загрузка...
-->
Конспект уроку з художньої культури (11 клас): Смисл будь-якої культури — її «провідність» щодо інших культур. Зразки взаємопроникнення культур різних національних картин світу. Україна в сучасному мистецькому світовому просторі PDF Печать E-mail

Конспект уроку з художньої культури (11 клас): Смисл будь-якої культури — її «провідність» щодо інших культур. Зразки взаємопроникнення культур різних національних картин світу. Україна в сучасному мистецькому світовому просторі
Мета: ознайомити учнів зі змістом культури, взаємозв'язком між культурами світу, шляхами розвитку національної культури, розглянути проблеми простору культури, діалогу культур, сучасної вітчизняної та світової культури, інтеркультурної взаємодії, навчити пояснювати роль мистецьких зв'язків у полікультурному просторі, характеризувати внесок українських митців у розвиток культури інших країн, наводити приклади переосмислення Сходом європейських художніх систем і навпаки; формувати вміння пояснювати роль мистецьких зв'язків у полікультурному просторі, розвивати вміння формулювати й обґрунтовувати свою позицію щодо культурної значущості творів мистецтва; виховувати шанобливе ставлення до інших народів та їх культур.
Оснащення. Зоровий ряд: колаж із портретів митців та їх робіт, з якими ознайомилися впродовж вивчення курсу, або мультимедійна презентація; роздавальний матеріал (4 опорних картки-конспекта за темою уроку). Музичний ряд: фрагменти найулюбленіших музичних творів, що слухали впродовж вивчення курсу. Обладнання: ТЗН.
Тип уроку: комбінований.
Форма проведення уроку: дискусія.
Культура — це прагнення до благозвучності та світла, головне ж — до того, щоб і благозвучність, і світло переважали.
Я не хочу будувати огорожу або забивати вікна. Я хочу, щоб дух культури різних країн якомога вільніше віяв звідусіль: не потрібно лише збивати мене з ніг.
М.Арнольд
ХІД УРОКУ
I.    Організаційний момент
II.    Перевірка домашнього завдання
Презентація сторінки «Кінематограф Франції та США: минуле й сьогодення» альбому «Культурна спадщина народів світу»
III.    Мотивація навчальної діяльності
Слово вчителя
Кожна з наук, що вивчає культуру суспільства, має своє визначення цього поняття. Наведемо деякі з них:
а)    в історії: культура є результатом історичного розвитку. Вона містить усе те, що люди виробили і що передається від покоління до покоління: знаряддя, символи, види та форми організації спільної діяльності, вірування;
б)    у психології: культура — особливе пристосування людей до природного оточення й економічних проблем. Вона складається з усіх результатів такого пристосування;
в)    у педагогіці: культура — це поведінка, якої людина навчилася, а не отримала як біологічну спадщину.
Сьогодні ми дискутуватимемо на тему «Закон культурного плюралізму» (оголошення теми уроку).
IV.    Актуалізація опорних знань
Бесіда
♦    Як ви розумієте вислів М. Арнольда, що є епіграфом до сьогоднішнього уроку? (Відповіді учнів.)
♦    Спираючись на знання, набуті впродовж вивчення курсу художньої культури, дайте визначення поняття «культура». Якими є її основні види? (Відповіді учнів.)
♦    Яка риса культури відображена майже в усіх наведених вами визначеннях? (Невпинний розвиток культури)
V. Викладення нового навчального матеріалу
Дискусія на тему «Закон культурного плюралізму»
(Демонструється мультимедійна презентація за матеріалом, вивченим упродовж курсу «Зарубіжна культура», або звучать фрагменти улюблених творів, що вивчалися протягом курсу.)
1.    Слово вчителя
Що являє собою культура з точки зору художньої культури? У чому полягає її сенс? Що називають взаємопроникненням культур різних національних картин світу? Якими є зразки такого взаємопроникнення? Яке місце посідає Україна в сучасному світовому просторі? На ці та інші запитання ми сьогодні відповідатимемо.
Проблемні питання для дискусії
♦    У чому полягає проблема простору культури?
♦    Що таке діалог культур?
♦    У чому полягають проблеми сучасної вітчизняної культури?
♦    Проблеми культурної політики в Україні та світової інтеркуль-
турної взаємодії.
Коментар. Учні класу об'єднуються у 4 групи. Групи отримують підготовлені картки за темою уроку й опрацьовують їх (10 хв). По одному представникові від кожної групи виступають із повідомленням за інформацією опорної картки-конспекту. Решта учасників групи доповнює його виступ (за потреби). Учасники інших груп ставлять запитання. У такий спосіб відбувається обговорення (дискусія на тему «Закон культурного плюралізму»). Головний принцип — дійти колективної згоди щодо кожного проблемного питання.
2.    Орієнтовна інформація для опорних карток-конспектів
1-иіа картка
Час культури — це минуле, сьогодення та майбутнє людської культуротворчої діяльності в єдності її поступальності й циклічності. Тобто час у культурі — це не мить між минулим і сучасним, а тривалий творчий процес, певний (для кожного історичного часу) щабель розвитку, що уособлює можливості відповідно до вимог епохи та можливостей людини відтворювати етапи культури, що минули. Час культури є вічною темою взаємовідносин традицій і новаторства. У кожну історичну епоху митці розв'язували це питання особливим чином.
Простір культури — це світ предметів і процесів «другої», або «штучної природи». Він є продуктом і сферою людської культуротворчої діяльності.
Матеріальні та ідеальні культурно-значущі просторові форми речей і процесів утворюють соціальний простір, у якому відтворюється і розвивається людина і крізь призму якого вона сприймає решту світобудови.
З огляду на внутрішню подвійність будь-якої національної культури (з одного боку, певна відокремленість, збереження духовного начала, а з другого — прагнення до єдності з іншими культурами, здатність продукувати загальнолюдське) розрізняють не лише простір національної культури, але й поняття світовий культурний простір. Це поняття охоплює всі культурні надбання людства, усе, що становить загальнолюдську цінність.
Культурне середовище необхідне для духовного, морального життя людини, набуття нею власне людських рис і властивостей, «духовної осідлості», прихильності до рідних місць, моральної самодисципліни і соціалізації у суспільстві.
Кожна людина, народившись, входить у лоно культури, опановуючи її елементи та історичні форми, і водночас репродукує і творить її. Відокремлена від людини культура позбавлена динаміки, життя, розвитку.
Культура, що народжена суспільною працею, має власну історію, у якій людська діяльність розкривається не тільки як виробництво речей, ідей, але й як творення самої людини, її самореалі- зація. Отже, культура — це також виробництво, продуктом якого є людина, а виробництво — це передусім дія, рух, розвиток. Творча здатність культури особливо є помітною у процесі так званого опредмечування і розпредмечування продуктів людської діяльності самою людиною. У людській діяльності опредмечування означає етап творення, творчості, а розпредмечування — етап навчання, опанування, засвоєння.
Завдяки реалізації механізму «соціальної спадковості», коли кожне нове покоління опановує набуті попередньою людською діяльністю знання, уміння, навички, цінності, відбувається залучення нових поколінь до досягнутого на певному історичному етапі рівня розвитку культури, що визначається як розпредмечування діяльності і культури. Воно передбачає включення до своєї безпосередньої діяльності вже існуючого масиву культури, занурення суб'єкта діяльності у буття культури. Однак людина не лише засвоює вже набуте в культурі, але й створює нові, власні матеріальні й духовні цінності — бере участь у процесі опредмечування культури. Новостворені цінності, забезпечуючи буття культури, розпредмечуються в діяльності наступних поколінь. Поняттям «культура» часто позначають якісний рівень людського буття: поведінку, вихованість, освіченість, опанування певною сферою знання та діяльності тощо. Це дає підстави для висновку, що культура є накопиченням якісності та пориванням до неї.
2-га картка
Масова й елітарна культури взаємодіють одна з одною. Поговоримо детальніше про діалог різних культур і про те, що є результатом цього діалогу. Як приклад розглянемо розвиток національних культур і їх взаємодію.
Джерела національних відмінностей культур варто шукати в історичних умовах їх формування. Ці відмінності мають глибоке коріння, що відображує особливості громадського життя певної соціально-історичної чи етнічної спільноти людей, її взаємозв'язку з природою. Культурні відмінності — одне із джерел багатогранності історичного процесу, що надають йому барвистості та багато- мірності. Кожна національна культура є неповторною, унікальною. І ця неповторність зумовлює необхідність дбайливого ставлення до неї.
Уже в античній цивілізації відбувався процес взаємодії культур. Поступово історія ставала всесвітньою, отже, виникали передумови для взаємозбагачення культур як у межах окремих багатонаціональних держав, так і в масштабах людства. Науково- технічний прогрес, загальні тенденції в розвитку освіти, значна міграція населення, світовий поділ праці — ці та інші фактори сприяють подальшій інтернаціоналізації культури і громадського життя, посиленню і поглибленню взаємопроникнення культур, але водночас породжують різноманітні проблеми.
Інтернаціоналізація культури часто зустрічає опір, особливо там, де її насаджують насильно. У деяких розвинутих країнах і тих, що нещодавно звільнилися від колоніальної залежності, прагнення до відокремлення національної культури є своєрідною формою протесту проти неоколоніалізму чи засилля чужої масової культури.
Уже сьогодні масовий експорт західної культури, особливо американської, поширення англійської мови як універсальної спричинили в деяких країнах відповідну реакцію населення: бажання обмежити використання іноземних слів у публічних виступах, друкованих матеріалах, зовнішній рекламі.
В умовах інтернаціоналізації загострюються проблеми збереження культури нечисленних народів. Наприклад, деякі народності Півночі не мають своєї писемності, і рідну мову поступово забувають у процесі спілкування з іншими народами.
Подібні проблеми можна розв'язати лише завдяки діалогу культур, але за умови, що це повинен бути діалог рівних і різних. Діалог припускає також взаємопроникнення, взаємозбагачення культур. Невипадково культурний обмін (виставки, концерти, фестивалі тощо) став доброю традицією в житті сучасної цивілізації. Завдяки діалогу створюються загальнолюдські культурні цінності, найважливішими з яких є моральні норми, передусім такі, як гуманізм, милосердя, взаємодопомога.
3-пгя картка
Обговорюючи проблеми сучасної вітчизняної культури, часто обмежуються доріканнями щодо її поганого фінансування з боку держави, занепаду рівня життя більшості населення і поганого впливу «бездуховної» культури Заходу. Незважаючи на те що, принаймні, дві перші проблеми є цілком реальними, це вкрай спрощене пояснення.
Історія людства свідчить, що рівень культури аж ніяк не є пропорційним рівню фінансування і забезпеченості населення. Що ж стосується «експансії Заходу», то вона можлива завдяки тому, що через якісь причини вона є затребуваною в Україні. Не слід забувати про те, що сучасна вітчизняна культура — це культура перехідного періоду.
Перетворення, що відбулися в нашій країні з часів оголошення незалежності, є такими фундаментальними, адже вони призвели до змін і способу життя, і системи цінностей, і навіть менталітету. Характеристиками подібних періодів в історії культур є, з одного боку, динамічність розвитку і, з другого, значна нестабільність.
Звертаючись до конкретних питань вітчизняної культури, необхідно відзначити її мозаїчність. Субкультури існували в Україні ще за радянських часів, проте в умовах панування комуністичної ідеології, яка регламентувала всі основні сфери соціального буття, їх (залежно від їх характеру) контролювали та «вписували» в єдину соціалістичну культуру чи «придушували». На межі 1980— 1990-х років стримування, а також «залізна завіса», що відокремлювала Україну від Заходу, зникли,— почався стрімкий процес утворення різних культурних спільнот зі своїми традиціями, картиною світу тощо. Кількість їх видів і варіантів є дуже значною: від відродження і виокремлення національних культур до субкультур нових соціальних груп (наприклад, так званих нових українців), від традиційних хіпі до прихильників відродження язичництва і шанувальників романів Дж. Р. Толкієна.
Процес культурного багатоголосся взагалі є нормальним, природним і плідним, адже культура країни створюється в результаті діалогу, і чим більше в ньому учасників, тим цікавішою вона буде. Проте у ситуації з Україною такий стан речей викликає певну тривогу. Почуття національної ідеї — підґрунтя видатних культур, що об'єднує субкультури, нині послаблено, а уявлення про саму ідею є розмитими. Отже, згадане вище різноголосся може негативно вплинути на українську культуру.
Помітною є також різниця у культурній ситуації столиці та провінції. Подобається нам це чи ні, але сучасна культура — культура інформаційного суспільства, і рівень її опанування залежить від доступу до інформаційних потоків, трансльованих ЗМІ, Інтерне- том, масовою книжковою продукцією тощо. На жаль, рівень культурної інформації, який досягає провінції, скоротився за більшістю показників як за обсягом, так і за якістю.
Інша група проблем пов'язана з певним відставанням вітчизняної культури в галузі технологічного оснащення. Нова технологія — не тільки якісне і кількісне поліпшення результату тієї чи іншої праці, вона докорінно змінює характер людської діяльності у всіх сферах, що, у свою чергу, є одним з факторів, які формують новий спосіб життя. Сьогодні найзначнішою з цих технологій є Інтернет. Про його роль у сучасному суспільстві не припиняють сперечатися: хтось убачає у ньому найбільше досягнення, хтось — найбільшу небезпеку. Пригадайте: такі суперечки точилися з приводу чи не кожного великого нововведення (наприклад, кінематографа на початку XX ст.). Навіть розвиток мистецтва нерозривно пов'язаний із комп'ютерними технологіями: кіно, телебачення, дизайн активно використовують комп'ютерну графіку та решту можливостей, що надані віртуальною реальністю.
У всіх сферах діяльності людину оточують речі, які щодня ускладнюються (машини, комп'ютери, факси, побутові прилади та ін.), а за сучасного способу життя людина взаємодіє з ними набагато частіше, аніж з людьми. Згадані проблеми свідомості сучасної людини пояснюються дегуманізацією сучасної культури.
Окремою проблемою є значні культурні впливи ззовні, що відбуваються на тлі серйозних змін і навіть повного зникнення багатьох традиційних галузей вітчизняної культури. Особливо відчутним є проникнення в Україну американської культури. Не обговорюватимемо, духовна вона чи бездуховна, просто вона інша.
Багато європейських країн приймають закони, що захищають національну культуру, ускладнюючи проникнення американської культури. Наприклад, у Франції 1982 року виголошено програму боротьби з «американським культурним імперіалізмом». Вочевидь, ця проблема постає і в Україні. Справа не в тому, щоб діалог різних культур припинився, а в тому, щоб він сприяв взаємозбагаченню, а не руйнуванню однієї культури іншою.
Культурна політика полягає не в підпорядкуванні національної культури державі, а в її підтримці — не тільки фінансовій, але й інтелектуальній. З-поміж цих заходів — розробляння нових освітніх програм, що сприяють гуманізації освіти, де оптимально сполучалися б загально-гуманітарні й національні цінності; закон про охорону мови (прийнятий, зокрема, у Франції); програми, що сприяють збереженню і вивченню традиційних видів мистецтв тощо.
4-ma картка
Стан культурного розвитку тієї чи іншої країни є одним із найоб'єктивніших показників не тільки духовного здоров'я суспільства, але й повноти розв'язання проблем, що постають перед ним.
Зневага до власної культури з'являється не через відсутність патріотизму, а здебільшого через те, що вона виявляється неспроможною задовольнити сучасні культурні запити людини, духовно та матеріально збагатити її.
Унаслідок цього відбувається подвійний процес взаємодії української та масової культури. З одного боку, бажання створити конкурентоспроможну культурну продукцію призводить до того, що наші композитори, митці, письменники часто копіюють не найкращі зразки зарубіжних пісень, телепередач, книжок та ін. З другого боку, прагнення зберегти національну специфіку призводить до того, що цим творам псевдокультурного виробництва надають українських рис. Через це зростає загроза чи то псевдокультуриза- ції української культури, чи то псевдоукраїнізації масової культури. Пристосування культури до невибагливих естетичних смаків масового споживача може поступово витіснити власне українську культуру з інформаційного простору нашої держави та спричинити творчу деградацію тих митців, які таким чином «вписалися» у систему ринкових відносин в культурному виробництві.
Відомо, що українська культура в її традиційно-народному прояві зосереджувалася здебільшого в регіонах. Тому проблемою номер один для виживання культури нашого народу є повернення її в міста як повноправного господаря. У центрі цього процесу — мовне питання, яке є питанням принциповим. Адже мова, як відомо, є могутнім каналом впливу одного народу на інший, каналом здійснення не удаваної, а реальної інформаційної, а отже, і культурної, економічної та політичної експансії.
Культура в усіх своїх історичних перетвореннях завжди лишається насамперед людською реальністю, що розкриває внутрішній світ людини — її життєві цінності, нарешті, сенс її буття. І саме тому, що за культурою стоїть внутрішній світ народу у різні епохи його існування, вона завжди є своєрідною та неповторною. Своєрідність та неповторність, скажімо, західноєвропейської культури чітко простежується у далеко не послідовному, проте неухильному її наближенні, починаючи з епохи Античності та завершуючи Новітньою епохою, до позитивного розв'язання безумовно центральної для неї проблеми людської свободи, у незмінному її прагненні до повноти та цілісності людського існування. Прагнення до свободи та повноти людського існування притаманне також українській культурі.
Сьогодні, коли перспектива єдності світової культури вперше за історію людства стає реальністю і залучення до неї національних культур може сприяти не тільки подоланню їх замкненості, але й спричинити втрату ними самобутності та незалежності.
Отже, одним із головних завдань культурного становлення незалежної України є розбудова української культури, яка мала б всі ознаки відповідності сучасному рівню розвитку основних світових національних культур.
Водночас ми не можемо залишатись осторонь світових культурних тенденцій і маємо діяти у двох напрямах одночасно — наполегливо відтворювати власну національну культуру, позбуваючись від тягаря колоніального минулого та інтегруючись у полікультурне довкілля світового співтовариства.
3. Опитування
♦    Чим характеризується сучасний стан вітчизняної культури? Відповідь аргументуйте.
♦    Якими є особливості сучасного вітчизняного споживача культурної продукції?
♦    Аналізуючи конкретні приклади, спробуйте визначити, до якої з культур належать роботи сучасних модельєрів, що демонструють на показах мод. Аргументуйте свою відповідь.
♦    Чи вважаєте ви, що вітчизняний кінематограф перебуває під негативним впливом американського кіно? У чому це виражається? Чи намагаються українські кінематографісти щось протиставити цьому впливу? Наведіть приклади.
♦    Доберіть приклади, що характеризують вплив ЗМІ на формування культури особистості. Аргументуйте свою точку зору.
VI. Підбиття підсумків уроку
Оцінювання роботи учнів на уроці
VII. Домашнє завдання
Для всіх:
1)    доповнити альбом «Культурна спадщина народів світу» сторінкою «Взаємозбагачення культур різних країн та народів світу».
2)    підготуватися до уроку узагальнення знань за матеріалом вивченого курсу «Зарубіжна художня культура».

 

Яндекс.Метрика >