...
АРХІТЕКТУРА БОЙКІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ. Архітектурні форми в пейзажі. PDF Печать E-mail

АРХІТЕКТУРА БОЙКІВСЬКОЇ ЦЕРКВИ.
Архітектурні форми в пейзажі.

[...]  Архітектурою в дереві Бойківщина прославилася не тільки на всю Україну, а
й  поза  нею.  Адже  бойківська  дерев'яна архітектура вже тепер займає визначне
місце  в  історії світової архітектури своєю оригінальністю і багатоваріaнтністю
будівельних  типів.  Кожний  з  цих  типів  має  свій особливий образ. Найбільше
визначився   мистецькими   якостями  ступінчасто-пірамідальний  тип  бойківської
церкви   з   трьома   вежами.  Асиметричний  і  одночасно  добре  зрівноважений,
артистично  вироблений  образ  цієї найчастіше скомпонованої в добрих пропорціях
церкви дає якнайбільше естетичне задоволення і створює піднесений настрій.
Давши  мистецький  огляд  кількох  соток  окремих пам'яток архітектури з дерева,
переходимо до все більш і більш узагальнюючих оцінок та висновків.
Дозволимо  собі  нагадати  ще  раз, що вибір пам'яток архітектури в цій праці не
був  легкий.  Насамперед  х отілося подати якнайбільшу кількість пам'яток саме з
території,   заселеної   бойками.В  цьому,  найпершому  нашому  бажанні  відразу
виявилася  трудність,  бо  маємо  в своєму розпорядженні замало опублікованих, а
тому  й  мало  спопуляризованих  і  мало  знаних пам'яток - таких, які зовсім не
фігурували  ані  на  виставках,ані у виданнях. Або хоч би й таких, що мало знані
самим  бойкам  і українцям взагалі, які тепер перебувають не тільки в Україні, а
й по країнах цілого світу, і тим самим мало знані людям інших націй.
А  все  ж  таки  високу  оцінку бойківській архітектурі можна дати і на підставі
того матеріялу, який сьогодні доступний для наукових і мистецьких студій.
Крім  подання  пам'яток  з  самої  Бойківщини, виявилася цілком логічною потреба
аналізи і деяких пам'яток, взятих з-поза території, заселеної бойками.
Це  зроблено  з  двох  міркувань:  поперше,  щоб  встановити  спільність  певних
мистецьких  мотивів в архітектурі Бойківщини з проявами творчости чимсь подібної
і  на  інших,  українських  землях,  а  подруге,  досліджувати розвиток пам'яток
бойківської  архітектури  в  тісному  зв'язку  з  еволюцією  творчих  звершень в
своєрідних  формах  української архітектури взагалі. Без такого критерію не може
бути  мова  про  широкий  погляд  на мистецтво бойківської архітектури в аспекті
історії, теорії та філософії мистецтва.
Перед  тим,  як зробити узагальнюючі висновки про еволюцію бойківської церковної
архітектури  і  дати їй належну оцінку, виражену з погляду мистецтва, розглянемо
бойківську  архітектуру  не  ізольовано  від  навколишнього  середовища, а серед
краєвидів довкільного пейзажу.
Пошуки  відповіді  па  це  питання  вже  робилися,  як і спроба поставити висоту
бойківської  архітектури  в  залежність  від  висоти  більш або менш близьких до
Будівлі  гір  (В.Щербакінський.  Церкви  на Бойківщині, „Літопис Бойківщини", ч.
3-4 (18-19). - США - Канада, вересень-грудень., 1970.-С.20).
Тут  потрібне  певне уточнення цієї залежности. Нам здається, що в цьому питанні
є  два  міркування.  Перше,  практичне, з погляду клімату, зведене до того, що з
підвищенням  гір  збільшується  пересічна  кількість  атмосферних  опадів,  отже
виникає   потреба   робити  всякі  покриття  високими,  з  крутими  схилами  для
полегшення  спливу  цих  опадів  дощових  вод і снігу з метою зберегти стійкість
покрівель.  А  друге  обгрунтування  чисто  естетичне  -  потреба в певного роду
переклику   або,  ще  краще  сказати,  в  уподібненні  штучних  форм,  утворених
людськими руками, з натуральними формами краєвиду.
В  пейзажній  архітектурі  існує  два  принципи  погодження архітектурних форм з
навколишньою природою: принцип асиміляції та принцип контрасту.
В  бойківській  архітектурі  принцип асиміляції, тобто уподібнення, проявляється
насамперед  у самому будівельному матеріялі - дереві, з якого збудовано сільські
церкви і хати.
Натуральна  барва брусів, з яких укладено стіни будівель (з вінців, зарубаних по
рогах),  а  також  і  пошиття  стін,  покрівель,  піддашшів  і  бань  у  вигляді
дерев'яних   дощечок,   дерев'яної  „черепиці"  та  ґонти  -  все  це  споріднює
бойківські  будівлі  з  навколишнім  краєвидом,  не  тільки з погляду походження
цього  будівельного матеріялу, але й щодо загального кольору, близького до барви
стовбурів і галуззя живих дерев.
Форма  пірамідально-ступінчастої  вежі, з мистецького погляду найоригінальнішого
й  найкраще  виробленого  типу бойківських церков, очевидно, виникла поступово -
як  архітектурний образ в уявленні бойківських майстрів - під впливом загального
вигляду  струнких карпатських смерек. Саме ця пірамідальпо-ступінчаста структура
об'єднує форму живого дерева з формою вежі як архітектурної композиції.
Пірамідальна  форма  дзвіниць і башт архаїчного типу церков - як видовжена форма
покрівлі  хати  зі  схилами  на  чотири боки - є уподібненням цих форм до горбів
поземелля і навіть завершенням певних високих місць у верховині.
Інший   варіянт   наслідування   форм   смерек  становлять  шпилясті  завершення
особливого  типу  закарпатських  церков  з  яскраво  вираженою  і високо до неба
піднесеною  вертикаллю. В цих вертикалях струпінчастість згладжено, але загальну
гостро пірамідальну форму стрункої смереки виявлено.
Принцип  контрасту  в  бойківських  архітектурних  формах найбільше проявлений у
зіставленні  геометричне чітких прямих з великою різноманітністю контурів і форм
поземелля всякої верховини.
Барочні  бані  церков,  увінчані тонко орнаментованими хрестами, дають чудовий -
лагідний  і  гармонійний  -  перехід  від архітектурного об'єму до навколишнього
вільного  простору  у  відкритому  краєвиді  під  склепінням  неба. Це увінчання
будівлі творить найсильніший її релігійний акцент.

Еволюція архітектури з дерева.
Поступове вироблення пірамідально-ступінчастих
форм з трьома вежами.
Подамо  клясифікацію найголовнішого, в чому проявила себе бойківська архітектура
-  основні  групи дерев'яних дзвіниць і церков. Ані сільські хати і господарські
будівлі,  ані  муровані  міські  будівлі  не  становлять  чогось  у  такій  мірі
оригінального,  різноманітного і своєрідного з погляду національного і світового
мистецтва, як церковні дерев'яні будівлі.
Наперед  треба  застерегти, що включення в ту чи іншу групу пам'яток архітектури
не  може  бути  абсолютно  точним.  Основним  критерієм  для  розподілу  зразків
архітектури  групами  є  загальний образ будівлі в цілому, ігноруючи, в багатьох
випадках,  деякі зовсім другорядні деталі. І це тим більше, що часто, наприклад,
барочні  надбудови і дедалі додавалися до церковної будівлі пізніше, під впливом
нової течії у мистецтві і в процесі реставрації або ремонту будівлі.
Нам  здавалося  найбільш  раціональним  не  обтяжувати нашу клясифікацію ніякими
ускладненнями  і  подробицями,а  тільки  виявити основні характерні риси кожного
етапу  в  розвитку  основного своєрідного архітектурного образу. При цьому треба
мати  на увазі те, що групи будівель у нашій клясифікації не завжди збігаються з
попереднім  .  хронологічним  поданням  пам'яток  архітектури з метою мистецької
аналізи кожного зразка дерев'яного будівництва зокрема.
Мета  нашої клясифікації полягає в тому, щоб оцінювати в бойківській архітектурі
найголовніше  з  погляду  мистецтв,  тобто  признати  в ній прояв наймогутнішого
засобу гармонізації буття в релігійному аспекті.
В   основу  поділу  пам'яток  на  групи  покладено  основні  архітектурні  форми
будівель, які в цілому дають психо-емоціональний образ [...]
Всю  різноманітність  дерев'яних  бойківських  дзвіниць  і  церков  умовно можна
поділити на такі чотири групи:
1. архаїчні елементарні форми,
2. частково розвинені форми,
3. багатоярусні розвинені форми,
4. різні мішані форми.
В  першу  групу  -  архаїчні  елементарні  форми  - включені дзвіниці і церкви з
чотиригранними  формами та з найпростішими пірамі-дальними завершеннями веж, які
уважаються найархаїчнішими.
Ці  форми  виникли дуже давно, мабуть, у перші роки після прийняття християнства
на  Україні-Русі  988 року. До другої групи - частково розвиненої форми належать
дзвіниці  й  церкви  з  дещо  ускладненою  будовою  веж, або з наростанням у них
ярусів  чи поверхів, або з появою замість чотиригранних восьми-гранних елементів
і   восьмигранних   пірамідальних   завершень   (у   певних  випадках  з  появою
ступінчастости, заломів тощо).
До  третьої  групи - багатоярусні розвинені форми - належать дзвіниці й церкви з
дальшим  удосконаленням  компонентів,  таких  як  опасання, поверхи з галереями,
збільшена  ступінчаста  багатоярусність  і  витончено  барочні  лагідно  вигнуті
переходи-заломи  та  завершення  у  вигляді  барочних  бань і голівок, увінчаних
маківками та орнаментованими хрестами.
До  цієї  групи  пам'яток,  розвинених  найбільше в ХVІІ-ХІХ сторіччях, належать
найкращі  зразки бойківської архітектури, які становлять найвище її досягнення в
аспекті національного і світового значення.
Саме  до цієї групи відносяться найхарактерніші тридільні, тризрубні і завершені
трьома  багатоярусними  вежами  (до  8-ми  ярусів)  храми з п'ятьма мальовничими
ступінчасто-пірамідальними вежами.
До  четвертої  групи  -  різні  мішані форми - належать дзвіниці й церкви, форми
яких  мають  відхилення  від  схарактеризованих вище зразків, від того основного
шляху  розвитку,  який  довів  церковні  вежі  до  8  ярусів і сприяв виробленню
найоригінальніших і найтонше викінчених, з мистецького погляду, храмів.
Серед  цих  відхилень  розрізняємо  багато  нюансів  нівеляції трьох традиційних
зрубів, виведених від землі.
Помічаємо  об'єднання  чітких  тридільних  розчленувань  в узагальнені об'єми, в
форми,  поєднані  спільними  покрівлями, в загальну форму церкви, основою якої є
хата  або  житловий будинок, з наближенням такої форми до базиліки, часто на два
поверхи.
В   таких   храмах   нерідко   лишаються  тільки  натяки  на  зниклу  традиційну
тризрубність  за  участю ризалітів центральної нави в формі трьох завершень, які
не  становлять  трьох  органічних  увінчань  окремо  виведених  веж,  а є штучно
надбудованими    декоративними   формами   на   звичайних   чотирисхильних   або
восьмисхильних покрівлях.
Трапляються  ще  й  форми  церков,  подібні  до  двоповерхових  будинків з одною
маленькою  вежею,  надбудованою  на  гребені  покрівлі  тільки  посередині,  або
позначення  трьох  пунктів  на  гребені  покрівлі  (західній  кінець, осередок і
східній кінець) за допомогою самих лише трьох хрестів.
Бувають  і  форми  церков,  скомбіновані з фрагментів звичайного будинку і цілої
вежі,  виведеної  від  землі, та форми церков з різними добудовами з півночі або
півдня.
Пам'ятки  національного  г  і  світового  значення Під час численних викладів на
академічних  форумах  про  українську  архітектуру  в дереві нам не раз задавали
питання  :  які  саме  пам'ятки  цього  мистецтва  вважаємо  за  такі,  що мають
національне значення, і які - світове.
Відповідь з нашого боку була, в основних рисах, така:
до  національного „золотого фонду" пам'яток иародньої архітектури зараховуємо ті
зразки  будівельної  майстерности,  які  підпадають  під  одну  з  цих  чотирьох
категорій:
1)  давність,  тобто винятково щасливі обставини, в яких певна пам'ятка з XV або
XVI  сторіччя  збереглася,  хоч була збудована з такого нестійкого матеріялу, як
дерево (що легко загниває або згоряє);
2)   характерність   загального   образу   в   розумінні   вірности  традиційним
національним формам;
3)наявність  своєрідних  місцевих  компонентів  і  деталів, які збагачують форми
національної будівельної майстерности; і
4)  цінні  мистецькі  якості  пам'ятки  архітектури  в цілому або лише певних її
частин.

Звичайно,  в  одній  пам'ятці  можуть  поєднатися  дві,  три,  а то і всі чотири
позитивні  прикмети  для  визначення її цінною з погляду національного. На жаль,
тільки  після  двох світових воєн починаємо все серйозніше сі ввитися до охорони
і точного обліку пам'яток минулого.
Переглядаючи  зразки  дерев'яних  дзвіниць,  для  яких в цій праці подано чільні
профілі, зупинимося на окремих з них.
Всі  п'ять  дзвіниць  XVI  сторіччя  включаємо  до національного фонду не тільки
через  їх  давність,  а  й  з  огляду  на яскраво виражену традиційність форм: з
с.Потелича  року  1502,  з  м.  Ковеля  -  року 1505 та з Коломиї - року 1584, а
також,  беручи до уваги величну монументальність оборонно-замкового типу двох із
них:  з  Дрогобича  -  1600  року  га з с.Радруж -XVI віку. Кожна з цих пам'яток
цікава  своїми  окремими  компонентами,  серед  яких  особливо  вражають нижня і
верхня частини неповторної дзвіничної башти в Радружі.
Не  можна  залишити  без уваги і цілий ряд цікавих (давністю, різноманітністю та
ефектом  образу  в  цілому)  дзвіниць  XVII  століття: в Курниках - року 1616, в
Дрогобичі  -  року  1636,  в  Крехові - року 1638, реставрацію* дзвіниці в Софії
Київській  -  року  1651,  в  Підлісках  -  року  1655,  в  Ісаях  -  року 1663,
реставрацію  -  в  Києво-Печерській  лаврі - року 1674, в Тупачах - року 1680, в
Старій  Солі  -з XVII сторіччя, в Рожанці Вижній - з XVII сторіччя, в Чорткові -
з  XVII  сторіччя  та  в  Яворові - також з XVII сторіччя. Все це старі пам'ятки
цього віку, різноманітні й привабливі як архітектурні об'єкти.
З  дзвіниць XVIII сторіччя до національного фонду зараховуємо тільки з особливою
увагою  відібрані  пам'ятки:  в  с.Підгірці  -  з  року  1720,  що  має блискуче
поєднання  традиційної  форми  з  бездоганними пропорціями; в с.Присліп - з року
1729  через  своєрідний  образ  з  виразним  і  витончено елегантним силюетом; в
с.Топільниця  - з року 1730 за оригінальний і великий образ; в с.Ясениця Замкова
-з   року   1760   за  прославлений  своїми  ґалеріями  архітектурний  образ;  в
с.Бусовисько  -  з  року  1773  за  своєрідно  розв'язаний  і тонко вироблений у
деталях,  принадний  для  очей  образ;  в  с.Поздяч  -  з  року  1777, за зовсім
незвичний,  але  гарно створений образ високої будівлі; в с.Велика Горожанка - з
року  1790,  за цікаву розвязку верхньої частини будівлі; в Кам'янці Струмиловій
-  з XVIII віку, де також, як і в Ясениці Замковій, майже ціла дзвіниця охоплена
відкритими  ґалеріями,  які  нагадують  театральні ложі. Окремо ставимо дзвіницю
XVIII  віку  в  селі  Ямне  як  блискуче  розв'язання  архітектурної  споруди  -
традиційної і неповторно оригінальної з витончено мистецьким силюетом.
Заслуговує  на  увагу дзвіниця в с.Семаківці з XVIII сторіччя, в композиції якої
проглядає  шукання  нового.  У  XVIII  віці  було багато повторень певних схем і
компонентів,   але   було  й  нове,  достойне  внесення  до  фонду  національних
мистецьких скарбів.
У   XIX   сторіччі  також  з'явилися  дзвіниці,  досі  ойні  бути  зачислені  до
першорядних  пам'яток  української архітектури. Серед них особливо цікаві ті, що
вносять   нові  варіянти  дзвіниць,  які  в  основному  презентують  національні
риси:простоту форм,добрі пропорції та виразність образу.
Вже  на  початку  нашого століття виникла триярусна струнка й пожвавлена гарними
отворами  дзвіниця з напівокруглими завершеннями - більшими на другому і меншими
на  третьому  поверсі  -  в  селі  Рожанка  Вижня  з  1804 року. В такому ж роді
триярусна  дзвіниця,  але  в інших пропорціях, у селі Комарники - з 1815 року, з
пошуком нових форм віконних вирізів нагорі.
До  оригінальної  своєю  стійкістю  загальної,  поширеної  внизу, монументальної
форми  належать  дзвіниці  в с.Репель - з 1826 року та особливо в селі Чуква - з
1854  року. Ще до виникнення останньої, яка становить пережиток сторожової вежі,
збудовано  було  в  селі  Труханів  у 1830 році витонченого силюету двоповерхову
дзвіницю.
Принадна  не тільки своєю простотою і добрими пропорціями двоповерхова дзвіничка
в  селі  Барбівці  з  XIX  століття.  В  ній внесено нову і чудову з мистецького
погляду  видовжено  ромбічну  форму  чотирьох  стовпців  з  кожного боку другого
поверху, на яких тримається невисока чотирисхильна пірамідальна покрівля.
Вдало  передано  загальний  традиційний  образ  триповерхової  дзвіниці  в  селі
Забереже   з   XIX   стор[іччя].  В  цій  порівняно  недавній  пам'ятці  лагідні
заокруглення   деяких  елементів  (форма  консоль  першого  поверху,  окреслення
восьмигранної  бані  з  заломом, гарної форми голівки з хрестом) вказують на те,
що  в  XIX  столітті  будівельні майстри України милувалися мальовничими формами
пережитого вже козацького барокко.
Навіть  і  перечислених  вище  пам'яток  досить,  щоб признати національний фонд
українських  дзвіниць,  у  більшій  або  меншій  мірі  бойківського  походження,
достойним високої оцінки серед світових пам'яток архітектури в дереві [...]
Щодо   вибраних   нами  240  чільних  профілів  дерев'яних  церков,  серед  яких
переважають  пам'ятки  більш  або  менш  характерні  для бойківського типу. То з
цього  числа  всі  зразки  архітектури XVI віку і значну кількість пам'яток XVII
сторіччя треба зарахувати до національного фонду.
Уже  такі  найдавніші  церкви,  уцілілі  до  наших  днів,  тобто поверх чотирьох
сторіччів,  будучи  збудовані  з дерева, як в Потеличі -року 1502, Ковелі - року
1505  (зовсім недавно її знесено), в Улючі - року 1510 (або 1517), в Суходолах -
року  1580, в Коломиї - року 1587 та в Колодному -XVI віку, - всі вони не тільки
„прадіди"  пізніших  дерев'яних  храмів  на  Україні,  але  й  дуже цінні зразки
мистецької   композиції,   в   яких  пролито  світло  на  попередню  зниклу  вже
майстерність   і   закладено   основи  розвиненої  пізніше  творчости.  Кожна  з
вищеперечислених  церков  має  зразкові  пропорції,  свій індивідуальний образ і
нахил до характерно української мальовничости.
Не  дивно,  що  після  досвіду,  набутого  в  XVI віці, на початку XVII сторіччя
відчувається  велике  творче піднесення в архітектурі з дерева, з'являються такі
чудові  зразки національного фонду, як церква в с.Мужиловичі - постала коло 1600
року,  і  ще  цінніша  своєю  монументальністю  і  мальовничістю церква св.Юра в
Дрогобичі  - також коло 1600 року. Цей храм - синтеза минулого і творчий прогноз
близького  майбутнього  -  є  одночасної  синтезою двох мистецтв - архітектури і
монументального  малярства, проявленої в розписах інтер'єру. В цій пам'ятці є ще
дві  риси,  які  вносять помітне пожвавлення в образ цілого: відкрита галерія та
маленька прибудова, яка сприяє маштабному уявленню про будівлю.
Церква  в  Стрибарівці  з 1605 року дає одне з перших поривань угору центральної
вежі, яка намічає дальше формування пірамідально-ступінчастих башт.
Сміливе  зіставлення трьох різнорідних форм зрубів дано в тому ж таки Дрогобичі,
в церкві Здвиження з 1636 року.
В  рік  рішучих  перемог Богдана Хмельницького за незалежність України (1654 р.)
з'явилась  і така оригінальна пам'ятка, як масивна двозрубна церква в с.Грабарі,
з  низькими, але дуже широкими банями. І таке відхилення від звичних традиційних
форм  має  ввійти  в національний фонд як пошук нового, ще мало згармонізованого
образу.
Церква  в  селі  Новоселиці  з  1656  року  з  високим стрільчастим акцентом над
західнім  зрубом  цікава не тільки як пережиток готики в дерев'яній архітектурі,
але  й блискуче знайденими пропорціями. Ці разом узяті переваги і дають підстави
включити  цю  пам'ятку  середини  XVII  віку  до національного фонду української
архітектури.
До  того  ж віку належить майже симетрично зрівноважена церква в Городку (з 1670
р.),  приваблива  тонко  й  досить  оригінальне  виробленими  деталями, церква в
Седневі  (XVII  ст.),  яка в свій час захоплювала стрункою барочною вежею Тараса
Шевченка.  Обидві  ці  пам'ятки достойні включення їх до основного національного
фонду української архітектури.
В  дальшому  зупинимося тільки на мистецьких пам'ятках бойківської архітектури з
пірамідально-ступінчастими  вежами,  які  мають  усі дані для признання їх таким
національним  фондом,  що  ним  можна гордитися серед мистецьких звершень цілого
світу.
Не  повторюючи  аналізу,  тільки перелічимо ці багатоярусні церкви: в с.Ботелька
Вижня  (XVII  ст.), в с.Данильче (XVII в.), в с.Радруж, хоч і не цього типу, але
з  багатьох  поглядів  цікава  пам'ятка,  в  с.Кульчиці - зі своєрідним рішенням
трьох  багатоярусних  зрубів  без  бокових  веж  (XVII),  в  с.Капора  -  чудова
пропорційна  пам'ятка архітектури мішаного лемківсько-бойківського типу з гарною
середньою  вежею  в  бойківському  дусі  (є  припущення, що з XVII сторіччя, але
капітально  відновлена  в  XVIII  віці), а далі вже XVIII віку - в с.Сілець 1700
року,  в  с.Цішки  -  з оригінальним вирішенням перекриття над опасанням (1701),
вс.Черниці   (1718),   в   с.Розділ   (1718),   в  с.Довге  (1723)-  з  виразною
різновисотністю  бокових  веж,  у  с.Крехів  (1724),  в  с.Волчнів  (1727), дуже
мальовнича  будівля  храму  в  Топільниці  Горішній  (1730),  з  особливо сильно
вираженою  пірамідальністю  середньої вежі в с.Черче (1733), в Чорткові-Вигнанці
(1738)  -  з  особливо  високою покрівлею з заломом замість бокових веж, в Турці
Середній       (1739),       в       с.Ужок       (1745),       в      с.Опірець
(1748),вс.Росолін(1750)-височезним  перекриттям  східнього зрубу, в с.Шеметківці
(1752)  -з  блискучим  пляном  високого  західнього зрубу, в Лисовичах (1755)- з
верхніми  восьмигранними ярусами, а особливо в селі Кривка (1761), перенесена до
музею  просто  неба  у  Львові,  - найхарактерніша бойківська церковна будівля з
трьома  стрункими  мальовничими  вежами,  пам'ятка,  яка  давно  вже  ввійшла  в
скарбницю кращих зразків українського народнього мистецтва світового значення.
Цей  довгий список пам'яток архітектури, показаних для включення в національний,
а  в  певних  випадках  і в міжнародній фонд найвизначніших зразків українського
мистецтва,  можна  поповнити  ще  пам'ятками XVIII віку: в селах Мшанець (1762),
Верхній  Бишкин  (1772),  Мошногір'я  (1774), Шелестів (1777), Бусовисько(1780),
Турка  Долішня (1780), Шелестяни (1786), Гвоздець (1791), Яблінка Вижня (1791) -
рідкісна   п'ятизрубна   бойківського  типу,  Ботелька  Вижня  (XVIII),  Таламаш
(XVIII), Будилів (XVIII) та Забереже (XVIII).
На  протязі  XIX  сторіччя  бойківський  пірамідально-ступінчастий  тип будівель
найбільше  розвинувся з мистецького погляду. До кращих його зразків зараховуємо:
церкву  в  с.Висоцьке  Нижнє  (1814),  вс.Кальне  (1820),  в с.Лавочне (1827), в
с.Яблонів   (1838),   вс.Матків(1838)-пам'ятка,   яку,  завдяки  її  пропорціям,
особливо  стрункими вежами і блискуче вираженій мальовничості, що її погоджено з
чіткою   багатоярусністю,   слід   зачислити  до  шедеврів  мистецтва  світового
значення.  Виразні  зразки  архітектури  XIX  віку є ще в Бітлі (1842), Тухольці
(1845),   Поляниці  (1850),  Красному  (1850),  Хітарі  (1860),Росохачі  (1861),
Ростоці  Вижній  (1862)  -також  пам'ятка  національного і світового значення, в
селах  Тисовець  (1863),  Чуква  (1864),  Орове  (1867),  Камінка(1872),  Смерек
(1875),  Погар  (1-876).  Розлуч  (1876),  Должки  (1882), Явора Горішня (1812),
Сукіль  (1886),  Хащовання  (1889),  Гусне Вижцє (1890), Присліп (1896), Мохнате
(XIX),  Орявчик  (XIX),  Тернавка  (XIX), Студене Вижне (XIX) - з поверненням до
чотиригранних ярусів і з пошуками нових співвідношень у пропорціях.
І  в  будівлях  бойківського  багатоярусного  типу  нашого,  XX століття помітні
дальші   пошуки   удосконалень   в  поєднанні  українських  народніх  прикмет  у
мистецтві: ритміки з мелодійністю і досконало проявленою мальовничістю.
Кращими  зразками  нашого  віку  можуть  бути будівлі в таких місцевостях: Явора
Долішня  (1902),  Івашківці  (1921),  Шумляч  (1928)-  з  чудовим  перекликанням
ярусних   піддашшів   з   гілками  карпатських  смерек  та  по-новому  вираженим
поверненням  замість  багатоярусности до малого числа об'ємно зменшуваних догори
поверхів  і  віками  потвердженою пошаною до бань козацького барокко, з вишукано
лагідними заокругленнями силюету завершень.
Пам'ятки  світового  значення  найлегше  було  б  уточнити  після  не  наспіх, а
Грунтовно   підготованої   вис  тавки  української  народньої  архітек  тури,  з
бойківськими   зразками   на   виду  і  обов'язково  з  лаконічними  мистецькими
поясненнями.  Найціннішим  | матеріялом для оцінки | пам'яток тоді будуть записи
| відвідувачів і статті та рецензії мистецтвознавців.
Фрагменти  праці  й  рисунки,  що ними їх проілюстровано, подаються за виданням:
Кармазин-КаковськнН  В. Архітектура Бойківської церкви. - Нью-Йорк: Філядельфія,
1987.



 

Яндекс.Метрика >