загрузка...
-->
СОФІЯ КИЇВСЬКА PDF Печать E-mail

СОФІЯ  КИЇВСЬКА












Духовність...  Ми  знаємо,  що починається вона з пpадавніх коpенів нашого pоду,
нашого  наpоду,  пpо  який весь світ дізнався, слухаючи чаpівний голос Укpаїни в
дзвонах  куполів величного Софіївського собоpу, збудованого десять століть тому.
Стоїть  він  і  досі  під  небом  істоpії  як велич укpаїнського наpоду, як його
мудpість  і сила, талант і слава, як символ духовного єднання нації, яквиквіт її
душі.
У  час,  коли  в  Укpаїні  йде  пpоцес деpжавотвоpення, пpобудження національної
свідомості   наpоду,  повеpнення  його  до  духовних  цінностей  пpедків,  Софія
Київська  знову  і  знову набуває pис незапеpечного символу нації. Її покликання
сьогодні  -  об'єднати наpод укpаїнський навколо ідеї деpжавності, незалежності,
собоpності  Укpаїни,  пpинести  поpозуміння в pяди пpедставників pізних конфесій
пpавослав'я.
Пишалися  Софією  наші пpедки. То чи ж можемо ми не гоpдитися цією вічною кpасою
сьогодні,  чи  можемо  не  відчувати  тих  духовних  витоків, які йдуть до нас з
неpозгаданих секpетів її мозаїк та фpесок, її витонченої оздоби?
Ми  повинні  цим  гоpдитися.  Ми  зобов'язані  вбиpати в себе ці духовні витоки,
доpогоцінні  набутки минулих віків, бо це - пам'ять для нас і наших дітей, бо це
-  дух  наших  пpедків,  який допомагає нам усвідомити себе як етнос, пpойнятися
гоpдістю  за  свою велич і вистояти, пpимножити надбання минулого і пеpедати цей
"лист у вічність" гpядущим поколінням.
Державний  архітектурно-історичний  заповідник  "Софійський  музей"  міститься в
центрі  Києва.  На  території  заповідника,  площа  якого  становить 5 гектарів,
розташований  чудової  краси  ансамбль  пам'яток українського зодчества XI-XVIII
століть.  Найціннішою спорудою заповідника є Софійський собор - всесвітньовідома
пам'ятка  архітектури  і  монументального  живопису  XI  століття.  Він  велично
височить у центрі ансамблю.
Київська   Русь   досягла  вершини  своєї  могутності  у  часи  правління  князя
Володимира  Святославича  (978-1015  рр.)  та його сина Ярослава Мудрого (1019 -
1054 рр.).
У  988  році  за  князя  Володимира  Великого  на  Русі  було  запроваджено
християнство,   що   мало  велике  значення  для  дальшого  розвитку  феодальних
відносин,  зміцнення єдності держави, піднесення культури, розширення політичних
і  культурних  зв'язків  Київської Русі з Візантією та іншими. Із запровадженням
християнства  в  Давньоруській  державі почалось інтенсивне будівництво кам'яних
християнських  храмів. До їх створення залучалися кращі будівельники і художники
свого  часу,  використовувалися  художні  й  технічні  досягнення  епохи.  Храми
прикрашалися  настінними  розписами,  кам'яним  різьбленням,  ставали справжніми
творами мистецтва.
Під  час  побудови  першої  кам'яної церкви в центрі Києва - Десятинної (989-996
рр.)  -  князь  Володимир Святославич значно збільшив і укріпив територію міста.
За   часів   сина   Володимира  -  Ярослава  Мудрого  в  Києві  почалось  велике
будівництво.  Територію  міста  було  розширено  більш  як  у 8 разів і обнесено
новими  оборонними  валами.  У  цей  же  період  збудовано  митрополичий  храм -
Софійський собор, який став головною монументальною будовою міста.
У  літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Певно, що його
будівництво  велося в 20-30-і роки XI століття. Софіївський собор було засновано
на  честь  перемоги  Ярослава  над  печенігами.  Навколо  Софійського  собору  -
центральної  споруди Ярославового міста - стояли кам'яні храми, боярські палаци,
житла  городян,  а подвір'я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI
століття  збереглися  лише  Софійський  собор  і  руїни Золотих воріт- парадного
в'їзду в древній Київ.
Назва  собору "Софійський" походить від грецького слова "софія", що в перекладі
означає  "мудрість".  Присвячений  "мудрості  християнського  вчення", собор, за
задумом  творців,  мав  утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську
владу.  Збудований  як  головний, митрополичий храм Русі, Софійський собор був у
давнину  громадським  і  культурним  центром  держави. Тут відбувалися церемонії
"посадження"  князів  на  київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін
собору  збиралося  київське  віче; при соборі велося літописання і була створена
Ярославом   Мудрим   перша   відома  в  Стародавній  Русі  бібліотека.  За  свою
багатовікову  історію  собор  пережив  навали  ворогів,  пограбування,  часткові
руйнування, ремонти і перебудови.
В  один  з  найважчих  періодів  історії древнього Києва - захоплення міста
полчищами  хана  Батия  в  1240  році  -  більшість  архітектурних  споруд  було
перетворено   на   руїни.   Софійський  собор  уцілів.  Однак,  розграбований  і
спустошений,  він  втратив  колишню  красу  і  велич,  хоч  і залишився головним
міським діючим храмом.
Протягом  XIV-XV  століть  киянам  доводилося  вести боротьбу проти литовських і
польських   феодалів,   а   також   проти   кримських  татар,  які  спустошували
містограбіжницькими  набігами. У 1416 році Київ розграбував і спалив хан Едігей,
у 1482 році - Менглі-Гірей
У  XVI  столітті  посилюється  гніт  польських  феодалів.  В  умовах  загарбання
українських  земель,  поневолення  і  насильственого  окатоличування населення в
1596  році  було  укладено  Брестську релігійну унію, яка ставила мету об'єднати
православну  і  католицьку  церкви  під  главенством  римського папи. Католицьке
духовенство  і уніати почали ліквідацію православної церкви. Захоплений уніатами
Софійський  собор  цілком занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння
галерей, загинуло багато настінних розписів.
У  30-40-і  роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав Софію
в  уніатів  і  заснував  при  храмі  чоловічий  монастир.  Собор  було  частково
відремонтовано,  навколо  нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю
територію  обнесено  високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила
залучив   італійського   архітектора  Октавіано  Манчіні.  Основним  будівельним
матеріалом   була   цегла   і   вапняно-піщаний   розчин.  Причому  цегла  часто
застосовувалась  не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів.
Стандартних  розмірів  цегли  не  було, тому іноді навіть в одному будинку можна
зустріти  цеглу  різної  величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини
мали  різні  відтінки  - від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі
внутрішні   приміщення   будинків   мали  склепінчасті  перекриття.  У  житлових
приміщеннях  стояли  печі,  облицьовані  візерунчастими полив'яними плитками, що
надавало інтер'єрам особливого колориту.
У  30-40-і роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав Софію в
уніатів   і   заснував   при  храмі  чоловічий  монастир.  Собор  було  частково
відремонтовано,  навколо  нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю
територію  обнесено  високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила
залучив   італійського   архітектора  Октавіано  Манчіні.  Основним  будівельним
матеріалом   була   цегла   і   вапняно-піщаний   розчин.  Причому  цегла  часто
застосовувалась  не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів.
Стандартних  розмірів  цегли  не  було, тому іноді навіть в одному будинку можна
зустріти  цеглу  різної  величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини
мали  різні  відтінки  - від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі
внутрішні   приміщення   будинків   мали  склепінчасті  перекриття.  У  житлових
приміщеннях  стояли  печі,  облицьовані  візерунчастими полив'яними плитками, що
надавало інтер'єрам особливого колориту.
XVII  століття ознаменоване національно-визвольною боротьбою українського народу
під  керівництвом Богдана Хмельницького і возз'єднанням України з Росією. У 1654
році  кияни  затверджували у Софійському соборі історичні рішення Переяславської
ради.
У  XVII - XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам'яне будівництво. У
1697  році  велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря. Через
два  роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам'яних будинків навколо
собору.  Будівництво  тривало  по  1767  рік.  У цей період споруджено дзвіницю,
трапезну,   хлібню   (пекарню),   будинок  митрополита,  західні  ворота  (Браму
Заборовського),  монастирський  мур,  південну  в'їзну  башту, Братський корпус,
бурсу.  В  архітектурі  цих  будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору
після  поновлень  знаходимо  характерні  риси  української  барочної архітектури
XVII-XVIII століть.
За  типом  Софійський  собор  у Києві – це п'ятинефний хрестовокупольний храм із
хрещатим підбанним простором та анфіладами бокових нефів, що його оточують.
З   трьох   боків  Софійський  собор  оточують  два  ряди  відкритих  галерей  –
двоповерхова  внутрішня  й  одноповерхова  зовнішня,  утворена рядами підпружних
піварок-аркбутанів.  Згодом,  очевидно  у  ХІІ-ХІІІ  ст.,  зовнішнє галерею було
надбудовано.  Із  заходу  до  собору,  між зовнішніми галереями, прибудовано дві
вежі,  в  яких  широкі  сходи  вели на другий поверх – „полаті”. Дуже цікаві дві
світлі зали на другому поверсі, які призначалися для князя та його почету.
Головний  архітектурний  ефект  споруду  полягає  в  її  складній  і разом з тим
надзвичайно  гармонійній  композиції.  Відкриті  арки  галерей  неначе зв’язують
споруду  з  довколишнім середовищем. Їх ритм пов’язаний із декоративними нішами,
що  прикрашають  фасади,  напівциркульними  арками  вікон,  дверних  пройомів і,
нарешті,  завершеннями  куполів. Складність композиції нарощується знизу вгору й
з  краю  в  центр.  Собор  завершується  тринадцятьма  главами,  з яких головна,
найбільше оздоблених, - центр усього художнього задуму споруди.
Композиція  Київської  Софії  має  динамічний  характер  не тільки зовні, де він
підкреслюється  ритмом  різномасштабних  елементів,  а й усередині, де численні,
трохи  затемнені  аркові  анфілади  контрастують  з високим і світлим під банним
простором.  Значну  роль  у композиції центрального простору відіграють урочисті
трифоріуми     з     потрійними     аркадами,    якими    завершується    рукави
архітектурно-просторового хреста.
В   архітектурно-художньому   задумі   собору  виняткову  роль  відіграє  синтез
мистецтв.  Мозаїки  та  фрески  багатокольоровою  гамою вкривають стіни, стовпи,
склепіння,  арки  й  куполи  собору. Барвисті зображення й орнаменти з блискучим
золотим  тлом  мозаїк  у  центральній  частині храму вдало поєднуються з легкими
тонами  фрескового  розпису,  що прикрашає боки центральної частини, бічні нефи,
галереї,  приміщення  другого  поверху й башти собору. Художній ефект підсилюють
барвисті  килими  мозаїчних  підлог,  різьблені мармурові окраси перед вівтарної
перегорожі,  мармурові  пороги  та  довірки отворів, різьблені шиферні плити, що
оздоблюють парапети другого поверху.
Архітектурно-художній  образ  Софійського  собору вражає своєю досконалістю й не
поступається перед найвидатнішими тогочасними спорудами світу.
Цікаво  відзначити  одну  особливість  Софійського  собору.  За розмірами він не
такий  уже й великий. Проте винятково вдала композиція різномасштабних елементів
створює враження грандіозності споруди.
Імена  будівничих  Київської Софії невідомі. Але майстри, що будували Софійський
собор  у  Новгороді, залишили своє автографи на стіні башти. Це були Крол, Ніжко
та  Якимя.  Не  виключена  можливість,  що  вони  приїхали  в  Новгород з групою
майстрів, які щойно закінчили будувати Київську Софію.
Київський  Софійський  собор  став  зразком  ще  для двох видатних давньоруських
будівель:  Софійського собору в Полоцьку (1044-1066 рр.) та Софійського собору в
Новгороді  (1045-1052  рр.).  Незважаючи  на  багато  самобутніх рис, в них ясно
простежується  київський  прототип.  Обидві споруди в дальнішому мали величезний
вплив на розвиток архітектури в північних і західних руських землях.
У  Софійському  соборі  мозаїки  прикрашали  лише  центральну  частину  споруди,
передусім   вівтар.   Інтер’єр  оздоблювали  головним  чином  фресками,  які  не
потребували  дорогих  матеріалів,  були  простішими  у  виконанні  і разом з тим
справляли величезний художній ефект.
Стилістично  фресковий  розпис  Київської  Софії близький до мозаїк, усі майстри
працювали  за  єдиним  художнім задумом і, мабуть, серед них були такі, що могли
виконувати мозаїки, і фрески.
Складання   програми  розпису  фресок  та  мозаїк  було  відповідним  завданням.
По-перше,  враховувалися  вимоги  замовника,  який  часто сам безпосередньо брав
участь  в обговоренні композицій. По-друге, тут діяли церковні канони й правила,
від  яких  відступити  було неможливо, по-третє, ця програма розробляла, художні
проблеми  і,  головне, композицію розпису в цілому. Побутує думка, що роботою по
складанню  програми  розписів  київського  Софійського  собору керував просвітер
князівської  церкви  при  Берестовському палаці, а згодом – київський митрополит
Іларіон, який був довіреною людиною Ярослава Мудрого.
У  Софійському  соборі,  було  здійснено три цикли зображень: перший, що трактує
євангельські   легенди,   другий   –  біблійні  легенди  і  третій  –  житійний,
присвячений  головним  чином  „чудесами” покровителів князівського роду – святим
Георгію, Ганні та архангелів Михаїлу.
Розпис  Київської  Софії  читається  зліва  направо  і зверху вниз, як книга. На
склепіннях  собору  були  зображені сцени з легендарного життя Христа: „Різдво,”
„Стрітення”,   „Преображення”  та  інші,  які  до  наших  днів  не  дійшли.  Під
склепінням,  в за коморах, збереглися сцени з пізніших євангельських подій: „Суд
над  Христом”,  „Розп’яття”  тощо.  Нижче,  на  стінах,  - сцени з євангельських
легенд  після  „воскресіння”  Христа:  „Зішестя  в  пекло”, „Увірування Фоми” та
інші.  З  цього  циклу  найцікавіша композиція „Послання учнів на проповідь”, що
натякає  на  недавнє  прийняття  християнства  на  Русі.  Всі постаті композиції
виконано  приблизно  в одному масштабі, лише Христос більший за інші. Композиції
майстерно  вписані  в  площині  півциркульних  закомар  та  ділянки стін. Фрески
виконували  першокласні  досвідчені  митці,  про  що  свідчать  чіткий  рисунок,
стримана, але тонко підібрана гама.
В  оздобленні  давньоруських  храмів  Х-ХІ ст. значну роль відіграє різьбярство.
Давньоруські  скульптори  –  „камяносечці”,  розробляли  орнаментальний  рельєф,
архітектурні  деталі  та  оздоби,  що прикрашали християнські храми й князівські
палаци.   В   цих   видах   оздоблення   давньоруські  майстри  досягли  високої
досконалості.
Для  різьбленого  оздоблення  монументальних споруд у Київській Русі вживали два
матеріали  –  мармур  та  рожевий шифер. Мармуру на Русі не було, його привозили
здебільшого  з  острова  Проконнесу  в Мармуровому морі, де в той час знаходився
відомий  на  весь  світ центр по видобуванню та обробленню мармуру. З Проконнесу
привозили  і  готові  вироби  з мармуру – колони, капітелі. Мабуть, з Проконнесу
везли  на  Русь  і мармурові саркофаги, в тому числі – відомий саркофаг Ярослава
Мудрого,  що  стоїть  у  Софійському  соборі.  Різьблені  проконнеські мармурові
вироби  служили взірцями для київських майстрів, які спеціалізувалися на іншому,
суто  руському  матеріалі  –  овруцькому  рожевому  шифері.  Під  Овручем здавна
зводилися  численні  майстерні  по  виготовленню з шиферу різноманітних виробів.
Рожевий  шифер  добре  колеться  на  плити  й  прекрасно  ріжеться. Це – чудовий
матеріал  для  підлог, карнизів, парапетів, вівтарних перегородок, що їх ставили
в ті часи замість іконостасів.
Винятково  цікаві  орнаменти  на шиферних плитах київського Софіївського собору,
що  утворюють  парапети  другого  поверху. Кілька їх ще й досі збереглося. Кожна
плита  –  окрема композиція. Основний орнаментальний мотив - це плетиво, вписане
в  кола  та ромби. В колах – розетки, о нагадують стародавні слов’янські сонячні
знаки,  стилізовані  квіти,  вінки. Над портретом дочок Ярослава плита, в центрі
якої  геральдична  фігура  орла.  На  плитах,  що відгороджують південну аркаду,
бачимо  то  дрібний  сітчастий  орнамент,  то  вишуканий візерунок з плетива, то
перевиту  стрічками  решітку  з  зображеннями  раків  та  риб – карасів, пліток,
лящів,  окунів.  Антропоморфні мотиви в розкішному різьбленому вбранні Київської
Софії відсутні.
В  цілому  даний архітектурний комплекс цікавий, самобутній і потребує глибокого
подальшого дослідження і пошани.


 

Яндекс.Метрика >