...
Державний архітектурно-історичний заповідник “Софійський музей” PDF Печать E-mail










Державний архітектурно-історичний заповідник
“Софійський музей”



Державний  архітектурно-історичний  заповідник  "Софійський  музей"  міститься в
центрі  Києва.  На  території  заповідника,  площа  якого  становить 5 гектарів,
розташований  чудової  краси  ансамбль  пам'яток українського зодчества XI-XVIII
століть.  Найціннішою спорудою заповідника є Софійський собор - всесвітньовідома
пам'ятка  архітектури  і  монументального  живопису  XI  століття.  Він  велично
височить у центрі ансамблю.





Київська   Русь   досягла  вершини  своєї  могутності  у  часи  правління  князя
Володимира  Святославича  (978-1015  рр.)  та його сина Ярослава Мудрого (1019 -
1054 рр.).
У  988  році  за  князя  Володимира  Великого  на  Русі  було  запроваджено
християнство,   що   мало  велике  значення  для  дальшого  розвитку  феодальних
відносин,  зміцнення єдності держави, піднесення культури, розширення політичних
і  культурних  зв'язків  Київської Русі з Візантією та іншими. Із запровадженням
християнства  в  Давньоруській  державі почалось інтенсивне будівництво кам'яних
християнських  храмів. До їх створення залучалися кращі будівельники і художники
свого  часу,  використовувалися  художні  й  технічні  досягнення  епохи.  Храми
прикрашалися  настінними  розписами,  кам'яним  різьбленням,  ставали справжніми
творами мистецтва.
Під  час  побудови  першої  кам'яної церкви в центрі Києва - Десятинної (989-996
рр.)  -князь Володимир Святославич значно збільшив і укріпив територію міста. За
часів  сина  Володимира  - Ярослава Мудрого в Києві почалось велике будівництво.
Територію  міста  було розширено більш як у 8 разів і обнесено новими оборонними
валами.  У  цей  же  період збудовано митрополичий храм - Софійський собор, який
став головною монументальною будовою міста.
У  літописах закладини собору датуються 1017 або 1037 роком. Певно, що його
будівництво  велося в 20-30-і роки XI століття. Софіївський собор було засновано
на  честь  перемоги  Ярослава  над  печенігами.  Навколо  Софійського  собору  -
центральної  споруди Ярославового міста - стояли кам'яні храми, боярські палаци,
житла  городян,  а подвір'я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI
століття  збереглися  лише  Софійський  собор  і  руїни Золотих воріт- парадного
в'їзду в древній Київ.
Назва  собору "Софійський" походить від грецького слова "софія", що в перекладі
означає  "мудрість".  Присвячений  "мудрості  християнського  вчення", собор, за
задумом  творців,  мав  утверджувати на Русі християнство і феодально-князівську
владу.  Збудований  як  головний, митрополичий храм Русі, Софійський собор був у
давнину  громадським  і  культурним  центром  держави. Тут відбувалися церемонії
"посадження"  князів  на  київський престол, прийоми іноземних послів; біля стін
собору  збиралося  київське  віче; при соборі велося літописання і була створена
Ярославом   Мудрим   перша   відома  в  Стародавній  Русі  бібліотека.  За  свою
багатовікову  історію  собор  пережив  навали  ворогів,  пограбування,  часткові
руйнування, ремонти і перебудови.
В  один  з  найважчих  періодів  історії древнього Києва - захоплення міста
полчищами  хана  Батия  в  1240  році  -  більшість  архітектурних  споруд  було
перетворено   на   руїни.   Софійський  собор  уцілів.  Однак,  розграбований  і
спустошений,  він  втратив  колишню  красу  і  велич,  хоч  і залишився головним
міським діючим храмом.
Протягом  XIV-XV  століть киянам доводилося вести боротьбу проти литовських
і   польських   феодалів,  а  також  проти  кримських  татар,  які  спустошували
містограбіжницькими  набігами. У 1416 році Київ розграбував і спалив хан Едігей,
у 1482 році - Менглі-Гірей
У  XVI  столітті  посилюється  гніт  польських  феодалів.  В  умовах  загарбання
українських  земель,  поневолення  і  насильственого  окатоличування населення в
1596  році  було  укладено  Брестську релігійну унію, яка ставила мету об'єднати
православну  і  католицьку  церкви  під  главенством  римського папи. Католицьке
духовенство  і уніати почали ліквідацію православної церкви. Захоплений уніатами
Софійський  собор  цілком занепав. Спорохнявіла покрівля, зруйнувалися склепіння
галерей, загинуло багато настінних розписів.






У  ЗО-40-і  роки XVII століття київський митрополит Петро Могила відібрав Софію
в  уніатів  і  заснував  при  храмі  чоловічий  монастир.  Собор  було  частково
відремонтовано,  навколо  нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю
територію  обнесено  високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила
залучив   італійського   архітектора  Октавіано  Манчіні.  Основним  будівельним
матеріалом   була   цегла   і   вапняно-піщаний   розчин.  Причому  цегла  часто
застосовувалась  не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів.
Стандартних  розмірів  цегли  не  було, тому іноді навіть в одному будинку можна
зустріти  цеглу  різної  величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини
мали  різні  відтінки  - від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі
внутрішні   приміщення   будинків   мали  склепінчасті  перекриття.  У  житлових
приміщеннях  стояли  печі,  облицьовані  візерунчастими полив'яними плитками, що
надавало інтер'єрам особливого колориту.






У  ЗО-40-і  роки  XVII  століття київський митрополит Петро Могила відібрав
Софію  в  уніатів  і  заснував при храмі чоловічий монастир. Собор було частково
відремонтовано,  навколо  нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю
територію  обнесено  високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила
залучив   італійського   архітектора  Октавіано  Манчіні.  Основним  будівельним
матеріалом   була   цегла   і   вапняно-піщаний   розчин.  Причому  цегла  часто
застосовувалась  не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів.
Стандартних  розмірів  цегли  не  було, тому іноді навіть в одному будинку можна
зустріти  цеглу  різної  величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини
мали  різні  відтінки  - від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі
внутрішні   приміщення   будинків   мали  склепінчасті  перекриття.  У  житлових
приміщеннях  стояли  печі,  облицьовані  візерунчастими полив'яними плитками, що
надавало інтер'єрам особливого колориту.
XVII  століття  ознаменоване  національно-визвольною боротьбою українського
народу   під  керівництвом  Богдана  Хмельницького  і  возз'єднанням  України  з
Росією.У  1654  році  кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення
Переяславської ради.







У  XVII - XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам'яне будівництво. У
1697  році  велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря. Через
два  роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам'яних будинків навколо
собору.Будівництво  тривало  по  1767  рік.  У  цей  період споруджено дзвіницю,
трапезну,   хлібню   (пекарню),   будинок  митрополита,  західні  ворота  (Браму
Заборовського),  монастирський  мур,  південну  в'їзну  башту, Братський корпус,
бурсу.  В  архітектурі  цих  будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору
після  поновлень  знаходимо  характерні  риси  української  барочної архітектури
XVII-XVIII століть.
В  цілому  даний архітектурний комплекс цікавий, самобутній і потребує глибокого
подальшого дослідження і пошани.

 

Яндекс.Метрика >