...
РОМЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ ХVІІ - ХVIII СТОЛІТТЬ м.Ромни Сумської обл. PDF Печать E-mail

РОМЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ ХVІІ - ХVIII СТОЛІТТЬ
м.Ромни Сумської обл.


Відома  з  1604  року,  коли  Ромни  (Ромен) разом із розлогими теренами Посулля
захопили  князі Корибут-Вишневецькі. У польських актах 1618 року значаться Старі
й  Нові  Ромни. На думку О.Лазаревського, Старі Ромни були укріпленим поселенням
на  городищі  давньоруського  Ромна  (вперше  згаданого  в „Повчанні" Володимира
Мономаха  своїм  дітям  під 1096 роком, у якому розповідається про виправу князя
проти половців), а Нові Ромни були передмістям.
Хоч  Ромни як населений пункт вряди-годи згадуються в документах ХV-ХVІ століть,
але  про  тогочасні  укріплення  достеменних  відомостей немає. Можна гадати, що
вони були традиційними - дерев'яно-земляними.
Дводільна  фортеця,  збудована  за  часів  Михайла  Вишневецького,  складалася з
невеликої  цитаделі  -  замку  і  загальноміських  укріплень бастіонної системи,
полігональних  обрисів  у  плані, з шістьма бастіонами. Такою показана структура
укріплень міста на мапах Г-Л. де Боплана середини XVII століття.
Прямокутний   у   плані   з   чотирма  наріжними  вежами  замок  займав  вузький
мисоподібний  останець  високого  правого  берега  Сули,  де  в Х-ХІІІ століттях
містився  дитинець.  Довжина  замку  досягла  250 метрів, ширина - від 50 до 100
метрів;  на  північному  заході  він  сполучався  вузьким  перешийком  з  плато.
Тут-таки  була  надбрамна  вежа.  Укріплення  складалися  із  земляного  валу  й
частоколу.  На  кутах,  крім  веж,  замок,  можливо,  мав  ще й невеликі земляні
бастіони.  Через  ворота  в  східному пряслі валу можна було дістатися Сули. Від
замку  йшли  переважно  до  річки численні підземні хідники („тайники", потерни,
„слухи").  У  середині  XVIII  століття  в цих підземеллях переховувався ватажок
повстанських  загонів  Семен Гаркуша. Згадані елементи давньої фортифікації досі
не досліджувалися.
У    1632-1633    роках    навколо   Роменської   фортеці   розгорталися   події
російсько-польської  війни:  її  здобули московські війська під командою воєводи
Шеїна.  Наступного  року  фортецю  повернуто  Речі Посполитій. При цьому місто й
фортеця  були  так  поруйновані,  що  їх  довелося „осаживать вновь". Мсріплення
відбудовано,  коли  Ромнами  володів  Адам Казановський. 1644 року місто захопив
князь Ярема (Ієремія) Вишневецький (1612-1651 рр.).
Після   початку  Визвольної  війни  українського  народу  під  проводом  Богдана
Хмельницького  1648  року  Ромни  стали  центром козацької сотні Миргородського,
згодом  - Лубенського полку. На той час у складі загальноміської оборонної лінії
були  чотири  надбрамні  дерев'яні  вежі, а оборонна огорожа складалася з сухого
рову,  земляного  валу й дерев'яного частоколу. Польські війська, що вдерлися на
Лівобережну  Україну  1652  року, не змогли здобути приступом укріплення. Десь у
цей  самий  час  фортифікаційна структура ускладнилася, ставши тридільною: ще на
початку  XVII  століття  з'явився  район  нової забудови - Пригородок на східних
схилах  плато й частково на надзаплавній терасі. У середині століття для захисту
Пригородка  з  півдня  та  півночі  споруджено  земляні вали з двома дерев'яними
брамами.
У   другій  половині  цього  ж  століття  у  зв'язку  зі  складними  перипетіями
військово-політичної  боротьби  в Гетьманщині фортеця поступово занепала, досить
архаїчні  вже  па  ті  часи  укріплення не модернізувалися. Їх не раз руйнували:
1663  року місто захопив і сплюндрував польський загін полковника Тележинського,
а  через  п'ять років те саме зробили московські стрільці князя Ромодановського.
Та найбільших нищень фортеця зазнала під час Північної війни 1700- 1721 років.
18   листопада   1708   року  в  Ромнах  у  районі  теперішньої  Базарної  площі
розмістилася  штаб-квартира  Карла  XII, тимчасом як основні украінсько-шведські
військові  сили  дислокувалися  поблизу Гадяча. Це стало приводом для підступної
каральної  акції  Петра І. У середині грудня частина московської армії рушила на
Гадяч.  Довідавшись  про це, 16 грудня Карл XII виїхав з Ромен до свого війська.
Через  два  дні  російський корпус під командою генерала Алларта, не зустрічаючи
опору,  зайняв  Ромни  і  вчинив  там  криваву  різанину.  Згадка  про  неї  є в
Шевченковій містерії „Великий льох":
Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими...
Згодом  укріплення  Ромен відбудовано. Насамперед реконструйовано загальноміську
лінію   укріплень:   вона   перетворилася  на  кронверк  у  формі  неправильного
шестикутника  з  п'ятьма  п'ятикутними  в плані бастіонами й одним чотирикутним.
Бастіони  містилися  на  кутах фортеці і вздовж західного фронту, де з напільної
сторони,  не  було  природних  перешкод.  Ширину  сухого  рову доведено до 10-12
метрів,  профіль  валу  -  до  нормативного,  на  вершині  валу  лишився дубовий
частокіл.  Фортеця  мала  чотири  дерев'яні  надбрамні  вежі із звідними мостами
через  рів:  Пригородську,  Монастирську,  Микільську, Житянську. Характерно, що
замок  тоді  вже  не  був  цитаделлю,  тож  територію почали використовувати під
гамазеї, цейхгаузи тощо.
У  другій  половині  XVIII  століття Роменська фортеця втратила своє стратегічне
значення  і потроху руйнувалася. У 1770-х роках розвалено надбрамні вежі, з 1785
-  фортечні  вали  почали  розкопувати  для  виварювання  селітри.  У  зв'язку з
переплануванням  міста  на засадах класицистичної регулярності в першій половині
XIX  століття  всі  лінії укріплень було знесено. Трасування їх можна простежити
по   сучасних  вулицях:  уздовж  колишнього  північного  валу  Пригородка  тепер
пролягають  Червоний  спуск  і  провулок  Комарова,  а  по трасі загальноміських
укріплень  -  вулиця  Пушкіна  і  частково  - Леніна. А замок зберігся у вигляді
невеликого  городища  на  південь  від  Базарної  площі, з крутими схилами й без
жодних  ознак  валів  чи бастіонів. Це городище як дитинець давньоруського Ромна
включено до загальнодержавного реєстру пам'яток археології.

 

Яндекс.Метрика >