...
Єдність живого і довкілля як онтологічна засада вчення про біосферу. PDF Печать E-mail

Єдність живого і довкілля як онтологічна засада вчення про біосферу.


Останніми роками поняття біосфери можна почути дуже часто. Фахівці біологи, екологи, географи, геологи, представники гуманітарних наук, філософи, публіцисти в різних аспектах обговорюють проблеми біосфери, говорять про її унікальність, про складність функціонування, про людину як елемент біосфери, про негативний антропогенний тиск на біосферу і необхідність її збереження.
Отже, проблеми біосфери знаходяться зараз в центрі наукового, філософського і соціопрактичного осмислення. Цю обставину можна пояснити значимістю біосфери для існування людини, взагалі живого. Крім того, значна увага до біосфери пов’язана і з загрозливим екологічним її станом. Останнє визначає потребу всебічного аналізу біосфери з точки зору сучасної екології.
Коли ми аналізували предмет екології, то дійшли висновку про його багатоаспектність. Один з аспектів відрізняє саме вітчизняну традицію визначення предмету екології, витоки якої ми знаходимо в науковій творчості В.І.Вернадського : вважається, що предметом екології є біосфера.
В.І.Вернадський - видатний біогеохімік - був засновником вчення про біосферу.
Втім, сам він наголошував, що ідею біосфери вперше сформулював видатний французький еволюціоніст Жан-Батіст Ламарк в своїх лекціях в 1800 р., а згодом в книзі "Гідрогеологія" (1802).
У Ламарка ідея біосфери обгрунтована як ідея впливу на земну кору живих організмів. Він доводить, що всі мінерали земної кори є продуктом життєдіяльності рослин і тварин , котрі існували на земній поверхності. Отже, виникла і була обгрунтована в науці така ідея, що живе істотно впливає на земну кору, тобто неживе. В цьому ідейному руслі висловлювались і такі видатні природознавці як французький еволюціоніст, як Ж.Бюффон, видатний хімік А.Лавуаз"є, систематик К.Лінней, російський натураліст М.Ломоносов, які звертали увагу на те, що існує суттєвий взаємозв’язок між живою і неживою природою. І що рослини і тварини беруть участь в газообміні, у формуванні грунтів, природних копалин, в інших планетарних процесах.
Для формування біосферних уявлень велику роль відіграли праці видатного німецького натураліста О.Гумбольдта. Напочатку Х1Х ст. він розвивав ідеї, відповідно до яких органічний світ - це невід’ємна частина земної кори. Він вважав, що хімічних склад організмів залежить від хімічного складу компонентів середовища. Більш того, О.Гумбольльдт вважав, що існує своєрідна оболонка Землі, в котрій функціонально взаємопов’язані біотичні, атмосферні, гідрологічні і континентальні процеси.
Отже, була сформульована ідея існування особливої оболонки Землі - біосфери.
Але сам термін "біосфера" був запропонований відомим австрійським гідробіологом Е.Зюссом. Він ввів цей термін в науку 1875 р. поряд з термінами атмосфера, гідросфера і літосфера для окреслення ще однієї оболонки Землі, яка залягає на сухопутній і водній поверхнях, хоча на початку свого існування була пов’язана лише з гідросферою. Отже, була відкрита ще одна оболонка Землі - біосфера, яка, за Зюссом, визначалась як обмежена в часі і просторі сукупність організмів на поверхні Землі.
Ідея взаємозв"язку, взаємообумовленості процесів, що відбуваються в живій і неживій природі, на поверхні планети, була також обгрунтована видатними українськими і російськими вченими - природознавцями. Наприклад, український геолог П.Тутківський писав про біосферу як про просторове розміщення біоти на планеті. Перший ректор нашого університету ботанік М.О. Максимович обгрунтовував ідеї впливу живого, рослинності на неорганічну природу. Російський натураліст В.Докучаєв також наголошував на існуванні суттєвого зв’язку живого і неживого в планетарному масштабі. Він вважав, що такий взаємозв’язок є предметом нової галузі науки. В. Докучаєв писав в праці "До вчення про зони природи" (1899): "Як відомо, в найостанніший час все більше і більше формується і виокремлюється один з найцікавіших предметів у галузі сучасного природознавства. А саме - вчення про певні дуже складні багатогранні співвідношення і взаємовідношення, що існують, між так званою, живою і мертвою природою. Ці закономірні, можна сказати, непорушні, віковічні співвідношення, будучи в основі, в корені найістотніших етнографічних, історичних, побутових, навіть економічних, соціальних і всіляких культурних людських особливостей та проявів, - завжди, від віків, фатально, непереможно, тяжіли над цілим людським світом; і донині, як Дамоклів меч, висять над ним, зв’язуючи уявного пана Землі по руках і по ногах, незважаючи на жодні успіхи цивілізації, на жодні відкриття науки і техніки, на жодні політичні перевороти, катастрофи, зміни і перетасування".
Отже, була проголошена думка про неперервну суттєву залежність людського існування від взаємозв’язку живого і довкілля. Нова наука, про яку говорить В.Докучаєв, має враховувати існуючі сутнісні зв’язки живого і неживого і місце людини в цих зв’язках. На думку Докучаєва, ця галузь науки повинна допомогти людині "не робити зайвих рухів", так би мовити, не робити опасних рухів, щоб не стати жертвою цього самого Дамоклова меча.
Але, зрозуміло, що ані В. Докучаєв, ані будь-хто з талановитих вчених не міг передбачити, яким бурхливим буде розвиток цивілізації і в якій складній ситуації опиниться людина.
Отже, на наукових засадах біології, геохімії, географії виникло вчення про певну специфічну оболонку Землі - про біосферу. Але, треба зауважити, що хоча на даний час існує дуже багато досліджень і праць, осмислюючих, що таке біосфера, єдиного визначення, єдиного погляду з цього питання немає. Втім, всі дослідники спираються на вихідні аргументи і концептуальні положення вчення про біосферу В.І.Вернадського.



СУЧАСНА ЕКОЛОГІЯ: НАУКОВІ, ЕТИЧНІ ТА ФІЛОСОФСЬКІ РАКУРСИ.
Л.І.Сидоренко

 

Яндекс.Метрика >