, що розвиваються, з найбагатшим біорізноманіттям; навчальні програми й обмін інформацією між експертами. Така діяльність потребує всебічного забезпечення новітніми комп'ютерними засобами, зокрема, вихід в Інтернет.
Водночас не слід забувати про визначальну роль, що її відіграють неурядові організації на міжнародному рівні, коли виступають як активні, мотивовані й поінформовані дійові особи, їхнє залучення до процесу прийняття рішень, наприклад, щодо використання живих ресурсів, гарантує врахування всіх інтересів. Ці структури вдало забезпечують поширення інформації серед широкого загалу.
Глобальна стратегія для Європи
Кожна європейська країна зобов'язана зберігати природну спадщину Європи і передати її майбутнім поколінням; останнім часом політичний і соціальний розвиток надає низку унікальних можливостей для збереження природи. Широкомасштабні політичні й економічні дії, що відбуваються в Європі впродовж останніх десяти років, вимагають нових відповідей на нові проблеми, пов'язані Із землекористуванням і використанням природних ресурсів.
Заради цього Рада Європи спільно з Іншими національними та міжнародними урядовими й неурядовими організаціями запропонувала перетворити охорону біологічного та ландшафтного різноманіття на справу спільної відповідальності. Для цього було розроблено Всеєвропейську Стратегію біологічного та ландшафтного різноманіття, яку схвалила конференція міністрів "Довкілля для Європи", що відбулася в Софії в жовтні 1995 року.
Подібно до будь-якої іншої стратеги, Стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття пропонує низку скоординованих заходів, спрямованих на досягнення кінцевої мети.
КІНЦЕВА МЕТА
Довготермінова мета Стратегії полягає в охороні біологічного та ландшафтного різноманіття в усій Європі та її регіонах у контексті .збалансованого розвитку.
Це означає:
· Суттєве зменшення або цілковите усунення небезпеки для біологічного та ландшафтного різноманіття Європи,
· Консолідація такого різноманіття.
· Цілковите посилення екологічної узгодженості Європи.
· Значне підвищення громадської залученості й обізнаності.
ВПРОВАДЖЕННЯ
Упровадження стратегії вже почалося Під час травневої зустрічі 1996 року країни, що беруть участь у цьому процесі, започаткували створення двох органів.
Перший, відомий як "Рада Стратегії", є органом, що приймає рішення. Він збирається для зустрічі кожні два роки і спрямовує діяльність другого, виконавчого, органу - "Виконавчого Бюро Стратегії", завдання якого полягає в ефективному впровадженні робочих програм. Виконавчий орган скликають двічі на рік.
Зрештою, діяльність Секретаріату Стратегії забезпечується спільно Програмою ООН з довкілля (ЮНЕП) та Радою Європи.
Консультативні зустрічі скликають у межах кожного сектору плану дій на 1996 - 2000 роки, щоби визначити невідкладні заходи, яких необхідно терміново вжити, доступні засоби й організації, що можуть перебрати на себе їхню координацію Мета таких консультативних зустрічей - розробка спільної робочої програми для здійснення плану дій в кожному секторі.
На національному рівні
Держави, як головні суб'єкти на міжнародній сцені, відіграють провідну роль на національному рівні в справі здійснення політики управління та збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Важливо, що приймаються узгоджені стратегії збереження. Щоб бути ефективними, вони мають уміщувати низку цілей, а саме:
· Ширша ознайомленість і ліпше обстеження природної спадщини.
· Збереження видів, яким найбільше загрожує зникнення, та природних середовищ існування цих видів шляхом встановлення національних мереж природоохоронних територій (національних парків, природних заповідників тощо).
· Збереження та управління біорізноманіттям на всій території, включаючи території за межами заповідників та урбанізовані зони; здійснення збалансованого розвитку та підтримка "недоторканих" територій для диких видів. Зробити це можливо тоді, коли буде ухвалено програми для більшості суспільних робіт та розвитку інфраструктури, з'ясовано сільськогосподарську, лісову та транспортну політику, затверджено програму розвитку туризму.
· Поліпшення наявної національної правової бази для збереження біорізноманіття. З цією метою Рада Європи накреслила модельний акт з охорони довкілля, який супроводжує кожний елемент, що забезпечує гарантованість узгодженої охорони довкілля і сприяє екологічно стійкому та здоровому довкіллю.
· Посилення громадської стурбованості з проблем біорізноманіття проведенням національних кампаній.
На регіональному та місцевому рівнях
Місцевий та регіональний рівні є ідеальними для сприяння практичним діям і залученості різних місцевих дійових осіб. Для цих рівнів слід визначити наступні цілі:
· Включення проблем розгляду біологічного та ландшафтного різноманіття в документацію з планування міст (дозволи на планування та регулювання будівництва) та оцінка впливів на довкілля.
· Вжиття заходів щодо землекористування (купівля землі чи будівель, наприклад, через усуспільнення) задля гарантії охорони природних територій. Таку купівлю мають уповноважувати громадські органи або органи, що діють в інтересах громадян (фундації тощо).
· Заохочення справжньої громадської участі через гарантований доступ до інформації про довкілля та встановлення діалогу з різними місцевими дійовими особами: тими, хто приймає рішення, користувачами довкілля (фермерами, мисливцями, рибалками та лісниками, природоохоронними організаціями, професійними й торговельними організаціями). Залучення громадськості для перевірки виконання рішень і того, якою мірою вони відповідають сподіванням і мають підтримку з боку широкого загалу.
· Здійснення фінансових заходів, щоби змінити поведінку та практику певних місцевих структур там, де завдається шкода біорізноманіттю. Ці заходи можуть набувати таких форм заохочень, як пільгове оподаткування, субсидії, допомога тим, хто сприяє збалансованому розвиткові, виплата компенсацій за шкоду, що п можуть завдати дикі тварини.
На індивідуальному рівні
Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття ніколи не буде цілком ефективним до тих пір, поки потреба вживати дій не вважатиметься колективною справою. Кожний має зробити свій внесок у збереження власними зусиллями. Тому важливо сприяти посиленню стурбованості й розвивати освіту і підготовку так, щоб люди це усвідомили.
Участь у збереженні біорізноманіття означає бути:
Активним і поінформованим громадянином. Це можливо завдяки:
· участі у добровільних заходах, наприклад залучення дитячих груп до природи, прибирання лісу, берегів річок, спостереження за птахами, турбота про шкірястих черепах, встановлення знаків на пішохідних доріжках тощо;
· вступу до природоохоронної організації, яка сприяє розвитку природоохоронних справ;
· участі в громадських розслідуваннях у випадках, коли дамби, тунелі, автошляхи чи туристичні комплекси планують будувати в тих регіонах, де це призведе до руйнації природного довкілля, близького людині.
Користувач, який поважає природу та її збалансованість
· Лісники можуть урізноманітнити види дерев, що вони їх насаджують.
· Фермери можуть впроваджувати методи збалансованого фермерства, наприклад, ротацію культур, мінімальне використання хімічних добрив тощо, сумісне із стійким виробництвом і різноманіттям культур.
· землевласники можуть забезпечити виживання цілісних екосистем, запроваджуючи захисні смуги з дерев і кущів, луків, водойм на полях, зволожених земель і смуг рослинності по берегах.

 

Яндекс.Метрика >