...
ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА. Провідні актори та режисери українського театру PDF Печать E-mail

Тема. ТЕАТРАЛЬНА КУЛЬТУРА. (Провідні актори та режисери українського
театру. Лесь Курбас та ін. Сучасний драматичний, музичний та ляльковий
театр )
Мета: ознайомлювати учнів із творчістю провідних режисерів та ак¬торів українського
театру, театрального реформатора Л. Курбаса; продемонструвати відмінності
сучасного драматичного, музичного та лялькового театрів; розвивати вміння
аналізувати значення української художньої спадщини в житті суспільства та
власному житті; виховувати любов до мистецтва театру, за¬цікавленість
режисерською та акторською професією.
Оснащення: портрет Л. Курбаса, фотографії провідних укра¬їнських акторів, уривки із
фільмів або спектаклів за їх участі.
Обладнання: комп'ютерна техніка або мультимедійний проек¬тор.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда
-    Пригадайте, які українські театри працювали в Україні на початку XX ст.
-    Кого вважають корифеями українського театру? Чому?
-    Яке значення мало заснування стаціонарного українського театру?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
ІV. Викладення нового навчального матеріалу
1. Розповідь учителя
Новітня історія українського театру починається з інноваційних пошуків, які гідно й послідовно поєднувались із традиціями, закладеними корифеями українського театрального мистецтва.
Серед молодого покоління театральних діячів-реформаторів особливе місце посідав Лесь Степанович Курбас, який увійшов в історію як театральний рефор¬матор, режисер, актор, драматург, педагог, народний артист України. Молоді роки його минули на Тернопільщині, де він здобув початкову освіту, а згодом продовжив навчання у Віденському і Львівському університетах. Напередодні Першої світової війни (1911 —1914) працював у «Гуцульському театрі» Г. Хоткевича та у Руському народному театрі товариства « Руська Бесіда », з 1916 р. був актором першого стаціонарного українського театру в Києві. Проте його мрією було вийти за межі етнографічно-побутового театру і створити новий за формою і змістом український театр, не відкидаючи кращі традиції театру корифеїв.
Завдяки його зусиллям у 1917 р. був створений стаціонарний молодий те¬атр у Києві, вибудуваний на принципі театральності у поєднанні з громадські¬стю та високою інтелектуальністю.
Вершиною творчого доробку Л. Курбаса було створення у 1922 р. мистець¬кого об'єднання «Березіль» на базі театру «Березіль». Це була кузня кваліфі¬кованих мистецьких кадрів в Україні, через яку пройшло багато талановитих акторів і режисерів, які згодом очолили різні театри України. За великий вне¬сок у розвиток театральної культури у 1925 р. Лесю Курбасу присвоєно зван¬ня народного артиста України, а в 1926 р. театр «Березіль» було переведено до Харкова — тогочасної столиці України.
Другом і однодумцем JI. Курбаса був М. Куліш — відомий український дра¬матург XX ст. Найвідоміші його п'єси — «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Отак загинув Гуска», «Патетична соната», «Маклена Граса», більшість з яких ставились на сцені театру «Березіль» та викликали гострі дискусії.
На початку 1930-х pp. поширюються наклепницькі звинувачення на адресу JI. Курбаса та його соратника М. Куліша в насадженні ворожнечих поглядів на мистецтво. У 1933 p. JI. Курбаса усунуто від керівництва театром, закрито театр «Березіль».
У 1934 р. театр «Березіль» перейменували на Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який очолив учень JI. Кур¬баса М. Крушельницький, а імена JI. Курбаса, М. Куліша та багатьох інших представників творчої української інтелігенції десятиліттями замовчувалися або згадувалися серед імен «ворогів народу».
У 1937 р. Курбаса було заарештовано, відправлено до Соловецьких таборів, де його було розстріляно. Із насильницьким упровадженням соціалістично¬го реалізму драматургів-новаторів Я. Мамонтова, І. Кочергу, Ю. Яновського, І. Дніпровського, Л. Первомайського, М. Куліша було замінено єдиною поста¬новочною формулою та єдиним ім'ям — О. Корнійчук. Саме на основі його п'єс «Платон Кречет», «Правда», «Богдан Хмельницький», «В степах України» ви¬будовувалась модель соціалістичного театру.
З кінця 1930-х до кінця 1950-х pp. український театр переживає важкі часи. Це зумовлено трагічними подіями української історії — репресіями, роз'єднаністю українських земель, гітлерівською навалою. Проте і в тяжкі ча¬си боротьби з фашистськими окупантами в тилу продовжували творчу діяль¬ність 42 театральних колективи.
Після перемоги також продовжували діяти ідеологічні обмеження у радян¬ській культурі, стримуючи національно-культурний розвиток.
Уважається, що український театр 1930-х — початку 1960-х pp.— це насам¬перед театр визначних акторів: А. Бучма, Н. Ужвій, Д. Антонович, В. Чистяко¬ва, М. Крушельницький, Г. Юра, Н. Титаренко, І. Мар'яненко, О. Сердюк та ін. Більшість із них працювали в Київському театрі ім. І. Франка, Харківському театрі ім. Т. Г. Шевченка, були або учнями, або сподвижниками Л. Курбаса, а створені ними образи мали глибокий гуманістичний зміст.
Роки «відлиги» характеризуються пожвавленням культурного життя на всій території СРСР, із забуття повернулися імена театральних діячів, ре¬пресованих у 1930-і pp., було здійснено кілька постанов за п'єсами М. Куліша, видано спогади про Л. Курбаса, реконструйовано його виставу «Гайдамаки». Саме в ці роки формується нова генерація української театральної інтелігенції, яка шукала шляхи до національних джерел, щиро прагнула до встановлення істини у вітчизняній історії. Її представниками були С. Данченко, Б. Ступка, В. Івченко, Ф. Стригун, які уславили український театр своєю майстерністю, щирістю, психологічністю розробки образів.
1980—1990-і pp. позначені пошуками, організаційними змінами у театраль¬ному мистецтві. Було створено нові театри-студії, експериментальні спектаклі. Провідні режисери шукали нову знакову театральну мову. Український театр увійшов у епоху постмодернізму. Невеликі театри-студії працювали в камерних залах, а інколи — у підвальних приміщеннях, гаражах, художніх галереях. На хвилі студійного руху в Києві виникає декілька нових театрів: 1988 p.— Театр «Колесо» під керівництвом І. Кліщевської, Театр-салон «Сузір'я» під керівни¬цтвом О. Кужельного, 1989 р.— Київський театр пластичної драми на Печер- ську, 1991 p.— Київський драматичний театр «Браво» під керівництвом Л. Ти- таренка, Театр-студія «Театральний клуб», заснований режисером О. Ліпиним, 1995 р.— Театр «Актор» під керівництвом В. Шестопалова тощо.
Своєрідним майданчиком для експериментів серед молодих митців у 1990-і pp. стали театр «Березіль» у Харкові і театр в Коломиї, створений за ініціативою Д. Чеборака.
На сценах з'явився новий репертуар — раніше заборонена драматургія абсурду, спектаклі-колажі за культовою прозою (Дж. Джойс, Ф. Кафка, П. Зюскінд). Одним із найвідоміших популярних експериментальних авангардних театрів був Львівський театр ім. Л. Курбаса під керівництвом В. Кучинського. На початку 1990-х pp. в Україні з'явилась когорта молодих режисерів, які творили альтернативне мистецтво не в студіях, а в системі державних театрів: на малій сцені Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка поставив свою першу виставу А. Жолдак; Державний угорський театр у Берего¬вому очолив А. Вінянський (нині головний режисер Національного театру в Будапешті). У Київському Державному театрі драми й комедії на лівому березі під керівництвом Е. Митницького виросла плеяда режисерів-експериментаторів (Д. Богомазов, Ю. Одинокий, Д. Лазорко), які нині успішно працюють у різних театрах України і за кордоном. Кілька спроб створити новий тип авангардно¬го театрального колективу було здійснено в Харкові, зокрема на малій сцені Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка (одна з кращих постановок на цій сце¬ні — вистава «Маклена Граса» за М. Кулішем режисера С. Пасічника).
Прагнення обновити театральне мистецтво, розширити глядацьку аудито¬рію відбилося у формуванні нового для українського театру явища — мюзик¬лу. Першість у цьому належала Одеському музично-драматичному театру. У 1991 р. відбулася прем'єра першої української рок-опери «Біла ворона» Г. Татарченка і Ю. Рибчинського.
Сьогодні в Україні працюють драматичні, музичні та лялькові театри. Се¬ред них: Академічний драматичний театр ім. Івана Франка (Указом Пре¬зидента України театру надано статус Національного, 1994; у 1987—2001 pp. його очолював С. Данченко, від кінця 2001 р. очолює народний артист Укра¬їни Б. Ступка; акторський склад: Б. Ступка, Б. Бенюк, А. Хостікоєв, Н. Сум¬ська, JI. Кадирова, JI. Задніпровський, О. Богданович, І. Дорошенко, В. Мазур, Л. Смородіна, С. Станкевич та ін.); Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької, м. Львів (з 1987 р. головним ре¬жисером театру є Ф. Стригун; статус Національного здобув 2002 р.; у театрі пра¬цюють: Я. Мука, С. Глова, Р. Біль, Н. Лань, І. Швайківська, Т. Жирко, О. Гар¬да, І. Гаврилів, Р. Мервінський, О. Кузьменко, М. Максименко, В. Щербань, Л. Остринська, О. Самолюк, Н. Лісова, О. Огородник, О. Сікиринський, Я. Кіргач, Н. Шепетюк; розширився гастрольний діапазон театру: Велика Британія, Канада, США, Польща, Словаччина); Національний академічний театр росій¬ської драми ім. Лесі Українки (ім'я присвоєно театру в 1941 p.; свого часу тут працювали: актори В. Добровольський, О. Борисов, П. Луспекаев, К. Лавров, А. Роговцева; режисери К. Хохлов, В. Неллі, М. Соколов, Л. Варпаховський, Г. Товстоногов, I. Молостова) та ін.
Поряд із драматичними театрами, в Україні працюють театри музичного спрямування: оперні (у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, До¬нецьку), музичної комедії (у Харкові та Одесі, а також театр оперети в Києві), дитячий музичний театр у Києві.
Національна опера України ім. Т. Г. Шевченка. Вистави київської трупи із захопленням слухали й дивились у Німеччині, Франції, Швейцарії, Кана¬ді, США, Мексиці, Данії, Іспанії, Італії, Японії, Польщі, Угорщині, Австрії, Голландії. У репертуарі театру понад 50 оперних і балетних вистав. Солісти: І. Даць, В. Лупалов, І. Борко. Львівський Національний академічний театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької(до 2000 р.— ім. Івана Франка) здо¬був статус Національного (2005). Сьогодні у театрі працюють понад 40 солістів, балетна трупа (60 артистів), хор (60 артистів), симфонічний оркестр (90 музи¬кантів). У репертуарі театру 22 опери, 3 оперети та близько 20 балетів. Усі опери виконуються мовою оригіналу (італійською, французькою, російською, поль¬ською). У приміщенні театру проводиться Міжнародний фестиваль оперного мистецтваім. Соломії Крушельницької. З 2009 р. театр є членом асоціації «Опера Европа».
Багатовікові традиції в Україні має театр ляльок, який за радянських часів традиційно вважався дитячим. Але й він зазнав певних змін. Лялько¬вий театр став уже не «казковим» дитячим театром, а звернувся до «дорослої» проблематики. Нині в Україні функціонують близько 30 державних, кому¬нальних та декілька приватних лялькових театрів. В Україні проводяться по¬пулярні міжнародні фестивалі лялькарів: «Інтерлялька» (Ужгород), «Поділь¬ська лялька» (Вінниця), «Золотий Телесик» (Львів). Для деяких українських лялькових театрів є характерною тенденція виготовлення ляльок за давніми українськими традиціями (їх використовують у виставах з адаптаціями україн¬ського фольклору). Значно розширюється жанровий діапазон — у Полтавсько¬му лялькову театрі відбулася одна з перших спроб постановки оперної вистави.
Український театр початку третього тисячоліття демонструє вірність одвіч¬но значущій класиці вітчизняної драматургії, хоча також активно звертається до творів світових класиків.

2. Запис у зошитах

Провідні актори та режисери українського театру ХХ століття

Період
Режисери    Актори
Початок
ХХ ст.    Л. Курбас, Г. Юра, В. Василько,    М. Терещенко, Ф. Лопатинський,   Г. Ігнатович, Б. Тягно та ін.
М. Кропивницький, І. Карпенко- Карий, П. Саксаганський,            М. Садовський, М. Заньковецька та ін.

1930 –
1960-і рр.    М. Крушельницький,                    В. Василько, Б. Романицький,          І. Юхименко, Б. Тягно,                  Г. Ігнатович, І. Чабанен¬ко та ін.
А.Бучма, О. Ватулян, Н. Ужвій,
В.Добровольський, Д. Мілютенко, Ю. Шумський, Г. Юра,                    Д. Антоно¬вич, І. Мар'яненко,         М. Крушель¬ницький, О. Сердюк,   В. Чистякова та ін.

Кінець
ХХ ст.    С. Данченко, Б. Ступка,                В. Івченко, Ф. Стригун,                О. Коломієць, М. Загрудний (соцреалізм), В. Малахов,              О. Більченко, О. Ліпцин (камерні театри-студії), А. Жолдак,            Р. Віктюк, С. Пасіч¬ник,                 Д. Богомазов, Ю. Одинокий,           Д. Лазорко (авангардизм) та ін.
Б. Ступка, А. Роговцева,                  А. Хостікоєв, Н. Сумська,              Б. Бенюк, Л. Кубюк, Л. Смородіна,                 О. Задні¬провський, В. Заклунна,     Л. Кадоч¬никова, О. Бондаренко,     В. Задніпровський, Ю. Гребельник, Т. Наза¬рова, Ю. Мажута та ін.


V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)
Бесіда
-    Які драматичні театри відомі вам?
-    Чому, на вашу думку, лялькові театри звертаються до репертуару для до¬рослих?
-    Виставу за яким твором ви хотіли б переглянути?

VІ. Підбиття підсумків уроку
VІІ. Домашнє завдання
Групова робота: клас об'єднується в групи. Кожна група отримує завдан¬ня — підготувати доповіді:
група 1 «Біографи О. Довженко» — про біографію О. Довженка;
група 2 «Біографи І. Миколайчука» — про біографію І. Миколайчука;
група 3 «Біографи Л. Бикова» — про біографію Л. Викова;
група 4 «Знавці творчості О. Довженка» — про творчий шлях О. Довженка (дібрати цікаві уривки із його фільмів, використовуючи мережу Internet);
група 5 «Знавці творчості І. Миколайчука» — про творчий шлях І. Миколайчука (дібрати цікаві уривки із фільмів за його участі, використовуючи мережу Internet);
гру¬па 6 «Знавці творчості Л. Бикова» — про творчий шлях Л. Бикова (дібрати ці¬каві уривки із фільмів за його участі, використовуючи мережу Internet).

 

Яндекс.Метрика >