...
Склад та джерела формування банківських ресурсів. PDF Печать E-mail

Склад та джерела формування банківських ресурсів.

Для  здійснення комерційної  й господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів, тобто ресурсів.
Грошові ресурси – фінансова основа всіх видів активних операцій, продуктів, послуг, що надаються або проводяться комерційним банком. Це сукупність коштів, які є власністю банку або тимчасово перебувають у його розпорядженні і протягом певного часу використовуються на власний розсуд.
Розглядаючи економічний зміст ресурсів комерційних банків, необхідно зазначити, що їх перелив здійснюється на кредитній основі й що вони є своєрідним товаром. Споживча вартість банківських ресурсів полягає у спроможності функціонування як капітал і приносити дохід у вигляді позичкового процента, який є складовою банківських прибутків. З огляду на це вважається, що поняття “ресурси комерційного банку” може мати два аспекти.
По-перше, традиційні банківські ресурси являють собою акумульовані банком тимчасово вільні кошти господарства й населення на умовах виникнення зобов’язань власності чи боргу для подальшого розміщення на ринку з метою вилучення прибутку. Ці кошти, по суті, вільна частина пасиву балансу комерційного банку, тому пропонується вважати їх банківськими ресурсами у вузькому розумінні.
По-друге, у зв’язку з тим, що поняття “ресурс” (від французького “resources”) трактується не лише як “засоби і запаси”, а й як “можливості” це дає право застосовувати його й до поняття банківські ресурси у широкому розумінні. У цьому разі, окрім традиційних банківських ресурсів, у дане поняття можна включити й реальні можливості банків не лише акумулювати кошти в зобов’язання боргу або з власності, а й можливості вилучати прибуток від проведення дохідних банківських операцій (тобто дохідних активних, комісійних і посередницьких операцій). Розмір же прибутку має бути достатнім для окупності залучення та запозичення ресурсів і поступового зростання капіталу банку. Саме розуміння банківських ресурсів у широкому аспекті ставить на центральне місце проблему управління активами й пасивами.
Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку чистий реальний залишок зобов’язань банку і його капіталу становить ресурсну базу комерційного банку.
Отже, ресурсна база комерційного банку – це частина грошового ринку, представлена сукупністю виведених з обігу коштів господарюючих суб’єктів і грошових доходів населення, які мобілізуються банком на умовах виникнення зобов’язання власності та боргу для подальшого розміщення серед юридичних і фізичних осіб, яким необхідні банківські ресурси з метою одержання прибутку.
Саме наявність або відсутність права власності на деякі складові банківських ресурсів є підставою для їх розмежування  на власні і чужі, тобто такі що не належать банку, але на відповідних умовах можуть бути задіяні в кредитно-інвестиційних операціях.
Ресурси кожного комерційного банку мають конкретну структуру, тобто співвідношення між власними, залученими та запозиченими коштами. Ця структура складається насамперед під впливом конкретних умов: універсалізації чи спеціалізації банку, його кредитної тактики і стратегії, позиції на грошовому ринку, обсягу продуктів і послуг, які пропонуються клієнтам. Водночас слід зазначити, що структура ресурсної бази окремого банку є індивідуальною і залежить від ступеня спеціалізації банку, універсалізації банківських операцій та інших факторів.
На рисунку 1 показано схему ресурсної бази комерційного банку, яка має бути притаманна вітчизняному банку в умовах ринкових відносин, що формуються в Україні.
Перед комерційними банками в умовах переходу до ринку постає серйозне завдання формування оптимального складу й структури ресурсної бази, здатною стати основою для розв’язання головної проблеми банківської діяльності “прибутковість-ліквідність”. Для вирішення цього завдання в сучасних умовах необхідно, щоб комерційний банк здійснював формування своєї ресурсної бази (тобто залучення й запозичення коштів у боргові зобов’язання й формування власного капіталу), орієнтуючись на:
- Максимізацію доходів комерційного банку;
- Мінімізацію витрат, пов’язаних із формуванням банківських ресурсів;
- Максимальну віддачу механізму захисту банківських ресурсів від втрат.
Найризиковіші серед строкових депозитів – це вклади населення. Практика свідчить, що останні орієнтуються перш за все на ринкову кон’юнктуру. Повністю залежні від ринку, ці кошти є високомобільними, занадто сильна орієнтація на них при настанні несприятливої ситуації може поставити банк у скрутне фінансове становище у результаті масового відпливу коштів. Строкові депозити дають змогу здійснювати довгострокові кредитні операції, що приносить більший дохід банку. Проте в перехідній економіці краще поступово збільшувати зазначений вище вид ресурсу (на рівні 15-25% від ресурсної бази). Воднораз із розвитком ринкових відносин частка строкових депозитів, а також інших цінних паперів власного боргу має зростати, оскільки  в ринковій економіці саме ці види ресурсів переважають у ресурсній базі банків.
Вклади населення є одним із найбільш стійких джерел банківських ресурсів, тому важливо підвищувати зацікавленість населення в заощадженнях, зокрема, за рахунок організації сімейних вкладів, активізації операцій за виграшними вкладами, розширення практики цільових вкладів. Реклама цільових вкладів впливає на свідомість вкладника, змушує клієнта замислитись над метою зберігання заощаджень, а при збігові вкладу та потреб клієнта саме цільове призначення вкладу є додатковим стимулом для клієнта.

Рис. 1. Склад та структура ресурсів комерційних банків
Великий ресурсний потенціал населення – зберігання коштів у іноземній валюті. З метою її залучення необхідна розробка відповідного законодавства, що б гарантувало збереження коштів та різноманітних видів вкладів – від існуючих вкладів “до запитання” до перспективних валютних анонімних (кодованих).
Несприятливе прагнення деяких законодавців обкласти податком вклади громадян, внаслідок чого може бути перекрито одне з найбільших джерел банківських ресурсів. Проблемою в залученні коштів населення є вимога наявності ідентифікаційного коду, чим порушується пропагована таємниця вкладу, що й відлякує громадян.
Основну увагу на найближчий період має бути приділено продовженню залучення пенсіонерів на обслуговування в установах банків. Можна виділити окремі напрямки діяльності у цьому питанні:
1. Видача пенсій через установи банків при нині діючій системі пенсійного забезпечення;
2. Участь Ощадбанку в запланованій пенсійній реформі в Україні з персоніфікованого обліку внесків;
3. Створення власного недержавного пенсійного фонду.
Кошти юридичних осіб як залучені ресурси мають короткостроковий характер. Податковий тиск змушує значну частину суб’єктів підприємницької діяльності працювати “в тіні”, внаслідок чого чимало коштів не перебуває у банківському обігу. На цей вид ресурсу впливає ряд чинників:
- мінімальні витрати з обслуговування роблять цей ресурс найдешевшим серед банківських зобов’язань, враховуючи реальні проценті виплати;
- ведення поточних рахунків клієнтів зобов’язує банк підтримувати найвищий рівень першокласних ліквідних активів;
- найменша порівняно з іншими видами банківських зобов’язань залежність від кон’юнктури ринку пояснюється призначенням даних коштів – здійснення функцій засобу обороту. Банк може прогнозувати кошти на поточних рахунках, вивчаючи економічну ситуацію в країні, регіонах, а також здійснюючи оперативне спостереження за грошовими потоками, що дає змогу йому об’єктивніше оцінювати платоспроможність клієнта і перспективу стану його поточного рахунка.
Міжбанківський кредит як джерело формування ресурсів банку важко оцінити однозначно. Як інструмент залучення коштів, використовуваних для подальшого розміщення в дохідні кредитні операції в трансформаційній економіці, можливе використання лише кредитів рефінансування під реальні кредитні вкладення. Кредити комерційних банків можна рекомендувати включати у ресурсну базу банку переважно для підтримки поточної ліквідності. Граничний рівень міжбанківського кредиту в ресурсній базі може становити не більш як 5%.
З поняттям ресурсів тісно пов’язане поняття банківської ліквідності, яка відіграє важливу роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі країни. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності  є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку.
Ліквідність банку – це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
Сутність проблеми ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або  з їх надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і – що найнебезпечніше для банків – до втрати депозитів. Проблеми ліквідності банку можуть виникати як при здійсненні пасивних операцій банку (зняття коштів з клієнтських рахунків, погашення заборгованості банком тощо), так і внаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.
Ліквідність тісно пов’язана (а іноді і змішана) з поняттям платоспроможності, яке тлумачиться як здатність банку вчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов’язаннями. Ліквідність банку значною мірою визначається його платоспроможністю, яка залежить і від ряду інших чинників, таких, як розмір капіталу і спеціалізація банку, диверсифікація банківських послуг, загальний рівень ризиковості діяльності, співвідношення власних і залучених коштів.
Ефективність процесу управління банківською ліквідністю оцінюється за двома основними характеристиками: швидкістю перетворення активів в грошову форму і задоволення потреби в грошових коштах (часовий компонент) та вартістю підтримки певного рівня ліквідності (вартісний компонент). Адже найбільш стабільні джерела коштів потребують найвищих витрат, а найбільш ліквідні активи – непрацюючі та низькодохідні.
Важливим етапом процесу управління ліквідністю має бути постійний аналіз ресурсної бази з погляду стабільності та імовірності зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків. За ступенем стабільності зобов’язання поділяються на три групи:
1. Зобов’язання за “гарячими грошима” або “летючі вклади” – кошти, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і чутливо реагують на зменшення процентної ставки на ринку. До даної групи належать міжбанківські позики з нефіксованим строком погашення, кредити “овернайт” тощо.
2. Мінливі зобов’язання – це кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку у будь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках. Це поточні, розрахункові, бюджетні рахунки клієнтів, коррахунки інших банків, рахунки фізичних осіб, чекові рахунки,  кредитори тощо.
3. Стабільні зобов’язання або основні вклади – джерела коштів, за якими ймовірність довгострокового відпливу грошей мінімальна. До даної групи належать ощадні рахунки, депозитні сертифікати, строкові вклади, недепозитні джерела коштів з фіксованими строками погашення, кошти від продажу цінних паперів.
банки  повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов’язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечуючи потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів та всіх інших клієнтів.
Структура ресурсної бази аналізується в динаміці, визначається питома вага основних вкладів у загальній сумі зобов’язань. Для оцінки рівня стабільності ресурсної бази за кожним видом зобов’язань розраховується показник середньої тривалості зберігання коштів (З), днів:
З = Середній залишок коштів * Кількість днів у періоді/Оборот за видачею коштів. (1)
Рівень осідання грошових коштів за окремими видами рахунків обчислюється як відношення різниці між залишками коштів на рахунках на кінець та на початок періоду до суми надходжень за рахунками за той самий період.
Результати аналізу, структури, динаміки та рівня стабільності депозитної бази можуть бути екстрапольовані на майбутнє і використані при оцінці потреби в ліквідних активах, які банк має підтримувати, щоб знизити ризик ліквідності.
Очевидно, під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушеннях у макро- і мікроекономічній динаміці, ситуації на грошово-кредитному  ринку, структурних коливань у доходах фізичних і юридичних осіб тощо можливості формування ресурсної бази комерційних банків не залишаються стабільними. Враховуючи це активним є моделювання кожним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.
Існують негативні тенденції звуження ресурсної бази банків. Таке становище пов’язано передусім зі станом нашої економіки і залежить від таких негативних факторів: тривалості трансформаційної кризи економіки; бартеризації економіки; неповернення державними підприємствами банківських кредитів; низької інвестиційної привабливості нашої економіки для внутрішніх і зовнішніх інвесторів; розбалансованості ринку державних цінних паперів, валютного і гривневого ринків.
Підбиваючи підсумки, доцільно зазначити, що формування банківських ресурсів і зміцнення ресурсної бази комерційних банків -  обов’язкова умова повноцінної ринкової економіки, оскільки саме сприятливий інвестиційний клімат у країні, інтеграція банківської системи у світове банківське співтовариство значною мірою залежатимуть від міцної ресурсної бази комерційного банку.
В умовах переходу економіки нашої країни до ринкових відносин вирішальне значення має розвиток удосконалення діяльності комерційних банків, формування й використання їхніх ресурсів. Банківські ресурси - це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку. Тому знання проблем, пов’язаних із їх формуванням і використанням, надзвичайно важливе.
Розглядаючи економічний зміст ресурсів комерційних банків, потрібно врахувати, що їх перелив здійснюється на кредитній основі й що вони є своєрідним товаром. Споживча вартість банківських ресурсів полягає у спроможності функціонувати як капітал і приносити дохід у вигляді позичкового процента, який є складовою банківських прибутків. З огляду на це поняття “ресурси комерційних банків” може мати два аспекти.
По-перше, традиційні банківські ресурси являють собою акумульовані банком тимчасово вільні кошти господарства й населення на умовах виникнення зобов’язань власності чи боргу для подальшого розміщення на ринку з метою вилучення прибутку. Ці кошти, по-суті, вільна частина пасиву балансу комерійного банку, і тому їх можна вважати банківськими ресурсами у вузькому розумінні.
По-друге, у зв’язку з тим, що поняття “ресурс” (від французького “resources”) трактується не лише як “засоби” і “запаси”, а й як “можливості”, це дає право застосовувати його й до поняття банківських ресурсів у широкому розумінні. У цьому разі, окрім традиційних банківських ресурсів, у дане поняття можна включити реальні можливості банку не лише акумулювати кошти в зобов’язання боргу та зобов’язання власності, а й можливості вилучати прибуток від проведення дохідних банківських операцій (тобто дохідних активних, комісійних і посередницьких операцій). Розмір же прибутку має бути достатнім для окупності залучених та запозичених ресурсів і поступового зростання капіталу банку. Саме розуміння банківських ресурсів у широкому аспекті ставить на центральне місце проблему управління активами/пасивами.
Для зручності розгляду та практичної оцінки джерел банківських ресурсів вдаються до їхньої класифікації. Є кілька різних класифікацій ресурсів комерційних банків, побудованих на основі різних критеріїв. Розглянемо  наступні класифікації:

·  За економічним змістом

1.власні кошти, що складаються із статутного фонду, резервного та інших фондів, що створюються в процесі діяльності банку, нерозподілений прибуток банку,

2.кошти банків-кореспондентів,

3.кошти клієнтів на рахунках банків,

4.грошові заощадження населення, що формуються в результаті зменшення поточного особистого споживання населення,

5.міжбанківські кредити, включаючи кредити від НБУ,

6.цінні папери випущені,

7.інші ресурси.

· За місцем мобілізації
1.ті, що мобілізуються самим банком,
2.придбані в інших банках.

· За можливістю прогнозування величини ресурсу
1.ті, що піддаються безпосередньому прогнозуванню,
2.ті, що піддаються опосередкованому прогнозуванню.

· За джерелом утворення
1.власні
2.залучені (кошти, які банк залучає на вклади і депозити),
3.запозичені (кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій або міжбанківських кредитів).

· За можливістю використання
1.постійні,
2.тимчасові.
Традиційно ресурси комерційного банку формуються за рахунок різних джерел. Одним із джерел формування і збільшення ресурсної бази банківської установи є власні кошти або капітал банку.
У вітчизняній та зарубіжній літературі суть капіталу як категорії визначається з точки зору джерел його формування, серед яких можна виділити: акціонерний капітал; резервний капітал; нерозподілений прибуток (частина прибутку, яка залишається після виплати дивідендів і відрахувань в резервні фонди). Саме ж поняття “капітал” (англ., фр. - сapital; лат. - сapitalis) означає багатство у формі грошових коштів, цінних паперів, нерухомості, яке використовується для самозбільшення.
Поряд із власним капіталом наступним важливим джерелом фінансових ресурсів банку є залучені кошти клієнтів та кредитних установ. Залучені ресурси - це тимчасово вільні кошти вкладників, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін чи до запитання. У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином:

1. депозити;

2. недепозитні залучені кошти.
Депозит (вклад) - це грошові кошти у готівковій або безготівковій формах, національній або іноземній валютах, передані до банку їх власником або третьою особою за рахунок і за дорученням власника для зберігання на визначених умовах.
Операції, пов’язані із залученням коштів для вкладів називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту в банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.
Недепозитні залучені кошти - це кошти, які банк отримує у вигляді позички або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на ринку.
Недепозитні джерела банківських ресурсів відрізняються від депозитних тим, що мають, по-перше, неперсональний характер, тобто не асоціюються із конкретним клієнтом банку, а залучаються на ринку на конкурентній основі, і по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку.
Недепозитними залученими ресурсами користуються в основному великі банки. Придбання недепозитних коштів здійснюється великими сумами, тому їх вважають операціями, що мають оптовий характер.
Водночас слід зазначити, що структура ресурсної бази окремого комерційного банку є індивідуальною і залежить від ступеня спеціалізації банку, універсалізації банківських операцій та інших факторів.
Загалом наявні в банку ресурси визначають його потенціал для проведення активних операцій. Щоб визначити ресурсну позицію банку, потрібно порівняти мобілізовані ресурси з розміром реалізованих вкладень в активах:

РП = Рмоб. - Рез.лікв. - Вкл.в акт., (2)
де, РП - ресурсна позиція, тобто надлишок чи нестача ресурсів для проведення активних операцій;
Рмоб. - мобілізовані (у вигляді власних, залучених, позичених) ресурси;
Рез.лікв. - резерв ліквідності, тобто частина залучених ресурсів, що має зберігатися в НБУ як обов’язковий резерв;
Вкл.в акт. - фактичні вкладення в активні операції.
Отже, ресурсна база комерційного банку - це частина грошового ринку, представлена сукупністю виведених із обігу коштів господарських суб’єктів і грошових доходів населення, які мобілізуються банком на умовах виникнення зобов’язання власності та боргу для подальшого розміщення серед юридичних і фізичних осіб, яким необхідні банківські ресурси з метою одержання прибутку.

 

Яндекс.Метрика >