...
Архітектор М. В. Риков PDF Печать E-mail

Архітектор М. В. Риков






В.  М.  Риков  був  дуже цікавим і своєрідним архітектором-художником, творчість
якого   позначена   нескінченними   шуканнями.   Це  людина  з  великим  творчим
потенціалом, широкої ерудиції, відмінний фахівець бу­дівельної справи.
Народився  Валеріан  Микитович  Риков  у  1874  році  в  місті  Тифлісі  в сім'ї
педагога.   Після   закінчення   Тамбовського   реального  училища  він  їде  до
Петербурга,  де  успішно  складає  вступні  екзамени  на  архітектур­ний  відділ
Академії мистецтв.
Професійне  вивчення архітектури він проходить у майстерні відо­мого російського
архітектора,  професора,  педагога  Леонтія  Миколайови­ча  Молодому Рикову було
чому  повчитися,  адже Бенуа мав величезний досвід з будівництва, багато будував
у  Петербурзі,  Москві,  Києві,  Варшаві  та  інших  містах.  Тут  Риков  вперше
познайомився з ро­ботами старих майстрів, навчився їх розуміти і любити.
Професійне  вивчення  архітектури  і  перші роки своєї творчої діяль­ності В. М.
Риков почав в умовах складного суспільного життя.
Останні  роки  XIX  і  початку  XX  століть  були  роками  інтенсивного розвитку
капіталізму,  періодом  загострення  соціально-економічних  про­тиріч в Росії. В
цей  час  швидко  почали  будуватися  залізниці, великі промислові підприємства,
жилі  прибуткові  та  різні торговельні будинки, спеціальні навчальні заклади та
ін. Разом з цим ріс і розвивався росій­ський пролетаріат.
Ще  студентом  архітектурного  відділу  Петербурзької Академії мистецтв Валеріан
Микитович починає свою професійну роботу архітектора.
В  1897—1899  роках  він  працює  помічником  архітектора в Петер­бурзі, пізніше
займає  посаду  помічника  архітектора в місті Одеса виконуючи ряд архітектурних
проектів,  в  тому числі проект оформлення залу в приватному будинку Фалц Фейна,
проект  і  робочі креслення банку на колишній Херсонській вулиці, проект огорожі
і воріт для Одеського во­догону та ін.
З  1900  по  1901  рік він працює технічним контролером на споруджен­ні будинків
Політехнічного інституту в Києві, бере участь в архітектурному житті міста
У  1902 році Валеріан Микитович Риков закінчує з відзнакою архі­тектурний відділ
Академії  мистецтв  і  одержує звання архітектора. Піз­ніше за конкурсний проект
«Синодальне     подвір'я     для     Петербурга»    йому    присвоюють    звання
архітектора-художника.
Після  закінчення  Петербурзької  Академії  мистецтв В. М. Риков з 1902—1904 рр.
працює  архітектором  на  станції  Жмеринка  Південно-Західної  залізниці,  де в
співдружності  з архітекторами 3. І. Журавсь запроваджувались нові, ефективні на
той  час  будівельні  матеріали  —  метал  і бетон. В будівельній практиці Києва
почали  застосовувати  спе­ціальну  цеглу  для  облицювання стін, різнокольорові
керамічні   плитки  та  майоліку.  З  використанням  відкриттів  і  винаходів  у
будівельній  техніці  був  зроблений  великий  крок вперед у створенні побутових
вигод для мешканців міст (санітарне та побутове обладнання).
Не  дивлячись  на  посилений  вплив  модерну і декадансу на початку XX століття,
частина  архітекторів  при  створенні  більш  значних  і  відпо­відальних споруд
незмінні  поверталась  до  вивчення  кращих  пам'ятників  світової  і російської
архітектури,  як  основи  творчих  шукань.  Тому в цей період серед антихудожніх
архітектурних споруд можна зустріти будівлі з високими художніми якостями.
Під  впливом  модерну  були  майже всі зодчі того часу. Не уникнув цього і В. М.
Риков.  Однак  він  не  втратив реалістичної основи своєї твор­чості, йому все ж
вдалося  зберегти  певну строгість в архітектурі, до якої він завжди прагнув. В.
М. Риков незмінно стояв за модернізацію класики.
Найбільш  цінним  в  «модерністському»  періоді  творчості В. М. Рикова є те, що
негативні  властивості  цього стилю зовсім не торкнулися його цілісної художньої
натури.  Він  сприйняв від модерну і розвинув лише те, що було найбільш важливим
і позитивним — гострий подих су­часності, почуття нових архітектурних форм.
Споруди  архітектора  відзначаються  високою культурою архітектурних деталей, що
завжди відповідали характерові, пропорціям та образові будинку в цілому.
Першою  будовою,  що  виявила  творче обличчя В. М. Рикова як до­зрілого майстра
архітектора-художника,    є    будинок    «Народної    ауди­торії»   по   вулиці
Бульварно-Кудрявській  (нині  вулиця  В.  В.  Воровського, № 26, де розміщується
Діпроцивільпромбуд).
Проект   цього   будинку  розглядався  на  закритому  конкурсі,  організо­ваному
«Киевским  обществом  содействия  начальному  образованию»  у  1909  році  і був
схвалений  журі  як  один  із  кращих.  Проект  виконаний  у  стилі італійського
ренесансу з частковим застосуванням елементів стилю французького ренесансу.
В  процесі  самого  будівництва  (1909 рік) автор дещо переробив свій початковий
проект.  Змінилися  деякі  пропорції  будівлі, майже заново були перерисовані та
грунтовно перероблені окремі деталі.
Шукання   архітектурного   образу  в  процесі  самого  будівництва  —  од­на  із
характерних  рис  у творчій роботі Валеріана Микитовича. Цей на­прям виявляється
і в наступній його архітектурно-будівельній практиці.
Цей  перший  архітектурний  твір  В.  М. Рикова був свого роду заяв­кою на право
творити  у  вибраному  напрямку, тут автор продемонстрував основні прийоми своєї
творчості,  від  яких майже не відступав протягом наступної архітектурно-творчої
діяльності.  В  передреволюційній  забу­дові  Києва будинок «Народної аудиторії»
можна   вважати   однією  із  кра­щих  споруд  того  часу.  Тут  в  буденні  дні
організовувались  лекції  для  до­рослих,  а  в неділю відбувались концерти. При
будинку  діяли  майстерні, В яких виготовлялись світлові картини для проекційних
ліхтарів.
Маючи  на  увазі  громадсько-освітнє  значення «Народної аудиторії», В. М. Риков
відмовився  на  користь  цієї  аудиторії  від  будь-якої  платні,  яка була йому
нарахована   за  архітектурний  нагляд  на  будівництві  та  визначена  журі  як
конкурсна премія.
В  ці  ж  роки  Валеріан  Микитович бере участь у конкурсі на складан­ня проекту
будинку  публічної бібліотеки в місті Києві. Представлений на конкурс проект був
виконаний  у  стилі  ренесансу  і  одержав премію, але, на жаль, не здійснений в
натурі.  Міська  дума  прийняла для будів­ництва проект архітектора Е. Л. Клаве.
Будинок  публічної  бібліотеки збудований в 1911 році по вулиці Олександрійській
(нині вулиця Кірова).
У  1911  році  Київське  товариство  «Аполло»  відбудувало  театр-сад  по вулиці
Меринговській,  №  8  (нині  вулиця Заньковецької). Ця споруда своїм оздобленням
зобов'язана мистецькому таланту архітектора-художника В. М. Рикова.
Винахід  кінематографа  в  кінці  XIX  століття  вимагав  створення но­вого типу
будинку—кінотеатру.  Перші  такі  будівлі  почали  з'являтися у великих містах і
використовувалися приватними особами у вузько ко­мерційних цілях.
У   1912  році  в  Києві  на  вулиці  Хрещатику  відбулося  відкриття  місько­го
кінотеатру   А.   А.   Шанцера,  проектуванням  і  будівництвом  якого  керу­вав
архітектор-художник В. М. Риков.
В  30-х роках кінотеатр А. А. Шанцера за проектом автора був пере­обладнаний під
звуковий  кінотеатр,  якому  було  присвоєно  ім'я  Карла  Маркса. Це був перший
звуковий  кінотеатр  у  місті  Києві.  Під  час  Вели­кої Вітчизняної війни його
зруйнували фашистські загарбники.
У  1912  році за дорученням Виставочного комітету (комітет по влаштуванню в 1913
році  в  місті  Києві Всеросійської виставки) В. М. Ри­ков проводив консультації
проекту  головного  будинку  виставки, який передбачалось спорудити на Троїцькій
площі,  по  сусідству  з  Троїцьким  народним  будинком,  в  тій її частині, яка
знаходилась між вулицями Мало-Васильківською і Прозорівською.
Під   час  функціонування  виставки  цей  будинок  призначався  для  про­ведення
з'їздів,  різних  нарад,  лекцій,  концертів тощо. Його центральний зал вміщував
біля   3   тисяч   глядачів.   Вартість  будівництва  визначалася  в  100  тисяч
карбованців.  Головний будинок передбачалося побудувати за типом постійних будов
з  таким  розрахунком,  щоб  після  закінчення  ро­боти виставки його можна було
використовувати для культурно-просвітніх цілей.
У  Всеросійській виставці виявила бажання брати участь Швеція і надіслала проект
свого  павільйону.  Проект  розглянуло  правління ви­ставки і визнало необхідним
переробити  його,  бо  за  рішенням  він  не від­повідав стилю інших павільйонів
виставки  (павільйон  був запроектова­ний у стилі шведських сільських будівель).
Переробку  проекту було до­ручено В. М. Рикову, який за порівняно короткий строк
виконав   його  в  строго  класичному  стилі.  Потім  проект  був  надісланий  в
Стокгольм,  де  його  розглянув  і  затвердив  спеціальний  комітет,  очолюваний
головою шведського риксдагу.
Однією  з кращих дореволюційних будов (1913 р.) В. М. Рикова є будинок колишньої
лікарні    «Громади    сестер-жалібниць    червоного    хрес­та»    по    вулиці
Марино-Благовіщенській   (нині   вулиця   Саксаганського,   75,  де  знаходиться
Український  науково-дослідний інститут клінічної медицини імені академіка М. Д.
Стражеска).
Будинок  запроектовано в 3, 5 поверхи. На першому поверсі розміщені амбулаторії,
зали  для відвідувачів, кабінети, кімнати для лікарів, ап­тека та ін. На другому
і  третьому  поверхах—приймальний  зал,  гурто­житок  на  200  місць, дві великі
аудиторії  для  курсів з допоміжними при­міщеннями. В півповерсі розміщені різні
підсобні приміщення.
У  цьому  будинку,  як  і  в  попередніх  своїх  будовах, автор застосував форми
італійського  ренесансу. На головному фасаді чітко виділяється середній ризаліт,
оздоблений   тричетвертними   коринфськими   колонами.   На  колонах  тримається
розкрепований  антаблемент,  на  якому розміщені чотири алегоричні фігури роботи
відомого  скульптора  Ф.  П.  Балевенського.  Ці  скульптури  символізують  ідеї
милосердя,  любові, медицини і життя. Бокові фасади відзначаються ритмом вікон і
деталей, що гармонійно пов'язує їх з головним фасадом.
У   передреволюційні   роки   (1909—1914)   Валеріану   Микитовичу   дово­дилося
проектувати  та  будувати  і  в  інших  стилях, які іноді нав'язували замовники.
Зокрема,   він  будує  цілий  ряд  жилих  будинків  (або  як  їх  тоді  називали
«прибуткових»   будинків)   в  формах  своєрідного  еклектизму,  де  декоративні
елементи модерну пов'язувалися з елементами архітектур­ної класики.
На  замовлення  Південно-Західного  товариства  заохочення кінноза­водства В. М.
Риковим  було  складено  проект  і  під  його  наглядом  побу­довано  в одному з
мальовничих  куточків  Печерська,  по  сусідству  з  Печерською  лаврою, бесідку
іподрому.  Ця оригінальна за своїми формами будівля, як і будівлі минулих років,
виконана   в  традиційному  стилі  ре­несансу.  Проектування  бесідки  велось  в
співдружності з видатним скульптором Ф. П. Балевенським.
Слід   відзначити,   що   основні   будівельні  роботи  по  спорудженню  бесідки
здійснювалися взимку, кладка цегли і бетонування виконувались на морозі.
Як  відомо,  в  30-х  роках цей метод будівництва був підтверджений спеціальними
дослідними  роботами,  проведеними науково-дослідними інститутами України, після
чого він почав застосовуватися в будівельній практиці.
3  травня  1925  року  громадськість  міста  Києва  відзначила  25-річний ювілей
творчої   діяльності   Валеріана   Микитовича  Рикова  у  Київському  художньому
інституті.  Ювіляр  пройшов  багатий  досвідом  шлях  вироб­ничої і педагогічної
діяльності,  на  якому  він  безперервно поєднував ко­пітку роботу архітектора і
громадського  діяча.  За  всю свою діяльність Валеріан Микитович досяг небувалої
для  архітектора  цифри  будов.  Біля  300 будов різного характеру побудовані за
безпосередньою участю В. М. Рикова.
У  1925  році  В.  М.  Риков  бере  участь  у  конкурсі  на  створення  проек­ту
кінофабрики  в місті Києві. На конкурс було подано 20 проектів. Як ві­домо, журі
конкурсу ухвалило до будівництва проект В. М. Рикова
Будівництво   Київської   кінофабрики  мало  велике  культурне  і  госпо­дарське
значення.
У  1925—1930  роках  В.  М. Риков працює консультантом по будів­ництву і ремонту
кінотеатрів  Українфільму.  Маючи  тісний  зв'язок  з  цією  організацією, він у
1928—1929  роках  проектує  ряд кінотеатрів для України, зокрема для міста Києва
(нині  діючий  кінотеатр  «Октябрь»  на  Подолі),  для Харкова, Вінниці, Кривого
Рогу, Тульчина та ін.
Нестача  жилої  площі,  яка особливо відчувалась в перші післярево­люційні роки,
спонукала  інженерно-технічних  працівників міста Києва в 1926 році організувати
свій  житлово-будівельний  кооператив,  який на­мітив будівництво жилого будинку
по  вулиці  Пушкінській, 7. Автор проекту будинку В. М. Риков за участю проф. В.
Л. Обремського, архі­текторів Зекцера і Карпова .
В  1929—1930  роках  В.  М.  Риков  складає  проекти  київської  фотофабрики  та
зоотехнічного  корпусу  для сільськогосподарського інституту в місті Києві. В ці
ж  роки  він  консультує проекти Укржитлобуду по квар­тальній забудові в районах
Подолу, Куренівки, Печерська та Шулявки.
В  цей  час  виникає  необхідність  у  надбудові  Держбанку (по вулиці Жовтневої
Революції).
Як  відомо,  стара  частина будівлі була споруджена в 1902—1905 ро­ках. Тоді для
будинків  Державного  банку  найбільш  охоче  використову­вались готові елементи
палацової  архітектури  італійського  раннього Від­родження. Таким був і будинок
Держбанку  в  Києві архітекторів О. М. Вербицького і О. В. Кобелєва, фасад якого
прикрасили  поліровані  колони  та багата орнаментика. В інтер'єрі найвишуканіше
оздоблено  опе­раційний  зал.  Особливе  місце в його планіровці займають касові
комори  та  сейфи, збудовані з залізобетону. Фасади і внутрішня обробка бу­динку
виконувались італійськими майстрами.
Зробити  надбудову  в цілком уже закінченому архітектурному тво­рі — ідея досить
смілива.  Навіть  у самого автора — О. В. Кобелєва ви­никали сумніви в кінцевому
результаті   цієї  роботи.  Проте  він  погодився  на  складання  проекту  такої
надбудови.
Паралельно  з  О.  В.  Кобелєвим  над  цим проектом працював і В. М. Риков, який
розробив  декілька цікавих варіантів. Загалом обидва архітек­тори провели досить
велику творчу роботу і досягли бажаних наслідків.
До   здійснення   був   прийнятий   варіант,   розроблений   в   співробітництві
архітекторами  О.  В.  Кобелєвим  і  В.  М.  Риковим.  В  представленому проекті
надбудова   головного   фасаду   прикрашалася   40   колонами  висо­тою  6—8  м,
виготовленими  з  лабрадору.  Найбільш  трудомістким  в  над­будові було цегляне
мурування стін з одночасним підніманням даху.
Коли  надбудову  було  закінчено і знято риштування (вересень 1934 року), то всі
побоювання  відпали.  Вона була виконана так вда­ло, з такою майстерністю, що не
лише  не  порушила суцільності та гар­монії всієї будівлі, а, навпаки, надала їй
більшої  архітектурної  виразнос­ті  і  монументальності, а архітектурно-художні
якості споруди тільки ви­грали від реконструкції.
В.  М.  Риков  спроектував  і  збудував будинок іподрому. Перший варіант проекту
передбачав  1700  місць  для сидіння і 2500 місць для стояння (під покрівлею). У
1936  році  будинок  іподрому  передбачалось  збільшити і з боку бігових доріжок
спорудити  залізобетонні три­буни, довівши кількість місць для сидіння до 3000 і
для  стояння  до 5000. В залах будинку розміщався великий ресторан, буфети, каси
та оркестро­ві балкони
Проектом  передбачалося  сполучення головного будинку з централь­ним полем через
залізобетонні тунелі під доріжками.
Архітектура  будинку  іподрому  витримана  в  стилі старої незруйнованої частини
будівлі.   Головний  фасад  має  два  арочні  входи—один  за­гальний,  а  другий
парадний,  що  веде  до урядових лож. Арки прикрашені барельєфами та скульптурою
на спортивні теми.
До  правої  і лівої сторін головного будинку примикає монументаль­на огорожа, що
закінчується скульптурою «Жокей на колісниці».
Новий   проект   передбачає   одночасне   випробування   300   коней,  для  чого
запроектовано  ціле  містечко  з  спеціальними  будовами. Тут перед­бачені також
жилі будинки для обслуговуючого персоналу в кількості 450 чоловік.
Запроектовано   три   бігові  грунтові  доріжки.  Спеціальне  оброблення  грунту
дозволить зробити їх без пороху, еластичними, з водонепроник­ною поверхнею.
У  1936—1937  роках  під керівництвом В. М. Рикова розроблено проект двозального
кінотеатру  на  1200 місць, який розпочали будувати на Червоноармійській вулиці,
19.
Досить  вдало  був  вирішений план кінотеатру. Глядач з першого поверху широкими
сходами  вільно  піднімався  на  другий,  де розміщуються просторі фойє. Із фойє
запроектовані входи до двох залів (кожен на 600 глядачів).
Автори  проекту  велику  увагу  звернули  на  внутрішнє  і  зовнішнє  оформлення
будинку,  загальна  кубатура якого складала біля 35 тис. куб. м. Це був перший у
Радянському  Союзі  двозальний  кінотеатр.  Од­нак  Вітчизняна війна перешкодила
закінченню  цього будівництва. У 1952 році недобудовану споруду було перероблено
на тризальний кі­нотеатр «Київ» — тепер один з найбільших у Києві.
У  1936  році  В.  М. Риков бере участь у конкурсі на складання проек­ту будинку
Верховної Ради Української РСР.
У  стильовому відношенні проект добре пов'язаний з навколишніми будовами. Досить
вдало   запроектований  зал;  в  ньому  компактно  розмі­щені  місця  у  вигляді
амфітеатру,  що дає великі переваги в одержанні найкоротшої відстані між місцями
делегатів  і  президією.  Добре  вирішені ложі для членів уряду (біля президії).
Зручно  розташовані  ложі  для преси і дипломатичного корпусу. Зал і приміщення,
що до нього примикають, достатньо забезпечені денним світлом.
Крім  безпосередньої  роботи над створенням різних архітектурних проектів, В. М.
Риков  брав  участь  у журі різних конкурсів, спеціальних комісіях, експертизах,
технічних консультаціях.
Так,  з  1926  по  1939  роки  В.  М. Риков—член журі конкурсу на проект будинку
Держпрому  в  місті Харкові; голова журі конкурсу на проект кінотеатрів у містах
Києві  та  Харкові;  член  журі  конкурсу  на  проект  Київського кооперативного
інституту  Укооппромспілки  та театру для міста Тирасполя; член журі конкурсу на
проект  кінотеатрів  для  сіл  України,  на  проектування  шкіл;  голова журі по
присудженню  премій  за  кращий  проект  і  кращу  будову  на Україні; член журі
конкурсу  на  продувати  густу  мережу  робітничих  клубів,  театрів, бібліотек,
створити інші типи громадських будівель.
Про  широкий  кругозір  В.  М.  Рикова в галузі архітектури і будівни­цтва можна
скласти  уявлення,  познайомившись  з тематикою його лек­цій, доповідей, з якими
він виступав у Києві, Харкові та інших містах Ук­раїни.
В.  М.  Риков  був не тільки відомим архітектором, але й талановитим художником.
Він  вважався першокласним рисувальщиком, добре воло­дів олівцем, малював багато
і  з  захопленням.  Роботи  Валеріана  Микито­вича  з  живопису,  особливо  його
акварелі,  відзначаються  художньою  май­стерністю, спостережливістю, влучністю,
здатністю  бачити  красу  і  легко,  невимушене  розповідати  про  неї вільними,
упевненими рухами пензля.
На  традиційних  виставках,  які  періодично влаштовувались у місті Києві, часто
можна  було  бачити  художні  твори  В.  М. Рикова. Так, у 1914 і 1915 роках він
виставляє свої акварелі і декоративні панно-гобелени, які потім були продані.
Велика  виставка  власних архітектурних праць: рисунків олівцем і акварелей була
влаштована  в  честь  25-річного  ювілею  творчої  діяльності  В.  М.  Рикова  в
Київському  художньому  інституті в 1925 році. Крім того, його роботи можна було
зустріти  і  на  інших періодичних виставках, зо­крема на виставці творчих робіт
архітекторів України, що відбулася в 30 роках та ін.
Значне  місце  в  житті  В.  М.  Рикова  займала педагогічна діяльність, яку він
розпочав у перші роки після закінчення Петербурзької Академії мистецтв.
У  1904  році  його  запрошують  у  Київський  політехнічний  інститут на посаду
викладача  проектування,  архітектурного креслення і малювання на механічному та
інженерному факультетах, де він без перерви працює до 1910 року.
З  1910 по 1912 роки В. М. Риков займає посаду штатного викладача архітектури на
вищих технічних курсах професора Пермінова.
З  1906  по  1919  рік він безперервно працює викладачем архітектури, креслення,
малювання  і  проектування  в  Київському художньому училищі, яке в той час було
підпорядковано  Петербурзькій Академії мистецтв; тут же він значився членом Ради
училища.
У  1917  році  його обирають головою комісії по розробці статуту ар­хітектурного
інституту.  Згодом  він  стає  ректором  цього інституту, а піз­ніше професором,
викладає курс проектування і будівельні конструкції.
У  1924—1934  роках  у Київському художньому інституті В. М. Риков виконує цілий
ряд  обов'язків  на  архітектурному факультеті: професора промислової і житлової
та  проектної  майстерень,  декана архітектурного факультету, професора по курсу
енциклопедії  будівельного  мистецтва і технології будівельних матеріалів, керує
проектуванням    на    механічному   і   електричному   факультетах   Київського
політехнічного  інституту.  В  1934—1941  роках  він  працює на посаді керівника
кафедри  архітектур­ного  проектування  і деякий час виконує обов'язки директора
Київського   художнього   інституту,   керує  архітектурно-художньою  навчальною
май­стернею цього ж інституту.
В  спеціальних учбових закладах Києва під керівництвом В. М. Рикова виховувались
молоді кадри зодчих, які захоплювались творчими ідеями свого учителя.
В  своїй  педагогічній  практиці  В.  М.  Риков  вимагав  від студентських робіт
яскравої,   образної  виразності.  Він  не  поривав  з  архітектурою  ми­нулого,
приділяючи  особливо велику увагу вивченню класичної архітектурної спадщини. Він
прагнув  пробудити у своїх учнів інтерес і любов до творчості визначних майстрів
минулого;  вимагав  від  студентів не ме­ханічного копіювання архітектурних форм
класики, а розуміння внут­рішньої логіки їх побудови.
Відносився  Валеріан  Микитович до своїх учнів завжди по-дружньо­му і тепло. Він
вважав  їх  продовжувачами своєї творчої лінії, своїх твор­чих ідей. Не шкодуючи
ні  часу,  ні  сил.  Валеріан  Микитович  просиджував  над їх кресленнями цілими
годинами.
В.  М.  Риков  виховав  цілу  плеяду  архітекторів,  які в свій час навча­лися в
Київському  художньому  інституті і Київському політехнічному інституті . Багато
з  них  своїми  архітектурними  творами прикрасили міс­та і села нашої неосяжної
країни.  Деякі  з  них  одержали  звання  професо­ра  або доцента, інші працюють
провідними архітекторами або керівни­ками великих проектних організацій тощо.
Всі  вони  тепло  згадують  свого учителя — людину незгасаючого опти­мізму, який
передавався  тим,  хто з ним зустрічався. Великою повагою користувався він серед
своїх колег як хороший спеціаліст і товариш.

 

Яндекс.Метрика >