загрузка...
-->
Конспект уроку з художньої культури (11 клас): Перлини готики. Взірці архітектури бароко. Модерн в архітектурі. Культова арабо-мусульманська архітектура. Храми Індії. Храми Далекого Сходу PDF Печать E-mail

Конспект уроку з художньої культури (11 клас): Перлини готики. Взірці архітектури бароко. Модерн в архітектурі. Культова арабо-мусульманська архітектура. Храми Індії. Храми Далекого Сходу
Мета: проаналізувати історичні умови розвитку європейської та східної архітектури, ознайомити учнів з особливостями системи будування культових споруд Близького та Далекого Сходу, формувати вміння характеризувати стилі й напрями архітектури світу, порівнювати їх характерні особливості; розвивати аналітичне мислення, художній смак; виховувати духовність, шанобливе ставлення до архітектурних пам'яток людства.
Оснащення. Зоровий ряд: зображення архітектурних пам'яток (Кентерберійський собор, собор Паризької Богоматері, Ам'єнський собор, Міланський собор, Шенбрунн- ський палац, Чернінський палац, Смольний монастир, мечеть Аль-Харам, мечеть Ібн-Тулуна, мінарет аль-Мальвія, Блакитна мечеть, печерний комплекс Карласанатха, мавзолей Тадж-Махал, пагода в монастирі Пунхванса, Храм Луншань та ін.); портрети видатних архітекторів (Дж. Берніні, Б. Растреллі, Ле Корбюзьє, А. Ґауді); роздавальний матеріал (таблиця «Архітектура світу»; за кількістю учнів). Музичний ряд: фрагменти музичних творів композиторів класицизму, бароко й модерну («Добре темперований клавір» Й. С. Баха, «Пори року» А. Вівальді, «Прощальна симфонія» Й. Гайдна, «Арабески» К. Дебюссі та ін.). Обладнання: ТЗН.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Форма проведення уроку: усний журнал.
Терміни й поняття: «романський стиль», «готика», «бароко», «класицизм », « модерн », « мавританське мистецтво ».
Творчість в архітектурі сильніше, аніж в інших видах мистецтва, пов'язана із життям.
О. В. Гусєв
ХІД УРОКУ
I.    Організаційний момент
II.    Мотивація навчальної діяльності
III.    Актуалізація опорних знань
Прийом «Мікрофон»
Завершіть речення.
♦    До культурних регіонів світу належать...
♦    Стилі європейської архітектури — це...
♦    Середньовічній культурі притаманні такі особливості...
♦    Архітектура Сходу та Заходу має такі відмінності...
IV.    Викладення нового навчального матеріалу
Коментар. На початку уроку вчитель роздає учням таблиці «Архітектура світу», у яких заповнено початок першого рядка з характеристикою готичної архітектури.
Завдання: упродовж уроку за сторінками усного журналу за
повнити всі рядки таблиці та вклеїти її в зошити. Архітектура світу
Стилі, напрями архітектури    Загальні особливості    Приклади
Готика    Спрямування споруди вгору; каркасна система; стрілчасті шпилі; вітражі; аркове склепіння; багате скульптурне оздоблення та ін.    Собор Паризької Богоматері (Франція), Вестмін- стерське абатство (Велика Британія), Міланський собор (Італія) та ін.
Бароко       
Модерн       
Арабо-
мусульманська       
Індійська храмова       
Далекосхідна храмова       

Розповідь учителя (усний журнал)
Сьогодні за допомогою усного журналу «Найвидатніші зразки світової архітектури» ми відповімо на запитання: «Якими здобутками позначився розвиток архітектури в Європі, на Далекому та Близькому Сході? ».
В історії західноєвропейської середньовічної культури виокремлюють кілька визначних періодів, зокрема романський та готичний, що вирізнялися характерними рисами.
Словникова робота. Романський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, пов'язаний з античною культурою Риму. Набув поширення у країнах Західної та Центральної Європи у добу Раннього Середньовіччя (X—XIII ст.). Романський стиль об'єднав усі види мистецтва: монументальне малярство, скульптуру, декоративне мистецтво, що невід'ємно пов'язані з архітектурою. Але головним видом мистецтва цієї доби була архітектура, що вражала масивністю та строгістю споруд із чітко окресленими об'ємами та великими вежами. Основні форми — храм, монастир, замок.
Романська архітектура є продовженням давньоримської архітектури. Термін «романський стиль» виник у І половині XIX ст., коли було виявлено зв'язок середньовічної архітектури з римською. Романські храми значною мірою підготували готику, що прийшла на зміну романському стилю у середині XIII ст.
До відомих пам'яток романського зодчества належать: Бам- берзький (1004—1217) та Шпайєрський собори (1030—1061) у Німеччині; церква Св. Петра і Св. Павла (XIII ст.) у монастирі Клю- ні, церква Сен-Лазар (1112—1132) в Отені у Франції; базиліка Сан-Мікеле (1117—1155) в Італії.
{Демонструються зображення зразків архітектури романського стилю.)
Словникова робота. Готика — стиль західноєвропейського мистецтва (здебільшого архітектури) II половини XII — XV ст. (доби найвищого розквіту феодалізму та його занепаду). Названий за ім'ям німецьких племен — готів. Виник на підґрунті народних традицій німців, досягнень романської культури, здебільшого, архітектури та християнського світогляду. Проявився у будівництві кафедральних соборів та пов'язаному з ним мистецтві кам'яного та дерев'яного різьблення, скульптури, вітражів. Набув також поширення у малярстві.
Термін «готика» (іт. gotico — незвичний, варварський) було введено теоретиком мистецтва й архітектором Джорджо Вазарі й поширено італійськими гуманістами епохи Відродження як принизливу ознаку всього середньовічного мистецтва, що виникло не без впливу германських племен, яких уважали «варварськими». Від початку XIX ст., коли щодо мистецтва X—XII ст. почали застосовувати термін «романський стиль», було обмежено хронологічні межі готики, у якій, у свою чергу, почали виокремлювати ранню, зрілу (високу) та пізню фази. Історія мистецтва оперує також поняттями англійська, французька, німецька готика. Мистецтво готичного стилю характеризується пошуком синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Гармонійний усесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики. Пізньороманський стиль відтворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, ребристе склепіння та ін.).
У готичній архітектурі відобразилися процеси формування національних держав, зміцнення міст, розвиток світських рис у міській і лицарській культурі.
Поширюючись Європою, готична архітектура відображувала також національні особливості кожної країни.
1-ша сторінка «Перлини готики»
Готичний стиль спочатку поширився у північно-західній Франції. Головним архітектурним типом став міський собор: каркасна система готичної архітектури (стрілчасті арки спираються на стовпи) дозволила створити надзвичайно високі та місткі інтер'єри соборів. Також розвивалося міське будівництво (житлові будинки, ратуші, торговельні ряди та ін.).
Ознаки готики — це характерне спрямування споруди вгору, що підкреслювалося стрілчастими шпилями, це вітражі (великі вікна із різнокольорового скла), найдавніші зразки яких збереглися у Великій Британії та Франції, а також численні арки, багатство скульптурного оздоблення.
Принциповою і найтиповішою ознакою готики є те, що (на відміну від романтизму) у її монументальних спорудах навантаження від усіх конструкцій сприймають і передають на фундамент не товсті й важкі стіни, а порівняно легкий кам'яний каркас. Його винайшли не раптово — це була концентрація досвіду зведення романських будівель, а також ознайомлення впродовж хрестових походів із конструкціями візантійських, мусульманських та інших споруд. Отже, походи збудили і нові потреби, і бажання будувати храми, що за розмірами, місткістю та пишністю не поступалися б головному храму православного світу — Св. Софії у Константинополі.
(Демонструються зображення зразків архітектурних споруд готичного стилю.)
1) Франція
Найвидатнішими пам'ятками готичного стилю є собор Паризької Богоматері у Франції (Париж), Вестмінстерське абатство у Великій Британії (Лондон), Міланський собор в Італії (Мілан) та ін.
Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі; 1163— 1345, арх. Жан де Шель, П'єр де Монтрей, Жуль Ардуен-Мансар та ін.) — сплав епохи, що об'єднала стійкість, матеріальність романських будівель із динамікою і легкістю готичних.
Кафедральний собор Богоматері в Шартрі (Шартрський собор; 1194—1220), що належить до шедеврів готичної архітектури, є тринавною спорудою із хрестоподібним плануванням із невеликим трансептом і деамбулаторієм.
Блискучий приклад зрілої французької готики — Реймський собор Богоматері (1211—1275 (головна частина); арх. Жан д'Орбе, Жан-ле-Лу, Гоше де Реймс, Бернар де Суассон) — місце коронації французьких королів і один із цілісних творів готики, що чудово синтезує архітектуру й скульптуру на площі у 6650 м2. Дві фасадних вежі заввишки 81,5 м, дзвіниця (вежа Ангела, 87 м), 3 вітражі (східний, північний і південний діаметром відповідно 12,5 та по 9,65 м), найбільша в Європі колекція скульптур (2303 екземпляри), зокрема статуя «Усміхненого ангела» (емблема міста Реймс) та статуя Цариці Савської, є типово готичними рисами Реймського собору. На висоті 50 м над землею, на східному фасаді, розташована «Галерея королів», у центрі якої зображено хрещення Хлодвіга. Попід нею зображено битву Давида із Голіафом та божественну коронацію Діви Марії (над великим порталом). Попри руйнування (XVIII ст.), у соборі до сьогодні збереглися вітражі XIII ст., розташовані над нефом, хорами та трансептом. Після Першої світової війни у соборі з'являються з різною періодичністю нові сучасні вітражі.
Найбільший і найвищий собор Франції — собор Ам'енської Богоматері (Ам'єнський собор; 1220—1528, арх. Робер де Люзарш, Тома де Кормон, Рено де Кормон) заввишки 42,3 м, площа 7700 м2. Лише 1528 року було встановлено шпиль, що височіє над собором. Його верхівка здіймається над землею на 112,7 м. Ам'єнський собор часто називають готичним Парфеноном.
Із готичних монастирів Франції найвідомішим є абатство Мон- Сен-Мішель (XI—XVI ст.) поблизу кордону Нормандії та Бретані, що розташоване на високій скелі як неприступна фортеця.
2 ) Англія
Готика Англії виникла наприкінці XII ст. та проіснувала до XVI ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським, а монастирським, оточеним полями й луками. Звідси, вочевидь, його видовженість по горизонталі, наявність значної кількості прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середохресті.
Характерним і довершеним зразком англійської готики став собор у Солсбері (1220—1266; добудований на початку XIV ст.). Він має план латинського хреста, розпластаного на землі (тринав- на базиліка). П'ятинавні базиліки у Британії не будували. Собор у Солсбері завдовжки 140 м. Абсиди нема, замість неї прямокутна каплиця Богородиці. Собор має допоміжні прибудови — подвір'я (клуатр), каплиці, ризниця, капітул (зала зібрань). Усі прибудови різняться за формою і висотою. Композицію об'єднує величезна вежа над середохрестям, шатровий дах якої часто помилково вважають шпилем. Вежа над середохрестям разом із дахом-шатром сягає на 135 м і є найбільшою соборною вежею Англії. Цей еталон ранньої англійської готики зобразив на своєму полотні Джон Кон- стебл (зберігається в музеї Метрополітен, Нью-Йорк, СІЛА).
Головний готичний собор Англії — Кентперберійський (після пожежі 1174 року відбудований у готичному стилі; близького до сучасного вигляду набув у XV ст.), резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня.
Собор Св. Петра у Вестмінстері (собор Вестмінстерського абатства; 1245—1745, останній арх. Генрі Йевель) в Лондоні — місце коронації й поховання англійських королів із часів Вільгельма Завойовника, згодом — усипальниця видатних людей Англії — наближається до французької готики.
Починаючи зі Столітньої війни, будівництво в Англії скорочується. З-поміж цивільної архітектури цього періоду можна також назвати Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) із його Вестмінстер-холом площею 1500 м2.
З ) Італія
В Італії поширилися лише окремі елементи готики. Основа — суто романська: широкі приземкуваті храми, гладка площина стін часто інкрустована кольоровим мармуром, що створює смугасту поверхню фасаду (наприклад, фасад собору у Сієні). Сієнський собор (1215—1263) на честь Успіння Пресвятої Діви Марії побудований на місці ранньої будови. Собор має форму латинського хреста із трансептом, що дещо виступає. Також собор має купол і дзвіницю. Купол, що височіє на 8-кутному фундаменті, підтримують колони. Купольний ліхтар додав Джованні Лоренцо Берніні. Неф відокремлений від 2 проходів напівкруглими арками. В оздобленні собору використано білий і зеленувато-чорний мармур із додаванням червоного мармуру на фасаді. Чорний і білий — символічні кольори Сієни, пов'язані із білим і чорним конями засновників міста, Сеніуса та Аскіуса.
Приклад пізньої італійської готики — побудований із білого мармуру грандіозний кафедральний Міланський собор (1386 — початок XIX ст.), що вміщує 40 000 чоловік. Будівництво розпочалося 1386 року, проте завершилося лише на початку XIX ст., коли за розпорядженням Наполеона остаточно оформили фасад. Деякі деталі було створено навіть 1965 року. Це один із найбільших соборів світу, другий за місткістю з-поміж готичних соборів (після Севільського собору) і другий за місткістю собор в Італії (після собору Св. Петра в Римі). Завдовжки він сягає 158 м, поперечний неф завширшки 92 м, висота шпиля 106,5 м. Собор прикрашають 3000 статуй.
Венецію й досі прикрашають мармурові готичні палаци з аркадами, що віддзеркалюються у каналах — Палац дожів у нинішньому вигляді збудований упродовж 1310—1424 років.
4 ) Іспанія
В Іспанії готичний стиль формується у XIII — І половині XV ст. Іспанська готика досить часто запозичує мавританські риси (собори в Севільї, Бургосі й Толедо). Кафедральний собор у Толедо — один із найбільших у Європі. Його заклали приблизно 1227 року. Собор має п'ять нефів і нагадує французькі взірці. Толедо був центром католицизму в Іспанії, тому собор постійно добудовували (зала капітул а, ризниця, релікварій, гардеробна зала). Унаслідок цього він утрачав чистоту стилю готики, але збагачувався рисами інших художніх стилів та зразками різних видів мистецтва (різьблення крісел Алонсо Берругете — шедеври ужиткового мистецтва Іспанії у хорі кафедрального собору). На фасаді спершу планували звести дві симетричні вежі, але збудували лише одну: 92 м заввишки — для дзвіниці (розпочав її будівництво Р. Альфон- со 1377 року, а завершив А. Гомес 1440-го), яка стала домінантою історичного центру Толедо. Ця вежа складається з трьох частин: чотирикутної, восьмикутної та конусної (дерев'яної). Усередині неї знаходиться дзвін «La Gorda» (з ісп. «товстий») вагою бл. 17 т, виготовлений 1753 (або 1755) року. Другу (недобудовану) вежу прикрашено банею у бароковому стилі.
5) Інші країни Європи
Готичні пам'ятки також є в Нідерландах (ратуші в Брюгге, Брюсселі та ін.), Чехії (собор Св. Віта і Карлів міст у Празі), Австрії (собор Св. Стефана у Відні), Польщі (Вавельський собор під
Краковом, Маріацький костел у Кракові, церква Матері Божої у Данцигу і найзначніша цегляна споруда — Палац великих магістрів у Марієнбурзі) та інших країнах Європи.
2-га сторінка «Взірці архітектури бароко» Для мистецтва бароко є характерними пишність і динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефектних видовищ, сполучення ілюзорного і реального, контрасти масштабів і ритмів, матеріалів і фактур, світла й тіні. Синтезу мистецтв, що має у бароко всеосяжний характер, властива урочиста монументально-декоративна єдність. Міський ансамбль, вулицю, площу, парк, садибу барокові митці розуміють як організовану художню єдність, що розгортається перед глядачем багатьма образами. Палаци й церкви бароко завдяки розкішній, вигадливій пластиці фасадів, неспокійній грі світлотіні, складним криволінійним планам і обрисам набували мальовничості й динамічності та немовби вливалися в навколишній простір. Парадні інтер'єри будинків бароко прикрашали багатобарвною скульптурою, ліпленням, різьбленням; дзеркала і розписи ілюзорно розширювали простір, а живописні плафони створювали ілюзію розгорнутих склепінь.
Словникова робота. Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві XVI—XVIII ст., якому притаманні пишність, прагнення до поєднання реальності з ілюзією, містичні алегорії, монументальність, театральність. У бароко відобразилися протиріччя епохи, складні думки й переживання її представників. Стиль і культура бароко мали тісний зв'язок із релігійною та аристократичною культурою.
У деяких країнах бароковий стиль розвивався наприкінці XVI та у І половині XVIII ст. (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі створені у визначних мистецьких центрах Італії (Римі, Мантуї, меншою мірою — у Венеції та Флоренції). Бароковий стиль відкрив нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилося в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів.
Найкращі представники бароко — італійці: архітектори та скульптори Мікеланджело Буонарроті, Лоренцо Берніні, Франчес- ко Борроміні, Карло Фонтана, Філіппо Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Алессандро Маньяско, Джованні Бат- тіста Тьєполо.
Ансамбль вілли Фарнезе (1559—1573; арх. Джакомо да Вінь- йола) не вирізняється своїми розмірами, але демонструє всі риси бароко — єдиний ансамбль із павільйонами, садом, фонтаном, сходами різних типів, що з'єднують тераси. Вілла ще сильно відокремлена від навколишнього середовища, «замкнена на собі».
(Демонструються зображення взірців барокової архітектури.)
Витоки розвиненого бароко, батьківщиною якого була Італія, сягають епохи Відродження, творчості Мікеланджело Буонарро- ті, якого називають «батьком бароко». Першим архітектурними творами, що повною мірою відповідають цьому стилю, уважають збудовану Мікеланджело у Флоренції капелу Медичі (1520—1534) та проект вестибюлю бібліотеки Лауренціана, що було споруджено пізніше. Митець підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдські розміри. Скульптурні та архітектурні твори генія справляють враження скорботи, напруження, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію, демонструючи потойбічну, майже неможливу красу.
Досягнення італійського бароко створили підґрунтя для подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі (та України в її складі), Австрії (та Чехословаччини в її складі) тощо.
♦    Пригадайте найвидатніші барокові споруди України.
♦    Які спільні та відмінні риси наявні в барокових спорудах, створених архітекторами, які працювали в Італії та в Україні?
♦    Назвіть видатних архітекторів барокового зодчества в Україні.
Завдяки сукупності різноманітних художніх прийомів мистецтво бароко справляло дуже сильне враження на глядачів, приголомшуючи їх величчю та грандіозністю. Ознаками барокової архітектури є овал у лінії будівлі та поява архітектурних ансамблів.
Грандіозним є ансамбль площі Св. Петра (1657—1663) роботи JI. Берніні. Овальна площа з двома фонтанами й обеліском замкнена могутніми чотирирядними колонадами, що владно організують простір, і перетворена на величезний атрій перед собором, до якого ведуть численні сходи. Прямолінійні ділянки колонад, що розташовані під гострим кутом до собору, створюють ефект зорового збільшення висоти фасаду, якщо дивитися на собор здалека.
Прийоми штучної перспективи Берніні застосовував часто (наприклад, поступово зменшуючи колони парадних сходів Скала Реджа у Ватикані (1663—1666), щоб візуально возвеличити фігуру Папи в момент його появи на верхньому майданчику). Берніні зіграв важливу роль у формуванні архітектурної зовнішності Рима (декоративно-ефектні фонтани — Тритона на пьяцца Барберіні; Чотирьох рік на пьяцца Навона та ін.).
Шедевром креслень архітектора є варіант плану (бл. 1638 року) для церкви Сан Карло алле Keammpo Фонтане. З-поміж робіт Борроміні — церква Сантіво алла Сапієнца (1642—1660), палаццо Памфілі (1645—1650), Сант Аґнезе ін Аґоне (1653—1657).
Церква Святого Ім'я Ісуса (церква Іль-Джезу; 1568—1584, арх. Джакомо да Віньола та Джакомо делла Порта, початковий проект підготував Мікеланджело) — соборна церква Товариства Ісуса (ордена єзуїтів), розташована на невеликий однойменній площі в центрі Рима. Побудована у дусі маньєризму, наближеного до естетики бароко.
Будівництво в стилі бароко в Австрії почалося задовго до 1690-х років. Один із перших зразків — бароковий собор у Зальцбурзі (1611—1628, арх. Сантіно Соларі).
Найбільшу барокову споруду Відня — палац НІенбрунн( 1696— 1713) — побудували австрійці Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах та його син Йозеф Еммануель.
Також у Відні у бароковому стилі побудовано палац принца Євгена, Богемську канцелярію, Придворну бібліотеку, церкву Св. Карла Борромея (Карлскірхе), палаци аристократів. Австрійська провінція пишається справжнім шедевром — бароковим монастирем у містечку Мельк (арх. Я. Прандтауер, Й. Мунгенаст).
Шедеври австрійського бароко поширилися також у Чехії (палац герцога Естергазі у Фертеді), Словаччині (монастир у Я сові) та ін. Празький архітектор Франческо Каратті розпочав будівництво надзвичайно ефектного Чернінського палацу (кінець XVII — початок XVIII ст., завершив Франтішек Канька).
Видатним зразком архітектури бароко в Празі став Валд- штейнський палац (І третина XVII ст.), над яким плідно працювали одразу декілька архітекторів-італійців (зокрема, Джованні П'єроні й Андреа Спецца). Дивний бароковий сад на несиметричній ділянці розпланував Ніколо Себрегонді, значно прикрасивши і палацовий ансамбль, і Прагу.
З-поміж представників періоду розвиненого бароко необхідно назвати батька й сина Дінценгоферів — Крістофа й Кіліана Ігнаца.
Зразки барокових споруд у Празі обмежувалися спочатку поодинокими палацами та церквами. Середньовічне планування Праги не постраждало, навпаки: у місті з'явилися виразні архітектурні домінанти, що надали йому значного художнього забарвлення — вдруге після доби готики.
Розвиток бароко в Росії був пов'язаний зі зростанням і зміцненням дворянської держави. Російське бароко поділяють на раннє та розвинене. Яскравими зразками раннього бароко у Петербурзі є палац Меншикова у Кронштадті (нині перебудований, майже зник як барокова пам'ятка), Петропавлівський собор у фортеці (зберігся), палац Меншикова на Василівському острові (реставрований, філія музею Ермітаж), Петергоф та палац Меншикова в Оранієнбаумі, деякі споруди Олександро-Невського монастиря (згодом однойменної лаври), Костянтинівський палац у Стрель- ні (реставрований).
Смольний монастир (1744—1764) у Петербурзі (проект Б. Ра- стреллі) складався з храму із домовими церквами та дзвіницею, а також інституту для дівчат із дворянських родин. Собор колишнього монастиря добудував архітектор В. Стасов лише 1835 року.
Чотири будівлі з комплексу Ермітажу в Петербурзі, розташовані уздовж Палацової набережної, є перлинами російського бароко: Зимовий палац (1754—1762, арх. Б. Растреллі), Малий Ермітаж (1764—1775, арх. Ж. Валлен-Деламот), Старий Ермітаж (1771—1787, арх. Ю. Фельтен), Ермітажний театр (1783—1787, арх. Дж. Кваренгі).
Світські зразки бароко у Москві — палац імператриці Ан- ни в Аненгофі, Лефортово (арх. Б. Растреллі, зруйнований), дерев'яний палац Шереметьєва в Кусково, палац Апраксіних, церква Климента Папи Римського в Замоскворіччі.
3-тя сторінка «Архітектура класицизму» На основі архітектури Відродження розвивається також класицизм, який у XVII ст. поширився у Франції (ансамбль Версаля у Франції, арх. Ж.-А. Мансар), а з II половини XVIII ст. стає панівним напрямом архітектури всіх європейських країн, а також Америки й Австралії. УII половині XVIII — І половині XIX ст. значного розвитку досягла російська архітектурна школа, яка вплинула на розвиток світової архітектури (творчість архітекторів В. Баже- нова, М. Козакова, А. Захарова, К. Россі та ін.).
Словникова робота. Класицизм — художній стиль і напрям, зорієнтований на форми античної, насамперед грецької, класики (інша назва — ампір). Класицизм не локалізований у якійсь конкретній історичній добі чи географічному регіоні. Митці Давньої Греції з IV ст. до н. е. вже зверталися до своєї класики VI ст. до н. е. Ці тенденції збереглися і в Середньовіччі; мистецтво Ренесансу також певною мірою є класицистичним. Класицизм як прагнення до ясності та чистоти пропорцій, урівноваженості та гармонії форм проявився у мистецтва Франції XVII ст., посідав чільне місце в англійському мистецтві та в мистецтві більшості європейських країн у XVIII—XIX ст.
На повну силу класицизм проявляється в архітектурних творах італійця Андреа Палладіо, який створив власний варіант палацу і варіював його впродовж усього життя. Він розробив нову систему пропорцій ордерів. Тепер ордер був не декором фасаду, а головним принципом побудови. Палладіо розробив новий різновид міського палацу із прямокутним внутрішнім подвір'ям, оточеним критою колонадою. Принципи раннього класицизму чітко відбилися в багатьох позаміських садибах — віллах.
4-ma сторінка «Модерн в архітектурі»
Словникова робота. Модерн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стиль у європейському мистецтві кінця XIX — початку XX ст., що з'явився насамперед у художній промисловості та архітектурі, а надалі помітно позначився також у малярстві, графіці та скульптурі. Започаткований в Англії у 1870-ті роки, згодом поширився континентом. Модерн — штучне прагнення створити підкреслено новий, «сучасний» художній стиль, для якого є характерними лаконічність, незвичайність декоративних форм, підкреслення структурних елементів.
Стиль модерн в архітектурі поєднав використання нових будівельних матеріалів (сталі, скла, залізобетону) із розкішшю, витонченістю, декоративністю. Важливою ознакою модерну в архітектурі були орієнтація на потреби певних соціальних верств і використання національних елементів виражальності.
Основними елементами стилю є застосування синусоїдних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я,— ліній, запозичених у природи. Створюючи новий стиль, представники модерну використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, асиметрію та вільне планування. Вони застосовували новітні технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі вирішення підпорядковані єдиному образно-символічному задуму й орнаментальному ритму.
Поряд зі зверненням до хвилястих, природних форм мали місце компромісні варіанти з використанням прямокутних об'ємів, що не погіршувало образності й функціональності стилю. В архітектурі модерну широко використовували як деревину (дерев'яний модерн), так і звичайну та глазуровану цеглу, бетон, металеві конструкції, комбінації матеріалів. Дерев'яний модерн переважав у будівництві заміських помешкань.
В архітектурі модерну, з одного боку, упроваджувалися ідеї художнього індивідуалізму, а з другого, мистецтво утопічно розглядалося як засіб соціального перетворення суспільства (наприклад, у роботах бельгійця X. Ван де Велде, що ґрунтувалися на соціалістичній утопії В. Морріса).
Фасади будинків модерну характеризуються здебільшого динамічністю й плинністю форм, які досить часто наближаються до скульптурного або природного явища (будівлі А. Ґауді в Іспанії, В. Орта й X. Ван де Велде в Бельгії, Ф. Шехтеля в Росії); іноді вони скупі й геометрично чіткі (будівлі Й. Хофмана, Й. Ольбриха в Австрії, Ч. Макінтоша в Шотландії, зрілі роботи Ф. Шехтеля).
Деякі архітектори модерну передбачали функціоналізм, прагнучи виявити каркасну структуру будинку, підкреслити тектоніку мас і об'ємів (деякі будівлі О. Вагнера, Й. Хофмана в Австрії, П. Беренса в Німеччині, О. Перре у Франції).
Виникнення та поширення стилю модерн збіглося з широким використанням забутих будівельних технологій та відновленням ремесел, широким використанням промислових технологій у будівництві суспільно значущих об'єктів (виставкові комплекси, вокзали, буржуазні театри тощо). Важливу роль у популяризації та поширенні стилю зіграли саме міжнародні виставки та будівництво виставкових павільйонів у нових формах. Масова забудова деяких вулиць чи районів створила нове архітектурне середовище в історичних містах — Парижі, Мілані, Барселоні, Манаусі, Відні, Петербурзі, Берліні, Москві, Львові, Ризі, Києві, Празі.
Найбільшої популярності модерн набув під час Усесвітньої виставки в Парижі (1900). Після 1910 року значення модерну поступово зменшилося.
Одним із перших архітекторів, які працювали у стилі модерн, був бельгієць Віктор Орта (1861—1947), який активно використовував нові матеріали, передусім метал і скло. Конструкціям із заліза він надавав форм, що нагадували фантастичні рослини. Сходові поруччя, світильники, що звисають зі стелі, навіть дверні ручки — усе було ретельно спроектовано в єдиному стилі.
Першим прикладом застосування збірних конструкцій у будівництві став Кришталевий палац у Лондоні, споруджений для першої Всесвітньої промислової виставки (1851).
Незвичні, сміливі зразки стилю створив каталонський архітектор Антоніо Ґауді (1852—1926) у Барселоні. Споруджені ним будинки настільки органічно вписуються в навколишній пейзаж, що здаються справою рук природи, а не людини. У будинку Ба- льо (1905—1907) Ґауді досягнув апогею свого захоплення криволінійними формами та «органічними» мотивами, застосувавши всюди — від фасаду до інтер'єрів та меблювання. Покрівлю викладено черепицею так, що вона нагадує риб'ячу луску. Будинок Міла (1905—1907) часто називають «Педрерою», кам'яною печерою. Ґауді тут досяг сюрреалістичної атмосфери, із хвилястим фасадом, криволінійними формами та ексцентричними димарями- дзвонами.
Однією з перших споруд у стилі модерн був житловий будинок у Парижі на вулиці Франкліна (1903; арх. Огюст Перре). Справжнє відкриття в архітектурі здійснив Jle Корбюзьє (1887—1965), який одним із перших застосував залізобетон. У Франції ідеї модерну розвивав також Ектор Ґімар (1867—1942), якии створив, зокрема, вхідні павільйони паризького метро.
У стилі модерн кожний архітектор творив споруду від початку до кінця — від складання проекту до архітектурного оздоблення. Так забезпечувалась єдність стилю. Прикладом такого синтетичного витвору є приватний будинок Рябушинського в Москві (арх. Ф. Шехтель). Цю надзвичайну споруду, починаючи від витончених деталей огорожі, оздоблення фасаду, різноманітності віконних прорізів, живописного панно на фасаді та завершуючи інтер'єром, у центрі якого розташовані відомі декоративні сходи, створено в єдиному стилі.
У США у межах модерну кінця XIX ст. виникла так звана чиказька школа архітектури, найпомітнішою фігурою якої є Луїс Саллівен (1856—1924), який запропонував тип висотної офісної будівлі з мінімумом декору — хмарочос. Таким чином, модерн став «сходинкою» до архітектури XX ст.
Перші хмарочоси були побудовані в Чикаго (місто після спустошливої пожежі 1871 року потребувало нових будівель). Кілька років потому було винайдено електричний ліфт (1880). Уважа- ється, що першою такою будівлею в Чикаго був Хоум-іншуранс- білдінг (1883—1885, арх. В. Джені), яку почали наслідувати. Будівля універмагу «Карсон, Пірі енд Скотт» (1899, арх. Л. Саллівен) із «ґратчастим» фасадом із величезних горизонтальних вікон і фанерованих білою плиткою стін став прообразом хмарочосів усієї Америки.
5-та сторінка
«Культова арабо-мусульманська архітектура»
У результаті арабських завоювань VII—IX ст. виникла величезна держава — Арабський халіфат (у складі Аравійського півострі- ва, сучасних Іраку, Ірану, більшої частини Закавказзя, Середньої Азії, Сирії, Ізраїля, Йорданії, Єгипту, Північної Африки, Іспанії та Португалії, Північної Індії).
Словникова робота. Мавританське мистецтво — умовна назва стилю мистецтва, що виникло у VII—VIII ст. у південних областях Іспанії та країнах Північної Африки внаслідок злиття художніх традицій арабів-завойовників з культурою місцевого населення.
Однією з характерних рис синтезу мистецтв у монументальному арабському зодчестві є важлива роль декоративних форм. Особливе значення має орнамент (арабески — складний орнамент із геометричних фігур і стилізованих рослинних мотивів, який подеколи містить каліграфічні східні написи), що монохромним мереживом, барвистим килимом укриває стіни і склепіння будинків (багатим оздобленням славилися навіть численні громадські лазні, у спорудженні яких використовувався досвід зведення римських терм).
В архітектурі жител здавна були вироблені прийоми планування будинків із внутрішніми подвір'ями та із захищеними від спеки терасами.
Спільні для багатьох народів Близького й Середнього Сходу особливості архітектури були пов'язані із природно-кліматичними умовами країн і можливостями будівельної техніки (наприклад, використання особливих конструкцій із глини, цегли й каменю). Були створені різноманітні форми арок — стрілчасті, підковоподібні, фестончасті; винайдені особливі системи склепінчастого перекриття.
Стіни мечеті, палацу, медресе, караван-сараю так само, як і стіни будинків та укріплень, являли собою перешкоду, ховаючи те, що було всередині. Особливе значення (як ядро архітектурної композиції) мало відкрите квадратне або прямокутне подвір'я, оточене арковими галереями. У мечетях до однієї зі сторін цього подвір'я, зорієнтованої в бік Мекки, прилягала глибша аркада, яка утворювала кілька рядів молитовної зали. Арки спиралися на колони й стовпи.
Середньовічні архітектори Арабського Сходу створили нові типи монументальних культових і світських будівель:
•    мечеті — молитовні будинки мусульман;
•    мінарети — вежі, з яких закликають вірян на молитву;
•    медресе — мусульманські духовні училища;
•    караван-сараї та криті ринки, що відповідали розмаху торговельної діяльності міст;
•    палаци правителів, укріплені цитаделі, фортечні стіни з воротами й вежами;
•    мавзолеї — монументальні похоронні споруди, що містять камеру із останками померлого й поминальну залу.
Мечеть є будівлею, що стоїть осторонь, із куполом-гамбізом. Іноді мечеть має внутрішнє подвір'я (наприклад, Аль-Харам). Флігелем до мечеті пристроюють 1—9 веж-мінаретів (кількість мінаретів повинна бути меншою, ніж у мечеті Аль-Харам). Молитовна зала позбавлена зображень, але на стінах можуть бути написані арабською рядки з Корану. Стіна, звернена до Мекки, позначена порожньою нішею — міхрабом. Праворуч від міхрабу розташована кафедра — мінбар, з якої проповідник (імам) читає проповіді віря- нам під час молитви. При мечетях іноді працюють школи-медресе.
Арабське слово масджид — мечеть, є похідним від арабського кореня саджада — падати ниць, уклонятися — тобто слово позначає місце поклоніння. Воно свідчить про місце, де вірянин може вклонитися Богові під час молитви і не припускає нічого, окрім чистого простору. Мусалла — особливий тип відкритих споруд, що оточені стіною або мають тільки одну стіну (вона визначає напрямок у бік Мекки), розташовані зазвичай за межами міста.
Під час поширення ісламу на нові землі, для потреб вірян не лише будували нові храми, але й пристосовували ті, що вже існували, здебільшого християнські. З-поміж найвідоміших — храм Св. Софії в Царгороді (Стамбулі), а також мечеті Багдада. Власне ісламські храми — це прості та зручні споруди, що наближаються за формою і планом до будинку Пророка в Медіні, закладені на місці колишніх військових таборів. Наприкінці VII ст. була визначена відмінність (за призначенням і функціями) між масджид — невеликою мечеттю для індивідуальної молитви та масджид джаммі — соборною («п'ятничною») мечеттю для колективної молитви, що здійснює вся громада опівдні щоп'ятниці.
Усі мусульманські культові споруди об'єднані спільною рисою — вони орієнтовані строго на Мекку (точніше, на Каабу): місце, куди мусульмани посилають молитви. Цей напрямок називається кібла («те, що розташоване навпроти»). Від нього отримала свою назву задня, звернена до Кааби, стіна будь-якої молитовної будівлі в ісламі, яка теж називається кібла. У ранній період, коли молитву здійснювали на окресленій на піску ділянці землі, кіб- лу визначали за тінню списа, устромленого в землю. Орієнтація на Мекку утвердилась тоді, коли язичницьке святилище — Каабу — було оголошено також і мусульманською святинею. Про це йдеться у другій сурі Корану, що належить до найдавніших медін- ських одкровень.
Як архітектурна споруда медресе склалася у X—XII ст. (наприклад, медресе Нізаміє в Харгірді, Іран, XI ст.; медресе ан-Нурія аль-Кубра в Дамаску, XII ст.).
Медресе являє собою 1—2-поверхову споруду з прямокутним подвір'ям, келіями, мечеттю та аудиторіями.
Існують регіональні відмінності в архітектурі медресе. У Середній Азії мечеть і аудиторії розташовані в корпусі будівлі, по обидва боки від порталу, у Сирії та Єгипті вони займають обернені до подвір'я лоджії. У Малій Азії подвір'я медресе зазвичай покрите масивним куполом.
Медресе оздоблюють різьбленням по каменю, стуку (алебастровій штукатурці), дереву й теракоті та полив'яними плитками.
Зазвичай медресе відкривали при великих мечетях. У них готували служителів культу (імамів), учителів початкових мусульманських шкіл — мектпебів, а також службовців держапарату.
Перше медресе було відкрито 859 року у Фесі (Марокко). У період IX—XIII ст. медресе поширилися всією територією Близького й Середнього Сходу, а також у Магрибі, тобто країнами, звідки зародився іслам та які зазнали ісламізації.
У період Середньовіччя медресе були осередками культури — фактично першими університетами в сучасному розумінні.
У часи Аббасидів було створено цілу мережу медресе, яка, крім Персії, Аравії та Магрибу, охопила й деякі території Західної Європи — Аль-Андалус (переважна частина сучасної Іспанії) та Си- цилійський емірат та території сучасних Афганістану, Пакистану, Пенджабу (Північна Індія). Знамениті медресе діяли в Каїрі (університет Аль-Азхар, 975) та Багдаді (університет Мустпансирія, 1233). Наприкінці існування Золотої Орди у XV ст. разом із прийняттям ісламу мусульманська культура, зокрема й медресе, поширилася величезною територією Поволжя (у тюрків, татарів і башкирів), Середньої Азії та Казахстану. Відомими медресе XV—XIX ст. були медресе Бухарського ханства в Самарканді (медресе Улугбе- ка) та Бухарі; також діяли медресе в Казані, Уфі, Криму (зокрема, Зінджирлі-медресе, засноване 1500 року Менґлі І Ґераєм у Сала- чику поблизу Бахчисарая). У XVII—XIX ст. медресе поширилися у багатьох частинах Африки — у Західному і Східному Судані.
Мінарет в ісламській архітектурі — баштоподібна культова споруда при мечеті, з балкона (шерифе) якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву (салятп).
Зовнішні стіни мінарету нерідко мають художнє оздоблення — це фігурна цегляна кладка або облицювання полив'яною цеглою.
Стилі та загальна архітектура мінаретів можуть значно різнитися — залежно від регіону і часу будівництва.
Свої особливості мали мінарети у мусульманських народів Індії, російського Поволжя (татари) — своєрідний сплав церкви й мечеті, із мінаретом посеред даху; у Китаї — з елементами пагоди, а також у інших народів тощо.
З-поміж мечетей відомі пам'ятки архітектури — Калаян у Бухарі (1127), Кутпб-Мінар у Делі (бл. 1200), мечеть Ібн-Тулуна у Каїрі та ін.
Мечеть Аль-Харам — головний священний храм мусульман, у внутрішньому подвір'ї якого знаходиться Кааба. Є об'єктом обов'язкового паломництва — хаджу (у Корані мечеть Аль-Харам згадано 15 разів). Розташовано у Мецці в Саудівській Аравії.
Прототип мечеті Аль-Харам з'явився 638 року. За часів пророка Мухаммеда і «праведних халіфів» Заповідна мечеть була маленькою, без стін; територію відокремлювали будинки, між якими розташовувалися ворота, що служили за вхід. Уперше мечеть розширив халіф Омар ібн Хаттаб, який викупив усі будинки, що до неї прилягали, зруйнував їх, а територію огородив невисокою стіною. Осман ібн Аффан, ставши халіфом, знову розширив мечеть у той самий спосіб. Мечеть Аль-Харам і надалі продовжували розширювати інші правителі.
Сьогодні до мечеті ведуть 4 головних входи і ще 54 додаткових, не беручи до уваги входів на 2-й і нижній рівні. Площа мечеті складає 309 000 м2 і може вмістити до 700 000 чоловік. Мечеть має 9 мінаретів заввишки 89 м, 11 сходів та 7 ескалаторів. Комплекс освітлюється за допомогою двох електростанцій. Мечеть оснащено радіо- і телестудіями, а також кондиціонерами.
Без Блакитної мечеті (Ахмедіє) султана Ахмета І неможливо уявити Стамбул. Мечеть (побудована 1616 року) розташована навпроти храму Св. Софії і мала, за задумом султана, перевершити за красою християнський храм.
Сусідство двох архітектурних шедеврів надає площі між ними неповторності. Уже майже 400 років стоять поруч ці два пам'ятники світових релігій. Офіційно Блакитну мечеть називають мечеттю Султана Ахмеда. А назвою «Блакитна» вона зобов'язана 200 000 кахлям блакитного кольору, що прикрашають її зсередини.
Архітектором мечеті був Мехмет-Ага, який створив цей шедевр архітектури за 7 років. Будівля має всі характерні для архітектури мечетей ознаки. Незвичним у Блакитній мечеті є тільки те, що у неї 6 мінаретів: 4, як зазвичай, з боків, а 2, дещо нижчі,— у зовнішніх кутах внутрішнього подвір'я. У легендах ідеться про те, що цим султан спричинив гнів старійшин Мекки (релігійний центр ісламу).
До середини IX ст. належить найперший із пам'ятників громадської архітектури середньовічного Єгипту, що дійшли до сьогодні,— Нілометпр, побудований на острові Роду поблизу Фустату. Споруда являє собою глибокий колодязь із високою колоною посередині, за якою вимірювали рівень води в Нілі. Стіни колодязя викладені каменем, прикрашені декоративними нішами і фризами з куфічними написами.
Найдавнішою є форма квадратних у плані мінаретів Сирії, які наслідували вигляд дзвіниць сирійських християнських церков. Останні ж, у свою чергу, розвинули традиції елліністичних і римських баштових укріплень. Тип квадратного в плані мінарету поширився в країнах Північної Африки та в Андалузії. На Близькому й Середньому Сході панівною стала кругла, дещо звужена у верхній частині форма мінарету. Угорі мінарет прикрашали кільцевий балкон, карниз і легка надбудова у вигляді ліхтаря.
У центрах мусульманського світу у різні часи змінювалися розміри веж, їх пропорції, елементи композиції, характер оздоблення. Цікавою є форма мінарету аль-Мальвія в Самаррі на березі Тигру. Він був частиною комплексу Великої мечеті міста, найбільшої в мусульманському світі, яку почали будувати 847 року. Велика мечеть займала площу 38 000 м2 і являла собою типовий зразок арабської колонної мечеті з велетенським подвір'ям, молитовною залою і мінаретом. Мінарет має незвичну форму: на квадратній основі зрізаний конус, охоплений зовнішнім спіральним обходом- пандусом. Можливо, його архітектор узяв за взірець вавилонський зикурат Етеменанкі.
Незвичним силуетом вирізнялися мінарети Туреччини. Вони були дуже високими, багатогранними й багатоярусними.
З часів династії Омейядів збереглися так звані замки пустелі — резиденції халіфів і придворної знаті, побудовані подалі від неспокійних і багатолюдних міських центрів. Навколо замків були поселення, функціонувала система зрошення — підземні водоймища, канали, греблі, підземні цистерни; квітнули сади, люди обробляли землю, полювали у доглянутих мисливських угіддях. Замки пустелі нагадували пізньоримські та візантійські сільські садиби. З-поміж них траплялися й справжні замки — великі за розмірами, складні й чіткі за планом, із парадними залами й кімнатами, великою кількістю господарських приміщень. Ці замки були красиво й багато оздоблені рельєфами, різьбленням по каменю, скульптурою, розписами й мозаїкою. Ззовні така споруда утворювала замкнутий кубічний об'єм з круглими вежами по кутах і єдиним парадним входом. Замок Хірбет аль-Мафджар поблизу Ієрихона (сучасна Йорданія) — складний ансамбль, який містив палац, мечеть, велетенську лазню, павільйон із басейном у великому подвір'ї. У замку збереглися мозаїки на підлозі, що ілюструють римсько-візантійську традицію у мусульманському мистецтві. Особливо цікавою є декоративна скульптура зі стуку. Барабан одного з куполів спирався по кутах на фігури атлантів. Цей античний мотив був трактований з урахуванням східних традицій: фігури — важкі й застиглі, з могутніми, схожими на стовпи, ногами, очі непропорційно великі, зачіски та лінії одягу перетворюються на елементи орнаменту. Купол у лазні прикрашений розеткою, у шість пелюсток якої вписані голівки східних красунь.
Перші медресе виникли в Сирії та Іраку. 1227 року було споруджено велетенське двоповерхове медресе Мустпапсирія у Багдаді — із бібліотекою, шпиталем, лазнею. Навколо прямокутного подвір'я розташовувалися приміщення, де жили викладачі та студенти.
Альгамбра (з араб.— червона) — архітектурний ансамбль, визначний пам'ятник мавританської архітектури XIII—XIV ст. у південній Іспанії, розташований на пагорбах тераси у східній частині міста Ґранада, що складається з мечеті, палацу та фортеці. Ззовні вирізняється фортечною суворістю, усередині — розкішшю оздоблення.
6-тпа сторінка «Храми Індії»
Індійське мистецтво упродовж свого розвитку позначене тісним зв'язком із панівними в різні періоди релігійними системами. Майже всі його пам'ятки, що дійшли до сьогодні, мали релігійний характер. Багато з них не збереглося, адже для будівництва використовували різний матеріал: камінь — для релігійних святинь; дерево, цеглу та глину — для світських споруд. Пріоритет релігії в індійській культурі яскраво виявився у сфері мистецтва.
Більшість архітектурних і скульптурних пам'яток датується періодом між IV ст. до н. е. та першими століттями нашої ери. Найсуттєвіші художні надбання належать до часів панування буддизму за династії Маур'їв, особливо за царювання Ашоки. Це був період розквіту міст — центрів ремесла, торгівлі, науки та мистецтва.
На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам. Художньо-образне сприйняття крізь призму цих релігійних та філософських систем вирізняється витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайла- санатха. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: упродовж 150 років давні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі з-поміж відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лал- Котп (кінець XI ст.) із унікальною суцільно-залізною колоною, вік якої понад 150 000 років. Поверхня цього металевого велетня й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вчених майбутнього.
Індуїстські храми у IV—VI ст. були невеликими за розмірами — дерев'яними, із пласкими дахами і товстими стінами. Згодом їх починають зводити з каменю; вони стають значно вищими. Основною в індуїстському храмі є вежа (шикхара) над невеликим святилищем із фігурами або символами богів. Цю форму використовували також буддисти, наприклад, у спорудженні храму у Бодх-Гаі поблизу місця прозріння Будди.
З IV ст. розвивається світська культура. Поруч із храмами у трактаті з архітектури V—VI ст. описані громадські споруди, палаци. Гуптські царі підтримували різноманітні релігії, але віддавали перевагу культу Вішну (наприклад, у тогочасних написах індуїстські імена зустрічаються вп'ятеро частіше, аніж буддійські або джайністські). Духу ієрархічної спільноти повною мірою відповідала основна ідея індуїзму — служіння Богу та відданості Йому. Найпопулярнішими богами стали Вішну та Шива.
У XII—XIII ст. в Індії з'явилися основні типи культових споруд мусульман, передусім мечеті, мінарети, медресе, мавзолеї. В основних типах архітектурних споруд ранньоісламського періоду простежуються ісламські традиції, але в деталях культових будівель також помітним є вплив індійської архітектури. Колони, деталі архітектурних прикрас із великою кількістю рослинних орнаментів запозичені у буддійських та індуїстських будівель. Також характерною рисою архітектури ранньоісламського періоду є її гармонійне поєднання з навколишнім середовищем.
Пізніше в Індії набули поширення стпамбхи — культові кам'яні стовпи з висіченими на них написами (проповідями). Най- знаменитіший — Сарнатпхський (колона Ашоки). На барабані висічені тварини — символи сторін світу, на капітелі — леви, які несуть колесо закону (образ Будди і знак його прозріння). Визначилися також місця паломництва: Капілавасту, де народився Будда; Гайа, де він прозрів; Бенарес, де він прочитав першу проповідь; Кусінагара, де він досяг стану нірвани.
ЗIII ст. до н. е. з'явилися буддійські храми у печерах Аджанти (найпізніші створені у VII ст. н. е.). На їх стінах добре зберігся живопис: сцени з життя Будди, його втілення, сцени з життя індійців. Зображенням притаманна вишукана естетичність.
Безсмертною пам'яткою індійської архітектури є мавзолей Тадж-Махал (1630—1652), який називають «поемою в камені». Грандіозна (заввишки 74 м) біломармурова споруда з облицюванням із самоцвітів зведена за наказом Великого Могола шаха Джаха- на як мавзолей для його дружини Мумтаз Махал. Для будівництва було залучено 20 000 робітників, витрачено понад 90 млн рупій (грошова одиниця Індії). Тадж-Махал відобразив красу й могутність імперії Великих Моголів.
У основі споруди лежить квадратна платформа зі сторонами понад 95 м, по кутах мавзолею — 4 мінарети. Стіни викладені полірованим мармуром, ззовні подекуди доповнені червоним піщаником. У вікнах та арках — ажурні решітки. Склепінчасті переходи розписані (арабськими літерами) сурами із Корану.
Більшість дослідників вважає, що Тадж-Махал побудовано з матеріалів, які привозили з усієї Індії та Азії. Для транспортування будівельних матеріалів використовували понад 1000 слонів. Білий мармур привозили з Раджастану, яшму — з Пенджабу, нефрит і гірський кришталь — із Китаю, бірюзу — із Тибету, лазур — із Афганістану, сапфіри — зі Шрі Ланки, сердолік — з Аравії.
Ім'я архітектора невідоме, але поширена думка, що в розроблянні проекту брали участь найкращі архітектори Індії та інших країн Сходу на чолі з агрським архітектором Устад-Ісою. Не виключено, що одним із авторів був сам шах Джахан, який мав витончений художній смак.
Навколо Тадж-Махалу шах Джахан висадив сад, причому сам мавзолей стоїть на початку саду. У центрі саду створено мармурове водоймище. Уздовж зрошувального каналу з фонтанами висаджені кипариси.
Навпроти Тадж-Махалу, на іншому березі річки, шах Джахан мав намір побудувати ще одну гробницю, для себе, тієї самої форми, що й Тадж-Махал, але із чорного мармуру. Обидва мавзолеї мали з'єднуватися мостом. Але плани не втілилися в життя. Після смерті шаха Джахана поховали в одному склепі з Мумтаз Махал. На їх могилах лежать плити, прикрашені золотим і срібним орнаментом.
7-ма сторінка «Храми Далекого Сходу»
Поширення буддизму на Далекому Сході зумовило появу нових видів культових споруд — печерних храмів і башт-пагод, пов'язаних з індійською традицією. Квадратні або прямокутні в плані, печерні храми мали поділені на яруси стіни з нішами, прикрашеними скульптурами. їх стелі підпирали кам'яні стовпи, які прикрашали розписами.
Пагоди, що різняться за типами, виконували функції меморіальних пам'ятників, позначок священних для буддистів місць (муma), сховищ реліквій, канонічних книг і культових предметів (шиїта), молитовень (фута), житлових приміщень (шеліта), маяків (гусаота), дозорних веж (ляодіта). Союз із державою приносив церкві неабиякий зиск. Розкішні палаци, храми, пагоди, житла заможних городян, у спорудженні яких дедалі більше використовують камінь і цеглу, височіли на загальному фоні одноповерхових, здебільшого глинобитних жител городян.
Від часів появи першого буддійського храму (за легендою, 552 року) архітектура розвивалася шляхом поєднання корінних і запозичених рис, але в архітектурно-планувальній структурі японські й китайські храми принципово різнилися: перші тяжіли до рівнинної композиції, а в других надавали значення ярусному чи різноплощинному розташуванню споруд, а це заважало створенню єдиного стилю.
Крім того, особливі природні умови Японії зумовили відмінні від китайсько-корейських прототипів конструктивні форми аж до створення специфічних варіантів типових споруд і прийнятого декору. Так, використання одного-двох дерев, кущів як обов'язкової частини архітектурного ансамблю залишається постійним елементом японської будівельної творчості. Пагодам властива особлива легкість, витонченість, ажурність, стрункість форм.
До нашого часу збереглася побудована у перші роки VII ст. найдавніша дерев'яна споруда світу — Центральний архітектурний ансамбль («Золота зала» кондо і п'ятиярусна пагода заввишки 32 м Західного павільйону) храму Хорюдзі. Засновником храму вважають принца Сьотока. Занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО та Національних скарбів Японії.
Кійомідзудера — монастир площею 242 м2 у місті Кіото. Повна офіційна назва — Отовасан Кійомідзудера («монастир Чистої води на горі Отова»). Збудований наприкінці VIII — на початку IX ст. як обитель буддійської секти Хоссо. Названий на честь гірського водоспаду Отова, що на південь від монастиря. Занесений до Світової спадщини ЮНЕСКО. Центральний храм монастиря — «Головна зала», яку називають «Помостом Кійомідзу», був перебудований (1633) за наказом сьоґуна Токуґави Іеміцу. Серед давніх архітектурних споруд монастиря виокремлюють дзвіницю і Західні ворота. Основні будівлі мають кам'яний фундамент і оточені кам'яною кладкою. Від центрального входу монастиря — Воріт Ніо — пролягає дорога, що веде до Головного храму. Уздовж дороги розташовані Західні ворота, триярусна пагода, дзвіниця, бібліотека сутр, Храм засновника та Асакурський храм. На сході від Головного храму — храми Шак'ямуні, Аміди та Внутрішній павільйон. На південь від Головного храму протікають три струмки водоспаду Отова. На південь від водоспаду — Долина парчевих хмар. За нею розташовані дочірній монастир Тайсандзі, призначений для молитов за успішні пологи, та маленька триярусна пагода, названа «Породільною». На північ від Головного храму знаходиться Павільйон звершень. Нині всю територію монастиря перетворено на парк.
Кінкакудзі(«Монастир Золотого павільйону») — монастир буддійської секти Ріндзай у місті Кіото. Повна офіційна назва — Хо- кудзан рокуондзі («монастир Оленячого саду на Північній горі»). Збудований 1397 року як резиденція екс-сьоґуна Асікаґі Йосіміцу, перетворена на дзенівський монастир після його смерті. Названий на честь Золотого павільйону, найкрасивішої будівлі монастиря. Під час громадянської війни 1467—1477 років монастир втратив практично всі культові споруди за винятком Золотого павільйону (згорів 1950), відреставрований (1955—2003). Є складовою Світової спадщини ЮНЕСКО. Головна окраса палацу — Золотий павільйон — квадратна в основі триповерхова будівля, повністю вкрита сусальним золотом і захисним японським лаком урусі. Перший поверх називався Залою очищення. Він був виконаний у класичному стилі японської палацової архітектури. У центрі поверху стояла статуя Будди Шак'ямуні, а ліворуч від неї — статуя сьоґуна- засновника Асікаґі Йосіміцу. Другий поверх мав назву Печера милосердя. Він був збудований у стилі самурайських житлових апартаментів. У ньому вшановували статуї «печерної бодгісаттви» Івая Каннон та чотирьох небесних королів. Третій поверх іменувався Вершина Пустоти. Він нагадував дзенівський храм, у якому зберігали мощі Будди Шак'ямуні. Дах павільйону був покритий корою дерев і прикрашений шпилем із китайським феніксом.
Храми Тайваню — Луншань і Цінтьєн. Храм Луншань («Гора Дракона», 1738) — не тільки храм і визначна екскурсійна пам'ятка, але й пам'ятка історії. Вишукані різьблені ніші та колони мають художню цінність. Двері, балки та колони чудово декоровані. У передній залі є пара колон із бронзовими драконами, а у середній — чотири пари таких колон. Усі скульптурні композиції (як кам'яні, так і дерев'яні) надзвичайно вишукані. Храм Цінтьєн,, що присвячений богу війни Куан-Куангу, розташований на площі більше ніж 7000 м2. Він відомий як Громадський Храм Добродійників; сприяє священному вченню Куан-Куанга, а також 5 моралям і 8 чеснотам, і має приносити мир і гармонію людям. Крім заступництва лицарства, Куан-Куанг також опікується торговими справами, тому храм Цінтьєн у комерційному місті Тай- бей завжди повний відданих прихильників.
Традиційна архітектура корейців відрізнялася від схожих за стилем китайських та японських взірців, яким, як уважають, вона поступається у майстерності виконання й оздоблення. Корейській архітектурі притаманні простота й органічний зв'язок із природним ландшафтом. У мальовничій гірській місцевості зводили монастирі й палаци, будували багатоярусні пагоди з дерева й каменю, зали, брами, мости. Абрис даху пагоди легко запам'ятовується за кінцями, що своєрідно загинаються догори. У пагодах втілено світоглядні уявлення корейців щодо ідеалу гармонії.
Більшість пам'яток давньої архітектури було знищено у вирі історії, а ті, що збереглися, оголошено національними святинями. З-поміж них — найдавніша на Далекому Сході дерев'яна астрономічна вежа у столиці держави доби Сілла м. Кьонджу (647), монастир Пульгукса, пагода в монастирі Пунхванса, південні двоярусні ворота Сеульської фортеці Намдемун (1405), тронний зал королівського палацу Кьонбоккун.
V.    Актуалізація набутих знань
Опитування
♦    Чим готичні культові будівлі відрізняються від романських?
♦    Назвіть основні стильові риси французьких соборів.
♦    Що є характерним для барокових будівель?
♦    Назвіть ознаки модерну в архітектурі.
♦    Якими є особливості архітектури країн Арабського Сходу? Індії? Далекого Сходу?
VI.    Підбиття підсумків уроку
Рефлексія
♦    Мені найбільше запам'яталися такі пам'ятки архітектури...
♦    Сьогодні на уроці мене вразило...
♦    Мене зацікавило...
VII.    Домашнє завдання
Для всіх: завершити заповнення таблиці «Архітектура світу».
Групова робота: дібрати матеріал для першого розділу «Архітектура світу» альбому «Культурна спадщина народів світу» {учні із високим та достатнім рівнем навчальних досягнень — текстовий матеріал; учні із середнім рівнем навчальних досягнень — ілюстративний матеріал).

 

Яндекс.Метрика >