загрузка...
-->
Роль та значення природно-заповідних територій і об'єктів в житті біосфери та суспільства. PDF Печать E-mail

Роль та значення природно-заповідних територій і об'єктів в житті біосфери та суспільства.

· Цінності заповідної природи.

·  Роль та значення природно-заповідних територій і об'єктів:

o основа екологічної мережі;

o банк генофонду рослинного і тваринного світу;

o збереження рідкісних, типових та мальовничих ландшафтів;

o збереження «неживої природи» – геологічних та карстово-спелеологічних заповідних об’єктів;

o полігон для здійснення наукового моніторингу довкілля;

o розвиток рекреаційної діяльності, створення сприятливих екологічних умов для здоров'я людини;

o природно-заповідний фонд є базою еколого-просвітницької роботи

Створюючи заповідні території, найчастіше автори наукових об­грунтувань апелюють до досить вузького набору цінностей наукової, господарської, рідше — естетичної Саме на них наголошують приро­доохоронні закони Однак, багато-які природні утворення мають цілий ряд інших цінностей, наголошення на які сприятиме їх заповіданню Такі об'єкти як курган на острові Хортиця, Сосна Гоголя в с Прохорівка на Черкащині, Володимирова криниця на Київщині по-праву можна на­звати природно-історичними святинями, оскільки вони мають культур­ну, релігійну, патріотичну цінності Детальніше ці питання розкриті в книгах В Борейка та ін "Охрана местных природно-исторических святынь" (1998), та В Борейка "Святилища дикой природи" (1998).
Розрізняють такі цінності заповідної природи.
1. Виховна, патріотична цінність. Заповідні об'єкти прив'язують на­цію до культури, релігії, історії, традицій Краса природи виховує патріотизм Англійський філософ Дж Рескін писав "Пейзаж є улюб­лений лик матері-вітчизни  І чим прекраснішою буде та картина, тим більше будеш любити ту батьківщину, котра є  прообразом".
На потужний виховний вплив прекрасного природного ландшаф­ту наголошував відомий російський педагог К.Д .Ушинський - Любов до батьківщини та любов до природи - взаємопов'язані речі.
2. Музейна цінність."Свободная природа во всех своих нетронутых человеком участках есть великий синтетический музей, необходимый для нашого дальнейшего просвещения й умственного развития,— музей, который в случае разрушения, не может быть воссоздан руками человека",— писав класик заповідної справи А П Семенов-Тян-Шанський Найповнішою мірою музейна цінність виражена в таких категоріях заповідних об'єктів як пам'ятка природи та при­родний заповідник
3. Наукова цінність. Заповідна територія -— польова лабораторія для фундаментальних та прикладних наукових досліджень Саме на за­повідних територіях доцільно проводити науковий моніторинг природних процесів з метою визначення закономірностей функціону­вання екосистем.
4. Музейна та наукова цінності тісно пов'язані з еталонною цінністю.
Пам'ятки природи, заказники, заповідні урочища є еталоном то­го чи іншого природного утворення. Вперше на еталонну цінність заповідних об'єктів в 1895р. вказав В.В. Докучаєв. Порівнюючи природні еталони з територією, що підлягає господарському вико­ристанню, можна спостерігати та передбачати різні явища, важливі як для теоретичних наук, так і для господарської практики.
5. Освітня цінність. Крупні заповідні території такі, як заповідники, національні парки в своєму штаті мають цілі підрозділи,  що відповідають за виконання освітніх функцій. Часто вони мають музеї природи, приміщення для читання лекцій, використовуються як ба­зи для польових практик студентами вузів.
Пам'ятки природи, пам'ятки садово-паркового мистецтва з успі­хом правлять за "зелені класи" для розташованих поблизу шкіл. Тут проводять уроки з окремих розділів біології, організовують фено­логічні спостереження, позакласну виховну роботу.
Діяч заповідної справи США Е. Мілс писав ще у 1924 р.: "Запо­відники запобігають порушенням законів краще, ніж поліція, лікують з більшим успіхом, ніж лікарі, дають більше ідей, ніж доповіді на мо­ральну тему, дають кращу освіту, ніж школи".
6. Історико-культурна цінність. Людство за свою багатовікову історію залишило сліди майже на всій поверхні планети. Деколи природа знову відвойовувала у людини території, котрі тепер несуть сліди культури різних часів і народів. Сліди стародавніх захоронень, горо­дищ, валів мають неабияку історико-культурну цінність. Вік та якість збереження культурних елементів підвищують цінність природної те­риторії, на якій вони знаходяться. Збереження цих елементів - важ­ливий мотив для заповідання території.
Особливий прошарок культурних цінностей є топоніміка об'єктів, що знаходяться на заповідній території, легенди, народні перекази, що з ними пов'язані.
7. Лікувально-оздоровча цінність. Лікувальний ефект від спілкування з дикою природою не викликає сумнівів. Рекреаційна цінність природи використовується людиною для спорту, туризму. Цей клас цінностей найчастіше відносять до утилітарних. Однак, можна поглянути на від­починок серед природи і з іншої точки зору. В заповідні місця линуть в пошуках самотності, спокою. Недаремно язичники-марійці вважа­ли, що "не через молитву та церкву оздоровлюється й очищується людина, а безпосередньо через природу: через рослини, рідше — тварин... Людина, яка проходить повз дерева, струмки, очищується. Здатність очищати мають дерева та текуча вода" (Налімов, 1992).
8. Релігійна цінність. Цю цінність в заповідних об'єктах людина помітила раніше за інші. "Священні" природні об'єкти супроводжу­ють людство постійно, і в наш час вони є у багатьох народів. Так, сучасні марійці, що мешкають в Нижегородській області Росії, по­клоняються священним гаям (Морохін, 1992). Священні природні об'єкти — джерела, велетенські дерева, що мають для місцевого населення релігійну цінність, збереглись і в нашій країні. Оголошен­ня їх пам'ятками природи схвально сприймається місцевими грома­дами. Такі заповідні об'єкти суворо охороняються.
9. Природоохоронна цінність. Заповідні території, охороняючи непорушені екологічні системи, забезпечують екологічну рівновагу і на прилеглих територіях.
10. Естетична цінність. Краса дикої природи постійно змінюється, це—динамічна краса. Немає жодної галузі культури, яка б не здо­бувала натхнення та форми з дикої природи. Краса дикої природи, що зберігається в заповідних територіях має велетенський вплив на матеріальний та духовний розвиток людства. Вона впливає та буде впливати в майбутньому на релігію, філософію, мистецтво, науку, спорт. Краса, що зберігається в заповідних об'єктах з часом стане безцінним еталоном, мірою та критерієм прекрасного.
11. Етична цінність. Дика природа має ідеальну цінність, що випливає з понять гуманізму, добра, краси. Дика природа має право на існу­вання. Це — моральна категорія. Вона існує незалежно від нас, на­шої свідомості, як закони математики.
Людина відповідальна за збереження дикої природи. У зв'язку з цим заповідні території мають цінність етичну, як захистки дикої природи, яку людина охороняє не тому, що вона корисна, чи ні, а тому, що вона як і кожний живий вид має властиві їй моральні пра­ва. Етична цінність заповідної природи полягає в тому, що вона за­безпечує духовне начало охорони природи, виправдовує охорону природи як самоціль.
12. Цінність спадку. Природа, така яка вона є дісталась нам у спадок. Ми зобов'язані її зберегти і передати нашим спадкоємцям. В дано­му разі під спадком можна розуміти і такі природні об'єкти, які не мають жодної користі для людини, жодної історичної, естетичної, інших утилітарних чи духовних цінностей.
13. Неусвідомлені цінності. Багато що в цьому світі перебуває поза межами людського досвіду. Природа, що зберігається в заповідних територіях має ще багато неусвідомлених людиною цінностей. Це не означає, що людина повинна у всіх них розібратись. Ці цінності в наш час не можуть бути виявлені через неповноту та поверховість сучасних знань.

Роль та значення природно-заповідних територій і об'єктів
Зупиняючись на ролі та значенні природно заповідних територію об'єктів в житті біосфери і суспільства слід виділити сім основних аспектів в цьому плані
Насамперед всі природно-заповідні території та об'єкти є основою екологічної мережі як регіонів так і України в цілому, що забезпечує їх екологічну рівновагу До екологічної мережі входять природно-заповідні тери­торії, що є й ядром, території, що охороняються — ліси першої групи, зелені зони міст, а також природна рослинність, яку людина використовує регламен­товано—експлуатаційні ліси, луки, пасовища тощо
Ідея екологічної мережі - одна з найбільш фундаментальних ідей останніх десятиліть в сфері теоретичної та прикладної екологи, це своєрідна реакція на наслідки, викликані хаотичним і споживацьким розвитком суспільства, спроба принаймні частково компенсувати втрати у природному довкіллі її суть полягає у створенні мережі з'єднаних між собою ділянок природних тери­торій. Мережа включає «екологічні ядра» (заповідні території), «живі еко­логічні коридори» - цінні природні ділянки, що поєднують між собою ядра, та «буферні зони» - території, які слугують захисту екоядр та екокоридорів від зовнішнього впливу. Створення екологічної мережі дає змогу забезпечити збереження як біорізномоніття та екосистем в цілому, так і ценотичної повночленності, компонентів популяцій, та збереження генофонду цінних представників фауни і флори зокрема. Тобто забезпечується регіональне збереження біорізноманіття та підтримується каркас « екологічних коридорів» в європейській шкалі виміру. Створення української екологічної мережі є основним елементом практичного впровадження екологічної системи приро­докористування. Базою для створення екомережі є лісова, лісостепова та степова зони, долини рік першої величини, окремі азональні та корінні природні утворення, зокрема, центри ендемізму (Карпати, Крим, Поділля) і реліктовості. До переліку таких природних утворень можна віднести лісові, торфово-болотні, степові та лісостепові масиви, окремі природні комплекси, тобто всі ті території, що мають ландшафтно-природні особливості. Велике значення в фондуванні екомережі України має її транскордонний контекст, де визначальними є екологічні інтереси сусідніх держав, міжнародне значення та вплив на життя біосфери в цілому. Так букові праліси на кордоні з Румунією, Польщею та Словаччиною, болотні масиви долини Прип'яті на кордоні з Бєларуссю, лісові масиви - з Росією, степові - на кордоні з Молдовою, долини річок Дністра, Дунаю, Дніпра, Пруту, Сяну, Західного Бугу, Сіверського Дінця забезпечують неперервність екокоридорів та цілісність комплексів в європейському масштабі.
За визначенням к.б.н. Я. І. Мовчана, основоположника вчення про екомережу України, її структура складається з семи екокоридорів - трьох широтних і чотирьох меридіальних, які покривають ядра - території наявного природ­но-заповідного фонду й охоплюють, як вже було зазначено, буферні зони, репрезентовані лісами першої групи, зеленими зонами населених пунктів, лісопарковими та рекреаційними зонами. Ці екокоридори охоплюють відпов­ідно, три природні зони (в широтному простяганні) і долини чотирьох головних водних артерій України (в меридіанному та субмеридіальному простяганні). Широтні коридори екомережі України: поліський (лісовий), карпатсько-галицько-слобожанський (лісостеповий), південноукраїнський (приморсько-степовий). Як вже було сказано, виділено чотири меридіанних екокоридори України - Дністровський, Бузький, Дніпровський, Сіверсько-Донецький, Вони пов'язані із долинами рік і з'єднують різні зони впродовж тисяч кілометрів, забезпечуючи контакти різних біомів, в тому числі морських. Тобто меридіональні екокоридори здатні виконувати подвійну функцію - як власне збереження екосистем, так і їх компонентів долин рік у межах першої - третьої терас. Такі з’єднання широтних коридорів створюють мережу, що розташована на значній території України, і забезпечують високий рівень репрезентативності ландшафтних і біотичних комплексів, біорізноманіття в цілому та його компонентів.
Природно-заповідні території та об'єкти, виконують також роль банку генофонду рослинного і тваринного світу. Стале використання біосфери в майбутньому залежить від збереження для наступних поколінь всього гене­тичного різноманіття планети, а також її окремих регіонів, забезпечення умов для еволюційного розвитку видів. Природно-заповідні території відіграють у вирішенні цієї проблеми особливу роль, так як вони створюються в першу чергу на ділянках, що виділяються багатством флори і фауни, а також їх різноманіттям. Як приклад в міжнародній та вітчизняній практиці для вибору Місця природних заповідників є: оптимальне місце мешкання чи місцезрос­тання для одного або декількох видів, що знаходяться під загрозою зникнення; місця з максимальною різноманітністю фауни та флори; ділянки з максималь­ною ендемічністю; ділянки на яких забезпечується максимально тривале збереження об'єктів біорізноманіття.
Необхідність збереження всіх видів тварин і рослин, які є на планеті, тобто збереження генофонду, що виник у процесі багатомільйонної еволюції орган­ічного світу сьогодні не викликає сумніву. Адже інтенсивна господарська діяльність людини призводить до великого навантаження на природне сере­довище. Під впливом антропогенних факторів змінюються ландшафти, збіднюється рослинний і тваринний світ. У зв'язку з цим може виникнути питання: чи можна взагалі зберегти всю різноманітність живої природи в майбутньому? Відповідь на це може бути тільки одна - потрібно зберегти і можна зберегти, і головна роль в цьому відводиться, насамперед, дальшому розвитку заповідної справи, розширенню мережі природних заповідних об'єктів, взятих під спеціальну охорону держави. Так у заповідниках різного типу не тільки зберігаються рідкісні, зникаючі, або нечисленні види рослин і тварин. Тут зберігається природний генофонд рослин і тварин, що є скарбни­цею природи. Минулі і наше покоління від диких тварин і рослин вивели свійські тварини і культурні рослини. Хто сьогодні може передбачити, які потреби виникнуть у людства в майбутньому? Які саме види тварин і рослин будуть включені в господарський кругообіг? Тому наш обов'язок зберегти для нащадків не тільки рідкісні, але й всі без винятку види рослин, тварин, мікроорганізмів.
Розумна діяльність людини в галузі охорони довкілля відвернула загрозу зникнення багатьох представників фауни і флори в різних районах нашої планети. Так відомо, що спільними зусиллями ряду країн врятовано від загибелі як виду зубра європейського. На волі зубр перестав існувати і його було відтворено в зоопарках. Тепер загальна чисельність цих тварин, розсе­лених у різних заповідних територіях перевищує дві тисячі особин. Зокрема, тільки на території заказника «Зубровиця» в Чернівецькій області їх нарахо­вується 168 особин.
І взагалі у тих випадках, коли чисельність будь-якого виду тварин зменшується до катастрофічних розмірів, вживаються заходи спрямовані на його захист і відтворення у природних умовах, а також виживання й розмноження в неволі з наступною його реакліматизацією в місцях колишнього мешкання. Так в цьому столітті було збережено як вид європейського бобра, білого носорога, бенгальського тигра, коня Пржевальського і т. д.
Практично вже сотні років різноманітні види рослин успішно відтворюють­ся і розмножуються в ботанічних садах багатьох країн в умовах культури. Одним з перших на Україні розпочав і успішно проводить роботи по відтворен­ню видів, що майже зникли в природі, Центральний ботанічний сад Національ­ної академії Наук України. Протягом останніх десятиріч його науковцями були перенесені в культуру, а потім розповсюджені в місцях їх природного ареалу ряд цінних рослин. Як приклад можна назвати відновлення шляхом висіву насіння, зібраного з культивованих у ботсаду рослин: смілки південно-бузької на гранітах по берегах р. Південний Буг, астрагалу шерстистоквітного - на лівобережжі Київської області тощо. Тому завдання ботанічних садів, полягає в поглибленому вивченні біології різних видів рідкісних, зникаючих, ендемічних, реліктових, корисних дикорослих рослин; розробці ефективних способів їх розмноження, визначенні для них оптимальних заповідних ре­жимів. Для цього, крім природних непорушених територій, можуть бути використані спеціально створені маточні ділянки, а також штучні угрупування рослин за участю цих видів, змодельовані за взірцем природних або скомпо­новані за цільовим задумом учених.
Ботанічні сади дбають не тільки про збереження генофонду культурних рослин, збагачення їх асортименту шляхом акліматизації та виведення нових сортів, а й про збереження унікального генофонду представників місцевої природної флори, що особливо характерно для ботанічного саду Чернівецько­го національного університету.
Аналогічну роль відіграють і зоологічні парки країни, на них покладається завдання всебічного вивчення біології диких тварин, колекціонування і збере­ження видів, що знаходяться під загрозою зникнення.
Рослинність природно-заповідних територій є еталоном по ряду параметрів - структурі біогруп, флористичного складу продуктивності в конкрет­них екологічних умовах. Тому необхідно зберегти території з максимальним різноманіттям екологічних умов та різновидностей флори та фауни. Це значно підвищує екологічну роль заповідних територій. Адже кожен вид, являючись унікальним, має наукову цінність як тепер, так і в майбутньому. І зараз неможливо визначити напрям їх використання в майбутньому людиною та в народному господарстві.
Збереження рідкісних, типових та мальовничих ландшафтів. Особливе значення має спілкування людини з природою. Кожен природній регіон повинен максимально задовольняти потреби людини для проживання і ство­рювати необхідну комфортність-Тому найбільш мальовничі, естетично цінні ділянки природи, як правило, перебувають у природно-заповідному фонді і служать естетичним, культурним та еколого-виховним цілям.
Ще на початку двадцятого сторіччя один із основоположників заповідної справи на Україні професор В. І. Талієв писав, що красу природи слід оберігати незалежно від вузькопрактичних завдань. Проте зараз в зв'язку з наростаючою урбанізацією поняття «краса природи», набуває не тільки духовної, естетичної, але й матеріальної цінності. Практичні завдання сього­дення мають на меті збереження відносно незайманих куточків природи на території конкретних регіонів та організацію їх відвідування. На Україні ці питання вирішуються шляхом створення мережі національних природних парків, регіональних ландшафтних парків. Вони створюються для збереження природних комплексів, що мають особливу екологічну та естетичну цінність в зв'язку із сприятливим поєднанням природних і культурних ландшафтів. Їх території використовуються в рекреаційних, еколого-освітніх і культурних цілях.
Збереження «неживої природи» — геологічних та карстово-спелеологіч-них заповідних об'єктів. Серед об'єктів та територій природно-заповідного фонду особливе місце займають геологічні та карстово-спелеологічні - свідки далеких геологічних подій, що відбулися багато мільйонів і навіть мільярдів років тому та відбуваються в даний час. Ці заповідні об'єкти при руйнуванні не можуть бути відновлені і тому вимагають дуже уважного і бережливого ставлення. На території України, яка має складну геологічну будову виділено декілька крупких самостійних регіонів: Український щит з виходами на поверхню дуже давніх (докембрійських) кристалічних порід; Волино-Подільська та Скіфська плити; Львівсько-волинська, Дніпровсько-донецька і Причорноморська долини, що заповнені осадовими відкладами товщиною в декілька кілометрів; гірські споруди різного віку - Карпати, Складчаста зона Добруджі, Кримські гори, Донецький кряж. Всі вони мають цінні та унікальні природні утворення ,що підлягають, заповіданню - форми земної поверхні і відслонення гірських порід, що найбільш виразно ілюструють геологічну будову земної кори і природні процеси, що протікали в ній протягом всієї історії її розвитку.
Полігон для здійснення наукового моніторингу довкілля - важлива роль територій природно-заповідного фонду. Саме вони дають можливість аналізува­ти і прогнозувати зміни в навколишньому середовищі. Зміни в природі мають подвійний характер. Одні зумовлені природними факторами, що не залежать від людини. Ці зміни відбувалися ще до появи людини на Землі, відбуваються вони й зараз. Інші - антропічні - є прямим наслідком діяльності людини. З розвитком науки і техніки вони стають дедалі помітнішими, перетворюються в глобальну силу. Тому на природно-заповідних територіях нашої країни вивчається вплив антропогенних та природних факторів на екосистеми, проводяться спеціальні дослідження відповідно до програми екологічного моніторингу, що мають на меті:

· спостереження за мінливістю стану природного середовища з виділенням змін, викликаними антропогенними факторами;

· оцінка стану довкілля і антропогенних факторів, що впливають на нього;

· прогноз зміни стану довкілля під впливом господарської діяльності людини.
Для здійснення високоточного наукового моніторингу на територіях природно-заповідного фонду виділяється абсолютно заповідна зона, яка має бути повністю недоторкана, оскільки саме тут виконується важлива робота по збереженню і відтворенню типових і унікальних екосистем, їх генетичного фонду. Як правило, на заповідних територіях розглядають процеси, що відбуваються без втручання або з незначним втручанням людини. Вони допомагають створювати оптимальні умови, щоб уникнути шкідливих явищ у природі, вони вчать, як додержувати законів єдності людини і природи. Тому одним з найважливіших завдань заповідної справи є створення такої мережі біосферних та природних заповідників, національних природних парків, яка могла б зберегти в природному стані всі найтиповіші для кожної географічної зони (або регіону) незаймані ділянки природи з їх природною рослинністю та дикими тваринами. Адже для того, щоб контролювати стан змін в екосистемах, необхідно зберегти еталони природи. В порівнянні з ними повинні визначати­ся зміни на інших територіях, а також ступінь і спрямованість цих змін. Це допоможе визначити так званий екологічний поріг, за межами якого зміни в екосистемах стають незворотними.
В мережі природно-заповідних територій зазначені функції найефективн­іше виконують біосферні заповідники, Програма розвитку біосферних заповідників забезпечила можливості для міжнародного співробітництва в трьох, важливих напрямках: збереження біологічного різноманіття, організація сис­теми збору базових біологічних даних та інтеграція впливу людини на біологічні системи. Досвід підтверджує, що моніторинг в біосферних заповід­никах дасть можливість людині поліпшити управління біосферою, а його результати будуть широко використовуватися в різних напрямках людської діяльності. Адже сучасне розуміння поняття біосферного заповідника включає як складові елементи охорону екосистем, еталонність для порівняння і можливість спостереження за такими методами землекористування, при яких виявлено найкращі поєднання цих складових в інтересах суспільства та довкілля.
Завдання наукового моніторингу, що здійснюється на природно-заповід­них територіях, полягає у розробці методів обліку, відтворення і раціонального використання рослинних і тваринних ресурсів в господарському секторі економіки різних географічних зон; заходів щодо охорони і відновлення чисельності рідкісних і зникаючих видів фауни та флори; заходів спрямованих на збереження природних комплексів на заповідних територіях; біологічних методів боротьби з шкідливими тваринами і рослинами; визначення ефектив­ності і наслідків використання природних ресурсів на суміжних із заповідни­ми територіях тощо.
Розвиток рекреаційної діяльності, створення сприятливих екологічних умов для здоров'я людини нерозривно пов'язані з розвитком природно-заповідної справи. Адже рекреаційні ресурси.! курортні зони - невід'ємна складова національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Причому доведено, що, наприк­лад, вартість екологічних і рекреаційних функцій лісів, а також темпи росту значимості цих функцій значно вищі, ніж сировинних. Незаперечним є положення про те, що природоохоронні території надають значну користь безпосередньо чи опосередковано для місцевої та національної економіки, формують збалансоване ресурсозбереження, сприяють поліпшенню стану навколишнього середовища і здоров'я людини. Це видно на прикладах функціонування оздоровчих закладів — рекреаційних ресурсів і курортних зон санаторіїв, будинків і баз відпочинку, пансіонатів та таборів, а також окремих природоохоронних, рекреаційних територій. Серед основних пози­тивних факторів природно-заповідних територій, що сприяють охороні здоров'я людини можна назвати:

· очищення повітря, абсорбування забрудників, забезпечення чистоти та повноводності водних ресурсів;

· організація на території природно-заповідного фонду та буферної зони оздоровчих установ, діяльність яких спрямована на фізичну реабілітацію населення;

· використання певних продуктів дикої природи, що застосовуються в місцевих дієтах та нетрадиційній медицині, збереження генетичного банку для нових та відомих ліків;

· відпочинок серед незайманої природи, спостереження за об'єктами природи збагачують і прикрашають життя людини, знімають стреси, підвищують ефективність у роботі;

· можливість інтегрувати природно-охоронні проекти заповідних територій із проектами збалансованого розвитку сільської місцевості та сільського господарства в результаті чого можна якісно вести сільськогосподарське виробництво та виробляти екологічно чисту продукцію.
Природно-заповідний фонд є базою еколого-просвітницької роботи. Здійснення екологічного виховання і природоохоронної освіти так як і збереження генофонду, еталонів природних екосистем і підтриманням екологічної рівноваги - одне із основних завдань природно-заповідних територій і об'єктів. Головні завдання еколого-просвітницької роботи:

· роз'яснювати унікальність та значення територій та об'єктів природно-заповідного фонду для їх збереження і підтримки в регіонах та країні;

· інформувати населення про реальну екологічну обстановку на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду;

· формувати доброзичливе ставлення населення до заповідної справи.
Таким чином роль природно-заповідного фонду в житті біосфери та суспільства надзвичайно важлива та багатогранна. Тому необхідно здійснювати постійну роботу по його охороні та розширенню.

 

Яндекс.Метрика >