загрузка...
-->
Комерційнi банки України і шляхи підвищення їх ролі в економіці PDF Печать E-mail


Комерційнi банки  України і шляхи підвищення їх ролі в економіці
















Вступ
Актуальність  даної  теми  полягає  в  тому,  що  вона  дозволяє  розібратися  з
проблемою  розвитку  комерційних  банків  як  складової  фінансової  банківської
системи  України та її економічного зростання взагалі. Адже саме через фінансову
систему   здійснюється  процес  акумуляції  фінансових  ресурсів  суспільства  і
забезпечується  їх  найефективніше  і  раціональне використання. Звідси походить
провідна роль таких фінансових інститутів у суспільстві як комерційні банки.
Сьогодні   вони   здатні   запропонувати  клієнту  до  500  видів  різноманітних
банківських   продуктів  та  послуг.  Однією  з  найважливіших  функцій  системи
комерцiйних  банкiв  є  управлiння  грошовим  обiгом у країні, а також здатність
“робити  гроші”  — розширювати кредитні ресурси народного господарства, через що
їх  часто  називають “фабриками кредиту”, а також рiзноманiтнi послуги у виглядi
надання гарантiй, доручень, консультацій, управлiння майном тощо.
Мета   цієї   роботи  —  дослідити  діяльність  комерційних  банків  в  ринковій
економіці,  дати  визначення  банку  як  унікального  явища  економічного життя,
проаналізувати  структуру  банківської системи, яка виконує функції "кровоносної
системи"   економіки,   дати   оцінку   їх   впливу   на   формування   ринкової
соціально-орієнтованої економіки в Україні і показати перспективи розвитку.
Об’єктом  дослідження  є саме комерційні банки, а предметом – операції, які вони
виконують,  їх  функції,  значення  в  економіці  країни,  а  також  проблеми їх
розвитку і удосконалення.
Основною  теоретичною  базою,  яка  була  використана при дослідженні діяльності
банків  стали:  Банківська  енциклопедія.  Під редакцією А.М. Мороза, Мороз А.М.
“Основи  банкiвської  справи”, Аржевітін С.М. „Перші 10 років банківської справи
в Україні, Савлу М.І. „Вступ до банківської справи”.
Результати  дослідження  викладені  у  двох  розділах. Перший розділ називається
„Комерційні   банки  як  складова  банківської  системи  країни”  в  свою  чергу
поділяється  на  4  підрозділи.  Перший  підрозділ називається „Історія розвитку
комерційних  банків”,  де,  власне,  описується  зародження  і розвиток банків у
стародавні  часи.  У  другому  —  „Сутність  банківської  системи  і комерційних
банків”,  мова  йде  про  банківську  систему,  її  структуру і функції, а також
розглядається  суть  банку  з  погляду  різних  організацій  і  види  банків  за
притаманними  їм  ознаками.  Третій  підрозділ  має  назву „Операції комерційних
банків”.  В  ньому  мова  йде  про ті операції банків, які вони можуть надавати,
маючи  той  чи  інший  дозвіл  НБУ,  а  також докладно про основні операції, які
дозволяють  банкам  зберігати  клієнтів  і  залишатися  рентабельними навіть при
надто   несприятливій   господарської   кон’юнктурі.   У  четвертому  підрозділі
описуються  основні  функції  комерційних  банків,  завдяки яким створюється той
фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому.
Другий  розділ  —  „Розвиток  комерційних  банків  в Україні” складається з двох
підрозділів.  Перший  з  них  називається  „Зародження банків і розвиток за роки
незалежності”.  В  ньому мова йде про банківську справу в нашій країні починаючи
з  першої половини ХIХ сторіччя, а також формуванні сучасної банкiвської системи
України,   який   було   поділено  на  4  етапи.  Другий  підрозділ  —  Проблеми
вдосконалення  комерційних  банків,  де  описуються  основні  завдання успішного
входження  України в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою
банківською системою, а також необхідні заходи, для розв’язанні цих завдань.
1. Комерційні банки як складова банківської системи країни.
1.1. Історія розвитку банків.
Історія  не  лишила  достатньо повних відомостей про те, коли виникли банки, які
операції  виконували, що впливало на їх розвиток. На думку ряду авторів, банк як
особлива  інституція  товарного  господарства  виник  не  у  зв’язку з розвитком
товарно-грошових  відносин  на  ранніх  стадіях товарного господарства, а тільки
тоді,  коли  з’явилася  потреба  в  мережі спеціальних установ, які б регулювали
заплутаний  грошовий  обіг і проводили кредитні операції. Інші вказують на більш
ранні  темпи  виникнення  банків.  На  їх  думку, ті з’явилися ще за античного і
феодального  господарства,  коли  виникла  потреба в посередниках при здійсненні
платежів.  Таким  чином, уявлення про час появи банкiвських установ розтягується
майже на двi тисячi рокiв.
Етимологiя  слова  „банк”  сягає  до французького слова „banque” та iталiйського
„banca”.  Цi  слова  вiдповiдно  означають  „скриня”  та  „лавка” i описують двi
основнi  функцї,  якi  виконували  банки. „скриня” вказує на функцiю збереження,
оскiльки  вона  є  мiсцем,  де  зберiгається щось цiнне. В Італiї у ХII сторіччі
слово   „banca”   означало   стiл,   прилавок   або  робоче  мiсце.  Такi  столи
встановлювались  на  майданах,  де вiдбувалася жвава торгiвля товарами. Торгiвля
велася  з  використанням рiзноманiтних монет, що карбувалися як державами, так i
мiстами  й  навiть окремими особами. У цих умовах потрiбнi були спецiалiсти, якi
б  зналися на монетах, що були в обiгу, могли б оцiнити i дати пораду при хньому
обмiнi.  Коли  врахувати,  що  у  десятому  сторiччi Iталiя була центром свiтово
торгiвлi,  куди  стiкалися  товари  i грошi з рiзних країн, то стане зрозумiлим,
чому   банкiри  виявились  неодмiнними  учасниками  торгових  операцiй,  а  iхнi
„банки-столи”  набували  все  бiльшого  поширення.  Подiбнi  мiняйли  зi  своїми
особливими „столами” були в Стародавнiй Грецi i Стародавньому Римi.
За  свідченнями iсторикiв, першi банкiвськi операцiї виконували як окремi особи,
так  i  деякi церковнi установи, що концентрували значнi кошти. Злодiї ставилися
з   повагою  до  вiвтарiв  i  не  грабували  їх.  Вклади,  недоторканнiсть  яких
гарантувалася  поважним  ставленням  до  релiгiї зробили знаменитi грецькi храми
(Дельфiйський,   Делоський,   Самоський,   Ефеський)   водночас   i  своерiдними
банкiвськими  установами.  У  храмi  Артемиди  в  Ефесi концецтрувалися вклади з
малоазійського  узбережжя,  а  в  храмi  Алоллона в Дельфах — вiльнi кошти всiєї
європейської Грецii.
Першi   банкiри  незабаром  зрозумiли,  що  накопичені  ними  величезнi  грошовi
багатства  лежать без руху, в той час як вiд них можна було б одержувати iстотну
користь,  вiддаючи  їх  у  тимчасове  користування  або  вiдкриваючи  самостiйнi
торговельні  й ремісничі підприємства. Надання позик супроводжувалося стягненням
високих відсотків, рiвень яких доходив до 36 % рiчних.
Разом  iз  кредитними  операціями  давніх  банкiв  поступово  знайшли розвиток i
розрахунки  з обслуговування вкладників. Розрахунки проводилися за допомогою так
званого  тобто  переносу  коштiв  з однієї таблицi на iншу. Кожен вкладник банку
мав   свою   таблицю  з  позначенням  його  iменi  (тобто  рахунок  у  сучасному
розумiннi).  Кошти  з  таблицi  одного вкладника переносилися на таблицю iншого,
створюючи  найпростiшi  форми безготiвкових розрахункiв. При цьому спочатку було
необхiдне  особисте  усне  розпорядження клiєнта про перерахування коштiв, проте
пiзнiше  з’явилися  письмовi  накази,  якi  полегшували  i при скорювали взаємнi
платежi.
Зручностi,  створюванi  банками,  не  могли  не  привернути увагу дiлових людей.
Поступово  банкiвська  клієнтура  розширювалася.  Банки,  у  свою  чергу,  стали
виконувати  функції  довiрителiв  в  укладанні  договорiв  мiж  клiєнтами, стали
виступати   посерадниками   в   торгових   угодах.  Для  полегшення  розрахункiв
стародавні  банки випускали навiть банкiвськi квитки (лат. hudu — гуду), що були
в обiгу нарiвнi з повноцінними грошима.
Перший  банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San
Ucorgio)  в Генуї. Джерела сучасної банківської справи треба шукати у діяльності
середньовічних міняйл Північної Італії.
1.2. Сутність банківської системи і комерційних банків.
Сучасний   стан   розвитку   економіки   України  потребує  постійної  уваги  до
банківської  системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики,
спрямованої  на  створення  сприятливих  умов  для їх стабільного та ефективного
функціонування.  Ця  потреба  обумовлюється тим, що банківська система України -
одна  з  найважливіших  і  невід’ємних  структур  ринкової економіки і є одним з
основних  чинників  політики економічного зростання. Адже через неї здійснюється
процес   акумуляції   фінансових   ресурсів   суспільства  і  забезпечується  їх
найефективніше і раціональне використання.
Банкiвська  система  —  законодавчо  визначена,  чiтко  структурована сукупність
фiнансових    посередників   грошового   ринку,   якi   займаються   банкiвською
дiяльнiстю.
Банкiвська  система виникає не внаслідок механічного поєднання окремих банкiв, а
будується  по  заздалегідь  виробленій концепції, в межах якої відводиться мiсце
кожному виду банкiв i кожному окремому банку.
В  такому  тлумаченні  банкiвська  система  не  включає  небанківські  фiнансовi
iнститути   грошового  ринку.  Цим  вона  помiтно  вiдрiзнясться  вiд  кредитної
системи.  до  складу  останньої включають всiх посередників грошового ринку — як
банкiвських,  так i небанківських. Необхiднiсть, формування банківської системи,
як особливої ,структури, визначається двома групами причин:
пов’язаних   з   необхідністю   здійснення  суспільного  нагляду  i  регулювання
банківської  дiяльностi,  узгодження  комерцiйних  iнтересiв  окремих  банкiв  з
загальносуспільними  iнтересами  —  забезпеченням  сталостi  грошей i стабільної
роботи всiх банкiв;
пов’язаних  з  функціонуванням  грошового  ринку,  забезпеченням збалансованості
попиту i пропозиції на грошовому ринку i в кожному його секторi.
За  своєю  структурою  банкiвськi  системи  рiзних  країн iстотно вiдрiзняються.
Разом   з   тим  є  ряд  ознак,  якi  властивi  всiм  банківським  системам,  що
функцiонують в ринковiй економiцi. Це, перш за все, дворівнева побудова.



На  першому  рiвнi  знаходиться  один  банк  (або  декілька  банкiв,  об’єднаних
спільними  цiлями  i  завданнями).  Такiй установi надається статус Центрального
банку.   Законом   визначено  підзвітність  Національного  банку  України  (НПУ)
безпосередньо  Верховній Раді України. На нього покладається вiдповiдальнiсть за
вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сферi.
Його основними функціями є:
грошово-кредитне регулювання економіки;
емісія валюти країни і забезпечення обiгу;
контроль за дiяльнiсть кредитних установ;
акумуляція і зберігання резервів кредитних установ;
кредитування комерцiйних банкiв;
кредитно-розрахункове обслуговування уряду;
зберігання та проведення операцiй iз золотовалютними за пасами i резервами.
На  другому  рiвнi  банкiвської  системи знаходяться решта банкiв, якi в Україні
прийнято називати комерцiйними банками.
На  вiдмiну вiд центрального комерцiйнi банки покликанi обслуговувати економiчні
суб’єкти  —  учасникiв  грошового  обiгу:  фірми, сiмейнi господарства, державнi
структури.  через  ці банки система обслуговує господарство вiдповiдно до задач,
що  випливають  з грошово-кредитної полiтики центрального банку. Тому комерцiйнi
банки  можна  розглядати  як фундамент всiєї банкiвської системи вершиною якої є
центральний банк.
Вони  утворюються як акцiонернi товариства або на пайових засадах i є кредитними
установами   унiверсального   характеру.   Їх   часто   називають   “фінансовими
універмагами”.
Питання  про  те,  що  таке  банк,  не є таким простим, як це здається на перший
погляд.  Кажуть,  що банк - це сховище грошей. Але таке життєве тлумачення банку
не  тільки  не  розкриває  його  суті,  а  й  приховує його дійсне призначення в
народному  господарстві.  Тому  необхідно  докладніше  роздивитися  те,  з  чого
складається дійсна сутність банку.
Банк  як  установа  або  організація є найбільш масовим уявленням про банк. Слід
відмітити,  що  він  хоча і виконує суспільну місію і є суспільною організацією,
але   історично   був  справою  приватної  особи  і  лише  потім,  із  розвитком
банківської  справи,  особливо  в сучасних умовах господарювання, перетворився у
великі, середні та малі об'єднання.
В  уявленні  про  банк  як  установу  він  асоціюється із службовою конторою, із
апаратом  управління.  В  СРСР,  як  і  в інших соціалістичних країнах, протягом
декількох  десятиліть  існували  банки  тільки державного походження, тому стала
необхідна  радикальна  ломка  їх  зв’язків клієнтами, розвиток комерційних, а не
директивних  відносин  між  ними.  Тільки завдяки цьому відношення між банком та
підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом.
Логічною  є  трактова  суті банку не як організації, а як підприємства. Саме так
він  характеризується  в  деяких радянських публікаціях. Банк визначається не як
підприємство  взагалі,  а  як  капіталістичне  підприємство,  не  просто банк, а
капіталістичний банк.
Як  будь-яке  підприємство, банк є самостійно господарюючим суб'єктом, має права
юридичної   особи,  виробляє  та  реалізує  продукт,  виконує  послуги,  діє  на
принципах госпрозрахунку.
Мало  чим  відрізняються і завдання банку як підприємства — він вирішує питання,
які  пов'язані  із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах,
із   реалізацією   на  основі  отриманого  прибутку  соціальних  та  економічних
інтересів  як  членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк
може   здійснювати   будь-які   види  господарської  діяльності,  якщо  вони  не
суперечать  законам  країни  та  випливають  із  статуту  банку.  Як  і будь-яке
підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл.
Банк  як  торгівельне  підприємство.  Разом  з тим банк як підприємство має свою
специфіку,  його  діяльність  відрізняється від діяльності інших підприємств. На
відміну  від  промисловості  сільського  господарства, будівництва, транспорту і
зв'язку  банки  діють  у  сфері обміну, а не виробництва. Банки дійсно "купують"
ресурси,   "продають",  функціонують  у  сфері  перерозподілу,  сприяють  обміну
товарами.  Вони  мають своїх "продавців", сховища, "товарний запас". Їх схожість
має   зовнішній   характер,  тому  що  банк  торгує  не  товарами,  а  особливим
продуктом.
Функціонування  банку  у  сфері  обміну  породжує  ще  й  інші уявлення про його
сутність.  Іноді банк характеризується як посередницька організація. Основою для
цього  є  особливе  переливання  ресурсів,  які  тимчасово  осідають  у  одних і
вимагають застосування у інших.
Банк  -  це  і  кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними
особами,  і  посередник в грошових розрахунках, в цих якостях він розкриває свою
суть. Банк - це особливе явище господарського життя.
Банки  як  агенти  біржі  можуть  самостійно  організовувати  біржові  операції,
виконувати  операції  по  торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є
частиною   банківських  операцій,  але  не  головною,  бо  досить  відмінна  від
банківської справи.
Банк  як  кредитне  підприємство.  Кредит  —  це  відношення  між  кредитором  і
позичальником  з  приводу  зворотного  руху вартості, що позичається. На відміну
від  кредиту  банк  —  це  одна  із  сторін  відносин, яка хоча і може одночасно
виступати  в якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент
при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника.
Банк  —  наслідок  розвитку  кредиту.  На  основі грошових та кредитних відносин
з'явилось  таке  унікальне  утворення, як банк, який в цілому можна визначити як
систему  особливих  підприємств,  продуктом  яких є кредитна та емісійна справа.
Головним  в  сутності  банку,  його  основою  є  організація  грошово-кредитного
процесу та імітування грошових знаків.
Але  вони  не  обмежені  централізовано  виданими інструкціями з кредитування та
проведення  iнших  операцій,  проводять кредитну полiтику на свiй страх i ризик,
що  сприяє  оперативному  впливу  банкiв  на  економіку. Однак це не означає, що
комерційні  банки  діють безконтрольно. Щоб обмежити створення великої кiлькостi
“слабких”  банкiв,  якi можуть легко банкрутувати i викликати “ланцюгову реакцію
банкрутств”  серед  своїх  клієнтів, держави встановлюють досить високі квоти на
їх статутний капітал.
За розміром статутного капiталу банки можна поділити так:
малі банки зі статутним капіталом д 5 млн. євро;
середні — зі статутним капіталом від 5 до 10 млн. євро;
великі — зі статутним капіталом від 10 до 30 млн. євро;
найбільші — зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.
Безумовно,  лідером  за  цим  критерієм є „Аваль”. Решта банкiв із найбільших за
обсягом  активів  входять  до  групи  великих  за  розміром статутного капіталу.
Усього в цій групі було 13 банкiв.
Залежно вiд величини активiв усi банки подiляються на чотири групи:
малi банки з активами до 50 млн. грн;
середиi — з активами вiд 50 млн. грн до 100 млн. грн;
великi — з активами вiд 100 млн. грн до 1 млрд. грн;
найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.
За  секторами  ринку,  на яких функціонують банківські установи, усі банки можна
поділити на:
міжнародні, працюють як в Україні так i за її межами;
міжрегіональні, якi здійснюють свою д на території всієї України;
регіональні, що обслуговують, як правило, клiєнтiв одного регiону;
Більшість  комерцiйних  банкiв, що функціонують на банкiвському ринку України, є
регіональними.  Причому значна частина таких банкiв (понад 50%) сконцентрована в
Києві  та  Київській  області,  а  також  в областях що вважаються індустріально
розвинутими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська – понад 20%).
За формою власності комерційні банки можуть бути:
унітарними  –  заснованими  на  принципах  єдиновладдя. Такі банки мають єдиного
власника в особі держави чи приватної особи.;
з колективною формою власності.
Нині  в  Україні  функціонують  2  унітарні  комерційні банки з державною формою
власності    Державний    ощадний   банк   України   (Ощадбанк)   та   Державний
експортно-імпортний  банк  України  (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків
сформовано за рахунок бюджетних коштів.
За організаційно-правовою формою діяльності банки можуть створюватися як:
акцiонернi товариства вiдкритого i закритого типiв (акцiонернi банки);
товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (пайові банки);
кооперативи (кооперативнi банки).
Акцiонернi  банки  формують  свiй  капiтал  за рахунок об’єднання iндивiдуальних
капіталів  засновникiв  шляхом  випуску  i  розміщення  акцiй банку. Причому всi
емітовані  акцiї мають бути іменними, оскiльки банки за чинним законодавством не
мають  права  на  випуск  акцiй  на пред’явника. Власником капiталу є акціонерне
товариство,  тобто  банк.  Акцiонери  не мають права вимагати в банку повернення
своїх   внесків.   Саме  тому  акцiонернi  банки  вважаються  бiльш  стiйкими  i
надiйними.
Пайові  банк  формують  свiй  капiтал  за  рахунок  грошових  внескiв  (паїв)  у
статутний   капiтал.  При  цьому  за  кожним  iз  учасників  зберiгається  право
власностi  на  його  частку  капiталу, тобто банк не є власником цього капiталу.
Пайові   банки   в  Україні  створюються  на  принципах  товариств  з  обмеженою
вiдповiдальнiстю,  в  яких  (  кожного  учасника обмежена розмiром його внеску в
статутний капiтал банку.
Кооперативні  банки  в  Українi можуть створюватись за територiальним принципом:
мiсцевi   та  центральний  кооперативнi  банки.  До  особливостей  створення  та
функцiонування мiсцевих кооперативних банкiв слiд вiднести:
законодавче обмеження кiлькостi учасникiв банку 50-ма особами;
кожен учасник банку має право лише одного голосу;
клiєнтами кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.
Залежно  від  діапазону  операцій  які  здійснюють  учасники  банківських систем
розрізняють:
універсальні   банки,   які   виконують   широкий  спектр  операцій  та  надають
різноманітні послуги своїм клієнтам;
спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються за:   
клієнтською спеціалізацією;
галузевою спеціалізацією;
функціональною  спеціалізацією  -  невелике  кола  послуг  для  більшості  своїх
клієнтів
За  функціональною спеціалізацією розрізняють:
інвестиційні  та інноваційні, що спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних
грошових коштів на тривалі строки і надання довгострокових кредитів;
ощадні  банки  спеціалізуються  на  кредитуванні  населення за рахунок залучення
невеликих строкових депозитів;
іпотечні   здійснюють   кредитні   операції   на  тривалий  строк,  під  заставу
нерухомості;
облікові   і  депозитні  банки  історично  спеціалізуються  на  короткострокових
депозитних і кредитних операцій.
Представником  банку  з  вираженою  функціональною  спеціалізацією  в  Україні є
Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% - це кошти фізичних осіб.
Законом  України  „Про  банки  і банківську діяльність” заборонена спеціалізація
інших  комерційних  банків  на  залучення  вкладів від фізичних осіб. Частка цих
депозитів не повинна перевищувати 5% капіталу банку.
Розвиток  банків,  товарного  виробництва  і обороту історично йшов паралельно і
тісно  переплітався.  При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи
господарство,   виступаючи  посередниками  у  перерозподілі  капіталів,  істотно
підвищують  загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності
суспільної праці.
Банки  являють  собою  невід'ємну  рису  сучасного  грошового  господарства,  їх
діяльність  тісно  пов'язана  з  потребами  відтворення.  Знаходячись  в  центрі
економічного  життя,  обслуговуючи  інтереси  виробників,  банки опосередковують
зв'язки  між  промисловістю  і торгівлею, сільським господарством та населенням.
Виникнувши  як  альтернатива  державним банківським структурам, комерційні банки
стали,  по  суті,  першою  сферою  економіки, де реально йде її демонополізація,
поступово  починає діяти конкуренція, гроші й кредит набувають ринкового змісту.
Завдяки  операціям,  які  здійснюють  комерційні  банки  вони  є  невід'ємною  і
основною частиною сучасного грошового господарства.

1.3 Операції комерційних банків.
Банк  може  здійснювати  операції,  передбачені  Законом "Про банки і банківську
діяльність", Стаття 3 , Статутом банку.
Сьогодні  комерційний банк може запропонувати клієнту до 250 видів різноманітних
банківських  продуктів  і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам
зберігати  клієнтів  і  залишатися  рентабельними навіть при надто несприятливій
господарської  кон’юнктурі.  Але  далеко  не всі банківські операції повсякденно
присутні   і   використовуються  в  практиці  конкретного  банківського  закладу
(наприклад,  виконання  міжнародних  розрахунків  чи  трастові операції ). Але є
певний   базовий   набір,   без   якого   банк  не  може  існувати  і  нормально
функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :
Прийом вкладiв (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб.
Відкриття   та  ведення  поточних  рахункiв  і  банкiв  кореспондентів,  переказ
грошових   коштiв   з  цих  рахункiв  за  допомогою  платіжних  інструментів  та
зарахування коштiв на них.
Розміщення залучених коштiв від свого iменi, на власних умовах та на 
власний ризик.
Систематичне  виконання  зазначених  функцій  і  створює той фундамент, на якому
базується  робота  банка.  Вони  володіють  унікальною  спроможністю  створювати
засоби  платежу,  що  використовуються  в господарстві для організації товарного
обігу і розрахунків.
Спроможність  комерційних  банків  збільшувати  і  зменшувати депозити і грошову
масу   широко   використовується   центральним   банком,   який   через  систему
обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.
Крім   виконання   базових  функцій,  банки  пропонують  клієнтам  безліч  інших
фінансових послуг:
1. Операцi з валютними цiнностями.
2. Емісію власних цiнних паперiв.
3. Організацію купiвлi та продажу цiнних паперiв за дорученням клiєнтiв.
4. Операцi на ринку цiнних паперiв вiд свого iменi (включаючи андеррайтинг).
5. Надання гарантій доручень та iнших зобов’язань вiд третiх осiб, якi 
передбачають х виконання у грошовiй форми.
б. Придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовiй формi за
поставленi товари чи наданні послуги, приймаючи на себе ризик виконання
таких вимог та прийом платежiв (факторинг).
7. Лiзинг.
8. Послуги з відповідального зберiгання та надання в оренду сейфів для 
зберiгання цiнностей і документiв.
9. Випуск, купівлю, продаж, обслуговування чекiв, векселiв та інших  
оборотних платіжних iнструментiв.
10. Випуск банкiвських платіжних карток i здiйснення операцiй з
використанням цих карток.
11. Надання консультаційних та інформаційних послуг щодо їх операцiй.
Операцїi  приймання вкладів (депозитiв) вiд юридичних i фiзичних осiб, вiдкриття
та  ведення  поточних рахункiв, розміщення залучених коштів належать виключно до
банкiвських   операцiй,   здійснювати   якi  в  сукупностi  дозволяється  тільки
юридичним  особам, що мають банківську лiцензiю. Iншi юридичнi особи мають право
здiйснювати  тiльки  двi  останні  операцiї  на  пiдставi ліцензії на здійснення
окремих  банкiвських  операцiй,  а  iншi  операції  та  угоди,  передбаченi цiєю
статтею, можуть здiйснювати у порядку, визначеному законами України.
За  умови  отримання  письмового дозволу Нацiонального банку України банки також
мають право на такi операцiї.
1. Здійснення iнвестицiй у статутнi фонди та акцiї iнших юридичних осiб.
2. Здійснення випуску, обiгу, погашення державно та iншої грошової лотереї.
3. Перевезення валютних цiнностей та iнкасацiю коштiв.
4. Операцii за дорученням клiєнтiв або вiд свого iменi:
• з інструментами грошового ринку;
• з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках з 
фiнансовими ф’ючерсами та опцiонами.
5. Довірче управлiння коштами та цінними паперами за договорами з  
юридичними та фiзичними особами.
б. Депозитарну дiяльнiсть i дiяльнiсть iз ведення реєстрів власників iменних
цінних паперiв.
Комерцiйнi   банки   самостiйно  встановлюють  відсоткові  ставки  та  комiсiйну
винагороду за свої операцiй.
Коло  операцiй,  якi  може  виконувати сучасний унiверсальний банк наведене в на
схемi 2.


Усi  банківські операцiї відображаються окремими статтями в балансі комерційного
банку.  Залежно  від  того,  в  якій  частині  балансу  вони  обслуговуються, їх
прийнято поділяти на пасиви та активи.
Пасивні операції – це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку.
Ресурси  комбанків – це сукупність грошей, що перебувають у його розпорядженні і
використовуються для використання певних операцій.
Існують  власні  ресурси  – статутні, резервні фонди для забезпечення фінансової
стабільності  діяльності  банку,  він страхує інтереси вкладників та кредиторів.
Поділяється  на основний та додатковий (загальні резерви за активними операціями
і   поточними  доходами).  Статутний  фонд  при  відкритому  АТ  формується  від
передплати  на  акції,  в  закритому – через перерозподіл акцій між засновників.
Резервний  фонд покриває збитки, оплата дивідендів – це стійкість комбанку. Його
рівень  50% від статутного фонду. Існують спеціальні фонди для розвитку банку за
рахунок прибутку.
Пасиви банку можна роздiлити на двi великі групи :
банкiвський капiтал;
залученi кошти.
Залучені  ресурси  –  кошти  на поточних, депозитних та інших рахунках клієнтів,
які   розміщуються  на  активах  з  метою  отримання  прибутку  чи  забезпечення
ліквідності  банку.  Поділяються  на  депозитні:  1) до запитання – на поточному
рахунках  клієнта  для  розрахунку  по  господарським  операціям,  контокорентні
рахунки  –  поточні  рахунки з комісією; 2) строкові розміщенні кошти в банку на
строк  від  1  місяця,  не здійснюють поточні платежі. Це найкращий вид депозиту
під  %.  Та  не  депозитні  (позичені)  кошти – залучені кошти, як міжбанківські
кредити,  кредити  НБУ,  операції  з ЦП тощо для підтримки поточної ліквідності.
Міжбанківський  кредит  –  розміщення  вільних ресурсів в інших банках, % ставка
нижча ніж за кредитами господарствам і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.
Так  пасивні  операції  комбанків  полягають  у  формуванні  власної і залученої
ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.
Активні  операції  банків  –  діяльність  із  використанням  власного  капіталу,
залучених  коштів  для  одержання  прибутку  при розподілі ризиків і підтриманні
ліквідності.
Поділяються  позичальниками  на сектор прямого та непрямого фінансування. Саме у
секторі   непрямого   фінансування  з’являється  третій  економічний  суб’єкт  –
фінансовими  посередниками,  а  їх  діяльність  з  акумуляції вільного грошового
капіталу   та   розміщення   його  серед  позичальників-витратників  називається
фінансовим  посередництвом.  Вони  базуються на одному фінансовому ринку з одним
суб’єктом  –  вільними  грошовими коштами. Основні фінансові посередники – банки
та  небанківські  фінансово-кредитні  установи.  Загальне  для  них: 1) всі фін.
посередники  працюють в секторі непрямого фінансування; 2) вони акумулюють кошти
та  розміщають їх в доходні активи від свого ім’я, створюючи власні зобов’язання
та  вимоги,  як позичальник банк створює свої зобов’язання перед вкладниками; 3)
прибуток  фінансових  посередників  формується,  як  різниця  між  доходами  від
розміщення  акумулюючих  грошових  коштів  та  витратами,  які  пов’язані  з  їх
залученням.  Відмінність:  1) банки не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти,
а  й самі створюють гроші в процесі депозитно-кредитної діяльності, а установи –
тільки  акумулюють;  2)  банки  здійснюють  розрахунок обслуговування всіх інших
фінансово-кредитних посередників, тому можуть використовувати їх вільні гроші.

1.4. Функції комерційних банків
Комерцiйнi  банки  — головна ланка дворівневої банкiвської системи. Систематичне
виконання  зазначених  нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується
робота  банку  і  банківської  системи  в  цілому.  І хоч виконання кожного виду
операцій  сконцентровано  в  спеціальних відділах банка, вони переплітаються між
собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни.
управлiння грошовим обiгом;
забезпечення платiжного механiзму;
акумуляцiя заощаджень;
надання кредиту;
фiнансування зовнiшньої торгiвлi;
довiрчi операцi
зберiгання цiнностей;
консультування i надання iнформацi
Однією  з  важливих  функцій  банку  є посередництво в кредиті, яка здійснюється
шляхом  перерозподілу  коштів,  що  тимчасово вивільняються в процесі кругообігу
фондів  підприємств  і  грошових  доходів  приватних  осіб.  Головним  критерієм
перерозподілу  ресурсів  виступає  прибутковість  їх використання позичальником.
Плата  за  віддані  й  отримані  в  борг засоби формується під впливом попиту та
пропозиції.  У  результаті  досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у
господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.
Значення  посередницької  функції  комерційних  банків  для  успішного  розвитку
ринкової   економіки  полягає  в  тому,  що  вони  зменшують  ступінь  ризику  і
невизначеності  в  економічній  системі.  Банки залучають засоби, що можуть бути
віддані  в  позичку,  відповідно  до  потреб  позичальників  і на основі широкої
диверсифікованості  своїх  активів  знижують  сукупні  ризики  власників грошей,
розміщених у банку.
Друга  найважливіша  функція  комерційних  банків  — стимулювання нагромаджень у
господарстві.  Адже  виступаючи  на  фінансовому  ринку  з  попитом  на кредитні
ресурси,  банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві
заощадження,  а  й  формувати  ефективні  стимули до нагромадження засобів, що в
свою  чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків.
Створенню   гарантій   надійності   розміщення   накопичених   ресурсів  служить
формування   фонду   страхування   активів   банківських  установ,  депозитів  у
комерційних банках.
Поряд  зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність
інформації про діяльність банків і про ті гарантії їми надані.
Третя  функція  банків  —  посередництво  в  платежах  між окремими самостійними
суб'єктами.  Платіжний  механізм  —  структура  економіки,  що  здійснює  "обмін
речовин"  у  господарській  системі.  Методи  платежу поділяються на готівкові і
безготівкові.  У  великому  обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки.
Існує  велика  розмаїтість  видів безготівкових розрахунків: переказний вексель,
банківська  тратта,  простий  вексель,  чек.  Комп'ютерна революція мала великий
вплив  на  характер  і  технологію  грошових  розрахунків. Розвиток одержали дві
системи    автоматизованих    розрахунків:   "роздрібні"   системи   електронних
розрахунків  і  міжбанківські  системи  перекладу  засобів  .У  США  в даний час
мається  чотири системи роздрібних платежів: автоматичні розрахункові палати, що
виконують  функції  розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними,
на  яких  вони  мають  формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ; банківські
автомати, які дозволяють виконувати операції:
* зняття грошей з поточного  чи  ощадного  рахунків  в банку;
* одержання позики в межах відкритого ліміту;
* депонування грошей на рахунку з одержанням депозитної квитанції;
* одержання інформації про стан рахунка клієнта в банку;
* переказ коштів з одного рахунку на іншій;
* обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;
термінали  в  торгових  точках,  щоб  здійснювати  оплату  повсякденних покупок;
банківське  обслуговування  вдома - перспективний елемент розрахунків - комплекс
послуг  по наданню клієнтам банку фінансової інформації, а також здійсненню з їх
ініціативи  банківських  угод  з передачею інформації за наявності персонального
комп'ютера.
Також  банки  володіють  унікальною  спроможністю  створювати засоби платежу, що
використовуються  в  господарстві для організації товарного обігу і розрахунків.
Спроможність  комерційних  банків  збільшувати  і  зменшувати депозити і грошову
масу   широко   використовується   центральним   банком,   який   через  систему
обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.
У  зв'язку  з  формуванням  фондового  ринку  добре розвивається посередництво в
операціях  з  цінними  паперами.  Банки  мають  право  виступати як інвестиційні
інститути,   що  можуть  здійснювати  діяльність  на  ринку  цінних  паперів  як
посередника;    інвестиційного    консультанта;    інвестиційної    компанії   й
інвестиційного  фонду.  Виступаючи  у  ролі фінансового брокера, банки виконують
посередницькі  функції  при  купівлі-продажі  цінних  паперів  за  рахунок  і  з
дорученням клієнта.
Інвестиційний  портфель  банку  контролюється  законом.  Це  означає, що держава
встановлює  норму  відсотка,  відповідно  до  якої  визначена  частина  (до 90%)
повинна  складатися  з  цінних паперів держави, інша — часток підприємств. Банки
купують  тільки  висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агентствами
зв'язаного з ними ризику.
Як  інвестиційний  консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам
із  приводу  випуску  і  обертання  цінних  паперів. Якщо банк бере на себе роль
інвестиційної  компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і
видачею  гарантій  по  їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем
цінних  паперів  від  свого  імені  і  за  свій  рахунок,  у  тому  числі шляхом
котирування  цінних  паперів,  тобто  повідомляє на визначені цінні папери "ціни
продавця"   і  "ціни  покупця",  по  яких  він  зобов'язується  їх  продавати  і
купувати.
Лізинг   і   факторинг  —  форма  фінансування  довгострокової  оренди  дорогого
устаткування.  Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове
користування  устаткування  за  умови  внесення  періодичних  платежів  власнику
устаткування.  Ставки  по  лізинги розраховуються виходячи з витрат виробництва,
відсотків, податків.
Факторинг.  Банк-фактор  купує  вимоги  якої-небудь компанії і потім сам одержує
платежі  по  них.  В  операції  факторингу  є  три  учасники:  фактор, первісний
кредитор  і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор
веде  всю  бухгалтерію,  бере  на  себе  обов'язки  по попередженню боржника про
платежі,  виконує  інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним
і  своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і
факторського  збору,  що  складається  з  відсотків за наданий аванс і прибутків
авансової компанії.
Трастові  операції. Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і
виконують   у   цій  ролі  різноманітні  операції  для  своїх  індивідуальних  і
корпоративних  клієнтів.  Деякі  банки  не  виконують ніяких інших функцій, крім
трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:
розпорядження майном після смерті власника;
керування майном на довірчій основі і піклування;
агентські функції;
Вирiшальну   роль   в  функціонуванні  системи  вiдiграють  комерцiйнi  банки  в
трансформаційній функції. Вона включає декiлька напрямкiв.
трансформацiю   ризиків:   банки   можуть  звести  ризики  своїх  вкладникiв  та
акцiонерiв  до мінімуму за допомогою диверсифікації активних операцiй; створення
резервiв;  диверсифiкацiї  %  ставок  в  залежностi  вiд  ризиковостi  кредитiв;
страхування депозитiв тощо;
трансформацiю  строкiв: мобiлiзація значних обсягів короткострокових коштiв i їх
поповнення,  з  чого  банки  одержують  можливість  їх  частину  спрямовувати  в
довгострокові позички та iншi довготривалi активи;
трансформацiю   капiталу:  мобiлiзуючи  великi  обсяги  дрiбних  вкладiв,  банки
одержують  можливiсть акумулювати великi маси капiталу для реалiзацii масштабних
проектiв;
просторову  трансформацію:  акумулювання  ресурсів з багатьох регiонiв i з iнших
країн,  спрямувуючи  на  фiнансування  проектів  одного  регіону, однієї країни,
одного  об’єкту, що полегшує балансування попиту i пропозиції на грошовому ринку
у будь-якому мiсцi свiтового ринку.
Однією  з  важливих  функцiй  банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” — розширювати
кредитнi  ресурси  народного  господарства. Банки називають “фабриками кредиту”.
Надаючи   позичку   пiд   борговi   зобов’язання   своїх  клiєнтiв  (забезпеченi
товарно-матерiальними  цiнностями, що не є грiшими) банк зараховує їх на рахунок
позичальників  і  тим  створює  можливiсть  надходження в обiг нових сум грошей.
Отже  дуже  важлива  роль в економiцi країни належить кожному окремому банку , а
ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.

Розвиток комерційних банків в Україні
2.1. Зародження банків і розвиток за роки незалежності
Починаючи  з  першої  половини  ХIХ  сторіччя,  в  України  стали  здійснюватися
банківські   операції   і   використовуватися   широкі  форми  кредитування,  що
насамперед  було пов’язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським
центром,  що  здійснював  операції  на  ярмарках,  став  Бердичів.  Через свої 8
банківських  домів  він  мав  зв’язки  з банківськими домами Петербурга, Москви,
Варшави,   Одеси.   Основні   операції   бердичівські   банкіри  здійснювали  на
Контрактовому  ярмарку  в  Києві. У 1835—1844 рр. вони завезли туди 500—600 тис.
руб. сріблом, а в 1845—1849 рр. — понад 1 млн. руб.
Кредитно-розрахункові    установи   поступово   ставали   невід’ємною   частиною
господарського  життя  України.  Їх  призначення у дореформений період (1861 р.)
полягало  в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та iншi кредитні
установи  („сохранные  казны”,  „приказы общественного призрения”) давали позики
під  заставу  маєтків, а держава тримала у своїх руках монополію на використання
грошових накопичень.
Все  це  не  відповідало  інтересам  індустріального  розвитку  країни.  Тому  з
припиненням  видачі  позик  під  заставу  маєтків  (1859 р.) почалася лiквiдацiя
кредитних  установ.  Проте,  створюючи нову банківську систему, царський уряд не
хотів  втратити  керівних  позицій  у  банківсько-кредитній  справі.  Державному
банку,  заснованому  в  1860  р.,  були  надані  крім права здійснювати звичайні
комерційні  операції  й  iншi  важливі  функції,  через  що  разом  Міністерство
фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність інших банкiв.
Створення   індустріальної  банківської  системи  в  Україні  почалося  саме  із
заснування   контор   державного   банку   Російської   імперії.   У   1896   р.
кредитно-банкiвська  мережа  в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав
три  контори (Київ, Одеса i Харкни) та 14 відділень. При повітових казначействах
i  відділеннях  держбанку  діяли  66 позиково-ощадних кас, що відігравали велику
роль   у   мобілізацій   дрібних   заощаджень   населення.   В   ощадкасах   при
поштово-телеграфних  установах  м.  Києва значилося 7 284 вкладники, на рахунках
яких було 0,84 млн. рублів.
Загалом  на  територiї  України  напередодні  революції  1917  —  1921  рр. була
створена   широка   мережа   кредитно-банкiвських   установ   з   багаторівневою
структурою,  що  охоплювала всi галузi аграрно-iндустрiальноiї економіки регiону
і  була  мiцно iнтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через
не  і  в  європейську.  Вона  забезпечувала  нормальний  рух  товарiв,  грошей i
кредитних  ресурсiв,  хоча  за  своєю  могутністю значно поступалася аналогiчним
системам індустріальних та iндустрiально-аграрних країн Західної Європи.
До  середини  1920-х років кредитно-банкiвська мережа України склалася кiлькiсно
і  якiсно.  Український кредитний капiтал, як і ранiше, концентрувався в системi
сільськогосподарської,    промислово    i    споживчої   кооперації,   у   сферi
приватновласницької позикової справи.
Реальна  лiквiдацiя  залишкiв автономiї української кредитної справи роэпочалася
на  межi  20-30-х  рокiв,  коли  внаслідок  заборони приватного підприємництва в
промисловості,  транспортi  й  торгiвлi припинили iснування товариства взаємного
кредиту.
До  другої половини 60-х рокiв Україна не мала у своєму розпорядженні автономної
кредитно-банкiвсько  системи.  Тут  дiяли  фiлії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР i
трудовi ощадкаси.
З  сiчня  1989 р. в республiцi починаеться створення комерцiйних i кооперативних
банкiв.
На  20 червня 1990 р на території України було офіцiйно за реєстровано 25 банкiв
(17  акцiонерних  комерцiйних  i  8  кооперативних).  Вони  були розміщені вкрай
нерівномірно  й  оперували  обмеженими капiталами. Самi банки мiстилися в Киевi,
на Захiднiй Україні, Пiвденно-Схiдний Україні і в Криму.
Розвиток  сучасної  банкiвської  системи  незалежної  України  розпочався  з  20
березня  1991  року.  Тодi  був  прийнятий  перший  Закон  України  “Про банки i
банківську дiяльнiсть”.
У   формуванні  сучасної  банкiвської  системи  України  можна  видiлити  кiлька
етапiв:
І етап — 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганiзацii
3  2  жовтня  1991  року  Нацiональний банк починає перереєстровувати комерцiйнi
банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.
Починається  витіснення  “міністерського” капiталу — частку капiталу, вкладеного
у  комерцiйнi банки рiзними державними установами ринковим капiталом спiльних та
малих пiдприємств, акцiонерних товариств.
державнi  “Промiнвестбанк”, “Агропромбанк”, “Укрсоцбанк” акцiонуються пiд тиском
головних менеджерiв та основних клiєнтiв.
II етап — 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банкiв “Другої хвилі”.
На  цьому  етапi на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивiв iз
числа  дiючих  банкiв  та  внескiв  пiдприємств  (через  скриту  форму кредитiв)
виникає низка комерцiйних банкiв. На 07.01.93 р. Їх було134.
Закономірністю  цього  етапу  було  те,  що  у комерцiйних банках спостерігалося
подальше   зменшення   частки  „мiнiстерського”  капiталу,  що  було  спричинено
постановою  Кабiнету  Мiнiстрiв  “Про  передачу  мiнiстерських  пакетiв акцiй на
управлiння  до Мiнiстерства фiнансiв України”. Цiєю постановою передбачалося, що
Мiнiстерство   фiнансiв  України  буде  одержувачем  дивідендів  по  акцiях,  що
належать  державним  підприємствам,  та  прийматиме  участь в управлiннi банкiв.
Саме  на  цьому  етапi  спостерiгалося  масове  народження  дрiбних малопотужних
“кищенькових”  банкiв,  капiтал  яких  часто  становив  суму, що не перевищувала
вартостi  трикімнатної  квартири.  Цi  банки непогано зростали на гiперiнфляцiт,
примiтивно експлуатуючи цей зовнiшнiй фактор.
Ш етап — 1994-1996 роки: першi банкрутства.
Активiзацiя  роботи  Нацiонального  банку  України  з  побудови  чіткої  системи
регулювання  дiяльностi  комерцiйних  банкiв  співпала  у  часi iз призупиненням
iнфляцiйних  процесiв, якi були, як зазначено вище, основним джерелом безбiдного
iснування  цiлої  низки  комерцiйних  бакiв.  Цi  банки  не були готовi до бiльш
жорсткого  контролю  з  боку  НБУ,  до  змiни  кон’юнктури фiнансового ринку, до
управлiння  банкiвськими  процесами  з  середини,  i  це  поставило  їх  на межу
банкрутства.  Багатьом  з  них  не  вдалося  втриматися  на  цiй межi: 1994 року
збанкрутило  та  було ліквідовано 11 банкiв; 1995 року — ще 20 банкiв-банкрутiв,
серед   яких   були   найбiльшi   комерцiйнi   банки  —  “IНКО”,  “Вiдродження”,
“Економбанк”,  “Лiсбанк”;  1996 року прямими банкрутами стали 45 банкiв, а ще 60
опинилися у станi прихованого банкрутства.
ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.
На  цьому  етапi  було  введено  в обiг нацiональну грошову одиницю “гривню” Цей
етап  характеризується  посиленням  контролюючої i наглядової ролi Нацiонального
банку  України  за дiяльнiсть всiх комерцiйних банкiв. В цей перiод відбувається
поступове  нарощування капiталу банками. Поступово збільшуються об’єми залучення
грошових коштiв від населення, збільшується кредитний портфель банкiв.
З  переходом  до  ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та
позичальників  змінився.  Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники
–  приватні та колективні підприємства, державна власність, приватні підприємці,
громадяни.  Комбанки  від  кредитування  окремих об’єктів перейшли до суб’єктів,
дбаючи  про  свої  доходи  і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного
капіталу підприємців.
У  1991  р.  Законами  України  було легалізовано комерційний кредит, вексельний
обіг,   який   здійснювався  до  Женевської  вексельної  конвенції.  У  1993  р.
затвердили  Порядок  проведення банками операцій з векселями, де визначалось, що
комерційний  кредит  може  надаватися  і  з  оформленням векселів. 1994 – процес
монополізації  кредиту, зосередження його в руках великих українських банків. Це
привело  до використання кредиту в інтересах групувань, які здійснювали контроль
над   іншими   банками.   Із-за   дефіциту  кредитних  ресурсів  банки  надавали
короткострокові  кредити переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій
внутрішньої  державної  позики  обсягу набув державний кредит. Основними умовами
було:   високій   дохід  на  облігації,  зарахування  сум  за  рахунок  резервів
комбанків,  звільнення  від  податку  на  прибуток  тощо. Але з погіршенням умов
грошовий оборот через
зміну  пропозиції  грошей  (формування  готівки та депозиту – додаткові резерви,
позички  комбанкам,  купування  ЦП)  і  зміни  ціни на гр. – рівень % ставки. ЦБ
поєднують  риси  банківської  установи  і  державного  органу  управління.  Вони
використовують  кредитування,  операції  з  ЦБ  тощо  як  інструменти управління
грошовим  ринком, керуючись державними інтересами та законодавством. За правовим
статусом  ЦБ  –  самостійно юридична особа, його майно відокремлюється від майна
держави, може їм розпоряджатися як власник.
Внаслідок  інтернаціоналізації  фінансових  ринків,  банки стикаються із змінами
кон'юнктури  ринків  не  тільки  національних,  але  і  світових,  що  ще  більш
ускладнює   управління   банківським  портфелем.  В  умовах  ринкової  економіки
можливість  залучення  додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою
їх  фінансової  стійкості. Зростає зацікавленість в якості фінансового становища
банку  з  боку  його  клієнтів  і  власників.  Фінансова стабільність банку стає
питанням   його   виживання,   оскільки  банкрутство  в  умовах  ринку  виступає
вірогідним  результатом  фінансової  діяльності  нарівні  з іншими можливостями.
Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній день.
За  останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни.
Стався  різкий  перехід  від  централізованої  до  комерційні  децентралізованій
дворівневій  банківської  системі, в якій чітко розмежовані функції центрального
і  комерційних  банків.  Але  в  сучасній  банківській  системі комерційні банки
складають   первинну  ланку,  тому  їх  ефективному  існуванню  має  приділятися
першочергова увага.
2.2. Проблеми вдосконалення комерційних банків.
Нині  в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот
банків,  що  в  20-25  разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою
всебічного  зміцнення  банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки
з  боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного
розвитку банківської системи України.
Кількісний  розвиток  комерційних  банків  відбуватися  під  впливом економічних
процесів,  а  не  шляхом прямого втручання державних органів управління. Держава
має   стимулювати   розвиток  власної  банківської  системи,  інакше  з’являться
можливості  виникнення  монополізації  на фінансово-кредитному ринку, а на місце
вітчизняних банків прийдуть іноземні.
Щоб  Україна  успішно  увійшла  в  завершальний етап перехідного періоду з добре
підготовленою  банківською  системою,  здатною  розв`язувати  нові,  надзвичайно
складні  завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити
вирішення мінімум трьох завдань:
1) прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження 
їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів
державних підприємств;
2) захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не
відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну
систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої
довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;
3) створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка
забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та
вдосконалення високої стабільності їх роботи.
Враховуючи  викладене  вище  потрібно  вжити  ряд  заходів.  По-перше, необхідно
створити  систему швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна
оцінка  стану  банківської системи, можливість своєчасно оцінити фінансовий стан
будь-яких  банків  України за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на
основі  його  звітної статистики). По-друге, потрібно розробити і прийняти закон
про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).
Для   захисту   вкладів   громадян   потрібно   створити   міжбанківський   фонд
обов`язкового  страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус
юридичної  особи.  Необхідно  створити дійовий механізм застави майна, для чого:
вдосконалити  процедуру  реалізації  майна;  звільнити  від  ПДВ  та  податку на
прибуток  частину  коштів  (у  розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від
реалізації майна.
Оскільки  пріоритетним  напрямком  у  роботі  банків  є  кредитування економіки,
перспективи  розвитку  банківської  системи проглядаються лише за умови зниження
простроченої заборгованості за позичками банків.




Висновок
Дослідження,  проведене за темою „Комерційні банки України і шляхи підвищення їх
ролі в економіці” дозволяє зробити наступні висновки.
По-перше,  історики  й  досі  не  дійшли згоди про час появи банків, бо на думку
ряду  авторів,  банк  як  особлива  інституція товарного господарства виник коли
з’явилася  потреба  в  мережі  спеціальних  установ, які б регулювали заплутаний
грошовий  обіг  і проводили кредитні операції, а інші вважаю, що ті з’явилися ще
за  античного  і  феодального  господарства, коли виникла потреба в посередниках
при  здійсненні  платежів. Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії
у  1407  році  (Banca  di  San  Ucorgio) в Генуї. Отже, банки були багато сторіч
тому,  ефективно  розвиваються  зараз  і  будуть  існувати  ще  дуже  довго,  як
невід’ємна частина суспільства.
По-друге,   в   кожній   країні   існує  банківська  система,  яка  є  однією  з
найважливіших  і  невід’ємних  структур  ринкової  економіки  і одним з основних
чинників  політики  економічного  зростання.  Це  законодавчо  визначена,  чiтко
структурована   сукупність   фiнансових   посередників   грошового   ринку,  якi
займаються  банкiвською  дiяльнiстю,  що  будується  по  заздалегідь  виробленій
концепції,  в  межах  якої  відводиться  мiсце  кожному  виду  банкiв  i кожному
окремому  банку.  Її  існування  пов’язане з необхідністю здійснення суспільного
нагляду  i  регулювання банківської дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв
окремих  банкiв з загальносуспільними iнтересами — забезпеченням сталостi грошей
i  стабiльної роботи всiх банкiв, а також забезпеченням збалансованості попиту i
пропозицiї  на  грошовому  ринку. Банківська система має дворівневу побудову, на
першому  рiвнi  знаходиться  Центральний  банк,  а  на другому рiвнi знаходяться
решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерційними.
По-третє,   можна  чітко  визначити,  що  таке  сучасний  комерційний  банк:  це
автономне,   економічно   самостійне,  незалежне  комерційне  підприємство,  яке
функціонує  за  умов  партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного
контролю  з  боку  органів  банківського нагляду. Вони утворюються як акцiонернi
товариства  або  на  пайових  засадах  i  є кредитними установами універсального
характеру. Їх часто називають “фінансовими універмагами”.
Вони  пов'язані  з  усіма  сферами  та  фазами відтворення, мають широкі права і
базують свою діяльність на двох постулатах - ризику та прибутку.
Банк  -  це  і  кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними
особами,  і  посередник  в  грошових розрахунках, організація грошово-кредитного
процесу та імітування грошових знаків.
в цих якостях  він розкриває свою суть.
По-четверте,   можна  зазначити,  що  специфіка  діяльності  комерційного  банку
визначається  його  операціями,  передбачені  Законом  "Про  банки  і банківську
діяльність", Стаття 3 , Статутом банку.
Сьогодні  комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних
банківських  продуктів  і  послуг.  У  кожного банку є певний базовий набір, без
якого  він  не  може  існувати  і  нормально функціонувати: прийом депозитiв вiд
юридичних  i  фiзичних  осiб;  відкриття  та  ведення поточних рахункiв і банкiв
кореспондентів,  переказ  грошових  коштiв з цих рахункiв за допомогою платіжних
інструментів  та  зарахування  коштiв  на  них;  Розміщення залучених коштiв від
свого iменi, на власних умовах та на власний ризик.
Усi  банківські операцiї відображаються окремими статтями в балансі комерційного
банку.  Залежно  від  того,  в  якій  частині  балансу  вони  обслуговуються, їх
прийнято  поділяти  на  пасиви  -  операції  з мобілізації ресурсів комерційного
банку  та  активи  -  діяльність  із  використанням власного капіталу, залучених
коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.
По-п‘яте,  всі  банки  виконують  певні  функції,  систематичне виконання яких і
створює  той  фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в
цілому,  а  переплітаючись  між  собою,  вони  створюють  потужну  базу розвитку
фінансової  системи  країни: управлiння грошовим обiгом; забезпечення платiжного
механiзму;  акумуляцiя  заощаджень;  надання  кредиту;  фiнансування  зовнiшньої
торгiвлi;  довiрчi  операцiї;  зберiгання  цiнностей;  консультування  i надання
iнформацiї,  однією  з  важливих  функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” —
розширювати  кредитнi  ресурси  народного  господарства. Отже, можна сказати, що
дуже  важлива  роль  в  економiцi  країни  належить кожному окремому банку, а ще
важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.
Користування   послугами   комерційних  банків  стає  все  нагальнішою  потребою
підприємств,  фірм, державних установ, громадських організацій і приватних осіб.
Всі  вони  потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових
коштів,  для здійснення різноманітних платежів, для „доходного” розміщення своїх
вільних  коштів, послуг з обміну валюти, купівлі-продажу цінних паперів, надання
позичок тощо.
Все  це  зумовлює  необхідність  того,  щоб  всі  члени  суспільства  були добре
обізнані  зі  структурою  і  роллю  комерційного  банку  в  сучасній  економіці.
Особливо  це  необхідно  для  сучасного українського суспільства, яке йде шляхом
ринкових реформ і створення сучасної банківської системи.
Сьогодні   стан   розвитку   економіки   України  потребує  постійної  уваги  до
банківської  системи в цілому і комерційних банків зокрема, проведення політики,
спрямованої  на  створення  сприятливих  умов  для їх стабільного та ефективного
функціонування.










 

Яндекс.Метрика >