...
Місце та роль комерційних банків на ринку цінних паперів. PDF Печать E-mail

Місце та роль комерційних банків на ринку цінних паперів.

За своєю структурою банківська система України характеризується перева­жанням універсальних, а не спеціалізованих установ. Найближчим часом саме банки будуть здатні стати основною ланкою між вільними фінансовими коштами та інвестиційними потребами. Вагомий потенціал комерційних банків в активіза­ції інвестиційної діяльності пояснюється можливістю діяти одночасно у двох важ­ливих напрямах — на ринку цінних паперів і на кредитному ринку, які відповіда­ють за перетворення заощаджень населення в інвестиції.
На цьому етапі розвитку банківської системи банки проводять такі операції і надають послуга: емісійні, депозитні, депозитарні, кредитні, інвестиційні, посеред­ницькі, трастові, заставні, консалтингові. Елітна група банків обслуговує іноземні кредитні лінії, рух коштів і зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями.
Інвестиційні операції комерційних банків пов'язані в основному з операція­ми з цінними паперами, що здійснюються банками на комісійних засадах або за власний рахунок. Діяльність банків на ринку цінних паперів багатогранна. Вони виступають у ролі емітентів, інвесторів, фінансових посередників та інфраструктурних учасників ринку.
Банки зазвичай є активними інвесторами на ринку державних цінних паперів. А що стосується ролі банків на ринку корпоративних цінних паперів, то тут існують істотні розбіжності в законодавстві різних країн. Залежно від ролі банків на цьому ринку умовно можна виділити три моделі організації ринку цінних паперів: банківську, небанківську і змішану.
Банківська (європейська) модель характеризується найактивнішою роллю бан­ків на ринку цінних паперів. Вони вкладають кошти як у державні цінні папери, так і в акції та облігації нефінансових компаній, здійснюють розміщення (андеррайтинг) цінних паперів, торгують ними, тобто займаються брокерською і ди­лерською діяльністю, формують інфраструктуру ринку. У найдосконалішому ви­гляді ця модель діє в Німеччині.
Небанківська (американська) модель обмежує інвестиційну і посередницьку діяльність банків (депозитно-кредитних) на ринку корпоративних цінних папе­рів. Так. у США, згідно з законом Гласса-Стігала (1933р.) банкам забороняється займатися розміщенням (андеррайтингом), купівлею і продажем акцій нефінан­сових компаній, також обмежена їхня діяльність з корпоративними облігаціями.
Змішана модель характеризується присутністю і діяльністю на ринку корпо­ративних цінних паперів як банків, так і спеціальних інвестиційних інститутів.
В Україні, згідно з законодавством, формується змішана модель організації ринку цінних паперів.
Купівля-продаж цінних паперів на комісійних засадах розглядається як по­середницька діяльність банку, де він виступає за дорученням клієнта (за домов­леністю банк може діяти від свого імені і за його рахунок). Клієнт може доручити банку купити акції конкретної фірми за мінімальною ціною. При цьому банк зовсім не повинен інформувати клієнта де і в кого він їх купує. Папери можуть бути придбані на біржі, або ж банк може продати їх клієнту з власних запасів, за біржовим курсом. За аналогією, при дорученні клієнта продати якісь цінні папе­ри за максимальною ціною, банк може закупити їх для себе, спираючись на діючий курс. Якщо банк не залучає власний капітал, то за свої послуги він одер­жує комісійні у відсотках від суми угоди. Якщо банк вкладає власні кошти в цінні папери, то він керується різницею курсів куплених і проданих цінних паперів.
Інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів тісно пов'язана з їхньою кредитною діяльністю. Цінні папери можуть використовуватися банками як застава для одержання кредиту на міжбанківському ринку, для рефінансуван­ня через НБУ.
Банки беруть активну участь у формуванні інфраструктури ринку цінних паперів. Вони можуть виконувати депозитарні функції, займатися кліринго­во-розрахунковою діяльністю, вести реєстр власників цінних паперів (реєст­раторська діяльність).
Окремі види діяльності банків на ринку цінних паперів підпадають під виз­начення професійної діяльності, зокрема, це діяльність з випуску та обігу цінних паперів, депозитарна, розрахунково-клірингова, реєстраторська тощо. Для здійс­нення професійної діяльності банки повинні одержати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Емісійні операції банків на ринку цінних паперів можна систематизувати залежно від виду цінних паперів, що випускаються в обіг, а саме:
1)  операції з випуску пайових цінних паперів (акцій);
2) операції з випуску боргових зобов'язань (облігацій, депозитних сертифіка­тів, векселів, комерційних цінних паперів);
3) операції з випуску похідних цінних паперів.
Крім операцій з цінними паперами як інвестиційних операцій, банк здійс­нює прямі банківські інвестиції, які можна класифікувати так:
1.  Інвестиції у власну діяльність. Це. насамперед, інвестиції у власні основні фонди та інші вкладення, які збільшують вартість власних активів банку.
2.  Інвестиції в інші види діяльності. Ці інвестиції здійснюються:
а)  за рахунок коштів банку. Вони спрямовуються на створення підприємств чи участь у їхній діяльності (окрім купівлі акцій), які передусім є елемен­тами інфраструктури банківської діяльності;
б)  за рахунок кредитних ресурсів. Кредитування клієнтів банків на інвести­ційні потреби здійснюється як за рахунок кредитних ресурсів, залучених власними силами банку, так і за рахунок обслуговування цільових кредит­них ресурсів на інвестиційні цілі зовнішнього походження.
Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., банки мають право здійснювати прямі інвестиції без письмово­го дозволу Національного банку України у разі, якщо:
§  інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше 5 відсотків регулятивного капіталу (регулятивний капітал (власні кошти) — це капі­тал, що складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного Банку України) банку;
§  юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключну діяльність з надання фінансових послуг;
§  регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для інвестиції, вста­новлених нормативно-правовими актами Національного Банку України.
Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.
Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвести­ції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку. Це обмеження не застосовується у разі, якщо:
§  акції та інші цінні папери, придбані банком у зв'язку з реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року;
§  банком, з метою створення фінансової холдингової групи, придбані акції, емітентом яких є інший банк;
§  цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року, який одержав їх у результаті андеррайтингу;
§  акції та інші цінні папери, придбані банком за рахунок та від імені своїх клієнтів.
Отже, комерційні банки можуть брати участь в інвестуванні таким чином: обслуговувати рух коштів, що належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування; мобілізувати накопичення для заощаджень і спрямовувати їх на інвестування через ринок цінних паперів; вкладати в інвестиційні проекти власні і залучені ресурси.
Однак у сучасних умовах в Україні комерційні банки в основному обмежу­ються переважно першим видом діяльності, оскільки залучення коштів, що ін­вестуються, незначне. Це пов'язане з низкою об'єктивних факторів:
§  рівень ціни кредиту перевищує його фінансову віддачу;
§  загальний обсяг інвестицій, спрямованих в економіку, значно менший ніж попит на них;
§  нестача власного капіталу та брак достатніх резервів під кредитні ризики. У зв'язку з цим проблема концентрації банківського капіталу є надзвичай­но актуальною;
§  обмеження фінансових можливостей комерційних банків вимогами обо­в'язкового резервування Національним Банком України.Збільшити інвестиційний потенціал комерційні банки мають можливість за раху­нок заощаджень населення. Хоча нині значна частина населення України перебуває на межі бідності, певну частину коштів можна залучити. За різними оцінками, ін­вестиційний потенціал населення України становить 20 млрд. грн. За іншими дани­ми, населення України накопичило 15—20 млр. дол. США. Тенденція нарощування темпів депозитів свідчить про зростаючу довіру населення до банків. Якщо створити умови для залучення коштів населення, то вони будуть відігравати вагому роль. У розвинених країнах заощадження населення — головне інвестиційне джерело.
Станом на 01.01.2001 р. у Реєстрі банків, їх філій та представництв, валютних бірж було зареєстровано 195 банків. Із них 2 — державні (Ощадбанк України та Укрексімбанк). 167 — акціонерні товариства (118 відкриті, 49 — закриті), 26 — товариства з обмеженою відповідальністю. В Україні зареєстровано 31 банк, ство­рений за участю іноземного капіталу, у тому числі 7 банків — зі 100-відсотковим іноземним капіталом. Частка участі іноземного капіталу в банківській системі України за станом на 01.01.2001 р. становила 14,5%.
На початок 2001 р. 63 банки віднесено до категорії проблемних (32.3% загаль­ної кількості банків України), тобто на 10 більше, ніж налічувалося на 01.01.2000 р.
Із них 20 банків перебувають у режимі фінансового оздоровлення та особливого нагляду, один — у режимі санації, у двох призначено тимчасову адміністрацію, ще два банки перебувають у стадії реорганізації. 38 — у стадії ліквідації.
Під банківськими інвестиціями розуміють, як правило, вкладання коштів у цінні папери з терміном погашення понад один рік, що переслідують ціль одержання прибутку. Проте в сучасних умовах України, зважаючи на інфляційні процеси та недостатній розвиток ринку цінних паперів, враховуючи низьку ліквідність більшості об'єктів інвестиційних вкладань, до банківських інвестицій та­кож відносять вклади у ЦП з терміном обігу до одного року.
Банківські інвестиції класифікуються за такими ознаками та поділяються на такі види (рис. 1):

Рис. 1. Класифікація банківських інвестицій.
Як правило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє створювати диференційовані банківські інвестиційні портфелі.
Основні цілі банківських інвестицій стандартні:

· отримання доходу;

· збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості ЦП;

· регулювання та забезпечення ліквідності банку.
Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуються традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківських процентних ставок. Таким чином, прийнято розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:

· агресивну: надається перевага ЦП із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

· консервативну: значну частину інвестицій  займають вклади в облігації   та інші короткострокові боргові зобов'язання, що призводить до зменшення ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення дохідності.

 

Яндекс.Метрика >