...
КІНОМИСТЕЦТВО. Ігровий кінематограф. Світове значення творчості О. Довженка. PDF Печать E-mail


Тема. КІНОМИСТЕЦТВО. (Ігровий кінематограф. Світове значення творчості
О. Довженка. «Поетичне кіно». Творчі портрети І. Миколайчука,
Л. Бикова. Комедійний «козацький» серіал В. Дахна. Документальний та
науково-популярний кінематограф).
Мета: ознайомлювати з історією розвитку ігрового українського кі¬нематографа,
біографією та творчістю видатних діячів кіно — О. Довженка, І. Миколайчука,
Л. Бикова, ознайомлювати учнів із мистецтвом анімації, українськими
анімаційними фільмами, режисерами українського анімаційного кінематографа;
розвивати зацікав¬леність культурною спадщиною українського
кінематографа, аналітичні здібності; виховувати повагу до українського
кінематографа та діячів кіномистецтва.
Оснащення: портрети О. Довженка, І. Миколайчука, Л. Бико¬ва; епізоди із відомих
українських кінострічок («Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Щорс»,
«Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Комісари»,
«Доля Марини», «При¬боркувачка тигрів», «Альошина любов», «Зайчик»,
«У бій ідуть тільки "старики"», «Ати-бати, йшли солдати...»). Обладнання: ТЗН (комп'ютерна техніка або мультимедійний проектор).
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Словник термінів.
Художнє, або ігрове кіно — вид кіномистецтва, що зобра¬жує дійсність в образах, створених об'єднаними зусиллями сценариста, режисера, оператора, акторів та митців багатьох інших кінопрофесій. У кінострічках показані події, розіграні акторами.
Анімація — метод створення серії знімків, малюнків, кольо¬рових плям, ляльок або силуетів в окремих фазах руху, за допо¬могою якого під час показу їх на екрані з більшою швидкістю глядачам здається, що персонаж починає рухатися.
Документальний фільм — фільм, основою якого є знімання реальних подій, осіб. Реконструкції справжніх подій не належать до документального кіно.
Науково-популярним називається кінематограф, призначений для пропагування наукових знань, адресований широкому колу глядачів.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда
-    Із якими кінострічками й іменами акторів та режисерів асоціюється у вас український кінематограф?
-    Які фільми українського кінематографа ви знаєте? Чим вони приваб¬люють?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Учитель.
Кіно — синтетичне мистецтво. Воно поєднує елементи літерату¬ри, театру, живопису, музики, хореографії тощо. Основними видами кінемато¬графа вважаються: художній (ігровий), документальний, науково-популярний та анімаційний. Кожен із видів кінематографа має свої особливості. Сьогодні ми поговоримо про ігрове кіно.

ІV. Викладення нового навчального матеріалу
1. Вступне слово вчителя

Словникова робота.
Художнє, або ігрове кіно — вид кіномистецтва, що зо¬бражує дійсність в образах, створених об'єднаними зусиллями сценариста, режисера, оператора, акторів та митців багатьох інших кінопрофесій. У кі¬нострічках показані події, розіграні акторами.

Перші режисери українських кінострічок початку XX ст. віддавали пе¬ревагу екранізації популярних українських вистав — таких, як «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Наймичка». У той же час мали місце спроби створення фільмів на історичну тематику, наприклад «Богдан Хмельницький» за п'єсою М. Старицького. У фільмах брали участь відомі артисти україн¬ських театрів — корифеї української сцени: М. Заньковецька, І. Мар'яненко, М. Садовський та ін. У європейському кінематографі того часу більшу увагу приділяли зніманням комедійних фільмів, мелодрам та фільмів із пригодниць¬ким сюжетом.
Наступний період українського ігрового кіно починається з 1919 p., коли в Радянській Україні відбувається тотальне одержавлення кіно. Кіномистецтво не могло залишатися осторонь, тому ігрове кіно намагалося поєднати револю¬ційну тематику з мелодрамою та пригодницькими жанрами («Укразія» П. Чардиніна; «Сумка дипкур'єра», «Ягідка кохання» О. Довженка). Однак, у цей час в Україні з'являються також екранізації класичних творів національної літера¬тури: «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється».
У 1922 р. було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління. На Одеській кінофабриці відбувалися знімання багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. Так, у 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм С. Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», який став одним із 10 кращих фільмів світового кінематографа та візитівкою Одеси. А вже у 1928 р. було уведено в дію Київську кінофабрику (майбутня кіностудія ім. О. Довженка), яка на той час стала од¬нією з найбільших і найсучасніших у світі.
Наприкінці 1920-х pp. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці ре¬жисера JI. Курбаса з письменниками М. Йогансеном та Ю. Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор І. Кавалерідзе («Прометей», «Запорожець за Дунаєм»). Зокрема, у цей період постає «крупним планом» творча особистість Олександра Довженка, яка стає доленосною для українського кіно.
Українське кіно часів Другої світової війни, частково евакуйоване на Схід, було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом із тим, у цей час були зняті справжні кіношедеври — наприклад фільм «Райду¬га» М. Донського за сценарієм В. Василевської, який із надзвичайною худож¬ньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села (фільм здобув декілька міжнародних нагород, серед них премія «Оскар» (1944) у номі¬нації «Кращий іноземний фільм»).
Післявоєнний кінематограф України був обмежений жорсткими канонами соціалістичного реалізму, але його велику цінність становлять як високий рі¬вень акторської гри М. Романова, А. Бучми, Д. Мілютенка, молодого С. Бондар¬чука, так і високопрофесійні роботи режисерів та кінооператорів («Подвиг роз¬відника», реж. Б. Барнет, опер. Д. Демуцький; «Тарас Шевченко», реж. І. Сав¬ченко, опер. Д. Демуцький та ін.).
1950-і — початок 1960-х pp.— це період духовного піднесення, значних змін і активних пошуків, зростання української кінопродукції: були зняті фільми, які й досі мають великий успіх у глядачів: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, реж. М. Хуцієв і Ф. Миронер), «Спрага» (1959, реж. Є. Ташков), «Іван- на» (1960, реж. В. Івченко), «За двома зайцями» (1961, реж. В. Іванов), «Сон» (1964, реж. В. Денисенко). Саме у цей час з'являються й кінострічки, що поклали початок унікальному феномену українського «поетичного кі¬но»: «Тіні забутих предків» (1964, реж. С. Параджанов), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраг¬лих» (1965, реж. Ю. Іллєнко); «Камінний хрест» (1968, реж. JI. Осика);    «Вір¬ність» (1965, реж. П. Тодоровський).
1960—1970-і pp. в українському кінематографі — це період творчості талановитих режисерів та акторів світового рівня: С. Параджанова, Ю. Іллєнка, JI. Осики, М. Мащенка, І. Миколайчука, Ю. Шумського, Г. Юри, К. Степанко¬ва, М.Гринька, Б. Ступки.
Однак, реакційна політика так званого «застою» фактично знищила україн¬ське «поетичне кіно». Режисер С. Параджанов був виключений із кінематогра¬фа і громадянського життя. Авторський шедевр К. Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Ю. Іл¬лєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), що отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю. Згодом естетика українського «поетичного кіно» стимулювала режисерський дебют актора І. Миколайчука («Вавилон-ХХ», 1979), а суттєві елементи «поетичного кіно» виявилися у стрічках М. Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973).
У 1970—1980-і pp. розгортається нова хвиля боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною руси¬фікація, провадиться методичне й цілеспрямоване цькування українознавців, починаються арешти і політичні репресії. Але саме в цей час з'являється багато фільмів, створених сильними творчими особистостями: JI. Биков знімає кар¬тину «В бій ідуть тільки "старики"» (1972); у 1983 р. Р. Балаян, після кількох високопрофесійних екранізацій російської літературної класики, у фільмі «По¬льоти уві сні та наяву» точно передає феноменологію того часу. Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, що стали популярними в усьому СРСР: «Д'Артаньян і три мушкетери» (1978, реж. Г. Юнгвальд-Хилькевич), «Пригоди Електроніка» (1979, реж. К. Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, реж. С. Говорухін), «Зелений фургон» (1983, реж. О. Павловський), «Чародії» (1982, реж. К. Бромберг), «Самотня жінка бажає познайоми¬тись» (1986, реж. В. Криштофович).
Багато фільмів, присвячених гострій соціальній проблематиці, створюють за часів «перебудови»: «Астенічний синдром» К. Муратової (1989), «Бич Бо¬жий» О. Фіалка (1988), «Розпад» М. Бєлікова (1990) та ін. Фільм Ю. Іллєнка «Лебедине озеро. Зона» (1989) здобув міжнародний успіх, ставши своєрідною антитоталітарною кіноемблемою.
У 1990-і pp. українське телебачення розпочало опановувати поширений у всьому світі жанр телесеріалу: «Роксолана «(реж. Б. Небієрідзе), «Острів ко¬хання» (реж. О. Бійма).
На межі 2000 р. українські актори знімаються у зарубіжних фільмах. Ве¬личезний успіх мав фільм польського режисера Є. Гофмана «Вогнем і мечем», у якому український актор Б. Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмель¬ницького. З цього часу Б. Ступка став головним гетьманом українського екра¬ну — йому належать також ролі в історичному серіалі «Чорна рада» М. Засєєва-Руденка (2000) та фільмі Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001).
Сьогодні в Україні діють 4 державних кіностудії — Національна кіно¬студія художніх фільмів ім. О. Довженка, Національна кінематика України, Українська кіностудія анімаційних фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів, а також Національний центр О. Довженка і понад 20 приватних студій.

2. Виступи учнів із доповідями, підготовленими у групах
( орієнтовний по¬чаток доповідей груп).




Група 1 «Біографи О. Довженко»
10 вересня — день народження О. Довженка — святкується в Україні як День кіно. Цього самого дня із 1994 p., згідно з Указом Президента України, вручається Державна премія України імені Олександра Довженка в галузі кі¬нематографії...

Група 4 «Знавці творчості О. Довженка»
«Поетичне кіно», у найширшому значенні цього терміна, виникло водночас із народженням самого кінематографа. Та все ж родоначальником поетичного напряму у світовому кінематографі справедливо визнано О. Довженка. Лірико-епічне обдарування О. Довженка складалося зі сплаву реального й художнього. Спираючись на національні естетичні традиції, виходячи із особливостей свого образного поетичного внутрішнього світу, митець відображав соціальну дій¬сність...
Група 2 «Біографи І. Миколайчука»
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його герої — завжди по¬зитивні, вони пробуджували національний дух українців. Але звання народно¬го артиста І. Миколайчуку так і не присвоїли, адже тодішні ідеологи винесли акторові вирок — «націоналіст». Шевченківську премію І. Миколайчук отри¬мав посмертно...

Група 5 «Знавці творчості І. Миколайчука»
Сучасники називали І. Миколайчука обличчям і душею українського «по¬етичного кіно», аристократом духу, блискучим самородком, народним, справ¬жнім, кінозіркою 1960—1970-х pp. «Я не знаю більш національного народно¬го генія... До нього це був Довженко»,— говорив про І. Миколайчука великий С. Параджанов.

Група 3 «Біографи Л. Бикова»
«Хлопцем-друзякою з серцем на долоні його точно не можна назвати,— зга¬дує однокурсниця Л. Бикова по Харківському театральному інституту О. Че¬ша.— Сонячний, дотепний, водночас він був весь у собі. У Льоні була винятково чарівна усмішка, але в очах... в очах усе одно відчувався якийсь сум...»…

Група 6 «Знавці творчості Л. Бикова»
Свою першу роль у кіно Л. Биков зіграв у фільмі режисерів І. Шмарука і В. Івченка «Доля Марини». Йому дісталася епізодична роль звичайного сіль¬ського хлопчини Сашка. Картина мала несподіваний успіх. Л. Бикова помітили й запам'ятали не тільки глядачі, а й кінематографісти...

3. Розповідь учителя
1) Анімаційне кіно

Словникова робота.
Анімація — метод створення серії знімків, малюнків, кольорових плям, ляльок або силуетів в окремих фазах руху, за допомогою якого під час показу їх на екрані з більшою швидкістю глядачам здається, що персонаж починає рухатися.

Перший український мультфільм, заснований на фольклорі,— «Казка про солом'яного бичка» В. Левандовського — вийшов у світ ще у 1927 р. (не збе¬рігся). У 1928—1937 pp. В. Левандовський як режисер, сценарист, художник-постановник, аніматор створив багато анімаційних фільмів фольклорної спря¬мованості :                    « Українізація », « Казка про Білочку-хазяєчку та Мишку-злодієчку », «Тук-Тук та його приятель Жук», «Тук-Тук на полюванні», «Лис та виноград», «Срібний дощ», «Лис та вовк», «Заповіт» («Заповіт пса-скотинки»). Починан¬ня В. Левандовського, який намагався створити анімаційну студію в Києві, влада не схвалила. Цю ідею підтримали ентузіасти, і до кінця 1930 р. в Укра¬їні вийшло близько 50 фільмів. У воєнні й повоєнні роки анімація прак¬тично не розвивалася. У 1959 р. на базі студії Київнаукфільм було створено Творче об'єднання художньої мультиплікації, яке очолив І. Лазарчук, а зго¬дом — І. Гурвич. У 1961 р. вийшли перші фільми об'єднання — «Пригоди Перця», «Веснянка». До кінця 1960-х pp. відбувався подальший розвиток анімації, зростав професіоналізм і розширювався тематично-жанровий діапазон.
Надзвичайно успішним для українського анімаційного кіно були 1970— 1980-і pp. Так, у 1980 р. український режисер-аніматор О. Татарський упер¬ше створив мультиплікаційний фільм із пластилінових ляльок — знамениту «Пластилінову ворону». (Перегляд фрагментів мультфільму.) «Пластиліно¬ва ворона» здобула понад 25 нагород на різних фестивалях, зокрема Гран-прі на Всесоюзному конкурсі телевізійних фільмів (1981) і диплом на Міжнарод¬ному кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1982). Стрічки режисерів В. Дахна — серіал «Як козаки...» (1967—1984), Д. Черкаського — «Пригоди капітана Врунгеля» (1979) та ін., JI. Зарубіна — «Солом'яний бичок» (1971) та ін. про¬славили українських аніматорів у всьому світі. В. Дахно за серіал «Козаки» від¬значений: першою премією зонального огляду (Єреван, 1968), другою премією «Срібний сестерцій» IV Міжнародного кінофестивалю у м. Ньон (Швейцарія, 1973), бронзовою медаллю Всесоюзного кінофестивалю спортивних фільмів (Ленінград, 1978). У 1988 р. В. Дахно став лауреатом Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за цикл мультфільмів «Козаки» (разом із художником- постановником Е. Киричем і кінооператором А. Гавриловим).
«Козаки» — серія мультиплікаційних фільмів, знятих на студії Київнаук¬фільм. Автор сценарію і режисер — В. Дахно, художники — А. Вадов, Е. Кирич, Г. Уманський, І. Будз, оператор — А. Гаврилов. Усі серії є короткометраж¬ними, їхня тривалість не перевищує 20 хв. Головними героями серії мультфіль¬мів є троє козаків: довгань, коротун і силач (за сценарієм їхні імена — Грай, Око і Тур, але в серіалі вони безіменні). Із героями трапляються неймовірні пригоди, вони зустрічаються з людьми різних країн і епох, навіть із богами та інопланетянами, але їхні пригоди мають щасливий фінал. Мультфільми цього циклу часто транслюють на українських телеканалах. За мотивами серіалу на¬віть створено гру-квест «Як козаки Мону Лізу шукали».
Мультфільм українського режисера С. Коваля «Йшов трамвай № 9» (2002) у 2003 р. отримав на Берлінському фестивалі кінонагороду — «Срібного ведме¬дя». (Перегляд фрагментів мультфільму.)
До скарбниці анімації увійшов мультфільм «Жив був пес» (1982), поставле¬ний за українською народною казкою «Сірко». Для того щоб його зняти, режи¬сер Е. Назаров кілька разів приїздив в Україну: у музеях вивчав українську істо¬рію, фольклор, архітектуру. Робив замальовки, щоб правильно зобразити укра¬їнський побут. А українські народні пісні для фільму запозичив у київському Інституті етнографії та фольклору. Головних героїв мультфільму — Пса і Вовка озвучували Г. Бурков та       А. Джигарханян. (Перегляд фрагментів мультфільму.)
За мотивами народних казок з'являються мультфільми «Круглячок» (1992, реж.    Т. Павленко, худ.: А. Педан, В. Дахно, М. Бондар, М. Титов, В. Віленко, Н. Карнасюк), «Рукавичка» (1996, реж. Н. Марченко), «Лис і Дрозд» (2005, реж. Н. Чернишова) та ін. Фольклор і сьогодні є основним джерелом розвитку української анімації.

2) Документальне й науково-популярне кіно

Словникова робота.
Документальним називається фільм, заснований на зніманні реальних подій, осіб. Реконструкції справжніх подій не належать до документального кіно. Ще одна категорія фільмів, що належить до до¬кументального кіно,— де освітні (навчальні) фільми, призначені для показу в школах та інших навчальних закладах.

Перші документальні фільми було знято ще на етапі зародження кінемато¬графа. Темою для них найчастіше стають історичні події, культурні та соціаль¬ні явища, наукові факти й гіпотези, а також відомі особистості й товариства. Документальне кіно посідає чільне місце у світовому кіномистецтві. Багато сучасних кінознавців і кінокритиків із сумнівом ставляться до терміна «доку¬ментальне кіно»: на думку багатьох режисерів, будь-яка людина, побачивши камеру, тією чи іншою мірою починає грати, виконувати якусь роль, поводи¬тися неприродно — як наслідок, кінофільм стає певною мірою постановочним. Багато експертів узагалі заперечують документальне кіно як таке, уважаючи його лише піджанром художнього (ігрового) кіно. Справжніми документальни¬ми фільмами ці експерти вважають лише фільми, що від початку до кінця зня¬то прихованою камерою. Таке кіно вони називають істинно документальним.
Документальне кіно значною мірою розвинулось у роки війни. Вітчизняні кінооператори здійснили справжній подвиг, залишивши нащадкам безцінні свідчення історії, іноді ціною власного життя. О. Довженко зняв документаль¬ні стрічки: «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні».

Словникова робота.
Науково-популярним називається кінематограф, при¬значений для пропагування наукових знань, адресований широкому колу глядачів.

У 1970—1980-і pp. українське неігрове кіно переживало справжній розквіт. На Київській студії науково-популярних фільмів було знято багато стрічок, се¬ред яких — справжні шедеври жанру («Мова тварин», «Чи думають тварини», «Сім кроків за горизонт», реж. Ф. Соболев, та ін.).

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)

Бесіда
-    Які кінострічки зі згаданих сьогодні ви бачили? Яке враження вони спра¬вили на вас? Що нового про ці роботи ви дізналися сьогодні?
-    Чому, на вашу думку, кінострічку «Тіні забутих предків» називають яскра¬вим прикладом українського «поетичного кіно»?
-    Чому кінострічка «У бій ідуть тільки "старики"» не залишає байдужим
жодного глядача й сьогодні?
-    Які документальні фільми ви дивитесь? Чим вони вас приваблюють?
-    Які теми документального кіно вас цікавлять?
-    Чи є у вас улюблений мультфільм? Хто є режисером цього мультфільму?

VІ. Підбиття підсумків уроку

VІІ. Домашнє завдання

 

Яндекс.Метрика >