...
Конспект уроку: Різноманітність плоских червів PDF Печать E-mail

 

Мета: ознайомити учнів з різноманітністю плоских червів.

Обладнання й матеріали: підручник [1], зошит [3], фотографії, малюнки, плакати, схеми, що дозволяють ілюструвати особливості представників типу Плоскі черви, їхню різноманітність.

Базові поняття й терміни: плоскі черви, війчасті черви, стьожкові черви, сисуни.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

I.Організаційний етап

II.Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності

Обговорення питання

Як людина може заразитися паразитичними червами?

III. Вивчення нового матеріалуРозповідь учителя з елементами бесіди

1. Різноманітність плоских червів

Клас Війчасті черви, або Турбелярії. Найбільш звичайні представники цієї групи -— планарії, що живуть у ставках і річках. Війчасті черви живуть або у воді, або в ґрунті. Паразитів серед них мало. Тіло покрите війками, а в епідермісі знаходяться численні залози, що виробляють слизуватий секрет.

Клас Сисуни, або Тремадоти — паразити. Ці черви паразитують або на (ектопаразити), або усередині (ендопаразити) інших тварин. Тіло покрите кутикулою, присутні одна або більше присосок для прикріплення до хазяїна. Високо розвинена репродуктивна система (пристосування до паразитичного способу життя). Більшість з них гермафродити. Життєвий цикл ектопаразитів звичайно нескладний і не вимагає зміни хазяїв, що належать до різних видів. Однак для деяких трематод, особливо ендопаразитів, така зміна обов’язкова: у Кожному хазяїні протікає певна стадія розвитку черва. Так, доросла печінкова двоустка вражає печінку деяких ссавців, включаючи людину, а її личинки живуть у прісноводному равлику (малому ставковику).

Клас Стьожкові черви, або Цестоди — теж паразити. Сплющене стьожкоподібне тіло звичайно складається із члециків (їх сотні у деяких видів довжиною до 12 м), кожний з яких містить повну гермафродитну статеву систему. Нові членики утворюються поблизу голови черва в результаті безперервного брунькування, тому можна сказати, що статеве розмноження ніби сполучається з безстатевим. Травна система відсутня — поживні речовини всмоктуються усією поверхнею тіла. На голові знаходяться різного роду присоски й гачки, якими паразит прикріплюється зсередини до стінки кишечника хазяїна.

Для завершейня циклу розвитку звичайно необхідні два або більше хазяїв, що належать до різних видів. До поширених паразитів людини належить в класі Цестоди також ехінокок, стьожак широкий і бичачий ціп’як.

2. Паразитичні плоскі черви

Перш ніж розповідати про конкретні гельмінти і їхні життєві цикли, треба звернути увагу на те, що всі паразитичні форми набули в процесі еволюції певні пристосування до паразитизму.

Спільними пристосуваннями до паразитизму є:

наявність захисного покриву (кутикули) на тілі паразита, що перешкоджає перетравлюванню соками хазяїна;

різноманітні органи прикріплення до тіла хазяїна: присоски, гаки й ін.;регресивний розвиток нервової системи й органів чуття;

просто влаштована травна система або її відсутність;

надзвичайно висока плідність;

ускладнення циклу розвитку, що полягає в чергуванні способів розмноження й зміні хазяїв.

В організмі основного хазяїна відбувається статеве розмноження черва, в організмі проміжного хазяїна — безстатеве розмноження. Зміна хазяїв у циклі розвитку сприяє розселенню паразита, а також оберігає основного хазяїна від надмірного перенаселення паразитами і його загибелі.

Паразитичні черви одержали загальну назву — гельмінти. Наука, що вивчає паразитичних червів, називається гельмінтологією.

Печінковий сисун — гельмінт, що поселяється в жовчних протоках рогатої худоби (рідко людини) і живиться кров’ю й поживними речовинами, накопиченими в клітинах печінки. Тіло листоподібне, сплющене, довжиною до 5 см, покрите щільною кутикулою. (Печінковий сисун належить до плоских червів.) Органами прикріплення до тіла хазяїна служать дві присоски: передня — ротова і черевна. Травна й видільна системи принципово не відрізняються від таких, як у війчастих червів. Спрощення нервової системи виражається у зменшенні розмірів головного ганглія. Органи чуття розвинені слабко.

Цикл розвитку сисуна складний, зі зміною декількох партеногене тичних поколінь й одного статевого. Після внутрішнього запліднення й дозрівання яйця повинні потрапити у воду, де з них виходить плаваюча личинка. Знайшовши равлика — малого ставковика, вона проникає в його тіло. У ньому личинка черва проходить ряд перетворень і партеногенетично двічі розмножується. У результаті утворюється покоління личинок, які за будовою схожі на дорослого сисуна, але мають мускулистий хвостовий придаток. На цій стадії личинки залишають тіло ставковика (проміжного хазяїна), потрапляють у воду й осідають на прибережній рослинності. Тут вони втрачають хвіст і покриваються щільною захисною оболонкою. Із зеленим кормом цисти можуть потрапити в організм свійських тварин (основний хазяїн), де перетворюються у дорослих печінкових сисунів. Людина може заразитися ними при вживанні сирої води з водойми, а також овочів і фруктів, вимитих цією водою.

Профілактичні заходи: знищення в місцевих водоймах малих ставко виків і кип’ятіння води.

Найбільш відомими представниками паразитичних круглих червів людини є аскарида людська, гостриця дитяча, волосоголовець, трихіна, а рослин — картопляні, бурякові, суничні, пшеничні, цибульна нематоди.

Стьожак широкий — паразит людини, живе в тонких кишках. Ланцюжок з 3—4 тисяч члеників може досягати довжини понад 9 метрів. За голівкою й тонкою шийкою йдуть членики, ширина яких більша довжини. Середину й задню частину ланцюжка займають зрілі членики. Яйця у великій кількості потрапляють у просвіт кишки й виводяться з випорожненнями.

Розвиток широкого стьожака відбувається за участю двох проміжних хазяїв, роль яких виконують веслоногі рачки (циклопи й діаптомуси) і різні види риб. Уживання в їжу свіжопросоленої ікри, недостатньо провареної, прожареної або в’яленої риби призводить до зараження широким стьожаком.

Стьожак широко розповсюджений у Європі й Азії, а тепер і в Північній Америці. Частіше зустрічається там, де населення харчується прісноводною рибою.

Симптоми зараження приблизно однакові для усіх кишкових стьожкових червів, насамперед це різні порушення травлення. При довгому перебуванні паразита в кишечнику починається поступове наростання загальної слабкості, втоми й недокрів’я.

Захиститися від широкого стьожака можна добре проварюючи або прожарюючи рибу.

Ехінокок. Статевозріла форма ехінокока складається всього з 3—4 члеників і досягає 5 мм довжини, однак фіни хробака утворюють міхур, що досягає розмірів яблука, а іноді дитячої голови. Сам ціп’як живе в тонкій кишці собаки, лисиці й вовка, а стадію фіни проходить у різних органах (особливо в печінці й легенях) великої рогатої худоби, овець, свиней, рідше коней, кроликів, а також і людини. У худоби зараження відбувається при поїданні разом із травою яєць ехінокока, що потрапили на траву з екскрементів собак. Людина заражається при необережному поводженні із собаками. Яйця ехінокока такі малі (35 мкм' довжиною), що легко можуть потрапити до рота, якщо не мити руки перед їдою після того, як гладили зараженого собаку. Те ж саме може трапитися, якщо дозволити собаці лизати собі руки або обличчя. Собаки ж заражаються фінами ехінокока, поїдаючи нутрощі зараженої рогатої худоби й свиней.

З яєць ехінокока, що потрапили в кишечник, з’являються зародки з шістьма гачками, що проникають через стінки кишечнику й розносяться із кров’ю по організму та осідають у різних органах, наприклад у легенях. Розвиток зародків ехінокока відбувається дуже повільно. Через місяць після зараження пухирець фіни досягає 1 мм у діаметрі й тільки через 5 місяців — 1 см у поперечнику. Фіна розвивається, росте роками й формує на своїй внутрішній стінці дочірні міхурці із численними голівками.

Шкідливий вплив ехінокока залежить у кожному випадку цілком від його величини й місцезнаходження. Ехінококи невеликих розмірів іноді залишаються зовсім непоміченими хворими й виявляються лише випадково. Навпаки, великі ехінококи не лише руйнують орган, у якому оселилися, але й механічно подразнюють сусідні частини організму, надавлюючи на нерви, кровоносні судини. Позбутися ехінокока можна лише хірургічним шляхом.

IV.Узагальнення, систематизація й контроль знань і вмінь учнів

Робота з підручником

Школярі працюють із малюнками на с. 68—69, ознайомлюючись із життєвими циклами печінкового сисуна й свинячого ціп’яка. Потім вони читають текст про ці життєві цикли на с. 67—69.

Перевірити свої знання про життєві цикли учні можуть, відповівши на запитання 4, 5 на с. 70.

Робота в зошиті.

Виконати завдпанння в зошиті [3, с. 22—23].

V.Самостійна робота учнів

Учні ознайомлюються з рубрикою «Запам’ятайте найважливіше» на с. 70, при необхідності записують висновки в зошит.

VI.Підсумки уроку

Школярі самостійно підбивають підсумок уроку, звертаючи увагу на ті нові знання, яких вони набули в процесі цього уроку.

VII.Домашнє завдання

У підручнику [1] прочитати § 16, відповісти на запитання 1—2, 6—8 після параграфа на с. 70.

У зошиті [3, с. 22—23] виконати завдання.

 

Яндекс.Метрика >