...
Загальна характеристика ЗЕД в Укра PDF  | Печать |  E-mail

Загальна характеристика ЗЕД в Україні

План
Вступ
1. Важелі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
2. Специфіка планування зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах
3. економічні зв'язки України з країнами світу
Список використаної літератури


ВСТУП
Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін това¬рами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм між¬народних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнарод¬на міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхід¬ність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.
Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов-нішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогре¬су та підвищення рівня життя народу.
У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовніш-ньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й еко¬номічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розра¬хунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі;
її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на вироб¬ництво з витратами на імпорт.
Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в ре¬зультаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зов¬нішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кре¬дит та ін.
Ось уже сім років Україна виступає на світовій арені як незале¬жна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.
Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям то-варовиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зни¬ження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може по¬зитивно впливати на економіку України.
У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).
Перехід України до фази економічного пожвавлення та підне¬сення в нових умовах господарювання може здійснюватися за зрахунок ефективного використання власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх технологій. Основою нової еконо¬мічної стратегії у сфері зовнішньоекономічної діяльності України мають бути зацікавленість людини у вільному підприємництві та розвитку товарного виробництва, а також упровадженні ринкових відносин; запровадження в обіг твердої конвертованої грошової одиниці; НТП із застосуванням активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики; рівноправне співіснування різних форм власності.
Щоб стати рівноправним учасником загальноєвропейського процесу інтеграції, Україні необхідно докласти немало зусиль для створення нової економічної системи; проходження стабілізаційного періоду, подолання кризи економіки; усунення бар'єрів у спілку¬ванні із зовнішнім світом; налагодження активних і взаємовигідних зв'язків з країнами-партнерами. Для цього має бути створена ін¬фраструктура, сумісна із західноєвропейською та здатна функціо¬нувати з нею в одній системі координат. Головні її елементи — це самостійні суб'єкти господарської діяльності; економічний раціона¬лізм у відносинах з країнами-учасницями; створення режиму віль¬ного руху товарів, послуг, капіталів; формування мережі банків і ділових центрів для фінансування та інформаційної підтримки дер¬жавних та приватних інвестиційних проектів; комплексне викорис¬тання й охорона природних ресурсів; співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази; раціональне використання енергетичних  ресурсів; співробітництво в технологічному оновленні металургійних підприємств, розвитку АПК, харчової та переробної промисловості; створення сучасних телекомунікацій; розвиток уніфікованої митної системи.
Для інтеграції з економікою європейських та інших країн Україні необхідно максимально використовувати переваги міжнародного! розподілу праці та розташування в центрі Європи, створити сприятливий клімат для залучення іноземного капіталу та зарубіжних інвестицій. На сучасному етапі понад половину експорту України припадає на Європу. Одним з найважливіших завдань зовнішньое¬кономічної діяльності є диверсифікація ринків збуту та просування українських товарів у Африку, Латинську Америку, Азію з метою збільшення обсягів експорту та валютних надходжень.
Промисловий потенціал України достатній для успішного вирі¬шення проблем забезпечення валютних надходжень, потрібних для закупівлі найнеобхіднішого з імпорту, покриття загальнодержавних потреб і сплати зовнішнього боргу. Важливо збільшити питому вагу продукції машинобудування в загальному обсязі експорту України. Необхідність підтримки державою експортерів продукції машинобу¬дування зумовлена й тим фактором, що Захід не зацікавлений у прониканні наших товарів на світові ринки, тому створює додаткові квоти та митні бар'єри. Не дуже поспішають розвинені країни з на¬данням Україні вигідних кредитів під реалізацію проектів, що сти¬мулюють експорт машинобудівної продукції.
Без розробки й реалізації державної програми розвитку екс¬порту продукції машинобудування Україні не піднятися до рівня розвинених держав. Ця проблема ускладнюється ще й необхідністю одночасного проведення структурної перебудови, конверсії та ди¬версифікації цілого ряду підприємств. Слід зазначити, що Україна виробляє багато видів наукомісткої, складної продукції машинобу¬дування, яка зробила 6 честь економіці будь-якої країни світу (це літаки, трактори, автобуси, судна, ракетні космічні комплекси, верстати, турбіни та ін.).


1. ВАЖЕЛІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Держава повинна забезпечити експортерам протекціоністський захист на всіх рівнях: юридично-правовому (за допомогою законо¬давчих актів, митних бар'єрів), міжнародно-політичному та реклам¬но-пропагандистському. Вона має організувати кредитування й під¬тримку експортерів конкурентоспроможних на світовому ринку то¬варів, створити орган зі страхування експортних операцій та інвес¬тицій, що додасть впевненості й сміливості нашим експортерам, які виходять на світові ринки. Дуже важливим і ефективним чинником має стати фіскальна політика держави в зовнішньоекономічній дія¬льності. Податкові пільги щодо експорту продукції машинобудуван¬ня та сприятливе митне регулювання слід поєднати з державним стимулюванням інвестицій науково-дослідних робіт, що здійснюю¬ться з метою впровадження у виробництво конкурентоспроможних товарів і технологій. Підтримка й заохочення українського екс¬портера, захист економічних інтересів України мають стати визна¬чальними в її зовнішньоекономічній діяльності.
Треба створити розгалужену систему зовнішньоторговельних ор¬ганізацій, представництв, торгових домів, які б займалися проб¬лемами просування товарів на світові ринки, рекламою, виставками та реалізацією продукції українських підприємств. Створення й розвиток інфраструктури зовнішньої торгівлі покладено на Мініс¬терство зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі України.
Потрібні відповідні фінансові структури та механізм вирішення питання щодо надання Україною цільових кредитів у національній валюті зарубіжним державам і підприємствам під закупівлю вітчиз¬няної продукції. Цільові кредити сприятимуть експорту вітчизняної продукції та просуванню наших товарів на нові ринки збуту, підви¬щенню попиту на них. Кредити треба повертати з процентами, бо, надаючи іноземним партнерам цільовий кредит для закупівлі продукції наших підприємств, ми перекладаємо на їх плечі частину проблем з підтримки та інвестування вітчизняних товаровиробників. Крім того, кредитування іноземних споживачів національною валю¬тою сприятиме досягненню її зовнішньої конвертованості. Необхід¬ний також продаж наших товарів за національні валюти замовників, якщо експортерам буде надано право купівлі товарів за цю валюту в країні-імпортері. Для реалізації цього способу треба створити двосторонні банки, метою яких повинно стати досягнення взаємо-конвертованості національних валют партнерів.
Зовнішньоекономічна діяльність України має бути такою, щоб експорт та імпорт товарів і послуг відповідали стратегічним інтересам держави й були економічно вигідні для власних вироб¬ників, а відрахування до державного валютного фонду забезпечу¬вали покриття загальнодержавних потреб і сплату внутрішнього та зовнішнього боргу України.
Розвиток експорту — це основне джерело надходження капіталу в Україну; йому держава повинна приділяти особливу увагу.
Складні проблеми, які стоять перед економікою України,— це дефіцит бюджету, заборгованість підприємств по платежах у бю¬джет, що є результатом незбалансованості податків, а також тіньової економіки. Необхідно здійснювати заходи щодо виведення Ук¬раїни з глибокої кризи, серед яких важливе місце посідає всебічна підтримка вітчизняного товаровиробника й національного виробни¬цтва. З метою зменшення неконтрольованого експорту заборонено вивезення шкір великої рогатої худоби, прийнято пакет документів щодо захисту підприємств металургійної промисловості від виве¬зення за кордон брухту чорних металів, захисту вітчизняної вугіль¬ної промисловості ввізним податком від дешевшого імпортного ву¬гілля, про податкові пільги вітчизняним товаровиробникам, держав¬ну підтримку експортерів (повернення ПДВ на експорт). За рахунок зняття подвійного оподаткування собівартість продукції в металур¬гії, сільському господарстві, переробній промисловості, машинобу¬дуванні, енергетиці зменшиться на одну третину.
Завдяки економічним реформам і реструктуризації промисловос¬ті створюються сприятливі умови для припливу іноземних інвести¬цій.
До найбільш впливових інструментів зовнішньоекономічної діяль¬ності належать державні митно-тарифні системи.
Мита поділяють на фіскальні та протекціоністські. Мета фіскаль¬них мит — забезпечити надходження в бюджет, тому вони неви¬сокі й охоплюють невелику групу товарів. Протекціоністські мита використовуються для захисту національного товаровиробника від іноземних конкурентів.
Величина мита залежить від країни. Антидемпінгові мита ви¬користовують при оподаткуванні товарів, що продаються за цінами, нижчими від їхньої нормальної вартості. Каральні мита мають від¬верто дискримінаційний характер і ведуть до загострення відносин між країнами. Митний тариф — систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони оподатковуються.
Основними формами кількісних обмежень є квотування та ліцен¬зування. Квотування — це дозвіл на ввезення іноземних товарів лише певної кількості й у певний період часу. Ліцензування озна¬чає, що імпортер або експортер має одержати від державного органу спеціальний дозвіл (ліцензію) на ввезення або вивезення то¬варів.
Імпортні податки запроваджуються для підвищення ціни на то¬вари. До імпортних податків, що широко застосовуються державою (крім мита), належать імпортні депозити, а також численні адмі¬ністративні, прикордонні та інші стягнення з імпорту.
Водночас держава проводить інтенсивні дії для підтримки екс¬порту. До них належать пряме й непряме субсидування, надання державних експортних кредитів. У випадку зростання дефіциту торговельного балансу держава, стимулюючи експорт і обмежуючи імпорт, сприяє скороченню товарного дефіциту.
Головний момент валютного регулювання — це валютний курс національної грошової одиниці.
Існує два полярно протилежних варіанти системи валютних кур¬сів: 1) система гнучких, або плаваючих, курсів, за якої обмін однієї національної валюти на іншу визначається попитом і пропозицією; 2) система жорстко фіксованих валютних курсів, за якої зміні ва¬лютних курсів у результаті коливань попиту й пропозицій пере¬шкоджає державне втручання. Гнучкі валютні курси автоматично коригуються таким чином, що в кінцевому підсумку зникають дефі¬цити й активи платіжних балансів, але поряд з такими перевагами, як автоматичне усунення системи неплатежів, дана система може породити серйозні проблеми:
1) невизначеність у торгівлі й прибутках. При укладанні довго¬строкових контрактів з фіксацією курсу це може призвести до збитків однієї зі сторін, якщо до кінця цього періоду курс змінився;
2) умови торгівлі країни можуть погіршитися при падінні інтерна-ціональної вартості її валюти. Наприклад, збільшення ціни гривні в доларах буде означати, що Україна повинна експор¬тувати більший обсяг товарів і послуг для фінансування пев¬ного обсягу імпорту із США;
3) нестабільність. Вільне коливання валютних курсів може впли¬вати дестабілізуюче на внутрішню економіку. Значні коливан¬ня курсу можуть викликати депресію в галузях, що виробля¬ють товари на експорт. Якщо курс гривні падатиме, з'являться інфляційні тенденції, збільшиться експорт, піднімуться ціни на імпорт. Якщо курс гривні зросте, скоротиться експорт, збіль¬шиться імпорт, може виникнути безробіття, знизиться інфля¬ція.
Фіксовані валютні курси встановлюються деякими країнами з ме¬тою усунення недоліків системи гнучких курсів. При зміні попиту й пропозиції держава для стабілізації закріпленого нею курсу валюти повинна прямо чи побічно втручатися в функціонування валютного ринку. Існує кілька способів такого втручання:
1. Використання валютних резервів. Для цього держава шляхом переговорів з МВФ обговорює розмір стабілізаційного фонду для підтримки курсу національної валюти. МВФ рекомендує також валютний коридор, коли курс валюти може змінюватися в установлених межах.                                
2. Уведення прямого контролю за торговими й фінансовими потоками. Зокрема, можна скоротити імпорт шляхом уведення мита або квот, субсидування деяких експортних товарів. Го¬ловна проблема, яка виникає при цьому, полягає в тому, що скорочується обсяг світової торгівлі, деформується її структура.
3. Валютний контроль: раціонування. Уряд може висунути вимо¬гу про продаж йому всієї валюти, отриманої експортером. Пі¬сля цього він, у свою чергу, розподіляє, або раціонує, цей не¬великий запас валюти між різними імпортерами, яким вона потрібна. Таким чином обмежується розмір імпорту. Негатив¬ним наслідком такого контролю є порушення зв'язків, які склалися, дискримінація окремих імпортерів.
4. Деякі заходи внутрішнього макроекономічного регулювання, наприклад податкова й грошова політика, за яких усувається нестача валюти, обмежується попит на імпортні товари та ін.
Загалом система регульованих національними банками плаваю¬чих валютних курсів (з метою недопущення різних стрибків) визна¬на як переважна в налагодженні раціональних міжнародних зв'язків.
Організація міжнародної торгівлі відіграє суттєву роль у вирішен¬ні центрального питання економічного життя: ідо виробляти, скільки й для кого? Часткову відповідь на це запитання ми дали раніше.
Зовнішньоекономічна діяльність передбачає співробітництво кра¬їн, які значно різняться національною вартістю продукції, станом платіжних балансів, фінансово-бюджетних та грошово-кредитних систем. Конкретні форми й засоби державного регулювання засто¬совуються в процесі здійснення зовнішньоекономічної політики. Основні типи зовнішньоторговельної політики — протекціонізм та політика вільної торгівлі.
Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких пе¬решкод щодо надходження в країну іноземних товарів, проте ніко¬ли не вдавалося проводити її на практиці. Прихильники цієї політи¬ки — країни, які здатні перемагати в конкурентній боротьбі.
Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівнянних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного викори¬стання ресурсів і вищого рівня добробуту. Але попри докази на користь вільної міжнародної торгівлі ще й досі існує практика про¬текціонізму.
Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних захо¬дів щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. У цьому випадку реально національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції, може опинитися під загрозою виникнення застійних явищ.
Існують такі протекціоністські заходи:
а) система протекціоністських мит, які призначені для захисту вітчизняних товаровиробників, а також забезпечення бюджету додатковими надходженнями від податків;
б) уведення квот на імпорт, які обмежують його понад визначену кількість;
в) нетарифні бар'єри, до яких належить система ліцензування (вимоги від імпортера отримання ліцензій), заборона імпорту певних товарів. Наприклад, Великобританія заборонила ім¬порт вугілля, Норвегія до 1984 р. забороняла імпорт продо¬вольства з метою збереження національної галузі.
Чим зазвичай викликано обмеження імпорту, які аргументи вису¬ваються на підтримку використання обмежень зовнішньої торгівлі? По-перше, це захист галузей, пов'язаних з національною обороною; по-друге, захист сільського господарства; по-третє — захист більш багатих країн від напливу дешевої робочої сили й вироблених нею товарів. У той же час застосування тарифів, квот та інших бар'єрів робить імпортні товари й послуги дорожчими, що відбивається на рівні життя населення.
До важливих важелів державного регулювання зовнішньоеконо¬мічної діяльності належить і регулювання міжнародної міграції ро¬бочої сили, тобто переміщення працездатного населення, зумовле¬ного економічними причинами. Обсяг міграційних потоків регулю¬ється з урахуванням професійного, вікового та соціального складу іноземної робочої сили. Міграційні потоки поділяються на малокваліфікованих та кваліфікованих спеціалістів.
Статус іноземних працівників установлюється державою. Він, як правило, узгоджується з нормативними актами Міжнародної органі¬зації праці та закріплюється регіональними чи двосторонніми уго¬дами (у 1994 р. така двостороння угода укладена між Україною й Польщею). У країнах Європейського союзу відбувається вільний рух робочої сили в його межах.
В умовах переходу економіки до ринкових відносин на зовніш-ньоекономічну діяльність покладаються особливі завдання. Для Ук¬раїни першочерговим завданням у галузі зовнішньоекономічних зв'язків стає інтеграція у світову економіку.

2. СПЕЦИФІКА ПЛАНУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов-нішньоекономічну діяльність. План зовнішньоекономічної діяльнос¬ті включає в себе: міжнародну торгівлю товарами й послугами;
міжнародний рух капіталу й зарубіжних інвестицій; міжнародні ва¬лютно-фінансові й кредитні відносини; міжнародний поділ праці; міжнародну міграцію робочої сили; міжнародну економічну інтегра¬цію.
Зовнішньоекономічна діяльність ґрунтується на економіці окре¬мих держав або світовій економіці й значною мірою залежить від них.
Основними завданнями плану є: а) поглиблення ступеня міжна¬родного розподілу праці у світовому господарстві; б) зростання масштабів і якісних змін характеру традиційної міжнародної торгів¬лі готовою продукцією — з чисто комерційної вона перетворилася багато в чому на засіб безпосереднього обслуговування національ¬них виробничих процесів; в) інтенсифікація міграції капіталів; г) швидкий обмін науково-технічними знаннями й розвиток сфери послуг; д) збільшення масштабів міграції робочої сили; е) приско¬рення й розширення процесів інтеграції економік країн і регіонів.
Ця діяльність знаходить своє відображення, у першу чергу, в ос¬новних планових балансах. У матеріальних балансах імпорт і екс¬порт є частиною ресурсів або споживання того чи іншого товару. У фінансових балансах передбачено надходження від експортних та інших операцій, а також платежі за імпортні товари та послуги іноземних контрагентів. У балансі робочої сили передбачається ви¬ділення спеціалістів для роботи в системі зовнішньої торгівлі. Пла¬нування зовнішньоекономічних зв'язків ґрунтується на розробці плану експорту й імпорту товарів і валютного плану (платіжного ба¬лансу).
Експортно-імпортний план складається з трьох розділів. Пер¬ший розділ — план експорту та імпорту в розрізі країн і товарів. Номенклатура експортних та імпортних товарів визначається насам¬перед торговими угодами з тією чи іншою країною. У розрахунках плану зовнішньої торгівлі велике значення має облік категорій і форм розрахунків. У плані виділяються такі види розрахунків:
- по клірингу (розрахунок шляхом заліку взаємних вимог і зо-бов'язань без оплати готівкою);
- за вільно конвертовану валюту (тобто валюту, яка визнається світовою та яку, в принципі, можна обміняти на золото);
- за замкнуту валюту (тобто валюту, яка є в обігу в одній країні або групі країн);
- у державний кредит;
- у комерційний кредит.
Обсяг експорту й імпорту товарів подається в натуральному ви¬разі й у іноземній валюті. Для визначення вартості експортних то¬варів застосовують ціни "ФОБ (вільний на борту) порт країни" (наприклад, України). Ціна ФОБ включає ціну товару в місці про¬дажу плюс усі страхові й митні витрати до моменту доставки товару на борт судна або ціни франко-кордону країни при відправленні вантажів сухопутним транспортом.
Для імпорту застосовуються ціни СІФ (вартість, страховка, фрахт) при водних перевезеннях і ціни франко-кордон країни від¬правки при сухопутних перевезеннях. Ціна СІФ зобов'язує продавця зафрахтувати судно, сплатити вартість перевезення (фрахт) і митні витрати й страховку, узяти на себе ризик до моменту перетинання вантажем борту судна при завантаженні.
Обсяг експорту (імпорту) у вартісному виразі визначається для торгівлі за цінами контрактів, а за відсутності їх — за світовими ці¬нами.
У другому розділі плану експорту й імпорту визначаються екс¬портні ресурси, а також постачальники продукції на експорт. План поставок розробляється окремо для машин і устаткування, сирови¬ни, матеріалів і товарів народного споживання.
Третій розділ — план поставки економіці імпортних товарів. Завдання цього плану подаються у двох підрозділах: 1) машини та устаткування; 2) сировина, матеріали й товари народного спожи¬вання.
Зведений валютний план (платіжний баланс) охоплює платежі не тільки по зовнішній торгівлі, а й по інших формах економічних відносин, якщо їх терміни настають у дан'ий період.
Валютний план розробляється з виділенням таких груп країн: вільно конвертованої валюти й клірингу з вільною конверсією; зам¬кнутої валюти й клірингу з обмеженою конверсією. Затверджується зведений валютний план по статтях і країнах. Надходження й пла¬тежі з усіх видів операцій плануються в іноземних валютах.
Схема зведеного валютного плану
Назва розділу
Над-ходження
Видат-ки
(платежі)

/ розділ. Торгові операції (товари, торгові й накладні витрати)
// розділ. Послуги (транспорт, зв'язок, технічна та інша допомога, страхування, туризм)
/// розділ. Неторгові операції (утримання закладів за кор¬доном, витрати на відрядження, банківські операції, внес¬ки в міжнародні організації та ін.
/V розділ. Кредити й майно (державні, комерційні, банків¬ські кредити, капітальні вкладення, придбання та продаж майна та ін.)
V розділ. Безоплатна допомога
Сальдо (+,—)

Щоб правильно спланувати валютні надходження від експорту товарів, з їх суми виключають вартість тих товарів, які будуть поставлені в плановому році іншим країнам у формі комерційного кредиту. Коли плануються платежі для закупівлі товарів, за основу беруть імпортний план відповідного року. Сума платежів за товари, як правило, не збігається з сумою імпорту за цей же рік унаслідок того, що в плановому році можуть надійти платежі за товари, які були ввезені в країну за імпортними планами в минулі роки. У пла¬новому році передбачаються також авансові платежі за товари (устаткування), які будуть поставлені в країну в наступному році або навіть пізніше і знайдуть відображення в імпортних планах від¬повідних років.
У минулому в країнах, що входили до колишнього СРСР, актив¬но розвивався процес становлення національних систем валютно-грошових відносин і дезінтеграції та розпаду рублевої зони. За цих умов особливої ваги набуло питання налагодження цивілізованих валютних відносин між цими країнами, бо вони є й будуть упро¬довж тривалого часу основними економічними партнерами. На ни¬нішньому етапі першочерговим завданням є утворення між краї¬нами, що входили до колишнього СРСР, ефективної платіжно-розрахункової системи, заснованої на конвертованості національ-них валют, прямих (не лише міждержавних, а й кореспондентських) зв'язках комерційних банків. Така система могла б сприяти успіш¬нішому розв'язанню проблеми неплатежів та незбалансованих розрахунків, що досягли критичного стану.
Планування зовнішньоекономічної діяльності здійснюється дер¬жавними органами управління зовнішньоекономічною діяльністю, причому принципова структура інституцій, які керують зовнішньо¬економічною сферою, і в промислове розвинених країнах, і в краї¬нах, що розвиваються, приблизно однакова.
В Україні система управління зовнішньоекономічною діяльністю включає Кабінет Міністрів України, Міністерство зовнішньоеконо¬мічних зв'язків та торгівлі. Національний банк, Держмитком, Екс¬портно-імпортний банк. Міністерство закордонних справ. Державну податкову адміністрацію, Держкомстат України.
Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі Укра¬їни здійснює функції керівництва, регулювання й контролю в галузі зовнішньої торгівлі, готує розпорядження й стежить за їх виконан¬ням усіма підвідомчими йому організаціями. Нині міністерство ви¬конує такі важливі функції: розробляє та здійснює методичні та за¬гальні заходи, націлені на розвиток торгових відносин з іноземними державами; розробляє проекти торгових договорів, угод і конвен¬цій з питань зовнішньої торгівлі, провадить переговори з іноземними державами й підписує за повноваженнями свого уряду торгові договори й угоди, контролює їх виконання; складає проекти екс¬портно-імпортних зовнішньоторгових планів, регулює та контролює їх виконання, намічає заходи щодо контролю якості експортних та імпортних товарів; регулює та контролює діяльність експортних та імпортних об'єднань, торгових представництв за кордоном та тор¬гових радників при посольствах і місіях своєї країни; розробляє та здійснює заходи щодо валютно-фінансових питань, регулює надхо¬дження платежів за зовнішньоторговими операціями; вивчає питан¬ня транспортування зовнішньоторгових вантажів і контролює вико¬нання планів перевезень товарів; спостерігає за виконанням нака¬зів, постанов і правил, які стосуються зовнішньої торгівлі; видає експортні й імпортні ліцензії, реєструє контракти; займається добо¬ром, підготовкою та розстановкою кадрів.
Як правило, основною структурною одиницею Міністерства зо-внішньоекономічних зв'язків та торгівлі України є управління. За характером діяльності всі управління міністерства можна об'єднати в три групи:
1. Торгово-політичні управління (регіональні) займаються питан¬нями розвитку торгових відносин з окремими групами країн;
вони розробляють основи торгової політики країни, а також заходи щодо зміцнення економічних зв'язків із зарубіжними країнами.
2. Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за виконанням експортних та імпортних планів, вивчають комер¬ційні умови експорту й імпорту, розглядають заявки іноземних держав на поставку й закупівлю товарів, провадять з інозем¬ними делегаціями переговори з питань експорту й імпорту, спостерігають за товарною структурою зовнішньої торгівлі, видають дозволи на ввезення і вивезення товарів, беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.
3. Функціональні управління й відділи. Існує кілька видів таких управлінь — наприклад, договірно-правове (готує проекти торгових договорів і угод, урядових постанов; контролює ви¬конання правових норм договорів і угод), валютне управління (складає валютні баланси по торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній валюті), управління цін (здійснює загальний контроль за дотриманням цін відповідно до умов контрактів) тощо.
Торгові представництва країни в іноземних державах захищають за кордоном права своєї країни. Вони підпорядковуються безпосе¬редньо Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі України та виконують такі функції й завдання:
1) представляють інтереси своєї країни, регулюють питання в га¬лузі зовнішньої торгівлі та сприяють розвитку торгівлі й інших господарських відносин своєї країни з країною перебування торгового представництва;
2) вивчають економічні умови зовнішньоекономічних зв'язків і кон'юнктуру ринків країни перебування, ураховуючи інтереси зовнішньої торгівлі своєї країни, і надають відповідну інфор¬мацію Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі України й Міністерству закордонних справ України, а також зовнішньоторговим та іншим зацікавленим організаціям і ком¬паніям своєї країни.
Національний банк України відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю за допомогою валютно-фінан¬сових інструментів, передусім регулюванням курсу національної ва¬люти, який безпосередньо впливає на експортно-імпортні потоки.
Експортно-імпортні банки здійснюють кредитно-розрахункові функції від імені уряду.
Держмитком України виконує безпосередній контроль за екс¬портно-імпортними потоками на митному кордоні України. Він формує митну статистику, розробляє митні правила й процедури, здійснює митні збори, мита й податки, керує регіональними митни¬ми організаціями та контролює дотримання ними законодавства й правил митної справи; вивчає питання митної політики, готує проек¬ти митних тарифів, бере участь у розробці проектів міжнародних угод у частині, яка стосується митної справи.
Міністерство економіки України координує всю планово-еконо¬мічну та зовнішньоторговельну діяльність, здійснює підготовку про¬ектів документів із цих питань.
Міністерство закордонних справ України сприяє визначенню зовнішньоекономічних орієнтирів і здійснює зовнішньополітичне за-безпечення інтересів національних експортерів та імпортерів.
Кабінет Міністрів України здійснює координацію діяльності ор¬ганів, які беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю, керує процесом погодження й прийняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства голов¬ними органами державної влади України.
Усі вищенаведені органи регулювання зовнішньоекономічної дія¬льності є учасниками розробки її планів, основним завданням яких є збільшення частки експорту товарів і послуг та скорочення ім¬порту.
Торгівля товарами й послугами завжди була однією, з важливих форм міжнародних відносин. Вона може бути предметом протисто¬яння або співробітництва, але в кожному разі є об'єктом конку¬ренції.
Експорт та імпорт займають настільки важливе місце у виробниц¬тві й споживанні промислове розвинених країн з ринковою еконо¬мікою, що раптове закриття кордонів здається неймовірним.
Реальна взаємозалежність держав у комерційній галузі неминуче є джерелом напруги. Ця ситуація не нова: в історії багато конфлік¬тів виникали в результаті розходжень у комерційних інтересах. Сьогодні обмін рішуче впливає на процеси економічного розвитку та збагачення держав. Проблеми зовнішньої заборгованості зумов¬люють переміщення власності й центрів прийняття рішень із країн з негативним у країни з позитивним платіжним сальдо.
Тільки жорстка економічна політика може підірвати подібні про¬цеси: для багатьох країн наслідком міжнародного обміну є "зовніш¬нє попередження", з яким урядам і громадській думці інколи важко погодитися. Сьогодні міжнародне співробітництво розвивається ти¬ми ж темпами, що й торгівля. Держави прагнуть вирішувати свої конфлікти в цій галузі шляхом переговорів. І завдання всіх — знайти спосіб конвергенції національних інтересів шляхом збіль¬шення економічної інтеграції на міжнародному рівні.
Що стосується України, то в ній відсутній ефективний механізм зовнішньоекономічних зв'язків. Тому під час його розробки доціль¬но виходити з таких теоретичних принципів: включення України в систему міжнародних економічних відносин на постійній основі; по¬етапний перехід від державно-адміністративної монополії на зовні¬шньоекономічну діяльність до саморегульованої системи, яка за¬безпечує економічну безпеку України; використання як основних критеріїв ефективності міжнародного економічного співробітництва вигоди й доцільності з точки зору інтересів України, подолання економічної прив'язки до країн СНД і перехід до взаємодії з усіма країнами світу. Україна стоїть на шляху формування необхідної за¬конодавчої бази, створення відповідного економічного середовища й розвитку вищеназваних інституційних структур.
Передусім Україні необхідно вирішити ряд специфічних питань:  залучення іноземної валюти в країну, створення валютного фонду й ринку валют, організація валютної біржі. Перші кроки в цьому на¬прямі вже зроблено. По-перше, для організації та функціонування Української валютної біржі прийнято ряд документів з удоскона¬лення валютного регулювання. У 1996 р. проведена грошова ре¬форма й стабілізація національної грошової системи. Розробляють¬ся спеціальні державні програми заохочення іноземних інвестицій. У сфері зовнішньоекономічної діяльності держава фінансує експор¬тні програми, освоєння нових видів продукції, упровадження у ви¬робництво нової техніки, видає експортерам субсидії для покриття різниці між високою внутрішньою ціною товару й низькою ціною аналогічного товару за кордоном.
Міжнародний обмін послугами стає вагомим фактором економіч¬ного зростання, а тому Україна вже розпочала й продовжує обслу¬говувати міжнародні зв'язки, оскільки вона має різноманітні транс¬портні та комунікаційні системи.
Україна може взяти участь у спорудженні нафто- й газопроводів, транспортних коридорів. Вона має благодатні умови для розвитку іноземного туризму, що буде сприяти не тільки збільшенню валют¬них надходжень, а й розвитку довіри та взаєморозуміння між на¬родами. Україна повинна стати важливим регіональним центром торгівлі валютою, зберігання грошей та кредитних операцій. Важ¬ливим напрямом співробітництва є розширення міжнародних куль¬турних і спортивних зв'язків.
Слід зазначити, що слабка активність України в міжнародному розподілі праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національ¬ним інтересам.

3. ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СВІТУ

Зовнішньоекономічні зв'язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенси¬фікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.
Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати на¬уково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і ви¬робництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинниківрозвитку господарства України.
Правову основу для практичного здійснення зовнішньоеконо¬мічної політики створюють Закони України "Про зовнішньоеконо¬мічну діяльність" (квітень 1991 р.), "Про вільні економічні зони" (жовтень 1992р.), "Про іноземні інвестиції" (березень 1993р.). Кон¬цепція Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" грунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен за¬безпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збере¬женням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України.
Кабінет Міністрів здійснює зовнішньоекономічну політику від¬повідно до законів України, укладає та забезпечує виконання мі¬журядових угод, здійснює заходи щодо раціонального використан¬ня державного валютного фонду і стабілізації платіжного балансу країни тощо.
Міжнародні зв'язки України здійснюються як у зовнішній тор¬гівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному спів¬робітництві, в міжнародному туризмі та інших формах.
У зовнішній торгівлі впродовж утвердження в господарстві рин¬кових відносин скасовуватиметься державна монополія. Згідно з чинним законодавством встановлюється межа частки одного влас¬ника в 50 % загального експорту або імпорту країни, причому по¬рушення цього положення можна оскаржити в судовому порядку. Різні об'єднання (асоціації, консорціуми, торгові будинки тощо) не мають права прямо або опосередковано створювати монополії зов¬нішньоекономічної діяльності для певного виду товару чи товарної групи, а також будь-якої іноземної країни, транснаціональної кор¬порації тощо. Забороняються різного роду угоди, союзи та погод¬жені дії, спрямовані на поділ ринків збуту чи джерел постачання або інші засоби обмеження свободи конкуренції. Такі заходи спри¬ятимуть процесу утвердження відкритої згідно з світовими стан¬дартами економіки, посиленню в ній конкурентних засад, форму¬ванню гручкого, зорієнтованого на інтенсифікацію господарського механізму.
У нинішніх умовах господарство України переживає тривалу економічну кризу, що негативно впливає і на стан зовнішньої тор¬гівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям наших товарови¬робників і не забезпечує потреб держави у валютних надходжен¬нях, необхідних для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат.
За даними Міністерства статистики України, експорт за останні роки постійно скорочується. Крім того, дуже неефективною є струк¬тура експорту, майже 90 % його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і продаються на світовому ринку за демпінговими цінами. Навіть з країнами близького зарубіжжя Україна має від ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення. Негативне сальдо у торгівлі з цими країнами зберігається для енер¬гоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучу¬ку, акумуляторів тощо, у світовий економічний простір Україна інтегрувала у ролі сировинного придатка. Доказом цього є те, що протягом кількох останніх років експорт машинно-технічних това¬рів у загальному балансі становить 10—20 %, а рівень експорту готової продукції у світі понад 50 %.
Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови — йдеться про зміну сировинного спрямування експор¬ту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удос¬коналення структури імпорту. Адже відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбай¬ни, судна різного призначення, ракетні комплекси, верстати, тур¬біни, засоби зв'язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру тощо. Ре¬ально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислово¬го комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, су-часна технологія, висококваліфіковані фахівці.



 

Яндекс.Метрика >