загрузка...
-->
ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ. Архітектура і скульптура. О. Архипенко — піонер авангардизму PDF Печать E-mail


Тема. ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ.
(Архітектура і скульптура. О. Архипенко — піонер авангардизму
в скульптурі. Живопис і графіка. Іконопис. Використання українського
фольклору, звернення до тем, пов'язаних з Україною, у творчості
композиторів. Виконавство (хорові колективи, співаки, бандуристи),
освіта).
Мета: ознайомлювати учнів із діячами української художньої куль¬тури за межами
України; розширювати світогляд учнів щодо художніх надбань української
діаспори; розвивати інтерес, за¬цікавленість скарбами українського
авангардизму; виховувати любов до національної культурної спадщини.
Оснащення: портрети О. Архипенка, В. Городецького, К. Ма¬левича, репродукції
картин К. Малевича («Чорний квадрат», «Червоний квадрат» та ін.),
фотографії скульптур О. Архипенка та архітектурних споруд
В. Городецького.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда
-    Які чинники, на вашу думку, зумовлюють еміграцію українців за кордон?
-    Як, мешкаючи на чужині, можна зберегти традиції свого народу?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
ІV. Викладення нового навчального матеріалу
Розповідь учителя
Українські діаспори світу сформувалися здебільшого внаслідок сталінських депортацій та міграцій часів Другої світової війни й після неї. Вони умовно поділяються на східну (Росія, Казахстан, Молдова, Білорусь, Узбекистан, Кир¬гизія) й західну (США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Франція, Велика Британія). Частина українців здавна проживають на територіях, які після Другої світової війни ввійшли до складу сусідніх з Україною держав — Польщі, Румунії, Словаччині. Усього у світі за межами України проживають близько 10 млн. українців за походженням — майже чверть населення нашої країни. Однак, відстані, що відділяють їх від рідної землі, не є причиною того, щоб забувати про свою батьківщину або не вважати себе українцем.
Багато наших співвітчизників залишили яскравий слід у культурі інших держав. Скульптор М. Черешньовський (Нью-Йорк) прийшов до скульптури від різьблення по дереву. Його портрети, композиції, пам'ятники Лесі Укра¬їнці у Клівленді й Торонто відзначаються досконалістю. О. Каптученко (Фі¬ладельфія) — автор невеликих груп реалістичних фігур, здебільшого городян сучасного міста, часто із соціалістичним забарвленням і гумористичним став¬ленням до людини. Також у галузі скульптурного портрета працювали: О. Лятуринська, Ф. Ємець (Венесуела), В. Сім'янців (США), К. Булъдин (Аргентина). Відомим скульптором Канади став Л. Молодожанин (Лео Мол). З-поміж його творів — портрети церковних і державних діячів Європи, Канади, США й Вати¬кана, пам'ятники Т. Шевченку у Вашингтоні та Буенос-Айресі.
Владислав Городецький (травень 1863—03.01.1930) — архітектор, підпри¬ємець, меценат, прозваний «київським Гауді». Автор «будинку з химерами» та Собору Святого Миколая у Києві. У 1920 р. В. Городецький емігрував до Поль¬щі, де продовжив архітектурну практику завдяки американським інвестиціям у розбудову міського господарства зруйнованої війною країни. Американська компанія запросила Городецького на посаду головного архітектора синдикату зі спорудження перських залізниць (1928). У далекому Тегерані, у літньому віці В. Городецький спорудив залізничний вокзал, палац для шаха, спроектував го¬тель тощо. Похований на римо-католицькому кладовищі Долаб у Тегерані. На сірому камені викарбовано польською мовою епітафію: «Професор архітекту¬ри». Ім'ям В. Городецького названо вулицю у центрі Києва, яку він проектував.
Олександр Архипенко (З0.05(11.06).1887—25.02.1961). Уплив цього май¬стра на весь розвиток світової художньої культури XX ст. є незаперечним: саме О. Архипенко й кілька видатних художників (П. Пікассо, Ж. Брак, В. Кандин- ський, М. Дюшан) визначили своєю творчістю мистецьку парадигму минулого століття. Пристрасть до винахідництва О. Архипенко успадкував від батька, а любов до мистецтва — від діда-художника.
Сучасники О. Архипенка вагалися — чи можна його назвати скульптором у традиційному розумінні? Багато його робіт задумувалися як проекти, й пере¬січні глядачі у кращому випадку бачили в них лише «витвори, що знаходяться поза межами образотворчого мистецтва». О. Архипенко, за власним визначен¬ням, став «винахідником» —винахідником ідей, що живили пошук кількох поколінь митців. На порозі нового століття він зруйнував канони попередніх часів і проклав невідомі доти шляхи в царині художньої свідомості. Як усі ви¬нахідники, О. Архипенко творить не лише з власної фантазії: він спирається на те, що помічає довкола. Помічає першим і відкриває для інших. Сам митець так пояснював, із чого народжується його твір: «Одного разу я спостерігав, як ворушиться під вітром віття дерев, і це наштовхнуло мене на певну думку. Це я повинен використати, вирішив я. І використав. 1924 року створив маши¬ну — механічну картину, на якій змінюються форми. Назвали її „архипентурою". Іншим разом мене захопило світло. І я сказав собі: „Чому б не зробити скульптуру зі світла?" І тоді я винайшов систему, яка дозволяє світлу струменіти крізь прозору масу». Так, наприклад, митець П. Ковжун зазначав, що у 1934 р. на Міжнародній виставці в Чикаго Архипенко, який тоді був у зеніті своєї сла¬ви, виставив твори в українському павільйоні «і тим самим підніс значення українського мистецтва в очах багатьох мільйонів відвідувачів». Як розповідав інший дослідник, С. Гординський, у мистецькій школі Архипенка в Америці було багато художників-українців, які приїздили до нього з віддалених країв.
У каталогах скульптор зазначав: «Олександр Архипенко, українець», хоча мав американське громадянство. Він не втручався в політику, не підтримував і не засуджував політичні події в Україні, але радо відгукувався на всі ініці¬ативи, що виходили з Батьківщини, і в 1920-х — на початку 1930-х pp. брав участь у виставках на українській землі. Київському музею він подарував бюст диригента Менцельберга і, за чутками, прагнув передати Києву свою мистецьку спадщину, але за радянських часів навіть ім'я Архипенка було згадувати небез¬печно, тому рідне місто митця надовго лишилося з єдиною його роботою. Усесвітньо відомий скульптор помер у Нью-Йорку, на порозі своєї майстерні.
Казимир Малевич (11(23).02.1878(79)—15.05.1935) — український і росій¬ський художник-авангардист, один із засновників нових напрямів в абстракт¬ному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мисте¬цтва. Народився у Києві, помер у Ленінграді (Санкт-Петербурзі). Значна части¬на його життя минула поза Україною, але він ніколи не поривав зв'язків із нею. Художник теоретично обґрунтовував своє розуміння твору мистецтва як само¬стійного планетного світу. К. Малевич творить картину виходу людини у Кос¬мос (вираз «супутник Землі», до речі, вигадав він). Свій «Червоний квадрат» у 1915 р. Малевич характеризував як «живописний реалізм селянки у двох ви¬мірах». Відомий усім «Чорний квадрат» також був написаний у 1915 р.

Українська музична культура впродовж XX ст. творилася не ли¬ше на теренах рідної землі, але й далеко за її межами. Якщо складні соціально-політичні процеси в Україні не дозволяли пізнавати та вивчати культурницькі процеси української діаспори, то сучасний розвиток нашого суспільства спри¬яє цьому. Вивчення історії української музики має на меті сформувати цілісну картину українського музично-культурного простору. Проте, вона не може бути повноцінною без значного прошарку надбань у царині музичної культури укра¬їнської діаспори XX ст. Можливість опрацьовувати заборонені раніше архіви, закордонні видання, періодику, а також «живі» контакти з діячами зарубіжжя сприяють вивченню музичної культури української діаспори.
Повернення із забуття імен митців, які утверджували українську музичну культуру в іноетнічному середовищі, стає у наш час усе актуальнішим. З-поміж них чільне місце посідають композитори — вихованці Київської, Харківської, Петербурзької, Празької, Віденської консерваторій, Вищого музичного інсти¬туту ім. М. Лисенка у Львові. Своєю багатогранною творчістю вони підтверди¬ли, що контекст української музичної культури відкритий для найновіших, сучасних стилів і композиторської техніки.
Уражає полістилістика композиторської творчості закордонного україн¬ства: тут є представники неоромантизму, постромантизму, імпресіонізму, екс¬пресіонізму, неокласицизму, модернізму, серіальності, авангарду та інших стилів XX ст.
Так, у творчості Зіновія Лиська знаходимо експресіоністичні тенденції нео¬класицизму, модернізму; у Федора Якименка — синтез елементів романтизму з елементами французької імпресіоністичної музики; різножанрова компози¬торська творчість Антіна Рудницького поєднує здобутки німецького роман¬тизму, бузонівського неокласицизму з мелосом української народної пісні, а в окремих творах стиль композитора окреслюється як «урбанізм» — прояв модернізму; Стефанія Туркевич-Лукіянович у 1930-і pp. проявляє себе у по¬єднанні неоромантизму з неокласицизмом, а в останні роки життя (1970-і) по¬єднує неокласичний стиль із жорсткістю квазісерійного тематизму або працює в межах постімпресіоністичного стилю; Мар'ян Кузан близький до імпресіоніз¬му, а також до конструктивізму серійної системи.
Однією з прикмет індивідуального композиторського стилю митців ді¬аспори є багатоджерельність — співіснування різних жанрово-інтонаційних та історико-стильових шарів.
Улюбленими жанрами українських композиторів зарубіжжя були пісенно- хоровий та інструментальний (твори для фортепіано, скрипки, бандури), що було зумовлено як умовами побутування, так і смаками публіки. Водночас ком¬позитори працювали й у масштабних формах (ораторії, опери, симфонії).
Обравши акапельне хорове письмо (О. Кошиць, М. Гайворонський, А. Гнатишин, М. Федорів та ін.), митці діаспори продовжували українську співочу традицію, розвиваючи досягнення М. Лисенка. У XX ст. хорова музика стала провідною галуззю як в Україні, так і в діаспорі. Світове визнання унікально¬сті музичного фольклору українського народу і національного хорового вико¬навства хорів О. Кошиця, Д. Котка, М. Антоновича, А. Гнатишина визначало культуро-творчу роль хорової галузі у становленні національної музики.
Білою плямою у вивченні української пісенності тривалий час були пісні Сі¬чових Стрільців та Української Повстанської Армії. Найповніше вони зібрані, відредаговані та видані завдяки митцям західної діаспори — М. Гайворонському, 3. Лавришину, А. Гнатишину та ін. Співці Січового Стрілецтва (Михайло Гайворонський, Роман Купчинский та Левко Лепкий) були серед перших ком¬позиторів української західної діаспори 1920—1930-х pp.
На межі XIX—XX ст. на теренах Західної України з'явилася нова генера¬ція українських композиторів, яка закладала основи професіоналізму: Стані¬слав Людкевич, Василь Барвінський, Микола Колесса, Нестор Нижанківський, Зіновій Лисько, Антін Рудницький, Роман Придаткевич, Василь Витвицький та Ярослав Барнич. Більшість із них у вихорі Другої світової війни емігрували на Захід і там продовжували плідно працювати.
Західна діаспора зробила неоціненний внесок у збереження української ду¬ховної хорової музики. У той час як на Батьківщині впродовж десятиріч вона перебувала під забороною, за кордоном друкувалися й виконувалися літургії та інші духовні твори Олександра Кошиця, Михайла Гайворонського, Андрія Гнатишина, Ігоря Соневицького, Мирона Федоріва та ін. Співаки-бандуристи Григорій Китастий, Василь Смець, Зіновій Штокалко писали різножанрові тво¬ри для бандури та ансамблів бандуристів. У жанрі легкої музики працювали Ярослав Барнич та Богдан Веселовський.
Сьогодні, поряд із посиленням глобалізаційних процесів, відбувається ду¬ховне й національне відродження народів і народностей, творення їхніх нових держав. Тому вивчення й використання набутого досвіду української діаспори, глибока співпраця діячів української музичної культури діаспори та України, підтримка їхньої діяльності державними та громадськими організаціями, ви¬роблення національної стратегії в цьому напрямку може стати одним із най¬важливіших факторів збереження і формування національного «я», здатного не лише вистояти у боротьбі з нищенням національних і традиційних пріорите¬тів, але й активно розпочати діалог культур.

V. Актуалізація набутих знань (рефлексія)
Бесіда
-    Що, на вашу думку, спонукало К. Малевича намалювати «Чорний квадрат»,
«Червоний квадрат»?
-    Чому О. Архипенка називають піонером авангардизму в скульптурі? О᬴рунтуйте свою відповідь.
-    Назвіть представників музичної культури української діаспори XX ст., іме¬на яких ви почули сьогодні на уроці. Про кого із згаданих музичних діячів
ви вже чули? Чиї імена згадувались уперше?.
-     Чому, на вашу думку, фольклор має таке значення для музичних діячів
української діаспори?

VІ. Підбиття підсумків уроку
VІІ. Домашнє завдання
Підготуватися до контрольного тестування

 

Яндекс.Метрика >