...
Безготівкові розрахунки: суть, принципи організації та форми. PDF Печать E-mail

Безготівкові розрахунки: суть, принципи організації та форми.

Відповідно до законів України  Про Національний банк України, Про банки і банківську діяльність з метою проведення нормативно-правових актів НБУ щодо порядку здійснення безготівкових розрахунків в установах банків у відповідність з законодавством Правління Національного банку Постановою від 29 березня 2001р.№135, затверджено нову інструкцію „Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України.
Та частина платіжного обороту, яка проводиться на рахунках у банках, а не готівкою, - називається безготівковим платіжним оборотом.
Зміст і мета безготівкового платіжного обороту - оплата без використання готівкових грошей. Платник і одержувач коштів використовують поточні рахунки. Операція може бути проведена як в одному банку, так і між різними кредитними установами.
Це дуже зручно для клієнтів. Вони можуть здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати.
Механізм безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообіг визначає Інструкція Національного банку України “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”. Ця Інструкція дозволяє суб’єктам підприємницької діяльності вільно обирати форми розрахунків, попередньо закріпивши їх договорами. Але, у свою чергу, банки повинні вивчати стан розрахунків і пропонувати клієнтам використовувати найбільш доцільні форми, враховуючи специфіку їх діяльності й організації взаємних відносин.
Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперервний хід реалізації продукції.
Основою безготівкового обороту є те, що платежі здійснюються банками на доручення клієнта шляхом списання коштів з його рахунку і зарахування їх на рахунок одержувача, вказаного клієнтом. Коли рахунки відкриті в різних банках, міжбанківські розрахунки проводяться з допомогою системи кореспондентських відносин. Отже, у платіжному обороті діють не тільки рахунки платника й одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують.
Організація безготівкових розрахунків підпорядковується відповідним принципам і вимогам (рис. 1.)

Рис. 1. Принципи, на яких базується організація безготівкових розрахунків.

Рис. 2. Класифікація розрахункових операцій.
Відповідно до розрахункових і платіжних документів, що обслуговують платіжний оборот, безготівкові розрахунки в Україні здійснюються в таких формах:
· платіжними дорученнями;
· платіжними вимогами-дорученнями;
· чеками;
· акредитивами;
· векселями;
· платіжними вимогами;
· факторингом;
· платіжними картками;
· інкасовими дорученнями.

За будь-якої форми безготівкових розрахунків користуються тим чи іншим способом платежу. Який визначається порядком та умовами виконання суб’єктами господарської діяльності грошових зобов’язань одного перед одним.

У вітчизняній практиці міжгосподарських безготівкових розрахунків способи платежу класифікують:
· за терміном виконання;
· за джерелами коштів, призначених для здійснення платежу;
· за способом перерахування коштів.
Залежно від терміну виконання платежі поділяють на:
· строковий, коли кожна поставка оплачується негайно;
· достроковий:
- авансовий платіж, коли оплата (але тільки її частина) передує відвантаженню товару;
- попередня оплата, коли отримувачу перераховують всю суму до моменту відвантаження товару;
· прострочений – не сплачений вчасно;
· пролонгований, такий, виконання якого за домовленістю сторін перенесено на пізніший термін.

Залежно від джерел коштів призначених для здійснення платежу:
· за рахунок власних коштів платника, коли платіж здійснюють із рахунку платника в банку;
· за рахунок банківського кредиту;
· за рахунок комерційного кредиту.

Залежно від способу перерахування коштів:
· прямим перерахуванням з рахунку платника з рахунку платника на рахунок бенефіціара;
· заліком взаємних вимог, коли взаємні зобов’язання боржника й кредитора погашають у рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюють платіж на загальних підставах;
· періодичними перерахуваннями (плановими платежами), коли розрахунки провадять на за кожну окрему поставку, а періодично, в передбачені договором терміни. У такому разі розмір платежу визначають з урахуванням плану поставок і коригують залежно від результатів звірки від розрахунків за період, передбачений договором.
Кожній формі безготівкового розрахунку властива своя схема документообігу, що ґрунтується на техніці проходження розрахункового чи платіжного документа через банки від моменту його виписування до моменту його оплати і зарахування коштів на рахунок бенефіціара.

В основу розрахунків платіжними дорученнями покладено розрахунковий документ “платіжне доручення” – письмове розпорядження платника до банку, який його обслуговує про списання з його рахунку певної суми й зарахування її на рахунок одержувача, зазначеного в дорученні.

В основу чекової форми розрахунків покладено розрахунковий чек – платіжний документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банківській установі (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекоутримувачеві (пред’явникові чека) зазначену в чеку суму.
Розрахунки за допомогою акредитивів — розповсюджена форма розрахунків в ринковій економіці. Застосовується вона переважно в розрахунках за товари і послуги, коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати, а також в міжнародних розрахунках.

Складність відносин між постачальником та покупцем визначає різноманітність видів акредитивів. Вони можуть бути:

· покриті і непокриті (гарантовані);

· відзивні та безвідзивні;

· відкриті в банку платника та в банку постачальника;

· з оплатою документів за акцептом уповноваженого платника і без акцепту.
Одним з важливих об’єктів регулювання банківської діяльності на макрорівні є операції банків з векселями. Не дивлячись на це у даний час вексельні операції в порівнянні з іншими банківськими операціями найменш розвинуті. Проте, як засвідчує світовий досвід, формування ринку векселів є важливою умовою переходу до ринкових відносин у сфері грошово-кредитного регулювання. Функціональне завдання ринку векселів лежить в підрозділі в основному короткострокових грошових коштів, а його об’єктами виступають комерційні та фінансові векселі.
У більшості країн світу національне вексельне законодавство побудовано переважно на основі положень міжнародної Женевської конвенції про векселі (1930р.). Але є країни наприклад Англія, США, в яких нормативні акти не співпадають з положеннями цього міжнародного документа.
В Україні розпочався процес поступового запровадження вексельного обігу. Підприємствам, організаціям, установам вперше було дозволено застосовувати векселі в розрахунках законом України “Про підприємства в Україні”, прийнятим в 1991р.  Крім того, Верховна Рада України 17 червня 1992р. прийняла постанову “Про застосування векселів у господарському обороті України”, згідно з якою запроваджувався вексельний обіг з використанням векселів відповідно до “Закону про переказний і простий вексель”, прийнятого Женевською конвенцією в 1930 році, це відкрило шлях для вступу України в міжнародний вексельний обіг.
Наступним кроком в розвитку вексельного обігу стало затвердження Національним банком України 25 лютого 1993 року “Порядку проведення банками операцій з векселями” яким на сьогоднішній час і регулюється здійснення операцій з векселями комерційними банками.
Згідно вексельного законодавства можна дати таке визначення: вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселевласнику).
Вексель – це один з важливих кредитно-розрахункових документів. Він виконує ряд функцій, в тому числі платіжного документа, що передається однією особою іншій замість грошового платежу, може використовуватись як інструмент для інкасування боргу та ін. Векселі бувають двох видів: прості і переказні.
Простий вексель являє собою просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця (юридичної особи, яка видала вексель) сплатити визначену суму. За простим векселем векселедавець сам приймає на себе безумовне зобов’язання платежу, тобто є одночасно і платником за векселем, якщо він не призначив платником яку-небудь третю особу.
В практиці вексельних розрахунків частіше всього використовується переказний вексель. Переказний вексель (тратта) має форму нічим не обумовленого наказу векселедавця (трасанта) платнику (трасату) здійснити платіж визначеній особі (ремітенту) чи за наказом визначеної особи. Щоб наказ кредитора-трасанта мав платіжну силу, боржник-трасат повинен підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений термін. Така згода у письмовій формі на титульній стороні векселя називається акцептом. Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого, є головними
вексельними боржниками і відповідають за оплату векселя у визначений строк.

Факторинг

Факторинг є ризикованим, але високоприбутковим банківським бізнесом, ефективним знаряддям фінансового маркетингу, однієї з форм інтегрування банківських операцій, що найбільш пристосовані до сучасних процесів розвитку економіки.

Термін «факторинг» від англійського   посередник, агент. У факторингових операціях беруть участь три сторони:

· фактор-посередник, яким може бути комерційний чи банк спеціалізована факторингова компанія;

· постачальник;

· покупець.

У світовій практиці під факторингом розуміється ряд комісійно-посередницьких послуг, що робляться фактором клієнту в процесі здійснення останнім розрахунків за товари і послуги і що сполучаються, як правило, із кредитуванням його оборотного капіталу.

Основна мета факторингового обслуговування — інкасувати дебіторських рахунків своїх клієнтів і одержання належних на їх користь платежів. Ця послуга може виявлятися фактором клієнту як без фінансування, так і з фінансуванням.

У першому випадку клієнт факторингової компанії, відвантаживши продукцію, пред'являє рахунка своєму покупцю за посередництвом компанії, задача якої одержати на користь клієнта платіж у терміни відповідно до господарського договору (звичайно від 30 до 120 днів).
У випадку інкасування рахунків з фінансуванням факторингова компанія купує рахунки-фактури в клієнта на умовах негайної оплати 80—90% вартості відвантаження, тобто авансує оборотний капітал свого клієнта (дисконтування рахівниць-фактур). Резервні 10-20% вартості відвантаження клієнту не виплачуються, а бронюються на окремому рахунку на випадок претензій на його адресу від покупця по якості продукції, її ціні і т.п. Одержання такої послуги найбільше повно відповідає потребам функціонуючих підприємств, тому що дозволяє їм за допомогою факторингу перетворити продаж з відстрочкою платежу в продаж з негайною оплатою й

у такий спосіб прискорити рух свого капіталу.
Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій здійснення платежів. “Електронні гроші” широко залучаються до обігу і стають важливим елементом фінансової інфраструктури економічно розвинених країн.  На початок сторiнки

 

Яндекс.Метрика >