...
Реферат: "ОХОРОНА ГРУНТІВ" PDF Печать E-mail

ОХОРОНА ГРУНТІВ
Грунт — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті по¬стійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс грунти є при¬родною основою функціонування екологічних систем біосфери.
Важливою властивістю грунтів є їх родючість. За¬вдяки їй грунти є основним засобом виробництва в сіль¬ському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона грунтів, раціональне використання, збе¬реження та підвищення їх родючості — неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства.
Охорона грунтів стає нині особливо актуальною в зв'язку із зростаючим приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох країн і, на¬самперед для країн Азії, Африки та Південної Америки, що економічно розвиваються, є досить гострою.
Світові продовольчі ресурси складаються з рослин¬них продуктів, продуктів тваринництва і біологічних запасів морів. Збільшення продуктів перших двох груп можливе лише при раціональному землекористуванні.
Тим часом людство використовує для сільського госпо¬дарства лише 1,43 млрд. га орних земель, що становить близько 10,4% суші, або 2,95% всієї поверхні земної кулі. Нагадаємо, що пустині (гарячі і холодні) займа¬ють 45% суші. За агрикультурний період втрати земель¬них ресурсів внаслідок ерозії, засолення, будівництва міст і населених пунктів, доріг і промислових комплек¬сів досягли в світі величезних розмірів — до 2 млрд. га, тобто вони набагато перевищують сучасну орну площу планети. Зараз щороку з обороту випадає 5—7 млн. га різних земельних угідь. Тому охорона грунтів — основна народногосподарська проблема для всіх країн світу.
Основоположником вчення про грунти є відомий ро¬сійський учений В. В. Докучаєв. Він сформулював основ¬ні закони ґрунтоутворення, встановив географічні зако¬номірності поширення грунтів. Створив науку про раціо¬нальне використання грунтів для потреб землеробства. ("Головними факторами ґрунтоутворення є материн¬ська порода, кліматичні умови, рослинні і тваринні організми, рельєф і вік країни та господарська діяль¬ність людини.
Материнська, або грунтоутворююча порода, входить до складу грунту як його мінеральна частина, впливаючи тим самим на процес ґрунтоутворення, на наявність по¬живних речовин, на фізичні й хімічні властивості грун¬тів. На багатих на зольні речовини материнських поро¬дах — продуктах звітрювання доломітів, діабазів, гли¬нистих сланців, вапняків — формуються родючі грунти, на пісковиках, кремнистих породах — грунти, бідні на поживні речовини.
Клімат впливає на процес ґрунтоутворення дією тем¬ператури і вологи. Температура діє на фізичні, хімічні, біохімічні і біологічні процеси грунтів. Вона зумовлює також фізичне звітрювання материнських порід, впливає на режим випаровування вологи з грунту.
Опади впливають на грунт як механічно, так і хіміч¬но. Вони руйнують структуру грунту, вимивають з грун¬ту органічні та інші поживні речовини, зумовлюють процес опідзолення. Підземна волога також впливає на процес ґрунтоутворення. Високий рівень ґрунтових вод спричиняє утворення горизонту, несприятливого за свої¬ми фізико-хімічними та біологічними особливостями для росту рослин.
Рослини і тварини внаслідок активного біологічного впливу є найважливішим фактором ґрунтоутворення. В цьому процесі беруть участь як вищі, так і нижчі рослини й тварини — бактерії, водорості, гриби, дощові черви та інші представники ґрунтової флори і фауни. На процес ґрунтоутворення впливають органічні решт¬ки рослин, за рахунок яких утворюється гумусовий — найбільш родючий шар ґрунтового профілю, діяльність кореневих систем. Останні спричиняють біологічне ви¬вітрювання материнських порід і є важливим фактором, що впливає на структуру грунту. За допомогою рослин¬ного покриву можна поліпшувати фізико-хімічні власти¬вості грунтів, впливати на їхню родючість.
Рельєф місцевості впливає на процес ґрунтоутворен¬ня дією експозиції та висоти над рівнем моря. На схилах звичайно формуються менш потужні грунти, ніж у під¬ніжжі гір. Характер рельєфу впливає на поверхневий геохімічний стік. Так, на крутих схилах грунт змиваєть¬ся інтенсивніше, ніж на рівнинах.
Важливим фактором ґрунтоутворення є вік країни. Багато тисячоліть минуло відтоді, як утворилися основ¬ні типи грунтів, адже процес ґрунтоутворення в природі відбувається надзвичайно повільно.
Ґрунтознавці встановили, що при доброму рослинному покриві й за сприятливих кліматичних умов для утво¬рення шару грунту завтовшки 2—3 см у різних кліма¬тичних зонах потрібно від 200 до 700 років. На твердих материнських породах процес ґрунтоутворення відбу¬вається повільніше, ніж на таких, що швидко вивіт¬рюються.
На процес ґрунтоутворення значною мірою впливає господарська діяльність людини. Цей вплив може бути як безпосередній — спосіб обробітку грунту, меліоратив¬ні заходи, збирання лісової підстилки тощо, так і побіч¬ний, наприклад вирубування лісів на крутосхилах, що веде до ерозії, безсистемне випасання худоби, вогнева система землеробства тощо. Господарська діяльність людини має спрямовуватися на раціональне використан¬ня земель, підтримання й збільшення їхньої продук¬тивності.
При   всіх   способах   землекористування   найбільшої шкоди  сільському  господарству завдає ерозія  грунтів. Неправильне землекористування посилює дію еродуючи факторів. Ерозія грунтів відбувається на всіх континентах   світу.  
Залежно від характеру й тривалості процесів руйну¬вання верхніх шарів грунту та материнської породи розрізняють геологічну ерозію і ерозію прискорену. Остання часто посилюється в зв'язку з господарською діяльністю людини.
Геологічна ерозія — це природний процес, який від¬бувається протягом геологічних епох і завдяки якому сформувався сучасний характер земної поверхні. Голов¬ні фактори, що зумовлюють геологічну ерозію — опади, вітер, крутизна схилу, температурні коливання, фізичні властивості порід, часткове підняття земної кори і зем¬летруси. В наших широтах ця ерозія не є небезпечною для сільського чи лісового господарства, бо швидкість процесу руйнування грунту дорівнює швидкості процесу ґрунтоутворення. Більш небезпечний цей вид ерозії в пустинях, де відсутній рослинний покрив, і ніщо не може перешкодити вітру, який зносить верхні шари грунту.
Шкоди народному господарству завдає водна та віт¬рова ерозія.
Водна ерозія буває внаслідок змивання й вимивання частин грунту опадами, талими та проточними водами. Вона залежить від кількості й інтенсивності опадів, ре¬льєфу, властивостей грунту, рослинного покриву.
Небезпека водної ерозії полягає не лише в зниженні родючості орного горизонту, а й замулюванні річок, ставків, водойм, заплавних земель. Цей вид ерозії поши¬рений на схилах, переважно розораних, і найбільш не¬безпечний у гірських ландшафтах, в яких знищений лісовий покрив.
Дуже небезпечна яружна ерозія. Ліквідувати її мож¬на лише залісненням та будівництвом спеціальних гідро¬технічних споруд. Значних успіхів у боротьбі з яружною ерозією досягла Ржищівська гідролісомеліоративна станція в Київській області, яка застосувала комплекс агротехнічних, гідротехнічних і лісомеліоративних захо¬дів: захисні лісонасадження, спорудження водорегулю-ючих і водозатримуючих валів, донних загат. Завдяки застосуванню науково обгрунтованої системи захисних заходів вдалося припинити дальше розмивання багатьох ярів і зберегти таким чином великі площі орних земель.
При річковій ерозії внаслідок швидкої течії води зноситься грунт з дна річок і незакріплених берегів. Щоб запобігти цьому, треба оберігати лісові насадження в прирусловій смузі, закріплювати береги за допомогою спеціальних гідротехнічних прийомів.
Захисна роль лісів, особливо на гірських схилах, винятково важлива, її не можна замінити ніякими гідро¬технічними спорудами.
Отже, збереження грунту, рослинного покриву й во¬логи тісно зв'язані між собою. Рослинність переводить поверхневий стік вологи у внутрішньогрунтовий і тим самим сприяє кращому збереженню й використанню вологи, нормалізує гідрологічний режим водних артерій, перешкоджає виникненню ерозійних процесів. У районах з малопорушеним рослинним покривом руйнівна дія водної ерозії незначна.
Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод сильним вітрам, і де відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари грунту, розораного на великих площах. Локальна вітрова ерозія спостері¬гається і на безструктурних піщаних грунтах. Особливо небезпечні піски біля озер та на узбережжях морів, де часто дмуть сильні вітри.
Причиною вітрової ерозії, крім несприятливих кліма¬тичних умов, є руйнування зернистої структури грунту внаслідок неправильного обробітку та відсутності надій¬ного його захисту. Надмірне випасання худоби в посуш¬ливих степах, яке призводить до знищення дернини, теж може спричинити вітрову ерозію.
Залежно від швидкості вітер видуває різної величини дрібнозем (іноді діаметром до 1 мм) і переносить його на значну відстань. При інтенсивній вітровій ерозії ви¬никають так звані чорні бурі, під час яких у повітря піднімаються мільйони тонн грунту. Чорні бурі катастро¬фічне знижують родючість грунту не тільки в тих міс¬цях, де вони виникають, а й завдають шкоди сільському господарству в тих районах, де відкладаються пилові маси.
На Україні найбільш небезпечні щодо виникнення вітрової ерозії степові та деякі лісостепові райони.Причини цих ерозійних процесів не лише в несприятли¬вих ПОРОДНИХ умовах, а й у знищенні в минулому грунто-закріплюючої рослинності, руйнуванні структури грун¬тів, зменшенні загальної лісистості.
Крім водної та вітрової ерозії, іноді на схилах різної крутості спостерігається спливна ерозія. Ґрунтовий по¬крив перенасичений ґрунтовими або талими водами, може поступово або й раптово спливати, внаслідок чого зносяться його родючі шари. Пізніше це може призвести до яружної ерозії.
Останнім часом у деяких районах зрошування спо¬стерігається іригаційна ерозія від зрошування грунту напуском води й, зокрема, від його дощування. Непра¬вильне зрошування може призвести до засолювання грунтів. Грунтові води піднімаються до поверхні. Після випаровування води розчинні солі, що містяться в ній, залишаються в приповерхневих шарах, що зумовлює їх засолення. Щоб запобігти цим явищам, треба проводити хімічний аналіз вод і відповідно визначати спосіб зро¬шування.
Завдання охорони грунтів полягають у втіленні в життя науково обгрунтованої системи організаційно-гос¬подарських, агротехнічних лісомеліоративних та гідро¬технічних заходів, спрямованих на раціональне вико¬ристання земельних ресурсів, збереження й підвищення родючості грунтів, відтворення їхньої продуктивності з метою найкращого використання всіх біологічних мож¬ливостей наземних екосистем. Ефективність цих заходів залежить від глибини якісних змін у ґрунтовому покриві, викликаних стихійним або антропічним впливом, а та¬кож від фізико-географічних і насамперед грунтово-кліматичних умов.
Організаційно-господарські заходи передбачають ви¬рощування на крутосхилах лісів, які їх надійно захи¬щають, або садів. Вздовж водних артерій виділяються спеціальні захисні ліси водорегулюючого значення. На схилах з малопотужним грунтом, що легко руйнується, не можна вирощувати просапні культури, не допуска¬ється випас худоби на легких, слабко закріплених дер¬ниною грунтах.
Агротехнічні заходи визначаються видом ерозії грун¬тів і типом ландшафту. Так, на землях, які зазнають водної ерозії, оранку, сівбу, культивацію грунту про¬водять поперек схилу. Така оранка зменшує в 3—4 і більше раз поверхневий стік.
. Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунто¬захисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.
У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток
рунту із залишенням стерні на поверхні полів, залу¬ження еродованих земель. Істотне значення для бороть¬би з вітровою ерозією иАє поліпшення структури грунту.
Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успі¬хом застосовують мульчування грунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо.
Для охорони грунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними хімічними речовинами.
У гірських районах протиерозійні заходи полягають у терасуванні схилів, їх залуженні (в посушливих райо¬нах), будівництві протисельових споруд, регулюванні випасання худоби. Особливе значення має збереження лісових фітоценозів, вирощування мішаних насаджень, практикування вибіркових і насіннєво-лісосічних рубок лісу.
Агролісомеліоративні заходи мають важливе зна¬чення для поліпшення мікрокліматичних умов, снігоза¬тримання та боротьби з вітровою ерозією. На роль поле¬захисного лісорозведення в боротьбі із засухою та еро¬зійними процесами вказував ще В. В. Докучаєв. За радянський період у країні створено систему полезахис¬них лісових смуг, яка захищає посіви від суховіїв і чор¬них бур, поліпшує водний режим грунтів і запобігає ерозії. Урожайність зернових на захищених смугами полях підвищується на 2—3 ц/га.
Щоб зменшити руйнівну дію зливових і талих вод на полях, що прилягають до балок і ярів, створюють прибалкові і прияружні лісові смуги. Яружні системи заліснюються кущовими породами, які своїм корінням захищають грунт від дальшого розмивання.
Гідротехнічні споруди для боротьби з ерозією грун¬тів застосовують у тих випадках, коли інші заходи не дають належного ефекту. Вони створюються в комплек¬сі з протиерозійними насадженнями. Для перехоплення
зливових вод споруджуються спеціальні колектори, які відводять поверхневий стік. У руслах річок, де швидка течія води руйнує береги, використовують берегозакріплюючі бетонні плити, блоки тощо.

 

Яндекс.Метрика >