...
“ Гроші та грошові реформи Росії в період 1895 – 1924 року “ PDF Печать E-mail

“ Гроші та грошові реформи  Росії  в період 1895 – 1924 року “

Грошова   реформа  1895  –  1897  була  ретельно  підготовлена  і  здійснювалась
поступово  на  протязі 3 років. Для неї було створено певні передумови. Основною
з  них було накопичення в Росії значних запасів золота . Це пояснюється тим , що
Росія  приступила до розробок золотих родовищ раніше більшості провідних країн (
на  35  років  раніше  ніж Північна Америка , на 37 років ніж Австралія та на 50
років  ніж  Південна  Африка  )  .  Щорічний  добуток  складав 34 – 42 тони . На
початок  реформи  за  рахунок  внутрішніх джерел та зовнішніх операцій Державний
банк  сформував  золотий  фонд у розмірі 475,2 млн. крб. , а на кінець реформи –
1095,5 млн. крб..
На   протязі   1896   року  проводив  роботу  фінансовий  комітет  під  проводом
імператора.  2  січня 1897 року було прийнято рішення про запровадження золотого
монометалізму.
Встановлення  золотого  стандарту  та  вільний  обмін паперових грошей на золото
сприяв  подальшому  укріпленню  рубля  ,  та запобіганню коливань товарних цін в
країні.  Після  реформи  Держбанк продовжив курс на збільшення золотого запасу і
до  початку  1914  року  він  склав  1688  млн. крб.. По кількості дорогоцінного
металу  Росія займала тоді перше місце у світі. Така політика призвела до того ,
що  поступово до 1912 року покриття банкнот золотом було доведено до 108,3% Отже
навіть  якщо  всі банкноти було б пред’явлено в банки для обміну на золото то це
було б зроблено без проблем для банку.
Обмін  паперових  грошей  на  золоту  монету  проводився  без  жодних  обмежень.
Держбанк  заохочував  розповсюдження  золотих  монет  , намагаючись наситити їми
грошовий  ринок  .  Перші  роки  після  реформи  всі  платежі проводилися банком
виключно  в  золотій  монеті  ,  щоб привчити до неї населення ; кредитні білети
видавалися  лише  у  виключних  випадках. Золото надійно увійшло в господарський
обіг  .  Золотий стандарт став реальним та дійовим фактором . Однак стабільність
грошової  системи  мале іще один аспект – співвідношення з валютами інших країн.
Валютний  паритет  (  тобто  співвідношення  грошових  одиниць  окремих  країн )
встановлювався на основі вмісту в них золота.
На  передодні  другої  світової  війни  котування  російського  карбованця  були
наступними :
1 ам. Долар = 1,943 крб ( зворотній курс 0,514 )
1 німецька марка = 0,642 крб ( зворотній курс 2,16 )
1 Фр. Франк = 0,374 ( зворотній курс 2,66 )
Але  треба  зазначити , що валютний паритет в більшості випадків відрізнявся від
валютного  курсу  ( який називали також вексельним , тому що засобом міжнародних
розрахунків  слугував  в більшості випадків переказний вексель ) . Валютний курс
коливався  навколо паритету у межах так званих золотих точок , що позначали таке
відхилення  від  паритету  при якому замість векселя вигідніше переслати реальне
золото  .  Отже  відстань від паритету до золотої точки визначалася видатками на
пересилку  золота.  Але  в  кризових  випадках  курс інколи виривався за вказані
межі.
Як  же  в  дійсності складався курс карбованця в період з грошової реформи Вітте
до першої світової війни .
В  кінці  19 на початку 20 ст. російський карбованець котувався відносно франка,
марки  і фунта стерлінгів . Долар тоді не вважався світовою валютою . На початок
реформи  карбованець  офіціально  прирівнювався  до  4  франків  але в дійсності
дорівнював  2,5  франків це співвідношення було вирішено закріпити – карбованець
був  девальвований  і  прирівняний  до  2 цілих двох третіх фіранку. Цей паритет
відповідав  золотому  вмісту і купівельній цінності двох валют. Фактично це дало
змогу  залишити  ціни  на  внутрішньому ринку незмінними і полегшити проходження
реформи.  Встановлений  курс  вдалося  витримати  . До 1913 року він коливався у
межах  2.57  –  2.69  франку за карбованець. Російський карбованець котувався на
всіх біржах світу .
Найбільше    випробовування    надбанням    реформи    мало   місце   в   період
російсько-японської  війни  та  революційних  заворушень  1905  року: було різко
збільшено  випуск  кредитних  білетів  (  на  13 % ) , почалися масові вилучення
вкладів  населення  , для запобігання краху Держбанк вимушений був надати банкам
кредит  .  Це все відбилося на курсі карбованця він різко упав до з 2.16 до 2.12
марок  .  Зважаючи  на вищесказане Держбанк прийняв дуже ефективний захід , який
зараз  називається  валютною  інтервенцією  :  він  продав у 1906 році іноземної
валюти  на  324,4  млн.  крб  (  за  наступні 5 років було продано лише 120 млн.
крб.)
Вже  через місяць це призвело до вирівнювання курсу карбованця , а через півроку
навіть  до  зростання  .  Це  підіймало  авторитет  Росії, але також і підіймало
вартість  російського  експорту  ,  тому  Держбанк  почав  проводити політику на
утримання  росту  курсу  карбованця  поступово скуповуючи розпродану валюту. Так
держбанк   маневрував   чергуючи   покупки   та   продажу   іноземної  валюти  у
відповідності  з  ситуацією , що формувалася на грошовому ринку. Карбованець так
зміцнів  ,  що  вже  було  необхідно стримувати його зростання ( за 1 крб давали
2.177  марки замість 2.16 за паритетом .) За 1906 – 1911 роки продажу карбованця
склали  1180  млн.  крб  , що превисило продажі в 9 разів . Таким чином Держбанк
поповнював  валютні  резерви  не  підриваючи  цінність  власної  валюти. Сильний
карбованець надав змогу знизити облікову ставку до 4.5 % .
Але  треба  зазначити  ,  що  укріплення карбованця , зниження процентних ставок
проходило  поступово  –  цим намагалися запобігти значних коливань в економіці і
досягти  стабільності.  Після  деякого  відпливу золота з банків в період 1904 –
1905  років в наслідок зростання довіри до карбованця почався зворотній процес –
населення  понесло  золото  в  банки в обмін на кредитні білети. Це надало змогу
скоротити  кількість  паперових  грошей випущених для покриття військових витрат
на  120  млн.  крб.  Випуск паперових грошей знаходився під жорстким контролем .
Випуск  банкнот  до 300 млн. повинен був бути забезпеченим золотом як мінімум на
половину , випуск вище 300 млн. забезпечувався золотом на 100 % .
Законодавство  Росії  по  регулюванню  грошового обігу було значно жорсткіше ніж
законодавство  інших  країн. Також треба зазначити , що Держбанк майже ніколи не
використовував  своє  емісійне  право  на  100 % . Не використане емісійне право
вимірювалось :
1900 – 132,8 %
1901 –  93,8  %
1904 – 109,2 %
1910 – 45,9 %
Навіть  у  складному  1905 році Держбанк міг випустити іще 17 млн. карбованців ,
але не зробив цього.
Наступним   дійовим   засобом   обмеження   маси   готівки  стало  запровадження
безготівкових  розрахунків.  Для  цього  в  1898  р.  при  Петербурзькій конторі
Держбанку  була відкрита розрахункова палата. До 1912 р. таких палат було вже 40
в  різних  містах  Росії.  В роботі цих палат приймали участь всі банки , великі
банкірські   контори   та   дома   ,   товариства   взаємного   кредиту,  великі
торгово-промислові  фірми.  Щорічно  через палати проходили платежі на мілліарди
крб 70 % з них здійснювалась шляхом заліку взаємних вимог.
Упорядкування  грошового  господарства  позитивно вплинуло на зовнішню торгівлю.
За  період  з 1881 по 1913 надходження золота від експорту перевищили видатки по
імпорту на 7751 млн. крб.
Але  в  1913  в  Европі  почали формуватися перші ознаки майбутніх негараздів. У
зв’язку  з  різким  підвищенням  облікової  ставки  в  ряді країн Росія теж була
вимушена  підвищити  її  в  грудні  1912  р.  до  6  %  .  Стійкість  карбованця
підтримувалась колосальними запасами золота і гнучкою дивізною політикою.
Російський  карбованець  та  цінні  папери стійко трималися аж до самого початку
першої  світової війни, чого не можна сказати про валюти інших країн. З початком
війни  Росія  та  інші країни Европи припинили обмін паперових грошей на золото,
однак  золоте  забезпечення  карбованця  збереглось  (  в 1914 році грошова маса
склала  3,2  млрд. при золотому запасі 1.6 млрд. ) Це Було менше ніж передбачено
законом 1897р , але набагато більше ніж в довоєнній Німеччині.
В  умовах  припинення  обміну  паперових  грошей  на золото всі очікували обвалу
карбованця  ,  однак  цього не сталося . За 5 місяців 1914 р крб. Подешевів лише
на  16.8 %. Ілюстративними є показники за наступні два роки війни .Якщо прийняти
фінансову  позицію валют на 1 грудня 1914р. за 100 , то середній вексельний курс
дорівнював:


Грудень 1915
Грудень 1916
Росія
76
70
Німеччина
86
74
Австро-Угорщина
74
59

Однак  не  все було так гарно . З 1914 по 1917 бюджетний дефіцит зростав з 1.898
млрд  до  22.568  млрд.  Разом  зі  зростанням дефіциту зростала емісія грошей ,
незабезпечений  випуск  склав після лютневої революції 8.4 млрд. Тимчасовий уряд
довів  емісію  до  16 млрд. ( Радянський уряд після перемоги жовтневої революції
установило  норму  емісії  –  50  млрд  )  .  Склалися всі умови для інфляції та
знецінення  карбованця.  Загальна  сума державного боргу на березень 1917 склала
35  млрд  і  витрати  на  його  обслуговування  повинні  були скласти 1.8 млрд .
Основна   проблема  держборгу  полягала  у  його  структурі  :  основна  частина
короткотермінові   (   6   місяців  та  1  рік  )  боргові  зобов’язання  .  Для
обслуговування  держборгу  та  фінансування  дефіциту  бюджету  був обраний шлях
залучення  нових позичок шляхом випуску державних боргових зобов’язань. При чому
наголос  ставився на внутрішні позички , що давало можливість відтягнути частину
готівки  з  обороту. Але перед цім Уряд провів деякі заходи на фондовому ринку ,
що  мали  на  меті  показати  інвесторам готовність держави проводити економічну
політику зразка більшості капіталістичних країн.:
Підтвердження відповідальності  по зобов’язанням царського уряду
Спрощена процедура створення АТ
Полегшені умови допуску іноземних інвесторів на російський фондовий ринок
Внутрішні  інвестори  негайно  відреагували  на  ці  дії  . В березні 1917 р. 30
найбільших  банків  дали  згоду  на  реалізацію  першої  довгострокової  позички
Тимчасового  уряду. Однак успіху ця позичка не мала : в умовах інфляції попит на
довгострокові ЦП падає.
В  цих умовах було прийнято рішення про проведення примусової державної позички.
Сума  позички  повинна була скласти 10 млрд., термін 20 років , дохідність 5,5 %
річних  . Облігації можна було продавати та здавати у заставу , доходи по них не
обкладалися податками.
Розмістити облігації позички  пропонувалось серед :
Власників  нерухомості, земельних угідь, ЦП, військових підрядників, банків , СК
( 60 % позички )
Платників  подоходного  податку.  При  чому сума підписки була пропорційною сумі
отримуваного доходу. ( 40 % позички )
В  принципі  все  це  створювало  достатні умови для функціонування повноцінного
вторинного  ринку  облігацій  цього займу. Якщо б цю позичку було б здійснено то
фінансове  положення  країни  було  б  значно  покращено:  вдалося  вилучити 2/3
грошової  маси  , що припинило зростання цін і укріпило б карбованець. Крім того
країна отримала б значний фінансовий ресурс для фінансування видатків бюджету.
Причиною  провалу такої б здавалося гарної акції стало продовження Росією участі
у  війні і при чому невдалої участі. Часті поразки вкінець підірвали економіку і
призвели  до  серії  криз  .  Якщо  проведення займу було б здійснення раніше на
півроку  ( березень 1917 ) коли воєнні дії було тимчасово припинено і намічалася
стабілізація , то цілком вірогідно що все було б навпаки.
Невдалі  дії Тимчасового уряду на фондовому ринку призвели до падіння карбованця
:  на  Лондонській біржі курс фунта по відношенню до карбованця зріс з 12-12 крб
за  фунт  у  вересні  1914р  до  35.5  крб.  На  передодні  Жовтневої революції.
Наслідком   цього   було  зникнення  в  Росії  золота  з  обороту  ,  воно  було
тезавровано.  На кінець 1917 року грошовий обіг Росії складався лише з паперових
грошей без ніякої домішки золота чи срібла.
Таким  чином  невдала  економічна  та  воєнна  політика привели , зміни урядів ,
економічні   кризи   сильно  підірвали  грошову  систему.  Всього  за  три  роки
карбованець  знецінився  по  відношенню  до  долара США на 50 % і перетворився з
повноцінного золотого на знецінений паперовий.
Наступним  періодом  стало  правління  уряду  більшовиків.  Однак зміна влади не
принесла  нічого  крім  подальшого падіння купівельної спроможності карбованця 9
за період 1918 -1921 у 188 раз )
Назріла  необхідність  проведення  грошової реформи. Її проведення було обтяжене
господарською  розрухою, неврожаєм 1921 р. гострим бюджетним дефіцитом , а також
пережитками  воєнного  комунізму.  В  наслідок введення товарного виробництва та
дозволу  вільної  купівлі продажу товарів до кінця 1922 р. були досягненні перші
успіхи   у  відбудові  народного  господарства  і  розвертанні  товарообігу.  Це
сформувало  передумови  для заміни грошових знаків стійкою валютою – червінцями,
що являли собою банкноту Держбанку.
Номінал складав –1,2,3,5,10,25,50 червінців.
Вже  до  середини 1922 р. червінці складали 37 % у складі всієї грошової маси, а
на  1  жовтня 1923 р. – 74 %. Випуск та становлення червінця стало першим етапом
грошової  реформи. Наступним етапом була повна заміна червінцями ден знаків , що
були причиною спекуляції та загрожували положенню червінця.
Особлива роль в завершенні грошової реформи відводилась :
відновлення  і  інтенсифікації  с/г  ,  перехід  від натуральних до грошових с/г
податків
Раціоналізація виробництва та зниження цін на промислову продукцію
Розвиток торгівельної мережі
Укріплення зовнішньої торгівлі
Реформування видатків бюджету
Зниження вартості кредиту
Провадження  вищеназваних  заходів привело до зростання купівельної спроможності
населення  ,  в  першу  чергу  селян  , що в свою чергу стало причиною зростання
внутрішнього попиту.
Завершення  реформи  ознаменувалося  випуском  в  обіг в лютому 1924р. державних
казначейських  білетів  в  1,3,5 карбованців золотом , розмінних срібних монет (
10  ,  15,  20,  50коп  та  1 крб ) та розмінних мідних монет ( 1,2,3,5 коп. При
цьому  ден  знаки  обмінювались  на  червонці  по  курсу  50000  ден знаків за 1
червінець.
На  15 лютого 1924 року червінці складали 90 % грошового обігу. На 1.06.24 обмін
ден  знаків  був  припинений , що фактично означало завершення реформи . Грошова
емісія для покриття дефіциту бюджету була заборонена.

Наслідки реформи :

Введення   твердої   ,   забезпеченої   валюти  (  на  25  %  золотом  на  75  %
короткостроковими векселями та ліквідними товарами )
Запровадження конвертації валюти ( 1 долар = 1.95 черв )
Стабілізація грошового обороту
Ліквідація дефіциту бюджету
Оздоровлення товарно-грошових відносин
Стабілізація господарства в цілому , та ріст ВВП
Зростання рівня життя населення

Тверда  конвертована  червона  валюта протрималась до початку 1928 року . В ряді
причин деконвертації та послабленні позицій червінця можна назвати :

Невеликі розміри золотого запасу
Заготівельні складнощі 1928 – 1929
Зниження обсягу с/г експорту
Відхід від принципів НЕПу

Тому  ,  як  тільки  сальдо  торгівельного  балансу у зв’язку зі зривом планових
завдань  1925 р. стало від’ємним , золоті запаси зменшились, посилилась інфляція
і  грошова  система країни розшаталась. Держбанк відмінив з 2 половини 1926 року
вільну  купівлю  продаж  іноземної  валюти  на  внутрішньому  ринку, пізніше був
заборонений ввіз та вивіз вітчизняної валюти закордон.

 

Яндекс.Метрика >