...
Особливості техногенної цивілізації і вплив техніки і технології на природу. PDF Печать E-mail

Особливості техногенної цивілізації і вплив техніки і технології на природу.

Поняття цивілізація (civilis) - в перекладі з латинської означає "громадянський", "державний". В сучасному використанні термін "цивілізація" означає певний рівень суспільного розвитку, певну історичну добу розвитку культури. Так, говорять про цивілізацію напротивагу дикунству, про цивілізацію як суспільство з певними соціальними інститутами.
Суттєвою ознакою цивілізації є поява держави і пов’язане з нею виникнення права. В Європейській історії цивілізація класового суспільства (рабовласницького) прийшла на зміну родовому суспільству. В умовах класового суспільства держава через інститут права бере на себе функцію керувати взаєминами між людьми, станами, класами - замість глави роду в первісному суспільстві.
Причинами виникнення цивілізації є докорінні зміни виробництва, форми власності, форм праці, виникнення нових технологій, що спричиняє докорінні зміни соціальної структури, появу політики, права, філософії, науки.
Проблема виникнення, сутності, закономірностей цивілізаційного розвитку завжди знаходилася в центрі уваги філософів. Існують різні оригінальні теорії цивілізації, які представлені в творчості Ж.-Ж.Руссо, І.Канта, М.Данілевського , О.Шпенглера та ін. У відповідності з теорією сучасного філософа історії А.Тойнбі, цивілізація - це конкретне суспільство, соціокультурне утворення, що локолізовано в просторі і часі, Наприклад, цивілізація стародавнього Єгипту.
О.Шпенглер в праці "Присмерк Європи" обгрунтував думку, що розвиток цивілізації - це ознака, "симптом" руйнування, занепаду культури. За його поглядами чим більше розвинені наука, техніка, технологія, тобто - цивілізація, тим більше страждає від їх впливу культура.
О.Шпенглер підкреслював, що людина бере на себе роль творця, спираючись на техніку. Водночас прогресує процес втрати духовності, що пов’язано з руйнуванням християнських цінностей. Отже, людство стає силою, що руйнує культуру, духовність, людське в людині.
В традиції екзистенціальної філософії, в творчості М.Хайдеггера. М.Бердяєва, Х.Ортеги - і - Гасета проблема техніки розглядається як проблема метафізична, як проблема людського існування.
М.Бердяєв вважав, що негативна роль техніки проявляється тоді, коли засоби (техніка) замінюють цілі життя. Техніка робіть з людини знаряддя виробництва речей, "речі стають вище за людину". М.Бердяєв, аналізуючи проблему техніки як проблему людського існування, писав: "Техніка хоче оволодіти духом і раціоналізувати його, перетворити в автомат, в раба. Це і є титанічна боротьба людини і технізованої нею природи".
Відомий представник сучасної західної філософії науки П.Фейєрабенд доводить тезу про негативний - значною мірою - вплив на культуру такого фактора цивілізації як наука. Він вважає, що недивлячись на безумовну цінність науки, її можливості в покращенні життя людини, наука водночас витісняє позитивні досягнення більш ранніх епох. Тобто, наука зменшує таким чином "ступені свободи" діяльності людини, обмежуючи вільний вибір моделей соціальної поведінки, морально-світоглядних орієнтирів і ідеалів. Прагнення науки вважати право на істину власною прерогативою П.Фейєрабенд називає "фетишизмом науки". Точка зору П.Фейєрабенда це, по суті, протест проти домінування техніциської орієнтованості мислення і діяльності сучасної людини.
Врахування факту суттєвого впливу сучасних технологій на всі сфери життя людини дозволяє дослідникам кваліфікувати сучасний етап розвитку суспільства як технологічну цивілізацію (Нова технократична хвиля на Заході), технократичне суспільство (Е.Фромм), технічну цивілізацію (М.Бердяєв), час технологічних революцій (В.Звегінцев), вік технологічної культури (Грант).
В сучасній філософський літературі сформувалося уявлення про технологію не тільки як засіб, а й як процес активної цілеспрямованої діяльності суб’єкта, в якій реалізуються творчі можливості людини в її ставленні до світу - природи, культури і відтворюються суто людські відносини, а також умови людської діяльності. Формується штучний світ людської життєдіяльності, в якому вплив людини на природу, суспільство, культуру стає все більш технологічним. Останнє проявляється як жорстка обумовленість структури людського ставлення до об’єкта діяльності - природи, людини, культури - практичними цілями людини, як жорстка послідовність операцій діяльності людини.
Сутність процесу технологізації полягає в тому, що результати, які проектуються суб’єктом, досить однозначно визначають порядок, схему діяльності, регламентують способи її, а орієнтири і цілі діяльності обгрунтовуються функціонально, тобто, виходячи головною мірою з можливості функціонування людини в даній системі - виробництва, наукового дослідження, освіти, спілкування, повсякденної життєдіяльності. Так, процес адаптації людини до соціального середовища стає, так би мовити, освоєнням технології повсякденного життя. Природно, що в таких умовах навіть внутрішній світ особистості зазнає впливу технологізованого середовище, стає об’єктом технологізації.
Отже, технологенна цивілізація - це суспільство з високим рівнем розвитку науки, техніки, технології, в якому всі сфери життя зазнають технологізації.
Особливості техногенного суспільства соціологи і культурологи виявляють порівнюючи його з традиційним.
Традиційне суспільство ( в Європі існувало приблизно до ХУ ст.) характеризується повільним суспільним розвитком, повільним розгортанням прогресивних змін, якщо їх порівняти з терміном життя окремої людини і навіть цілих поколінь. За умов традиційної цивілізації види діяльності людини, її засоби, цілі протягом століть існують як стійкі стереотипи.
В культурі традиційних суспільств пріоритетними є традиції, норми, що зосереджують досвід попередніх поколінь. А інновації допустимі лише в межах сталих традицій. Класичними прикладами традиційних суспільств були Древня Індія, Древній Китай, Древній Єгипет, Древня Греція.
Техногенне суспільство виникає в Західній Європі і тому його часто визначають і як "західну цивілізацію". Техногенне суспільство характеризується значним динамізмом соціального життя. В суспільствах такого типу прогрес здійснюється не за рахунок розширення культурних зон, а за рахунок інтенсифікації діяльності.
Головне, що відрізняє техногенне суспільство - це нова система цінностей. Принципово новим в ній є те, що цінністю вважається інновація, тобто взагалі - принципово нове, оригінальне.
Крім того, характерним і тим, що відрізняє техногенне суспільство від традиційного є те, що цінністю стає автономія особистості. Якщо для традиційних суспільств особистість - це просто елемент в системі корпоративних зв’язків і якщо людина не залучена до певної сталої системи відносин, вона не вважається особистістю, то в техногенній цивілізації людина може змінювати приналежність до певної соціальної системи, гнучко будувати стосунки з іншими людьми, змінювати систему культури, стан, в якому вона існує.
В.Стьопін наголошує, що техногенна цивілізація формується на підставі античної культури. Суттєвим для розвитку нового, порівняно з традиційним типом суспільства , було, по-перше, виникнення демократії як першого способу регулювання соціуму. По-друге - теоретичної науки, яка починається з першої наукової теорії - геометрії Евкліда. Теоретична наука стала новим способом пізнання світу.
Новим кроком до техногенної цивілізації було європейське середньовіччя. Саме тоді з’являється людський намір розшифровки плану господнього творіння, про що можна судити з розвитку філософії того часу. Крім того, середньовічна філософія обгрунтувала ідею історичного плину часу - рух від минулого, через теперішнє до майбутнього.
За доби Ренесансу закладаються основні закономірності техногенної цивілізації. В.Стьопін називає їх "культурною матрицею" техногенного суспільства.
Власне техногенна цивілізація розгортається з ХУ11 ст. і має три основні стадії: передіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну.
Саме в техногенному суспільстві виникає орієнтованість прогресу на майбутнє. Історичний час сприймається як незворотній рух від минулого до теперішнього і майбутнього. На відміну від цього в традиційних суспільствах час кваліфікували або як циклічний, або вважали, що "золоте століття" вже позаду.
Ще однією особливістю існування техногенної цивілізації є тяжіння до домінування, через що її позначають як "агресивну" - таку, що підкоряє, руйнує культуру традиційних суспільств. Такий деструктивний вплив виявляється через ствердження певних світоглядних орієнтирів. Орієнтирів, які спрацьовують в формуванні смислів в розумінні того, що є людина, світ тощо.
Отже, вплив техногенної цивілізації на природу, культуру, людину визначається її світоглядними орієнтирами. Якими саме?
Світоглядні засади техногенної цивілізації є такими, що спрямовують розуміння людини як активно діючої, людини, яка ставить і досягає певних цілей в процесі своєї діяльності. Світ сприймається, перш за все, як об’єкт діяльності і пізнання. Домінуючою стає світоглядна орієнтація, у відповідності з якою вважається, що світ існує для людини. В тому числі для людини існує і природа, яку, як і світ взагалі, людина має підкорити.
Це принциповим чином відрізняється від світоглядних орієнтацій традиційних суспільств, коли діяльнісна активність людини розглядається як скоріш націлена на її внутрішній світ і проявляється в самоспогляданні, самопізнанні, самоконтролі Такі орієнтації можна відкрити в культурі Древнього Китаю, Древньої Індії тощо. Відповідно до них людини мала пристосуватися до дійсності, включитися в традиційний плин життя.
Специфічні світоглядні засади техногенного суспільства визначають і розуміння природи як упорядкованого процесу. Такого, що є пізнаванним для людини і є об’єктом реалізації людських цілей. Принципово іншими є світоглядні засади традиційного суспільства. В ньому природа сприймається як живий організм, в межах якого існує і людина. Закони природи і людського існування сприймаються як щось надраціональне. В техногенному суспільстві формується світоглядне уявлення про те, що необхідно створити певну техніку і технологію, які дозволять оволодіти природою, світом.
Фантастичними у цьому відношенні є можливості новітньої біотехнології. За її допомогою конструюють нові біологічні форми, які здатні виконувати необхідні і наперед визначені функції. Так, якщо ввести в клітину потрібний ген, можна отримати організм, який є стійким до певних хвороб, наприклад – до СНІДу. Можливо також виробляти природним біологічним шляхом необхідні для медицини антигени, вакцини. За допомогою молекул афінного впізнавання і певних методик можна лікувати хворих з пухлинами, розв’язати пробему трансплантації органів. Шляхом введення в певні мікроорганізми генів, що відповідають за продукування інсуліну, гормону росту, інтерферону можна лікувати важкі хвороби.
На основі генно-інженерної технології конструюють біосенсори і біокомп’ютери, які за висновком фахівців вже з 2000 року почнуть витісняти “неорганічні” комп’ютери.
Ще більш значні, ніж у генії інженерії, є технологічні можливості білкової інженерії – конструювання білків з будь-якими наперед заданими властивостями, які можна використовувати для виконання теж наперед заданих життєвоважливих функцій.
Отже, технологічні можливості новітньої біотехнології можна оцінити як в принципі необмежені. Але чи означає це, що існує “наукова санкція” необмеженого втручання в біологію людини? Якщо враховувати той суттєво важливий світоглядний орієнтир, що вимагає сприймати біологічну основу людини не просто як нейтральний фон соціального буття, а як підгрунтя, на якому і завдяки якому людина здатна стати культурною і цивілізованою істотою, то, зрозуміло, ні. Навпаки, сучасна наука, відповідно до етичних своїх засад, може орієнтуватися на відмову від ідеалу передворення природи - в тому числі і біологічного в людині - в інтересах і за бажанням людини.
Однак це зовсім не означає, що Україна має стояти осторонь бурхливого розвитку новітньої біотехнології. Тим більше, що формування “біотехнологічного світу” людської життєдіяльності стало конкурентним питанням розвитку держав світу. За прогнозами фахівців, з 2000 р. світ розподілиться на дві частини. Одна – країни, що економічно базуються на біотехнології, на підставі чого для них стає можливим розв’язання проблем забруднення оточуючого середовища і генетичної деградації населення. Друга – країни, економіка яких пов’язана переважно з традиційними технологіями, які не дозволяють зменшити негативний тиск на зовнішнє середовище і генофонд населення. На жаль, через об’єктивні обставини приєднання України до 1-ої групи країн є дуже проблематичним.
Крім того, в умовах економіко-технологічної кризи в сьогоденній Україні використання навіть вже існуючих виробничих біотехнологічних процесів може бути небезпечним і мати значні негативні наслідки. Порушення елемантарних технологічних норм здійснення біотехнологічних процесів стає причиною аварій, які загрожують здоров’ю і життю населення. Причому забруднення середовища не може бути локалізоване, небезпека набуває крупномасштабного характеру. Зменшення потенційної небезпеки біотехнології вимагає високої технологічної культури взагалі. Інакше небезпека біотехнології є більш реальною, ніж ті блага, які вона може забезпечити.
Використання пізнаних біологічних законів для створення технічних і технологічних систем обумовлює не лише подальшу експансію людини в природу, а нову якість самої природи, принаймні, біологічного світу – “штучне живе”, біологічні системи, що є результатом людської конструкторської діяльності.
В зв’язку з розвитком і функціонуванням біотехнології важливо підкреслити дві обставини. По-перше, біотехнологічний спосіб людської діяльності обумовляє формування певного пласта біологічного світу, який, в певному розумінні, вже не є природою. Природа стає “штучним світом”. Це, у свою чергу, веде до зміни не тільки змісту, а й способів взаємодії технології і культури. Тому, друга обставина, яку треба підкреслити, полягає в тому, що штучна природа обумовлює існування світу нової культури – технологізованої культури.



СУЧАСНА ЕКОЛОГІЯ: НАУКОВІ, ЕТИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ РАКУРСИ.
Л.І.Сидоренко

 

Яндекс.Метрика >