...
Економічна сутність, види та особливості надання споживчого кредиту. PDF Печать E-mail

Економічна сутність, види та особливості надання споживчого кредиту.

Кредитні відносини опосередковують функціонування і розвиток як виробництва та обміну, так і сфери кінцевого споживання. В цій сфері виникає специфічна форма кредиту — споживчий кредит, призначений для задоволення споживчих потреб фізичних осіб і сімей (домогосподарств). Розвиненість споживчого кредиту характеризує рівень життя населення. Розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяє формуванню цивілізованих відносин на споживчому ринку країни.
Споживчий кредит — це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту — кредитування кінцево­го споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

1) доступність кредиту;

2) величина відсоткової ставки;

3) строки надання і погашення;

4) здатність позичальника повернути кредит.
Суб’єктами споживчого кредиту є банки і торговельні заклади (кредитори) та населення (позичальники). Традиційно кредитування фізичних осіб здійснюється переважно ощадними та іпотечними банками.
У силу специфіки сфери кінцевого споживання виникає необхідність входження у відносини споживчого кредитування такого суб’єкта як торговельні організації, що здійснюють посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг. Споживчий кредит є формою допомоги торговельним закладам у збуті (продажу) товарів. При цьому кожна торговельна організація має знайти оптимальне поєднання прямого продажу товарів за гроші (готівкою чи безготівкове) і продажу в розстрочку.
До числа суб’єктів споживчого кредиту належать також й небанківські кредитні установи.
Об’єктом споживчого кредиту є витрати, пов’язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:
1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);
2) витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру (будівництво житла, утримання нерухомого майна).
Особливістю споживчого кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи даної фізичної особи — позичальника.
Історично першою формою споживчого кредиту була так звана “талі трейд” — торгівля в розстрочку, яка почала розвиватися в Західній Європі ще у XVIII ст. Мандрівні торговці (“талімени”) періодично (наприклад, щомісячно) поставляли і продавали товари в певні місцевості і певним сім’ям, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк (до наступного свого прибуття).
Іпотечний кредит виник ще в рабовласницькому суспільстві, де він являв собою різновид лихварського капіталу, отримав розвиток при феодалізмі, але особливо розповсюдився при капіталізмі. Цей кредит дозволяє підприємцям збільшувати розмір виробничого використання вільного капіталу, землевласникам - фінансувати купівлю додаткових ділянок землі, дає можливість придбати машини, обладнання та інші засоби виробництва, тобто сприяє розвитку та зміцненню ринкових відносин. Кредит видається, як правило, на термін більше п’яти років.
Для іпотечного кредиту, крім довгостроковості , характерно залишення заставленого майна в руках боржника, який продовжує його експлуатувати. В цьому випадку заставоодержувач має право перевіряти за документами та фактичну наявність, розмір та умови зберігання заставленого майна.
Припускається повторна застава з отриманням додаткового кредиту, якщо цінність майна не вичерпувала попередніми заставами і якщо боржник має економічну можливість сплачувати відсотки та гасити основний борг по кредиту.
При заставі нерухомого майна боржник лише номінально зберігає право власника. Фактично в цьому випадку земельна рента, що виступає економічною формою реалізації земельної власності, присвоюється кредитором.
Надають іпотечний кредит, як правило, банки, що спеціалізуються на видачі довгострокових кредитів під заставу нерухомості. До них відносяться також і земельні банки, що видають довгострокові кредити в основному під заставу землі.
В умовах низької купівельної спроможності більшості населення споживчий кредит здійснювався на користь кредиторів, набуваючи експлуататорського грабіжницького характеру. Так було, приміром, у XIX ст. і на початку XX ст., коли наймані робітники були вимушені купувати споживчі товари в заводських лавках за підвищеними цінами в рахунок майбутньої заробітної плати. Такий грабіжницький споживчий кредит був одним із джерел посилення експлуатації найманої робочої сили.
Цивілізованого характеру споживчий кредит набуває в міру зростання заробітної плати і підвищення рівня життя населення. Як результат піднесення життєвих стандартів у споживчій сфері сформувалися рівноправні взаємовигідні відносини між позичальниками і кредиторами.
Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині XIX ст. для прискорення реалізації швейних машин.
Споживчий кредит набрав найбільшого розвитку в умовах загальної кризи капіталізму (головним чином після 2-ї світової війни 1939 – 1945) в зв’язку з різким посиленням невідповідності між ростом виробництва та обмеженістю платоспроможного попиту населення .
В країнах з розвинутою ринковою економікою споживчий кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення, відіграє велику роль в економіці. Тому він активно регулюється з боку держави. Регулювання здійснюється як на рівні надання кредиту, так і на рівні його використання і виражається або в заохочуванні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первісна участь власними коштами в кредитній операції, або ж в більш жорсткому режимі кредитування.Кредит в економіці країни виконує такі функції:
1. Розширює ринок збуту товарів;
2. Прискорює процес реалізації товарів і отримання прибутку;
3. Стимулює ефективність праці;
4. Забезпечує скорочення витрат обігу:

· пов’язаних з обігом грошей;

· пов’язаних з обігом товарів.
Кредит має велике значення в скороченні витрат, пов’язаних з обігом товарів та металевих грошей. Завдяки тому, що споживчий кредит прискорює реалізацію товарів, скорочуються витрати на пакування та зберігання товару. Економія ж на витратах обігу металевих грошей досягається:
· розвитком системи безготівкових розрахунків. На основі розвитку кредитів і банків з’являються можливості проведення розрахунків без участі наявних грошей шляхом переводу грошових коштів з рахунку позичальника на рахунок кредитора;
· збільшення швидкості обігу коштів. За допомогою кредиту вільні грошові кошти і заощадження розміщуються їх власниками в банки, а останні шляхом надання кредитів пускають їх обіг. Обіг коштів прискорюється також тим, що купівля товарів в кредит виключає необхідність попередньо накопичувати коштів, а борг може оплачуватися зразу ж після отримання доходу. Таким чином кредит і кредитна система зводять до мінімуму резерв коштів як купівельного і платіжного засобів у кожної окремої фізичної і юридичної особи;
· заміною металевих коштів кредитними–банкнотами. По мірі того, як з розвивається кредит і банки, металеві гроші все більш заміщуються кредитними грошима, забезпечуючи велику економію на витратах які пов'язані з обігом грошей. Починаючи з першої світової війни, в більшості капіталістичних країн, а з періоду світової економічної кризи 1929 – 1933р.р. в усіх країнах металеві гроші перестали виконувати функції засобів обігу і платежу.
Споживчий кредит стимулює ефективність праці. Отримуючи заробітну плату, яка є недостатньою для купівлі за готівковий розрахунок ряду товарів, вчасності товарів тривалого споживання, людина має можливість купувати дані товари в кредит або брати кредит під їх купівлю. Згодом, кошти за ці товари повинні бути виплачені, тому кожний, хто взяв в кредит, намагається протриматись на своєму робочому місці як можна довше, тобто на більш довгий проміжок часу.
Надання споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує його життєвий рівень, а з другого боку прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів. В процесі погашення споживчих позик у населення зменшується на відповідну суму платоспроможний попит, що необхідно враховувати при визначенні обсягу та структури товарообігу, платних послуг, динаміки доходів та витрат населення, грошової маси в обігу. Таким чином розмір кредитів тісно пов’язаний з формуванням купівельного фонду населення та його відповідності обсягу до структури товарного фонду та послуг.
В сучасних умовах у західних країнах споживче кредитування використовується в найрізноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки споживчий кредит досягає при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку — автомобіля.
У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвиткові споживчої сфери.
Згідно Положення Національного банку України “Про кредитування” №246 від 28.09. 1995р., комерційні банки надають своїм клієнтам різні види кредитів, які можна класифікувати за наступними ознаками.
За строками використання:
· короткострокові – терміном до 1-го року;
· довгострокові – терміном більше 1-го року.
Необхідно окремо відмітити строк кредитування – “До запитання”. Такий строк має на увазі, що позичальник повинен повернути кредит наданий банком на протязі 7 днів з дня письмового повідомлення його кредитором.
По забезпеченню:
· забезпеченні заставою (майновими правами, майном, цінними паперами);
· з іншим забезпеченням (гарантією фізичних, юридичних осіб або страхової компанії);
· бланкові. Бланковий кредит надається банком тільки в межах існуючих власних засобів (без застави майна або інших видів забезпечення – тільки під зобов’язання повернути кредит) з розрахунку підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту та перевірений авторитет в банківських колах.
За ступенем ризику:
· стандартні кредити;
· нестандартні кредити;
· сумнівні;
· небезпечні;
· безнадійні.

За формою видачі:
· товарні;
· грошові.

За способом надання:
· одноразові – однією повною сумою, яка передбачена кредитним договором;
· у вигляді кредитної лінії – декількома частинами, загальна сума яких не перевищує суму договору;
· у вигляді відновлювальної кредитної лінії – клієнт може неодноразово брати і погашати будь-які суми за умови, що сальдо по судному рахунку не перевищить ліміту, який обумовлено в кредитному договорі. Клієнтами по даній формі кредитування можуть виступати фізичні особи з стабільним графіком надходження доходів (в першу чергу працівникам банку). Список клієнтів, які не є працівниками банку затверджується кредитним комітетом. Суму ліміту вираховують як ½ від сукупного доходу, який отримує позичальник (заробітна плата, премії, інші виплати) за останні три місяці.
Грошові споживчі кредити за термінами погашення класифікуються на:

· кредити в розстрочку платежу;

· револьверні (відновлювальні) кредити;
· кредити без розстрочки платежу.
За цільовим характером:

· інвестиційні;

· для купівлі товарів та сплати послуг;

· на розвиток підсобного господарства;

· цільові кредити окремим соціальним групам;

· на нецільові споживчі потреби;

· чекові;

· під банківські кредитні картки.
Товарний споживчий кредит пов’язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу).
Грошовий споживчий кредит — це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.

У розвинутих країнах світу завдяки товарному споживчому кредиту продається значна частка товарів тривалого користування. Широко використовувалася практика продажу товарів у кредит у торговельній мережі колишнього СРСР. В Україні продаж товарів із розстрочкою платежу не набуває поширення.
У Правилах торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 1 липня 1998 р., встановлюється порядок продажу суб’єктами господарювання непродовольчих товарів фізичним особам у кредит, тобто за умов відстрочення кінцевого розрахунку на обумовлений строк і на визначений відсоток. Продаж товарів у розстрочку здійснюється громадянам, які мають постійний доход і постійно мешкають у місті або іншому населеному пункті, де знаходиться суб’єкт господарювання.
У переліку товарів вітчизняного та іноземного виробництва, що рекомендуються для продажу в розстрочку, — телерадіоапаратура, електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти, кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, садові будинки, стандартні будинки з комплектами деталей до них, будівельні матеріали, одяг, взуття, килимові вироби, вироби із кришталю, фарфору, фаянсу, хутряні вироби, транспортні засоби, персональні комп’ютери тощо.
Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку, який укладається за визначеною формою між суб’єктом господарювання і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб’єкт господарювання зобов’язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах, передбачених цим договором.
Передача у розпорядження покупцеві товарів, що придбаваються у розстрочку, здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) у розмірі не менше 25 відсотків їхньої вартості, а товарів за ціною понад 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — не менше 50 відсотків. Договором має передбачатися строк оплати решти вартості товарів у межах від 6 до 12 місяців, а товарів, вартість яких перевищує 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — від 6 до 24 місяців.
Кредит, що надається, не повинен перевищувати тримісячної заробітної плати (стипендії, пенсії) покупця у разі продажу товарів із розстрочкою платежу на 6 місяців, шестимісячної — із розстрочкою платежу на 12 місяців, дванадцятимісячної — із розстрочкою платежу на 24 місяці. У разі, коли вартість товарів перевищує граничну межу кредиту, під час отримання товарів різниця має бути сплачена готівкою або шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку через банківські установи.
Продаж товарів у розстрочку і внесення чергових платежів проводяться за цінами, що діють на день продажу. Наступна зміна цін на товари, продані у розстрочку, не тягне за собою перерахунку.
В Україні товарний дефіцит і розгортання інфляційних процесів змусили і товаровиробників, і торговельні заклади на початку 90-х років відмовитися від реалізації товарів у кредит. Повернення до продажу дорогих товарів у розстрочку — крок закономірний і потрібний. Він вигідний як для господарських суб’єктів, у котрих багато проблем із реалізацією продукції, так і для споживачів, оскільки робить для них доступними практично будь-які товари, навіть найдорожчі.
На практиці залежно від цільового характеру (призначення) використовуються різні види грошових позик.
Інвестиційні позики - це кредит на будівництво і реконструкцію житла, будівництво садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Даний вид споживчого кредиту є довгостроковим. Довгострокові споживчі інвестиційні позики, як правило, надаються комерційними банками під заставу нерухомості — квартир, будинків, дач, земельних ділянок, гаражів та ін. Надання будівельного споживчого кредиту часто здійснюється банком шляхом відкриття кредитної лінії, при цьому позика надається клієнтові частинами, які відповідають вартості завершених етапів будівельно-монтажних робіт. Традиційно до інвестиційних довгострокових споживчих кредитів відносять позики на купівлю великої рогатої худоби та її молодняку.
Позики на розвиток індивідуальних господарств. Згідно з Порядком надання кредитів селянським (фермерським) господарствам (затверджено постановою Правління НБУ №46 від 6 березня 1995 р.) позичальник може звертатися до комерційного банку за отриманням таких кредитів: короткострокових (строком до 12 місяців) — на витрати поточної виробничої діяльності (оплату товарно-матеріальних цінностей і послуг, запаси готової продукції та інші сезонні витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції); довгострокових (строком більше 12 місяців) — на будівництво, розширення, реконструкцію об’єктів виробничого призначення; придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів; придбання худоби для поповнення основного стада та птиці; будівництво житлових будинків з надвірними будівлями та ін.
Позики на купівлю споживчих товарів або оплату послуг. Йдеться про дорогі товари і послуги тривалого користування: автомобілі, побутові прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку та ін. Така позика в силу своєї соціальної спрямованості має бути доступною в необхідних обсягах для більшості громадян. Кредитні відносини між комерційним банком і фізичною особою мають при цьому носити чесний і рівноправний характер.

Цільові позики окремим соціальним групам населення (наприклад, молодим сім’ям, студентам). Ці позики використовуються, як правило, в рамках загальнодержавних програм соціального захисту найуразливіших верств населення. Вони надаються на пільгових умовах: під низьку відсоткову ставку, за спрощених умов оформлення та ін. Так, згідно з Положенням про надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла (постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 1997 р.) кредитування цього будівництва є прямим, адресним (цільовим), зворотним і здійснюється у межах коштів, передбачених у державному бюджеті (такі кошти можуть передбачатися також у місцевих бюджетах на відповідний рік). Правом на одержання пільгового довгострокового (до ЗО років) державного кредиту користуються молоді сім’ї та одинокі молоді громадяни (позичальники), які згідно із законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов. Розпорядником коштів, виділених для даного виду кредитування, є окремий Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву при Міністерстві у справах сім’ї та молоді України. Обслуговує цей кредит банк-агент — комерційний банк України на основі окремої угоди, укладеної із Фондом.
Сума кредиту обчислюється виходячи з норми 21 кв. метр загальної площі житла на одного члена сім’ї та додатково 10 кв. метрів на сім’ю, а вартість будівництва (реконструкції) 1 кв. метра загальної площі житла не повинна перевищувати визначену середньостатистичну його ціну у населеному пункті або регіоні, де будується житло.
Кабінет Міністрів України 5 жовтня 1998 р. прийняв Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі.
Позики на нецільові споживчі (нагальні потреби). Йдеться про позики, необхідність в яких виникає у зв’язку із особливими обставинами непередбаченого характеру в житті громадян. Особливістю такого виду споживчого кредиту є те, що він надається готівкою у сумі, що залежить від доходу (заробітку) позичальника і без зазначення цілей його використання. Відсотки за користування даною позикою диференціюються залежно від строку кредитування. Нецільові споживчі готівкові позики надаються також ломбардами під заставу майна, касами взаємодопомоги, окремими господарськими організаціями.
Кредити на будівництво житла виділені в окрему категорію і мають назву іпотечних кредитів, надаються вони під заставу нерухомості.
Кредит у розстрочку платежу передбачає погашення його і відсотків за ним щомісячно рівними частинами. Терміни погашення таких кредитів – від двох до п’яти років, суми кредиту залежать від об’єкта кредитування, кредити надаються під забезпечення гарантів.
Кредит з розстрочкою платежу основна частина споживчого кредиту (в США – ¾ всієї його суми). У країнах Західної Європи та США кредити в розстрочку поділяються на прямі і непрямі банківські споживчі кредити. При прямому кредитуванні укладається договір між банком і позичальником. При непрямому посередник має договір з банком, одержує кредит від банку та передає його споживачеві.
У групу револьверних кредитів включають кредити, надані позичальником за єдиним активно-пасивним поточним рахунком у вигляді овердрафту чи кредитною карткою. Надання овердрафту здійснюється під забезпечення ощадним вкладом чи цінними паперами або без забезпечення шляхом видачі чекової книжки.
Чековий кредит — це вид споживчого кредиту, при якому надання позики здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту — кредитування з овердрафтного рахунка (при від’ємному сальдо на поточному рахунку) та кредитування на основі використання спеціального чекового рахунка і спеціальних банківських чеків.
Овердрафт, як зазначалося вище, — це кредит, який надається банком автоматично у разі утворення на поточному рахунку клієнта дебетового сальдо. Величина позики за овердрафтом визначається під час відкриття рахунка і не може перевищувати наперед визначеної суми. При овердрафтному чековому рахунку наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в момент вичерпання залишку на рахунку.

Позики з овердрафтного чекового рахунка погашаються, як правило, в процесі надходження на рахунок нових додаткових коштів.
Спеціальні чекові рахунки відкриваються в банку з метою надання (випуску) для своїх клієнтів спеціальних чеків ви­значеної вартості. Банк встановлює клієнту на його прохання певний ліміт кредитування і на цю величину видаються чеки. Сума кредиту зараховується в дебет даного рахунка.
Чековий кредит є різновидом поновлюваної позики. Це — форма кредитної лінії з правом одержання кредиту протягом певного строку.
Використання клієнтом чеків призводить до зменшення ліміту кредитування. Банк дозволяє власникові рахунка виписувати чеки на суму лише в межах встановленого ліміту. Додаткові внески на чековий рахунок відновлюють ліміт кредитування. Якщо додаткові внески не надходять, ліміт кредитування вичерпується і спеціальний чековий рахунок закривається.
Чековий кредит є вигідним видом споживчого кредитування як для фізичної особи, так і для банку. Його організація не вимагає значних витрат; чековий кредит легко піддається банківському контролю. Для клієнта чековий кредит вигідний й тим, що комерційні банки беруть за його користування відносно невелику плату (відсоток).
Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид банківського споживчого кредиту як кредитування за допомогою кредитної картки. Основна перевага кредитної картки, яка й робить її надзвичайно популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні.
Кредитна картка — це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту. Кредитні картки виготовляють з матеріалу, важкодоступного для підробки. Нині в розвинутих країнах світу кредитні картки вийшли на перше місце як засіб розрахунку в сфері споживання. Сьогодні кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки: розрахунки за товари і послуги проводяться позичальником в рахунок своєї кредитної картки. Використання кредитних карток значно полегшує умови надання споживчого кредиту. Проте залишаються значними й зловживання і навіть шахрайство при практичному застосуванні кредитних карток; так, вони можуть використовуватися не їх власником, а іншою людиною.
Кредитні картки випускаються банком-емітентом для своїх платоспроможних клієнтів за певну плату. Для кожної з карток встановлюється ліміт кредитування. Кредитні картки можуть поширюватися групами банків.
Комерційні банки США почали широко використовувати кредитні картки, з 50-х років XX ст. Повною мірою кредитні картки виявили свої переваги із запровадженням системи суцільної комп’ютеризації торговельних і банківських установ.
Використання кредитних карток виражає економічні відносини з споживчого кредитування між трьома суб’єктами:
1) банком;
2) власником картки;
3)  торговельною організацією (торговцем).
Між банком і торговельним закладом укладається відповідна угода про використання кредитних карток цього банку при покупці товарів. Торговельний заклад має дати офіційну згоду на прийняття карток даного банку при розрахунках за товари, що в ньому куплені. Для торговельної організації кредитна картка є гарантією відкриття покупцю кредиту в банку. З кредитними картками працюють, в основному, великі торговельні заклади, дрібні роздрібні торговці віддають перевагу при розрахунках за товар готівці.
Періодично через певний строк (або негайно) торговельні організації передають у банк рахунки за товари, продані власникам кредитних карток. Банк оплачує ці рахунки, перераховуючи певну суму коштів на поточний рахунок торговельної організації. Поступово ліміт кредитування вичерпується і якщо власник кредитної картки не погашає своїх зобов’язань перед банком, картка втрачає свою дію.
Власники кредитних карток постійно отримують інформацію про залишок ліміту кредитування за нею і, відповідно, про необхідність продовження кредиту.
Отже, можна виділити такі типові стадії процесу споживчого кредитування за допомогою кредитних карток (рис.1):
1) видача банком кредитної картки клієнту-позичальнику;
2) купівля позичальником товарів за картку в магазині;
3) передача магазином торговельних рахунків на куплені товари в банк;
4) перерахування банком коштів на поточний рахунок магазину;
5) щомісячне виставлення магазином рахунків за куплені товари власникові кредитної картки — постачальнику;
6) повернення позичальником коштів банку.

Рис.1. Револьверний кредит за кредитною карткою
Кредитні картки для потреб споживчого кредитування можуть випускатися не лише банками, а й такими організаціями, як авіакомпанії, залізниці, готелі, телефонні фірми, автозаправні станції тощо.
Банк одержує відсотки за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування. Банк регулює величину кредитного ліміту за картками і періодично відновлює самі картки, що дозволяє йому переоцінювати кредитоспроможність власників карток.
Як правило, лише найбільші комерційні банки здатні емітувати власні кредитні картки, адже, щоб давати прибуток, система поширення карток має бути досить масштабною. Основні витрати, пов’язані із застосуванням кредитних карток, для банків становлять витрати на їх випуск на ринок, тобто пошуки комерційної мережі, яка була б згідна приймати їх як засіб платежу. Зрозуміло, що емісія власних кредитних карток є досить дорогою банківською операцією. Тому на практиці комерційні банки використовують загальнонаціональні (навіть всесвітні) системи кредитних карток. Найвідоміші з них: VISA, American Express, MasterCard, Business Club та ін. Дані кредитні картки акцептуються приблизно в 220 країнах. Банки на основі купленої ліцензії емітують кредитні картки цих систем.
На ринку має місце досить жорстка конкуренція між різними системами і видами кредитних карток.
Кредитні картки призначені переважно для споживчого кредитування в роздрібній торгівлі при придбанні недорогих товарів. Вони, як правило, не пристосовані для купівлі дорогих речей тривалого користування. Ліміт кредитування за більшістю карток менше вартості таких товарів.
Потенціальні можливості використання кредитних карток досить великі. В Україні роль банківських і небанківських кредитних карток на вітчизняному ринку зростатиме з розширенням ринку споживчого кредиту.
Банківські кредитні картки є зручними інструментами і надають клієнту револьверну кредитну лінію, якою можна користуватися по мірі необхідності. Однак банкіри зарубіжних банків дійшли висновку, що в зв’язку з зростанням числа неплатоспроможних позичальників, збільшення числа вкрадених чи таких, які використовуються в цілях шахрайства кредитні картки життєво важливим для банку є ретельне керування і контроль за програмами випуску кредитних карток. Існують свідчення на користь того, що даній області властивий ефект масштабу, оскільки звичайно вигідними є операції з кредитними картками тільки найкрупніших банків. Але не дивлячись на це, кредитні картки мають гарні перспективи в зв’язку з розвитком технології, що дозволяє їх власникам отримувати доступ до повного набору фінансових послуг.
Доходи банки за цей кредит отримують із відсотків, що стягуються з торговельних підприємств за оплату торговельних рахунків, відсоткової суми за кредит і плати за картку.
Третя група кредитів, позички без розстрочки платежу, характерна тим, що погашення боргу і відсотків за ним здійснюється одночасно. Ці кредити називаються бріджинг-позички.. Це короткострокові кредити приватним особам або сім’ям на покриття поточних потреб в грошових коштах, які повертаються єдиною сумою в кінці терміну кредитування або ж на момент погашення боргової розписки позичальника. За даним кредитом можуть надаватися відносно невеликі суми з терміном погашення, як правило, в межах 30 діб, або іншого незначного періоду часу.
Крім вказаних кредитів, індивідуальним позичальникам надають також обліковий короткостроковий кредит (дисконт векселя), кредит з індивідуальними умовами для придбання дорогих товарів, навчання дітей, персональні позички студентам тощо.
Кредити, що надають фізичним особам вітчизняні банки (поки переважно установи Ощадного банку України) можна поділити на дві групи. Перша об’єднує позички, надані для поліпшення житлових умов і домашнього господарювання. Вони порівняно великі за обсягом і надаються на відносно тривалий строк. До першої групи належать позики, видані:
· на будівництво індивідуальних будинків із надвірними будівлями;
· на купівлю у громадян індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями;
· на реконструкцію, капітальний ремонт індивідуальних будинків;
· на будівництво надвірних будівель;
· на будівництво та купівлю садових будинків;
· на купівлю незаселених будинків у сільській місцевості;
· на капітальний ремонт садових будинків і будинків у сільській місцевості;
· на будівництво гаражів;
· на купівлю квартир і капітальний ремонт власної квартири;
· на початковий внесок до житлового або житлово-будівельного кооперативу.
До другої групи належать позики на нагальні потреби і під заставу цінностей та цінних паперів.
Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів та послуг, які є об’єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт жилих будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об’єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.
Строк освоєння кредитів, пов’язаних із будівництвом, реконструкцією, капітальним ремонтом об’єктів, не повинен перевищувати 2-х років. Строк освоєння кредитів, наданих на придбання будинків, квартир тощо, не повинен перевищувати 2-х місяців.
Фізичні особи погашають кредити у терміни, встановлені строковим зобов’язанням, шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.
Німецькі ощадні та кооперативні банки є дуже схожими, стратегія їх роботи пов’язана перш за все з наданням різноманітних послуг громадянам ФРН.

Всього у Німеччині 580 регіональних ощадних банків, вони знаходяться у всіх федеральних землях і підпорядковуються більш потужним банківським установам й об’єднанням. Більшість таких банків було засновано в 20-их роках XX ст.

Згідно з установчими документами головною метою існування ощадних банків є “підтримання у громадян високої схильності до заощаджень - тобто відмови від споживання своїх доходів сьогодні на користь майбутніх періодів”. Висока схильність населення до заощаджень дуже важлива для нормального існування економіки ФРН, бо заощадження - то є інвестиції, і чим більша частка доходу громадян заощаджується, тим менше економіка потребує інвестицій зовні.

Окрім того, до основних завдань ощадних кас також належать: надання мешканцям міст і прилеглих до них територій можливості робити ощадні вклади, за якими нараховуються відсотки і повернення яких гарантується місцевою общиною; задоволення потреб дрібних і середніх підприємців міст й навколишніх територій у кредитах. Отже, роботі ощадних банків у Німеччині характерна чітко виражена соціальна спрямованість їх діяльності.

У статутних документах німецьких ощадних банків закріплено так званий принцип суспільної корисності ощадного банку. Суспільна корисність передбачає таку роботу банківської установи, коли не в усіх випадках і не за всіма операціями банк намагається отримати максимальний прибуток, а прагне до покриття своїх витрат та отримання певного прибутку для розвитку банку.

Згідно з одним з головних принципів існування ощадних банків у ФРН - принципом регіоналізму - комерційна діяльність будь-якого ощадного банку обмежується географічною компетенцією общини, яка несе відповідальність щодо зобов’язань банку. Отже, діяльність банку має чітко визначену регіональну і навіть локальну спрямованість. Стратегічно банк позиціонує себе як регіональний банківський інститут, що має надавати банківські послуги (передусім ощадні, депозитні та кредитні) мешканцям окремого міста та його адміністративного району.

Потрібно зазначити, що хоча доцільність існування принципу регіоналізму в системі Німецького ощадного банку вже давно піддається критиці, проте ощадні каси є безперечними лідерами на локальних ринках, випереджаючи при цьому як великі кредитні, так і кооперативні банки. Головним козирем ощадних банків у конкурентній боротьбі є передусім дуже добре розбудована й щільна мережа банківських філій і, як результат, відчутна якість обслуговування та близькість до клієнта, до його потреб і прагнень, які постійно змінюються.
Так, наприклад, Sparkasse Münster (ощадний банк міста Мюнстера, федеральна земля Північна Рейн-Вестфалія) має найбільшу кількість філій у місті Мюнстері - 51 (47 з яких обладнано банкоматами), тоді коли кооперативні банки мають лише 7 філій, а Deutsche Bank 24, AG - 4. За кількістю приватних клієнтів та обсягами залучених ощадних вкладів населення Sparkasse Münster є одноосібним лідером у порівнянні з кооперативними банками та Deutsche Bank.

Щодо асортименту послуг, які ощадні банки пропонують своїм клієнтам, то особлива увага приділяється, звичайно, ощадним вкладам населення, з одного боку, та кредитам місцевим підприємствам - з іншого. Але, незважаючи на це, банки сьогодні в змозі надавати повний спектр фінансових послуг і по праву можуть вважати себе універсальними банками. Деякі банківські послуги банки надають, використовуючи всю інфраструктуру Німецького ощадного банку (свій Земельний банк для надання послуг клієнтам за межами Німеччини, а також спеціалізовані банківські установи як, наприклад, Ощадний банк для фінансування купівлі житла, який працює з усіма регіональними ощадними касами ФРН).

Цільовими споживацькими сегментами для ощадних банків є середній і найбідніший прошарок населення, а також малі та середні підприємства. Вони виконують, як і століття тому, важливу суспільну роль банків для "маленької людини". І хоча навіть найбідніші прошарки населення Німеччини вже давно не голодують і не жебракують, а можуть дозволити собі авто та відпустку на Канарських островах, типові ощадні банки ФРН виконують свою соціальну функцію і надають кожному можливість заощаджувати і отримувати при цьому непогані відсотки по вкладах.

Цінова стратегія ощадних банків відображає загальну тенденцію у галузі ціноутворення усіх банків Німеччини. Вона значно змінювалась упродовж останніх 30 років те, що постійно змінювалась загальна маркетингова стратегія банків.

Якщо в 70-их роках послуги ощадних кас з ведення рахунків клієнтів були безкоштовними (при цьому клієнт отримував відсотки за залишками на своєму поточному рахунку лише в тому випадку, коли сума залишку перевищувала 3 000 DМ), то на початку 80-их років банки почали стягувати платню за кожну банківську операцію по веденню рахунка. Така система ціноутворення проіснувала недовго, бо була вигідною лише невеликій кількості клієнтів, які зрідка користуються послугами ощадного банку.

Наприкінці 80-их років ощадні банки вводять, поряд з платою за кожну операцію (що була значно зменшена), додатково місячну оплату послуг банку з ведення поточного рахунка, що дає змогу збільшити відсоток по залишках на рахунку до 0,7%.

На сьогодні банками сформовані й пропонуються клієнтам два пакети послуг щодо ведення поточного рахунку, звичайна і модель, що передбачає тільки самообслуговування клієнта. За обслуговування стягується місячна плата, що передбачає певний обсяг безкоштовних послуг, усе додаткове клієнт має оплатити згідно з кількістю відповідних операцій. Друга модель є відносно дешевшою і тому популярною серед студентів і молоді.

Щодо цінової політики за ощадними вкладами для населення, то ставка відсотка, яку клієнт отримає в ощадному банку, є вищою, ніж в Deutsche Bank 24 AG (1,25%) або в кооперативному банку (1,4%), і на сьогодні становить 1,5% річних.

Головну роль у доволі широкому асортименті банківських послуг, що надаються клієнтам, традиційно відіграють ощадні послуги. При цьому саме німецькими ощадними банками введена велика кількість інноваційних продуктів на основі ощадного вкладу.

Так, наприклад, у 90-их роках вводиться новий продукт “ощадний вклад з можливістю вигравати”. Його головна ідея дуже добре пояснюється рекламним слоганом, який супроводжує комунікаційну компанію банків щодо цього нового продукту – “Заощаджуй кошти і отримуй від цього задоволення!”.

Йдеться про те, що клієнтові пропонується щомісяця зі свого поточного рахунка перераховувати кошти на покупку 10 лотерейних білетів по 10 DМ кожний (банк робить це автоматично, потрібна лише письмова згода клієнта). 8 DМ з кожного білета перераховуються одразу на спеціальний ощадний рахунок, де і зберігаються доти, доки клієнт не розірве договір з банком і не висловить бажання отримати свої гроші (це він може зробити не раніше як через 3 місяці). Чим довше лежатимуть кошти на ощадному рахунку, тим більшу премію в кінці має отримати клієнт, що стимулює вкладника тримати свої заощадження якомога довше в банку. 2 DМ з кожного білета є як ставки в лотереї, розиграші якої відбуваються щомісячно. При цьому клієнт має можливість виграти грошові премії від 10 до 10 000 DМ.

Цей приклад яскраво зображує намагання ощадного банку стимулювати схильність до заощаджень громадян Німеччини і одночасно отримати дуже вигідне джерело для рефінансування кредитів малим і середнім підприємствам.

Щодо комунікаційної політики ощадних банків, то вона знаходить своє відображення у рекламі окремих банківських продуктів і послуг ощадної каси, стимулюванні збуту (як зовнішньому, так і внутрішньому) та в заходах щодо роботи з громадкістю.

Традиційно іміджева реклама ощадних банків є прерогативою земельних банків, які мають сприяти діяльності локальних ощадних кас. Така реклама ведеться через традиційні засоби масової інформації (телебачення, преса, зовнішня плакатна реклама) і має формувати загальний імідж абстрактного ощадного банку як банківської установи “з Вашого оточення”, як це пропагує один з рекламних слоганів. Ведеться безпосередня реклама власних банківських продуктів. Передусім застосовується зовнішня реклама та різного роду друкована продукція (листівки, інформаційні брошури тощо). Витрати на рекламу ощадного банку є доволі незначними у порівнянні з аналогічними витратами великих кредитних банків.

Велика увага в ощадних банках приділяється внутрішньому стимулюванню збуту, тобто підготовці й стимулюванню власного персоналу, особливо консультантів, які безпосередньо працюють з клієнтом.

На відміну від великих кредитних банків ФРН ощадні банки не в змозі вийти за межі своїх локальних ринків і конкурувати з іншими кредитними інститутами в європейському та світовому масштабі, їм перешкоджає не тільки згаданий вище принцип регіоналізму, а й недостатність фінансових ресурсів для такої конкуренції.

Тому ощадні каси вирішили піти іншим шляхом, щоб відповідати вимогам часу та мати змогу вижити в нових умовах. Було вирішено використовувати та поглиблювати існуючі переваги банку, які полягали в якості обслуговування клієнтів, у щільності і правильності позиціонування мережі філій банку, в безпосередній близькості до клієнта, що дає можливість продажу додаткових банківських продуктів.

Для зменшення видатків і покращення рентабельності та одночасно для відповіді на вимоги часу й розвитку банківського маркетингу ощадні банки вирішили розбудувати системи Інтернет- та телефон-банкінгу, забезпечити свої філії банкоматами і надати клієнтові можливість самому вибирати, яким чином він використовуватиме послуги банку: через мережу філій, через Інтернет, через телефонну мережу чи з допомогою банкоматів та інших пристроїв самообслуговування.

Вже сьогодні клієнти ощадних банків мають змогу користуватися найбільшою у Німеччині мережею філій і банкоматів, проводити банківські операції через Інтернет та телефонну мережу. Про скорочення кількості філій мова не йде - робота деяких з них має бути реорганізована для підвищення ефективності та рентабельності роботи банку. Загальною тенденцією є, навпаки, розширення мережі філій ощадних банків у ФРН.

В США загальна сума споживчого кредиту, що надається для купівлі різноманітних товарів, не враховуючи будинків, з 1939 року до березня 1972 року збільшилась майже в 19 раз – з 7,2 млрд. дол.. до 136,1 млрд. дол.. Загальна сума споживчого кредиту складає більш ніж 2 трлн. дол.. Заборгованість по споживчим кредитам в США збільшилась з 3,7% у 1980 році до 8% у 1996 році. Великий ріст споживчого кредиту був викликаний обмеженістю платоспроможного попиту працюючого населення. Споживчий кредит тісно межує з банківським кредитом, оскільки торгові компанії використовують боргові зобов’язання споживачів для отримання взамін коштів від банку.

У Франції, наприклад, споживчі кредити видаються лише в тому випадку, якщо цей кредит можуть погасити. Погашення кредиту вважається реальним, якщо одержувач кредиту здатен використати для цього 25% всього доходу і ця сума буде достатньою для погашення займу протягом встановленого строку.
Разом з тим майбутнє Росії буде визначитися не стандартним набором послуг, які зараз можуть запропонувати російські банки, а можливістю населення країни користуватися послугами банків як кредитно-фінансових інститутів, де кожний добропорядний громадянин може отримати кредит на придбання  та ремонт квартири, купівлю автомобілю, меблів, побутової техніки..
Населення в економічно розвинених країнах Європи й Америки має можливість за допомогою кредитування планувати своє життя починаючи з одержання кредиту на освіту до її закінчення і оформлення на роботу, думати про плани на майбутнє, про створення сім’ї і, як логічне продовження цього, про придбання житла. Причому банки в цих країнах надають кредит на купівлю житла ще в той період, коли не цілком погашений кредит, що було отримано на освіту. До розвитку такого кредитування повинна б прагнути і  Росія. Банківська система повинна сприяти розвитку роздрібних послуг,  за допомогою продажу кредитних продуктів фізичним особам, конкуруючи при цьому за якістю надання роздрібних послуг, і за процентними ставками, і за кількістю необхідних банку документів, і за швидкістю їхньої обробки з метою видачі кредиту. У цьому ми також бачимо свою перспективу.
Міжнародний Московський Банк у 2002 р. почав програму кредитування населення з надання кредиту на купівлю автомобіля, і, незважаючи на те, що програма стартувала у лютому , а широку рекламну кампанію з продажу цього продукту банк провів у березні —квітні, за підсумками 2002 р. ММБ зайняв перше місце, і став лідером серед російських банків, що надають подібну послугу, видавши кредитів на загальну суму 11 030 тис. дол. США. Одна із причин популярності цього продукту на ринку з'явилися процентні ставки на рівні 11 — 12% річних за кредитами в іноземній валюті.
2003 р. буде ключовим у розвитку як уже проданих, так і нових продуктів роздрібного бізнесу в Міжнародному Московському Банку, таких, як іпотечне кредитування, випуск кредитних карт, за допомогою яких можна буде здійснювати всі необхідні покупки в кредит  без зайвого оформлення щоразу документів на окремий кредит. Буде потрібно лише один раз одержати в банку кредитну карту з встановленим для кожного окремого позичальника лімітом, при цьому сума ліміту по кредитній карті буде залежати від добропорядності клієнта, від дотримання їм термінів погашення заборгованості і виплати відсотків.
В Росії державна підтримка громадян, що не мають достатніх доходів для отримання споживчого кредиту на придбання житла, можуть отримати кошти шляхом субсидій для сплати першого вкладення при отриманні іпотечного кредиту і скорочення при цьому необхідного розміру кредиту. Така система фінансування придбання житла громадянами за допомогою держави, за допомогою якої на долю власних коштів громадян у вартості квартири зосереджувалося б 30%, на долю державних субсидій в середньому – 20-50% та на іпотечне кредитування – 20-50%, збільшить доступність кредитів на придбання житла для громадян і буде стимулювати платоспроможний попит на житло.

 

Яндекс.Метрика >