...
Характеристика депозитних ресурсів та депозитна політика. PDF Печать E-mail

Характеристика депозитних ресурсів та депозитна політика.

Комерційний банк - суб’єкт ринкової економіки, в структурі пасивів якого залучені засоби становлять істотну частину. В цьому полягає одна із характерних особливостей таких фінансово-кредитних інститутів, що відрізняє їх від інших підприємницьких структур. Тому основним джерелом засобів для здійснення активних операцій банку є залучені кошти.
Структуру залучених коштів можна подати у  наступному вигляді .
Таблиця 1. Структура залучених коштів.

ознака групування
за власниками коштів юридичні особи фізичні особи
за ціною ресурсів платні безплатні
за строками зберігання строкові до запитання

У банківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти - депозитними зобов’язаннями. Вклади - це основа, за рахунок якої банки розвиваються і здійснюють успішну діяльність. Вклади забезпечують “сировину” для кредитів банку і, таким чином, являють собою безпосереднє джерело росту прибутків банку.
В еволюційному розвитку депозитної функції банку доцільно виділити кілька етапів.
Перший етап (ХІІІ - ХV століття) характеризується тим, що банки надавали депозитні послуги своїм клієнтам перважно у вигляді зберігання золотих, срібних злитків та інших коштовностей.
Другий етап (ХV - ХІХ століття) відзначається залученням коштів клієнтів. Якщо на першому етапі банки надавали депозитні послуги тільки фізичним особам, то на другому спектр банківського депозитного обслуговування став поширюватися і на юридичних осіб.
Третій етап починається з другої половини ХХ століття, тобто з часу виникнення “електронних” грошей. Особливістю цього етапу є формування ресурсної бази банків не лише за рахунок власного капіталу і депозитів, а й завдяки міжбанківському кредиту і кредитам центральних банків.
Депозит (від лат. depositium – річ, яку віддали на зберігання) – це кошти у національній та іноземній валюті, що передані їхнім власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.
Існують різні класифікації депозитів фізичних осіб, основні з яких такі:
O залежно від терміну і порядку вилучення: депозити до запитання, строкові депозити і спеціальні;
O за ступенем подорожчання: безкоштовні (кошти на поточних разунках) і платні (кошти на депозитних рахунках);
O за способом оформлення виділяють депозити, оформлені договором (поточні рахунки і депозити), оформлені ощадною книжкою (рахунки з ощадною книжкою), оформлені цінними паперами (депозитний і ощадний сертифікати, облігації).
Вклади громадян неоднорідні за економічною природою та властивостю трансформуватись у кредитні ресурси як самого банку, так і кредитної системи в цілому. Вони поділяються на три основні види:

- вклади до запитання;

- строкові вклади;

- ощадні вклади.
Вклади до запитання зручні для клієнтів, які регулярно здійснюють платежі, оскільки це дає змогу проводити розрахунки без використання готівки, що насамперед безпечно.
Строкові депозити - на проміжному місці між вкладами до запитання та ощадними вкладами. Від останніх вони відрізняються тим, що мають відносно невеликий, суворо визначений термін, хоча він і більший, ніж у депозитів до запитання. Окрім того, мінімальний вклад на строкові депозити найчастіше обумовлений.
Для ощадних вкладів типовим є повільне зростання суми. Їх відмінністю є і те, що накопичені заощадження використовуються як правило лише через декілька років.
Найбільшого поширення у вітчизняній банківській практиці набули строкові депозити. Це пояснюється тим, що лише вони здатні були приносити дохід, який покриває втрати, спричинені інфляцією.
Строкові депозити є для банків найкращим видом депозитів, оскільки вони стабільні й зручні у банківському плануванні. За ними клієнтові сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку, інших умов.
У практиці ощадної справи окремих країн зустрічаються два види ощадних вкладів:

· ощадні вклади із законодавчо встановленим терміном повідомлення про вилучення коштів;

· ощадні вклади із терміном повідомлення за домовленістю.
У першому випадку між клієнтом та фінансово-кредитною установою не існує домовленості про термін повідомлення, необхідного, щоб зняти кошти з рахунка. Він визначений законодавством.
У другому випадку терміни повідомлення встановлюються за домовленістю. Здебільшого це - шість місяців після внесення коштів до банку. В цьому випадку вклад зберігається у кредитній установі не менше дванадцяти місяців.
Загострення конкуренції між банками та іншими фінансовими структурами за вклади юридичних та фізичних осіб привело до появи великої кількості депозитів, цін на них та методів обслуговування. За даними деяких зарубіжних спеціалістів, в розвинутих країнах у теперішній час існує більше 30 видів банківських вкладів. При цьому кожний з них має свої особливості, що дозволяє клієнтам вибирати найбільш адекватну його інтересам і можливостям форму збережень грошових коштів і оплату за товари і послуги. Ці та інші фактори сприяли появі нових різновидів депозитів, які поєднують окремі властивості депозитів до запитання, термінових та ощадних. У цьому переконує досвід як країн з розвинутою ринковою економікою, так і України. Комерційні банки дедалі частіше виплачують проценти за вкладами до запитання, застосовують “гібридні” рахунки, кошти яких використовують як для фінансових інвестицій, так і для здійснення поточних розрахунків.
Серед популярних за кордоном, а нині застосовуваних в Україні форм акумулювання коштів населення – залучення банками різдвяних, відпускних, податкових та інших строкових вкладів, внески на які роблять регулярно (наприклад, щотижня) з метою накопичення коштів, достатніх для оплати видатків на різдвяні чи під час відпустки. Для банків такі методи мобілізації коштів вигідні тим, що вони сприяють зростанню депозитів і стимулюють ощадливість вкладників.
Останнім часом у країнах Заходу клієнти банків дістали змогу користуватися так званими now-рахунками. Ці рахунки об’єднали в собі принципи зберігання і використання строкових вкладів і вкладів до запитання: як тільки сума залишку на рахунку перевищує певну величину, на неї починають нараховувати проценти.
У фінансових рішеннях слід враховувати, що залежно від характеру рахунку, на якому зберігаються кошти клієнтів, можлива диференціація зазначених стимулів (на прикладі найістотніших груп рахунків: депозитних і поточних) (Таблиця 2.)
Таблиця  2. Диференціація стимулів для клієнтів залежно від характеру рахунку.
характер рахунку стимул для клієнта


депозитні рахунки 1. процентна ставка;

2. режим виплати процентів;

3. можливість капіталізації нарахованих процентів;

4. умови зміни процентної ставки.


поточні рахунки 1. швидкість проходження платежів;

2. комісія за розрахунково-касове обслуговування;

3. вимоги банку до оформлення платіжних документів.

Сучасна банківська практика свідчить, що можлива мотивація клієнтів банку не вичерпується наведеною схемою. Зокрема, юридичні особи виявляють дедалі більшу зацікавленість до операцій, що проводяться банком з рахунками фізичних осіб. Це обумовлено, насамперед тим, що з розвитком ринкових відносин збільшується кількість та обсяг цивільно-правовоих відносин між юридичними та фізичними особами.
Банківська діяльність пов’язана з ризиковістю. Тому зважаючи на це, передбачено законодавством відшкодування банківських депозитів. Банківські установи, працюючи зі значними сумами вкладів і депозитів, повинні підтримувати відповідний рівень ліквідності, що можливе лише за умови нормального функціонування системи. Більшість урядів світу, крім системи банківського нагляду та регулювання, створюють ще й системи страхування банків, якими передбачається застосування механізмів захисту депозитів та кредитора останньої інстанціїї.
Є кілька варіантів захисту депозитів. Кожна з країн може зробити такий вибір:

Заявити про відсутність будь-якого захисту вкладів.

Не страхувати вклади, але законодавчо надати вкладникам першочергове право на задоволення своїх фінансових вимог у разі ліквідації банку.

Практикувати подвійні стандарти щодо гарантій відшкодування вкладів.

Гарантувати вклади опосередковано.

Надавати обмежені гарантії.

Надавати повні гарантії.
Перший та другий варіанти застосовуються рідко, шостому надають перевагу в період кризи. Нині обов’язкові системи страхування депозитів створено у 68 країнах світу, 32 з них - європейські.
Комплекс заходів комерційного банку із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій на даному сегмені ринку та забезпечення стійкості та надійності ресурсної бази називають депозитною політикою.
З метою ефективного здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно розробляти відповідний меморандум. На жаль, це питання не віднайшло відповідного відображення як у теорії банківської справи, так і в практичній діяльності комерційних банків України. У західних банках розробці меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу вагу. Єдиної схеми меморандуму депозитної політики не існує, тому цей документ конфіденційний і щорічно затверджується радою банку.
Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначення 5-річної стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів юридичних і фізичних осіб, форм, методів та пріорітетів депозитної діяльності.
Залучені ресурси - це основне джерело банківських ресурсів з огляду на специфіку діяльності банків. Проте вони мають і низку недоліків:

a об’єктивна обмеженість їхнього обсягу в межах сфери діяльності банку;

a значні маркетингові витрати;

a необхідність обов’язкового резервування на кореспондентському рахунку в НБУ частини залучених ресурсів у встановленому відсотку від їхнього загального обсягу.
Саме тому комерційні банки, щоб оперативно залучити додаткові кошти, використовують можливості міжбанківського ресурсного ринку, де продаються кошти, мобілізовані іншими кредитними установами.
Види банківських депозитів, їх особливості та характеристика.
більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних.  Якщо в структурі залучених засобів на міжбанківський кредит припадає 50%,  така структура неефективна й ризикова. Велика залежність банку від грошового ринку, зокрема від стану ринку міжбанківських кредитів, свідчить, що банк має невелике коло клієнтури у вигляді юридичних осіб, тому власна ресурсна база недостатня для забезпечення зростання активних операцій. Залучити (придбати в використання) тимчасово вільні фінансові ресурси вкладників (кредиторів) і інших клієнтів дозволяють пасивні операції комерційного банку.
Для комерційних банків депозити і вклади - головний вид пасивів. Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.
Депозит (вклад) – це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані його власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.Депозитні операції - це операції банків із залучення коштів юридичних і фізичних осіб на вклади на визначений термін або до запитання та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.Практично всі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові, або строкові, депозити, умовні депозити.
Для банківської практики характерна така класифікація депозитів: депозити до запитання;  строкові (термінові) депозити;  іменні депозити; депозити на пред’явника;  ощадні вклади населення;  цінні папери.
Строкові депозити поділяються: на власне строкові депозити;  депозити з попереднім повідомленням про вилучення.
За термінами строкові депозити класифікуються на депозити терміном: до одного місяця;  від 1 до 6 місяців;  від 6 до 12 місяців;  понад один рік; депозитні сертифікати. Депозити за своїм економічним значенням можуть бути як пасивними, так і активними. Активні депозити - розміщення банківських коштів на вклади в інших банках. Пасивні депозити - це кошти, залучені банком.Депозити до запитання - це кошти, що зберігаються на поточних рахунках, на спеціальних рахунках (для зберігання власних коштів підприємств, призначених для капітальних вкладень, на контокорентних рахунках), кредитові залишки коштів на кореспондентських рахунках за розрахунками з іншими банками, кошти місцевих бюджетів, кредитові залишки на рахунках іноземних банків-кореспондентів. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або  векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески із попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Оскільки залишки коштів постійно змінюються, рахунки мають короткостроковий характер зберігання.
В умовах відсутності плати за депозити до запитання банки намагаються залучати клієнтів та стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків, застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.
До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок та здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виторгу від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнтів і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетова – що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.
Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особливий рахунок з овердрафтом може відкриватись юридичним та фізичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.
Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.
До строкових депозитів відносяться грошові кошти, що зберігаються на банківських депозитних рахунках протягом наперед встановленого терміну і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). На строкових вкладах кошти розміщуються в банках на конкретно визначений термін. Строкові вклади бувають двох видів:
1. власне строковий вклад;
2. вклад із попереднім повідомленням про його вилучення.
Власне строковий вклад повертається власникові у попередньо обумовлені терміни. У разі, коли строковий вклад не вилучено вкладником у визначений термін, власник надалі може розпоряджатися цим вкладом як вкладом до запитання. Строкові вклади можуть прийматися з визначенням мінімального строку зберігання. Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Отож строкові депозити вигідні як вкладникам, так і банкам; останні користуються залученими коштами тривалий термін і мають змогу розширювати коло активних операцій. Власне строковий депозит повертається власнику в заздалегідь обумовлений термін, до цього моменту рахунок "заблокований" і банк ним розпоряджається. Якщо вкладник продовжує зберігати гроші на депозитному рахунку після обумовленого терміну, то розпоряджатися ним може як поточним рахунком. Строкові депозити з попереднім повідомленням про вилучення потребують від вкладника попереднього оформлення спеціальної заяви про вилучення коштів. Такий вид депозиту вигідний банкові тим, що він зможе рефінансувати свої активні операції за рахунок інших джерел і зменшити операційні витрати, пов'язані з поверненням депозиту.  Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються депозитним договором у письмовій формі між власником коштів і комерційним банком. Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу та відсотків за його користування. Договір укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, інший у банку. 
Різновидністю строкових депозитів терміном більше року є депозитні сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні – фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати за такими ознаками: спосіб випуску, спосіб оформлення, термін обертання, умови сплати процентів. Відповідно до першої ознаки сертифікати випускаються як одноразово і серіями; за другою ознакою – іменні і на пред’явника; з третьою ознакою – термінові і до запитання; з четвертою ознакою – з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою процентів у день погашення сертифікатів. Сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті.
Депозитний сертифікат – це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Депозитний сертифікат - письмове свідоцтво кредитної установи про депонування грошових коштів на визначений термін, яке дає право вкладникові одержувати депозитну суму і встановлений дохід. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягів ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини ресурсів.
Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель покупець має переказати гроші на рахунок банку продавця, після чого останній  виписує бланк банківського векселя на ім’я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу векселів. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу.Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Ощадні вклади - це стабільні залучені кошти, які використовують банки для інвестування економіки. Ощадні вклади можуть бути: до запитання та строкові. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбуваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюється за договором між банком та власником рахунку. За ощадними вкладами банки нараховують проценти. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільного залишку коштів, що використовуються в активних банківських операціях.Є кілька основних правил, що закладені в основу депозитних операцій:
• депозитні операції здійснюють таким чином, аби сприяти одержанню банківського прибутку чи створенню умов задля досягнення цієї мети в майбутньому;
• у процесі організації депозитної політики урізноманітнюють форми депозитів;
• забезпечують відповідність депозитних і активних операцій за термінами;
• надають перевагу строковим депозитам - як найбільш ліквідним пасивам банку;
• прагнуть, щоб резерви вільних коштів на депозитних рахунках були мінімальні;
• розширюють банківські послуги, підвищують якість і культуру обслуговування клієнтів, що сприятиме залученню депозитів.Процентна політика по залученню засобів.
У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Найважливішим інструментом депозитної політики є процент, який банк сплачує вкладникам за залучені ресурси. Залучені кошти за ціною можна поділити на “дешеві” й “дорогі”. До других належать депозити і залучені кошти.
За економічним змістом процентна ставка – це вартість (ціна) грошей протягом часу, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризиковості. Депозитна ставка є компенсацією власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання протягом обумовленого періоду часу. При виборі одного із напрямків вкладення інвестор прагне компенсувати втрачені можливості одержання доходів, які передбачені в інших варіантах. Щоб зацікавити вкладників у розміщенні грошей у банку, змусити їх відмовитися від інших варіантів, позичальники мають компенсувати йому середній рівень дохідності в економіці даної країни в цілому. Цей рівень майже дорівнює реальним темпам економічного росту за визначений період часу. В такий спосіб визначається позикова, або основна вартість позикових коштів, яка відбиває дійсне зростання, на противагу інфляційному росту цін на товари та послуги, і тому відома як реальна процентна ставка.
Реальна процентна ставка для будь-яких вкладень – це ставка на майбутній період і у момент інвестування вона невідома. Отже, розрахунки процентної ставки за депозитами ґрунтуються на оцінці чи прогнозі реального економічного росту, який очікується на період вкладення коштів. 
Розрахунки виконуються за функцією визначення майбутньої вартості грошей за формулою  26 :
де PV- теперішня вартість інвестицій; r – процентна ставка (річна, %);
n – кількість періодів вкладення коштів (роки).
Наступна проблема, з якою стикається інвестор, - це втрата купівельної спроможності грошових коштів протягом періоду вкладення внаслідок інфляційних процесів. у процесі визначення базової депозитної ставки необхідно враховувати також очікувані темпи інфляції. Втрата купівельної спроможності грошей стосується не лише основних сум інвестицій, а й процентних виплат реальної ставки. Тому на очікувані темпи інфляції необхідно скоригувати як основні суми, так і виплати за реальною ставкою.
Рівень процентної ставки з урахуванням темпів економічного росту і інфляції називають номінальною безризиковою ставкою. Взаємозв’язок між номінальною та реальною процентними ставками та рівнем очікуваної  інфляції відомий як ефект Фішера. Номінальна безризикова ставка визначається за формулою 27:

Вкладаючи  кошти в той чи інший банк, інвестор приймає на себе певний ризик, пов’язаний з ймовірністю неповернення, який визначається статистичними методами і показує кількість вкладів, які не будуть вчасно (або взагалі) повернуті в розрахунку на кожну сотню зроблених інвестицій. З огляду на ризик неповернення інвестор змушений підвищувати вимоги до рівня дохідності тих вкладів, які повертаються вчасно і з виплатою процентів, а також компенсувати втрати інфляційної премії та реальної ставки. Премія за ризик може включати компенсацію інших видів ризику, таких як ризик зміни процентної ставки, ризик тривалості періоду інвестування і такі інші. Розрахунок базової ринкової ставки з урахуванням реальних темпів економічного росту, інфляції та ризику виконується за попередньою формулою, але при цьому під PV розуміють суму коштів, які будуть повернені в  строк, тобто приймається до уваги ризик.
Схема складових процентної ставки має такий вигляд:
Темпи економічного росту + інфляційна премія = Номінальна безризикова ставка + Премія за ризик(спред) = базова ринкова ставка.    ( 28   )
За умов нестабільного економічного розвитку, що спостерігався в Україні протягом останнього десятиріччя передбачити рівень інфляції, визначити безризиковість банківської установи, а також спрогнозувати темпи росту не вдається навіть на мікроекономічному рівні. Тому вітчизняні банки при встановленні депозитної ставки орієнтуються на рівень облікової ставки НБУ, в якій врахований очікуваний рівень інфляції, та пропонують клієнтам плаваючу процентну ставку, яка переглядається в разі зміни облікової ставки. Несприятливі економічні процеси змушують банки перейти до короткострокового залучення коштів, коли депозити приймаються на такий період часу, у межах якого темпи інфляції більш чи менш точно можуть бути передбачені. Депозитна ставка банку здебільшого дещо нижча за облікову ставку, хоча іноді такі чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку та конкурентні позиції банків призводять до появи значних відхилень від цього правила.
Сплата процентів за депозитним рахунком – основна стаття витрат банку. Особливо це важливо для банків із високою питомою вагою залучених ресурсів у загальній сумі ресурсів. Отже, банки не зацікавлені у занадто високому рівні процентної ставки. Разом з тим, вони змушені підтримувати такий її рівень, який був би привабливим для клієнтів.
Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банків базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучених коштів, та витратами банку, пов’язаними з обслуговуванням кожного виду депозитного рахунку. Якщо операційні витрати банку за рахунками значні, наприклад, для розрахункових рахунків клієнтів, то ставка буде низькою або взагалі проценти не виплачуються. У такому разі з клієнтів, як правило, не стягується платня за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у прибутковіші операції (термінові депозити, цінні папери тощо), що для банків невигідно. Тому деякі з них намагаються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається шляхом установлення підвищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів. Іноді банки витрати з обслуговування депозитів перекладають на клієнта, стягують фіксовану комісійну винагороду або встановлюють вартість проведення кожної операції за рахунком і одночасно виплачують проценти за залишком коштів на клієнтському рахунку. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.
Банки можуть заінтересувати вкладників шляхом нарахування й сплати простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за внеском за формулою  29 :
де Д пр.пц. – дохід за простими процентами;  С – сума депозиту;
СТпр. – річна процентна ставка, %;   кдн. – кількість днів.
Дохід за складними процентами (нарахування процента на процент) визначається так. Після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховується процент і отримана величина приєднується до суми внеску; у наступному розрахунковому періоді процентна ставка застосовується до нової, вже збільшеної суми. Складні проценти доцільно використовувати у тому разі, коли виплата доходу закінчується після закінчення терміну дії внеску.
Одним із способів стимулювання внесків є застосування процентної ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.
З метою компенсації інфляційних витрат комерційні банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утримає із суми внеску.
Банки, які не мають на ринку репутації надійних та стабільних установ, змушені з метою залучення коштів клієнтів пропонувати високу депозитну ставку. У такому разі менеджмент банку повинен точно знати напрямки та обсяги можливого розміщення та їх дохідність. Значне підвищення депозитної ставки за відсутності високодохідних напрямів розміщення залучених ресурсів може призвести до появи від’ємного спреду, а отже, збиткової діяльності банку.
Банки встановлюють диференційовані процентні ставки залежно від виду депозитного рахунку, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу. Чим триваліший термін, тим вище процентні ставки. На рівень депозитної ставки вливають таку чинники, як попит і пропозиція грошових коштів на ринку, рівень ліквідності банку, строки та умови вкладів, правила обліку та оподаткування тощо. Але в основу формування депозитної ставки покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний рівень дохідності, що задовольняє інвестора у разі вкладення власних коштів у конкретний банк.
На попит і пропозицію, ціну ресурсів впливають: календар виплат заробітної плати, відпускних; терміни податкових платежів; нормативний чинник (звітні терміни формування обов’язкових резервів, зміна ставки обов’язкового резервування); облікова ставка НБУ; облігаційний чинник; обсяги поточних витрат за внутрішнім і зовнішнім боргом Мінфіну; курсові тенденції долара; урядова політика щодо кредитування; рішення міжнародних кредиторів України щодо термінів надання кредитів; бюджетний чинник (ухвалення бюджету з пакетом податкового законодавства). Іноді істотним ціноутворюючим чинником виступає репутація ринку, що купує, та самого банку.
Ринок депозитів юридичних осіб менш чутливий до коливань через те, що немає можливості швидко залучити або продати ресурси, а також орієнтації юридичних осіб у розміщенні вільних коштів в обслуговуючому банку.
Оскільки термін депозитів юридичних осіб, як правило, від одного місяця до трьох, а термін міжбанківських кредитів до одного місяця, то перші менш схильні до чинників короткострокового характеру й за своїм розміром більш тяжіють до ставок за депозитами фізичних осіб, ніж за ставками міжбанківського кредитування.
Депозитні ставки для фізичних осіб – це найменш схильна ціна ресурсів. Це зумовлено об’єктивними причинами: термін депозитів фізичних осіб найбільш тривалий, а отже, й не може зумовлювати дії всіх короткострокових чинників. Крім того, ринок приватних внесків є більш відкритим для широкого кола клієнтів порівняно з ринком міжбанківських кредитів або ринком депозитів для юридичних осіб, і тому банк, який має значну нішу на цьому ринку, буде проводити стабільну процентну політику й при цьому має враховувати політику банків-конкурентів. На цей ринок впливають чинники загального економічного розвитку економіки, наприклад, рівень інфляції, курс національної валюти, дисконтна ставка НБУ. Ставки за депозитами фізичних осіб мають особливості порівняно зі ставками за депозитами юридичних осіб і міжбанківськими кредитами. У зв’язку зі значними термінами, депозитна ставка буде залежати від періодичності виплати процентів за депозитами: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки. З метою залучення коштів банки можуть виплачувати проценти на вимогу клієнта (тобто щодня). Найчастіше виплата процентів здійснюється щомісяця. Для довгострокових депозитів може передбачатися щоквартальна виплата процентів або після закінчення терміну депозиту.
При купівлі будь-яких ресурсів банк має вибрати оптимальний ринок з погляду на ціни, стабільність і присутність на ринку. Найкраща можливість купити ресурси швидко – на ринку міжбанківських кредитів (особливо для філій колишніх спецбанків, які мають розгалужену філійну мережу). Можливість придбати ресурси негайно можливо на ринку приватних внесків і малоймовірно на ринку депозитів юридичних осіб. Але на ринку міжбанківських кредитів банк-покупець найменше може вплинути на ціну ресурсів. Вплив на ціну депозитів юридичних осіб значно менше. Тут є можливість і домовлятися, особливо якщо це клієнт вашого банку. На ринку приватних внесків  взагалі не запитується клієнта про прийнятність ставки. Однак необхідно враховувати ставку конкурентів, розміщених у прилеглих до  вкладних кас районах. З погляду надійності джерела ресурси також не однакові. Можливість купувати на міжбанківському ринку ресурси для конкретного банку різні. Найбільша вона для філій великих банків, найменша для новоутворених банків. Надійність депозитів юридичних осіб залежить від того, які клієнти є вкладниками. Найкращий варіант – якщо вкладником є клієнт банку із значними й систематичними надлишками коштів на поточному рахунку. Коли ж кошти на депозит розмістив клієнт іншого банку або ж ваш  клієнт у зв’язку з одиничними випадками надлишку засобів на поточному рахунку, то таке джерело не може вважатись надійним. Винятковими за надійністю вважаються внески приватних осіб.
ціноутворення на кошти на депозитних і поточних рахунках клієнтів відбувається інакше, ніж на депозитні кошти юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. Відмінні ознаки ціноутворення на цей вид ресурсів такі: процентна ставка за залишками на рахунках встановлюється у момент укладення договору на розрахунково-касове обслуговування і змінюється банком найчастіше на свій розсуд, рідко – з ініціативи клієнта; перегляд ставок здійснюється лише періодично; при встановленні процентної ставки банки реально враховують лише ставки обмеженої кількості банків-конкурентів, щоб зацікавити нових клієнтів в обслуговуванні; у разі зниження процентної ставки малоймовірні втрати клієнтів, оскільки доходи за залишками на рахунках не є визначальним чинником у виборі банку; процентні ставки можуть диференціюватися залежно від залишку на рахунку клієнта, хоча найчастіше однакові для всіх клієнтів; розмір процентної ставки на цей вид ресурсів у кілька разів нижчий, ніж за іншими джерелами.
Щоб оцінити процентну політику банку за пасивними операціями, аналізується вартість всіх залучених ресурсів. Основні напрямки такого аналізу: вивчення динаміки, в тому числі номінальної середньої ціни ресурсів комерційного банку; середньої номінальної процентної ставки за залученими ресурсами в цілому і за окремими видами їх; розрахунок реальної вартості ресурсів, включно з окремими видами їх; аналіз зміни частки процентних витрат за залученими ресурсами в загальному розмірі витрат комерційних банків; виявлення основного чинника подорожчання ресурсів банку.
Отже, пошук оптимального рівня депозитної ставки – складне завдання, яке повинен вирішувати менеджмент кожного банку самостійно залежно від ринкової ситуації, власних потреб та можливостей. Занадто низький рівень процентної ставки призводить до відпливу депозитів з банку, зменшення обсягів кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання доходів. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання процентних виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямів розміщення ресурсів спричинює до зменшення маржі або навіть завдає збитків.Проблеми формування депозитних ресурсів комерційних банків.
Період економічного зростання, який переживає Україна, важливо закріпити відповідною ефективною макроекономічною політикою уряду. Основою такої політики має стати політика зростання обсягів інвестицій у реальний сектор економіки. Депозитний ринок має стати однією з найважливіших цілей грошово-кредитної політики НБУ, саме він і забезпечує той відсоток залучення коштів комерційними банками, який визначає можливість їх інвестування в економіку. У свою чергу, зростання обсягу інвестицій є матеріальною основою для зростання грошових доходів населення і підприємців, а отже, у кінцевому результаті призведе до збільшення коштів на депозитних рахунках.
На сьогодні нові тенденції у розвитку банківського сектору визначаються посиленням конкуренції між банківськими інститутами і перш за все в традиційних сферах діяльності, тобто на депозитному та кредитному ринках. Актуальними нині є нецінові методи конкуренції, зокрема поліпшення якості обслуговування, збільшення асортименту банківських продуктів і поліпшення їхньої якості, а також проведення рекламних заходів на телебаченні, радіо і в пресі, використання прямої поштової реклами, зовнішньої реклами і реклами у мережі Інтернет. Щоб сформувати справедливу конкуренцію між суб’єктами фінансового ринку держава має протидіяти будь-яким проявам монополізму та недобросовісної конкуренції у банківській сфері, ухвалити окремий нормативно-правовий акт про конкуренцію у банківській сфері чи на ринку фінансових послуг. перед урядом та Національним банком України стоїть важливе завдання щодо підтримки мережі фінансових установ, які, у свою чергу, формують конкурентний ринок банківських послуг.
Банківський сектор в умовах перехідної економіки і нерозвиненості фінансового ринку повинен орієнтуватися передусім на проведення найпростіших і найтрадиційніших банківських операцій, оскільки наявна інфраструктура, інформаційне забезпечення, відсутність стабільно функціонуючих посередників фінансового ринку роблять операції з інвестування у цінні папери надзвичайно ризикованими. Пріоритетність у 1995-1998 роках для комерційних банків операцій на ринку ОВДП, по-перше, віддалила банківські інститути від депозитного ринку, по-друге, віддалила сам депозитний ринок від банківських інститутів через зростання їх проблемності та ризиковості.
Аналізуючи розвиток депозитного ринку в Україні необхідно виходити із взаємозв’язку між процесами, які відбуваються на грошово-кредитному ринку та в економіці у цілому. Фінансові кризи 1997-1998 років дестабілізували депозитний ринок в Україні. В цей період знизилася зацікавленість комерційних банків у збільшенні власних пасивів у зв’язку з активізацією своєї діяльності на ринку ОВДП та міжбанківському кредитному ринку. Коливання гривні призвело до зростання обсягів залишків на депозитних рахунках в іноземній валюті. У цей період населення і підприємці перебували під психологічним тиском політики частої зміни валютних коридорів, а тому намагалися зберігати свої кошти на депозитах в іноземній валюті, хоч при цьому отримували значно нижчий відсоток доходу.
Перегляд політики комерційних банків із 1999 року визначився новими пріоритетами і орієнтацією на реальний сектор економіки. У такій ситуації об’єктивно виникла потреба в недорогих і середньо- та довгострокових кредитних ресурсах. Використання короткострокових міжбанківських кредитів вигідне тільки для спекулятивних операцій із цінними паперами й іноземною валютою. Із падінням обсягів цих операцій комерційні банки активізували свою роботу з населенням та підприємствами, що об’єктивно привело до зростання обсягів депозитного ринку і загострення конкуренції на ньому. Економічною передумовою зростання обсягів депозитів і вкладів населення у комерційні банки стали позитивні тенденції щодо зростання грошових доходів та заробітної плати громадян України.
в умовах загального економічного зростання в Україні протягом 2000-2001 років знайшло своє відображення збільшення частки вкладів фізичних осіб, коштів бюджету та позабюджетних фондів. При цьому зменшилася частка коштів суб’єктів господарювання, коштів НБУ та цінних паперів власного боргу.
Сучасний стан депозитного ринку характеризується зміною політики комерційних банків щодо формування власних пасивів за рахунок залучення коштів на депозитні рахунки. Комерційні банки перейшли від політики збільшення загальних обсягів залучення коштів на депозитні рахунки до політики “ефективного” зростання залишків на депозитних рахунках. Це виявляється в оптимізації структури депозитних вкладів за такими критеріями: 1) пропорції між вкладами в іноземній та національній валюті; 2) пропорції між видами вкладів за строками погашення; 3) оптимізації ціни за видами залучених коштів.
Ненадійність банківських інститутів стала однією із головних причин слабкого розвитку депозитного ринку. Відсутність надійної та ефективної системи страхування вкладів громадян і підприємств в умовах нестабільності окремих банківських інститутів зробила депозитний ринок в Україні одним із найризикованіших і недостатньо контрольованих із боку НБУ і держави.
До впровадження проекту структурної перебудови фінансового сектору в Україні діяла доволі примітивна система страхування вкладів фізичних осіб: банки мали купувати держоблігації у співвідношенні до обсягу залучених вкладів фізичних осіб, який дорівнював нормативу обов’язкового резервування. Ці держоблігації блокувалися на спеціальному депо-рахунку в національному банку й враховувалися як складова обов’язкових резервів.
Для зменшення ризику кризи банківської системи через втрату ліквідності з зв’язку з масовим зняттям депозитів Указом Президента України від 10.09.1998 р. №996/98 “про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків України” було створено спеціальний Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно з Указом кожний вкладник у разі банкрутства банку має змогу отримати повну суму свого вкладу та процентів за ним, але не більше як 500 грн. Однак впровадження нової системи страхування депозитів супроводжувалося низкою негативних моментів. По-перше, указом не передбачалися права Фонду у разі здійснення виплат на користь вкладників того чи іншого банку-банкрута набувати статусу першочергового кредитора цього банку. По-друге, в процесі впровадження нової системи страхування депозитів постраждали як банки, так і вкладники. Річ у тому, що до формування досить великого обсягу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Національний банк вирішив зберегти і стару систему, тобто резервування цінних паперів на депо-рахунках у Національному банку – Спеціальному фонді страхування вкладів фізичних осіб. При цьому за рішенням правління НБУ цей фонд виведено зі складу обов’язкових резервів і встановлено відсоток резервування до нього, що дорівнює 10% від обсягу залучених вкладів фізичних осіб. Усе це призвело до того, що такий пасив, як вклади громадян, виявився для банків абсолютно невигідним. Результатом стало стрімке зниження влітку 1999 року процентних ставок за депозитами фізичних осіб, а кілька банків взагалі відмовилися працювати з населенням. Лише восени 2000 року НБУ скасував Спеціальний фонд страхування, дещо нормалізувавши ситуацію у цьому напрямі.
Верховна Рада на 5 липня 2001 року прийняла нову редакцію Закону “Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб”. Фонд гарантує кожному вкладнику банку-учаснику відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, у сумі 1,2 тис. грн. станом на той день, коли вклад став недоступним. Двічі на рік банки-учасники повинні перераховувати до фонду 0,25% загальної суми за вкладами станом на 31 грудня року, що передує звітному, і 30 червня поточного року. Дещо пізніше, 30.08.2002 р. спільною постановою Кабінет Міністрів і НБУ було прийнято Положення про фонд гарантування вкладів фізичних осіб, за яким збільшення суми відшкодування за вкладами дасть змогу банкам залучити додаткові кошти фізичних осіб. Чим більша сума гарантії, тим краще для банків. Але ця зміна несуттєва, оскільки зараз 1200 грн. - це ті самі 200 дол., що і початкові 500 грн. у 1998 році. Середній клас понесе у банк гроші, якщо сума відшкодування становитиме не менш як 500 дол. Для порівняння: сума відшкодування для кожного вкладника в державах Європейського союзу становить 20 тис. євро. Це залишає надію на те, що за умови сприятливої економічної кон’юнктури сума гарантованого відшкодування зростатиме, що, означатиме зростання довіри до банків і забезпечуватиме їм достатній приплив коштів для подальшої успішної діяльності.
Ефективним механізмом залучення коштів громадян і підприємців у банківську систему України на сьогодні може стати випуск державних облігацій. Але розміщення державних зобов’язань має враховувати помилки формування та функціонування ринку ОВДП у 1995-1998 роках. Головною метою ринку державних цінних паперів повинне стати не отримання надприбутків суб’єктами ринку цінних паперів, а залучення й ефективне використання тимчасово вільних коштів державою для інвестиційних та інноваційних процесів. Ринок ОВДП має діяти паралельно з депозитним ринком, але не стати його альтернативою. Вільний доступ усіх суб’єктів, населення і підприємців дасть змогу створити умови для вільної і чесної конкуренції. Конкуренція між депозитними вкладами і ОВДП не буде надто гострою, бо кожний ринок матиме своїх потенційних клієнтів і свої умови до залучення їхніх коштів, тобто вони доповнюють один одного. При цьому ліквідніші державні зобов’язання мають бути менш прибутковими, але більш доступними й ходовими на грошово-кредитному ринку.
На сьогоднішньому етапі актуальною є боротьба з відмиванням “брудних грошей”, які одержані злочинним шляхом. Інформація про операції фізичних осіб надається тільки на запити або рішення судів. Відповідно до зобов’язань України, які випливають із міжнародної конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів одержаних злочинним шляхом (ратифікована Верховною Радою України 17.12.1997 року), комерційні банки зобов’язані ідентифікувати усіх осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції.
У грудні 2000 року на засіданні міністрів економіки та фінансів Європейського союзу 11 держав-членів домовилися про єдиний порядок оподаткування банківських вкладів, яким змінюється принцип непорушності таємниці вкладів. Основна мета угоди – боротьба з ухиленням від сплати податків. Відповідно до нових правил податкові відомства ЄС обмінюватимуться інформацією про громадян, які розміщують  свої вклади в банках інших держав Європи з метою ухилення від сплати податків. Фінансисти ЄС домовилися про те, що 75% податку на банківський вклад нерезидента спрямовуватиметься до бюджету його країни, а решта залишиться тій країні, на території якої цей вклад розміщено.
Комерційні банки перейшли від політики масового залучення коштів клієнтів на рахунки до тактики формування оптимальної структури банківських пасивів. Це виявляється у проведенні комерційними банками окремих акцій збільшення відсотків нарахувань на вклади клієнтів, визначення диференціації відсотків за різними видами вкладів залежно від валюти і строків, стимулювання клієнтів через систему маркетингових послуг, аукціони та інші форми заохочення до збільшення обсягів заощаджень на умовах, що найвигідніші для комерційного банку. Такий підхід потребує від комерційного банку якіснішої системи управління залученими коштами, оптимізації використання останніх на основі наукового прогнозу наявних тенденцій грошово-кредитного ринку та макроекономічних процесів у цілому.
Отже, як бачимо, сьогодні кожен комерційний банк залежно від його становища на кредитному ринку і видів активних операцій, які він проводить, намагається сформувати оптимальну структуру власних пасивів. Зменшення різниці між відсотковими ставками на депозитному і кредитному ринках визначає необхідність оптимізації і відповідно ефективності використання залучених коштів комерційними банками.

 

Яндекс.Метрика >