...
Забруднення навколишнього середовища сільськогосподарськими об'єктами PDF Печать E-mail

Забруднення навколишнього середовища сільськогосподарськими об'єктами

Сільське господарство одна з основних і життєво важливих галузей виробництва України. Сільськогосподарське виробництво - складна, цілісна, в першу чергу біологічна, система репродукції енергії за участю природних, соціальних, економічних і технічних факторів.
Галузь сільськогосподарського виробництва, в якій відбувається накопичення органічної речовини шляхом вирощування культурних рослин, називається рослинництвом. Рослинництво в свою чергу поділяється на ряд самостійних галузей: вирощування польових культур, овочівництво, плодівництво, квітникарство, луківництво, лісівництво та ін. Важливою особливістю рослинництва є його сезонність, пов'язана з тим, що у звичайних умовах культурні рослини здатні давати врожай лише у безморозний період. Займаючись рослинництвом, людина зіштовхується з багатьма умовами, що постійно змінюються
Отже, приріст продукції землеробства в майбутньому можливий лише за рахунок підвищення родючості грунтів. Продуктивність орних земель територіально диференційована, тому для їх оцінки використовують земельний кадастр.
Найбільш дійовим способом поліпшення родючості землі і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є меліорація. Нині площа меліорованих земель - 5,9 млн. га (14% площі с/г угідь), на них виробляють понад 20% продукції землеробства. В Україні вже сформувалися Поліський гідромеліоративний комплекс, основними завданнями якого є ліквідація надмірного заболочення і перезволоженння земель, і Степовий, що має забезпечити посушливі райони водою завдяки зрошувальній меліорації земель [4].
Рослинництво тісно пов'язано з іншою важливою галуззю сільськогосподарського виробництва - тваринництвом. Якщо рослинництво забезпечує тваринництво кормами, то від тваринництва воно в свою чергу одержує органічні добрива. Тваринництво займається розведенням сільськогосподарських тварин. Воно забезпечує населення продуктами харчування (молоко, масло, м'ясо, яйця, мед та ін.), а переробну промисловість - сировиною (вовна, пух, хутро, шкіра тощо). Тваринницво поділяється на галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, конярство, крільництво, птахівництво, рибництво, бджолярство, шовківництво та розведення пушних звірів.
На с/г виробництво впливають кількість опадів, водозабезпечення території, обсяг і якість води в різних природних зонах. Для України характерний низький рівень водозабезпечення, нерівномірне розміщення водних ресурсів. Найбільш сприятливими для розвитку рослинництва є степова і лісостепова зони.
Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є провідною галуззю і має м'ясо-молочну спеціалізацію. Поголів'я великої рогатої худоби на початку 1996 р. становило 17,7 млн. голів.
Свинарство набуло переважного розвитку в районах інтенсивного землеробства, зокрема картоплярства, промислової переробки с/г сировини, фуражного зернового господарства. Поголів'я свиней в Україні становить 13,1 млн. голів. У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу - сальну спеціалізацію.
Птахівництво - одна з найвисокопродуктивніших галузей тваринництва, що постачає тваринництву м'ясо і яйця, а легкій промисловості - пух та пір'я. Це найбільш механізована та автоматизована галузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промислову технологію, яка істотно впливає на територіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується наближення його до споживача будівництвом птахофабрик навколо великих міст. Виробництво яєць у 1995 р. становило понад 9,4 млрд. шт.
Вівчарство - найменш інтенсивна галузь тваринництва, що грунтується переважно на дешевих пасовищах, грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. В Україні вирощується майже 4,1 млн. голів овець і кіз (1995 р.). У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, в лісостепових, поліських та гірських - м'ясо-вовняну (табл. 9.1.2) [4].
Не втратила свого значення і така галузь, як конярство. Поголів'я коней становить в Україні менше, ніж 1 млн.
Інтенсивне кліткове звіринництво найбільш поширене в лісостепових областях, зокрема в західних.
Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісостепу і Карпатах.
Ставкове рибництво має найвищу продуктивність у лісостепових та карпатських областях.
Певного розвитку набуло шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів), в основному у степових і частково в лісостепових областях.
Технологічні процеси у рослинництві
Боротьба з бур'янами. Відомо, що бур'яни знижують врожайність с/г культур на 45-66%. Заходи по боротьбі з бур'янами поділяють на запобіжні і знищувальні [9].
Запобіжні: правильне чергування культур у сівозміні; ретельна очистка посівного матеріалу; дотримання оптимальних норм, способів і строків посіву; застосування районованих сортів і гібридів; своєчасне знищення бур'янів; своєчасне і високоякісне збирання врожаю; згодовування тваринам лише оброблених зерновідходів; внесення на поля лише перепрілого гною; дотримання протибур'янного карантину.
Знищувальні заходи: механічний спосіб, біологічний, хімічний. Рух повітря в атмосфері і воді в гідросфері, а також інші фізико-хімічні процеси приводять до того, що навіть при дотриманні правил обробки гербіциди розповсюджуються за межі планованих площ.
Обробіток грунту. Обробіток грунту - механічний вплив на нього робочими органами ґрунтообробних машин і знарядь, що забезпечують оптимальні умови для вирощування культур.
При розпушенні змінюється загальна рихлість, збільшується пористість і аерація. Грунт обробляють плугами, фрезами, плоскорізами.
Розпушування покращує водо- і повітропроникність грунту, посилює мікробіологічну діяльність. Розпушують грунт поличковими, дисковими плугами, культиваторами, дисковими боронами та ін.
В результаті ущільнення руйнуються брили, більш тісно розміщуються грунтові агрегати, збільшується капілярна пористість, грунт швидше прогрівається. Передпосівне ущільнення сприяє рівномірному розподілу насіння по глибині, післяпосівне - кращому контакту його з ґрунтовими частинками, внаслідок чого насіння дає дружні, більш ранні сходи. Покращуються умови догляду за посівами, обробіток по боротьбі з бур'янами і збирання врожаю. Ущільнюють грунти котками.
Створення органічних речовин. Перемішують грунт для рівномірного розподілу добрив, вапна, гіпсу. Прийом неприпустимий в ерозійно-небезпечних і посушливих районах. Перемішують грунт оранкою, плугами без передплужників, фрезами та ін.
При перегортанні верхні і нижні шари грунту перемішуються у вертикальному напрямку. У ріллю зароблюють залишки рослин, добрива, вапно, гіпс, насіння бур'янів, збудників хвороб і шкідників с/г культур. У районах достатнього зволоження перегортання перешкоджає вимиванню елементів живлення у нижні шари.
В результаті вирівнювання зменшуються нерівності поверхні. В посушливих зонах прийом сприяє зменшенню випаровування і збереженню вологи в грунті. Для вирівнювання застосовують борони, скрепери, грейдери, вирівнювачі.
При гребнюванні на поверхні грунту роблять гребені. Прийом проводять, вирощуючи корене- і бульбоплоди на надмірно зволожених, особливо важких безструктурних грунтах, для відведення води і регулювання повітряного, теплового і живильного режимів.
Для усунення надмірної вологи, покращення режиму на поверхні грунту грядостворювачами роблять гряди.
Після основного обробітку на поверхні грунту нарізають борозни. Застосовують на важких за механічним складом грунтах для кращого всмоктування опадів і попередження водної ерозії.
Удобрення с/г культур. Є два способи внесення добрив: поверхневий і місцевий. Удобрення поділяють на основне (допосівне), припосівне і післяпосівне (підкормки). Поверхневе внесення передбачає розкидання добрив на поверхні поля з наступною їх заробкою плугом чи культиватором в грунт. При локальному внесенні добрива розміщують в кореневищному шарі грунту.
Основне удобрення роблять до посіву з розрахунку 2/3-3/4 загальної дози. Воно забезпечує рослини елементами живлення протягом всього вегетаційного періоду і покращує фізико-хімічні властивості грунту.
Припосівне удобрення забезпечує рослини елементами живлення в початкові фази розвитку. Вносять його під час посадки в рядки чи стрічками.
Післяпосівне удобрення. Легкозасвоювані добрива заробляють в період максимального споживання певного елементу живлення, щоб посилити живлення в критичні фази розвитку рослин і покращити якість с/г продукції.
Підвищені дози добрив, порушення технології їх внесення несприятливо впливають на навколишнє середовище.
Меліорація
Хімічна меліорація грунту. Вапнування - прийом докорінного покращення кислих грунтів в результаті збагачення кальцієм. Вапнування потребують рілля, сінокоси і пасовища підзолистих, дерново-підзолистих і червоноземних грунтів. Його проводять один раз на 5 років. Для вапнування застосовують вапняне і доломітове борошно, а також відходи промислового виробництва.
Гіпсування солонцюватих грунтів - внесення в грунт гіпсу. Солонцюваті грунти характеризуються великою кількістю натрію і лужною реакцією ґрунтового розчину.
Гідромеліорація. Значна частина с/г угідь нашої країни розташована у посушливих зонах, де без зрошування неможливо одержувати високі врожаї.
Застосовують 3 основні способи зрошення: поверхневий, дощування і підґрунтовий.
Поверхневе зрошення. За характером розподілу води по поверхні поля і надходження її в грунт розрізняють поливи по борознах, напуск по смугах і затоплення чеків.
Зрошування дощуванням проводять за допомогою спеціальних машин і установок, що розпилюють поливну воду у вигляді дощу. Порівняно з поверхневим зрошенням воно має такі переваги: збільшує коефіцієнт земельного використання на 3-5%; забезпечує механізацію всіх с/г робіт, виконання їх у стислі строки; створює умови для регулювання поливної норми; дає можливість поливати ділянки з великими ухилами і складним мікрорельєфом; покращує мікроклімат, підвищує родючість грунту і врожай с/г культур при менших (на 15-30 %) затратах води [9].
Ґрунтове зрошення. Воду по трубах-зволожувачах подають безпосередньо у шар грунту, де знаходяться корені рослин. Таке зрошення можливе лише на грунтах з добрими капілярними властивостями. В результаті підґрунтового зрошення безперервно підтримується вологість грунту; зростає врожайність с/г культур, зберігається структура грунту, відсутня ґрунтова кірка.
Лиманне зрошення - це одноразова весняна вологозарядка грунту в результаті затримки на полях стоку весняних талих вод за допомогою земляних валів. Цей спосіб ефективний у посушливих районах.
Осушення. Якщо вода займає більшу частину пор і вміст повітря складає менше 20% їх об'єму, то в грунті створюються анаеробні умови, що знижують його родючість.
Відкрита осушувальна система призначена для відведення надлишку поверхневих і атмосферних вод, що надходять з водозбору. Вона складається з каналів і водоприймача. Канали займають до 15-20% відкритої площі і ускладнюють роботу техніки. Вони швидко руйнуються, заростають бур'янами і тому вимагають дуже великих експлуатаційних витрат.
Закрита осушувальна система - дренаж - є більш досконалим способом. При цьому використовують керамічні гончарні чи пластмасові труби. Вода в дрену надходить крізь стики, які мають водоприйомний отвір, захищений фільтром. Дрени закладають на глибину 1-1,1 м [9].
Технологічні процеси у тваринництві
Технологія тваринництва є сукупністю процесів і операцій по розмноженню, годуванню і утриманню тварин, спрямованих на одержання якомога більшої кількості дешевої і доброякісної продукції.
У скотарстві розрізняють два основні способи утримання худоби чи тварин: прив'язний і безприв'язний, останній поділяють на вільно-вигульне утримання на глибокій підстилці, безприв'язно-боксове, комбібоксове. Взимку тварини знаходяться у приміщеннях, їх випускають лише на прогулянки. У літній час застосовують різні форми утримання корів з використанням зеленого корму пасовищ і сіяних культур. Пасовищне утримання економічно вигідне і корисне для здоров'я тварин.
У кормоцехах передбачаються такі технологічні лінії:
• прийому і дозованого вивантаження з накопичувальних бункерів-дозаторів вихідних кормових компонентів, подрібненого грубого корму, сінажу, силосу, концентратів;
• прийому, миття, подрібнення і дозованої видачі коренеплодів;
• приготування і дозованої видачі макро- і мікродомішок;
• подачі компонентів на змішування;
• змішування компонентів з додатковим подрібненням;
• подачі готової суміші у роздатчик чи накопичувальні ємкості.
Годівля великої рогатої худоби. Кормові групи корів називають класами годівлі. До одного класу годівлі відносять тих корів, потреба яких у поживних речовинах однакова. Годівлю за класами проводять на основі середнього по групі удою за останнє контрольне доїння. Індивідуальну потребу худоби задовольняють додатковим згодовуванням комбікорму під час доїння. Розрізняють такі групи корів: тільні сухостійні корови, дійні корови в зимовий період, літня годівля корів, племінні бики, ремонтний молодняк, телята у молозивний період, телиці у молочний період, телиці у післямолочний період, нетелі.
Виробництво яловичини в молочному скотарстві. Одна з основних умов роботи підприємства по виробництву яловичини -ритмічність. Інтенсивна технологія включає 3 періоди: вирощування телят, дорощування і відгодівлю молодняка. Перший період включає молочну і післямолочну фази. Існують також інтенсивна технологія дорощування і відгодівлі молодняка, а також кінцевої відгодівлі.
Технологія середньоінтенсивного вирощування, дорощування і відгодівлі передбачає підготовку молодняка до забою у віці 17-18 міс. з живою масою 450-470 кг. Технологічний процес поділяють на 3 періоди: вирощування телят в молочний період (до 4-6 міс. віку), дорощування і відгодівля молодняка до одержання запланованої кінцевої живої маси [9].
Виробництво яловичини у м'ясному скотарстві. Технологія включає 3 основні виробничі ланки: репродукція і вирощування м'ясних телят методом підсосу, вирощування ремонтного молодняка, дорощування і відгодівля понадремонтного молодняка. Перша система грунтується на максимальному використанні пасовищ, а друга - на стійловому утриманні [9].
Характеристика впливу на довкілля
Будь-які форми ведення сільського господарства вносять небажані зміни до навколишнього середовища. Але в період інтенсифікації відходність сільського господарства та його виснажуюча дія на природне середовище багаторазово зросла. Інтенсифікація сільського господарства викликала цілу низку небажаних наслідків. Головні з них такі: деградація грунтів, забруднення природного середовища залишковою кількістю мінеральних добрив та пестицидів, несприятливі зміни гідрологічного режиму та пов'язані з ними процеси запустелювання та заболочення.
Деградація грунту проявляється у "виорюванні" на ріллі, де спеціалізовані сівозміни різко посилили ерозійні процеси та знизили родючість грунту, постійно збільшуючи його потребу в добривах; перевипасі на пасовищах, наслідком чого стала їх сильна деградація; ущільнення грунту під дією важких с/г машин.
Інтенсифікація різко посилила відходність сільського господарства. Природне середовище забруднюють 3 основні види відходів:
- залишкова кількість добрив;
- залишкова кількість пестицидів;
- гній та рідкі стоки тваринництва.
Із врожаєм з ланів щорічно виносяться біогенні елементи. Постійно зменшується кількість гумусу в грунтах, падає родючість землі. У сучасному землеробстві цей дефіцит покривають головним чином за рахунок синтетичних мінеральних добрив. Але вони не можуть повністю засвоюватися рослинами. Частина їх залишається в грунті та проникає до ґрунтових вод, чи зі стоками надходить до водойм, або при вітровій ерозії розноситься по великих територіях. Також втрати міндобрив відбуваються на етапі "завод-поле", досягаючи 15-20%. При зберіганні поза приміщенням 11,1% добрив втрачається в результаті витоку з рваних мішків і перемішування з землею [5].
Великі дози добрив призводять до забруднення питної води Потрапляння елементів добрив з грунту в грунтові води і з поверхневим стоком може призвести до посиленого розвитку водоростей і утворення планктону, тобто до евтрофікації природних вод. Особливо гостро стоїть проблема залишкової кількості азотних добрив, які забруднюють воду нітратами. Річ у тім, що орна земля набагато гірше утримує іони, ніж натуральна. Тому винесення нітратів з неораних земель складає 2 кг/га на рік, а з ріллі - 76 кг/га на рік. Населення України отримує на добу 167 мг нітратів, тоді як норма не повинна перевищувати 50 мг. До нітратів чутливий організм як дорослих, так і, особливо, дітей. У дітей у віці до 3 місяців при попаданні до організму нітратів разом з їжею та водою розвивається захворювання метгемоглобінемія (гемоглобін перетворюється у метгемоглобін, що не може переносити кисень) [2].
Але, мабуть, найбільшу екологічну небезпеку становить забруднення природного середовища залишковою кількістю пестицидів. Пестициди небезпечні не лише самі по собі, в грунті вони піддаються розкладанню та трансформації, і продукти таких перетворень виявляються ще шкідливішими.
В Україні в цілому пестицидів використовують в межах 4 кг/ га, а в Криму - до 14-16 кг/га. Використання пестицидів веде до -того, що в світі щорічно реєструється від 400 тис. до 2 млн. випадків отруєння ними. В останні десятиріччя різко зросла кількість алергічних захворювань, що є одним з наслідків впливу пестицидів. У пестицидів виявлена також канцерогенна та мутагенна дія. Лише тепер з'ясувалось, що деціс, який широко застосовується у боротьбі з колорадським жуком, негативно впливає на здоров'я дітей [2].
Вибірковість дії навіть найдосконаліших пестицидів така низька що вони знищують і корисні форми живих організмів. Захисники пестицидів стверджують, що сучасні види їх безпечні, оскільки вносяться в невеликих кількостях. Ці розрахунки невірні, оскільки нові покоління пестицидів мають підвищену ефективність завдяки підвищеній токсичності. Потрібна нова система оцінки пестицидів - в одиницях біологічної дії.
Гній та стічні води забруднюють грунт та водойми, а аміак та сірководень надходять до атмосфери. Кожна голова худоби дає на рік до 60 м3 екскрементів та рідких стоків. Об'єм рідких стоків залежить від способу змиву підлог тваринницьких приміщень. Тваринницькі комплекси приводять до забруднення атмосфери пилом, що утворюється, головним чином, при підготовці та транспортуванні кормів, аміаком, сірководнем та ін. газами. Це робить тваринництво одним з найбільш екологічно небезпечних виробництв [2].
Якісний склад тваринницьких відходів залежить від виду та віку тварин. Вони містять у собі воду, органічні та мінеральні речовини, бактерії, віруси та яйця гельмінтів. У гної нерідко розвивається патогенна мікрофлора: кишкова паличка, сальмонели. У цілому, в добових водах тваринницьких комплексів знаходиться до 100 видів збудників інфекційних хвороб. Безпідстилкова технологія, що є основою на великих тваринницьких комплексах, веде до отримання гною, який вміщує токсичні речовини. Окрім цього, такі стоки досить важко застосовувати як добрива [2].
Потужним деградаційним фактором є викликане с/г діяльністю обезліснення територій, яке є наслідком не лише вирубки лісу під орні землі. До знищення лісів ведуть ерозія, меліорація, хімізація, випас, забруднення та рекреація.
Забруднення відбувається також за рахунок втрат паливно-мастильних матеріалів від несправної техніки, а також від викиду в атмосферу різних газів при роботі дизельних та бензинових двигунів.
Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля. Утилізація відходів
Протиерозійні заходи. Одне з провідних місць у зменшенні водної та вітрової ерозії грунтів займають ґрунтозахисні прийоми обробітку грунту, які умовно поділяються на 2 групи: загальні та спеціальні. До загальних відносяться оранка впоперек схилу, плоскорізний обробіток, чизельний та ін., а до спеціальних - лункування, перервне борознування, створення мікролиманів, обвалування, щілювання, кротування, грунтопоглиблення, глибоке смугове розпушення та ін. Деякі господарства здійснюють перехід до контурно-меліоративного землеробства, яке спрямоване на усунення порушень водного режиму території через ерозію. При проходженні через захисні смуги лісонасаджень вміст біогенних речовин у водах поверхневого стоку з ріллі знижується в середньому в 4-5 разів. Рекомендуються заходи щодо підвищення протиерозійної стійкості грунтів, які полягають головним чином у створенні оптимального розміру водостійких агрегатів і їх зчеплення. Цього можна досягти шляхом внесення органічних і мінеральних добрив, посівом багаторічних трав, штучним структуруванням грунту. Зменшення іригаційної ерозії грунтів при внесенні добрив здійснюється за рахунок створення більш потужної вегетативної маси рослин. Використання багаторічних трав сприяє зміцненню грунту кореневою системою, збагаченню її азотом, сприяє покращенню структури грунту. Крім того, за рахунок густого травостою також знижується поверхневий стік. Застосування полімерів-структуроутворювачів - більш радикальний спосіб. Тривалість їх дії може бути до 6 років. Структуроутворювачі готуються на основі поліакрилатів, латексу, поліетиленаміду, бітумної емульсії, полівінілацетату тощо. Норми витрати від 100 до 400 і 1000 кг/га [5].
Шляхи запобігання забрудненню добривами. Слід вносити оптимальні дози добрив у сівозміні і під кожну с/г культуру. Системи удобрень повинні мати оптимальне співвідношення поживних елементів з урахуванням вимог культури, наявності рухомих форм поживних елементів у грунті і особливостей клімату. Слід обирати правильні строки внесення добрив із врахуванням біологічних особливостей культури, властивостей грунту, кліматичних особливостей зони, а також форм добрив. Осушені грунти краще використовувати під культури суцільного посіву чи залужувати. В умовах зрошення дуже важливо дотримуватись науково обгрунтованих доз, строків і форм внесення добрив. У сівозміні треба прагнути, щоб максимальний період на рік рілля була зайнята культурними рослинами. У посушливих степових районах доцільні чисті пари. Важливо в сівозміні використовувати пожнивні і підсівні проміжні культури, що істотно знижує втрати поживних елементів.
Екологізація захисту рослин. Потенційна небезпека пестицидів, їх накопичення у довкіллі викликає необхідність пошуку нових захисних заходів. Такими є Інтегровані системи захисту рослин, що мають природоохоронну спрямованість.
Агротехнічний метод. Чергування культур у сівозміні може бути побудоване таким чином, щоб погіршити харчування шкідників і розвиток хвороб чи зробити його неможливим. Значення добрив у боротьбі зі шкідниками полягає в наступному: використання добрив для безпосереднього знищення шкідників; погіршення умов харчування шкідників на рослинах; зміна темпів росту і розвитку рослин;
збільшення стійкості рослин до пошкоджень і ураження хворобами. Обробітком грунту можна досягти як безпосередньої загибелі ґрунтових шкідників, так і різкого зниження їх розмноження, виживання і зменшення їх чисельності і шкідливості. Очищенням і сортуванням насіння досягають значного зниження шкідників, що розвиваються всередині насіння, а також ряду збудників хвороб. Наступна інкрустація насіння знижує необхідність застосування пестицидів у період вегетації. Покращенню фітосанітарного стану посівів сприяє виконання основних робіт у кращі агротехнічні строки. Обов'язковим є знищення бур'янів, які сприяють посиленому розмноженню багатьох шкідників і розвитку хвороб. Різко знизити пошкодженість ряду культур шкідниками можна за допомогою просторової ізоляції їх від територій, де відбувається накопичення і розмноження шкідливих організмів. Використання стійких сортів і гібридів с/г культур сприяє скороченню затрат на захист рослин.
Біологічний метод регуляції чисельності шкідників розвивається в двох напрямках. Перший пов'язаний із розробкою прийомів, що враховують і підвищують активність природних ресурсів корисних організмів. До цього напрямку відноситься визначення рівнів ефективності ентомофагів з метою скорочення обсягів застосування пестицидів, розробка окремих агротехнічних прийомів, що сприяють активізації корисних організмів, застосування токсичних речовин з мінімальним негативним впливом на ентомофагів і т.ін. Другий напрямок пов'язаний із створенням і застосуванням активних засобів біологічної боротьби зі шкідниками і хворобами. До них відносяться біологічно активні речовини, мікробіологічні препарати, хижі і паразитичні членистоногі, яких розводять у промислових масштабах тощо.
Раціональне застосування хімічного методу. Для боротьби зі шкідниками поряд з отрутохімікатами починають застосовуватись хімічні засоби іншого характеру дії. Репеленти мають відлякуючу дію і використовуються для запобігання нападу шкідників на рослини. Аттрактанти, навпаки, приваблюють шкідників часто з дуже великих відстаней, чим полегшують наступне знищення особин, що скупчилися на обмеженій площі. Зараз синтезовані сполуки, при розпаді яких утворюються нетоксичні залишки: амінокислоти, гліколієва, фосфорні кислоти. Це в основному фунгіциди, серед яких беноміл і хлоронеб найбільш перспективні. Одержує широке розповсюдження синтез пестицидів четвертого покоління - речовин, що впливають на розмноження, розвиток і ріст комах. Одним з напрямків запобігання негативним наслідкам застосування пестицидів є регламентація їх застосування на с/г культурах.
Механічний метод боротьби трудомісткий, тому використовується переважно у найбільш інтенсивних галузях рослинництва чи тоді, коли неможливі більш досконалі методи боротьби. Існують такі різновиди механічного методу: влаштування перешкод, збір і знищення шкідників, приманки, ловчі пояси.
Фізичний метод застосовують головним чином для боротьби зі шкідниками в період зберігання врожаю шляхом охолодження, іонізуючого випромінювання, сушіння та ін.
Методи очищення і утилізації гнойових стоків. Очищення стічних вод здійснюють механічними і біологічними методами. Найбільш розповсюджені на практиці пристрої для механічного розподілу рідкої і твердої фракцій - відстійники. В залежності від конструктивного виконання вони можуть бути вертикальними, радіальними, комбінованими - металевими чи залізобетонними. Осад, що виділяється із стічних вод, періодично чи безперервно видаляють з відстійників під гідравлічним тиском, гідроелеваторами, насосами, грейферами чи спеціальними скребками.
Біологічні методи знезараження стічних вод грунтуються на біохімічному окисленні органічних речовин і знищенні патогенних мікроорганізмів активним мулом чи плівкою. Мікроорганізми, що містяться в субстраті, в присутності кисню переводять органічні речовини в мінеральні сполуки. Відроблена і відмерла плівка змивається протікаючою стічною водою і виноситься з біофільтру. Процеси окислення інактивації протікають в біофільтрах, аеротенках, біоставках, полях зрошення і фільтрації.
Біотехнологія переробки відходів тваринництва. Енергія, що міститься в рослинних кормах, використовується с/г тваринами з Низьким коефіцієнтом засвоєння. Так, в організмі корови в результаті складних біохімічних процесів рослинні корми трансформуються в органічні речовини тіла тварини, молоко, м'ясо, шкіру і т.п. При цьому в продукти тваринництва переходить лише 16,4% всієї енергії рослинних кормів, 25,6% енергії витрачається на перетравлювання і засвоювання. Куди ж подівається більша частина (58%) енергії кормів? Вона переходить у гній [5].
Енергетичну цінність і поживність для рослин гною підвищує і неповноцінність для тварин зернового білка, внаслідок чого значна частина концентрованих кормів іде транзитом у гній. Отже, високий енергетичний потенціал гною дозволяє використовувати його як харчовий субстрат для інших організмів, які потім можна використовувати на корм тваринам, для одержання пального, а також для обігріву приміщень. Наприклад, куча спресованого гною, покрита теплоізольованим дерев'яним коробом з пластмасовими теплообмінними трубами на стінках, за даними німецьких вчених, перетворюється в ТЕЦ. Гній від 50 свиней в 15-градусний мороз опалює приміщення в 20 м2, а влітку нагріває 1200 л води на добу [5].
Один із шляхів раціонального використання енергії рідкого гною тваринницьких ферм - його метанове зброджування, при якому знешкоджуються стоки, утворюється біогаз (метан) і зберігається гній як органічне добриво.
УЗАГАЛЬНЕННЯ

Сільське господарство забезпечує продукцією рослинного і тваринного призначення багатьох жителів. Продукція найрізноманітніша за якістю і характеристиками. Поруч  з виробництвом продукції відбувається і забруднення довкілля при вирощуванні в рослинництві і тваринництві. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва можна зробити висновок, що поряд з іншими видами промисловості сільське господарство є вагомим забруднювачем не лише атмосферного середовища, а й водних об’єктів і грунтів.

 

Яндекс.Метрика >