загрузка...
-->
Думи та історичні пісні. Мистецтво кобзарів і лірників. Церковний спів. PDF Печать E-mail

Тема. МУЗИЧНА КУЛЬТУРА
(Думи та історичні пісні. Мистецтво кобзарів і лірників. Церковний спів.
Партесний концерт. Хоровий концерт та його творці (М.Березовський, А.Ведель,
Д. Бортнянський). Збірка Г.Сковороди «Сад божественних пі¬сень»).
Мета: дати знання про роль українського народного мистецтва в роз¬витку національної
культури, про види та жанри українського мистецтва; розвивати вміння
порівнювати українську художню культуру минулого і сучасності, уміння
обґрунтовувати оцінні судження щодо зразків українського мистецтва;
виховувати інтерес до музичної культурної спадщини.
Оснащення: Зоровий ряд: ілюстрації із зображенням українських музичних
інструментів, репродукції творів образотворчого мистецтва, що
зображують кобзарів і лірників.
Музичний ряд:

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. Як свідомі громадяни ми маємо знати історію своєї батьківщи¬ни, свого краю, свого народу. Життя українського народу відбивається не тільки у літописах, археологічних знахідках, але й у пісенній культурі. Ось про такi пісні — думи та історичні пісенні твори, йтиметься сьогодні на уроці.

ІV. Викладення нового навчального матеріалу
1.    Розповідь учителя (Викладення матеріалу за розділами).

Розділ І. «Думи та історичні пісні. Мистецтво кобзарів і лірників»
У XV—XVI ст. історичні думи та пісні стають одним із найяскравіших явищ української народної музики, своєрідним символом національної історії та культури. Безпосереднім джерелом, з якого розвинулися думи, стала традиція історичних і величальних пісень, у яких зазвичай прославляли князів, воєнні походи та інші історичні події. Уже в XI ст. князям Мстиславу, Ярославу та ін¬шим співали «славословія». У літописах міститься багато свідчень щодо вико¬нання різних історичних оповідей про походи «на греки й хозари», про «свари і бійки князів» та ін.
Українські думи та історичні пісні — одна з найважливіших складових української народної творчості. Загальновідомі висловлювання про українські думи і пісні М. Гоголя й Т. Шевченка, із яких другий у захопленні навіть ладен був віддати перевагу нашим старовинним думам, порівнюючи їх із гомерівськими поемами.
В українську фольклористику поняття «історична пісня» увів М. Гоголь. У статті «Про малоросійські пісні» (1833) він наголошує на визначальній рисі цього жанру: «Вони не відриваються ані на мить від життя і завжди відповіда¬ють тодішньому стану».
За змістом історичні пісні є яскравим виявом світогляду волелюбного укра¬їнського народу. У них уславлюються героїчні подвиги кращих його синів, їх патріотизм, беззавітне служіння батьківщині, боротьба з ворогами — загарбни¬ками і гнобителями («Про Данила Нечая», «Про Байду», «Про Івана Сірка», «Про Максима Залізняка»). Славу співає український народ таким борцям про¬ти поміщиків і соціальної несправедливості, як Устим Кармалюк та Олекса Довбуш. У пісні «Про Бондарівну» постає чудовий образ гордої, сповненої почуття людської гідності дівчини, яка дає таку зневажливу одповідь «вельможному» панові Каньовському (імовірно, магнатові Миколі Потоцькому, 1712—1782), який залицявся до неї. Для багатьох історичних пісень характерними є елементи гострої сатири, звернені проти зовнішніх і внутрішніх ворогів вітчизни і народу.
Дума — найвизначніша частина українського народного епосу. До її особли¬востей належать реалістичність, історизм, поєднання героїки та трагедійності. Самі виконавці називали їх піснями про старовину, козацькими притчами, за¬порізькими псалмами, лицарськими піснями та ін.
У думах значну увагу приділено боротьбі з турецькими й польськими поневолювачами. До «татарського» циклу належать думи: «Про Самійла Кіш¬ку», «Про трьох братів Азовських», «Про бурю на Чорному морі», «Про Ма¬русю Богуславку» та ін. У «польському» циклі центральне місце посідають події Народно-визвольної війни середини XVII ст., значну увагу приділено на¬родним героям — таким, як Д. Нечай, М. Кривоніс, Б. Хмельницький. Згодом з'явилися нові цикли дум — про шведчину, Січ та її руйнування, канальські роботи, гайдамаччину, панщину й волю.
Українська дума має яскраві формальні особливості. Дума — це віршова¬ний твір, що виконується (зазвичай соло) речитативом, що інколи переходить у більш співучий мелодичний малюнок, під акомпанемент кобзи або бандури.
Творцями й виконавцями історичних пісень, дум, псалмів, кантів уважають кобзарів. Вони грали на кобзах чи бандурах, що стали символом національного героїко-патріотичного епосу, волелюбної вдачі й чистоти моральних помислів народу. Головна риса дум — імпровізація. Кобзар запам'ятовує не текст слово в слово, а сюжетну лінію, яку висловлює під час свого співу. На початку думи може бути невеликий вступ, побудований на вигукових словах. Із метою макси¬мальної драматизації кобзарі й лірники вдавалися до звукоімітацій — скриків, зойків, інколи справжнього плачу; вони щиро переживали зміст дум, драма¬тичні долі героїв.
Провідна риса українського історичного епосу — це патріотизм, безмежна любов до батьківщини, що виявляється, насамперед, у опорі загарбникам і по¬неволювачам. Риса ця помітна в думах більш раннього періоду, що відбивають боротьбу з турками й татарами. Такими є думи про козака Голоту, про Івана Удовиченка (Коновченка). Думи цього ряду часто закінчуються загибеллю ге¬роя. Є й думи, що присвячені смерті козака чи козаків, знеможених від ран («Про Хведора Безрідного», «Про смерть братів на Самарці» та ін.). Характер¬ними є кінцівки деяких дум, у яких герой або герої гинуть. Наприклад:
Полягла двох братів голова вище річки Самарки,
Третя у Осавур могили.
А слава не вмре, не поляже
Однині до віка,
А вам на многая літа!
Або:
Отоді ж то Івась Вдовиченко помер,
А слава його не вмре, не поляже!
Тут не можна не помітити ознак світлого оптимізму, властивого народній творчості навіть у тих творах, де описуються сумні й трагічні події...
Особливим піднесенням патріотичного почуття і національної самосвідо¬мості позначені думи й пісні періоду визвольної війни середини XVII ст., думи та пісні, присвячені Богданові Хмельницькому та його соратникам Іванові Бо¬гуну, Данилові Нечаю, Максимові Кривоносу. Величчю народного торжества пройнята, наприклад, чудова маршова пісня того часу «Гей, не дивуйте, добрії люди». Глибоким проникненням у суть історичних подій відзначаються думи про Хмельницького та Барабаша.
Кобзарство — самобутнє явище світової культури, предмет нашої гордості. Його вивчення допоможе глибше збагнути духовну спадщину наших предків.
Дослідження свідчать, що серед запорожців було чимало хороших музикан¬тів, які грали на кобзі, лірі, цимбалах, скрипці, басах, сопілці тощо. Та найулюбленішим і найпопулярнішим музичним інструментом на Січі була кобза» — «дружина вірная», чи «подорожняя», як її називали кобзарі.
Виконуючи бойові завдання, козаки почасти залишалися на самоті, пильно чатуючи на ворогів. Тоді лише кобза розраджувала тугу, звеселяла засмучено¬го; як співається в одній козацькій пісні:
Струни мої золотії,
Грайте ж мені стиха,
Нехай козак-нетяжище
Позабуде лиха.
Кобзарство розкривало перед народом світ на засадах духовності та краси, проповідувало вустами своїх національних бардів найвищі людські цінності: вірність Богові й батьківщині, повагу до старших, вірність побратимству, по¬рядність, чистоту людських взаємин. Народні думи значно вплинули на розви¬ток художньої літератури та образотворчого мистецтва. Кобзарі були патріота¬ми. Вони не залишалися осторонь від епохальних подій в Україні, брали актив¬ну участь у народно-визвольному русі. Гетьман Богдан Хмельницький посилав кобзарів по містах і селах закликати народ до боротьби з ворогами.
Після повстання українського народу 1768 p., відомого під назвою «Коліїв¬щина», польська шляхта вчинила розправу над повстанцями у містечку Кодні (Житомирщина). Із Коденської судової книги відомо, що трьом кобзарям, учасникам гайдамацького повстання — Прокопу Скрязі, Василю Варченку і Миколі Соковому — відтяли голови за те, що вони «гайдамакам на бандурі грали».
Кобзарі й лірники різнилися своїми інструментами і репертуаром. Кобза, як відомо,— досить великий за розмірами багатострунний щипковий інстру¬мент. Ліра — теж струнний інструмент, має клавіші й особливе коліщатко, що крутять за допомогою ручки. Крім цього, відмінності полягали в тому, що думи здебільшого виконували кобзарі, а для репертуару лірників харак¬тернішими є вірші духовного змісту. Різниця в репертуарі кобзарів і лірників пов'язувалась певною мірою з інструментами, оскільки «багата строєм» банду¬ра придатніша для виконання світських пісень, ніж «тягуча ліра». Утім, думи співали й лірники, хоча й рідше, аніж кобзарі. Ще одна відмінність стосувалася регіону поширення лірництва й кобзарства. Справа в тому, що якщо лірництво побутувало на території Середньої Наддніпрянщини, то кобзарство — переваж¬но на Лівобережжі.
Кобзарі та лірники, яких водили хлопці-поводирі, ходили по селах і містах. Вони грали й співали на ярмарках, храмових та інших святах; їх запрошували на весілля, хрестини тощо. На ярмарки та храмові свята збиралися цілі гурти лірників і кобзарів.
Співали кобзарі та лірники думи, псалми, народні історичні, суспільно-побутові, ліричні пісні, пісні-балади, а крім того, сатиричні та гумористичні пісні. А ще вони грали танці на весіллях, родинних святах, народних гуляннях. Більшість із них уміли імпровізувати; дехто й сам складав пісні.
Кобзарі й лірники зазвичай мали сім'ї й домашнє господарство. Інколи за¬між за сліпих музикантів виходили такі самі сліпі дівчата, проте зазвичай їх¬ні дружини не мали фізичних вад. Майже кожен лірник або кобзар, крім хати і двору, мав декілька десятин землі, де господарювала його родина. Наймали й робітників, оскільки це дозволяв лірницько-кобзарський заробіток. Сам «дід», крім допомоги в домашньому господарстві, зазвичай володів якимось додатковим ремеслом. Відомо, зокрема, що сліпі музиканти часто виготовляли ліри й бандури — для себе й на продаж. Дуже поширеним серед них ремеслом ф було виготовлення мотузок, наритників та іншої упряжі. Були й такі, які бондарювали, кравцювали тощо.
Кобзарі та лірники — уособлення національного характеру, джерело духовності сучасників та прийдешніх поколінь. Їхній внутрішній світ характеризується широтою інтересів, багатством та глибиною емоцій і потреб, здатністю перейматися долею інших людей і долею всього народу, багатством уяви, ви¬нятковою волею. І водночас їм притаманні непримиренність у ставленні до зла і неправди, почуття власної честі та гідності, масштабність осмислення історич¬них подій, тонкий ліризм. Кобзарі були людьми виняткової моральної чистоти і громадянської гідності, тому не дивно, що саме вони змогли поєднати в слові, музиці та співі особисте і з такою силою висловити співчуття усім покривдже¬ним і приниженим.

Розділ ІІ. «Церковний спів. Партесний концерт.»
Після розпаду Київської Русі, у період XIV—XVIII ст., під час постійної визвольної боротьби відбувається формування української народнос¬ті, складання національних ознак в її мові, культурі, мистецтві. Із XVI ст. од¬ним із найжорстокіших ворогів України стала феодальна Польща. Основними засобами поневолення українського народу була полонізація й насадження в Україні католицизму, що викликало постійний опір з боку народних мас. Прояви цього опору певним чином відбилися на розвитку музичної культури.
У протидії примусовій полонізації значну роль відігравали братства — ре¬лігійно-національні організації, що виникали в містах навколо церковних па¬рафій у XV—XVII ст., коли почало зростати значення міст як центрів еконо¬мічного й культурного життя. У міру посилення польсько-шляхетського гніту кількість братств збільшувалася, і це наочно свідчить про те, що то був справді прогресивний рух проти оплоту феодальної Польщі в Україні — католицької церкви, рух проти покріпачення і поневолення взагалі.
У братських школах поряд із вивченням загальноосвітніх наук значну увагу приділяли викладанню «мусик-церковного пения», а інколи навіть початкових знань з теорії композиції, про що згадується у статутах братств. Мистецтво спі¬ву в церковних хорах XVI—XVII ст. сягало високого професійного рівня.
Незважаючи на косність і консерватизм церковної обрядності, у церков¬ну музику все-таки проникали традиції народного хорового співу. Документи XVI ст. свідчать про те, що звичаї багатоголосного церковного співу a cappella, який пізніше назвали партесним, тобто співу по окремих партіях, у цей час був уже узаконений.
Уведення партесного співу диктувалося, здебільшого, як уже зазначалося, необхідністю гострої боротьби проти покатоличення й денаціоналізації укра¬їнського населення. У зв'язку з цим виникла потреба протиставити пишному католицькому богослужінню, під час якого грав орган, щось самобутнє і рівно¬цінне за емоційним впливом. У цих умовах велике значення мало те, що тексти партесних творів співали слов'яно-руською мовою.
Партесний спів відійшов далеко від естетичних норм старого «знаменного» розспіву і, порівняно з ним, мав світський характер. Упливала на нього і народ¬на пісня, незважаючи на те, що церква до неї ставилася дуже негативно.
Із появою партесного співу виникає й новий нотний запис. Стара систе¬ма без лінійної «крюкової» нотації вже не відповідала потребам нового співу з його різноманітними за мелодійними лініями і ритмом голосами. На зміну «крюкам» приходить досконаліше п'ятилінійне «київське знам'я», або ква¬дратна київська нотація.
Упродовж XVII ст. у партесних творах переважало «восьмігласіє», напри¬кінці XVII ст. та у XVIII ст. найпоширенішим стає дванадцятиголосний склад, зустрічалися також твори, написані для 24 голосів. Збереглися навіть імена композиторів: Дилецький, Галалевич, Завадовський, Колядчин. У партесно¬му співі згодом розвивається форма партесного концерту для 4, 6, 8, 12 і на¬віть більшої кількості голосів. Характерними рисами партесних концертів, що призначалися для урочистих святкових богослужінь, були чергування окре¬мих хорових груп і tutti (всього хору), сила й яскравість динамічних відтінків, віртуозне використання технічних можливостей голосу. Звідси іронічна на¬зва — «гласоломательное пение», яку дали партесному співу його противники. Серед партесних концертів існувала певна жанрова різноманітність: концерт урочистий (12-голосний концерт В. Титова «Радуйтесь Богу, Помощнику наше¬му», що складається з 4-х розділів); концерт, близький до ліро-епічного, роз¬повідного характеру; концерт драматичний (концерт В. Титова «Не умолчи, не умолчи никогда, Богородица», змістом якого є скорботне благання, і в якому відчувається вплив української ліричної пісні).
Партесні концерти були проявом музичного бароко в Україні, тому відзна¬чалися грандіозністю композиції, пишністю викладу, багатством хорових темб¬рів, яскравістю хорового звучання.
Більшість дослідників схиляються до думки, що в європейській музичній культурі немає явища, аналогічного до партесного співу. Українські митці, за¬своюючи досягнення польської та західноєвропейської техніки церковного хо¬рового письма і своєрідно її застосовуючи, не відмовлялися від своїх традицій (давньоукраїнської монодії, кантів, фольклору). Вони зуміли на цьому етапі синтезувати своє й чуже та створити українську модель церковної музики ба¬рокового стилю.
У музичній галузі найзначнішим був внесок українців у реформування в Ро¬сії церковного співу. Простежуються два етапи реформування. Перший — пе¬рехід від монодії до багатоголосного церковного співу і запровадження в росій¬ських церквах українського барокового партесного співу з середини XVII ст. Для здійснення цієї реформи необхідні були знавці цього складного співу, півчі, які могли його виконувати, а також регенти й самі твори. Через це з II полови¬ни XVII ст. розпочався процес систематичного вивезення з України таланови¬тих композиторів партесної музики, регентів, півчих. Російська влада постійно надсилала до генеральної гетьманської канцелярії листи з вимогою надіслати з України знавців партесної музики. Збереглося чимало таких документів. Ки¬янин Микола Дилецький, який став класиком української партесної музики, був активним пропагандистом нового стилю церковної музики в Росії. У цьому плані особливе значення мала його «Граматика музикальна».
Українські півчі були в церковних хорах не тільки Москви, Петербурга, але й у Тобольську, Смоленську, Новгороді та інших містах. При Воронезькій семінарії існував навіть особливий клас співу, що називався «школою черкась¬кої музики». Чимало українців — знавців партесного співу було в монасти¬рях Росії. Особливо відзначався в цьому Петербурзький Олександро-Невський монастир, заснований у 1710 р. Як свідчать історичні документи, збережені в Петербурзі й опрацьовані російською дослідницею     І. Чудіновою, на вимогу керівництва монастиря протягом XVIII ст. туди постійно відправляли церков¬них півчих з українських монастирів Києва (Видубицького, Миколаївського, Михайлівського, Братського, Печерського, Софійського), Чернігова (Троїць¬кого). Це сприяло тому, що богослужбовий спів у Петербурзькому Олександро- Невському монастирі базувався на традиціях українського церковного співу. Крім цього, Олександро-Невський монастир постійно підтримував контакти з різними українськими монастирями. Українські монастирі, які мали усталені школи співу, та українські півчі й композитори (серед них Г. Завадовський, 3. Козачок, Ф. Світлий та ін.), які приїжджали до Олександро-Невського мо¬настиря, значно вплинули на становлення петербурзької співацької школи.
Ще одним осередком, куди систематично надходили музично-церковні сили з України, була петербурзька Придворна співацька капела. Українські компо¬зитори, регенти, півчі, учителі привозили із собою до Росії українські нотолінійні ірмолої, партесні твори, що й досі зберігаються в бібліотеках Москви та Санкт-Петербурга. Живучи в Росії, українські музичні діячі складали там нові партесні твори. Під їхнім впливом творили й російські композитори. Унаслідок «трансплантації» українських музичних сил і української музичної продукції в Росію там збереглася значна кількість українських партесних творів.
Завдяки українським музикантам відбулося й наступне реформування цер¬ковної музики в Росії у II половині XVIII ст. На цьому етапі воно полягало в змі¬ні стилю з барокового на класичний. Розпочав цей процес композитор А. Рачинський, який служив капельмейстером у гетьмана Кирила Розумовського. Церковні твори А. Рачинського у середині XVIII ст. привіз із Глухова в Петер¬бург Г. Теплов, який працював у гетьмана. Через новизну цих творів їх спо¬чатку виконували тільки при дворі, щоб поступово привчити слух публіки до нового стилю.
Уставщиками та керівниками петербурзької Придворної капели аж до І чверті XIX ст. були здебільшого українці, зокрема, М. Полторацький та Д. Бортнянський. Домінування українців у Придворній співацькій капелі дає підставу стверджувати, що в Петербурзі існував своєрідний український осе¬редок, музиканти якого основувалися на багатих українських традиціях хоро¬вого виконавства й композиторської творчості.
Узагалі, музично-культурний розвиток в Україні тих часів характеризуєть¬ся збагаченням жанрів народної творчості та зростанням інтересу до неї передо¬вих поетів, письменників, музикантів, інтенсивним пожвавленням музичного життя міст, музичної освіти, зародженням нових видів і форм світської профе¬сійної музики, музичного театру, появою багатьох композиторів.

(Оскільки матеріал може виявитися складним для сприйняття, можна цю підтему «Партесний концерт в Україні у ХУІІ – ХУІІІ ст.» дати учням записати у вигляді таблиці).


Партесний концерт в Україні у XVII—XVIII ст.

Назва    Характеристика
Історія    Партесний спів (від лат. partio — голоси) — вид церковного багатого¬лосного хорового співу, що виник замість одноголосного знаменного спі¬ву на цоч. XVII ст. Партесний спів яскраво представлений у творчості М. Дилецького. Наприкінці XVI ст. виник новий хоровий жанр, що став провідним в українській професійній музиці козацької доби,— партесний концерт. Його становлення відбувалося під впливом стилю бароко. Концертність стала способом вияву контрастів, динамізму боротьби різних стихій. Театральність, патетична риторика, що притаманні стилю бароко, позначилися на прийомах музичної композиції — зіставленні емоційно- динамічних планів, чергуванні хорових, ансамблевих і сольних епізодів
Образний зміст    Діапазон образного змісту цих одночастинних акапельних концертів (С. Пекалицького, М. Дилецького та ін.) був доволі широким, охоплюючи піднесено-урочисті, лірико-драматичні, гумористичні, сатиричні сфери
Виконавці    Із великими концертними програмами виступали хори Київської духов¬ної академії, Переяславської семінарії. Розвиток національних традицій гальмувався, оскільки перевага адміністративно віддавалася іноземним авторам
Тематика    Загальнофілософський зміст канонічних образів залучав до храму чимало світських слухачів. їхній тематизм бере початок від кантів і знаменних поспівок
Мелодика    Тексти для творів партесного стилю брали з літургії, кількість голосів — від 3 до 12, іноді до 16, 24 і навіть 48




2.    Слово вчителя.
Ми вже дізнались, як зароджувалась музична культура, якими є жанри народної пісні, на яких музичних інструментах грали давні музикан¬ти, як з'явився нотний запис. Що ж ви дізналися про творчість перших профе¬сійних музикантів України, готуючи свої доповіді до уроку?

3. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими у групах

Група 1 «Прихильники М. Березовського»
Максим Березовський (1745—1777) — засновник жанру духовного хорового концерту циклічної структури в українській музиці, композитор і співак. Він також створив оперу «Демофонт» і сонату для скрипки й чембало (різновид кла¬весина) у трьох частинах, що стали першими зразками музично-театрального і камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці. Хорова спадщина композитора містить концерти, літургії та інші твори, що відзначаються ви¬сокою емоційністю, вишуканістю композиторського письма, художньою до¬сконалістю, красою й виразністю. Четверта частина літургії М. Березовського «Вірую» стала одним із найпопулярніших церковних творів. Справжньою пер¬линою духовної музики є драматично-трагедійний концерт «Не отвержи мене во время старости». Новаторство цього твору полягає в зіставленні чотирьох частин циклу, ансамблевому й хоровому виконанні. У такий спосіб композитор утілив ідею конфліктності різних музично-образних сфер: скорботності, туги, безнадії, схвильованості, обурення, протесту тощо. Глибокий за змістом текст розповідає про життя і смерть, цінності людського буття, ніби перегукуючись зі сповненою трагізму біографією митця. Творчість М. Березовського, у якій орга¬нічно поєдналися традиції західноєвропейської (італійської) музики з елемен¬тами мелодики українських пісень, мала непересічне значення для подальшого становлення вітчизняного професійного музичного мистецтва.

Група 2 «Прихильники А. Веделя»
Артемій Ведель (1767—1808) — композитор, хоровий диригент, співак (те¬нор), скрипаль, педагог — увійшов в історію музичної культури як митець, який писав винятково сакральну хорову музику, розвиваючи багатовікові тра¬диції української хорової культури й народної творчості. Багато творів компо¬зитора не дійшли до нашого часу; нам відомі близько 30 хорових концертів, серед яких— «Доколе, Господи...», частини з «Літургії», «Всенощна», «По¬каянне тріо». Діапазон концертів А. Веделя — від скорботних до урочисто-величальних. Його музика відзначається експресивністю мелодики. Особливо запам'ятовуються виразні тенорові соло — драматичні декламації імпрові¬заційного характеру, споріднені з українськими думами. Неабиякий вплив на формування стилю митця мала українська побутова пісенно-романсова лі¬рика. Наприклад, мелодика його «Херувимської» наближається до української народної пісні «Повій, вітре, на Вкраїну». Простота й виразність, співучість і щирість зумовили популярність цієї музики. У яскравій самобутній творчості А. Веделя, композитора-лірика, відобразились гуманістичні ідеали епохи.

Група 3 «Прихильники Д. Бортнянського»
Дмитро Бортнянський (1751—1825) — класик хорової музики XVIII ст., у творчості якого поєдналися найновіші на той час досягнення світової ком¬позиторської техніки, зокрема італійської школи, з вітчизняними музичними традиціями.
В історію світової культури Д. Бортнянський увійшов як реформатор цер¬ковного співу. Він створив понад 100 хорових творів: святково-урочистих, лі¬ричних, скорботно-елегійних тощо. Серед них — дві літургії, хорові концерти для одного та двох хорів (чотириголосні й восьмиголосні), у тому числі кантата «Співак у таборі російських солдатів», камерно-інструментальні твори. Із них тільки придворною капелою було виконано тридцять п'ять концертів, вісім ду¬ховних тріо з хором, двадцять один духовний спів. Придворний мелодист і ква¬ліфікований професіонал Д. Бортнянський поєднував щирість і задушевність із тонким смаком та винахідливістю; його музику з однаковим задоволенням виконували й слухали і в палацах, і в простих оселях. Стилю майстра прита¬манні інтонаційне багатство, оригінальність прийомів поліфонічного письма, стрункість форми. Французький композитор Г. Берліоз і німецький компози¬тор JI. ван Бетговен були вражені високим професіоналізмом Д. Бортнянсько¬го. Про творчість цього композитора-класика можна впевнено сказати, що вона активно вплинула на розвиток української хорової культури. На його спадщині вчилися славетні митці: М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, Л. Ревуць- кий, В. Лятошинський та ін.

Група 4 «Прихильники Г. Сковороди»
Григорій Сковорода (1722—1794) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог, здобув освіту в Києво-Могилянській академії. Пере¬слідуваний світською та духовною владою, з 1770-х pp. був мандрівним філо¬софом. У його філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика пере¬плітається з ідеями платонізму та стоїцизму, стверджується зміст людського існування — подвиг самопізнання. Г. Сковорода був обдарованим музикантом, грав на багатьох інструментах. Із музичної спадщини митця збереглися канти «Пастирі милі» та «Ангели, знижайтеся», збірка «Сад божественних пісень». Його мелодії дійшли до нашого часу в різноманітних усних версіях бандуристів і лірників як «сковородинські пісні». Чимало творів філософа-просвітителя, яким притаманні прості мелодичні звороти, поступово стали народними, тобто фольклоризувалися (наприклад: «Ой ти, птичко жовтобоко», «Стоїть явір над водою», «Про правду і кривду»). Сатиричний кант «Всякому городу нрав і пра¬ва» використали у своїй творчості І. Котляревський і М. Лисенко («Наталка- Полтавка»).

(Під час повідомлень інші учні заповнюють таблицю «Життєвий та творчий шлях творців хорового концерту в Україні у XVII—XVIII ст.».)

Життєвий та творчий шлях творців хорового концерту
в Україні у XVII—XVIII ст.

Роки життя    Особливості творчості    Головні твори    Значення творчості
М. Березовський



А. Ведель



Д. Бортнянський



Г. Сковорода




V. Підбиття підсумків уроку
Оцінювання групових доповідей

VІ. Домашнє завдання
1. Використовуючи інформацію, отриману сьогодні на уроці заповніть цикл таблиць «Народна творчість в Україні в ХVІІ – ХVІІІ ст.»

«Народна творчість в Україні в ХVІІ – ХVІІІ ст.»

Думи

Назва
Характеристика
Тематика   

Герої   

Особливості   

Виконавці   



Історичні пісні

Назва
Характеристика
Тематика   

Герої   

Особливості   

Виконавці   



Мистецтво кобзарів і лірників

Назва
Характеристика
Особливості   

Значення   

Видатні представники   






2. Випереджальне завдання
Підготуватися до захисту проекту на одну із запропонованих тем:
-    «Пам'ятки українського бароко»;
-    « Загадки Андріївської церкви »;
-    «Маріїнський палац — перлина Києва»;
-    «Собор Святого Юра — головний греко-католицький собор Львова»;
-    «Почаївська Свято-Успенська Лавра — одна з найбільших святинь православ'я»;
-    «Культ Божої Матері як Покровительки українського народу (козацькі «Покрови»)»;
-    «Іконописні традиції в українській художній культурі козацької доби »;
-    «Козак Мамай — один із найпопулярніших образів в Україні XVII— XVIII ст.»;
-    «Портретний живопис XVII—XVIII ст.»;
-    «Українська гравюра XVII—XVIII ст.»;
-    «Шкільний театр XVII—XVIII ст.»;
-    «Вертеп — народний ляльковий театр».




































«Народна творчість в Україні в ХVІІ – ХVІІІ ст.»


Думи

Назва
Характеристика
Тематика   

Герої   

Особливості   

Виконавці   



Історичні пісні

Назва
Характеристика
Тематика   

Герої   

Особливості   

Виконавці   



Мистецтво кобзарів і лірників

Назва
Характеристика
Особливості   

Значення   

Видатні представники   



 

Яндекс.Метрика >