...
КОЕВОЛЮЦІЙНА ПАРАДИГМА ЯК ОБГРУНТУВАННЯ МОЖЛИВОСТІ МАЙБУТТЯ ЛЮДИНИ І БІОСФЕРИ. PDF Печать E-mail

КОЕВОЛЮЦІЙНА ПАРАДИГМА ЯК ОБГРУНТУВАННЯ МОЖЛИВОСТІ МАЙБУТТЯ ЛЮДИНИ І БІОСФЕРИ.

Наукові, етичні та філософські проблеми сучасної екології, що були розглянуті в попередніх темах, переконливо свідчать, що подальший розвиток суспільства і біосфери як самостійних систем є неможливим. І дійсно, він вже давно не є таким. Неможливе також прогнозування майбутнього розвитку суспільства в різних сферах - соціальній, економічній, політичній, культурній - без врахування сучасної екологічної ситуації і глибокого наукового і філософсько-методологічного осмислення її перспектив.
Саме тому адекватним сучасному стану речей є розуміння взаємозв’язку розвитку суспільства і природи як коеволюційного феномену. Відповідно світоглядні і методологічні засади концепції коеволюції можна визнати тими орієнтирами пізнання і діяльності людини в природі, що спроможні гарантувати екологічну безпеку. Отже - гарантувати майбуття людини і біосфери.
Якщо розглянути певні варіанти методологічних пропозицій оцінки перспектив розвитку суспільства і природи в їх взаємодії, то треба сказати, по-перше, про Римський клуб і концепцію "нульового приросту" (Дж.Форрестер, Д.Медоуз). Пропонувалася методологія досягнення глобальної рівноваги шляхом регулювання росту народонаселення, витрат природних ресурсів, ненарощування виробництва. Позитивні риси і труднощі цієї методології ми розглянули в темі 7.
По-друге, це пропозиції розробки нового типу промислового виробництва - нешкідливого для природи. Таке виробництво уявлялося як працююче на природних або аналогічних природним технологіям - енергія сонця, вітру, припливів тощо. Тобто, в розв’язанні екологічних криз надії покладалися на екологічно чисті технології. В руслі цих методологічних настанов знаходилася і концепція "безвідходного виробництва" (М.Камшилов), коли передбачається, що виробничо-технологічний процес буде побудований за принципом кругообігу речовин в природі. Загалом названі методологічні пропозиції можна поєднати тезою: природне - ідеал екологічного.
Концепція коеволюції суспільства і природи є обгрунтуванням декількох пластів теоретико-методологічних схем розуміння взаємозв"язку розвитку людини і біосфери.
У науково-методологічний оббіг ідеї коеволюційної концепції були введені в зв’язку зі знайомством з концепцією західних дослідників Е.Уілсона і С.Ламздена. Вони запропонували теорію генно-культурної коеволюції, яка мала на меті пов"язати в єдине ціле генно-еволюційний розвиток живого і культурну еволюцію людини. Для цього автори концепції намагалися аналітично виявити в еволюції живого ту вихідну біологічну структуру, яка б мала певні елементарні ознаки соціальності. Такою в теорії Е.Уілсона і С.Ламздена вважається культурген.
Так було закладено певний напрямок в західній і вітчизняній методології осмислення взаємозв"язку розвитку суспільства і природи, де з різних науково-теоретичних позицій - природничих наук, таких як біологія, науки про Землю і водночас на засадах еволюціонізму дослідники пропонували відповіді про перспективні моделі майбутнього існування людини і природи.
В вітчизняній традиції оригінальними були дослідження Л.Гумільова, який коеволюційним чином розглядав етнічне становлення людини і ландшафтні структури. Дослідник обгрунтував багато ідей в цьому плані, показавши, зокрема, що руйнація рідних ландшафтів або міграція етносів до інших земель з часом призводить до руйнації етносів.
В останні десятиліття ХХ ст. евристичні можливості концепції коеволюції підкреслювались в багатьох дослідженнях стосовно пошуку шляхів розв’язання глобальних проблем людства, і головне - глобальної екологічної кризи. Серед них треба виділити роботи відомого російського вченого і методолога науки М.Моісеєва, вітчизняних філософів і методологів екології М.Голубця, Т.Гардашук, М.Кисельова, В.Крисаченка, Л.Сидоренко, які розглядають коеволюційну парадигму в її методологічних і світоглядних можливостях.
В сучасній філософії екології терміном "коеволюція" дослідники позначають такий спільний розвиток людства і біосфери, який не виводить параметри біосфери зі стану гомеостазису. Інакше кажучи, коеволюція людини і біосфери забезпечує збереження людського роду як біологічного виду і умови для подальшого розвитку людства в системі культури і цивілізації.
Відповідно, основною вимогою, якій має відповідати розвиток людства, є забезпечення коевюції людини і біосфери. Враховуючи це М.Моісеєв пропонує розглядати позитивний корегуючий вплив людини на екологічну ситуацію не як "управління" нею, а як "направляння". Тобто, досягнення оптимального екологічного стану здійснюється на підставі врахування в діяльності людини в природі різних аспектів її знання біосфери - наукового, соціального, ціннісного тощо.
Ю.Одум в "Основах екології" (1975) в руслі осмислення буття людини в екосистемі біосфери наголошує на потребі вивчення багатьох важливих проблем, серед яких виділяє демографічний аспект - дослідження оптимальної кількості населення, планування сім’ї тощо, ресурсно-енергетичний аспект - врахування можливостей природи і людини, природоохоронний - охорона води, ґрунтів, повітря від забруднення. Загалом, дослідник обгрунтовує принцип єдності людини і довкілля.
В методологічному руслі коевлюційної парадигми природнім є виникнення таких синтетичних галузей знання, як, наприклад, екологічна антропологія - наука про межі буття людини, засторога у переході її з буття у небуття (В.Крисаченко, 1998).
Коеволюційна парадигма в сучасному осмисленні взаємозв’язку розвитку суспільства і біосфери обгрунтовує як суттєве для світогляду сучасної людини розуміння того, що її майбуття істотно залежить від того, на яких засадах людина , як домінантний вид, буде діяти в природі, в біосфері. Людина має усвідомити, що для її виживання і культурно-цивілізаційного розвитку необхідно існування біосфери як природної глобальної екосистеми у всій різноманітності її біотичних структур і абіотичних компонентів.
Отже, коеволюційна парадигма без перебільшення може вважатися теоретико-методологічним обгрунтуванням можливості існування людини ХХ1 століття в екологічно безпечному світі.



СУЧАСНА ЕКОЛОГІЯ: НАУКОВІ, ЕТИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ РАКУРСИ.
Л.І.Сидоренко

 

Яндекс.Метрика >