...
Валютна політика та її особливості в Україні. PDF Печать E-mail

Валютна політика та її особливості в Україні.

Система валютних обмежень і регламентацій віддзеркалює стан державної валютної політики. Остання зорієнтована на досягнення певних економічних цілей, пріоритетними серед яких можна вважати:
· забезпечення рівноваги платіжного балансу;
· стимулювання експорту;
· стабілізацію валютного курсу;
· забезпечення надійних джерел надходжень валютних цінностей на валютний   ринок тощо.

В основі валютної політики країни лежить вибір режиму валютних курсів. Валютний курс як ціна грошової одиниці даної держави, що виражається у грошовій одиниці іншої держави, залежить від багатьох курсоутворюючих факторів, які впливають на нього через попит і пропозицію даної валюти на ринку. Він має безпосереднє практичне значення для тих, хто займається торгівлею, інвестиціями чи іншими фінансовими операціями. Він також відіграє певну роль у грошово-кредитній політиці, де може бути ме­тою, інструментом або просто індика­тором — залежно від стратегії цієї політики. Валютний курс залежить від стану платіжного балансу, вартості кредитів, масштабу міграції капіталів, темпів економічного зростання, пер­спектив політичного розвитку тощо. Існує певна логіка і залежність ва­лютного курсу від стану платіжного ба­лансу. Курс коливається навколо своєї основи залежно від попиту та пропо­зиції валюти. Несталість його коли­вань, значне відхилення від купівель­ної спроможності посилюють не­стабільність міжнародних валютно-кредитних та економічних відносин, призводить до перерозподілу націо­нального прибутку між державами, спричиняючись до прибутків одних і збитків інших. Тому необхідно вжива­ти заходів щодо регулювання і стабілізації валютних курсів.
У міжнародній практиці використовуються фіксовані та плаваючі (гнучкі) режими валютних курсів, а також їх поєднання. За будь-якого курсового режиму можна чекати негативних наслідків від дій валютних спекулянтів.
Плаваючий валютний курс.
Дестабілізуюча спекуляція імовірніша при плаваючих, а не фіксованих валютних курсах. За умови фіксованого курсу центральний банк, як правило. бере на себе зобов'язання підтримувати курс національної валюти на відповіді му рівні за рахунок власного резерву. За плаваючого курсу він лише частково зобов'язується за рахунок валютних інтервенцій регулювати курс у певному інтервалі, тому можливість дестабілізуючої спекуляції не виключена.
Прибічники "вільного плавання" основному економісти неокласичне (монетаристського) напряму — М.Фрідмен (чиказька школа), Л.Ерхард, Г. Гірш (фрейбурзька школа) та інші — стоять тому, що ринок іноземних валют найбільш ефективним і прозорим, ринковим силам не варто перешкоджати [1]. Грошово-кредитну подіти країни слід визначати автономно, п цьому валютному курсу треба дозволити відхилятися в той чи інший бік (див. таблицю 1).
Таблиця 1.
Плаваючий курс
Аргументи “за” Аргументи “проти”
1.  Курс визначається в основному ринковими силами. Ринки успішно та ефективно розподіляють ресурси.

2.За плаваючого курсу та ефективної роботи ринків спекулянти позбавлені можливості отримувати прибуток за рахунок центрального банку.

3. Попит і пропозиція національної та іноземної валюти балансується ринком. Центральному банку немає необхідності здійснювати інтервенції (окрім випадків, пов'язаних із виконанням доручень від імені своїх клієнтів). Зовнішні потоки не впливають на внутрішні монетарні агреговані показники, проводиться незалежна від інших країн грошово-кредитна політика. 1. Ринки рідко працюють з ідеальною ефективністю,  тому існує ризик виникнення ситуації, коли обмінний курс виявиться на рівні, не обумовленому економічними прогнозами.

2.Невизначена майбутня траєкторія обмінного курсу створює труднощі для планування та ціноутворення. Страхування від такої невизначеності за рахунок використання вторинних ринків (форвардів, ф'ючерсів або опціонів) супроводжується додатковими витратами.

3. За плаваючого курсу можуть виникнути проблеми з проведенням незалежної внутрішньої грошово-кредитної політики. Так, уряд, не маючи зобов'язань
протидіяти падінню валютного курсу, може проводити інфляційну бюджетну та грошово-кредитну політику

Водночас використання плаваюче валютного курсу дає змогу:
· загальмувати необґрунтоване зростання зовнішньої заборгованості вчасно здійснювати зовнішні платежі, оскільки немає потреби у валюти: інтервенціях для підтримки курсу національної валюти щодо іноземної;
· створити умови для лібералізації валютних і торгівельних операцій;
· значно скоротити обсяги діяльності чорних валютних ринків.
Фіксований валютний курс.
Фіксований курс, на відміну від плаваючого, не послаблює “дисципліну” цін і не посилює  інфляцію. Водночас при дефіциті платіжного балансу в умовах плаваючого курсу зберігається найбільша свобода маневрування.
Захисники фіксованого курсу (прив’язка до однієї або кількох валют основних торговельних країн-партнерів) – Дж. Робінсон, А. Браун, Ф. Грецем – беруть до уваги політичні та економічні фактори. Стосовно економічних аргументів підкреслюється важлива роль валютного курсу як якоря при наведенні монетарної дисципліни.[2]
Перш ніж робити висновки щодо вибору режиму валютного курсу, зробимо невеликий історичний екскурс стосовно режимів валютних курсів у світових валютних системах.
Таблиця 2.
Фіксований курс 
Аргументи “за” Аргументи “проти”
1. Стабільний фіксований курс забезпечує надійну основу для планування та ціноутворення, сприяючи тим самим розвитку інвестиційної діяльності і міжнародної торгівлі.

2.Фіксований валютний курс слугує стримуючим і дисциплінуючим фактором у сфері грошово-кредитної політики. Якщо економічна політика значно відрізняється від політики тієї   країни, до валюти якої "прив'язана" національна валюта, є вірогідність небажаного припливу або відпливу капіталу. Приплив коштів може посилити інфляцію; відплив — відчутно зменшити валютні резерви країни.

3.Застосування фіксованого курсу є бажаним за умови правильно визначеного курсу рівноваги.

4. Режим фіксованого курсу може застосовуватись у випадках, коли фінансові
інструменти та фінансові ринки недостатньо розвинуті для проведення ринкової грошово-кредитної політики. 1. Якщо фіксованому курсу якоюсь мірою не довіряють, не виключена можливість спекулятивних атак, а отже, небезпека негативних наслідків для монетарної стабільності в економіці або для іноземних резервів; урешті-решт спекуляції можуть спонукати до відмови від фіксованого курсу.

2. Не існує надійного способу, аби встановити, чи є обраний курс оптимальним і стабільним; ні уряд, ні центральний банк не в змозі краще, ніж ринок, визначити точку рівноваги валютного курсу.

3. Хоча запровадження фіксованого валютного курсу може бути важливим для монетарних цілей, він не відповідає реальному курсу, який у деяких випадках розглядається як індикатор або ціль*.

4. Для підтримки фіксованого курсу центральний банк має бути готовим до проведення інтервенцій на валютному ринку, після чого необхідно прийняти рішення про те, що робити з внутрішніми наслідками інтервенцій.

5.Центральному банку потрібно

мати достатню кількість валютних резервів.

6.    Орієнтація на грошово-кредитну політику іншої країни не завжди вигідна.

* Здатність швидко коригувати рівень внутрішніх цін щодо змін зовнішніх цін за допомогою валютного курсу ча­сом розглядається як важливий фінансовий інструмент, за допомогою якого можна, наприклад, вплинути на рахунок поточних операцій платіжного балансу. Однак сьогодні багато спеціалістів вважає, що інколи важко до­сягнути значних змін конкурентоспроможності країни за рахунок маніпуляцій із номінальним валютним курсом, оскільки інфляційний вплив девальвації курсу на рівень внутрішніх цін урешті-решт нейтралізує початкову перевагу.


Історична довідка
Однією з перших систем курсоутворення можна вважати систему золотого стандарту, що склалася наприкінці XIX століття та базувалася на рішеннях міжнародної Паризької конференції 1867 року. У цій системі валюта кожної країни мала свій золотий вміст (у Великобри­танії - з 1816 р., США - 1837 р., Німеч­чині — 1875 р., Франції — 1878 р., Росії - з 1895—1897 рр.), відповідно до яко­го встановлювалися золоті паритети ва­лют і діяв режим вільно плаваючих валют­них курсів з урахуванням ринкового по­питу та пропозиції, але в межах золотих точок. Система золотого стандарту відігравала важливу роль у процесі роз­витку міжнародних торговельних відно­син, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала грошам повну конвертованість, стійкість купівельної спро­можності та валютних курсів, а також ав­томатичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін. Ефективність системи золотого стан­дарту донині викликає своєрідну но­стальгію у деяких економістів, які відзна­чають надзвичайну стабільність монетар­ної політики того часу.
Проте слід зазначити, що золотомо­нетний стандарт був відносно ефектив­ним до Першої світової війни, доки діяв ринковий механізм вирівнювання ва­лютного курсу і платіжного балансу. В умовах переливання золота за кордон країни з дефіцитним платіжним балан­сом були вимушені проводити дефляційну політику та обмежувати гро­шову масу в обігу. Вводилися валютні об­меження; валютний курс установлював­ся адміністративне і не відповідав його реальному значенню.
Тому після періоду валютного хаосу, який посилився під час Першої світової війни, було встановлено золотодевізний стандарт і відновлено режим вільного плавання валютних курсів. Юридичне другу світову валютну систему оформле­но на Генуезькій міжнародній еко­номічній конференції у 1922 році.
Однак у 1937 році світова валютна си­стема знову наразилася на економічну кризу. В багатьох країнах були значно знецінені валюти. За 1936—1938 роки французький франк девальвував утричі; на кінець 1938 р. золотий вміст та офіційний курс американського долара знизився на 41% проти рівня 1929 року, фунта стерлінгів — на 43, французько­го франка — на 60, швейцарського фран­ка — на 31%. У підсумку Друга світова війна призвела до остаточної кризи ге­нуезької валютної системи.
Нова валютна система, затверджена на валютно-фінансовій конференції ООН у м. Бреттон-Вудс у 1944 році, була спря­мована на створення умов для еко­номічного зростання й обмеження нега­тивних соціально-економічних наслідків економічних криз попередніх років. Бреттон-вудська система базувалася на принципі дотримання фіксованих ва­лютних курсів, що мало важливе значен­ня для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют установлювалися шляхом визначення їхнього золотого вмісту (масштабу цін) і відповідно до цьо­го твердо фіксувалися відносно долара США. Вони могли відхилятися не більш як на 1 відсоток в обидві сторони без уз­годження з МВФ. Девальвація понад 10% відбувалася лише зі згоди МВФ. Щоб забезпечити відповідність меж ко­ливання курсів валют, центральні банки були зобов'язані проводити валютну інтервенцію в доларах. Бреттон-вудська система мала досить жорсткі нормативи, функціональне регулювання і контроль за додержанням яких здійснював МВФ.
Проте й цю валютну систему спітка­ла невдача. У зв'язку з нестабільністю економіки, кризою платіжних балансів, черговим посиленням інфляційних про­цесів курси валют західноєвропейських країн відносно долара США знову де­вальвували. Девальвація носила масовий характер, охопивши валюти 37 країн, ча­стка яких у світовій капіталістичній торгівлі становила 60—70% (серед них Великобританія, Франція, Італія, Західна Німеччина, Бельгія та ін.). У підсумку економічні, енергетичні та сировинні кризи спричинилися до дестабілізації бреттон-вудської валютної системи, її структурні принципи, затверджені 1944 року, на початку 1960-х років уже не відповідали умовам виробництва та світової торгівлі.
У цей період виникла велика кількість проектів валютної реформи, і в квітні 1978 року на конференції в Кінгстоні (Ямайка) було ратифіковано зміни до Статуту МВФ. Відтак оформилися прин­ципи четвертої світової валютної систе­ми — ямайської. Важливою ознакою її механізму було запровадження плаваю­чих валютних курсів національних гро­шових одиниць. Зауважимо, що Кінг-стонська угода зберігала елементи регу­лювання системи валютних співвідно­шень через здійснення відповідних операцій на валютному ринку, тобто за­безпечувала функціонування системи не просто плаваючих, а регульовано пла­ваючих валютних курсів.
Передбачалося, що ямайська валют­на система буде гнучкішою, ніж бреттон-вудська, та еластичнішою щодо не­стабільності платіжних балансів і ва­лютних курсів. Проте й вона періодич­но зазнавала кризових струсів. Запровадження плаваючих курсів у більшості країн не означало їх стабільності, незва­жаючи на великі витрати на валютні інтервенції. Новий валютний режим не зміг забезпечити вирівнювання платіжних балансів, протистояти рухові "гарячих грошей", валютній спекуляції, допомогти у вирішенні проблеми безробіття.
Отже, ще з часів першої світової ва­лютної системи на порядку денному стояла і стоїть проблема забезпечення стабільних курсових співвідношень. З огляду на нестабільність ямайської системи країни ЄЕС створили власну міжна­родну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції. Йшлося насамперед про пошук шляхів стабілізації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики провідних країн.
Така солідарність була зумовлена прагненням удосконалити світовий валютний механізм, який став одні причин   нестабільності   світової та національних економік. В ЄЕС по застосовувати унікальний режим валютного курсу, який базується на спільному плаванні валют — у формі так званої "європейської валютної змії" — у визначених межах (±2.25% від центрального курсу; пільговий режим коливання ( встановлено для іспанської песети італійської ліри). Із серпня 1993 року внаслідок загострення валютних проблем рамки коливань були розширені до 15%. А з 1 січня 1999 року за "планом Делора", на основі якого в 1991 році підписаний Маастрихтський договір, що передбачає зокрема поетапне формування Економічного і валютного сої планується встановити взаємний фіксований валютний курс відносно євро, стане єдиною валютою для учасників юзу. Створено Європейський центральний банк.
Аналіз розвитку світових валютних систем щодо застосування того чи іншо­го режиму валютного курсу свідчить, що фіксовані валютні курси, зокрема такі, як золотий стандарт, нав'язують країні дуже жорстку дисципліну. Коли внутрішні ціни зростали і виникав дефіцит платіжного балансу, золото за­лишало країну, що призводило до ско­рочення грошової маси, рецесії або й чо­гось гіршого. Подібний розвиток подій, можливо, менш жорсткий, був характер­ним і для бреттон-вудської системи.
За системи плаваючих курсів жорсткі обмеження усуваються. Країни вільні у виборі макроекономічної політики, у визначенні внутрішнього рівня цін. Во­ни можуть мати низькі чи високі темпи інфляції, і це не призводить автоматич­но до кризи платіжного балансу. Проте на зміну одним обмеженням приходять інші — справжню вартість валюти без­жалісно встановлює ринок [3].
Таблиця 3.
Режим і характеристики валютних курсів
Режим валютного курсу Характеристика Примітки
Вільно плаваючий курс
Повна свобода для ринкових сил Теоретично можливий, але на практиці в довгостроко­вому плані застосовується рідко. Як правило, централь­ний банк намагається проводити інтервенції
Керований плаваючий курс Центральний банк проводить інтервенції, але лише з метою підтримати рівновагу Часто застосовується; проблема полягає в тому, що цен­тральний банк може не знати, чи є зміна курсу коротко­строковим коливанням, чи довгостроковою тенденцією
“Повзуча прив’язка”

(crawling peg) Центральний банк проводить інтер­венції для досягнення певних цілей у сфері контрольованого коригування курсу, часто на постійній основі
Використовується досить часто, але дає позитивний результат лише тоді, коли дії ринку відповідають прогно­зам центрального банку щодо динаміки руху валютного курсу; таке прогнозування здійснюється на основі формули, яка періодично публікується у пресі
Фіксований курс в межах валютного коридору Можливі коливання у допустимих межах; центральний банк проводить інтервенції, аби утримати курс у встановлених межах Застосовувався в Європейській валютній системі; валют­ний курс міг коливатися в межах від 2.5 до 15%. Коли курс наближається до верхньої або нижньої межі, перед центральним банком постають ті ж проблеми, що й за системи фіксованого курсу
Фіксований курс із можливими відхиленнями Фіксується (у разі необхідності з участю центрального банку) на довгостроковий термін з урахуванням вірогідності незнач­них відхилень, але може значно змінюва­тися, якщо порушується рівновага або спостерігається значний вплив на курс із боку ринку допустимі межі коливання становили 1% у той чи інший бік від установленого паритету відносно долара); широко використовувався у 1945—1972 рр., коли випадки "фундаментального відхилення від рівноваги" повинен був визначати МВФ. Якщо курс вчасно не коригується, то в плані проведення інтервенцій зазначений режим може виявитися надто дорогим
Курс, фіксований центральним банком Жорсткіший порівняно з фіксованим курсом із можливим відхиленням Метою є фіксація на невизначений термін, але вона не гарантована; валютний курс може змінюватися без попереднього обумовлення; інакше необхідно проводити значні інтервенції. Нині практично не використовується. Фіксацію на довгостроковий період практикували тоді, коли капітал становив об'єкт контролю та був не вельми рухомим (англійський та ірландський фунти до 1979 р.)
Курс, фіксований валютною радою (або золотий стандарт) Грошова маса (готівка плюс кошти на рахунках у банках) має бути повністю покрита іноземною валютою (або золотом) за фіксованим курсом Жорстка дисципліна, що забезпечує конвертованість грошової маси за фіксованим курсом, який через арбітраж наближається до ринкового. Однак такий курс може впливати на економіку (наприклад, на банки), виробництво або й спричинитися до політичного тиску, спрямованого на зміну курсу або на відмову від системи валютної ради
Єдина валюта Відмова від національної незалежної валюти та введення нової єдиної валюти для групи країн У цьому разі може виникнути питання: чи буде грошово-кредитна політика країни частково незалежною, чи опиниться під цілковитим впливом інших країн. Із січня 1999 року введено єдину євро­пейську валюту евро (політика спільного прийняття рішень і розподілу прибутку)
Н13 Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції.  де

ВП – загальна відкрита валютна позиція за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті Не має перевищувати 35%, у тому числі:

Н13 – 1 - загальна довга –

не більше 30%,

Н13 – 2 – загальна коротка  –
не більше 5%.   
Валютний курс та економічний стан.
Останнім часом дискутують із приводу того, чи можна за рахунок валютного курсу підтримати рівень виробництва в умовах виникнення всіляких катаклізмів.
Зауважимо, що режим плаваючого курсу дає змогу успішно впоратися з внутрішніми струсами сек­тора матеріального виробництва. Адже коливання курсу в цьому випадку мо­жуть бути ефективним засобом підне­сення обсягу виробництва до траєкторії збалансованого зростання, тоді як за фіксованого курсу можна подолати внутрішню монетарну нестабільність
З одного боку, відкрита економіка по­требує плаваючого валютного курсу для того, щоб захистити себе від монетар­них наслідків численних зовнішніх струсів. Із другого боку, у відкритій еко­номіці можна застосовувати й фіксова­ний курс, оскільки при такому режимі вплив валютного курсу на витрати та ціни набагато відчутніший, ніж в умо­вах плаваючого курсу.
З огляду на це, не викликає подиву, що на практиці вибрати правильний на­прям валютно-курсової політики буває вельми важко. Крім того, між режима­ми фіксованого та плаваючого курсу існує ряд проміжних варіантів (див. таб­лицю 3).
Ще раз наголосимо, що в умовах спа­ду виробництва застосування плаваючих валютних курсів певною мірою аморти­зує спад, чого не можна сказати про фіксовані валютні курси. Крім того, пла­ваючі валютні курси тим привабливіші, чим стабільніша макроекономічна політика. Якщо за пріоритет брати національний, а не міжнародний конт­роль над власною грошовою масою та державним бюджетом, то перевагу тре­ба віддати плаваючим валютним курсам.
Останнім часом багато країн, що розвиваються, перейшло до режиму вільно плаваючих валютних курсів. Тенденція очевидна, навіть якщо не брати до ува­ги нові валюти, які з'явилися з утворен­ням нових країн, і виразно просте­жується у таблицях 4 та 5, складених на основі класифікації МВФ.
Таблиця 4.
Тенденції використання режимів валютного курсу
Режими валютного курсу Кількість країн
Кінець 1989 р. Кінець 1995 р.
Прив'язка до валют однієї або кількох країн 94 67
Гнучкий підхід, запровадження обмежень щодо однієї валюти або групи валют 13 14
Більш гнучкий підхід (коригування з урахуванням серії показників, кероване або вільне плавання валютного курсу) 46 99
Усього 153 180

Таблиця 5.
Режими обміну валют у деяких країнах із перехідною економікою
Країна Період Режим обміну
Польща Січень 1990 р.

Травень 1991 р.

Із жовтня 1996 р. Прив'язка (peg) курсу до долара США Прив'язка до кошика валют (долар США — 45%, німецька марка — 35, англійський фунт — 10, французький франк — 5, швейцарський франк — 5%) Повзуча прив'язка (crawling peg) (для підтримання міжнародної конкурентоспроможності)
Росія Із липня 1996 р. Повзуча прив'язка (crawling peg) (щоб обмежити зростання реальної вартості рубля) лише до долара США. До цього був валютний коридор
Чехія Прив'язка до кошика валют (німецька марка — 65%, долар США — 35%); межі допустимого коливання ±7.5%
Угорщина Повзуча прив'язка (1.2% на місяць) до валютного кошика (долар США — 30%, ЕКЮ — 70%)
Естонія Валютний коридор (Currency Board) (прив'язка до німецької марки)
Литва Валютний коридор (Currency Board) (прив'язка до долара США)
Латвія Плаваючий курс (проводяться інтервенції центрального банку)
Болгарія Плаваючий курс (проводяться інтервенції центрального банку)
Хорватія Плаваючий курс (інтервенції центрального банку проводяться виключно з метою уникнення великих коливань обмінного курсу)
Румунія Плаваючий курс (проводяться інтервенції центрального банку)
Словенія Вільно плаваючий курс
Україна Валютний коридор (так зване кероване плавання)

Валютна політика в Україні
Ще до формального розпаду СРСР на його території існувало 15 незалежних національних банків, які здійснюва­ли некоординовану емісію єдиної валю­ти — рубля. Специфічну рису системи ва­лютного регулювання в Україні 1992 року становила необхідність враховувати те, що вона фактично знаходилася в зоні рубля. Під цим відповідно до світового досвіду (зона франка, зона фунта, зона долара) розумілося не використання рубля як законного засобу платежу (те, що в пострадянській практиці називають "єдиною рубленою зоною"), а функціонування національної валюти, курс якої відносно іноземних валют визначається головним чином за допомогою крос-курсу щодо рубля, і використання рубля як резерв­ної валюти [4]. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попередньо­го забезпечення відповідних економічних передумов: конкурентоспроможної стру­ктури економіки, соціальних амортиза­торів, гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури, помірних темпів інфляції тощо. Результатом тако­го підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (дефіцит пропозиції), постійна доларизація національної ва­люти, доларизація внутрішнього оборо­ту та бартеризація зовнішньоторговель­ного обороту.
У1993 році уряд незалежної України на­поліг на прийнятті Національним банком адміністративно фіксованого курсу карбо­ванця, який пізніше змінив так званий ре­гульований валютний курс. Із часом усе більше уваги стали приділяти ринковим методам стабілізації валютного курсу.
Держави з перехідною економікою в умовах стабілізації валютно-курсової політики, як правило, "прив'язують" свою валюту до однієї з вільно конвер­тованих валют (долара США, німецької марки) або спеціального розрахунково­го кошика валют основних торговельних партнерів. Застрахуватися ж від валют­ного ризику в зовнішньоторговельних угодах можна лише за допомогою жор­сткої прив'язки до курсу однієї з провідних валют. У будь-якому разі го­ловною проблемою буде забезпечення відповідності ринкового курсу встанов­леному орієнтирові.
Необхідно усвідомлювати, що при­в'язка як така не гарантує стабільності. Вона лише зобов'язує владу проводити достатньо жорстку бюджетну і монетар­ну політику з метою усунення ендоген­них факторів коливання валютного кур­су, тоді як екзогенні фактори познача­ються на коливаннях валюти-лідера відносно валют "третіх країн".
На наш погляд, нинішньому стану ук­раїнської економіки найбільше від­повідає режим керованого плаваючого курсу. Сьогодні Національний банк Ук­раїни відіграє значну роль в організації валютного ринку, проведенні ефектив­ної облікової процентної політики та ви­значенні порядку здійснення валютних операцій. Головним інструментом фор­мування ефективного валютного курсу на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснює НБУ. Хоча такі інтервенції на­лежать до ринкових методів впливу, їх варто розглядати лише як короткостро­ковий захід, оскільки вони викривлюють співвідношення попиту і пропозиції, обумовлені реальними економічними процесами. Так, обсяги валютних інтер­венцій НБУ за перше півріччя 1998 ро­ку становили 1 168 600 тис. доларів США, тоді як загальний обсяг торгів  - 1 446 140 тис. доларів.
Сьогодні Україна пе­реживає глибоку фінансово-економічну кризу, причини якої потрібно шукати не так у зовнішніх чинниках (криза в Росії та на фінансових ринках Південно-Східної Азії), як у внутрішніх. Хоча обвал російського руб­ля, який почався у серпні цього року, суттєво вплинув на хід подій на фінансовому ринку України, він фактично лише при­скорив розвиток вітчизняної кризи. Вирішальне значення в нинішній ситу­ації мають саме внутрішні причини: створення фінансової піраміди, політи­ка внутрішніх та зовнішніх запозичень через випуск в обіг короткострокових ОВДП під високі проценти, неспро­можність уряду забезпечити наповнен­ня державного бюджету тощо.
З метою захисту українського фінансового ринку уряд та Національний банк України вжили ряд екстрених заходів, зокрема змінили межі валютного коридору—з 1.8—2.25 до 2.5—3.5грн. за долар США, зменшили маржу на продаж іно­земної валюти — з 10 до 5 відсотків від поточного офіційного курсу НБУ, запро­вадили обов'язковий 50-відсотковий продаж на УМВБ валютних надходжень від експортних операцій, запровадили жорсткий контроль із боку НБУ за купівлею іноземної валюти на УМВБ, а також оплатою платіжних доручень у вільно конвертованій валюті на виконан­ня зобов'язань перед нерезидентами. Завдяки адміністративним діям уряду та НБУ валютний курс гривні після девальвації у вересні на 51% на початку жовтня стабілізувався.
"Утримання обмінного курсу гривні в рамках валютного коридору в умовах фінансової кризи -найнепродуктивніший спосіб запобігти девальвації," — заявив директор департаменту Євро­пи та Центральної Азії Світового банку Поль Сігельбаум. На його думку, в умовах кризи у будь-якій країні коливання обмінного курсу національної валюти можуть бути настільки значними, що її захист обертається величезними фінан­совими втратами. Проте вітчизняні експерти вважають, що об'єктивних умов для подальшої девальвації гривні сьо­годні немає. Розрахунки українських економістів свідчать, що за останні два роки валютний курс гривні був завище­ний приблизно в півтора раза. Реальна девальвація у поточному році становила понад 70%. Зіставивши ці показники бачимо, що нині ми фактично вийшли на рівень реального курсу гривні, те ще існує значний розрив між г том та пропозицією доларів СІНА нок поки що не знайшов рівновага значення обмінного курсу гривні н лари США, що є основною передумовою формування нового рівня валютної стабільності зокрема та економ: стабільності в цілому. Адже конкур* спроможність українських товарів девальвації гривні не зростає, а навпаки, знижується, оскільки традиції український експорт має велику чг імпортованих енергоносіїв. Тому найголовнішим завданням на сьогодні стати підвищення продуктивності н; кального виробництва. Від цього значною мірою залежить процес оздоровлення гривні. Необхідно провести податкову реформу, реформу кредитної політики, переглянути інвестиційну політ здійснити цілий комплекс перетворень які забезпечать економічне зростання в країні.
На наш погляд, нинішній режим валютного курсу в Україні повинен передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції та інтересів як експорті (котрі в умовах незначних зовнішніх інвестицій є основними постачальні ми іноземної валюти на національному ринку), так і імпортерів. Поліпшення ситуації значною мірою залежить від ті як швидко буде забезпечено фінансово-податкову реформу та скорочено дефіцит державного бюджету.

 

Яндекс.Метрика >