загрузка...
-->
Законодавство у сфері валютного регулювання та валютного контролю в Україні. PDF Печать E-mail

Законодавство у сфері валютного регулювання та валютного контролю в Україні.

Система валютного контролю є однією з найважливіших сфер державного регулювання у будь-якій країні. Розбудова цієї системи в Україні почалася відразу після оголошення економічної самостійності України. В межах діючого на той час законодавства, яке встановлювало пріоритет законодавства СРСР, неможливо було організувати незалежний ефективний валютний ринок України. Тому тільки після набуття Україною реального державного суверенітету стало можливим формування   повнокровної системи валютного регулювання   і контролю,
формування незалежного валютного ринку країни.
Спочатку формування валютного законодавства здійснювалося в межах того правового поля, яке діяло на той час. Тому неможливо було одразу сформувати валютне законодавство на повністю нових принципах. Слід було здійснити заходи по реформуванню багатьох сфер економічного законодавства, таких як зовнішньоекономічна діяльність, грошово-кредитна політика і впровадження національної валюти, формування валютного ринку та порядок встановлення валютного курсу, податкова політика та формування Державного бюджету і фондів та інші, що вимагало прийняття відповідних рішень.
Перший етап становлення валютно­го законодавства та запровадження си­стеми валютного регулювання роз­почався із прийняттям законів України “Про банки і банківську діяльність” від 20.03.1991р. та “Про зовнішньоеко­номічну діяльність” від 16.04.1991р. Відтак було визначено загальні прин­ципи діяльності банків в Україні, повно­важення НБУ, порядок організації та функції комерційних банків, перелік операцій, якими можуть займатися бан­ки тощо. Зокрема, наголошено, що банки ведуть розрахунки за формами, встановленими НБУ та прийнятими у міжна­родній практиці. Законом “Про зовнішньоекономічну діяльність” були законодавчо закріплені такі поняття, як “валютні кошти”, “експорт (імпорт) капіталу”, “іноземна валюта” та визначені основні принципи і засади зовнішньоекономічної діяльності, якими повинні керуватися всі господарюючі суб’єкти в Україні тощо.
Відповідним етапом у формуванні валютного законодавства було прийняття у лютому 1992 року Постанови Верховної Ради України “Про формування валютних фондів України у 1992 році”, яка заклала основи   формування  Державного валютного фонду країни.
Важливим етапом було прийняття 19.02.1993р. Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Ним було розширено межі взаємовідносин з іноземними партне­рами та конкретизовано механізм ви­конання Закону України “Про зов­нішньоекономічну діяльність”; встано­влено режим здійснення валютних опе­рацій на території України, визначено загальні принципи валютного регулю­вання, функції кредитних установ при проведенні валютних операцій; передбачено контроль та відповідальність за порушення валютного зако­нодавства країни. Відповідно до Декрету головною виконуючою установою валютного регулювання є НБУ. Він також здійснює контроль за правомірністю діяльності уповноважених банків. Крім НБУ, в межах своєї компетенції, органами валютного контролю є:  Державна податкова інспекція України (здійснює фінан­совий контроль за валютними операціями, що проводяться рези­дентами і нерезидентами на території України); Міністерство зв’язку (контролює додержання правил пошто­вих переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України); Державний митний комітет України (здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через ми­тний кордон України).
Лютим 1993р. да­товано ще два Декрети КМУ, спрямовані на регулю­вання української валютної політики: “Про тимчасовий порядок використан­ня надходжень в іноземній валюті” та “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (згодом перетворений у Закон). Ці три декрети стали під­ґрунтям для ряду нормативних доку­ментів НБУ. Підготовлений НБУ “По­рядок обігу іноземної валюти на тери­торії України” від 14.03.1993р. визна­чав правила реалізації товарів за валю­ту, технологію отримання та перере­єстрації індивідуальних ліцензій на роздрібну торгівлю в іноземній валюті. У вересні того ж року затверджено По­ложення “Про порядок застосування статті 16 Декрету КМУ від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. За порушення правил ва­лютних операцій зазначеним докумен­том передбачалося стягнення штрафів із підприємств і організацій та припинен­ня діяльності банків-порушників.
З 1991 по 1993 рік видано ряд зако­нодавчих документів, спрямованих на стимулювання процесу залучення іно­земних інвестицій (закони “Про захист іноземних інвестицій в Україні”, “Про іноземні інвестиції” та “Про державну програму залучення іноземних інве­стицій в Україну”; Декрет КМУ “Про режим інозем­ного інвестування”, який після введен­ня в дію Закону "Про режим іноземного інвестування" втратив чинність). Ци­ми документами встановлено гарантії недоторканності іноземних інвестицій в Україні та безперешкодного переказу за кордон (після сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів) доходів, прибутків та інших коштів, одержаних іноземними інвесторами на законних підставах у зв’язку з інвестиціями.
8.06.1993р. з’яви­лася Постанова Правління НБУ № 50 “Про Українську міжбанківську валютну біржу”, в якій було визначено форми діяльності валютного біржового ринку в Україні. УМВБ була заснована 40 комерційними банками як закрите акціонерне товариство. У такому статусі вона функціонувала до березня 1999р. УМВБ  стала  першим  за  ча­сом  виникнення сегментом валютного ринку держави.
Другий етап розвитку валютного законодавства припадає на період  1993-1994рр., коли внаслідок зростання інфляції, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов’язані з використанням “тимчасової” валюти – карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют. В цих умовах уряд прийняв рішення переорієнтувати свою політику і спробував відновити зовнішньоторговельну та валютну монополії. В той час введено фіксований курс карбованця і зобов’язано підприємства переказувати половину валютної виручки на рахунки Промінвестбанку (підприємствам виплачували еквівалент у карбованцях за офіційним курсом). Неврегульованість заведеного порядку, невдово­лення державних підприємств, інших експортерів та імпортерів стали причи­ною змін у законодавчому та норматив­ному регулюванні валютного ринку, внесених на початку листопада 1993р.. Згідно з новим порядком частково заборонено вільне ціноутворення на валютному ринку, за­крито УМВБ і впроваджено аукціонний продаж іноземної валюти через Тендерний Комітет, де за офіційно встановленим курсом здійснювався обов’язковий продаж валюти та продаж інших ва­лютних коштів підприємств. Причо­му покупцем половини валютних коштів, які залишаються у підприємств після обов’язкового продажу на тендері та в офіційний валютний резерв, міг бути лише НБУ.
Однак політика фіксованого курсу на той час була неефективною і призвела тіль­ки до загострення валютних проблем у державі, а також до знач­ного відпливу капіталу за кордон.
Потрібно відмітити, що у зазначений період вийшли Закон України “Про порядок здійснення роз­рахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994р. та Інструкція НБУ № 139 “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпорт­ними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок” від 16.06.1994р. За допомогою цих нормативних доку­ментів було зроблено спробу сформу­вати єдині норми поведінки, конкретні правила ведення зовнішньоекономічних операцій для резидентів. Так, закон ви­магав від резидентів зараховувати ва­лютну виручку від експортних операцій не пізніше, ніж протягом 90 календарних днів. Однією з переваг цього документа є негайна відповідальність за порушення положень, а саме: стягнен­ня пені (0,3 - 1% від суми недоотриманої виручки за кожний день прострочки).
Третій етап розвитку валютного за­конодавства України можна охарактеризувати як роботу над помилками. Безперспективність політики адміністративного регулювання зовнішньоекономічних  та валютних відносин знайшла відображення у поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22.08.1994р. “Про вдосконалення валютного регулювання” було передбачено ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, розроблено систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбованця за результатами торгів на валютній біржі (роботу УМВБ було поновлено).
З’явився також Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо повер­нення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межа­ми” від 18.06.1994р. Відтак вся діяльність валютних контролерів зосередилася на репатріації, тобто поверненні валютних цінностей із-за кордону та боротьбі з відпливом валюти з України.Наступним кроком став Указ Президента “Про заходи по забезпеченню валютного та експортного контролю”, спрямований на припинення експорту капіталу з країни та вдосконалення ме­ханізму нагляду за валютними надходженнями від підприємницької діяль­ності. По суті, цей норма­тивний акт дублював Інструкцію НБУ “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок” і Указ Президента "Про невідкладні за­ходи щодо повернення в Україну ва­лютних цінностей, що незаконно зна­ходяться за її межами”. Це ще раз засвідчувало, що держава спрямовує політику валютного контролю на повернення валютних цінностей із-за кордону. Указ Президента “Про облік окремих видів зовнішніх економічних договорів (контрактів) в Україні” від 07.11.1994р. застерігав від неправиль­ного складання контрактів, адже це да­вало іноземним партнерам формаль­ний привід не виконувати договори. Запроваджувалася обов’язкова експер­тиза зовнішньоторговельних контрактів у Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України. Однак не­вдовзі з’ясувалося, що українські підприємці почали проводити бартерні операції, переважно збиткові для країни. Тому Президент підписав спрямований на зменшення кількості бартерних операцій Указ “Про регу­лювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 27.01.1995р. Як інструмент досягнення мети засто­совано попередній імпортний депозит - його підприємство мало відкрити у банку протягом трьох днів, щойно на­брав чинності бартерний контракт. Та, як і слід було чекати, нововведення не прижилося. Виникла нагальна потреба усунути деякі недоліки вітчизняного законодавства, які уможливлювали фінансові спекуляції при проведенні операцій з валютними цінностями. Тож 27.06.1999р. Президент видав Указ “Про заходи щодо недопу­щення відпливу з України валютних та інших майнових цінностей”. Цей указ відкривав шлях до вирішення питань стосовно: зменшення валютної виручки, що повинна надійти на користь резидентів від експорту товарів із мотивів невід­повідності кількісних та/або якісних характеристик експортованих товарів, не­повернення валютної виручки внаслідок виникнення форс-мажорних обста­вин експорту; впливу на підприємців у разі неповернення ни­ми в Україну дивідендів від здійснення інвестицій за кордон; відповідальності за надходження коштів у разі експорту-імпорту товарів (робіт, послуг, прав інтелектуальної власності) на підставі договорів комісії та доручення; упорядкування валютних операцій,  пов’язаних із переказуванням за кор­дон валютних коштів як попередньої оплати за послуги, надані банкам міжнародними телекомунікаційними сис­темами типу S.W.I.F.T.
До позитивних рис зазначеного пе­ріоду слід віднести: поновлення з жовт­ня 1994 року торгів на УМВБ; розформування Тендерного комітету, який продавав частину заробленої рези­дентами валюти за завищеним валютним курсом карбованця, щоб оплатити кон­тракти ”критичного імпорту”; скасуван­ня фіксованого курсу валют і запровад­ження порядку визначення їх офіційно­го курсу з врахуванням результатів торгів на УМВБ; заборону з 18.02.1995р. використання іноземної валюти як платіжного засобу на території України; початкові заходи щодо лібералізації ва­лютного ринку України (банки зобов’язано продавати валютні надход­ження та вільні валютні кошти як через УМВБ, так і на міжбанківському ринку). Із появою міжбанківського се­гмента валютного ринку можна вважати, що структура українського валют­ного ринку повністю сформувалася, оскільки на той час валютний ринок України складався з трьох вели­ких сегментів: біржового ринку, позабіржового або міжбанківського ринку та ринку продажу готівки (в обмін­них пунктах).
Сьогодні структура валютного ринку зазнала значних змін. В Україні працюють тільки два сегменти валютного ринку - міжбанківський ринок і ринок продажу готівки. Робота УМВБ з березня 1999 р. тимчасово припинена. Це пов’язано з системою посилення державного регулювання валютного ринку і заборо­ною спекулятивних операцій банкам.
Четвертий етап  -  період   фінансової   кризи   та  протидії   їй  антикризовими заходами - характеризується значним погіршенням (наприкінці 1997 року) си­туації на валютному ринку України, ви­кликаним світовою фінансовою кри­зою. Дисбаланс цін, обумовлений різними темпами девальвації валют та інфляційних процесів, призвів до скорочення товарообігу між Україною і Росією. Україні, на відміну від Російської Федерації, вдалося зберегти свою банківську систему та уникнути відпливу коштів із неї. Однак через девальвацію гривні реально знизився капітал українських банків при нормальному зростанні його обсягів. Відплив короткострокових іноземних інвестицій з України призвів також до втрати резервів НБУ та зростання вартості фінансування дефіциту державного бюджету.Спалах спекулятивних інтересів був настільки великим, що вини­кла загроза стабільності гривні. Тому НБУ повів жорстку монетарну політику: збільшив облікову ставку та норми обов’язкового резервування для банків, обме­жив проведення операцій за Лоро-рахунками. Крім того, він заборонив ук­раїнським банкам кредитувати Лоро-рахунки банків-нерезидентів у гривнях, подовжувати раніше укладені кредитні угоди та розмішувати депозити у гривнях на кореспондент­ських рахунках банків-нерезидентів.
Оскільки негативні тенденції 1998 ро­ку на валютному ринку України при­звели до посилення тиску на курс грив­ні, НБУ вдався до цілеспрямованих дій, скоординованих із урядовою програмою антикризових заходів (спільна постано­ва КМУ та НБУ № 1413 від 10.09.1998р.). Вони диктувалися праг­ненням нейтралізувати можливий вплив кризи на валютному та фондовому ринках Росії, не допустити відпливу з Ук­раїни іноземної валюти й безпідставно­го підвищення попиту на неї. Серед вжитих заходів:
- припинення вітчизняними  суб’єктами  валютного  ринку  та  їхніми  клієнтами

безготівкових операцій із купівлі-продажу вільно конвертованих інозем­них валют на міжбанківському валютно­му ринку (вони велися виключно на Українській міжбанківській та Кримській валютних біржах);
- заборона здійснювати передоплату за операціями з нерезидентами й по­ширення акредитивної та інкасової форм розрахунків із залученням у разі
потреби гарантійних інструментів ук­раїнських уповноважених банків;
- документальне підтвердження клі­єнтом фактичного надходження товарів та отримання послуг;
- введення вимоги обов’язкового продажу 50% надходжень в іноземній вільно
конвертованій валюті на користь резидентів — юридичних осіб;
- обмеження щодо відхилень об­мінних курсів при операціях комер­ційних банків на безготівковому та го­тівковому валютних ринках;
- обмеження щодо купівлі банками-нерезидентами іноземної валюти;
- лімітування  обсягу  одноразового  продажу  фізичній  особі-резиденту готівкової іноземної валюти сумою, екві­валентною 1000 доларів США;
- заборо­на надавати банківські кредити рези­дентам для реалізації їх контрактів, за винятком критичного імпорту.
Відсутність резервів і необхідність стабілізації гривні примусили НБУ вдатися до жорсткого обме­ження купівлі валюти комерційними банками на міжбанківському ринку і заборони проведення спекулятивних операцій. Наприкінці 1999р. НБУ впровадив нові правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, якими ще більше обмежив роботу банків на цьому ринку. Згідно з новими правилами торгівлі валютою, банки можуть проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти першої групи “Класифікатора іноземних валют” (тобто вільно конвертованої валюти) протягом Торговельної сесії, яка триває не більше двох годин на день, виставляючи при цьому заявки або тільки на купівлю, або тільки на продаж. З часом банки пристосувалися до такої системи торгівлі валютою. 
Застосувавши механізм обмежень, на валютному ринку України на початку 1999р. вдалося досягнути відносної стабілізації. Аби його пожвавити та стимулювати операційну діяльність, НБУ починає скасовувати жорсткі обмеження, лібералізуючи валютний ринок. Щоб збалансувати попит і пропозицію на безготівковому ринку, він здійснює посту­пову керовану девальвацію курсу, розширює допустимі межі відхилення готівкового курсу від офіційного (з 5 до 10%). Відтак ситуація дедалі поліп­шується. Відновлено торги на міжбанківському валютному ринку без обмеження розміру маржі; призупинено торги на УМВБ з метою активізації ринку; скасовано обмеження на відхилення від офіційного курсу в безготівкових опе­раціях та обмеження на граничні відхи­лення від офіційного курсу в готівко­вих операціях;  введено нові правила курсоутворення, згідно з якими офіційний курс визначається як середньозважений за операціями банків; скасовано обмеження стосовно розміру процентів за запозиченнями резидентів в іноземній валюті від нерезидентів, за­борону щодо надання комерційними банками резидентам кредитів в іно­земній та національній валютах для при­дбання товарів некритичного імпорту, ліміт на одноразовий продаж фізичним особам через пункти обміну іноземної валюти в сумі 1000 доларів США.
Починаючи з 2000р. НБУ проголосив політику плаваючого курсу, під яку було сфор­мовано нині діючу структуру валютного ринку і систему здійс­нення валютних операцій.
Враховуючи, що протягом п’ятого ета­пу прийнято цілу низку документів, покликаних сприяти поступовій лібе­ралізації та подальшому удосконален­ню законодавчої бази валютного регулю­вання - законів, декретів Кабміну, ука­зів Президента, постанов та інструкцій НБУ, інших державних органів висвітлимо цей період конспективно. У зазначений проміжок часу прий­нято Закон “Про НБУ”(від 20.05.1999р.); вдосконалено порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок; запроваджено механізм ведення уповноваженими банками відкритої валютної позиції; систематизовано законодавчу базу щодо відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті. Вдосконалено порядок перевезення валюти через митний кордон України, порядок купівлі фізичними особами – резидентами іноземної валюти   на міжбанківському валютному ринку України та порядок надання уповноваженим банкам інди­відуальних ліцензій на вивезення і спе­ціальних дозволів на ввезення банкнот іноземної валюти та бланків чеків. Вста­новлено правила переказу іноземної ва­люти - особистих коштів фізичних осіб - резидентів і нерезидентів - за межі України, порядок використання інозем­ної валюти у страховій діяльності та по­рядок здійснення контролю за надход­женням товару за імпортними контрак­тами. Систематизовано та вдосконалено правила здійснення операцій на між­банківському валютному ринку України, правила використання готівкової іно­земної валюти на території України та порядок отримання резидентами кре­дитів, позик в іноземній валюті від не­резидентів і застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства. Розроблено порядок кредитування в іноземній валюті та порядок володіння валютними цінностями (крім цінних паперів). Розроблено механізм банківського контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями клієнтів банку. Прийняття перелічених законів відчутно вплинуло на  подальший розвиток національного валютного законодавства.
Подальший процес проведення аналізу діючого в Україні регулювання діяльності банків у сфері валютних операцій  дозволив виявити ряд особливостей:
1) домінування прямих методів впливу на банківську діяльність (тобто юридичних норм, правових приписів тощо) над опосередкованими (застосування економічних інструментів впливу);
2) обмежувальний характер правового режиму;
3) відсутність чітко визначеної системи санкцій щодо комерційних банків, які порушують банківське законодавство;
4) недотримання деяких основних принципів правотворчості, зокрема: науковості, законності та демократизму;
5) домінування у банківському та валютному законодавстві зобов’язальних і заборонних  норм,  недостатнє  використання   таких  способів правового регулювання, як дозвіл і рекомендація;
6) відсутність базового закону про валютне регулювання. Нині головним нормативним актом у сфері валютного регулювання залишається  Декрет “Про систему валютного регулювання і контролю”, поряд з яким функціонує нове Положення про валютний контроль (затверджене постановою Правління НБУ від 08.02.2000р. №49). Однак, існує проект Закону “Про валютне регулювання” (його зареєстровано ще 25.05.1997р. за № 921). На жаль, даний законопроект майже не привернув до себе належної уваги, тому в ньому можна виділити певні недоліки, зокрема: принципово невірні норми проекту, повне замовчування ряду питань щодо розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності, наприклад, клірингових, вексельних та акредитивних розрахунків тощо;
7) велика кількість підзаконних актів, більшість  з  яких  становить  нормативні
акти, що містять зміни й доповнення до чинних;
8) недотримання вимог законодавчої техніки, що проявляється у неточності визначення термінів, які використовуються в текстах нормативно-правових актів, неоднозначному трактуванні понять в різних актах.
Отже, для вдосконалення регулювання валютних операцій банків необхідно:
· активізувати зусилля щодо впровадження економічних засобів регулювання
банківської діяльності у валютній сфері;
· систематизувати законодавство з питань регулювання банківської діяльності у валютній сфері, зокрема, провести його консолідацію та кодифікацію. Кодифікацію можна здійснити двома шляхами:
- створити кодифікований нормативно-правовий акт із банківського регулювання, в якому окремим розділом було б подано норми, що регламентують валютну діяльність комерційних банків;
- створити кодифікований акт із валютного регулювання в цілому;
· внести зміни в діючий режим правового регулювання, оскільки велика кількість правових обмежень і відсутність стимулів стримують розвиток валютних операцій;
· переглянути діючу систему санкцій, які застосовуються до уповноважених банків за порушення валютного законодавства. Ці санкції, в тому числі розміри штрафів, повинні бути адекватними і чітко визначеними щодо кожного виду правопорушення.
Зазначений перелік способів вдосконалення валютного регулювання потрібно доповнити системою заходів валютного контролю, покликаних на боротьбу з відмиванням брудних грошей. Це питання є дуже актуальним на сьогоднішній день, оскільки Україна знаходиться у переліку країн, що недостатньо борються з відмиванням грошей. Основною причиною внесення  Міжнародною групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом (FATF) України у вересні 2001 р. до цього списку була відсутність у нашій країні відповідного закону.
Протягом 2000-2001рр. Україна  активно  вживала заходи,  аби вийти зі списку  FATF і запобігти застосуванню штрафних санкцій. Важливим моментом стало прийняття Верховною Радою України Закону “Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” (від  27.11.2002р.). Прагнення державних органів добитися виключення України з “чорного списку” FATF зрозуміле. Адже така її репутація загрожує розірванням кореспондентських відносин із вітчизняними банками, а також спонукає іноземні банки ретельніше перевіряти документи українських контрагентів, акціонерів українських компаній, з якими ведуть бізнес їхні партнери з країн – членів FATF. Крім того FATF може ускладнити процедуру реєстрації філій вітчизня­них банків на території держав, які входять до цієї групи, і застерегти їх компанії про ризик ведення бізнесу.
Однак навіть прийнятий закон виявився недосконалим і потребував доопрацювань за рекомендацією експертів FATF.Отже, з грудня 2000р. до лютого 2003р. Верховною Радою було внесено необхідні зміни і на сесії 12-14 лютого 2003р. в Парижі FATF прийняла рішення не застосовувати санкції до України.
На даному етапі основними завданнями уряду є створення Департаменту Державного фінансового моніторингу, а також успішне впровадження нового законодавства, покликаного боротися з відмиванням незаконних доходів, оскільки з 10.06.2003р. всі банки України очікує “тотальна перевірка” FATF на предмет виконання новітніх правил НБУ.
Отже, виключення з “чорного” списку FATF внаслідок покращення стану в сфері валютного контролю разом з вдосконаленням валютного законодавства відіграє вирішальну роль у поліпшенні справ на цій конкретній ділянці вітчизняної економіки та відновить її ефективну діяльність в цілому.

 

Яндекс.Метрика >