...
Конспект уроку: Охорона природи PDF Печать E-mail

 

Мета. Розширити знання учнів про охорону природи.

Основні поняття і терміни: заповідники, Червона книга, зникаючі види, рідкісні види.

Методи і методичні прийоми: словесні (розповідь, бесіда, розповідь з елементами бесіди); репродуктивні (бесіда) та пошукові (евристична бесіда, створення та розв’язування проблемних ситуацій); інтерактивні методи — “Мікрофон” та “Займи позицію”.

Обладнання: зображення рідкісних рослин своєї місцевості, карта заповідних зон України.

Тип уроку: засвоєння нових знань (урок-круглий стіл).

Структура уроку

Етапи уроку

Час, хв.

1.

Організаційний момент.

2

2.

Повідомлення теми, мети та завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.

3

3.

Сприйняття і первинне осмислення нового матеріалу.

20

4.

Узагальнення і систематизація вивченого.

15

5.

Підсумки уроку, аргументація оцінок.

3

6.

Домашнє завдання.

2

Хід уроку

1. Організаційний момент.

2. Повідомлення теми, мети та завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Перед заняттям у кабінеті розставити столи і стільці біля них у формі кола. Учні заздалегідь дізнаються про форму проведення уроку і готуються до нього. Для цього їм пропонуються питання для обдумування:

• Чому виникла проблема охорона природи?

• Як людина намагається зберегти видове різноманіття?

• Що таке заповідники, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади?

• Які ви знаєте заповідники, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади на території України?

• Що ви знаєте про Червону і Зелену книги?

На початку уроку всі обговорюють питання: Чому виникла проблема охорони природи? (Інтерактивний метод — “Мікрофон”: учні начебто говорять у мікрофон, передають його по кругу. Ніхто не має права перебивати доповідача). Після цього школярі виступають із повідомленнями. Після кожного повідомлення вони обговорюють проблему, ставлять запитання.

3. Сприйняття і первинне осмислення нового матеріалу.

Перший учень. Сьогодні вченими описано близько 1,7 млн. сучасних видів, із них порівняно добре вивчено приблизно 3 %. Відносно вивченими вважаються 400-700 тис. видів, більш як половина залишаються практично невивченими — вони представлені тільки одиничними гербарними екземплярами, одиничними тушками, черепами, іншими рештками чи навіть одиничними описами. За оцінками спеціалістів, іще від 15 до 20 млн. видів, які існують нині на планеті, людству поки що взагалі не відомі.

Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видоутворення, але інтенсифікував процеси вимирання видів. Це відбувається через руйнування місць проживання видів, надмірну економічну експлуатацію окремих видів (масовий відстріл тварин, хижацьке рибальство, вирубування комерційно цінних видів дерев тощо), конкуренцію з екзотичними видами “чужих” фаун і флор, екстенсивне нарощування масштабів сільськогосподарської діяльності (передусім вирубування лісів і розорювання під сільськогосподарські угіддя цілинних земель), глобальне техногенне забруднення біосфери.

За сучасними оцінками, сьогодні темпи вимирання видів під антропогенним пресом перевищують темпи природного вимирання в 100-1000 разів, і навіть якщо ці темпи залишаться на нинішньому рівні (а поки що вони наростають), через 50-100 років планета втратить від 25 до 50 % сучасної видової різноманітності! Мільйони (а можливо, десятки мільйонів) видів можуть зникнути швидше, ніж людство дізнається про їхнє існування.

Другий учень. У 1948 р. при ООН було створено спеціальну Комісію з охорони видів рослин і тварин, що зникають, а з часом — Міжнародну Червону книгу, куди заносять дані про всі види рослин і тварин, які опинилися на межі вимирання, ідея створення Червоної книги належить англійському зоологові П. Скотту. Міжнародна Червона книга складається з кількох солідних томів. До неї внесено близько 300 видів і підвидів ссавців, близько 300 видів птахів, понад 100 видів плазунів, близько 40 видів земноводних, понад 250 видів вищих рослин. У Червоній книзі є також і “чорний список”, куди заносять тварин і рослини, які зникли на планеті після 1600 р. Види, внесені до Червоної книги, підлягають обов’язковій міжнародній і державній охороні, вони є об’єктами численних міждержавних угод, договорів, наукових проектів.

З 1970 по 1999 р. кількість видів, яким загрожує повне вимирання, зросла з 92 до 550.

Сьогодні, крім Міжнародної Червоної книги, всі розвинені країни створюють національні Червоні книги. В Україні першу Червону книгу випущено в 1980 p., а через два роки ухвалено Закон про Червону книгу України, який закріпив її в статусі державного документа. В 1994 й 1996 р. Червону книгу України було перевидано вже удвох томах. Кількість видів, які в нашій країні опинилися перед загрозою зникнення, стрімко зростає. Наприклад, якщо до першого видання Червоної книги України було внесено 151 вид вищих рослин і 29 — ссавців, то до другого — вже 467 і 41 відповідно.

Подібно до Червоної книги, сьогодні складаються списки рідкісних екосистем і тих, що зникають, а отже, потребують особливої охорони. Такі списки називають Зеленою книгою. Не викликає сумніву, що Зелена книга найближчим часом набуде статусу державного документа, як і Червона книга.

Третій учень. Заповідна справа — це теорія й практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманітності — популяції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об’єктів, що охороняються, та її площею. Серед заповідних територій найвищий ранг мають заповідники й національні природні парки, потім — заказники й заповідно-мисливські господарства, а також пам’ятки природи.

Заповідник — це виділені державою території й акваторії, в межах яких охороняються природні об'єкти, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: типові чи рідкісні ландшафти, еталонні ділянки природного середовища, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із характерним генофондом тощо. Заповідники беруться під охорону закону, на їхній території категорично забороняються всі види господарської діяльності (мисливство, рибальство, вилов тварин, усі види лісокористування, заготівля сіна, лікарських трав, збирання квітів, випасання худоби), застосування будь-яких хімічних засобів, шумових дій. У заповіднику вводиться певний заповідний режим. Це або абсолютне заповідання, тобто цілковите невтручання людей у природні процеси, або заповідання обмежене, за якого для досягнення максимальної природної рівноваги й максимального збереження екосистем допускається здійснення певних біотехнологічних заходів (наприклад, вилов тварин, що надміру розмножилися, створення штучних водопоїв, протиерозійний захист тощо). Всього у світі створено більш як 11 тис. заповідних територій, що мають статус заповідника чи національного парку.

Заповідники, які являють собою найхарактернішу еталонну ділянку біосфери даної фізико-географічної зони або видового складу й де діє режим абсолютного заповідання, мають найвищий статус — це біосферні (або еталонні) заповідники.

Четвертий учень. Розповідь з демонструванням об’єктів на карті. Сьогодні в світі є близько 350 біосферних заповідників, і чотири з них розташовані на території України: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський та Дунайський. У заповідниках із нижчим статусом на більшості території вводиться режим обмеженого заповідання, хоч обов’язково є також і ділянки абсолютної заповідності. В Україні 17 таких заповідних територій: на Поліссі це Поліський і Рівненський заповідники; в Лісостепу — заповідники Канівський, Дніпровсько- Орільський, Розточчя та Медобори; в степовій зоні — Український степовий, Луганський та Єланецький степ; у Карпатах — заповідник Горгани; в Криму — заповідники Карадазький, Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, Казантипський, Опукський і Мис Мартьян; у Прикарпатті - Черемський заповідник.

П’ятий учень. Національні природні парки — це території, що створюються для збереження природних комплексів, які мають екологічну, історичну й естетичну цінність завдяки сприятливому поєднанню природних і культурних ландшафтів, і для використання їх у рекреаційних, виховних, наукових і просвітницьких цілях. В Україні є 11 національних парків, таких як Шацькі озера, Подільські Товтри, озеро Синевир тощо.

Заказники — це території й акваторії, на яких охороняються окремі види рослин і тварин або природні комплекси (озера, болота, ділянки лісу чи степу з рідкісними видами рослин або тварин, печери, території з унікальними геологічними утвореннями тощо). На території заказників дозволяється обмежена господарська діяльність, але тільки така, що не завдає шкоди об’єктам, які охороняються (наприклад, обмежена заготівля сіна в лісових заказниках, збирання морської трави зостери в приморських заказниках, регламентоване полювання на окремих видів тварин у заповідно-мисливських господарствах). На території України практично в кожній області є принаймні кілька заказників.

Шостий учень. Пам’ятки природи — це окремі невідновлювані природні об’єкти, які мають наукове, історичне чи культурно-естетичне значення, наприклад: водоспад, печера, дуже старе дерево, джерело, рідкісне геологічне відслонення. Останнім часом до пам’яток природи дедалі частіше почали відносити також невеликі території (площею до кількох сотень квадратних метрів), зайняті популяціями рідкісних та реліктових видів або популяціями, розташованими на межі ареалу виду. Створення системи таких пам’яток природи сприяє збереженню передусім генетичної різноманітності. На їхній території заборонено будь-яку діяльність, що руйнує чи пошкоджує об’єкти охорони.

Сьомий учень. Проте навіть розвинена мережа заповідних територій не зможе забезпечити збереження біорізноманітності, якщо не припиниться глобальний вплив на біоту антропогенного забруднення. Навіть у біосферних заповідниках з їхньою налагодженою й суворою системою охорони деградація біоти триває. Наприклад, у Карпатському біосферному заповіднику через кислотні дощі дедалі скорочуються популяції лишайників, занесених до Червоної книги.

У природно-заповідний фонд України входять також регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, ботанічні сади, зоологічні, дендрологічні парки, пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо. Загалом природно-заповідний фонд України в 2001 р. налічував у своєму складі 6939 територій і об’єктів площею 2508,7 тис. га, що становить 4,16 % території країни.

4. Узагальнення і систематизація знань.

Після обговорення учням пропонується зайняти позицію (інтерактивний метод — “Займи позицію”). Для цього на дошці вивішуються два плакати, або просто пишеться крейдою. На одній частині дошки надпис “Природа служить людині”, на іншій — “Людина — частина природи”. Дітям пропонується підійти до дошки і стати біля того надпису, який відповідає його точці зору. Потім вони повинні коротко пояснити, чому зайняли саме таку позицію. Після пояснення свого вибору (залежно від того, наскільки він обґрунтований і правильний), вчитель знову пропонує учням зайняти ту ж саму або змінити позицію.

5. Підсумки уроку, аргументація оцінок.

6. Повідомлення домашнього завдання. Опрацювати відповідний матеріал за підручником, дати відповіді на запитання після параграфа. Підготуватися до тематичної атестації.

 

Яндекс.Метрика >