загрузка...
-->
Неторговельні операції комерційних банків в іноземній валюті. PDF Печать E-mail

Неторговельні операції комерційних банків в іноземній валюті.

До неторговельних операцій відносяться операції, не пов’язані з торгівлею іноземною валютою на міжбанківському ринку України. Це:
· відкриття і ведення валютних рахунків клієнтів;
· купівля ( продаж ) готівкової іноземної валюти;
· операції з дорожніми чеками;
· операції з пластиковими картками;
· оплата грошових акредитивів;
· інкасо іноземної валюти;
· банківські перекази;
· операції із залучення і розміщення валютних ресурсів.
Відкриття та ведення валютних рахунків.
Банки можуть відкривати валютні рахунки зареєстрованим у встановленому чинним законодавством порядку:
· юридичним особам (резидентам) та фізичним особам (резидентам і нерезидентам) – суб’єктам підприємницької діяльності;
· філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, що відокремлені в процесі приватизації;
· представництвам юридичних осіб – нерезидентів;
· іноземним  інвесторам;
· фізичним особам (резидентам і нерезидентам) на умовах, викладених у договорі між установою банку та власником рахунку.
Ведення валютних рахунків клієнтів передбачає надання банком наступних послуг:
1) відкриття валютних рахунків вище зазначеним клієнтам;
2) нарахування відсотків по залишкам на рахунках;
3) видача виписок з валютних рахунків по мірі виконання операцій; надання довідок з архіву щодо здійснених операцій;

4) здійснення розрахунків за дорученням клієнта.
Поряд з цим банк здійснює контроль за експортно-імпортними операціями.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на поточні, розподільчі та депозитні (вкладні). Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України , та для погашення заборгованості по кредитах в іноземній валюті. Розподільчі рахунки - призначені для попереднього зара­хування коштів в
іноземній  валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента згідно з чинним законодавством України. Депозитні (вкладні) рахунки відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на ці рахунки перераховуються з поточного рахунку і після строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з вкладного рахунку підприємств забороняється. Нараховані проценти за цими депозитами відповідно до умов депозитного договору можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту. Кошти на вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з іншого власного вкладного або поточного рахунку. Нараховані проценти за цими депозитами можуть перераховуватися на поточний рахунок, на поповнення депозиту або видаватися готівкою власнику рахунку.
У зв’язку з входженням України у світовий політичний  та економічний простір у ній створено та функціонує значна кількість дипломатичних та функціонує значна кількість дипломатичних, консульських, торговельних та інших представництв, представництв міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб – нерезидентів, включаючи банки, установи, організації, які залучаються до реалізації програм та проектів міжнародної технічної допомоги. Ці всі представництва та установи не здійснюють на території України підприємницької діяльності від свого імені і не мають власних грошових доходів. Тому всім таким клієнтам банки не можуть відкривати звичайні поточні чи бюджетні рахунки, а відкривають дещо специфічні рахунки типу “Н” і типу “П”.
Рахунок типу “Н” більше подібний до бюджетного рахунку і відкривається представництвам і установам, які не займаються підприємницькою діяльністю ні від свого імені, ні від імені та за дорученням організації чи фірми, яку вони представляють на території України , та військовим частинам Чорноморського флоту РФ, що дислокуються на території України. За цими рахунками здійснюються розрахунково – касові операції, пов’язані з надходженням та витрачанням коштів на утримання зазначених організацій та виконання статутної діяльності юридичних осіб – нерезидентів в Україні, включаючи реалізацію програм та проектів технічної допомоги. Рахунок типу “П” подібний до поточного рахунку і відкривається для представництв іноземних фірм - нерезидентів, які здійснюють (повністю чи частково) підприємницьку діяльність на території України, фірм, які вони представляють, не будучи юридичними особами. За цими рахунками здійснюють ті самі операції і за тими самими правилами, що й за поточними рахунками резидентів України, за винятком купівлі іноземної валюти на валютному ринку України та інвестицій.
Купівля-продаж готівкової іноземної валюти.
Уповноважені банки мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на основі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами.
Пункт обміну  іноземної валюти банку (фінансової установи) – це складова частина власного операційного залу банку (фінансової установи ), де здійснюються валютно-обмінні операції з іноземною валютою і дорожніми чеками для фізичних осіб-резидентів і нерезидентів з дотриманням вимог  законодавчих та нормативно-правових актів НБУ.
Пункт обміну  іноземної валюти, що працює на підставі агентської угоди, - це складова частина власного операційного залу банку (фінансової установи) або приміщення, що на правах власності або оренди належить агенту, у якому юридична особа – резидент, що уклала агентську угоду з банком (фінансовою установою) згідно з законодавством України, здійснює валютно-обмінні операції з іноземною валютою для фізичних осіб-резидентів і нерезидентів.
Зазначені пункти обміну валюти можуть здійснювати наступні операції: купівля у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти
за готівкові гривні; продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкові гривні; зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту; купівля – продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля – продаж дорожніх чеків за готівкові гривні; конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави; прийняття  на   інкасо   банкнот   іноземних   держав, які   мають значні пошкодження або вилучені іноземною державою з обігу, та іменних чеків.
До неторговельних операцій в іноземній валюті належать також операції банків з дорожніми чеками та пластиковими картками.
Дорожній чек -  паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов’язанням  чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу.
Учасниками операцій з дорожніми чеками виступають: клієнт - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює через центр обслуговування операції з чеками;  платник – іноземний банк, іноземна компанія, банк (установа), що здійснює сплату за дорожніми чеками; установа-емітент - іноземний банк, іноземна компанія, що здійснюють випуск (емісію) дорожніх чеків; центр обслуговування - банк, філія банку або безбалансове відділення банку яке здійснює обслуговування клієнтів - фізичних та/або юридичних осіб;
Дорожні чеки, які подаються клієнтами у центр обслуговування до сплати, мають містити чітко визначені реквізити, а саме:
· назву документа - “дорожній чек” (“travellers cheque”);
· назву компанії емітента, що випустила чек: American Express, VISA, Thomas Cook, Citicorp, Bank of America, Swiss Bakers Travelers Cheques тощо;
· назву платника та його реквізити;
· підписи уповноважених осіб компанії емітента;
· номінал та назву іноземної валюти;
· серію та номер чека;
· місце для підпису особи, що має намір купити чек;
· місце для підпису чекодержателя при сплаті чека.
Дата та місце заповнення чека зазначаються в інформаційному повідомленні про продаж дорожнього чека.Дорожні чеки емітуються в іноземній валюті різних номіналів і являють собою платіжні документи, що використовуються головним чином як засіб забезпечення валютою туристів. Тобто вони можуть бути використані як засоби платежу за товари та отримані послуги або обміняні на готівкову валюту, в якій виписаний чек, або на іншу валюту, в тому числі і гривні. На відміну від іменних чеків, дорожні чеки не мають обмежень за строком дії. При вивозі їх за кордон також не потрібно спеціального дозволу, як для готівкової валюти.
Дорожні чеки оплачуються тільки першому власнику, зразок підпису якого є
на чеку, і в повній сумі (часткова оплата не допускається). За видачу валюти готівкою за дорожніми чеками утримується комісія у встановленому банком порядку.
Найсучаснішим засобом платежу вважаються пластикові картки. В Україні розрахунки з їх допомогою ведуться з 1997 року. Мати платіжні картки престижно. Доцільність їх використання не викликає сумніву: немає потреби носити із собою великі суми готівки; автоматичне надання банківського кредиту; можливість відстрочення погашення боргу; на залишок коштів, які обліковуються за рахунком, як правило, нараховуються відсотки; регулярне отримання повної інформації по здійснених операціях; навіть якщо картку вкрадено чи загублено, кошти власника рахунку будуть збережені (звичайно, за  умови, що  він  дотримувався  правил  безпеки платіжної системи і вчасно повідомив банк-емітент про втрату картки).

Банки України здійснюють такі види операцій з пластиковими картками:
1) еквайринг пластикових карток - діяльність банку, що включає в себе проведення розрахунків з підприємствами торгівлі (послуг) за операції, які здійснені держателями платіжних карток, і виконання операцій з видачі готівки держателям платіжних карток;
2) емісія корпоративних та особистих (їх ще називають індивідуальними або приватними) пластикових карток;
3) емісія зарплатних пластикових карток.
Нині в Україні використовуються картки різних платіжних систем:
· міжнародних платіжних систем (VISA, American Express, Cirrus/Maestro, Eurocard/Mastercard, Diners Club тощо);
· державних та внутрібанківських платіжних систем, впроваджених вітчизняними банками;
· Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП).
Учасниками операцій з пластиковими картками є : власник картки; банк-емітент (банк, що випускає картку); підприємство торгівлі або сфери послуг (далі – торговець); банк – еквайєр (банк, що обслуговує торговця).
З розвитком карткових систем з’явилися різні види пластикових карток. Вони різняться за призначенням, фун­кціональними і технічними характеристиками.
Банківські кредитні картки - картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власникам кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Тому їх власникам відкриваються окремі позичкові рахунки (спеціальні карткові рахунки або СКР), які функціонують незалежно від інших їх рахунків (поточних чи ощадних). Умови надання кредиту та порядок здійснення платежів за кредитними картками визначають банки-емітенти. Вони можуть помітно різнитися залежно від окремих емітентів. Але в любому разі  при видачі кредитних карток банки уважно вивчають кредитоспроможність своїх клієнтів і тільки після  цього  визначають, чи можливо реалізувати кредитну картку конкретному клієнту і якого розміру ліміт кредитної лінії йому встановити. Тому такі картки реалізуються звичайно найбільш надійним клієнтам, які мають високу кредитоспроможність. Через такі обставини та високі кредитні ризики цей вид карток у банківській  практиці  України використовується вкрай обмежено.
За характером надання послуг виділяють кілька видів кредитних карток:
універсальні картки - кредитні картки для отримання грошей у банкоматах, оплати товарів та послуг у кредит, який надає банк чи спеціалізована компанія (VISA, American Express тощо);
гарантійні картки - кредитні картки, що видаються банком, у якому відкрито рахунок клієнта, для гарантії чекових платежів (тобто, щоб уникнути отримання від  цього клієнта незабезпеченого чи  фальшивого чека).  Такі картки використовуються
власниками дорожніх та єврочеків;
цільові картки - кредитні картки, які використовуються для оплати певного виду послуг за рахунок кредиту компанії, що надає даний вид послуг.
Кредитні картки бувають також індивідуальні та корпоративні. Індивідуальні картки видають окремим  клієнтам бан­ку на підставі договору. Вони можуть бути “стандартними” або “золотими”. “Золоті” призначені для осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають широкий спектр пільг для власників. Корпоративну картку видають організації, яка на  її   основі   може   видати індивідуальні картки пев­ним особам (керівникам, співробітникам). Їм відкривають персональні рахунки, пов'язані з корпоративним картко­вим рахунком. Всю відповідальність перед банком за такими картками несе організація, якій належить корпоративна картка. В Україні  корпоративні  картки
поки що не мають такого поширення, як індивідуальні.
Дебетною називається картка, яка використовується для оплати товарів та послуг за допомогою прямого списання певної суми грошей  з банківського рахунку клієнта. Цю картку також називають “електронними грошима”. Вона є досить зручною і простою у користуванні: її можна швидко оформити, за нею майже немає обмежень при одержанні готівки з поточного рахунку, нею можна вносити готівку на рахунок, сума платежів за цією карткою не обмежується лімітом кредитної лінії (проте вони обмежуються сумою незнижуваного залишку коштів на поточному рахунку – це сума, яка постійно повинна знаходитися на СКР  в  банку і яка  не бере участь в розрахунках  по картці). Дебетна картка може в будь-який момент стати кредитною, якщо вона наділяється будь-якими рисами кредиту, наприклад, передбачена можливість овердрафту (це сума витрат по картках, що  перевищує ліміт витрат. При цьому ліміт витрат дебетної картки дорівнює залишку  СКР в банку за мінусом суми комісії за видачу готівки та суми незнижуваного залишку ). Залежно від спрямованості операцій, що здійснюються дебетною карткою, виділяють:
- картки для операцій з готівкою, за допомогою яких власники можуть отримати готівку зі своїх рахунків безпосередньо в банку, або через банкомати ;
- картки для оплати товарів (послуг) через термінали в торговельних залах;
- чекові гарантійні картки, що використовуються для ідентифікації чекодавця і гарантування платежу за чеком.
За технологією використання виділяються два види карток: картки з магнітною смугою та картки з мікросхемою (смарт-картки). Ці картки різняться за способом запису інформації, необхідної для здійснення платежу, та обсягом її накопичення. З магнітною смугою та з  мікросхемою можуть бути як кредитні, так і дебетні картки.
Картки з магнітною смугою – картки, в яких інформація, необхідна для їх використання в банкоматах та в електронних платіжних терміналах, записана на магнітній смузі, розміщеній на звороті картки. Важливим елементом цієї інформації є персональний ідентифікаційний номер (PIN). Цей номер (код) має бути відомий власнику картки, він вводить його у банкомат чи термінал за допомогою спеціальної клавіатури. Коли картка вводиться у зчитуючий пристрій банкомата чи терміналу, набраний код порівнюється з PIN - кодом на магнітній смузі і, якщо вони збігаються, відкривається доступ до комунікаційної мережі для передавання команд щодо виконання платежу: власник набирає суму платежу, яка передається до банку що веде його рахунок, з якого вона списується та переводиться на рахунок продавця товарів чи послуг або видається готівкою (з банкомата). Картки з магнітною смугою мають той недолік, що не несуть у собі інформації про зміну залишку коштів на рахунку платника після кожної трансакції. Тому при кожній операції потрібно звертатися до банку за цією інформацією, що затримує саму трансакцію і здорожує весь процес платежу. Цієї вади позбавлена смарт-картка.
Смарт-картка характеризується тим, що замість магнітної смуги в неї вмонтована мікросхема, яка є мікропроцесором, здатним самостійно обробляти і запам’ятовувати зміну інформації, зокрема, визначати вільний залишок коштів на поточному рахунку чи залишок ліміту кредитної лінії на позичковому рахунку платника. Смарт-картка має й інші переваги: мікросхема спроможна утримувати набагато більший обсяг інформації, оперативно її обробляти і поновлювати. Вона значно надійніша, ніж картка з магнітною смугою.
Уповноважені банки України мають право здійснювати міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів в трьох загальноприйнятих формах: акредитив, інкасо та банківський переказ. Необхідною умовою для проведення банками міжнародних розрахунків є кореспондентські відносини з зарубіжними банками. Для цього банки відкривають один одному рахунки, які поділяються на рахунок “Ностро” (поточний рахунок, відкритий на ім’я комерційного банку в банку кореспондента, тобто рахунок резидента в банку нерезидента) та “Лоро” (поточний рахунок банку-кореспондента, відкритий у себе, тобто рахунок нерезидента в банку резидента).
До 80%  платежів у світовій торгівлі здійснюється за допомогою акредитива. Це пов’язано з тим, що з усіх форм міжнародних розрахунків документарний акредитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інструментом забезпечення платежів.
Акредитив – це умовне грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта – імпортера провести платіж на користь експортера або забезпечити платіж іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві.
Учасниками акредитивних операцій є: покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням відкрити акредитив; бенефіціар (експортер) – сторона, якій адресується акредитив і на користь якої буде виконано платіж за умови подання документів, указаних в акредитиві; банк – емітент – банк, який відкриває акредитив на прохання клієнта або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок та за його дорученням; авізуючий банк – банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття на його ім’я акредитива. Таким банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або ж будь-який третій банк; підтверджуючий банк – банк, який бере на себе зобов’язання в доповнення до обов’язків банку-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару при додержанні ним умов акредитива. Підтверджуючим може бути авізуючий банк або будь-який третій банк, але він має бути добре відомим, великим банком; банк – платник (виконуючий банк) – банк, указаний в акредитиві як виконуючий платіж бенефіціару проти документів, передбачених акредитивом; ним може бути банк-емітент, підтверджуючий, авізуючий банк або будь-який інший банк, уповноважений банком-емітентом; негоціюючий банк – банк, який виконує платіж проти документів та бере на себе ризик, якщо навіть цей банк не має відношення до акредитива. Негоціюючим банком може бути банк, який здійснює платіж або підтверджуючий банк.Окрім банків в акредитивній операції беруть участь інші небанківські установи: транспортні компанії, митні брокери, страхові компанії.
Порядок розрахунків за акредитивом зображено на рис.1:

Рис.1. Схема розрахунку акредитивом
Експортер та імпортер укладають між собою контракт (1), в якому вказують, що розрахунки за поставлений товар здійснюватимуться у формі документарного акредитива. У контракті мають бути чітко сформульовані умови майбутнього акредитива, а також указаний банк, в якому буде відкрито акредитив, вид акредитива, назва авізуючого та виконуючого банків, умови виконання платежу, перелік документів, проти яких буде виконуватися платіж, строки дії акредитива, порядок виплати банківської комісії та інше. Умови платежу, що обумовлені в контракті, повинні відображатися в дорученнях імпортера банку про відкриття акредитива. Після укладення контракту експортер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера (2). Одержавши повідомлення експортера, покупець направляє своєму банку заяву про відкриття акредитива, в якій указує умови платежу (3), що містяться в контракті. Після оформлення відкриття акредитива банк-емітент направляє акредитив до іноземного банку, як правило до банку, що обслуговує експортера (4) – авізуючого банку. Авізуючий банк, перевіривши достовірність одержаного акредитива, сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива (5). Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеного контракту. Якщо експортер приймає умови відкритого на його користь акредитива, він відвантажує товар в обумовлені в контракті строки (6). Одержавши від транспортної організації транспортні документи (7), експортер подає їх разом з іншими документами, передбаченими акредитивом, до свого банку (8). Перевіривши документи, банк експортера відсилає їх банку-емітенту (9) для оплати або акцепту. Отримавши документи, банк-емітент ретельно перевіряє їх і переказує суму платежу банку, що обслуговує експортера (10). На суму платежу дебетується рахунок імпортера (11). Банк експортера зараховує виторг на рахунок експортера (12). Імпортер, отримавши від банку-емітента комерційні документи (13), вступає в володіння товаром.
Складність взаємовідносин між продавцями і покупцями зумовлює значну різноманітність видів акредитивів. Вони можуть бути:
· відкличними і безвідкличними;
· підтвердженими і непідтвердженими;
· покритими і непокритими.
Відкличний акредитив у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом за вказівкою сторони, яка дала наказ на відкриття акредитива навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. На сучасному етапі цей вид акредитиву використовується дуже рідко. Тому необхідно звертати увагу на те, щоб у дорученні на відкриття акредитива була чітко вказана його форма, бо якщо вона відсутня, то такий акредитив завжди вважається відкличним. Безвідкличний акредитив не може бути змінений чи анульований без попередньої згоди бенефіціара, що дає йому можливість захистити себе від ризику неплатежу. Бенефіціар може сам запропонувати зміну умов чи відмовитися від використання акредитива, якщо це передбачено його умовами. Про свої наміри він повідомляє безпосередньо платника, який у разі згоди повідомляє про це банк-емітент, я останній надсилає узгоджені зміни виконуючому банку.
З точки зору додаткових зобов’язань безвідкличні акредитиви поділяються на підтверджені та непідтверджені. При непідтвердженому акредитиві банк експортера обмежується лише повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки у випадку, якщо банк імпортера перераховує йому відповідну суму. Підтверджений акредитив тверде зобов’язання двох банків ( один з яких, як правило, розташований у країні експортера, а другий – у країні покупця) здійснити платіж. Отже ступінь забезпечення платежу для бенефіціара істотно збільшується.
Для забезпечення платежу за акредитивом може відкриватись акредитив з валютним покриттям. При відкритті покритих акредитивів банк-емітент подає в  розпорядження іноземного банку, виконуючого акредитив, валютні кошти на суму відкритого акредитива на строк його дії з умовою використання цих коштів для виплат за акредитивом. У міжнародній практиці в основному використовуються непокриті акредитиви, які не потребують відвернення коштів банку-емітента в момент відкриття акредитива.
Все частіше в міжнародній банківській практиці застосовується трансферабельний (переказний) акредитив. Він дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб.
Якщо умовами акредитива не передбачена можливість його переказування, а бенефіціар за акредитивом не є постачальником товару, в розрахунках може бути використано компенсаційний акредитив. Він відкривається бенефіціаром за основним, базисним акредитивом як зустрічний акредитив на користь виробника товару або субпостачальника. Базисний та компенсаційний акредитиви є самостійними і в правовому відношенні не зв’язані між собою.
При постійних поставках товару рівними партіями в розрахунках може бути використано револьверний (поновлювальний) акредитив. Він передбачає поповнення акредитива на певну суму (квоту) або до початкової величини у міру використання. При відкритті револьверного акредитива вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти та кількість квот, а також термін використання квот.
Іноді в міжнародній практиці використовуються акредитиви “з червоним застереженням”, які передбачають видачу виконуючим банком експортеру авансу до певної суми. Аванс, як правило, використовується бенефіціаром для закупівлі товару, передбаченого для експорту. Банки видають аванси проти пред’явлення експортером “зобов’язання здійснити відвантаження” або іншого аналогічного документа. Відкриваючи акредитив “з червоним застереженням”, банк-емітент зобов’язується відшкодувати виконуючому банку суму виплачених авансів навіть у тому разі, якщо відвантаження товару по цьому акредитиву не було здійснено.
Інкасо – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін. Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова операція, визначають два види інкасо:
· чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів ;
· документарне інкасо – інкасо комерційних документів, які іноді супроводжуються фінансовими документами, або інкасо тільки комерційних документів.
Учасниками інкасової операції є: довіритель – клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банку; банк-ремітент – банк, якому довіритель доручає операцію з інкасування; банк-інкасатор – будь-який банк, що не є банком-ремітентом, котрий бере участь в операції з виконання інкасового доручення; репрезентуючий банк – банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт та подає документи платнику.
Порядок проведення інкасової операції наведено на рис.2:

Рис. 2. Схема розрахунків за інкасо
Отже після укладання контракту, в якому сторони вказують банки, що будуть здійснювати розрахунки (1), експортер відвантажує товар (2), відповідно до умов контракту. Одержавши від транспортної організації транспортні документи (3), експортер готує комплект документів  і подає їх до свого банку, використовуючи при цьому інкасове доручення (4). Банк-ремітент відправляє документи банку-інкасатору (5), а він, в свою чергу, передає їх платнику (6) для перевірки з метою отримання від цього платника коштів або акцепту згідно з інструкцією, яка міститься в інкасовому дорученні. Банк-інкасатор може надати документи платнику самостійно або через інший банк (репрезентуючий). Після отримання платежу від імпортера (7) банк передає йому документи. Банк-інкасатор переказує виторг банку-ремітенту (8) поштою або телеграфом(телексом). Отримавши переказ, банк-ремітент зараховує виторг на рахунок експортера (9).
Найбільш поширеною формою розрахунку є банківський переказ - це просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою способу відшкодування виплаченої суми. Цей переказ здійснюється безготівковим способом за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому. Схема розрахунку банківським переказом представлена на рис.3. Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером імпортер направляє в банк заяву на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або відбуватися за ним, що визначається контрактом та валютним законодавством країн. Банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення (4) у відповідний банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк експортера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера.

Рис. 3. Схема розрахунків банківським переказом
Послуги переказу коштів за кордон можуть також надаватись і фізичним особам. Слід відзначити, що в Україні на перерахування коштів фі­зичних осіб за межі України існує ряд законодавчих обме­жень щодо сум переказу, наявності підтверджуючих доку­ментів тощо.
Банки, залучені до системи міжнародних переказів, пов’язані між собою за допомогою комунікаційних мереж, по яких розпо­рядження про перекази проходять через відповідні національні платіжні системи. Ці мережі можуть експлуатуватися службами пошти, телеграфу, самими банками (банківські мережі) тощо. Іс­нує ряд спеціалізованих організацій, що діють у цій сфері (на­приклад, мережа Western Union, MoneyGram).
Операції по залученню і розміщенню валютних коштів включають в себе:
· залучення коштів фізичних та юридичних осіб в іноземній валюті  (депозитні операції), в тому числі міжбанківські депозити;
· видача кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам, в тому числі розміщення кредитів на міжбанківському ринку.

 

Яндекс.Метрика >