...
Форми та види кредитного забезпечення. PDF Печать E-mail

Форми та види кредитного забезпечення.

Однією з умов виникнення кредитних відносин є їх забезпеченість. За перші роки існування української держави комерційні банки набули негативної популярності у зв’язку з тим, що потенційні позичальники вбачали у необхідності застави майна для отримання кредиту бажання банку заволодіти цим майном для подальшого його перепродажу або використання. Навіть зараз відчувається вплив таких думок — більшість позичальників намагається надати в заставу майно, з яким би було не жаль розлучитись. Але в більшості країн світу застава відіграє другорядну роль, поступаючись здатності клієнта погасити кредит за рахунок прибутку. На жаль, в Україні ще зарано говорити про це, адже існує багато факторів, що унеможливлюють такий підхід, серед яких і хитке положення національної валюти, і високий рівень тінізації бізнесу, і неадекватність існуючих систем оцінки кредитоспроможності позичальника тощо.

Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустой­ка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечен­ня наданих позик є серйозною проблемою. Належне забезпе­чення кредитної операції суттєво знижує ризик втрат від неповернення кредиту.

Порядок забезпечення виконання кредитних зобов'язань заставою регулюється Законом України "Про заставу" (від 2 жовтня 1992 р.) і договором застави.

Застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) то­варно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.

У банківській практиці застава майна випливає із застав­ного зобов'язання, що видається позичальником (заставодав­цем) кредитору (заставодержателю) і потверджує право останнього у разі невиконання платіжного зобов'язання отримати переважне задоволення претензії (перед іншими кредитора­ми) з вартості закладеного майна. В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо розпорядження заставним майном.

Основу застави складає предмет застави - певне майно чи майнові права. До основних характеристик предмета застави належать на­ступні:

1. Щодо майна як предмету застави - це певне матеріальне благо, тобто все, що має чи хоча б має можливість мати чітку грошову оцінку.

2. З точки зору необхідних ознак предмета застави - це повинна бути товарна форма:

- не вилучене з обігу майно (права);

- закон дозволяє висувати вимоги щодо задоволення звернення на заставлене майно, тобто реалізація якого дозволяться законом для спрямування отриманих коштів на пога­шення заборгованості;

-   заставодавцю   має належати   виключне право на відчуження заставленого майна.

3. Властивості майна:

- річ, створена людиною чи яка знаходить­ся в природному стані (природні ресурси, земля).

Основні критерії, які висуваються до пред­мета застави:

- повинен належати заставодавцю;

- повинен мати достатній рівень ліквід­ності;

- предмет застави повинен мати грошову оцінку;

- може бути прийнятим в якості застави;

- достатність обсягу предмета застави (в грошовому виразі).

Крім того, при оцінці кредитоспромож­ності будь-якого позичальника для переваж­ної більшості українських банків застава як форма забезпечення має найвищий рейтинг оцінки та визначається найбільш привабли­вий забезпеченням по кредиту при форму­ванні кредитної політики комерційного бан­ку.

Серед всіх обов'язкових елементів заставних відносин особливо слід виділити договір застави. Адже, як сказано в Законі України "Про заставу": "Застава вини­кає в силу договору чи закону.". З точки зору забезпечення кредитів банку, відносини застави виникають виключно з договору застави.

Зокрема в договорі визначаються учасники угоди, їх права та обов'язки, розмір майна чи прав, які заставляються, інші умови та атрибути договорів (адреси, дії сторін в неперед­бачених ситуаціях тощо).

Сторонами такого договору є:

1. Заставодержатель - банк, що приймає в за­ставу майно, майнові права чи цінні папери в якості забезпечення наданого кредиту.

2. Заставодавець - юридична чи фізична особа-власник та інші особи, які мають право передачі певного майна, прав та цінних па­перів в заставу своїх зобов'язань чи зо­бов'язань третіх осіб.

3. Третя особа - особа, що є боржником за кредитним договором і в інтересах якої укладається договір про заставу, коли заставодав­цем є майновий поручитель.

4. Майновий поручитель - особа, яка відповідно до договору-поручительства зо­бов'язується перед кредитором (банком) відповідати за зобов'язаннями боржника в разі невиконання їх останнім з використан­ням заставленого майна.

Також договір-застави надає заставодержателю виключне право, щодо заставленого майна боржника перед іншими кредиторами цього боржника. Тому в разі банкрутства останнього заставодержатель навіть не зано­ситься в число кредиторів, оскільки його право забезпечене заставою. А це право охороняється на рівні з правом власності на заставлене майно (чи інші предмети заста­ви).

Особливим моментом заставних відносин є обов'язок заставодержателя застрахувати предмет застави (якщо він переданий в його володіння) або ж його страхує сам заставодавець (коли майно залишається в його роз­порядженні чи за його бажанням). Останнє є вигіднішим для банку, оскільки в цьому ви­падку він не несе витрат пов'язаних із страху­ванням заставлених об'єктів.

Крім цього, нерухоме і окреме рухоме май­но повинні реєструватися в спеціальних дер­жавних реєстрах, що дозволяє суттєво знизи­ти ризик застави одного й того ж об'єкту кілька разів, і відповідно захищає кредиторів від шахрайства з заставою.

Взагалі процедура заставних відносин між заставодавцем і заставодержателем досить складна. Дана процедура має розгалужений харак­тер і. багато складних процесів. Це вимагає від працівників банків значних знань в сфері економіки і юриспруденції.

Кожен вид застави має свої особливості і вимагає уваги на окремих етапах процедури відносин між банком (кредитором) і пози­чальником чи третьою особою (заставодержа­телем і заставодавцем відповідно).

Необхідною передумовою використання застави майна як форми забезпечення кредиту є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту. Чим більша ця різниця, тим, в принципі, й вище забезпеченість позики. Ко­мерційному банкові економічно невигідно надавати кредит у сумі, яка дорівнює (а не є меншою) вартості заставного майна.

Банки розробляють і використовують в практичній роботі нормативи оцінки майна, що передається у заставу в забезпе­чення кредиту. Найнадійнішими вважаються такі предмети застави (що оцінюються в 100%): грошові кошти, гарантії першокласних банків за умови попереднього вивчення рей­тингу банку за світовою класифікацією, гарантії уряду.

Кредитор повинен мати реальну можливість погасити з вартості заставленого майна після його реалізації основну суму боргу, відсотки, всі витрати, пов'язані із здійсненням кредитної операції (включаючи зберігання предмета заста­ви), і, крім того, відшкодувати так званий втрачений при­буток.

Розглянемо деякі особливості певних видів застави.

У структурі кредитів по видах забезпечення близько 26 % приходиться на кредити, видані під заставу нерухомості (іпотечні кредити). Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається в заставника чи третього обличчя. Отже, предметом іпотеки може бути:

— земельна ділянка;

— житловий будинок, квартира, частина будинку;

— дачний будинок, гараж і будь-яке інше приміщення господарського призначення;

— підприємство чи його структурний підрозділ.

Надійність іпотеки пояснюється перш за все характером нерухомості

- це майно, вартість якого має відносно довгостроковий характер :

- суттєво не змінюється (в короткостроко­вому періоді) в залежності від політичної чи економічної ситуації;

- виключається, в основному, ризик крадіжки чи зникнення за інших обставин;

- потребує менших витрат по страхуванню майна завдяки меншому переліку страхових випадків.

Значною перевагою є можливість точного визначення вартості майна і в основному відносно нескладною процедурою оцінки.

Предметом іпотеки є майно, пов'язане з землею - будівлі, споруди, квартири, підп­риємства як цілісний майновий комплекс, зе­мельні ділянки, інше майно, що віднесене законодавством до нерухомості.

Особливість предмета іпотеки в тому, що він залишається у власності, а здебільшого і в розпорядженні заставодавця, і відповідно потребує від банку лише належної якості виїзного чи іншого контролю за станом пред­мета застави.

Наступною суттєвою особливістю іпотеки як різновиду застави, є процес виникнення взаємовідносин між сторонами договору. А саме, договір іпотеки має бути обов'язково засвідчений нотаріусом за місцем знаходжен­ня майна. Відповідно відносини сторін вини­кають не після підписання договору, а лише після його нотаріального посвідчення, що викликає певні ускладнення в процесі одно­часного укладання кредитної угоди і договору іпотеки.

При іпотеці будинку чи будівлі предметом застави стає також право на користування земельною ділянкою, на якому розташовані дані об'єкти. Однак, у випадку іпотеки земельної ділянки право застави не поширюється на будинки і будівлі, що знаходяться на даній ділянці. У випадку звертання стягнення на дану ділянку (чи його продажу), до нового власника переходять права й обов'язки, що у відношенні до власника будинку мав заставник.

Важливою умовою надання іпотечного кредиту є те, що одночасно з нотаріальним засвідченням договору накладається заборона на відчуження предмета іпотеки. Крім того, на період фактичної дії договору іпотеки, заставник повинний за свій рахунок страхувати предмет іпотеки на користь заставоутримувача, а у випадку загибелі майна — давати аналогічне по вартості, чи, незалежно від настання терміну, виконувати свої зобов'язання. У той же час істотним є право іпотечного заставника володіти і користатися предметом застави згідно його призначення, а також, по письмовій згоді заставоутримувача, реалізувати дану нерухомість з переведенням на одержувача основного боргу, забезпеченого заставою, чи передавати предмет застави в оренду.

Також слід зазначити, що згідно ст. 38 Закону України "Про заставу", при невиконанні зобов'язання, забезпеченого іпотекою майнового комплексу підприємства, заставоутримувач має право вжити заходів щодо фінансової санації боржника, включаючи призначення своїх представників у його керівні органи, обмеження в праві розпоряджатися зробленою продукцією й іншим майном підприємства. Якщо ж заходу щодо оздоровлення фінансового стану не дали бажаних результатів, заставоутримувач має право надіслати стягнення на заставне майно підприємства.

При визначенні розміру кредиту, що може бути наданий під заставу нерухомості, необхідно врахувати той факт, що ціна нерухомості в значній мірі залежить від місця перебування майна, а також від напрямків його використання. Як правило, індекс вартості забезпечення у виді нерухомості складає 60-75 %. Підкреслимо, що майно, що знаходиться в загальному володінні, може бути передане в іпотеку тільки при наявності нотаріально завіреної згоди всіх співвласників.

Таким чином, іпотека є складним, але досить ефективним і надійним способом за­безпечення банківських кредитів, а складність в основному полягає у не­обхідності проведення дуже ретельної пе­ревірки стану майна, що часто потребує за­лучення фахівців з окремих галузей. Також існують певні ускладнення з юридичного бо­ку, про що сказано вище, однак це не є суттєвим недоліком іпотеки як способу за­безпечення виконання зобов'язань.

Наступний вид застави - це застава рухо­мого майна (заклад чи тверда застава).

В Україні найчастіше використовують кредитне забезпечення у виді рухомого майна (близько 38 % усіх виданих кредитів). Відповідно до загального правила застава може здійснюється як у виді передачі майна кредитору чи третій особі, так і шляхом передачі прав на заставне майно (однак дане майно залишається в розпорядженні заставника). Найбільш розповсюдженими предметами застави рухомого майна є транспортні засоби, устаткування, товари в обороті і переробці. Варто мати на увазі, що транспортні засоби дуже легко оцінити і на них, як правило, існує стійкий попит. У той же час, у випадку банкрутства підприємства складніше всього продати устаткування. Як правило, його продають на аукціоні за частину його первісної вартості. Товари в  обороті чи переробці дуже диференційовані в ціні і можливість їхньої реалізації залежить від попиту і фізичного стану. При цьому товари, реалізовані заставоутримувачем, перестають бути предметом застави, а придбані — стають предметом застави з моменту виникнення на них прав власності. На практиці, розмір кредиту під заставу окремих предметів рухомого майна дуже варіюється і складає в середньому:

1) по транспортних засобах — 25-50 %;

2) по офісному майну — 10-20 %;

3) по виробничому устаткуванню — 10-30 %;

4) по запасах (сировина) — 20-50 %;

5) по незавершеному виробництву — 0-20 %;

6) по готовій продукції — 10-50 %.

Існують два різновиди застави рухомого майна :

1. Заклад - коли майно, що передається в за­ставу, передається заставодавцем у володіння заставодержателю.

2. Тверда застава - коли заставлене майно за­лишається у заставодавця під замком та пе­чаткою заставодержателя.

З точки зору забезпечення надійного зберігання предмета застави (і відповідно більш твердої гарантії повернення кредиту за рахунок застави), більш ефективним вва­жається заклад. Однак, з точки зору витрат по утриманню, страхуванню інших накладних витрат пов'язаних із зберіганням майна, більш ефективною і вигідною є тверда заста­ва. І тому краще використовувати тверду за­ставу, яка в будь-якому випадку страхується.

Особливість укладання договорів при твердій заставі (так само як і в іпотеці) поля­гає у обов'язковому їх нотаріальному засвід­ченні для певних предметів застави. Такими предметами є транспортні засоби та космічні об'єкти.

Щодо надійності та ефективності як спосо­бу забезпечення кредиту, то застава рухомого майна є менш привабливою ніж іпотека. Це пояснюється перш за все характером предме­та застави, яким є рухоме майно. Тобто роз­ширюється коло можливих небезпек відносно цього майна (більші витрати по страхуванню, порівняно висока ймовірність втрати). Також вартість даних предметів застави часто досить невелика в порівнянні з розміром кредиту, а це зумовлює необхідність збільшення кіль­кості предметів застави і відповідно значно підвищує витрати по контролю і утриманню застави. Крім того, це майно більш схильне до змін вартості (порівнюючи з іпотекою) в результаті змін в економіці, змін на ринку, змін в уподобаннях потенційних покупців, що значно знижує привабливість застави рухомо­го майна як способу забезпечення зобов'язань позичальника.

Застава рухомого майна використовується при невеликих за обсягами короткострокових кредитах і є більш оперативною (в більшості випадків) при реалізації об'єкта, що є пере­вагою в даній ситуації.

Наступний вид застави це застава товарів в обороті або у переробці.

Особливістю цього виду застави є те, що предмет застави знаходиться не тільки у по­вному володінні, а й у повному користуванні і розпорядженні заставодавця. Тобто, дане майно може (повинно) бути реалізоване чи перероблене для підтримки поточної діяль­ності позичальника.

Так, застава товарів в обороті застосо­вується в основному для підприємств торгівлі, коли заставлений товар підлягає ре­алізації для отримання доходу організації (ча­сто цей дохід і є джерелом сплати боргу по кредиту). Головною умовою при цьому є заміна реалізованого заставленого товару іншим, не меншим по вартості, або ж відновлення запасу того ж реалізованого то­вару в сумі попередньої реалізації цих товарів. Інша назва застави товарів в обороті - це за­става із змінним складом.

Застава товарів у переробці застосовується для виробничих підприємств. Предметом є сировина, напівфабрикати, комплектуючі. Головною умовою в цьому випадку є необхідність довести кредитору, що в результаті переробки предмет застави не змінить або збільшить свою вартість, для чого проводять­ся і надаються банку відповідні розрахунки. Якщо ж при переробці економічні показники (ліквідність, вартість тощо) предмета застави знизяться, кредитору краще використовувати тверду заставу або взагалі змінити об'єкт за­стави.

Основним недоліком цього виду забезпе­чення є висока ймовірність виникнення різниці в часі між моментом реалізації (пере­робки) товару і моментом відновлення його запасу, що суттєво зменшує гарантію повер­нення кредиту з вартості заставленого майна.

Крім того, товари в своїй більшості схильні до зміни вартості в результаті струк­турних змін на ринку цього товару, на ринку взагалі, економічного стану в країні тощо, що знижує рівень їх привабливості як забез­печення кредитних зобов'язань банку.

Основна увага при заставі товарів у обороті чи переробці повинна приділятись контролю за станом предмета застави, і по можливості не допускати суттєвих непередбачених змін в його вартості внаслідок невиважених дій за­ставодавця.

Таким чином, маючи змогу вибору об'єктів застави банк повинен вирішити, що краще: певною мірою знизити ефективність роботи позичальника, "зачинивши" його майно, але при цьому мати вищий рівень гарантії з боку забезпечення; або ж суттєво не впливати на процес використання клієнтом свого майна і ресурсів, сприяючи таким чином поверненню кредиту з первинного основного джерела.

Крім застави майна (рухомого, нерухомо­го, із змінним складом) в сучасній банківській практиці можлива і досить часто вико­ристовується застава майнових прав.

Предметом застави, в даному випадку вис­тупає не майно, а право на володіння та ко­ристування ним. Саме такий характер пред­мета застави зумовлює абстрактний характер вартості подібної застави. Це, в свою чергу, створює досить значні складності при вста­новленні реальної вартості такої застави, зу­мовлюючи тим самим високий ризик пере­оцінки об'єкта застави (адже в основному оцінка прав на майно приймається згідно до­говору передачі певних прав на майно заста­водавцю). Разом з тим предмет застави в да­ному випадку має дуже високий рівень (порівняно з попередніми видами застави) ризику втрати вартості внаслідок дій заставодавця чи особи, що передає права, а також дії зовнішніх факторів.

Крім того, особлива складність полягає у проведенні контролю за станом застави. Тому що в результаті певних дій позичальника (заставодавця) договір передачі прав може бути розірваний третьою стороною (надавачем права) на законних підставах - невиконання умов цього договору. Таким чином банк повинен, перш за все, слідкувати (в процесі оцінки стану застави) за дотриман­ням умов договору-передачі майнових прав. При цьому необхідно оцінювати можливість і спроможність виконувати заставодавцем умо­ви даного договору.

Всі перелічені ускладнення є дуже суттєвими недоліками з точки зору забезпе­чення кредиту (оцінка майнових прав, оцінка можливостей щодо виконання умов договору-передачі прав, подвійний контроль за угода­ми, високий ступінь ризику втрати предмета застави тощо) і зумовлюють низький рівень ефективності та привабливості для банку застави майнових прав як способу забезпечення банківських кредитів.

Останнім різновидом застави, який існує в Україні, є застава цінних паперів.

Предметом застави є будь-які цінні папе­ри, в тому числі векселі, які можуть бути пе­редані заставодержателю шляхом індосамен­ту, передачі на відповідальне зберігання заставодержателю чи на депозит нотаріальної контори або іншого банку.

В заставу приймаються всі цінні папери, що створюють певні зобов'язання (облігації, ощадні сертифікати, векселі) чи надають право власності на певне майно (акції).

Особливою вимогою є можливість передачі цінного паперу у власність третій особі (за­ставодержателю або покупцю в разі ре­алізації). Так, акції закритих акціонерних то­вариств не можуть прийматись в якості пред­метів застави, оскільки вони не можуть бути реалізовані "стороннім" особам - не учасни­кам акціонерного товариства.

В практичній діяльності при прийнятті то­го чи іншого виду застави (об'єкту) в забез­печення банківського кредиту вирішуються два основні питання: ліквідність об'єкта, як спроможність до швидкої реалізації та надійність, як спроможність мати відносно незмінну ціну на ринку і безпеку з точки зо­ру збереження вартості об'єкта протягом три­валого часу.

Такі ж об'єкти, як цінні папери та товари в обігу чи в переробці, мають вищий рівень ліквідності, але вони мають значно ширший перелік ризиків, пов'язаних із втратою вар­тості та ціну, яка значною мірою залежить від зміни структури ринку, уподобань покупців, макроекономічних процесів в країні, що зу­мовлює значно нижчий рівень надійності цих об'єктів.

Що стосується загальних правил звернення щодо стягнення заставленого майна, то вони регулюються статтею 20 Закону "Про заставу'', а щодо майна сільського (фермерського) господарства — статтею 25 Закону "Про сільськово (фермерські) господарства". У випадку неповерненні кредиту банк має право без звернення до суду самостійно реалізувати заставлене майно. У всіх інших випадках, звертання стягнення на заставне майно здійснюється за рішенням суду і на підставі виконавчого напису нотаріуса. Реалізація заставного майна проводиться судовим виконавцем на підставі відповідного документа.

У відповідності зі статтею 178 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань по поверненню кредиту, поряд з неустойкою (штрафом, пенею) і заставою, може бути забезпечене також поручительством і гарантією. На ці форми кредитного забезпечення приходиться близько 30 % усіх кредитів, що надаються вітчизняними банками. Як правило, поручителями чи гарантами виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи, держава. Так, Законом України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що до банківських операцій відноситься видача поручительств, гарантій і інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їхнє виконання в писемній формі.

Що стосується поручительств, то вони, крім банків, можуть бути видані як фізичними, так і юридичним особам. За договором поручительства, поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім його зобов'язання цілком чи частково. Поручительство має додатковий характер. У відповідності зі статтею 192 Цивільного кодексу України, у випадку невиконання зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає в тім же обсязі, що і боржник, зокрема відповідає за сплату відсотків, за покриття збитків, за сплату неустойки. До поручителя, що виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора по цьому зобов'язанню. Дія договору поручительства припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців, із дня настання терміну зобов'язання, не звернувся з позовом до поручителя, чи по завершенню одного року, із дня підписання даного договору, якщо термін виконання зобов'язання не зазначений.

Щодо гарантій, то вони, як правило, можуть даватися банками чи страховими організаціями. Чинне законодавство не передбачає солідарної відповідальності боржника і гаранта. Згідно зі статтею 191 Цивільного кодексу, гарант зобов'язується перед банком, що надав кредит іншій особі, відповідати за виконання нею свого зобов'язання за кредитним договором.

Гарант несе субсидіарну відповідальність. Це означає, що кредитор має право в претензійно-позовному порядку зажадати від гаранта сплати основної заборгованості позичальника і суми процентної ставки за наданий кредит тільки у випадку відсутності в боржника грошових коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання. Якщо в договорі між банком і гарантом не передбачено умов про відповідальність гаранта у виді сплати пені за прострочення платежу позичальника, то він не зобов'язаний її платити і немає ніяких правових основ для покладання цієї відповідальності на гаранта. Дія гарантії припиняється в тих же випадках, що встановлено для поручительства. Крім того, відповідно до статті 194 Цивільного кодексу, поручительство чи  гарантія припиняється після припинення забезпечення ними зобов'язання, зокрема виконання зобов'язання позичальником. Максимальний розмір кредиту при використанні у виді кредитного забезпечення гарантії чи поручительства залежить від кредитоспроможності гаранта (поручителя) і може досягати 100 % від суми виданої гарантії.

У ролі гаранта (поручителя) може виступати також держава в особі Кабінету Міністрів України. Помітимо, що у всіх економічно розвитих країнах кредити, надані під гарантії держави, вважаються такими, ризик неповернення яких дорівнює нулю. Однак, з огляду на ту обставину, що по багатьом кредитам, гарантованим урядом України, наступили гарантійні випадки і держава не виконала своїх зобов'язань, в Україні даний вид кредитного забезпечення вважається недостатньо надійним. Саме тому, згідно з актом НБУ, кредити видані під гарантії уряду України, не слід вважати безризиковими, а отже, під ці кредити також потрібно створювати резерви.

З огляду на приведені характеристики різних видів кредитного забезпечення можна зробити висновок, що використання того чи іншого забезпечення залежить від конкретних характеристик позичальника, предмета забезпечення і кредитора. Однак у цілому, прийнято вважати, що найкращим є забезпечення у вигляді гарантій і поручительств банків з високою репутацією. На другому місці коштують іпотечні кредити і кредити під заставу транспортних засобів. На третім місці - кредити під заставу цінних паперів. На останньому — заставу товарів в обороті чи переробці, застава майнових прав і гарантії уряду України.

 

Яндекс.Метрика >