...
Капітал банку як основа формування власних ресурсів. PDF Печать E-mail

Капітал банку як основа формування власних ресурсів.

Зміцнення ресурсної бази українських фінансово-кредитних установ, інтеграція банківської системи у світове господарство значною мірою залежатимуть від зростання обсягів власних капіталів банків. Власні кошти або капітал банку – головний показник його здатності до розвитку, можливості витримувати конкуренцію, здійснювати його подальший розвиток. Розмір і динаміка капіталу банку, формування й шляхи його збільшення – найважливіші питання банківської діяльності, тому що капітал є не лише джерелом здійснення активних операцій, а й інструментом зміцнення довіри з боку клієнтів, вкладників і кредиторів до банківської установи, а також до банківської системи в цілому.
У вітчизняній практиці до недавнього часу поняття “капітал банку” вживалося лише у нормативних документах. Вітчизняне законодавство визначило суть капіталу банку як остаточну вартість активів банку після відрахування усіх його зобов’язань.
за джерелами утворення розрізняють капітал залучений, позиковий та власний.
Залучений капітал – це кошти юридичних і фізичних осіб, залучені банком на вклади. Відповідні банківські операції називаються депозитними, а саме залучення депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається недепозитним, а отриманий у такий спосіб банківський капітал – позиковим, і буде розглядатися у наступному підрозділі. Спільним для залучення й позикового капіталу є те, що це чужі для комерційного банку кошти й зобов’язання перед вкладниками та кредиторами.
Власний капітал комерційного банку являє собою кошти і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал комерційного банку має незначну питому вагу у сукупному банківському капіталі. Він використовується передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, на гарантування прибутковості та фінансової стійкості комерційних банків, а також на покриття поточних збитків від банківської діяльності. Все це чітко простежується через функції, які виконує власний капітал комерційного банку:
- Функція довіри (з боку вкладників і клієнтів);
- Захисна (полягає у зменшенні ризику в процесі проведення банками операцій, капітал – це ніби гроші “на чорний день”);
- Оперативна (основні фонди банку купуються здебільшого за рахунок капіталу);
- Підтримка зростання банку (шляхом купівлі нового устаткування, програмних продуктів, фінансування нових видів послуг);
- Регулятивна (полягає у необхідності регулювання розміру капіталу з боку держави).
В Україні застосовується така структура банківського капіталу:
1. Статутний капітал (фонд) утворюють кошти акціонерів, які придбали акції банку.
2. Резервний фонд створюється за рахунок прибутку для покриття можливих збитків  сплати дивідендів за привілейованими акціями (в разі, якщо для цього не вистачає прибутку). Обсяг відрахувань до резервного фонду має перевищувати 5% від обсягу прибутку капіталу.
3. Прибуток поточного року – це різниця між доходами та витратами банку на звітну дату.
4. Прибуток минулого року – підтверджений прибуток, що залишається в розпорядженні банку після всіх відрахувань, зокрема, дивідендів. “Інший капітал” створюють передусім страхові резерви.
За міжнародними стандартами бухобліку розрізняють такі види банківського капіталу:
- звичайний акціонерний капітал (номінальна ціна звичайних акцій, за якими банк сплачує дивіденди);
- привілейований акціонерний капітал (номінальна ціна привілейованих акцій, за якими банк сплачує фіксовані дивіденди);
- емісійні або курсові різниці (різниця між номінальною та ринковою ціною акцій);
- нерозподілений прибуток (чистий прибуток після сплати дивідендів);
- резерви;
- субординовані зобов’язання (довгостроковий запозичений капітал зовнішніх інвесторів, який великі банки залучають на 5-10 років).
Оцінка вартості власного капіталу дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку. У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу комерційного банку:
- перший спосіб - за балансовою вартістю або визначення бухгалтерської  вартості власного капіталу комерційного банку. За цим способом усі активи і зобов’язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення:
балансовий капітал = балансова вартість активів – балансова вартість зобов’язань;
- сутність другого способу – способу регулюючих бухгалтерських процедур або за принципом регульованої бухгалтерії полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами і вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів: капітал = всі акції за номіналом (звичайні й привілейовані) + нерозподілений прибуток + усі резерви + субординовані зобов’язання;  
- третій спосіб - за ринковою вартістю. Полягає він у тому, що активи й зобов’язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи із якої розраховується власний капітал комерційного банку:Капітал = Кількість емітованих акцій * Курсову ціну.  
Способу ринкової вартості властиві окремі хиби. По-перше, не завжди доцільно і правильно можна оцінити активи і зобов’язання за ринковою вартістю. По-друге, цей спосіб трудомісткий, потребує наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.
Найвиразнішим показником роботи є ринкова ціна акцій компанії, фірми, банку. Саме цей показник характеризує ринкову оцінку діяльності будь-якої юридичної особи. Існує декілька моделей оцінки ринкової вартості акцій, але суть зводиться до формули:    Згідно з чинним законодавством, усі акції українських банків – іменні, випуск вітчизняними банківськими установами акцій на пред’явника не допускається.
Звичайні акції дають власникам пріоритетне право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів, проте не гарантують його, як і повернення вкладених грошей. Звичайні акції можуть купуватися і продаватися на вторинному ринку. Для придбання так званої “істотної участі” (тобто 10 і більше процентів акцій) потрібний спеціальний дозвіл НБУ. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банком.
Привілейовані акції дають право на отримання дивідендів у фіксованому розмірі. У разі банкрутства банку власникам  привілейованих акцій відшкодовується їх вартість після задоволення всіх вимог кредиторів. Однак зазначені власники не беруть участь в управлінні банком. Згідно із чинним законодавством питома вага привілейованих акцій не може перевищувати 10% статутного фонду.
Рішення про збільшення статутного капіталу приймається або на загальних зборах акціонерів, або правлінням акціонерного товариства. Є два шляхи такого зростання: підвищення номінальної вартості кожної акції або збільшення кількості акцій старого номіналу. Підвищити номінальну вартість акції можна двома способами: за рахунок чистого прибутку або шляхом відповідних додаткових внесків з боку кожного акціонера .
Що ж до способів зростання статутного капіталу, то банкіри здебільшого надають перевагу збільшенню номінальної ціни акцій. Цей спосіб має і недоліки – не збільшується кількість акціонерів, які перебувають на обслуговуванні в банку, не надходять ресурси нових акціонерів. В Україні статутний фонд ВАТ зростає, як правило, завдяки додатковій емісії акцій. Вітчизняне законодавство передбачає, що правління ВАТ може прийняти рішення про збільшення (але не більше 1/3) статутного фонду шляхом відкритої підписки на акції без скликання загальних зборів акціонерів.абсолютна більшість українських банків – ВАТ. Проте і є закриті. Це здебільшого банки із 100-% іноземним капіталом та банківські установи, акції яких належать лише членам трудового колективу. Основні недоліки банків, створених у формі ЗАТ полягають у тому, що його статутний фонд може зростати лише за рахунок прибутку, а в раз звільнення працівників товариство підлягає перереєстрації. Банків у формі товариств з обмеженою відповідальністю дуже мало в Україні. Головною їх особливістю є цілковита підконтрольність засновникам. Згідно з чинним законодавством банкам, створеним у формі товариств з обмеженою відповідальністю, які вважають за доцільне залучати кошти шляхом випуску акцій, необхідно перереєструватися в акціонерні товариства .
Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками :Залежно від організаційно-правової форми діяльності комерційного банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий. Акціонерний формується початково від випуску та розміщення акцій. Пайовий власний капітал формується за рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові комерційні банки організовуються на засадах товариств із обмеженою відповідальністю, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску. При виході учасника з пайового комерційного банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його часині у статутному капіталі.
Залежно від форми інвестування виділяють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів.
Залежно від форми власності розрізняють такі види банківського капіталу комерційного банку: приватний; колективний; державний.
Виходячи із резидентності розрізняють власний капітал Національний, що сформований і належить на правах власності резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах власності нерезидентам.
За характером використання власниками розрізняють власний капітал, що нагромаджується (використовується у виробничих цілях) і споживається. 
Відповідно до характеру використання у банківській діяльності власний  капітал комерційного банку поділяється на робочий і неробочий. Робочий – це власний капітал, який приносить дохід банку, неробочий – капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично збиткові.
Залежно від способу розрахунку виділяють балансовий і нормативний або регулятивний капітал. балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань банку. Нормативний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних банків та деяких інших потреб .
Балансовий капітал достатньо прозорий. Він складається із суми сплаченого статутного капіталу, нерозподілених прибутків минулих років та загальних банківських фондів, що сформовані за рахунок прибутку, а також коригується на результат поточної діяльності (прибутки-збитки) поточного року.
при визначенні капіталу згідно з Базельською конвенцією застосовувались два основних принципи – принцип обережності й принцип економічної доцільності. Основні положення Базельської угоди використовує і Україна. НБУ при визначенні достатності власного капіталу комерційних банків додержується положень цієї угоди.
В Україні регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості і стабільної діяльності банків.
Згідно з методикою НБУ регулятивний власний капітал комерційного банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня), додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), за вирахуванням відвернень:
РК = ОК + ДК – В,  
де РК – регулятивний капітал; ОК – основний капітал; ДК – додатковий капітал; В – відвернення.
Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:
А) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.
Б) Розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):
- Дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;
- Емісійні різниці (емісійний дохід) – сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);
- Резервні фонди, що створюються згідно із Законами України;
- Загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;
- Прибуток минулих років;
- Прибуток минулих років, що очікує затвердження.
Ці складові частини включаються до капіталу першого рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:
- Відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання;
- Призначення резервів та фондів та рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;
- Фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;
- Будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.
Загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму:
- Недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;
- Нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
- Капітальних вкладень у нематеріальні активи;
- Збитків минулих років і збитків минулих років, які очікують затвердження;
- Збитків поточного року.
Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:
- Резерви під стандартну заборгованість інших банків;
- Резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
- Результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації або ревальвації гривні;
- Результат переоцінки основних засобів;
- Прибуток поточного року;
- Субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).
На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:
- При розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не повинен бути більше, ніж 100% основного капіталу;
- Розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50% розміру основного капіталу.
Cубординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди.
Залучення коштів на умовах субординованого боргу вигідно для банку з таких причин:
1. Субординовані зобов’язання менш ризикові, ніж, наприклад, акції банків, оскільки мають менший рівень дохідності та є дешевшим джерелом формування банківського капіталу.
2. Проценти за субординованим боргом сплачуються за рахунок збільшення валових витрат.
3. Боргові зобов’язання не надають їхнім власникам права на управління банком.
4. Механізм залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж застосовуваний , приміром, у разі емісії акцій.
5. Формування капіталу шляхом емісії субординованих зобов’язань і цінних паперів сприяє прибутковості акцій.
6. Залучення коштів на умовах субординованого боргу є прийнятним для банків також з огляду на складну економічну ситуацію в Україні , за якої банківським установам проблематично розміщувати акції.
Водночас залучення коштів на умовах субординованого боргу має і деякі недоліки:
1. Не всі банки можуть сповна користуватися зазначеним джерелом капіталу, адже воно наповнюється лише за наявності довіри інвесторів до країни та конкретного банку.
2. Зазначений вище спосіб формування капіталу впливає на співвідношення власного, залученого та позиченого капіталу. Він може справляти негативний вплив також на фінансову стійкість банку, а також на курс його акцій. Законом України “Про банки і банківську діяльність” спеціалізованим банкам (крім Ощадного) забороняється залучення вкладів (депозитів) фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5% від капіталу банку.
Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:
- Є незабезпеченими, субординованими та повністю сплаченими;
- Не можуть бути погашені за ініціативою власника;
- Можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;
- Дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.
Залучення коштів на умовах субординованого боргу з метою урахування цих коштів до капіталу банку може здійснюватися у вигляді кредитів/депозитів від банків та депозитів інших юридичних осіб. Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу для врахування цих коштів у розрахунок капіталу банку становить 500 тис. грн. Банк має право залучати кошти на умовах субординованого боргу в іноземній валюті у тому випадку, якщо ним отримано письмовий дозвіл НБУ на право здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та/або міжнародних ринках. У разі залучення коштів на умовах субординованого боргу від нерезидентів в іноземній валюті угода про залучення коштів на умовах субординованого боргу підлягає обов’язковій реєстрації в НБУ до часу фактичного одержання банком коштів.
Процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати розмір облікової ставки НБУ  протягом усього періоду дії угоди за умови залучення коштів у національній валюті. Якщо залучено кошти на умовах субординованого боргу в іноземній валюті, то процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати ставку LIBOR плюс 4% річних протягом усього періоду дії укладеної угоди. Капіталізація процентів за субординованим боргом не допускається. Сплата процентів за субординованим боргом здійснюється не частіше, ніж один раз на квартал.
Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го та 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:
- Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банком;
- Інвестиції в капітал ( що не консолідуються) інших банків та фінансових установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи;
- Кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.
З метою управління капіталом було встановлено міжнародні стандарти достатності капіталу, які вимагають дотримання мінімально-допустимих нормативів основного капіталу N1 та сукупного капіталу N2:
де N1 – норматив основного капіталу; N2 – норматив сукупного капіталу;   К1 – основний капітал банку; К2 – додатковий капітал банку; САр  – сукупні активи, зважені за ступенем ризику.
Прибутковість капіталу, %, (ROE) – це відношення чистого (бюджетного) прибутку до капіталу банка. Цей показник показує об’єм прибутку на одиницю капіталу. Показник розраховується з формулою:
де ЧП – чистий (бюджетний) прибуток – це прибуток після сплати податків, але до виплати дивідендів; К – сукупний капітал банку. Останній  показник дозволяє власнику банка оцінити ефективність роботи керуючих, які прийняли на себе відповідальність по управлінню банком.
Бажане для акціонерів значення ROE засноване на показниках ринку, відповідно його значення постійно змінюється. У теперішні часи рівень цього показника коливається  в межах 6-8%. В основі його лежить ставка LIBOR плюс премія за ризик, яку згоден заплатити інвестор. Для української практики цей показник має виключне розрахункове значення і не заснований на показниках ринка.
В міжнародній практиці ROE прогнозується керуючими і інвесторами. Керуючі при прогнозі рівня дохідності на акцію в майбутньому періоді звичайно спираються на величину дивідендів, яка виплачується акціонерам у звітному періоді і курсової вартості акцій банка на початок і кінець звітного періоду.
Оскільки в ринковій економіці капітал переливається із однієї галузі в іншу, постільки очікування акціонерів по рентабельності акцій основуються на співставленні з аналогічними інвестиціями і адекватним рівнем ризику. Очікувана рентабельність акціонером оцінюється по формулі :
де E(R) – очікувана рентабельність капіталу; Rf – безризикова процентна ставка; E(Rm) – прогнозуєма рентабельність ринку; (E(Rm)-Rf) – премія за ризик; В – ринковий ризик в економіці.
Оскільки, як і по показнику ROA, по ROE немає критеріїв для українських банків, рентабельність капіталу аналізують за допомогою додаткових коефіцієнтів.
ROE = Чистий прибуток/ Акціонерний капітал = (Чистий прибуток/Середній розмір активів)*(Середній розмір активу/Акціонерний капітал)</FONT> 
ROE=ROA*Lf,     
Де Lf – мультиплікатор капіталу або фінансовий важіль.
Із даного рівняння випливає, що рентабельність капіталу тим вища, чим вищий показник рентабельності банка (ROA). Рентабельність капіталу банка тим вище, чим більше фінансовий важіль, а це означає, що стійкість банка нижче. Ріст фінансового важеля означає зниження долі капіталу банка  в активі балансу, а значить,  негативно впливає на надійність банка. Чим вище  співвідношення  Lf, тим вище ризик, оскільки банку достатньо втратити 6-8% своїх активів, і він може бути визнаний банкрутом. Потрібно відмітити, що низьке значення Lf не означає низький рівень ризику. Якщо Lf нижче 20, то дана обставина свідчить про незначну долю на ринку в даного банка, і відповідно призводить до більш високого рівня витрат банку, особливо процентного характеру по залученню засобів, призводить до більш високого рівня ризику по операціях, здійснюючи які банк намагається покрити свої витрати.
Оскільки ріст банку неможливий без нарощування ресурсної бази, тому значення фінансового важеля неухильно зростає. Для банківського бізнесу властивий високий фінансовий важіль, розмір якого звичайно дорівнює 20 або 25 одиницям (перевищення середніх активів над капіталом. Стабільний ріст активів банку заснований також на здатності банку генерувати грошові ресурси, на дивідендній політиці і на фінансовому ризику. Для того, щоб оцінити рівень ризику банка, використовують формули стабільного росту активів:

де DPR – коефіцієнт виплати дивідендів.
Стабільний ріст активів заснований на показнику прибутковості банку, мультиплікаторі капіталу або фінансовому важелі і рівні капіталізації прибутку. Чим вище рівень капіталізації, тим більше оправданий ріст активів банку.
При проведенні порівняльного аналізу слід мати на увазі, що некоректно порівнювати банки з різним розміром активів, різною спеціалізацією і регіональним місцезнаходженням. Проведенню порівняльного аналізу передує підготовчий етап. Необхідно провести вибірку банків у відповідності із вищеназваними критеріями, потім розрахувати середні показники по групі, а також виділити в ній самий кращий і самий гірший банк по рівню значень ROE і ROA. Це дозволить в ході аналізу оцінити позицію власного банка відносно усередненого рівня прибутковості і рентабельності, а також виявити розрив, який утворився між показниками аналізуємого банка на основі отриманих результатів. Метод порівняльної оцінки дозволить коригувати стратегію банка на основі отриманих результатів.
Отже, викладене вище сприятиме подальшому розвитку й удосконаленню розуміння суті власного капіталу комерційного банку, вирішенню практичних завдань, які стоять перед банками у сфері формування й використання їх власного капіталу.

 

Яндекс.Метрика >