...
Структура банківської системи України PDF Печать E-mail

Структура банківської системи України


Банківська  система  держави нагадує кровоносну систему людського орга­нізму, бо
являє  собою  єдину  систему, підпорядковану одній головній меті — забезпечувати
ефективний  обіг фінансових ресурсів у державі. Від того, нас­кільки раціонально
організована   банківська   система,   наскільки  вона  відпові­дає  економічній
політиці   держави,   етапу  розвитку  економіки,  залежить  ефек­тивність  руху
фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.
Відповідно  до  досліджень  теоретиків  економічної  науки, економічний розвиток
суспільства   зумовлений   його   історичним   розвитком.   На  стан  народ­ного
господарства   впливають   не   лише   економічні,   а  й  природно-географічні,
національно-історичні  та  інші передумови. Отже, структура банківської систе­ми
як  частина  економічної  системи  є  результатом  історичного  розвитку. Од­нак
банківська   система   не   перебуває   в   статичному  стані  —  вона  постійно
роз­вивається, як і економічні відносини у суспільстві.
На  зразок  побудови  банківської  системи високорозвинутих країн світу, Законом
України   "Про   банки   і  банківську  діяльність"  передбачено  створен­ня  та
функціонування дворівневої банківської системи України.
Перший  рівень представлений Національним банком України з цент­ральним апаратом
у     Києві    й    територіальними    обласними    відділеннями,    а    та­кож
розрахунково-касовими  центрами  в містах і районах. Другий рівень представлений
комерційними банками.
Станом  на 1 січня 2001 року в Україні зареєстровано 195 комерційних банків (203
—  на  початку  2000 року), із них фактично працюють 153 банки, тобто 78,5%'. Із
загальної  кількості  банків  149  мають  ліцензію  НБУ  на здійс­нення валютних
операцій, що становить 76% комерційних банків.
В  Україні  банківські  інститути  не  відзначаються  таким  різноманіттям, як у
країнах   Західної   Європи,   де   можна   виділити   такі   основні  показники
дивер-сифікованості банківської справи:
— різні форми власності — державна, приватна, змішана;
— різні масштаби діяльності — від міжнародного до локального (місцевого):
—  розмаїтість  видів  кредитних  установ  за  переліком  виконуваних  функцій —
універсальні  банки  і спеціалізовані кредитно-фінансові установи (інвестиційні,
іпотечні,  зовнішньоторговельні  банки,  страхові й фінансові компанії, пенсійні
фонди);
— різні розміри капіталу — від банків-гігантів до дрібних банків.
Банківська   система   України   була   утворена   з   уніфікованої  системи,  а
зако­нодавчою  базою  передбачався  лише  загальний принцип побудови банківської
системи  і  зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До почат­ку
2001  року  була  відсутня  як  формальна,  так і фактична спеціалізація банків,
територіальна спеціалізація.
Однак  комерційні  банки  України  можна  згрупувати за категоріями, наве­деними
нижче:
—  за  формою  власності:  із  195 комерційних банків України (станом на 1 січня
2001  року)  тільки  2  мають державну форму власності. Це державно-ко­мерційний
банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки — колективну форму власності;
—  за приналежністю статутного фонду та способу його формування бан­ки в Україні
можуть  створюватися  у  формі  АТ,  пайових  і кооперативних бан­ків. В Україні
кількість  пайових  банків  становить  13%. Акціонерних банків більше, тобто 87%
від  комерційних банків України. Сума капіталу банку (тобто його власних коштів)
визначається  акціонерами — учасниками банку, але не може бути меншою за розмір,
встановлений  НБУ.  На  1  січня  2001  ро­ку загальна сума балансового капіталу
банківської  системи  України станови­ла 6,5 млрд. три. (17% пасивів банківської
системи)2.
Згідно   з   новою   редакцією  Закону  "Про  банки  і  банківську  діяльність",
під­писаного   Президентом  України  7  грудня  2000  року,  вперше  передбачено
роз­поділ  банків  за  територіальною ознакою і цілями створення. Головною метою
створення  кооперативних  банків є не одержання прибутку, а можливість взаємного
кредитування   його  учасників.  Кооперативні  банки  створюються  за  принципом
територіальності  й  поділяються  на  місцеві та центральні коопера­тивні банки.
Місцеві  кооперативні  банки є учасниками центрального коопера­тивного банку, до
функцій  якого  належать  централізація  і перерозподіл ресур­сів, акумульованих
місцевими  кооперативними  банками,  а  також  здійснення контролю за діяльністю
кооперативних банків регіонального рівня.
Нове  законодавство також номінальне передбачає диференціацію банків за спектром
послуг,  що  надаються:  банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи
як    спеціалізовані.   За   спеціалізацією   банки   можуть   бути   ощад­ними,
інвестиційними,  іпотечними  та  розрахунковими.  Статус  спеціалізова­ного банк
отримує  у  тому  разі,  якщо  більш  як 50% його активів — активи од­ного типу.
Статус ощадного — якщо більш як 50% його пасивів — внески
фізичних  осіб.  Закон  не  лише  не зазначає особливостей, принципів діяльності
спеціалізованих банків, а й не дає визначення Іпотечним, Інвестиційним,
розрахунковим  банкам.  Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалі­зації
банківської  системи  України.  Безперечно,  спеціалізованим  ощадним  банком  в
Україні є Ощадбанк.
Банківські    системи    деяких   іноземних   країн   характеризуються   високою
спеціалізацією   окремих   інститутів,   як,   наприклад,  в  Англії,  де  існує
законодав­че  обмеження у виконанні операцій депозитними, торговельними банками,
ін­шими  кредитними  установами.  Однак українські банки важко поділити на групи
за   спеціалізацією,  оскільки  більшість  із  них  має  ліцензії  на  виконання
практично  усіх  видів  операцій. У цьому плані банківську систему України можна
порівняти  з  універсальною німецькою банківською системою. Створен­ня останньої
зумовлене  тим,  що Німеччина за часів її промислового розвитку не мала у своєму
розпорядженні  достатнього  капіталу,  а  також необхідної орга­нізації торгівлі
цінними  паперами  і тому не могла здійснювати фінансування великих підприємств,
не  використовуючи банківські кредити у великих дбся-гах3. Воднораз паралельно з
універсально  діючими  банками  у  Німеччині  фун­кціонують також спеціалізовані
банки та інші кредитні установи.
Досвід  організації  банківської  системи  Німеччини  цікавий  для України через
подібність     проблем     економічного     розвитку:    потреба    в    значних
капіта­ловкладеннях,  незадовільна  організація ринку цінних паперів. У розвитку
фондового  ринку  Німеччина відстає від інших розвинутих країн, тому що фондовий
ринок  історично  ніколи  не  відрізнявся значними обсягами (на відміну від США,
Англії,  Японії).  Основний  обсяг  фінансових потоків Німеч­чини (як і України)
проходить через банківську систему.
Чинний  Закон  України передбачає також розподіл банків на групи за мі­німальним
розміром  статутного  капіталу  на  момент  реєстрації: 1) місцеві ко­оперативні
банки  —  1  млн.  євро:  2)  комерційні банки, що здійснюють свою діяльність на
території  однієї  області,  —  3  млн.  євро;  3)  банки,  які здійсню­ють свою
діяльність на території всієї України, — 5 млн. євро.
Із   загальної  кількості  реально  діючих  в  Україні  банків  найбільшу  групу
становлять невеликі банки (табл. 1).
Відповідно  до  критерію, наведеного в законі, 46, 8% банків в Україні підпа­дає
під  кваліфікацію  місцевих кооперативних банків, які фактично не такі. Ці банки
працюють  за принципом не кооперації, а комерційної діяльності. Фор­мально 28,6%
—  це  комерційні  банки,  що  здійснюють  свою  діяльність на тери­торії однієї
області,  і  24,7%  —  банки,  які  здійснюють свою діяльність на всій території
України.   Причому  на  третю  групу  банків  припадає  54,3%  суми  спла­ченого
статутного  капіталу  банківської системи. На початок 2001 року на 10 найбільших
банків  (перших  у  банківському  рейтингу  за  сумою  капіталу)  припа­дав  41%
капіталу   банківської   системи  України.  У  раїнах  Західної  Європи  на  3—4
найбільших банки припадає більш ніж 70 % капіталу всієї системи.
Таблиця   1.  Групування  комерційних  банків  за  сумою  сплаченого  статутного
капіталу
Область
Кілк банків
Частка банків, %
Середній розмір сплаченого статутного капіталу, млн. грн.
Київська і м. Київ
79
51,30
27,52
Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська
35
22,73
22,96
АР Крим, Запорізька, Одеська, Херсонська
23
14,94
10,39
Чернігівська, Полтавська
6
3,90
18,70
Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська
7
4,55
20,86
Волинська, Тернопільська, Чернівецька
4
2,60
17,25
РАЗОМ
154
100

Таке   становище   свідчить  про  невисокий  ступінь  концентрації  банківського
капіталу   в   Україні.  Тому  масштаби  активних  операцій  банків  також  дуже
відрізняються:  на  початок  другого  півріччя  2000  року  сума  активів банків
Ук­раїни  становила  приблизно 27 млрд. грн., а активи одного найбільшого бан­ку
Німеччини  на  початок  2000  року  перевищували  800  млрд. дол. Ці відмінності
зумовлюються  різним рівнем розвитку банківських сис­тем, однією з причин яких є
фактор  часу.  Тобто  існує  об'єктивна  причина відставання банківської системи
України  від  банківських  систем високо розвинутих країн — часовий проміжок. Це
фактор  істотний,  але  не вирішальний і може частково компенсуватися за рахунок
структурних  змін  у  банківській  системі України — купівлі новими комерційними
банками частин старих системних банків України, злиття дрібних банків.
За  роллю,  яку  виконують  деякі  комерційні  банки, банківську систему України
можна представити за допомогою рисунка:

1)  Старі системні банки. Це колишні спеціалізовані держбанки СРСР, біль­шість з
яких  отримала статус комерційних банків України після проголошення незалежності
України  й  набуття  чинності  Законом  "Про банки і банківську ді­яльність" від
1991   року.   До   них  належать  Ощадбанк  і  системи  ощадкас,  Укрексімбанк,
Промінвестбанк,  Укрсоцбанк,  до  ліквідації належав і АПБ "Україна". Системними
їх  називають  тому,  що  вони  створені  на  теренах  Держбанку, Житлосоцбанку,
Промбудбанку,  Зовнішторгбанку,  мають  розгалужену  мережу  фі­лій, дирекцій та
відділень  по  всій  території України. Наприклад, в Ощадбанку таких структурних
підрозділів  8297,  в  Укрсоцбанку  — 334, в Укрексімбанку — 58. Ця група банків
бере    активну    участь   у   виконанні   державних   програм   із   роз­витку
низькорентабельних   галузей  народного  господарства  країни,  у  кредиту­ванні
держави  шляхом  купівлі  ОВДП.  Найчастіше такі операції підривають ді­яльність
банків,  у результаті чого вони стають неплатоспроможними (як АПБ "Україна") або
в їхній діяльності виникають проблеми (як в Ощадбанку).
Процвітаючі  банки  в  цій  групі  —  Промінвестбанк і Укрексімбанк, що за сумою
прибутку  на  початок  2001  року  посідали  відповідно  перше  і  друге місця в
банківському  рейтингу. Крім того, Промінвестбанк очолює рейтинг банків за сумою
капіталу  та  кредитно-інвестиційного портфеля. Укрсоцбанк посідає 2-ге місце за
сумою   капіталу   і   26-те   місце   за   прибутком.   На   частку  Ощадбанку,
Промінвестбанку,   Укрсоцбанку   та   Укрексімбанку   припадає   22,7%  капіталу
банківської  системи України, 36,2% — депозитів фізичних осіб, 29,3% — депозитів
юридичних  осіб.  Сума  чистих  активів цих банків ста­новить 9489,45 млн. грн.,
сума   кредитно-інвестиційного  портфеля  —  5475,61  млн.  грнА  Збитки  банків
"Україна"  і  Ощадбанку  за  абсолютним  показником  перевищують  суму прибутків
банків цієї групи.
Особливу   роль  тут  відіграє  Ощадбанк,  оскільки  ощадна  справа  була  добре
розвинена  ще  при  СРСР.  До того ж на відміну від інших комерційних банків, що
працюють  із  вкладами  населення, Ощадбанк не формує фонду страхуван­ня вкладів
фізичних  осіб,  що  ставить  його  у  вигідніше становище щодо інших банків при
роботі  з фізичними особами. Але під тиском конкуренції банк про­довжує втрачати
ринок   вкладів   фізичних  осіб.  Так,  у  1991  році  100%  вкладів  населення
знаходилося в Ощадбанку, на початок 2000 року — вже 19,3%9.
2)  Нові  системні  банки.  Поняття  "нові"  досить відносне, оскільки до та­ких
банків  відносять  Приватбанк,  ПУМБ, "Аваль", дата реєстрації яких при­падає на
1991  —  1993  роки.  Об'єднали  ми  ці  банки  в  одну  групу,  тому  що  во­ни
створювалися  без  участі  держави,  починаючи свою діяльність в умовах ринкової
економіки.  Це  досить  великі з розгалуженою мережею структурних підрозділів (у
Приватбанку  —  443,  банках  "Аваль"  —  881,  ПУМБ  —  21) бан­ки, які успішно
функціонують  і активно обслуговують великих клієнтів. Бан­ки цієї групи входять
у  першу  десятку банківських'рейтингів. Визначенню системного банку, наведеному
в  законі,  цілком  відповідає  Приватбанк,  пито­ма  вага  зобов'язань  якого у
банківській  системі  становить  17%, і "Аваль" — 14,9%. Хоча частка зобов'язань
ПУМБу не перевищує 10% зобов'язань бан-
кінської   системи,   все   ж   таки  він  фактично  визнаний  системним  банком
(ана­логічна  ситуація з Укрексімбанком, частка зобов'язань якого становить 8,7%
зобов'язань банківської системи України).
На  частку  банків  цієї  групи припадає 11,5% капіталу банківської системи; 22%
депозитів  фізичних осіб, що лише на 7,3% менше за показник банків пер­шої групи
при  значній  різниці у початкових умовах діяльності: 29,9% депози­тів юридичних
осіб.  За  сумою  чистих активів три нових системних банки поступаються чотирьом
банкам  (без  "України")  на  1,86 млрд. грн. а за сумою кредитно-інвестиційного
портфеля  —  на  0,92 млрд. грн. За сумою капіталу в банківському рейтингу ПУМБ,
Приватбанк,  "Аваль"  посідають  відповідно 3-тє, 4-те та 7-ме місця. Приватбанк
за  сумою  депозитів  фізичних  осіб  посту­пається  лише  Ощадбанку.  "Аваль" є
лідером   за   сумою  депозитів  юридичних  осіб,  випереджаючи  Промінвестбанк,
Укрсоцбанк і Укрексімбанк.
Таким  чином,  нові  системні  банки  претендують на роль найбільших бан­ків, що
становлять кістяк банківської системи.
3)  Комерційні  банки  України, зареєстровані протягом 1991—1999 років. Ця група
банків  численна  та  найстрокатіша,  оскільки  охоплює  великі  банки з великою
кількістю  філій; великі банки, операції яких мають локальний ха­рактер; середні
й  дрібні  банки. Об'єднали ж ми їх в одну групу, оскільки во­ни: по-перше, не є
системними  банками  (тобто або не мають великої кіль­кості філій, або практично
не  обслуговують  корпоративних  клієнтів,  їх  зобов'язання  не  становлять 10%
зобов'язань  банківської системи України); по-друге, не беруть активної участі у
загальнодержавних  банківських  проек­тах  і  програмах  економічного  розвитку;
по-третє,   відчувають   на   собі  менший  контроль  із  боку  НБУ  (у  функції
Генерального  департаменту  банківського  нагляду  входить  нагляд за діяльністю
великих  банків). На частку цієї числен­ної групи банків припадає менше половини
депозитів  фізичних  і  юридичних  осіб  й  більше половини капіталу банківської
системи.
4)  Іноземні  банки.  Серед 31 банку, що працюють за участю іноземного ка­піталу
(такі  банки  входять  до  другої  та  третьої  груп), в Україні функціонує 7 із
100-відсотковим  іноземним  капіталом.  Ці  банки  належать  до  окремої  групи,
оскільки   якісно  відрізняються  від  банків  попередніх  груп  високим  рівнем
ме­неджменту,  професіоналізмом,  досвідом роботи на фінансовому ринку. До то­го
ж  іноземні  банки можуть розраховувати на фінансову допомогу своїх закор­донних
офісів.  Такі  банки  становлять  деяку загрозу навіть системним банкам України,
приваблюючи   клієнтів   більшими   позиками,   кращим  рівнем  обслуго­вування,
можливістю  зв'язку  клієнтів  з  іноземними  партнерами.  Суме  чистих  активів
іноземних  банків  у  5,8  та  4,6  разу  менша  за  суму чистих активів бан­ків
відповідно  1-ї  та  2-ї  груп.  Сума капіталу іноземних банків у 4,9 і 4,1 разу
менша  за  аналогічний  показник  банків  1-ї та 2-ї груп відповідно". У цілому,
частка  участі  іноземного  капіталу  в  банківській  системі  України становить
14,5%І2, у тому числі частка капіталу іноземних банків становить 4,9%.
Являє також інтерес розташування діючих банків за регіонами України (табл. 2).
Таблиця 2. Розташування банків за регіонами України станом на 01.01.2001 року
Область
Кілк банків
Частка банків, %
Середній розмір сплаченого статутного капіталу, млн. грн.
Київська і м. Київ
79
51,30
27/52
Харківська. Дніпропетровська, Донецька, Луганська
35
22,73
22,96
Кримська, Запорізька, Одеська, Херсонська
23
14,94
10,39
Чернігівська, Полтавська
6
3,90
18,70
Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська
7
4,55
20,86
Волинська, Тернопільська, Чернівецька
4
2,60
17,25
РАЗОМ
154
100

Як   видно   з   таблиці   2,  банки  розташовані  по  території  України  вкрай
не­рівномірно,  що  пов'язано з концентрацією виробництва. Звертає на себе увагу
той  факт,  що  51%  банків  перебуває в Києві та Київській області. Як правило,
такі  банки  мають  філії  та  відділення в інших регіонах, основна функція яких
акумуляція  коштів.  Більш як п'ята частина банків зосереджена у найрозвинутіших
промислових  регіонах.  У  південній  сільськогосподарській зоні зосереджено 15%
банків.  У  північних  і  західних областях України частка самостійних банків не
перевищує 5%.
За  розмірами  банків (розміром сплаченого статутного капіталу) також лі­дирують
промислові   регіони   із   розвинутою  інфраструктурою.  Невисокими  се­редніми
розмірами     сплаченого     статутного     фонду     банків    характеризуються
сільськогосподарські регіони.
Україна  у своєму розвитку зіткнулася з такими проблемами, як і країни За­хідної
Європи  у  післявоєнний  період: із необхідністю реструктуризації промис­ловості
та  стимулювання  розвитку  малого й середнього підприємництва, дис­пропорцією в
економічному  розвитку  регіонів,  концентрацією банківських капіталів в окремих
регіонах.  Долаючи  ці  проблеми,  згадані  країни поряд із низкою інших заходів
вдавалися   до   реструктуризації   банківської   системи.   За­гальною  ознакою
реструктуризації  банківських систем Франції, Італії, Німеч­чини, Швейцарії було
створення регіональних банків.
Розвиток  капіталомістких галузей промисловості у Франції після Другої сві­тової
війни  призвів  до  концентрації  банківських  установ  у  районах  промислового
виробництва,  що  постійно  відчували  нестачу фінансових ресурсів. Акумулю­вати
фінансові  ресурси  в  регіонах, де базових галузей промисловості не існува­ло й
покликані  були  регіональні  банки.  Спочатку  це  були депозитні банки, сфе­ра
впливу  яких  обмежувалася певною територією, а основна мета діяльності полягала
у   забезпеченні   великих   банків,   що  діяли  на  той  час  як  регіональні,
фі­нансово-промислових   груп  фінансовими  ресурсами,  попит  на  які  зростав.
Зго­дом   за   підтримки   держави   депозитні   регіональні  банки  взялися  за
кредитуван­ня  дрібних  виробників  і,  таким  чином,  їхні  функції були значно
розширені.
В  Італії також істотну роль у банківській системі відіграють регіональні банки,
у  створенні  яких  активну  участь брала держава з метою стимулюван­ня розвитку
відсталих регіонів.
У   Німеччині,   крім   трьох   банків-гігантів,   існує   безліч  універсальних
регіо­нальних  банків,  сфера  діяльності  яких, судячи з їхньої назви, обмежена
пев­ним  регіоном. У тих регіональних банків, які обслуговують тільки населення,
кордони  сфери  впливу  позначені  особливо  чітко. Однак найбільші регіо­нальні
банки  обслуговують  своїх  клієнтів  —  юридичних  осіб  — і за межами регіону.
Регіональні  банки  Німеччини  були  утворені  після  Другої  світової вій­ни на
терені  філій  трьох  гросбанків, а їхні операції були чітко обмежені кор­донами
земель,  в  яких  вони  функціонували.  Створено їх було з метою зни­ження рівня
монополізації   ринку   банківських   послуг,  наближення  банків  до  економіки
регіонів, зруйнованих війною.
Серед  комерційних  банків Швейцарії помітну роль відіграють кантональ­ні банки,
діяльність  яких  сконцентрована  у  відповідних  кантонах. Спочатку кантональні
банки  лише  приймали вклади й надавали іпотечні кредити, але до цього часу вони
значно розширили спектр своїх послуг і стали фактично універсальними.
Створення  регіональних  банків  для розв'язання певних проблем у різних країнах
мало  спільну мету — соціально-економічний розвиток регіонів, а значить, держави
у цілому.

 

Яндекс.Метрика >