...
Сутність, види та функції кредиту. Класифікація банківських кредитів. PDF Печать E-mail

Сутність, види та функції кредиту. Класифікація банківських кредитів.

Розглядаючи кредитні відносини слід перш за все визначитися з поняттям кредиту. За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Тому в економічній теорії до сих пір ведуться дискусії навколо питань, пов’язаних із сутністю та роллю кредиту. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб’єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її матеріальний зміст та правову форму, а її економічний зміст відступає на другий план  (слід зазначити, що такий підхід носить більш прикладний характер, коли позичкову вартість називають кредитом);

- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.
Отже, в широкому розумінні кредит — це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.
Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту — це кредитори і позичальники.
Позичена вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами – кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позички позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.
Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку передані товари, то це не значить, що позичальник повинен повернути кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі, яка задовольняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником, яке забезпечить її відтворення через певний час. Це стосується як використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте споживання.
Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних суб'єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами кредиту тощо.
У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу науковців. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну та капіталотворчу.
Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень:
- об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;
- кредит – це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;
- позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;
- банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;
- пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.
Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:
- кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;
- банки – це не лише посередники в кредиті, а “фабрики кредиту”, творці капіталу;
- активні операції банків є первинним щодо пасивних.
Слід зазначити, що усі сучасні теорії грошово-кредитного регулювання, передусім кейнсіанського напряму, базуються на основних постулатах капіталотворчої теорії кредиту.
Важливим для розуміння сутності кредиту та кредитних відносин є з’ясування функцій кредиту. Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту “роботу”, яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об’єктивним та динамічним. Кожна з них формується і розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту і економічного середовища, в якому він функціонує. Слід зазначити, що серед дослідників є багато суперечок, щодо функцій кредиту: якщо одні виділяють дві функції то інші називають біліше шести.
Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостерігається щодо перерозподільної функції. Її загальне визнання, очевидно, ґрунтується на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій «роботі», яку виконує кредит в економічній системі — переміщення ресурсів між її окремими суб'єктами, секторами тощо на засадах повернення.
Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:
— кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;
— вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже — одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новішої техніки прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.
Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.
Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б.С. Івасів), другі — функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності (А.С. Гальчинський), треті — функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями (О.І. Лаврушин). Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію.
Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система. А той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію. Те ж саме стосується і сформульованої А.С. Гальчинським функції «утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності». Адже це та ж сама емісійна функція, тільки сформульована іншими словами. Істотно відрізняється позиція О. І. Лаврушина щодо цього питання. Цю функцію кредиту він зводить до заміщення справжніх грошей кредитними операціями. У такому формулюванні ця функція теж не сприймається. Адже справжні (золоті) гроші були остаточно замінені неповноцінними грошима давно (70-ті роки), у разовому порядку і вольовими рішеннями держав та міждержавними угодами, а не кредитом. Це була скоріше державна функція, а не кредитна. То чи залишилося «поле» для такої функції кредиту зараз, коли золота давно немає в обороті? Нині підтримку обороту неповноцінних грошей теж забезпечують держави, а не кредит, і використовують при цьому не тільки кредитні операції, а й казначейські зобов'язання (паперові гроші). Тому ця функція кредиту потребує більш глибокого вивчення, а її формулювання — істотного уточнення.
На наш погляд, функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного розвитку стабільності грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити. Але забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики.
Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди». Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим — фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту.
Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту — як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції — назвати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інструментів.
Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника — державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб'єкти — як позичальники, так і кредитори.
Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.С. Гальчинським,— функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту.
Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу. Цей напрям зв'язку кредиту з економічним оточенням має родові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту — зворотність і платність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту.
Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки України таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту в соціально-економічному житті суспільства, так і на стан теоретичного осмислення цього складного питання. І сьогодні питання про функції кредиту залишається дискусійним, вимагає до себе більш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятої методологічної основи вирішення цього питання. Без вироблення єдиного методологічного підходу у нас і надалі у кожному підручнику буде «своя» кількість функцій кредиту.Залежно від суб’єктів кредитних відносин, їх організації  та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний,  міжгосподарський (комерційний); споживчий; лізинговий; міжнародний.
Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють  переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички. Саме на цьому виді кредиту буде сконцентрована увага в дані роботі, тому цей вид кредиту буде розглядатися в подальшому більш детально.
Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Державні кредити широко розповсюджені в економічно розвинених країнах. Вони становлять собою найбільш прийнятну форму покриття бюджетного дефіциту.
Державний кредит – це сукупність грошових відносин, котрі втикають між державою та фізичними й юридичними особами з приводу, по-перше, залучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення. Слід також зазначити, що держава може надавати (брати) міжнародний кредит в інших держав та їх резидентів. Таким чином, розрізняють внутрішній та зовнішній державний кредит.
У тому випадку, коли держава виступає безпосередньо кредитором, йдеться про активний функціональний прояв суті державного кредиту. Коли держава позичає кошти, йдеться про пасивну форму прояву суті державного кредиту – про державні позики.
Державна позика як форма державного кредиту є характерна тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучають на фінансування суспільних потреб способом випуску облігацій та інших видів цінних державних паперів.
Міжнародний державний кредит становить сукупність економічних відносин, в яких держава виступає на світовому ринку як боржник або як кредитор. Ці відносини оформляють як державну зовнішню позику, так і внутрішні позики. Вони підлягають поверненню у певний термін, з виплатою відсотків за користування ними.
Одержують зовнішні позики уряд, місцеві органи влади. Кредиторами виступають уряди, фінансово-кредитні установи, приватні особи, фінансові організації.
Державні зовнішні позики надають у грошовій або у товарній формі. Звичайно, вони бувають середньо терміновими або довготерміновими. Грошові позики випускають у валюті країни-кредитора чи країни-боржника, або у валюті третьої країни. Погашення позик за угодою сторін здійснюється товарними поставками або валютою.
Головну увагу у використанні міжнародних кредитів країна-позичальник має приділяти питанням створення ефективної системи управління і регулювання зовнішньою заборгованістю.
Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, що виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів серед підприємств. Грошова форма кредиту передбачає наявність тимчасово вільних грошових ресурсів та їх перерозподіл на контрактній основі. У комерційному кредиті у кредитну угоду включаються тільки ресурси постачальника.
Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб’єктами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов’язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит; при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський. Комерційний кредит може мати місце не тільки між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне підприємство може надати кредит іншому, коли воно має певний інтерес щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. Нині в Україні з переходом до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що пов’язано з  високою вартістю банківського кредиту.
Комерційний кредит має такі недоліки: обмеженість у часі, розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу у зв'язку з фінансовим становищем покупця, ризик для постачальника, великий вплив з боку банківської сфери при обліку векселів.
Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.
Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається  в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору
В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.
Споживчий кредит – це кредит, який дає:
- можливість отримати ті речі, яких  без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б  недоступні для отримання;
- гнучкість: робити придбання товарів  в зручний час, навіть тоді, коли  споживач немає в своєму  розпорядженні  необхідної суми  готівки;
- безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками.
- допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).
Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати:
- іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів.
- як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар  часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом.
Споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.
Суб’єктами кредитування є фізичні особи. У ролі кредиторів виступають комерційні банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства й організації. Між банками і населенням може існувати посередник, наприклад торговельна організація.
Об’єкти кредитування – це затрати, пов’язані із задоволенням потреб населення для купівлі товарів в особисту власність, а також затрати інвестиційного характеру на будівництво і підтримку нерухомості.
Лізинговий кредит – це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг представляє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування, тощо) та нерухоме (будівлі, споруди) майно,  що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу. Умовою виникнення кредиту є існування власників товару, які протистоять один одному як власники, юридично самостійні особи, що готові вступити в економічні відносини: продати товари, здати їх в оренду. Суб’єктами лізингу є лізингодавець, користувач, виробник. Лізингодавець (орендодавець) – це суб’єкт господарювання, який є власником об’єкта лізингу та надає його в оренду. В якості орендодавця може виступати спеціальна лізингова організація (фірма). Це  можуть бути дочірні організації комерційних банків. Учасниками лізингової фірми можуть бути підприємства, банки, асоціації та ін.. Вони можуть об’єднувати свої внески на підставі установчого договору. До вкладів в установчий фонд можуть бути внесені будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності та грошові кошти. Засновники беруть участь у керуванні ділами фірми; мають право на частину прибутку (дивіденди) від її діяльності; отримують частину майна у разі ліквідації фірми можуть мати пільгове право на отримання в оренду майна. Розрізняють види лізингу в залежності від: термінів експлуатації майна; засобів придбання; відношення до лізингового майна; типу фінансування.
За строками експлуатації та періоду амортизації майна лізинг поділяється на оперативний та фінансовий.
Оперативний лізинг – це перепоступка майна на термін, який менший терміну повної амортизації. Він поділяється на короткостроковий оперативний лізинг – від декількох днів до 1 року та середньостроковий – від 1 року до 5 – 10 років.
Фінансовий лізинг – це перепоступка майна на термін повної амортизації.
Мета лізингу – підтримка розвитку науково-технічного прогресу, розширення можливостей розвитку матеріально-технічної бази підприємства.
Лізинг сприяє прискоренню реалізації продукції виробництва, доведення її до споживача. Для кредитора (лізингової фірми) лізингові операції є джерелом доходів у вигляді орендної плати, коштів, отриманих від продажу орендатору орендуємого майна. Лізингова фірма здійснює посередницькі, технічні, маркетингові, інформаційні, рекламні послуги.
Будь-яка національна економіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умови недостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішні позики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування за рахунок залучення заощаджень ззовні.
Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит.
Міжнародний кредит - це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості.
Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.
Розвиток   міжнародного   кредиту,   започаткований   виходом виробництва за національні межі, характеризується постійним зростанням його масштабів.
В залежності від цільового спрямування кредит може бути виробничим та споживчим. При цьому кредит може використовуватись для забезпечення поточної або в інвестиційної діяльності.
До кредитів в поточну діяльність відносять:

- розрахунки за овердрафтом;

- операції Репо;

- врахування векселів;

- факторингові операції;

- кредити за внутрішніми торгівельними операціями;

- кредити за експортно-імпортними операціями;

- інші кредити в поточну діяльність;
Овердрафт – є специфічним різновидом кредитом, це сума, в межах якої банк кредитує власника поточного рахунку. При овердрафті банк у межах узгодженого ліміту проводить платежі на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку. В результаті на рахунку позичальника виникає дебетове сальдо, яке й виражає суму його заборгованості перед банком. Із від’ємного залишку на рахунку банк стягує відсоток як за звичайний кредит. Правом на отримання овердрафтного кредиту користуються особливо надійні клієнти банку.

До кредитів в інвестиційну діяльність відносять:

- кредити на будівництво та освоєння землі;

- кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання, землі;

- кредити на придбання цінних паперів;

- фінансовий лізинг;

- інші кредити в інвестиційну діяльність;
д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
За строками погашення розрізняють такі види кредитів:
а) строкові – кредити строк погашення яких ще не настав;
б) до запитання – видаються банком на невизначений термін, але позичальник має його погасити за першою вимогою банку;
в) відстрочені (пролонговані) – кредити погашення яких  на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін;
г) прострочені – кредити які не погашенні клієнтом у передбачений кредитним договором термін.
За формою залучення (організації) банківський кредит поділяється на:
а) двосторонній (комерційний банк – позичальник);
б) консорціумний;
в) багатосторонній (паралельний).
За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зниження ризику чи неможливості надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами і розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких функцій банк-менеджер отримує від інших учасників консорціуму комісійну винагороду. При паралельному кредиті кожен з банків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір.
Кредитна діяльність комерційних банків невіддільна від операцій на ринку міжбанківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість поповнювати банківські кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі ресурсів банк купує їх на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою ринку кредитних ресурсів.
На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

- овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

- кредити овернайт, які надані (отримані) іншим банкам: вони надаються іншим банкам на строк не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня;

- кошти, які надані (отримані) іншим банкам за операціями репо. Ці операції пов’язані з купівлею у них цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо строк операції репо збігається зі строком погашення цінних паперів.
Комерційні банки самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки. Комерційні банки можуть отримувати кредити від НБУ як банку останньої інстанції через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.
Питання про форми та види кредиту з практич­ного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в більшості пу­блікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та асортименту, форм і видів кредиту. І справа не тільки в різній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші — видами, і навпаки. Деякі автори гово­рять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на прак­тику організації кредитування, зокрема на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.

Для науково обґрунтованого вирішення цього пи­тання потрібно насамперед виробити єдиний методоло­гічний підхід до визначення критеріїв класифікації кре­диту. На наш погляд, такий підхід повинен враховувати:
— відмінності самих понять форми та виду;

— відмінності у внутрішній структурі кредиту та її окремих елементів;
— практичну доцільність та зручність у користуванні.

У загальноприйнятому розумінні форма — це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов'язаний з внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскіль­ки кредит — явище суспільне (економічні відносини), про форму його можна говорити з певною умовністю як про найбільш за­гальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриває його внутрішньої сутності та структури. Тому крите­ріїв для вичленення форм кредиту не може бути багато.

Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вар­тості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Та­ких форм може бути дві — товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також може бути дві — товарна і грошова. Ці форми визначають лише загальні контури кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури. Отже, їх не може бути багато. Подібні форми можуть мати й інші економічні інструмен­ти — фінанси, торгівля тощо. Проте це не суперечить призначен­ню форми. Адже вона — лише найбільш узагальнена, контурна характеристика і може бути спільною для близьких за родовою ознакою явищ.
У загальноприйнятому розумінні вид (у практиці класифіка­ції) — це підрозділ, що об'єднує ряд предметів, явищ за спільни­ми ознаками і входить до складу загального вищого розділу — роду. Тому видова характеристика застосовується щодо внутрі­шньої структури об'єкта дослідження, у нашому випадку — кре­диту. Оскільки кредит має значну кількість структурних проявів, то може застосовуватися багато критеріїв його класифікації та виділятися багато його видів. Але всі вони «вписуються» в одну з двох форм кредиту, конкретизуючи їх внутрішній зміст.
Такий підхід до класифікації форм і видів кредиту видається виправданим і з позицій практичної доцільності. Він спрощує розуміння внутрішнього взаємозв'язку між окремими проявами кре­диту, що повинно сприяти кращій організації кредитних відносин.
Товарна і грошова форми кредиту є рівно­правними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної фор­ми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть повертатися в грошовій, і навпаки. В товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашення державних боргів поставками товарів тощо. У деяких із випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, це дає підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту. Проте так ставити питання доцільно стосовно окремої позички. Кредит же — процес руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, інші фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту. Форми кредиту можна класифікувати за різними критеріями. Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти:

- банківський кредит,

- державний кредит,

- міжгосподарський (комерційний) кредит,

- міжнародний,

- особистий (приватний) кредит.
У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин є банки, у державному кредиті — держава, що виступає позичальником. У міжгосподарському (комерційному кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті — резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа. Відповідно критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського і до особистого (приватного).
Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між функціонуючими суб'єктами господарювання. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг. У цілому існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов'язане з недостатнім розвитком банківсько­го кредиту.

З подоланням економічної, а головне — платіжної, кризи в Україні та відновленням прав суб'єктів господарювання на на­дання кредиту міжгосподарський кредит в цілому набуде більшо­го поширення. Особливо зростатимуть обсяги комерційного кре­диту та лізингових операцій. Водночас мають різко зменшитись обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, яка за умов платіжної кризи набула гіпертрофованих розмірів.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кре­дит — провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою рин­ковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небанківського типу. Його об'єктом є грошовий капітал, який відокре­мився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в креди­ті може бути як позичальником (у разі залучення вкладів та депозитів, отриманні позик і міжбанківських кредитів), так і кредито­ром (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам).

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з пози­цій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка гро­шей — це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух гро­шей як платіжного засобу, який не супроводжується розширен­ням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.
Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передача вартості не тільки між двома пов'язаними між собою діловими стосунками суб'єктами госпо­дарювання, а й між більшим числом таких суб'єктів. Причому позичальнику часто вигідніше скористатись банківським креди­том, бо, на відміну від комерційного, він надає йому можливість вибору постачальника товарів. Банківський кредит не обмежує­ться лише вільними грошовими коштами, адже завдяки йому створюються додаткові гроші для обігу. Він також не обмеже­ний і за напрямами кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнились в одній галузі економіки чи регіоні, спрямовуються у будь-яку іншу галузь або регіон. Різна також динаміка комерційного і банківського кредитів. Якщо під час спаду виробництва та економічної кризи комерційний кредит скорочується, то попит на банківський кредит для сплати боргів зростає. Подібне явище спостерігається й тоді, коли в країні з певних причин запроваджується обмеження на видачу комер­ційного кредиту.
Кредитні відносини, що виникають при банківському кредиті, характеризуються надзвичайно великим розмаїттям. Насампе­ред вони поділяються на дві великі групи. Перша з них — це кре­дити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів і які він має намір вкладати у різні види активів (у кредити, цінні па­пери, іноземну валюту, нерухоме майно). Ці кредити поділяються на залучені вклади і депозити, позики, отримані шляхом випуску та розміщення банками власних облігацій і векселів, міжбанківські кредити. Другу групу становлять кредити, які надає банк своїм клієнтам, їх можна класифікувати за багатьма ознаками. Класифікація основних видів банківського кредиту  наведена в схемі (додаток 2). Звичайно, розвиток ринкових відносин, глобалізація економічних зв’язків породжує й розвиток кредитних відносин, виникнення нових видів кредиту та методів кредитування .
Під методами кредитування звичайно розуміють способи видачі та погашення кредиту у відповідності з принципами кредитування.
Вітчизняною банківською практикою були розроблені три методи кредитування: по залишку та по обороту, по сукупності матеріальних запасів та виробничих витрат.
Метод кредитування обумовлює форму позичкового рахунку, що використовується для надання та погашення кредиту. Здійснюючи кредитування на умовах терміновості, зворотності, платності і під забезпечення, регламентуючи відносини кредитора і позичальника за допомогою кредитного договору (угоди), комерційні банки прагнуть надавати позички надійним клієнтам, щоб виключити ризик непогашення і забезпечити своєчасне повернення виданих засобів.

Отже з розвитком ринкових відносин в Україні розвивається і ринок банківських послуг. На кредитному ринку з’являються все нові і нові форми та методи кредитування, покликані забезпечити різноманітні потреби позичальників. Розвиток міжнародних відносин сприяє координації української законодавчої бази з міжнародними нормами права.

 

Яндекс.Метрика >